Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.17
19:19
Скільки було тих «героїв» всілякого штибу,
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
2026.09.17
16:48
Цей светрик червоний я бачу у снах,
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
2026.09.17
15:22
Згадай мене у білосніжнім січні,
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
2026.09.17
12:57
Жінка завжди дивиться на обрій,
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
2026.09.17
11:16
У 2026 р. світ побачили нові пісні на вірші Сергія Губерначука на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured). URockBallads на своєму YouTube каналі представляє рок-версії поетів-класиків (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка),
2026.09.17
10:39
Я жодної ілюзії у світу не просив,
Бо ілюзії — це срібні драхми,
Які Прометей збирав у шкіряну торбу
І дарував жителям острова мрій,
Де поклонялися клишоногому Поліфему,
Що знав вогонь і стеріг овець.
Я жодної ілюзії не цінував,
Бо ілюзії — це срібні драхми,
Які Прометей збирав у шкіряну торбу
І дарував жителям острова мрій,
Де поклонялися клишоногому Поліфему,
Що знав вогонь і стеріг овець.
Я жодної ілюзії не цінував,
2026.09.17
08:51
хто бачив світ, примружуючи очі,
той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.
давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.
той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.
давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.
2026.09.17
06:19
Втекти б звідсіль від обстрілів щоденних,
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем
2026.09.16
23:43
заманулося приблуді
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши
2026.09.16
21:49
Спека безглузда розпечене місто тримає в лещатах.
Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.
Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни
Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.
Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни
2026.09.16
18:50
А вересень, мов злодій,
зайшов у літній ліс.
У пазусі
рапсодій
журних сюди приніс.
Міняти колір кронам
намірився тихцем.
Не стрівши заборони,
зайшов у літній ліс.
У пазусі
рапсодій
журних сюди приніс.
Міняти колір кронам
намірився тихцем.
Не стрівши заборони,
2026.09.16
17:31
Дубова карета та пара волів —
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?
Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?
Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
2026.09.16
16:34
І
Закони – альфа і омеґа
конституційності, однак
вони виконуються як
дитячі іграшки у лєґо
у клоунаді про барdак.
Та не сміємося наразі,
бо наші буки та ази:
Закони – альфа і омеґа
конституційності, однак
вони виконуються як
дитячі іграшки у лєґо
у клоунаді про барdак.
Та не сміємося наразі,
бо наші буки та ази:
2026.09.16
14:45
Нашіптує безсоння повсякчас
натхненних віршів сонячні сюжети.
Ще пам'ятаю, як кружляли вальс
і відривались від землі на злеті.
Хотілося, щоб свічка воскова
на підвіконні танула до ранку
і наодинці мовились слова —
натхненних віршів сонячні сюжети.
Ще пам'ятаю, як кружляли вальс
і відривались від землі на злеті.
Хотілося, щоб свічка воскова
на підвіконні танула до ранку
і наодинці мовились слова —
2026.09.16
14:00
Безкрила осінь, безвиїзна осінь.
Олешки в блокаді їстоньки просять.
Сухариків банка - запас золотий.
Ні світла, ні газу, куди їм іти,
Як міни повсюди, зиркають вирви,
Снаряди летять. Хіба люди винні?
Будинки зруйновані. Щит це живий.
Виснажлива осі
Олешки в блокаді їстоньки просять.
Сухариків банка - запас золотий.
Ні світла, ні газу, куди їм іти,
Як міни повсюди, зиркають вирви,
Снаряди летять. Хіба люди винні?
Будинки зруйновані. Щит це живий.
Виснажлива осі
2026.09.16
13:37
Відрахунок ведеться на долі секунди.
Щось повинно відбутися саме тепер.
Ці секунди, як лицарі, в лати закуті.
Я поглянув у даль і в знемозі завмер.
Може, випити залпом гіркої цикути.
Я прорвався у небо, у вічний етер.
Щось повинно відбутися. Маятн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щось повинно відбутися саме тепер.
Ці секунди, як лицарі, в лати закуті.
Я поглянув у даль і в знемозі завмер.
Може, випити залпом гіркої цикути.
