
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.10
08:11
Кришталем іскряться зорі
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
2025.07.09
22:40
Я хочу заплутатись у твоєму волоссі,
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.
2025.07.09
12:20
Куди ведеш, дорого чарівна?
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?
Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?
Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,
2025.07.09
09:25
Не розтискати рук.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.
2025.07.09
08:10
Біла хмара, наче гребінь,
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,
2025.07.09
06:33
Хоч ще від сутіні до світу
Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.
Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.
2025.07.09
04:09
Не знав я що мені потрібна ти
Не бачив я що ти чекала
Когось хто поряд би сприяв
Своє співати хай вже як
І я мінявся
Бачу все тебе
Знаю є у мене ти
Не бачив я що ти чекала
Когось хто поряд би сприяв
Своє співати хай вже як
І я мінявся
Бачу все тебе
Знаю є у мене ти
2025.07.09
01:03
Назва.......................................................................Стор.
1 Кращим людям Землі ........................................... 3
2 За щастя однодумців ............................................ 4
3 Українцям ....................
1 Кращим людям Землі ........................................... 3
2 За щастя однодумців ............................................ 4
3 Українцям ....................
2025.07.08
21:39
Поет поселився у далекому лісі
і зарився листям.
Він зрозумів марнотність слави,
йому не потрібні
жодні визнання, жодні премії.
Його основними рецензентами
є птахи, а істориками літератури -
ведмеді. Він укривається
і зарився листям.
Він зрозумів марнотність слави,
йому не потрібні
жодні визнання, жодні премії.
Його основними рецензентами
є птахи, а істориками літератури -
ведмеді. Він укривається
2025.07.08
21:03
Прощай, Росіє! Хай буде це назавше,
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
2025.07.08
20:28
Сказала ти: до всього я готова,
Той -- кращий світ, чому б і не піти?!
Бо цей дарує дрібку лиш любові,
Зіткався ледь не весь із гіркоти.
До кого більш прихильним буде небо?
Один раз - так, а другий буде ні?!
Це ми зі смертю б'ємося за тебе...
Той -- кращий світ, чому б і не піти?!
Бо цей дарує дрібку лиш любові,
Зіткався ледь не весь із гіркоти.
До кого більш прихильним буде небо?
Один раз - так, а другий буде ні?!
Це ми зі смертю б'ємося за тебе...
2025.07.08
05:18
Як з усмішкою помру
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.
2025.07.07
21:54
Любов - шматок самої вічності,
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо
2025.07.07
13:17
А коси жінки - висріблений ліс,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!
І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!
І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,
2025.07.07
08:14
Додала лише печалі
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
2025.07.06
22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Проза
Ангел присутній (картинки буття на межі з реальністю)
Тож грай, вітре буйний, кружляй від душі…
Як серцю люба дивна ця гра -
Втіхи та чуда настане пора»…
Розпочнеться ця оповідь зі спогаду, а власне з вільно перекладеного мною тексту пісні, що звучала в американському дитячому фільмі «Мері Поппінс» далекого 1964 року і співали її знамениті актори Джулія Ендрюс та Дік Ван Дайк, виконавці головних ролей знаменитого мюзиклу. Стихія настрою дитячої казки англійської пиьменниці Памели Треверс, що ліг в основу згаданого фільму, захопили мою творчу уяву, глибоко зворушили і дали поживу для відтворення картинок з минулих моїх дитячих та юнацьких літ, коли я ще вміла розгадувати знаки природи і довколишнього світу… Світу, в якому було багато неймовірних речей, що здатні вдумливим інтелектуальним істотам розказати про щось більше, ніж про буденну реальність чийогось земного буття, наповненого трафаретними датами і подіями: народився, пішов у перший клас, закінчив школу, поступив у вищий навчальний заклад, закінчив його, одружився і таке інше.
В мене було завжди таке відчуття, що поруч існує ніби паралельна реальність, яка інколи втручається і змінює моє життя як неприборкана стихія.
У деяких дивовижних історіях, описаних у дорослій та дитячій світовій літературі, які відбуваються з людьми, містами і природою, з усім Живим Світом (до якого не по-науковому зачислюємо і Світ Речей довкола нас), все відбувається саме тоді, коли дме Східний Вітер. Вважаймо, що і в моєму випадку теж присутній цей шалений віщун перемін – Східний Вітер.
