
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.14
22:13
Хто я?
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
2025.07.14
19:52
Не бережи на завтра завше те,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
2025.07.14
19:50
Народився експромт.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
2025.07.14
14:22
Катальпа, туя, барбарис,
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
2025.07.14
05:53
Не хизуйся пишним станом
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
2025.07.14
00:55
Вночі наш двір оживає,
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
2025.07.13
23:19
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
2025.07.13
22:09
Я шукаю істину в травах,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
2025.07.13
19:02
Ранкове червневе Сонце встигло зазирнути у всі куточки вічного міста Риму і примудрилось навіть торкнутися днища завжди каламутного (але не сьогодні) Тибру. Марк залишив позаду свою інсулу (як залишають в минулому порвані сандалії) і крокував бруківкою, т
2025.07.13
16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
2025.07.13
13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
2025.07.13
12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
2025.07.13
08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Сонце Місяць /
Проза
проз
Поет спав би, але не спиться йому. Тьмяно зелений злотий надвечір. Серпокрили в серпанку позлітковому хаотично гасають за власним вереском. Те саме й на землі, дітлахи розпущені й маніпулятори, хаотично гасають etc. Ще не зовсім призахідне сонце плавить дахи поверхівок на сусіднім районі. Сієста, що переходить у посиденьки, etc. Але ми ж про поета, якій уміє в недосипання. Поруч із ним, обабіч, розляглися дві середнього віку кішки, кличуть їх по-різному залежно від натхнень, підчас навіть для себе несподівано метафізично. Наразі вони ігнорують кликання на Малюка й Товстуна. Але втім звичайні домашні притерті кицьки розпущені й маніпулятори егеж. У власних фахових термінах, сам поет наразі океанічна палеозойська мушля контуром лабіринту метафоричного в уявному осередді містичної троянди протягів, оказіональніших рефлексій & панданів зненацька. Позираючи все тісніші закапелки в собі, ще давезніші за палеозойські. Медитація бува чим завгодно, а насамперед—випадковості, в хаотичному безладі вольових подразнень—у гіпертекстові. Виструнчення гіпербол. Відмотана низка мовчань оніксові кімнати вигасаючому злотисто. Іронічно й без наркозу препаруючи метонімії сортові. Tu est minotaurus. Дух лабіринту від плоті єси. Тигрові лови. Фейк ай-ді. In excelsis. Індукція, Двері Знаття, Рай & Пекло. Проз сподівання, на базі матричних даних, слів у ній на сонет.
Дітлахи ужеж проминають, за ними приходять випасти молоді люди при смартфоні, за ними нарисуються собачники, за ними бомжі потягнуться по пляшки. День соціяльної допомоги, що Монпарнас, завжди із тобою. Пальмами понад магнолії в кипарисовім мариві рив’єри ґардійської. Будапешта досвіту, чи не Буенос-Айреса другої світової, помережана тінями хрестоматія кінофільмів сепійних. Нормальний такий чоткий Тіроль. Прошвендявши будинковими брамами площею Ринок. Переповнені електрички на Ельбрус & потлілі мамонтів бивні у верхоянськім краєзнавчім притулку, не більше квартири собі. Дощовий тиждень у серпні з Елвісом Ароновичем, коли він іще не король, але дуже навіть танцює. Природа розмита й вогка, у повітря свіжість із нотками згару, часом оцей розслабитися, чого ж не варт. Проз літературу із літературщиками, філософію з платонізмом & блищаки моментів музичних хай би. Світобудова повертає в осінь, sad but true, але можна ще встигнути скільки того життя, а там сезон оксамитових декадансів, книжки до кави, комусь жнива, а кому й погрітися ненав’язливо десь-небудь, фініта й від’ємність не зглянутись як, або все тільки мить, ось була—тай нема
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
проз
Поет спав би, але не спиться йому. Тьмяно зелений злотий надвечір. Серпокрили в серпанку позлітковому хаотично гасають за власним вереском. Те саме й на землі, дітлахи розпущені й маніпулятори, хаотично гасають etc. Ще не зовсім призахідне сонце плавить дахи поверхівок на сусіднім районі. Сієста, що переходить у посиденьки, etc. Але ми ж про поета, якій уміє в недосипання. Поруч із ним, обабіч, розляглися дві середнього віку кішки, кличуть їх по-різному залежно від натхнень, підчас навіть для себе несподівано метафізично. Наразі вони ігнорують кликання на Малюка й Товстуна. Але втім звичайні домашні притерті кицьки розпущені й маніпулятори егеж. У власних фахових термінах, сам поет наразі океанічна палеозойська мушля контуром лабіринту метафоричного в уявному осередді містичної троянди протягів, оказіональніших рефлексій & панданів зненацька. Позираючи все тісніші закапелки в собі, ще давезніші за палеозойські. Медитація бува чим завгодно, а насамперед—випадковості, в хаотичному безладі вольових подразнень—у гіпертекстові. Виструнчення гіпербол. Відмотана низка мовчань оніксові кімнати вигасаючому злотисто. Іронічно й без наркозу препаруючи метонімії сортові. Tu est minotaurus. Дух лабіринту від плоті єси. Тигрові лови. Фейк ай-ді. In excelsis. Індукція, Двері Знаття, Рай & Пекло. Проз сподівання, на базі матричних даних, слів у ній на сонет.
Дітлахи ужеж проминають, за ними приходять випасти молоді люди при смартфоні, за ними нарисуються собачники, за ними бомжі потягнуться по пляшки. День соціяльної допомоги, що Монпарнас, завжди із тобою. Пальмами понад магнолії в кипарисовім мариві рив’єри ґардійської. Будапешта досвіту, чи не Буенос-Айреса другої світової, помережана тінями хрестоматія кінофільмів сепійних. Нормальний такий чоткий Тіроль. Прошвендявши будинковими брамами площею Ринок. Переповнені електрички на Ельбрус & потлілі мамонтів бивні у верхоянськім краєзнавчім притулку, не більше квартири собі. Дощовий тиждень у серпні з Елвісом Ароновичем, коли він іще не король, але дуже навіть танцює. Природа розмита й вогка, у повітря свіжість із нотками згару, часом оцей розслабитися, чого ж не варт. Проз літературу із літературщиками, філософію з платонізмом & блищаки моментів музичних хай би. Світобудова повертає в осінь, sad but true, але можна ще встигнути скільки того життя, а там сезон оксамитових декадансів, книжки до кави, комусь жнива, а кому й погрітися ненав’язливо десь-небудь, фініта й від’ємність не зглянутись як, або все тільки мить, ось була—тай нема
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію