ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
2024.03.17
06:49
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
2024.03.17
05:49
Темно-сині ночі,
Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Володимир Стасов. Щодо постановки «Хованщини» (Лист редакторові)
«Хованщину» поставлено тепер у Петербурзі на сцені. Нарешті! Але не на державній сцені, а на приватній сцені гуртка любителів! Саме це й видається мені подією надзвичайною, подією величезної ваги. Державні поціновувачі, вирішальники й розпорядники постановили, що «Хованщина» – творіння непридатне, негідне бути прийнятим на державну сцену. «Годі з нас і однієї радикальної опери Мусоргського, його „Бориса Годунова”!» – вигукував у музично-театральному комітеті один із його головних заправителів. Отже, в очах його та його товаришів «Хованщина» була таким музичним творінням, якому не повинно бути місця на благопристойній сцені. Публіку треба було відмежувати од нього, треба було врятувати її смаки, її поняття, її вуха від цієї чуми, від цієї зарази. І всезнаючий, велемудрий, правовірний комітет зневажливо відштовхнув «Хованщину», обурено захлопнув перед нею двері театру. Здавалося, бідне творіння Мусоргського страчене навік.
Але здійснилося диво. Гурток любителів перевирішив справу на свій лад. Він не повірив державним «суддям», розкрив партитуру, не знайшов там нічого «радикального» і шкідливого, а тільки багато таланту, і великодушно наважився захистити праву справу, вивести на світ божий і на загальний суд те творіння, яке з такою безапеляційною сваволею було вправно сховане від усіх. Нехай опера Мусоргського сподобається або не сподобається публіці – то вже її діло, але ж потрібно, аби її почули всі. «Бий, але вислухай», – міг би сказати Мусоргський укупі з грецьким філософом.
«Драматично-музичний гурток» тепер поставив «Хованщину» на своїй сцені. Це не лише подвиг, це – велика історична подія, якої, звичайно, не забуде майбутня історія російської музики. І який промінь надії, яку тверду віру в краще майбутнє нині створено для всіх російських композиторів. Деспотична державна сцена більше не може розчавити й стерти їх із земної поверхні.
Коли вона не розуміє своїх же власних зисків, своїх же справжніх обов’язків – тепер є цілий гурток благородних, світлих, доброзичливих людей, які, розуміючи, простягнуть сильну руку допомоги й перероблять на свій лад справу темного насилля.
Мусоргський був реформатор, а доля реформаторів ніколи не солодка, ніколи вони не досягають свого швидко і погідно. Завжди мусять багато настраждатися на своєму віку, а їхні творіння, навіть і по смерті автора, сливе завжди мусять довго і нещасно поневірятися світом, поки не настануть ліпші часи. Можливо, і творіння Мусоргського надовго матимуть ту саму долю, але, в кожному разі, те, що зробив нині петербурзький драматично-музичний гурток, є, безсумнівно, велика справа. Державний театр не хоче давати належного йому «Бориса Годунова» й енергійно заважає публіці пізнавати, оцінювати, любити його, – приватний театр, відповідаючи на це, дає іншу, стільки само оригінальну оперу того ж Мусоргського і широко розчиняє свої двері всім, хто цікавиться твором покійного композитора.
Я чув тепер «Хованщину» на двох генеральних, публічних репетиціях, і моєму подиву не було меж. Як! Гурток любителів, з такими невеликими засобами, з такими обмеженими силами, здатний піднімати на своїх плечах таке велетенське завдання, як опера Мусоргського. Та ще як оперу! Таку, яка суперечить прийнятим звичкам і смакам, яка позбавлена завсідних «мелодій», настільки необхідних для більшості, яка складається лише з музичної декламації, котра цурається звичайних форм арій, дуетів та ін.! Це достеменний подвиг, якого не можна достатньо похвалити. До того ж – розучити цю масу тяжких, складних хорів, повних драматизму, вираження і, найбільше, народності! Окрім того ще – зібранню любителів упоратися з цим велетенським оркестром, складним і колоритним, справді, за задумом Римського-Корсакова (який оркестрував посмертний твір Мусоргського). Усе це воістину чудеса чудесні, дива дивовижні!
Те саме виявляється і в плані обстави. Не можна доволі надивуватися талановитому, вишуканому і глибоко інтелігентному компонуванню декорацій. «Червона площа в Москві», «Вид на Замоскворіччя», «Скит», кімната в Голицина (у європейському стилі), кімната в Хованського (у староросійському стилі) – усе тут створене і виконане надзвичайно обдаровано, картинно і вірно.
Але все, взагалі все, сподіваюся, оцінить і сама публіка. Одне лише хотів би я нагадати їй. Це – що про склад і лібретний зміст опери не можна судити за тим, що нині з’являється на сцені: багато тут повинно бути пропущено, багато змінено; урешті, багато не доробив, не дописав сам Мусоргський до своєї смерті. Перед нами лише уламки коштовної, далеко не повної статуї.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Володимир Стасов. Щодо постановки «Хованщини» (Лист редакторові)
Переклав Василь Білоцерківський
В[ельмишановний]. п[ане]. Ми з вами були певний час знайомі з Мусоргським і обидва захоплювалися не лише його творіннями (з яких багато ще навіть не були викінчені або не видані на світ), але так само його симпатичною особистістю, чарівно привабливою для всіх, хто знав його. Тож дозвольте мені, у пам'ять цієї дорогої людини, які ми завжди бажали успіху і щастя, надрукувати у вашій шанованій газеті кілька слів щодо останнього творіння Мусоргського, хоча я не пишу в «Новостях» музичних оглядів.