Картинка І. ДОТОРК ТЕПЛОГО МОРЯ. ДАЛЕКА ЯЛТА.
Запитаю у вас таке: хто пам’ятає себе в минулому? Якщо відповідь «так», то наскільки віддаленому минулому? Мені інколи виринає з підсвідомості одна і та ж картинка: я (ще ненароджене немовля) прориваюся через якусь перепону і не можу її подолати – і так кілька разів – невдалі спроби повертають мене назад (в лоно матері)… І раптом я однією рукою як плавець прориваю те, що стояло в мене на дорозі і заважало рухатися далі – роблю глибокий вдих і бачу якусь простору освітлену кімнату з великим вікном… Це новий для мене світ і я НОВА у ньому. Таке відчуття миті мого народження, яка настала не в галицькому місті Львові, де дідо Михайло Вовк ще в 1939 році купив помешкання на вулиці Поліграфічній, колишній Замойських – якраз навпроти типографії «Атлас». Осяйна простора кімната, очевидно, існувала в пологовому будинку далекої Ялти, що розкинулась на кам’янистих схилах півострова Крим, на побережжі Чорного моря. Туди за дивним збігом обставин Східний Вітер перемін (що по-народному зветься «Доля») заніс мою маму, яка лікувалася від страшної хвороби – відкритої форми туберкульозу, батька – який щез з нашої родинної біографії ще до мого народження і мене, яка мала щастя саме тут народитися 4 вересня 1963 року. Мама Лідія-Надія Вовк розповідала мені через багато років, що я дійсно народилася, вихопивши вперед ліву руку… Ліва рука з мого глибокого дитинства стала панувати над правою і виявила в мені нахили до різноманітних видів творчості, проте аж ніяк не до математики, геометрії, фізики, хімії – до всього того, чим пишалися носії родини Стасів-Вовк, до якої і я стала належати.
Серед найпотаємніших лоскітливих спогадів з дитинства – доторк теплого моря, в яке мене занурювала мама аж по шию, а я з насолодою видавала звуки захвату і показувала вільними незапеленаними руками, що хочу туди опуститися ще раз, а потім ще…
Глибинна пам’ять минулого показує мені ще інші картинки з південними обрисами – це Нікітський ботанічний сад, де в 60-их роках ХХ століття знаходився дитячий садок-ясла. Перша спільнота в моєму кількамісячному житті. Моє ліжечко-візочок знаходилося в другому ряді біля вікна кімнати зі сторони моря. Відчуваю протяг від відчиненого вікна і свій озноб – а можу покликати на допомогу лише плачем, проте не чути, щоб плач мій був рятівним. Як наслідок – двостороннє запалення легень, довге інтенсивне лікування і пропозиція лікарів відправити мене з різкого клімату Ялти в рідну Галичину, до Львова. Мама не довго вагаючись, повертається в родинне помешкання на Поліграфічній, де нас чекає дідо Вовк, бабця Сивулька – друга дружина діда, з якою він в любові та злагоді прожив 22 роки спільного сімейного життя, вуйко Зенко – мамин рідний брат, ще не одружений. Зрештою, дідо Вовк з бабцею Сивулькою жили тоді окремо – по вулиці Шпитальній, і моє раннє дитинство однаково тепло малює яскравими тонами обидва родинних вогнища, де панувала особлива атмосфера різноманітних родинних клопотів і щоденних турбот про хліб насущний.
Про сонячну Ялту згадували дуже рідко і лише в контексті маминої операції – семиреберної торокопластики, після якої на спині лишився величезний шрам, що проходив уздовж лопатки і гостро в’їдався в тіло, окреслюючи поламані ребра. Мама ще зітхала, що в таксі у день від’їзду з Ялти не вмістилася коробка з родинними альбомами, де були шлюбні світлини діда Вовка з першою дружиною – Марією Стасів-Вовк, моєю рідною бабцею, що померла на 41-му році життя від скоротечного туберкульозу в час, коли мама Ліда була ще 12-літньою дівчинкою і проживала спільно з бабцею після розлучення з дідом Михайлом та розподілом дітей в родинному маєтку Стасівих у селі Велика Горожанка на Львівщині. Там, у Великій Горожанці, Марія Григорівна Стасів-Вовк померла на руках у своєї мами Анни, неповнолітньої доні Лідії-Надії та брата Миколи, що після Першої та Другої світових воєн і Стрілецьких зрушень, залишився з шести братів сам на обійстю і ховав нашу бабцю в той день, коли його примусово совіти записали у перший колгосп, до того ж зробили його головою, «аби не шкода було, коли розстріляють». Моя мама мала тоді необережність заразитися туберкульозом і згодом багато років лікуватися від спалахів «невиліковної хвороби століття».
