ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Проза
Ангел присутній (картинки буття на межі з реальністю)
Тож грай, вітре буйний, кружляй від душі…
Як серцю люба дивна ця гра -
Втіхи та чуда настане пора»…
Розпочнеться ця оповідь зі спогаду, а власне з вільно перекладеного мною тексту пісні, що звучала в американському дитячому фільмі «Мері Поппінс» далекого 1964 року і співали її знамениті актори Джулія Ендрюс та Дік Ван Дайк, виконавці головних ролей знаменитого мюзиклу. Стихія настрою дитячої казки англійської пиьменниці Памели Треверс, що ліг в основу згаданого фільму, захопили мою творчу уяву, глибоко зворушили і дали поживу для відтворення картинок з минулих моїх дитячих та юнацьких літ, коли я ще вміла розгадувати знаки природи і довколишнього світу… Світу, в якому було багато неймовірних речей, що здатні вдумливим інтелектуальним істотам розказати про щось більше, ніж про буденну реальність чийогось земного буття, наповненого трафаретними датами і подіями: народився, пішов у перший клас, закінчив школу, поступив у вищий навчальний заклад, закінчив його, одружився і таке інше.
В мене було завжди таке відчуття, що поруч існує ніби паралельна реальність, яка інколи втручається і змінює моє життя як неприборкана стихія.
У деяких дивовижних історіях, описаних у дорослій та дитячій світовій літературі, які відбуваються з людьми, містами і природою, з усім Живим Світом (до якого не по-науковому зачислюємо і Світ Речей довкола нас), все відбувається саме тоді, коли дме Східний Вітер. Вважаймо, що і в моєму випадку теж присутній цей шалений віщун перемін – Східний Вітер.
Картинка І. ДОТОРК ТЕПЛОГО МОРЯ. ДАЛЕКА ЯЛТА.
Запитаю у вас таке: хто пам’ятає себе в минулому? Якщо відповідь «так», то наскільки віддаленому минулому? Мені інколи виринає з підсвідомості одна і та ж картинка: я (ще ненароджене немовля) прориваюся через якусь перепону і не можу її подолати – і так кілька разів – невдалі спроби повертають мене назад (в лоно матері)… І раптом я однією рукою як плавець прориваю те, що стояло в мене на дорозі і заважало рухатися далі – роблю глибокий вдих і бачу якусь простору освітлену кімнату з великим вікном… Це новий для мене світ і я НОВА у ньому. Таке відчуття миті мого народження, яка настала не в галицькому місті Львові, де дідо Михайло Вовк ще в 1939 році купив помешкання на вулиці Поліграфічній, колишній Замойських – якраз навпроти типографії «Атлас». Осяйна простора кімната, очевидно, існувала в пологовому будинку далекої Ялти, що розкинулась на кам’янистих схилах півострова Крим, на побережжі Чорного моря. Туди за дивним збігом обставин Східний Вітер перемін (що по-народному зветься «Доля») заніс мою маму, яка лікувалася від страшної хвороби – відкритої форми туберкульозу, батька – який щез з нашої родинної біографії ще до мого народження і мене, яка мала щастя саме тут народитися 4 вересня 1963 року. Мама Лідія-Надія Вовк розповідала мені через багато років, що я дійсно народилася, вихопивши вперед ліву руку… Ліва рука з мого глибокого дитинства стала панувати над правою і виявила в мені нахили до різноманітних видів творчості, проте аж ніяк не до математики, геометрії, фізики, хімії – до всього того, чим пишалися носії родини Стасів-Вовк, до якої і я стала належати.
Серед найпотаємніших лоскітливих спогадів з дитинства – доторк теплого моря, в яке мене занурювала мама аж по шию, а я з насолодою видавала звуки захвату і показувала вільними незапеленаними руками, що хочу туди опуститися ще раз, а потім ще…
Глибинна пам’ять минулого показує мені ще інші картинки з південними обрисами – це Нікітський ботанічний сад, де в 60-их роках ХХ століття знаходився дитячий садок-ясла. Перша спільнота в моєму кількамісячному житті. Моє ліжечко-візочок знаходилося в другому ряді біля вікна кімнати зі сторони моря. Відчуваю протяг від відчиненого вікна і свій озноб – а можу покликати на допомогу лише плачем, проте не чути, щоб плач мій був рятівним. Як наслідок – двостороннє запалення легень, довге інтенсивне лікування і пропозиція лікарів відправити мене з різкого клімату Ялти в рідну Галичину, до Львова. Мама не довго вагаючись, повертається в родинне помешкання на Поліграфічній, де нас чекає дідо Вовк, бабця Сивулька – друга дружина діда, з якою він в любові та злагоді прожив 22 роки спільного сімейного життя, вуйко Зенко – мамин рідний брат, ще не одружений. Зрештою, дідо Вовк з бабцею Сивулькою жили тоді окремо – по вулиці Шпитальній, і моє раннє дитинство однаково тепло малює яскравими тонами обидва родинних вогнища, де панувала особлива атмосфера різноманітних родинних клопотів і щоденних турбот про хліб насущний.