«Хованщину» поставлено тепер у Петербурзі на сцені. Нарешті! Але не на державній сцені, а на приватній сцені гуртка любителів! Саме це й видається мені подією надзвичайною, подією величезної ваги. Державні поціновувачі, вирішальники й розпорядники постановили, що «Хованщина» – творіння непридатне, негідне бути прийнятим на державну сцену. «Годі з нас і однієї радикальної опери Мусоргського, його „Бориса Годунова”!» – вигукував у музично-театральному комітеті один із його головних заправителів. Отже, в очах його та його товаришів «Хованщина» була таким музичним творінням, якому не повинно бути місця на благопристойній сцені. Публіку треба було відмежувати од нього, треба було врятувати її смаки, її поняття, її вуха від цієї чуми, від цієї зарази. І всезнаючий, велемудрий, правовірний комітет зневажливо відштовхнув «Хованщину», обурено захлопнув перед нею двері театру. Здавалося, бідне творіння Мусоргського страчене навік.
Але здійснилося диво. Гурток любителів перевирішив справу на свій лад. Він не повірив державним «суддям», розкрив партитуру, не знайшов там нічого «радикального» і шкідливого, а тільки багато таланту, і великодушно наважився захистити праву справу, вивести на світ божий і на загальний суд те творіння, яке з такою безапеляційною сваволею було вправно сховане від усіх. Нехай опера Мусоргського сподобається або не сподобається публіці – то вже її діло, але ж потрібно, аби її почули всі. «Бий, але вислухай», – міг би сказати Мусоргський укупі з грецьким філософом.
«Драматично-музичний гурток» тепер поставив «Хованщину» на своїй сцені. Це не лише подвиг, це – велика історична подія, якої, звичайно, не забуде майбутня історія російської музики. І який промінь надії, яку тверду віру в краще майбутнє нині створено для всіх російських композиторів. Деспотична державна сцена більше не може розчавити й стерти їх із земної поверхні.
Коли вона не розуміє своїх же власних зисків, своїх же справжніх обов’язків – тепер є цілий гурток благородних, світлих, доброзичливих людей, які, розуміючи, простягнуть сильну руку допомоги й перероблять на свій лад справу темного насилля.
Мусоргський був реформатор, а доля реформаторів ніколи не солодка, ніколи вони не досягають свого швидко і погідно. Завжди мусять багато настраждатися на своєму віку, а їхні творіння, навіть і по смерті автора, сливе завжди мусять довго і нещасно поневірятися світом, поки не настануть ліпші часи. Можливо, і творіння Мусоргського надовго матимуть ту саму долю, але, в кожному разі, те, що зробив нині петербурзький драматично-музичний гурток, є, безсумнівно, велика справа. Державний театр не хоче давати належного йому «Бориса Годунова» й енергійно заважає публіці пізнавати, оцінювати, любити його, – приватний театр, відповідаючи на це, дає іншу, стільки само оригінальну оперу того ж Мусоргського і широко розчиняє свої двері всім, хто цікавиться твором покійного композитора.
Я чув тепер «Хованщину» на двох генеральних, публічних репетиціях, і моєму подиву не було меж. Як! Гурток любителів, з такими невеликими засобами, з такими обмеженими силами, здатний піднімати на своїх плечах таке велетенське завдання, як опера Мусоргського. Та ще як оперу! Таку, яка суперечить прийнятим звичкам і смакам, яка позбавлена завсідних «мелодій», настільки необхідних для більшості, яка складається лише з музичної декламації, котра цурається звичайних форм арій, дуетів та ін.! Це достеменний подвиг, якого не можна достатньо похвалити. До того ж – розучити цю масу тяжких, складних хорів, повних драматизму, вираження і, найбільше, народності! Окрім того ще – зібранню любителів упоратися з цим велетенським оркестром, складним і колоритним, справді, за задумом Римського-Корсакова (який оркестрував посмертний твір Мусоргського). Усе це воістину чудеса чудесні, дива дивовижні!
Те саме виявляється і в плані обстави. Не можна доволі надивуватися талановитому, вишуканому і глибоко інтелігентному компонуванню декорацій. «Червона площа в Москві», «Вид на Замоскворіччя», «Скит», кімната в Голицина (у європейському стилі), кімната в Хованського (у староросійському стилі) – усе тут створене і виконане надзвичайно обдаровано, картинно і вірно.
Але все, взагалі все, сподіваюся, оцінить і сама публіка. Одне лише хотів би я нагадати їй. Це – що про склад і лібретний зміст опери не можна судити за тим, що нині з’являється на сцені: багато тут повинно бути пропущено, багато змінено; урешті, багато не доробив, не дописав сам Мусоргський до своєї смерті. Перед нами лише уламки коштовної, далеко не повної статуї.
Першодрук – «Новости и биржевая газета», 1886, № 37.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Володимир Стасов. Вирізки в «Борисі Годунові»"
• Перейти на сторінку •
"Володимир Стасов. Некролог М. П. Мусоргського"
• Перейти на сторінку •
"Володимир Стасов. Некролог М. П. Мусоргського"
Про публікацію