Невимовно теплі спогади – Ялта… море… Нікітський ботанічний сад…
Збережене фото: я біля пальми у скверику широко усміхаюся, сидячи в модному на той час візочку, тримаю фрагмент бублика і чухаю ним зубки, що прорізаються… Я ще тоді, вочевидь, розуміла мову тварин і рослин, розпізнавала шум вітру і голос моря – як говорять у казках про діток з непрорізаними зубами… Ще тоді – в іншому вимірі буття, на межі з реальністю.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ангел присутній (картинки буття на межі з реальністю)
«Се така робота,
що її можна писати і з початку, і з кінця, і з середини,
бо буде ряд маленьких оповідань — картинок»
(Михайло Коцюбинський)
«Місяць і зорі як міражі -Тож грай, вітре буйний, кружляй від душі…
Як серцю люба дивна ця гра -
Втіхи та чуда настане пора»…
Розпочнеться ця оповідь зі спогаду, а власне з вільно перекладеного мною тексту пісні, що звучала в американському дитячому фільмі «Мері Поппінс» далекого 1964 року і співали її знамениті актори Джулія Ендрюс та Дік Ван Дайк, виконавці головних ролей знаменитого мюзиклу. Стихія настрою дитячої казки англійської пиьменниці Памели Треверс, що ліг в основу згаданого фільму, захопили мою творчу уяву, глибоко зворушили і дали поживу для відтворення картинок з минулих моїх дитячих та юнацьких літ, коли я ще вміла розгадувати знаки природи і довколишнього світу… Світу, в якому було багато неймовірних речей, що здатні вдумливим інтелектуальним істотам розказати про щось більше, ніж про буденну реальність чийогось земного буття, наповненого трафаретними датами і подіями: народився, пішов у перший клас, закінчив школу, поступив у вищий навчальний заклад, закінчив його, одружився і таке інше.
В мене було завжди таке відчуття, що поруч існує ніби паралельна реальність, яка інколи втручається і змінює моє життя як неприборкана стихія.
У деяких дивовижних історіях, описаних у дорослій та дитячій світовій літературі, які відбуваються з людьми, містами і природою, з усім Живим Світом (до якого не по-науковому зачислюємо і Світ Речей довкола нас), все відбувається саме тоді, коли дме Східний Вітер. Вважаймо, що і в моєму випадку теж присутній цей шалений віщун перемін – Східний Вітер.
Картинка І. ДОТОРК ТЕПЛОГО МОРЯ. ДАЛЕКА ЯЛТА.
Запитаю у вас таке: хто пам’ятає себе в минулому? Якщо відповідь «так», то наскільки віддаленому минулому? Мені інколи виринає з підсвідомості одна і та ж картинка: я (ще ненароджене немовля) прориваюся через якусь перепону і не можу її подолати – і так кілька разів – невдалі спроби повертають мене назад (в лоно матері)… І раптом я однією рукою як плавець прориваю те, що стояло в мене на дорозі і заважало рухатися далі – роблю глибокий вдих і бачу якусь простору освітлену кімнату з великим вікном… Це новий для мене світ і я НОВА у ньому. Таке відчуття миті мого народження, яка настала не в галицькому місті Львові, де дідо Михайло Вовк ще в 1939 році купив помешкання на вулиці Поліграфічній, колишній Замойських – якраз навпроти типографії «Атлас». Осяйна простора кімната, очевидно, існувала в пологовому будинку далекої Ялти, що розкинулась на кам’янистих схилах півострова Крим, на побережжі Чорного моря. Туди за дивним збігом обставин Східний Вітер перемін (що по-народному зветься «Доля») заніс мою маму, яка лікувалася від страшної хвороби – відкритої форми туберкульозу, батька – який щез з нашої родинної біографії ще до мого народження і мене, яка мала щастя саме тут народитися 4 вересня 1963 року. Мама Лідія-Надія Вовк розповідала мені через багато років, що я дійсно народилася, вихопивши вперед ліву руку… Ліва рука з мого глибокого дитинства стала панувати над правою і виявила в мені нахили до різноманітних видів творчості, проте аж ніяк не до математики, геометрії, фізики, хімії – до всього того, чим пишалися носії родини Стасів-Вовк, до якої і я стала належати.
