ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2020.10.29 10:08
Сам Бог водив його пером барвистим,
чудові перла сипались з небес до ніг
парчевою габою падолиста,
аби природою він надихатись зміг.

Й поет вкладав у кожне слово щирість,
перемежовуючи з крапками й тире.
То птахою злітав в безмежний вирій,

Дума Козак
2020.10.29 08:59
Не відпускай мене ніколи
і хай там що… Не відпускай!
Нехай метелики чи бджоли,
емоцій вибух через край…

Не відпускай мене нізащо,
горни до щирої душі
і не давай вернути в хащу…

Дума Козак
2020.10.29 07:16
А ти пиши мені листи,
я їх на відстані читаю,
тебе душею відчуваю,
хоча і спалено мости…

А ти пиши мені вірші
щодня, вночі, надвечір, зрання…
Вони відроджують кохання

Сергій Губерначук
2020.10.29 06:19
Не горюй, що загубив багато,
та й не бідкай, що те раптом сталося.
Трудитимешся – то й більше заробиш,
а як виграєш так само раптом –
цінуй надалі
і подаруй більшість добра свого
тим, хто губив разом з тобою.

Микола Соболь
2020.10.29 06:12
Умитися росою на світанку
та випити парного молока,
мене будила у селі щоранку
тихенько бабця з кухвою* в руках.
Спивав до дна солодкий смак дитинства,
у поле йшов купатися в росі,
а крапельки сріблястого намиста
являли ранок у його ясі…

Ніна Виноградська
2020.10.28 20:36
Як націю з населення створити,
Коли повсюду розбрат і війна?
У небесах летять метеорити,
І час біжить, але ж іде вона.

На зболенім обкраденім Донбасі,
Де радість жити всім нам до снаги
Була колись. А нині, бачиш, в рясі

Тетяна Левицька
2020.10.28 18:20
На відстані не страшно, навіть, масно
торкатись виразок чужих насущних.
А ми з тобою розіп'яли душі,
образи келих випили завчасно.

Один без одного не можем жити,
нездатні дихати, не те що бути.
Де б не ходили, а усі маршрути

Ярослав Чорногуз
2020.10.28 17:16
Якщо алеєю ми далі підем,
То п`єдестал побачимо за мить.
І статую величну Еврипіда –
Поет і трагік грецький то стоїть.

Скульптурі цій вже понад два століття,
Вона ще при Потоцькому була,
А творам – понад два тисячоліття,

Сергій Губерначук
2020.10.28 10:14
Змирає листя –
завмирає місто.
Жовтнева ніч, мов гад на зиму, пре.
Залізне вістря
злого футуриста
пером поріже гробове каре
змирання листя –
завмирання міста –

Віктор Кучерук
2020.10.28 10:11
Іще далеко до зими,
Хоч знову подихом морозу
Калюжі скуто на дорозі
Та іній ліг під ворітьми.
Іще неблизько до пори
Кружлянь легких і шумних віхол
На урожай і щиру втіху
Непосидющій дітворі.

Ніна Виноградська
2020.10.28 08:17
Нема жалю віднині ні до кого,
Бо цей народ - незмінний раб століть.
І як би не звертався він до Бога,
Але завжди навколішки стоїть.

Без голови, бо краще безголовим -
Поїсти, спати, множитися теж.
В дітей стріляють, повні ріки крови,

Ніна Виноградська
2020.10.28 08:15
Трьома Голодоморами випалили душу,
У серцях заляканих поселили страх.
Прояви до спротиву - під старезну грушу,
Бранку-мову кинули на широкий шлях.

Те, що з діда-прадіда – вибили киями,
У ГУЛАГи сталінські, щоб дістати всіх.
Стовіковий етнос, мов с

Микола Соболь
2020.10.28 06:59
Піду до Гуру. Там умови кращі.
Не вірую в «за пазуху Христа».
Учення, то коли воно путяще,
щоби прожити років хоч до ста.