Про сонячну Ялту згадували дуже рідко і лише в контексті маминої операції – семиреберної торокопластики, після якої на спині лишився величезний шрам, що проходив уздовж лопатки і гостро в’їдався в тіло, окреслюючи поламані ребра. Мама ще зітхала, що в таксі у день від’їзду з Ялти не вмістилася коробка з родинними альбомами, де були шлюбні світлини діда Вовка з першою дружиною – Марією Стасів-Вовк, моєю рідною бабцею, що померла на 41-му році життя від скоротечного туберкульозу в час, коли мама Ліда була ще 12-літньою дівчинкою і проживала спільно з бабцею після розлучення з дідом Михайлом та розподілом дітей в родинному маєтку Стасівих у селі Велика Горожанка на Львівщині. Там, у Великій Горожанці, Марія Григорівна Стасів-Вовк померла на руках у своєї мами Анни, неповнолітньої доні Лідії-Надії та брата Миколи, що після Першої та Другої світових воєн і Стрілецьких зрушень, залишився з шести братів сам на обійстю і ховав нашу бабцю в той день, коли його примусово совіти записали у перший колгосп, до того ж зробили його головою, «аби не шкода було, коли розстріляють». Моя мама мала тоді необережність заразитися туберкульозом і згодом багато років лікуватися від спалахів «невиліковної хвороби століття».
Невимовно теплі спогади – Ялта… море… Нікітський ботанічний сад…
Збережене фото: я біля пальми у скверику широко усміхаюся, сидячи в модному на той час візочку, тримаю фрагмент бублика і чухаю ним зубки, що прорізаються… Я ще тоді, вочевидь, розуміла мову тварин і рослин, розпізнавала шум вітру і голос моря – як говорять у казках про діток з непрорізаними зубами… Ще тоді – в іншому вимірі буття, на межі з реальністю.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ангел присутній (картинки буття на межі з реальністю)
«Се така робота,
що її можна писати і з початку, і з кінця, і з середини,
бо буде ряд маленьких оповідань — картинок»
(Михайло Коцюбинський)
«Місяць і зорі як міражі -Тож грай, вітре буйний, кружляй від душі…
Як серцю люба дивна ця гра -
Втіхи та чуда настане пора»…
Розпочнеться ця оповідь зі спогаду, а власне з вільно перекладеного мною тексту пісні, що звучала в американському дитячому фільмі «Мері Поппінс» далекого 1964 року і співали її знамениті актори Джулія Ендрюс та Дік Ван Дайк, виконавці головних ролей знаменитого мюзиклу. Стихія настрою дитячої казки англійської пиьменниці Памели Треверс, що ліг в основу згаданого фільму, захопили мою творчу уяву, глибоко зворушили і дали поживу для відтворення картинок з минулих моїх дитячих та юнацьких літ, коли я ще вміла розгадувати знаки природи і довколишнього світу… Світу, в якому було багато неймовірних речей, що здатні вдумливим інтелектуальним істотам розказати про щось більше, ніж про буденну реальність чийогось земного буття, наповненого трафаретними датами і подіями: народився, пішов у перший клас, закінчив школу, поступив у вищий навчальний заклад, закінчив його, одружився і таке інше.
В мене було завжди таке відчуття, що поруч існує ніби паралельна реальність, яка інколи втручається і змінює моє життя як неприборкана стихія.
У деяких дивовижних історіях, описаних у дорослій та дитячій світовій літературі, які відбуваються з людьми, містами і природою, з усім Живим Світом (до якого не по-науковому зачислюємо і Світ Речей довкола нас), все відбувається саме тоді, коли дме Східний Вітер. Вважаймо, що і в моєму випадку теж присутній цей шалений віщун перемін – Східний Вітер.
Картинка І. ДОТОРК ТЕПЛОГО МОРЯ. ДАЛЕКА ЯЛТА.
