Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Проза
Ангел присутній (картинки буття на межі з реальністю)
Тож грай, вітре буйний, кружляй від душі…
Як серцю люба дивна ця гра -
Втіхи та чуда настане пора»…
Розпочнеться ця оповідь зі спогаду, а власне з вільно перекладеного мною тексту пісні, що звучала в американському дитячому фільмі «Мері Поппінс» далекого 1964 року і співали її знамениті актори Джулія Ендрюс та Дік Ван Дайк, виконавці головних ролей знаменитого мюзиклу. Стихія настрою дитячої казки англійської пиьменниці Памели Треверс, що ліг в основу згаданого фільму, захопили мою творчу уяву, глибоко зворушили і дали поживу для відтворення картинок з минулих моїх дитячих та юнацьких літ, коли я ще вміла розгадувати знаки природи і довколишнього світу… Світу, в якому було багато неймовірних речей, що здатні вдумливим інтелектуальним істотам розказати про щось більше, ніж про буденну реальність чийогось земного буття, наповненого трафаретними датами і подіями: народився, пішов у перший клас, закінчив школу, поступив у вищий навчальний заклад, закінчив його, одружився і таке інше.
В мене було завжди таке відчуття, що поруч існує ніби паралельна реальність, яка інколи втручається і змінює моє життя як неприборкана стихія.
У деяких дивовижних історіях, описаних у дорослій та дитячій світовій літературі, які відбуваються з людьми, містами і природою, з усім Живим Світом (до якого не по-науковому зачислюємо і Світ Речей довкола нас), все відбувається саме тоді, коли дме Східний Вітер. Вважаймо, що і в моєму випадку теж присутній цей шалений віщун перемін – Східний Вітер.
Картинка І. ДОТОРК ТЕПЛОГО МОРЯ. ДАЛЕКА ЯЛТА.
Запитаю у вас таке: хто пам’ятає себе в минулому? Якщо відповідь «так», то наскільки віддаленому минулому? Мені інколи виринає з підсвідомості одна і та ж картинка: я (ще ненароджене немовля) прориваюся через якусь перепону і не можу її подолати – і так кілька разів – невдалі спроби повертають мене назад (в лоно матері)… І раптом я однією рукою як плавець прориваю те, що стояло в мене на дорозі і заважало рухатися далі – роблю глибокий вдих і бачу якусь простору освітлену кімнату з великим вікном… Це новий для мене світ і я НОВА у ньому. Таке відчуття миті мого народження, яка настала не в галицькому місті Львові, де дідо Михайло Вовк ще в 1939 році купив помешкання на вулиці Поліграфічній, колишній Замойських – якраз навпроти типографії «Атлас». Осяйна простора кімната, очевидно, існувала в пологовому будинку далекої Ялти, що розкинулась на кам’янистих схилах півострова Крим, на побережжі Чорного моря. Туди за дивним збігом обставин Східний Вітер перемін (що по-народному зветься «Доля») заніс мою маму, яка лікувалася від страшної хвороби – відкритої форми туберкульозу, батька – який щез з нашої родинної біографії ще до мого народження і мене, яка мала щастя саме тут народитися 4 вересня 1963 року. Мама Лідія-Надія Вовк розповідала мені через багато років, що я дійсно народилася, вихопивши вперед ліву руку… Ліва рука з мого глибокого дитинства стала панувати над правою і виявила в мені нахили до різноманітних видів творчості, проте аж ніяк не до математики, геометрії, фізики, хімії – до всього того, чим пишалися носії родини Стасів-Вовк, до якої і я стала належати.
Серед найпотаємніших лоскітливих спогадів з дитинства – доторк теплого моря, в яке мене занурювала мама аж по шию, а я з насолодою видавала звуки захвату і показувала вільними незапеленаними руками, що хочу туди опуститися ще раз, а потім ще…
Глибинна пам’ять минулого показує мені ще інші картинки з південними обрисами – це Нікітський ботанічний сад, де в 60-их роках ХХ століття знаходився дитячий садок-ясла. Перша спільнота в моєму кількамісячному житті. Моє ліжечко-візочок знаходилося в другому ряді біля вікна кімнати зі сторони моря. Відчуваю протяг від відчиненого вікна і свій озноб – а можу покликати на допомогу лише плачем, проте не чути, щоб плач мій був рятівним. Як наслідок – двостороннє запалення легень, довге інтенсивне лікування і пропозиція лікарів відправити мене з різкого клімату Ялти в рідну Галичину, до Львова. Мама не довго вагаючись, повертається в родинне помешкання на Поліграфічній, де нас чекає дідо Вовк, бабця Сивулька – друга дружина діда, з якою він в любові та злагоді прожив 22 роки спільного сімейного життя, вуйко Зенко – мамин рідний брат, ще не одружений. Зрештою, дідо Вовк з бабцею Сивулькою жили тоді окремо – по вулиці Шпитальній, і моє раннє дитинство однаково тепло малює яскравими тонами обидва родинних вогнища, де панувала особлива атмосфера різноманітних родинних клопотів і щоденних турбот про хліб насущний.
