Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.30
19:21
Докоряла одна жінка часто чоловіку,
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
2025.11.30
15:15
Стоїть під вікном чоловік
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
2025.11.30
12:48
Не буряним Бетховен входить до мене,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
2025.11.30
10:34
Ще купаю в любистку життя золоте,
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
2025.11.30
06:52
Мов теплу і світлу пилюку
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
2025.11.29
23:08
Я можу піти за моря, щоб тебе
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, як тополя в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, як тополя в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
2025.11.29
21:59
У сон навідавсь Елвіс Преслі
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
2025.11.29
18:07
Відчув гул майдану,
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.
Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,
з країни не втік,
свободу жадану
вплітав у потік.
Дай Боже ту манну
хоч під Новий рік –
знімаєм оману,
2025.11.29
17:23
Я не можу зрозуміти,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
2025.11.29
16:33
У бабусі є велика скриня,
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
2025.11.29
11:36
Цифри ті застрягли в серці і болять.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
2025.11.29
10:04
Вулиці залізного міста –
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
2025.11.29
09:09
Наче б і недавно, чепурна і ладна
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
2025.11.29
07:11
Гучніше вже в суглобах тріск,
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
2025.11.29
01:38
Боже, Боже, як це страшно
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
2025.11.28
22:16
Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Володимир Стасов. Щодо постановки «Хованщини» (Лист редакторові)
«Хованщину» поставлено тепер у Петербурзі на сцені. Нарешті! Але не на державній сцені, а на приватній сцені гуртка любителів! Саме це й видається мені подією надзвичайною, подією величезної ваги. Державні поціновувачі, вирішальники й розпорядники постановили, що «Хованщина» – творіння непридатне, негідне бути прийнятим на державну сцену. «Годі з нас і однієї радикальної опери Мусоргського, його „Бориса Годунова”!» – вигукував у музично-театральному комітеті один із його головних заправителів. Отже, в очах його та його товаришів «Хованщина» була таким музичним творінням, якому не повинно бути місця на благопристойній сцені. Публіку треба було відмежувати од нього, треба було врятувати її смаки, її поняття, її вуха від цієї чуми, від цієї зарази. І всезнаючий, велемудрий, правовірний комітет зневажливо відштовхнув «Хованщину», обурено захлопнув перед нею двері театру. Здавалося, бідне творіння Мусоргського страчене навік.
Але здійснилося диво. Гурток любителів перевирішив справу на свій лад. Він не повірив державним «суддям», розкрив партитуру, не знайшов там нічого «радикального» і шкідливого, а тільки багато таланту, і великодушно наважився захистити праву справу, вивести на світ божий і на загальний суд те творіння, яке з такою безапеляційною сваволею було вправно сховане від усіх. Нехай опера Мусоргського сподобається або не сподобається публіці – то вже її діло, але ж потрібно, аби її почули всі. «Бий, але вислухай», – міг би сказати Мусоргський укупі з грецьким філософом.
«Драматично-музичний гурток» тепер поставив «Хованщину» на своїй сцені. Це не лише подвиг, це – велика історична подія, якої, звичайно, не забуде майбутня історія російської музики. І який промінь надії, яку тверду віру в краще майбутнє нині створено для всіх російських композиторів. Деспотична державна сцена більше не може розчавити й стерти їх із земної поверхні.
Коли вона не розуміє своїх же власних зисків, своїх же справжніх обов’язків – тепер є цілий гурток благородних, світлих, доброзичливих людей, які, розуміючи, простягнуть сильну руку допомоги й перероблять на свій лад справу темного насилля.
Мусоргський був реформатор, а доля реформаторів ніколи не солодка, ніколи вони не досягають свого швидко і погідно. Завжди мусять багато настраждатися на своєму віку, а їхні творіння, навіть і по смерті автора, сливе завжди мусять довго і нещасно поневірятися світом, поки не настануть ліпші часи. Можливо, і творіння Мусоргського надовго матимуть ту саму долю, але, в кожному разі, те, що зробив нині петербурзький драматично-музичний гурток, є, безсумнівно, велика справа. Державний театр не хоче давати належного йому «Бориса Годунова» й енергійно заважає публіці пізнавати, оцінювати, любити його, – приватний театр, відповідаючи на це, дає іншу, стільки само оригінальну оперу того ж Мусоргського і широко розчиняє свої двері всім, хто цікавиться твором покійного композитора.