Он Гуру, кажуть, із повітря гроші
висотує та учням роздає…
А от смирення – важелезна ноша,

Дума Козак
2020.10.28 06:59
Вона мені сказала «так»
своїми милими вустами –
кохання зазвучали гами,
серця забилися у такт!

Вона мені сказала «так»
і все навколо засіяло –
життя взяло нове начало,

Серго Сокольник
2020.10.27 21:23
Ще чарчину подає гарсон...
Як не пити, де себе подіть?
...у тривожний опівнічний сон
Надійшла до мене, мов тоді,
Як були весняно-молоді,
Ти, моя коханко чарівна,
Диводіва зоряних надій
Виливу шаленого вина,

Євген Федчук
2020.10.27 19:52
Микола ще недавно на Січі,
Три роки, як почав козакувати
Та вже устиг навчитися багато,
Бо ж їх козак-харакнерник учив.
І шаблею вже добре володів,
І з лука вмів без промаху вціляти.
Та й ворога в степу прослідкувати
Так, щоб його ніхто не углядів.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Андрій Гуменчук (1986) / Проза

 Діалоги поколінь
Степанида Георгіївна була скорпіоном за гороскопом, холериком за темпераментом і безумовним лідером за покликом душі. Генеральська дочка, перша дівка на районі, золота медалістка у школі, незмінна староста в університеті до випускного та ударниця деканату в тому-таки університеті після випускного. Спортсменка, активістка, атеїстка!

Юрчик був не настільки видатною особистістю. Він не вірив гороскопам, а темперамент мав мінливий. Втім, з малозрозумілих таблиць HR-менеджера точно відомо, що нутро Юрчика теж неабияк тяжіло до лідерства. Він був менеджером середньої ланки й такої ж середньої якості. Він любив англіцизми, перші числа місяця, та перший склад у слові “квартал”, на який і ставив наголос.

Якось Степаниду Георгіївну, біляву комсомолку з незмінною посмішкою межи щік і таким же незмінним шилом межи сідниць обрали до делегації, що звітувала про освітянські успіхи республіки аж у Москві! І вона з честю виконала обов’язок, виправдала довіру і все таке. Сам Брежнєв тоді не втримався й за зразкову доповідь поцілував її у лоба. Кажуть, пружна й не попсована кремами шкіра кілька тижнів зберігала вм'ятини від вождевих губ, але молодість таки взяла своє. На згадку ж про зоряний час лишилось пожовкле групове фото біля мавзолею, де третя в другому ряду Степанида Георгіївна пускає в мирне небо чорно-білу повітряну кульку.

Юрчик теж завзято демонстрував залученість у робочі процеси та відданість справі. Це гарно простежувалось навіть у соцмережах. Всі пости його життєпису в Facebook були репостами новин компанії. На сторізах у Instagram досвідчений та перспективний менеджер незмінно поставав із прикрашеною бейджем шиєю та вмощеною в крісло конференц-зали дупою. А LinkedIn бадьоро звітував про різноманітні курси, вебінари та майстер-класи, які Юрчик відвідував щонайменше раз на квартал (з наголосом на першому складі).

Степанида Георгіївна любила онуків і не любила їх ровесників, які збирались під її вікнами, співали пісень і спивали себе. А ще Степанида Георгіївна любила котів і дачу й не любила собак та сусідів. Котів вона годувала продуктами з дачі, а собак годували сусіди, після чого вони гадили під тими самими вікнами. Свою життєву позицію Степанида Георгіївна відстоювала невтомно, багатослівно й гучно, часто порушуючи тим громадський спокій. Вона звитяжно кидалась на амбразуру, ігноруючи переважаючу кількість суперників, їх фізичний розвиток та гендерну ідентичність. Дивовижна метаморфоза тривалістю в пів століття: окраса району стає його ж грозою.