Про сонячну Ялту згадували дуже рідко і лише в контексті маминої операції – семиреберної торокопластики, після якої на спині лишився величезний шрам, що проходив уздовж лопатки і гостро в’їдався в тіло, окреслюючи поламані ребра. Мама ще зітхала, що в таксі у день від’їзду з Ялти не вмістилася коробка з родинними альбомами, де були шлюбні світлини діда Вовка з першою дружиною – Марією Стасів-Вовк, моєю рідною бабцею, що померла на 41-му році життя від скоротечного туберкульозу в час, коли мама Ліда була ще 12-літньою дівчинкою і проживала спільно з бабцею після розлучення з дідом Михайлом та розподілом дітей в родинному маєтку Стасівих у селі Велика Горожанка на Львівщині. Там, у Великій Горожанці, Марія Григорівна Стасів-Вовк померла на руках у своєї мами Анни, неповнолітньої доні Лідії-Надії та брата Миколи, що після Першої та Другої світових воєн і Стрілецьких зрушень, залишився з шести братів сам на обійстю і ховав нашу бабцю в той день, коли його примусово совіти записали у перший колгосп, до того ж зробили його головою, «аби не шкода було, коли розстріляють». Моя мама мала тоді необережність заразитися туберкульозом і згодом багато років лікуватися від спалахів «невиліковної хвороби століття».
Невимовно теплі спогади – Ялта… море… Нікітський ботанічний сад…
Збережене фото: я біля пальми у скверику широко усміхаюся, сидячи в модному на той час візочку, тримаю фрагмент бублика і чухаю ним зубки, що прорізаються… Я ще тоді, вочевидь, розуміла мову тварин і рослин, розпізнавала шум вітру і голос моря – як говорять у казках про діток з непрорізаними зубами… Ще тоді – в іншому вимірі буття, на межі з реальністю.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ангел присутній (картинки буття на межі з реальністю)
«Се така робота,
що її можна писати і з початку, і з кінця, і з середини,
бо буде ряд маленьких оповідань — картинок»
(Михайло Коцюбинський)
«Місяць і зорі як міражі -Тож грай, вітре буйний, кружляй від душі…
Як серцю люба дивна ця гра -
Втіхи та чуда настане пора»…
Розпочнеться ця оповідь зі спогаду, а власне з вільно перекладеного мною тексту пісні, що звучала в американському дитячому фільмі «Мері Поппінс» далекого 1964 року і співали її знамениті актори Джулія Ендрюс та Дік Ван Дайк, виконавці головних ролей знаменитого мюзиклу. Стихія настрою дитячої казки англійської пиьменниці Памели Треверс, що ліг в основу згаданого фільму, захопили мою творчу уяву, глибоко зворушили і дали поживу для відтворення картинок з минулих моїх дитячих та юнацьких літ, коли я ще вміла розгадувати знаки природи і довколишнього світу… Світу, в якому було багато неймовірних речей, що здатні вдумливим інтелектуальним істотам розказати про щось більше, ніж про буденну реальність чийогось земного буття, наповненого трафаретними датами і подіями: народився, пішов у перший клас, закінчив школу, поступив у вищий навчальний заклад, закінчив його, одружився і таке інше.
В мене було завжди таке відчуття, що поруч існує ніби паралельна реальність, яка інколи втручається і змінює моє життя як неприборкана стихія.
У деяких дивовижних історіях, описаних у дорослій та дитячій світовій літературі, які відбуваються з людьми, містами і природою, з усім Живим Світом (до якого не по-науковому зачислюємо і Світ Речей довкола нас), все відбувається саме тоді, коли дме Східний Вітер. Вважаймо, що і в моєму випадку теж присутній цей шалений віщун перемін – Східний Вітер.
Картинка І. ДОТОРК ТЕПЛОГО МОРЯ. ДАЛЕКА ЯЛТА.