Я чув тепер «Хованщину» на двох генеральних, публічних репетиціях, і моєму подиву не було меж. Як! Гурток любителів, з такими невеликими засобами, з такими обмеженими силами, здатний піднімати на своїх плечах таке велетенське завдання, як опера Мусоргського. Та ще як оперу! Таку, яка суперечить прийнятим звичкам і смакам, яка позбавлена завсідних «мелодій», настільки необхідних для більшості, яка складається лише з музичної декламації, котра цурається звичайних форм арій, дуетів та ін.! Це достеменний подвиг, якого не можна достатньо похвалити. До того ж – розучити цю масу тяжких, складних хорів, повних драматизму, вираження і, найбільше, народності! Окрім того ще – зібранню любителів упоратися з цим велетенським оркестром, складним і колоритним, справді, за задумом Римського-Корсакова (який оркестрував посмертний твір Мусоргського). Усе це воістину чудеса чудесні, дива дивовижні!
Те саме виявляється і в плані обстави. Не можна доволі надивуватися талановитому, вишуканому і глибоко інтелігентному компонуванню декорацій. «Червона площа в Москві», «Вид на Замоскворіччя», «Скит», кімната в Голицина (у європейському стилі), кімната в Хованського (у староросійському стилі) – усе тут створене і виконане надзвичайно обдаровано, картинно і вірно.
Але все, взагалі все, сподіваюся, оцінить і сама публіка. Одне лише хотів би я нагадати їй. Це – що про склад і лібретний зміст опери не можна судити за тим, що нині з’являється на сцені: багато тут повинно бути пропущено, багато змінено; урешті, багато не доробив, не дописав сам Мусоргський до своєї смерті. Перед нами лише уламки коштовної, далеко не повної статуї.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Володимир Стасов. Щодо постановки «Хованщини» (Лист редакторові)
Переклав Василь Білоцерківський
В[ельмишановний]. п[ане]. Ми з вами були певний час знайомі з Мусоргським і обидва захоплювалися не лише його творіннями (з яких багато ще навіть не були викінчені або не видані на світ), але так само його симпатичною особистістю, чарівно привабливою для всіх, хто знав його. Тож дозвольте мені, у пам'ять цієї дорогої людини, які ми завжди бажали успіху і щастя, надрукувати у вашій шанованій газеті кілька слів щодо останнього творіння Мусоргського, хоча я не пишу в «Новостях» музичних оглядів.
«Хованщину» поставлено тепер у Петербурзі на сцені. Нарешті! Але не на державній сцені, а на приватній сцені гуртка любителів! Саме це й видається мені подією надзвичайною, подією величезної ваги. Державні поціновувачі, вирішальники й розпорядники постановили, що «Хованщина» – творіння непридатне, негідне бути прийнятим на державну сцену. «Годі з нас і однієї радикальної опери Мусоргського, його „Бориса Годунова”!» – вигукував у музично-театральному комітеті один із його головних заправителів. Отже, в очах його та його товаришів «Хованщина» була таким музичним творінням, якому не повинно бути місця на благопристойній сцені. Публіку треба було відмежувати од нього, треба було врятувати її смаки, її поняття, її вуха від цієї чуми, від цієї зарази. І всезнаючий, велемудрий, правовірний комітет зневажливо відштовхнув «Хованщину», обурено захлопнув перед нею двері театру. Здавалося, бідне творіння Мусоргського страчене навік.
