Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Володимир Стасов. Щодо постановки «Хованщини» (Лист редакторові)
«Хованщину» поставлено тепер у Петербурзі на сцені. Нарешті! Але не на державній сцені, а на приватній сцені гуртка любителів! Саме це й видається мені подією надзвичайною, подією величезної ваги. Державні поціновувачі, вирішальники й розпорядники постановили, що «Хованщина» – творіння непридатне, негідне бути прийнятим на державну сцену. «Годі з нас і однієї радикальної опери Мусоргського, його „Бориса Годунова”!» – вигукував у музично-театральному комітеті один із його головних заправителів. Отже, в очах його та його товаришів «Хованщина» була таким музичним творінням, якому не повинно бути місця на благопристойній сцені. Публіку треба було відмежувати од нього, треба було врятувати її смаки, її поняття, її вуха від цієї чуми, від цієї зарази. І всезнаючий, велемудрий, правовірний комітет зневажливо відштовхнув «Хованщину», обурено захлопнув перед нею двері театру. Здавалося, бідне творіння Мусоргського страчене навік.
Але здійснилося диво. Гурток любителів перевирішив справу на свій лад. Він не повірив державним «суддям», розкрив партитуру, не знайшов там нічого «радикального» і шкідливого, а тільки багато таланту, і великодушно наважився захистити праву справу, вивести на світ божий і на загальний суд те творіння, яке з такою безапеляційною сваволею було вправно сховане від усіх. Нехай опера Мусоргського сподобається або не сподобається публіці – то вже її діло, але ж потрібно, аби її почули всі. «Бий, але вислухай», – міг би сказати Мусоргський укупі з грецьким філософом.
«Драматично-музичний гурток» тепер поставив «Хованщину» на своїй сцені. Це не лише подвиг, це – велика історична подія, якої, звичайно, не забуде майбутня історія російської музики. І який промінь надії, яку тверду віру в краще майбутнє нині створено для всіх російських композиторів. Деспотична державна сцена більше не може розчавити й стерти їх із земної поверхні.
Коли вона не розуміє своїх же власних зисків, своїх же справжніх обов’язків – тепер є цілий гурток благородних, світлих, доброзичливих людей, які, розуміючи, простягнуть сильну руку допомоги й перероблять на свій лад справу темного насилля.
Мусоргський був реформатор, а доля реформаторів ніколи не солодка, ніколи вони не досягають свого швидко і погідно. Завжди мусять багато настраждатися на своєму віку, а їхні творіння, навіть і по смерті автора, сливе завжди мусять довго і нещасно поневірятися світом, поки не настануть ліпші часи. Можливо, і творіння Мусоргського надовго матимуть ту саму долю, але, в кожному разі, те, що зробив нині петербурзький драматично-музичний гурток, є, безсумнівно, велика справа. Державний театр не хоче давати належного йому «Бориса Годунова» й енергійно заважає публіці пізнавати, оцінювати, любити його, – приватний театр, відповідаючи на це, дає іншу, стільки само оригінальну оперу того ж Мусоргського і широко розчиняє свої двері всім, хто цікавиться твором покійного композитора.
Я чув тепер «Хованщину» на двох генеральних, публічних репетиціях, і моєму подиву не було меж. Як! Гурток любителів, з такими невеликими засобами, з такими обмеженими силами, здатний піднімати на своїх плечах таке велетенське завдання, як опера Мусоргського. Та ще як оперу! Таку, яка суперечить прийнятим звичкам і смакам, яка позбавлена завсідних «мелодій», настільки необхідних для більшості, яка складається лише з музичної декламації, котра цурається звичайних форм арій, дуетів та ін.! Це достеменний подвиг, якого не можна достатньо похвалити. До того ж – розучити цю масу тяжких, складних хорів, повних драматизму, вираження і, найбільше, народності! Окрім того ще – зібранню любителів упоратися з цим велетенським оркестром, складним і колоритним, справді, за задумом Римського-Корсакова (який оркестрував посмертний твір Мусоргського). Усе це воістину чудеса чудесні, дива дивовижні!
Те саме виявляється і в плані обстави. Не можна доволі надивуватися талановитому, вишуканому і глибоко інтелігентному компонуванню декорацій. «Червона площа в Москві», «Вид на Замоскворіччя», «Скит», кімната в Голицина (у європейському стилі), кімната в Хованського (у староросійському стилі) – усе тут створене і виконане надзвичайно обдаровано, картинно і вірно.
Але все, взагалі все, сподіваюся, оцінить і сама публіка. Одне лише хотів би я нагадати їй. Це – що про склад і лібретний зміст опери не можна судити за тим, що нині з’являється на сцені: багато тут повинно бути пропущено, багато змінено; урешті, багато не доробив, не дописав сам Мусоргський до своєї смерті. Перед нами лише уламки коштовної, далеко не повної статуї.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Володимир Стасов. Щодо постановки «Хованщини» (Лист редакторові)
Переклав Василь Білоцерківський
В[ельмишановний]. п[ане]. Ми з вами були певний час знайомі з Мусоргським і обидва захоплювалися не лише його творіннями (з яких багато ще навіть не були викінчені або не видані на світ), але так само його симпатичною особистістю, чарівно привабливою для всіх, хто знав його. Тож дозвольте мені, у пам'ять цієї дорогої людини, які ми завжди бажали успіху і щастя, надрукувати у вашій шанованій газеті кілька слів щодо останнього творіння Мусоргського, хоча я не пишу в «Новостях» музичних оглядів.