Серед найпотаємніших лоскітливих спогадів з дитинства – доторк теплого моря, в яке мене занурювала мама аж по шию, а я з насолодою видавала звуки захвату і показувала вільними незапеленаними руками, що хочу туди опуститися ще раз, а потім ще…
Глибинна пам’ять минулого показує мені ще інші картинки з південними обрисами – це Нікітський ботанічний сад, де в 60-их роках ХХ століття знаходився дитячий садок-ясла. Перша спільнота в моєму кількамісячному житті. Моє ліжечко-візочок знаходилося в другому ряді біля вікна кімнати зі сторони моря. Відчуваю протяг від відчиненого вікна і свій озноб – а можу покликати на допомогу лише плачем, проте не чути, щоб плач мій був рятівним. Як наслідок – двостороннє запалення легень, довге інтенсивне лікування і пропозиція лікарів відправити мене з різкого клімату Ялти в рідну Галичину, до Львова. Мама не довго вагаючись, повертається в родинне помешкання на Поліграфічній, де нас чекає дідо Вовк, бабця Сивулька – друга дружина діда, з якою він в любові та злагоді прожив 22 роки спільного сімейного життя, вуйко Зенко – мамин рідний брат, ще не одружений. Зрештою, дідо Вовк з бабцею Сивулькою жили тоді окремо – по вулиці Шпитальній, і моє раннє дитинство однаково тепло малює яскравими тонами обидва родинних вогнища, де панувала особлива атмосфера різноманітних родинних клопотів і щоденних турбот про хліб насущний.
Про сонячну Ялту згадували дуже рідко і лише в контексті маминої операції – семиреберної торокопластики, після якої на спині лишився величезний шрам, що проходив уздовж лопатки і гостро в’їдався в тіло, окреслюючи поламані ребра. Мама ще зітхала, що в таксі у день від’їзду з Ялти не вмістилася коробка з родинними альбомами, де були шлюбні світлини діда Вовка з першою дружиною – Марією Стасів-Вовк, моєю рідною бабцею, що померла на 41-му році життя від скоротечного туберкульозу в час, коли мама Ліда була ще 12-літньою дівчинкою і проживала спільно з бабцею після розлучення з дідом Михайлом та розподілом дітей в родинному маєтку Стасівих у селі Велика Горожанка на Львівщині. Там, у Великій Горожанці, Марія Григорівна Стасів-Вовк померла на руках у своєї мами Анни, неповнолітньої доні Лідії-Надії та брата Миколи, що після Першої та Другої світових воєн і Стрілецьких зрушень, залишився з шести братів сам на обійстю і ховав нашу бабцю в той день, коли його примусово совіти записали у перший колгосп, до того ж зробили його головою, «аби не шкода було, коли розстріляють». Моя мама мала тоді необережність заразитися туберкульозом і згодом багато років лікуватися від спалахів «невиліковної хвороби століття».
Невимовно теплі спогади – Ялта… море… Нікітський ботанічний сад…
Збережене фото: я біля пальми у скверику широко усміхаюся, сидячи в модному на той час візочку, тримаю фрагмент бублика і чухаю ним зубки, що прорізаються… Я ще тоді, вочевидь, розуміла мову тварин і рослин, розпізнавала шум вітру і голос моря – як говорять у казках про діток з непрорізаними зубами… Ще тоді – в іншому вимірі буття, на межі з реальністю.
Собі, з нагоди неювілейного Дня народження. Початок вересня 2020 року.
Продовження буде)))...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
""АНГЕЛ ПРИСУТНІЙ". Картинка ІІ (картинки буття на межі з реальністю)"
• Перейти на сторінку •
"Янка Купала. СПАДЩИНА (переклад з білоруської)"
• Перейти на сторінку •
"Янка Купала. СПАДЩИНА (переклад з білоруської)"
Про публікацію