Запитаю у вас таке: хто пам’ятає себе в минулому? Якщо відповідь «так», то наскільки віддаленому минулому? Мені інколи виринає з підсвідомості одна і та ж картинка: я (ще ненароджене немовля) прориваюся через якусь перепону і не можу її подолати – і так кілька разів – невдалі спроби повертають мене назад (в лоно матері)… І раптом я однією рукою як плавець прориваю те, що стояло в мене на дорозі і заважало рухатися далі – роблю глибокий вдих і бачу якусь простору освітлену кімнату з великим вікном… Це новий для мене світ і я НОВА у ньому. Таке відчуття миті мого народження, яка настала не в галицькому місті Львові, де дідо Михайло Вовк ще в 1939 році купив помешкання на вулиці Поліграфічній, колишній Замойських – якраз навпроти типографії «Атлас». Осяйна простора кімната, очевидно, існувала в пологовому будинку далекої Ялти, що розкинулась на кам’янистих схилах півострова Крим, на побережжі Чорного моря. Туди за дивним збігом обставин Східний Вітер перемін (що по-народному зветься «Доля») заніс мою маму, яка лікувалася від страшної хвороби – відкритої форми туберкульозу, батька – який щез з нашої родинної біографії ще до мого народження і мене, яка мала щастя саме тут народитися 4 вересня 1963 року. Мама Лідія-Надія Вовк розповідала мені через багато років, що я дійсно народилася, вихопивши вперед ліву руку… Ліва рука з мого глибокого дитинства стала панувати над правою і виявила в мені нахили до різноманітних видів творчості, проте аж ніяк не до математики, геометрії, фізики, хімії – до всього того, чим пишалися носії родини Стасів-Вовк, до якої і я стала належати.
Серед найпотаємніших лоскітливих спогадів з дитинства – доторк теплого моря, в яке мене занурювала мама аж по шию, а я з насолодою видавала звуки захвату і показувала вільними незапеленаними руками, що хочу туди опуститися ще раз, а потім ще…
Глибинна пам’ять минулого показує мені ще інші картинки з південними обрисами – це Нікітський ботанічний сад, де в 60-их роках ХХ століття знаходився дитячий садок-ясла. Перша спільнота в моєму кількамісячному житті. Моє ліжечко-візочок знаходилося в другому ряді біля вікна кімнати зі сторони моря. Відчуваю протяг від відчиненого вікна і свій озноб – а можу покликати на допомогу лише плачем, проте не чути, щоб плач мій був рятівним. Як наслідок – двостороннє запалення легень, довге інтенсивне лікування і пропозиція лікарів відправити мене з різкого клімату Ялти в рідну Галичину, до Львова. Мама не довго вагаючись, повертається в родинне помешкання на Поліграфічній, де нас чекає дідо Вовк, бабця Сивулька – друга дружина діда, з якою він в любові та злагоді прожив 22 роки спільного сімейного життя, вуйко Зенко – мамин рідний брат, ще не одружений. Зрештою, дідо Вовк з бабцею Сивулькою жили тоді окремо – по вулиці Шпитальній, і моє раннє дитинство однаково тепло малює яскравими тонами обидва родинних вогнища, де панувала особлива атмосфера різноманітних родинних клопотів і щоденних турбот про хліб насущний.
Про сонячну Ялту згадували дуже рідко і лише в контексті маминої операції – семиреберної торокопластики, після якої на спині лишився величезний шрам, що проходив уздовж лопатки і гостро в’їдався в тіло, окреслюючи поламані ребра. Мама ще зітхала, що в таксі у день від’їзду з Ялти не вмістилася коробка з родинними альбомами, де були шлюбні світлини діда Вовка з першою дружиною – Марією Стасів-Вовк, моєю рідною бабцею, що померла на 41-му році життя від скоротечного туберкульозу в час, коли мама Ліда була ще 12-літньою дівчинкою і проживала спільно з бабцею після розлучення з дідом Михайлом та розподілом дітей в родинному маєтку Стасівих у селі Велика Горожанка на Львівщині. Там, у Великій Горожанці, Марія Григорівна Стасів-Вовк померла на руках у своєї мами Анни, неповнолітньої доні Лідії-Надії та брата Миколи, що після Першої та Другої світових воєн і Стрілецьких зрушень, залишився з шести братів сам на обійстю і ховав нашу бабцю в той день, коли його примусово совіти записали у перший колгосп, до того ж зробили його головою, «аби не шкода було, коли розстріляють». Моя мама мала тоді необережність заразитися туберкульозом і згодом багато років лікуватися від спалахів «невиліковної хвороби століття».
Невимовно теплі спогади – Ялта… море… Нікітський ботанічний сад…
Збережене фото: я біля пальми у скверику широко усміхаюся, сидячи в модному на той час візочку, тримаю фрагмент бублика і чухаю ним зубки, що прорізаються… Я ще тоді, вочевидь, розуміла мову тварин і рослин, розпізнавала шум вітру і голос моря – як говорять у казках про діток з непрорізаними зубами… Ще тоді – в іншому вимірі буття, на межі з реальністю.
Собі, з нагоди неювілейного Дня народження. Початок вересня 2020 року.
Продовження буде)))...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
" "АНГЕЛ ПРИСУТНІЙ". Картинка ІІ (картинки буття на межі з реальністю)"
• Перейти на сторінку •
"Янка Купала. СПАДЩИНА (переклад з білоруської)"
• Перейти на сторінку •
"Янка Купала. СПАДЩИНА (переклад з білоруської)"
Про публікацію