А Юрчик любив не тільки роботу, а й книги. Колись у школі він ходив на танці й непогано малював, а ще знався у кіно та винах. Виделку тримав правильно, звіти готував вчасно, а ненароком наступаючи на ногу, завжди вибачався. Він був тихим та уважним співрозмовником і навіть у запеклих дискусіях оперував аргументами, не переходячи на особистості. Словом, Юрчик мав гарне виховання й двох дочок на додачу, а шкідливих звичок не мав зовсім.

Тієї ночі Степанида Георгіївна не могла заснути й тільки те й робила, що переверталась з боку на бік. Звісно, що того ранку вона встала не з тієї ноги й, звісно, що того дня їй все валилося з рук. Аж під вечір вона встановила, що всьому виною нетипові для вівторка магнітні бурі. Знічев’я проклинаючи ретроградний Меркурій разом із Сатурном і його кільцями, вона вийшла на балкон, щоб подихати й перевести дух.

Юрчик тієї ночі теж погано спав, бо готував важливу презентацію. Зранку він випив забагато кави й решту дня його руки тремтіли. Тремтів і голос Юрчика, коли він обґрунтовував бюджет свого важливого проекту. І хоч все було чітко ще й із вилизаними слайдами, та замовник від юрчикових послуг відмовився. Фіаско Юрчик пережив у курилці. А принизливе відчитування в директорському кабінеті вирішив пережити вже після роботи. З нагоди найпаскуднішого дня року, він купив дві пляшки пива, запальничку та пачку цигарок, яка стрімко порожніла, кидаючи своїх синів до зітхаючого рота.

Коли Степанида Георгіївна вийшла на балкон свого третього поверху, Юрчик вже сидів навпроти з опущеною головою та охлялими плечима й тяжко сумував. Облизавши губи, що простоювали без лайки, обсценної лексики та її відповідників, Степанида Георгіївна набрала повні легені повітря й суцільним потоком вивалила на голову шляхетного представника офісного планктону розлоге зауваження, що стосувалось принципово неправильного вибору Юрчиком локації, спричиненого ним галасу та регулярного засмічення прибудинкової території, а також шкоди, якої він заподіює власному здоров’ю, та асоціальної поведінки, модель якої служить хибним орієнтиром для дітей молодшого шкільного віку.

“Шановна, але ж Ви мене зовсім не знаєте! Ви не знаєте, як мене звати, та скільки мені років. Не знаєте, що, насправді, я — вихована й освічена людина. І навіть перед тим як сісти на цю лавочку, я підстелив собі серветку. Ви також не знаєте, що ця пляшка вже друга, а перша — не валяється під ногами, а чемненько лежить у сміттєвій урні. При цьому я не маю звички ні вживати алкоголь, ні, тим більше, зловживати ним, а вдома на мене чекає сім’я”. Приблизно так відповів би Юрчик, якби Степанида Георгіївна розпочала цей діалог поколінь будь-якого іншого дня. Але він стався саме такого, невдалого дня після невдалої ночі. Структурована й політкоректна відповідь так і лишилась у юрчиковій голові. У зовнішній же світ протранслювалось наступне:

— Чуєш, ти, стара пизда, їбало завалила!

Почувши таку вичерпну в своїй лаконічності репліку, Степанида Георгіївна заточилась і схопилась за серце. Що він сказав? Та хіба так можна? І де це чувано, щоб отак, із нею, генеральською дочкою, ударницею, яку сам Брежнєв у лоба цілував?!

Хвилин із двадцять Степанида Георгіївна сиділа просто на підлозі балкону й усе ніяк не могла співставити непривабливості юрчикового послання з величчю власної постаті. Очі нервово бігали, губи беззвучно ворушились, а серце калатало чимдуж гучніше та й так, зрештою, і надірвалось від несправедливості й розпачу. Гроза району поволі вистигала на власному балконі, а Юрчик, нічого не підозрюючи, допивав своє пиво. Того вечора воно смакувало як ніколи.


15.09.2020.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-09-16 10:11:28
Переглядів сторінки твору 27
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.477 / 5.34)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.788 / 5.13)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.764
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.10.10 17:45
Автор у цю хвилину відсутній