Але здійснилося диво. Гурток любителів перевирішив справу на свій лад. Він не повірив державним «суддям», розкрив партитуру, не знайшов там нічого «радикального» і шкідливого, а тільки багато таланту, і великодушно наважився захистити праву справу, вивести на світ божий і на загальний суд те творіння, яке з такою безапеляційною сваволею було вправно сховане від усіх. Нехай опера Мусоргського сподобається або не сподобається публіці – то вже її діло, але ж потрібно, аби її почули всі. «Бий, але вислухай», – міг би сказати Мусоргський укупі з грецьким філософом.
«Драматично-музичний гурток» тепер поставив «Хованщину» на своїй сцені. Це не лише подвиг, це – велика історична подія, якої, звичайно, не забуде майбутня історія російської музики. І який промінь надії, яку тверду віру в краще майбутнє нині створено для всіх російських композиторів. Деспотична державна сцена більше не може розчавити й стерти їх із земної поверхні.
Коли вона не розуміє своїх же власних зисків, своїх же справжніх обов’язків – тепер є цілий гурток благородних, світлих, доброзичливих людей, які, розуміючи, простягнуть сильну руку допомоги й перероблять на свій лад справу темного насилля.
Мусоргський був реформатор, а доля реформаторів ніколи не солодка, ніколи вони не досягають свого швидко і погідно. Завжди мусять багато настраждатися на своєму віку, а їхні творіння, навіть і по смерті автора, сливе завжди мусять довго і нещасно поневірятися світом, поки не настануть ліпші часи. Можливо, і творіння Мусоргського надовго матимуть ту саму долю, але, в кожному разі, те, що зробив нині петербурзький драматично-музичний гурток, є, безсумнівно, велика справа. Державний театр не хоче давати належного йому «Бориса Годунова» й енергійно заважає публіці пізнавати, оцінювати, любити його, – приватний театр, відповідаючи на це, дає іншу, стільки само оригінальну оперу того ж Мусоргського і широко розчиняє свої двері всім, хто цікавиться твором покійного композитора.
Я чув тепер «Хованщину» на двох генеральних, публічних репетиціях, і моєму подиву не було меж. Як! Гурток любителів, з такими невеликими засобами, з такими обмеженими силами, здатний піднімати на своїх плечах таке велетенське завдання, як опера Мусоргського. Та ще як оперу! Таку, яка суперечить прийнятим звичкам і смакам, яка позбавлена завсідних «мелодій», настільки необхідних для більшості, яка складається лише з музичної декламації, котра цурається звичайних форм арій, дуетів та ін.! Це достеменний подвиг, якого не можна достатньо похвалити. До того ж – розучити цю масу тяжких, складних хорів, повних драматизму, вираження і, найбільше, народності! Окрім того ще – зібранню любителів упоратися з цим велетенським оркестром, складним і колоритним, справді, за задумом Римського-Корсакова (який оркестрував посмертний твір Мусоргського). Усе це воістину чудеса чудесні, дива дивовижні!
Те саме виявляється і в плані обстави. Не можна доволі надивуватися талановитому, вишуканому і глибоко інтелігентному компонуванню декорацій. «Червона площа в Москві», «Вид на Замоскворіччя», «Скит», кімната в Голицина (у європейському стилі), кімната в Хованського (у староросійському стилі) – усе тут створене і виконане надзвичайно обдаровано, картинно і вірно.
Але все, взагалі все, сподіваюся, оцінить і сама публіка. Одне лише хотів би я нагадати їй. Це – що про склад і лібретний зміст опери не можна судити за тим, що нині з’являється на сцені: багато тут повинно бути пропущено, багато змінено; урешті, багато не доробив, не дописав сам Мусоргський до своєї смерті. Перед нами лише уламки коштовної, далеко не повної статуї.
Першодрук – «Новости и биржевая газета», 1886, № 37.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Володимир Стасов. Вирізки в «Борисі Годунові»"
• Перейти на сторінку •
"Володимир Стасов. Некролог М. П. Мусоргського"
• Перейти на сторінку •
"Володимир Стасов. Некролог М. П. Мусоргського"
Про публікацію