Я прорвався у небо, у вічний етер.
Щось повинно відбутися. Маятн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Перекотиполе (1986) /
Проза
Вареники з вишнями
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вареники з вишнями
Вареники з вишнями — то сльози янголів. Це те, чим людство буде виправдовуватись перед Господом на Страшному Суді за голокост, рабство, пластик і поп-музику.
Кажуть, Кастанеда, причастившись у пустелі кактусами з гостинцями, насправді бачив у видіннях саме наші, пузаті, густо змащені маслом вареники з вишнями. Під вишневим же деревом, над яким гуділи хрущі. А повз ритмічною ходою човгали плугатарі з плугами. А ще, кажуть, що насправді то були не кактуси й не Кастанеда зовсім. А один великий вареник поїдав менші вареники, щоб їх же бачити у мареннях. Що це, як не нірвана? На жаль, радянська цензура не могла допустити сакралізації священного для українських кулінарів месії з-під сметани, тому маємо те, що маємо — кактуси та Кастанеду.
А якби я був супергероєм, то моєю суперсилою було б уміння перевтілюватись у вареника і стріляти в негідників вишнями. Майже всі вони вмирали б на місці від втрати крові чи внутрішніх крововиливів. Виживали б тільки обрані й, як заповідав Іздрик, ліниві та ніжні. Вишні пускали б коріння у їхніх черевах чи головах і навесні з них сходили б молоді деревця. Цих щасливчиків із пророслими тендітними пагонами я забирав би до себе додому, у своє супергеройське лігво. Вони жили б у моїх теплицях і з плодів тих вишень, що росли б із голів, ми варили б компот. А з черевних вишень був би черевоугодницький кисіль. І то було б добре, бо то було б правильно.
Щодня я навідувався б до затишних теплиць, відривав би клаптик тіста зі своїх боків і наставляв би їх: “Їжте цей вареник, бо то плоть моя”. І вони смакували б. І очі їх закочувалися б у екстазі, а губи плямкали б від задоволення й луна від того плямкання не давала б селянам спати. Цей акт єднання в одного надвареника ми запивали б компотом із нас же. А потім довго думали б, чи вважати це таїнство, цей прояв любові, обопільним канібалізмом.
15.09.2019.
Кажуть, Кастанеда, причастившись у пустелі кактусами з гостинцями, насправді бачив у видіннях саме наші, пузаті, густо змащені маслом вареники з вишнями. Під вишневим же деревом, над яким гуділи хрущі. А повз ритмічною ходою човгали плугатарі з плугами. А ще, кажуть, що насправді то були не кактуси й не Кастанеда зовсім. А один великий вареник поїдав менші вареники, щоб їх же бачити у мареннях. Що це, як не нірвана? На жаль, радянська цензура не могла допустити сакралізації священного для українських кулінарів месії з-під сметани, тому маємо те, що маємо — кактуси та Кастанеду.
А якби я був супергероєм, то моєю суперсилою було б уміння перевтілюватись у вареника і стріляти в негідників вишнями. Майже всі вони вмирали б на місці від втрати крові чи внутрішніх крововиливів. Виживали б тільки обрані й, як заповідав Іздрик, ліниві та ніжні. Вишні пускали б коріння у їхніх черевах чи головах і навесні з них сходили б молоді деревця. Цих щасливчиків із пророслими тендітними пагонами я забирав би до себе додому, у своє супергеройське лігво. Вони жили б у моїх теплицях і з плодів тих вишень, що росли б із голів, ми варили б компот. А з черевних вишень був би черевоугодницький кисіль. І то було б добре, бо то було б правильно.
Щодня я навідувався б до затишних теплиць, відривав би клаптик тіста зі своїх боків і наставляв би їх: “Їжте цей вареник, бо то плоть моя”. І вони смакували б. І очі їх закочувалися б у екстазі, а губи плямкали б від задоволення й луна від того плямкання не давала б селянам спати. Цей акт єднання в одного надвареника ми запивали б компотом із нас же. А потім довго думали б, чи вважати це таїнство, цей прояв любові, обопільним канібалізмом.
15.09.2019.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