Запитаю у вас таке: хто пам’ятає себе в минулому? Якщо відповідь «так», то наскільки віддаленому минулому? Мені інколи виринає з підсвідомості одна і та ж картинка: я (ще ненароджене немовля) прориваюся через якусь перепону і не можу її подолати – і так кілька разів – невдалі спроби повертають мене назад (в лоно матері)… І раптом я однією рукою як плавець прориваю те, що стояло в мене на дорозі і заважало рухатися далі – роблю глибокий вдих і бачу якусь простору освітлену кімнату з великим вікном… Це новий для мене світ і я НОВА у ньому. Таке відчуття миті мого народження, яка настала не в галицькому місті Львові, де дідо Михайло Вовк ще в 1939 році купив помешкання на вулиці Поліграфічній, колишній Замойських – якраз навпроти типографії «Атлас». Осяйна простора кімната, очевидно, існувала в пологовому будинку далекої Ялти, що розкинулась на кам’янистих схилах півострова Крим, на побережжі Чорного моря. Туди за дивним збігом обставин Східний Вітер перемін (що по-народному зветься «Доля») заніс мою маму, яка лікувалася від страшної хвороби – відкритої форми туберкульозу, батька – який щез з нашої родинної біографії ще до мого народження і мене, яка мала щастя саме тут народитися 4 вересня 1963 року. Мама Лідія-Надія Вовк розповідала мені через багато років, що я дійсно народилася, вихопивши вперед ліву руку… Ліва рука з мого глибокого дитинства стала панувати над правою і виявила в мені нахили до різноманітних видів творчості, проте аж ніяк не до математики, геометрії, фізики, хімії – до всього того, чим пишалися носії родини Стасів-Вовк, до якої і я стала належати.
Серед найпотаємніших лоскітливих спогадів з дитинства – доторк теплого моря, в яке мене занурювала мама аж по шию, а я з насолодою видавала звуки захвату і показувала вільними незапеленаними руками, що хочу туди опуститися ще раз, а потім ще…
Глибинна пам’ять минулого показує мені ще інші картинки з південними обрисами – це Нікітський ботанічний сад, де в 60-их роках ХХ століття знаходився дитячий садок-ясла. Перша спільнота в моєму кількамісячному житті. Моє ліжечко-візочок знаходилося в другому ряді біля вікна кімнати зі сторони моря. Відчуваю протяг від відчиненого вікна і свій озноб – а можу покликати на допомогу лише плачем, проте не чути, щоб плач мій був рятівним. Як наслідок – двостороннє запалення легень, довге інтенсивне лікування і пропозиція лікарів відправити мене з різкого клімату Ялти в рідну Галичину, до Львова. Мама не довго вагаючись, повертається в родинне помешкання на Поліграфічній, де нас чекає дідо Вовк, бабця Сивулька – друга дружина діда, з якою він в любові та злагоді прожив 22 роки спільного сімейного життя, вуйко Зенко – мамин рідний брат, ще не одружений. Зрештою, дідо Вовк з бабцею Сивулькою жили тоді окремо – по вулиці Шпитальній, і моє раннє дитинство однаково тепло малює яскравими тонами обидва родинних вогнища, де панувала особлива атмосфера різноманітних родинних клопотів і щоденних турбот про хліб насущний.
Про сонячну Ялту згадували дуже рідко і лише в контексті маминої операції – семиреберної торокопластики, після якої на спині лишився величезний шрам, що проходив уздовж лопатки і гостро в’їдався в тіло, окреслюючи поламані ребра. Мама ще зітхала, що в таксі у день від’їзду з Ялти не вмістилася коробка з родинними альбомами, де були шлюбні світлини діда Вовка з першою дружиною – Марією Стасів-Вовк, моєю рідною бабцею, що померла на 41-му році життя від скоротечного туберкульозу в час, коли мама Ліда була ще 12-літньою дівчинкою і проживала спільно з бабцею після розлучення з дідом Михайлом та розподілом дітей в родинному маєтку Стасівих у селі Велика Горожанка на Львівщині. Там, у Великій Горожанці, Марія Григорівна Стасів-Вовк померла на руках у своєї мами Анни, неповнолітньої доні Лідії-Надії та брата Миколи, що після Першої та Другої світових воєн і Стрілецьких зрушень, залишився з шести братів сам на обійстю і ховав нашу бабцю в той день, коли його примусово совіти записали у перший колгосп, до того ж зробили його головою, «аби не шкода було, коли розстріляють». Моя мама мала тоді необережність заразитися туберкульозом і згодом багато років лікуватися від спалахів «невиліковної хвороби століття».
Невимовно теплі спогади – Ялта… море… Нікітський ботанічний сад…
Збережене фото: я біля пальми у скверику широко усміхаюся, сидячи в модному на той час візочку, тримаю фрагмент бублика і чухаю ним зубки, що прорізаються… Я ще тоді, вочевидь, розуміла мову тварин і рослин, розпізнавала шум вітру і голос моря – як говорять у казках про діток з непрорізаними зубами… Ще тоді – в іншому вимірі буття, на межі з реальністю.
Собі, з нагоди неювілейного Дня народження. Початок вересня 2020 року.
Продовження буде)))...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
""АНГЕЛ ПРИСУТНІЙ". Картинка ІІ (картинки буття на межі з реальністю)"
• Перейти на сторінку •
"Янка Купала. СПАДЩИНА (переклад з білоруської)"
• Перейти на сторінку •
"Янка Купала. СПАДЩИНА (переклад з білоруської)"
Про публікацію