«Хованщину» поставлено тепер у Петербурзі на сцені. Нарешті! Але не на державній сцені, а на приватній сцені гуртка любителів! Саме це й видається мені подією надзвичайною, подією величезної ваги. Державні поціновувачі, вирішальники й розпорядники постановили, що «Хованщина» – творіння непридатне, негідне бути прийнятим на державну сцену. «Годі з нас і однієї радикальної опери Мусоргського, його „Бориса Годунова”!» – вигукував у музично-театральному комітеті один із його головних заправителів. Отже, в очах його та його товаришів «Хованщина» була таким музичним творінням, якому не повинно бути місця на благопристойній сцені. Публіку треба було відмежувати од нього, треба було врятувати її смаки, її поняття, її вуха від цієї чуми, від цієї зарази. І всезнаючий, велемудрий, правовірний комітет зневажливо відштовхнув «Хованщину», обурено захлопнув перед нею двері театру. Здавалося, бідне творіння Мусоргського страчене навік.
Але здійснилося диво. Гурток любителів перевирішив справу на свій лад. Він не повірив державним «суддям», розкрив партитуру, не знайшов там нічого «радикального» і шкідливого, а тільки багато таланту, і великодушно наважився захистити праву справу, вивести на світ божий і на загальний суд те творіння, яке з такою безапеляційною сваволею було вправно сховане від усіх. Нехай опера Мусоргського сподобається або не сподобається публіці – то вже її діло, але ж потрібно, аби її почули всі. «Бий, але вислухай», – міг би сказати Мусоргський укупі з грецьким філософом.
«Драматично-музичний гурток» тепер поставив «Хованщину» на своїй сцені. Це не лише подвиг, це – велика історична подія, якої, звичайно, не забуде майбутня історія російської музики. І який промінь надії, яку тверду віру в краще майбутнє нині створено для всіх російських композиторів. Деспотична державна сцена більше не може розчавити й стерти їх із земної поверхні.
Коли вона не розуміє своїх же власних зисків, своїх же справжніх обов’язків – тепер є цілий гурток благородних, світлих, доброзичливих людей, які, розуміючи, простягнуть сильну руку допомоги й перероблять на свій лад справу темного насилля.
Мусоргський був реформатор, а доля реформаторів ніколи не солодка, ніколи вони не досягають свого швидко і погідно. Завжди мусять багато настраждатися на своєму віку, а їхні творіння, навіть і по смерті автора, сливе завжди мусять довго і нещасно поневірятися світом, поки не настануть ліпші часи. Можливо, і творіння Мусоргського надовго матимуть ту саму долю, але, в кожному разі, те, що зробив нині петербурзький драматично-музичний гурток, є, безсумнівно, велика справа. Державний театр не хоче давати належного йому «Бориса Годунова» й енергійно заважає публіці пізнавати, оцінювати, любити його, – приватний театр, відповідаючи на це, дає іншу, стільки само оригінальну оперу того ж Мусоргського і широко розчиняє свої двері всім, хто цікавиться твором покійного композитора.
Я чув тепер «Хованщину» на двох генеральних, публічних репетиціях, і моєму подиву не було меж. Як! Гурток любителів, з такими невеликими засобами, з такими обмеженими силами, здатний піднімати на своїх плечах таке велетенське завдання, як опера Мусоргського. Та ще як оперу! Таку, яка суперечить прийнятим звичкам і смакам, яка позбавлена завсідних «мелодій», настільки необхідних для більшості, яка складається лише з музичної декламації, котра цурається звичайних форм арій, дуетів та ін.! Це достеменний подвиг, якого не можна достатньо похвалити. До того ж – розучити цю масу тяжких, складних хорів, повних драматизму, вираження і, найбільше, народності! Окрім того ще – зібранню любителів упоратися з цим велетенським оркестром, складним і колоритним, справді, за задумом Римського-Корсакова (який оркестрував посмертний твір Мусоргського). Усе це воістину чудеса чудесні, дива дивовижні!
Те саме виявляється і в плані обстави. Не можна доволі надивуватися талановитому, вишуканому і глибоко інтелігентному компонуванню декорацій. «Червона площа в Москві», «Вид на Замоскворіччя», «Скит», кімната в Голицина (у європейському стилі), кімната в Хованського (у староросійському стилі) – усе тут створене і виконане надзвичайно обдаровано, картинно і вірно.
Але все, взагалі все, сподіваюся, оцінить і сама публіка. Одне лише хотів би я нагадати їй. Це – що про склад і лібретний зміст опери не можна судити за тим, що нині з’являється на сцені: багато тут повинно бути пропущено, багато змінено; урешті, багато не доробив, не дописав сам Мусоргський до своєї смерті. Перед нами лише уламки коштовної, далеко не повної статуї.
Першодрук – «Новости и биржевая газета», 1886, № 37.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Володимир Стасов. Вирізки в «Борисі Годунові»"
• Перейти на сторінку •
"Володимир Стасов. Некролог М. П. Мусоргського"
• Перейти на сторінку •
"Володимир Стасов. Некролог М. П. Мусоргського"
Про публікацію
