ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Панін
2020.10.31 01:35
Моя ти зваба,
ти моя омана,
З тобою загубила
розум я,
Моя спокуса, сила
нездоланна,
Ти - згубне, ти пекельне
полум'я.

Олена Багрянцева
2020.10.30 22:48
Це всього лише крапля дощу, а ти думав, що злива.
Липне листя вологе до щік, до нічного вікна.
І наступна зупинка вагону така особлива:
Там чекає вона…

Це безгучний гудок сповіщає про тишу перону.
Не важливо, що станеться потім, як буде зима.
Ха

Борис Костиря
2020.10.30 21:22
Я шукаю інформацію в Інтернеті,
Ніби в морі, сповненому піску.
Таке море нагадує безмежну пустелю,
У якій неможливо нічого впіймати.
Голос волаючого у такій пустелі
Може бути страхітливим,
Але нечутним.
Навіщо закидати невід

Олександр Сушко
2020.10.30 21:11
Кошлате мудромисліє отруює творчий спадок митців. Казав про це Йвану, моєму сусідові. А той пише і пише, пише і пише. Спочатку про кохання, а потім копнув глибше: узявся за пейзажну лірику. А цьогоріч оглушив недопереляканих читачів роздумами про вічне:

Сергій Губерначук
2020.10.30 15:05
– Скажіть,
чому ви не приєднуєтесь до компанії?
чому ви тікаєте з балу на свій корабель?
Ви чините, як громадянка
консервативної Анґлії, чи то Британії,
або як міністр,
у якого поцупили портфель.
Я, власне, перейняв її,

Марія Дем'янюк
2020.10.30 14:30
Крутить вітер золоті педалі
Та спокійно їде собі далі.
Лист берізки, клена та тополі -
Накатався вітерець доволі.
Вже доїхав до своєї хатини,
Зайде й буде дути зсередини,
Щоб осінньо-жовте листовиння
Закружляло у таночку нині.

Микола Дудар
2020.10.30 09:51
Присядь. Не стій. Розмова буде
Не про кіно, не про театри
За Листопадом стрітим Грудень
Якщо світогляд не розтратим…
А там, дивись, проснемось в Січні
Ти що, ти проти снігопаду?
Дивись мені… не падай ввідчай
Якщо утримаєш пораду…

Олександр Бобошко Заколотний
2020.10.30 08:44
Ти не лай мене, осене. Рацію маєш, авжеж.
Сам же бовкнув: «Люблю» – значить, мав би частіше з’являтись.
То затримався в офісі (хай мене Бог береже!),
то пішов на нараду з шановним кавказьким земляцтвом.

Так життя і мине, без якихось просвітлень і д

Тетяна Левицька
2020.10.30 08:12
Пожовкло волосся, мов листя кленове,
навколо очей ниточки променисті.
Бабуся потрапила в казку чудову,
їй так до лиця кольори падолиста.

Беретик із фетру, пальто старомодне,
в руках повідочок, коричнева сумка.
Вона пересічна, тутешня, природна,

Микола Соболь
2020.10.30 07:18
За вікном завиває зима,
мокрий сніг налипає на віти…
У квартирі сумуєш сама,
як, скажи, твоє серце зігріти?
Ліхтарі засвітилися вряд.
Через хмари не жди зорепаду…
Поміж срібного снігу лампад
потаємно рушаю до саду.

Ігор Деркач
2020.10.29 21:58
Кримінальна влада дуже пильна –
знає що, куди й кому несуть.
І уже не виглядає дивно,
що юрбою обрана дитина,
має свій конституційний суд.

Мали візи і свої, і наші...
На заваді не стояв ковід...

Оксана Логоша
2020.10.29 20:08
Перед холодом цим-безпорадна-
Я свої зачиняю крила.
Осінь вішає мокрі рядна,
Набундючує хмари-брили,
Котить, гонить мою надію
(Не відчуєш життя без болю).
Паперовим яскравим змієм
Відборю у мотуззя волю.

Євген Федчук
2020.10.29 19:29
Козача вдова Марія хутір в степу тримала,
Який король козакові надав за пролиту кров.
Вдова козача Марія три сина-сокола мала,
Схожих, як три краплини – Андрій, Микола й Петро.
Була вона жінка гарна і добра, і працьовита,
А що молода вдовою, так то н

Микола Дудар
2020.10.29 13:17
Війна за душі. Все горить
На тіло знижки
А очі… очі до гори
З моєї книжки
Замоклий трепіт солов’я
Гуляє вітер
Можливо ти, можливо я
Ну майже діти…

Борис Костиря
2020.10.29 12:36
Зледеніння в душах і в’язкий вогонь
Непомітно стане драмою сердець,
Пронесеться стрімко попелом долонь
І покличе небо на нещадний герць.

Крига покриває вигаслі думки,
А сніги сховались в далях неземних.
І впадуть незграбно згаяні роки

Тетяна Левицька
2020.10.29 10:08
Сам Бог водив його пером барвистим,
чудові перла сипались з небес до ніг
парчевою габою падолиста,
аби природою він надихатись зміг.

Й поет вкладав у кожне слово щирість,
перемежовуючи з крапками й тире.
То птахою злітав в безмежний вирій,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Андрій Гуменчук (1986) / Проза

 Казка про педофіла Петра й корупціонера Павла
Одного разу, в далекому-предалекому царстві, під важкими кийками та каблуками працівників виправної колонії віддав Богові позичену в нього душу педофіл Петро. Робив він це довго й неохоче, ніби торгуючись. На волі було лагідне серпневе надвечір’я, а на зоні було темно й вогко. Єдиним свідком видовищного етапування на той світ була чорна коридорна пліснява, щедро зрошена кров’ю та зубами.

Того ж тижня, у тому самому царстві, у камері такої ж, але вже іншої колонії з натхненно перерізаними вздовж, впоперек та ще й по діагоналі венами знайшли тіло корупціонера Павла. “Дивний спосіб... З його-то гемофобією та нездатністю здобувати ріжучі предмети”, — зітхали криміналісти, фотографуючи розпатране тіло у викличній позі, що, вочевидь, мала б натякати на каяття. Але до протоколів слухняно записали “не виніс тягаря відповідальності”.

То були цілком буденні, звичні навіть для місцевої преси витівки. Рутина. І так ці випадки й забулися б на смітнику історії — просто ще кілька засічок у вервечці смертей нікому не потрібних покидьків.

Та не так сталось, як гадалось. Дві пригоди наклались одна на одну і виник резонанс. З резонансу вибухнув скандал, а скандал переріс у лемент.

Півцарства, навіть більше, тішилося як наглій смерті педофіла Петра, так і інсценованому суїциду корупціонера Павла, та бажало мертвим в’язням ще по одній кончині. Ці люди щиро хвилювались за працівників колоній — звитяжних соколиків, які під кінець зміни мали звичку гарцювати по комусь із підопічних, чи то пак піддослідних. Те ж саме більше півцарство переймалось, що це саме з його податків утримують уже списане біосміття.

Зрідка у злагодженому багатоголоссі простого народу чулось непереконливе бідкання іншого, меншого півцарства. Щось там про законні права та перевищені обов’язки. І почались у далекім-предалекім царстві чвари.

— Правильно зробили, я б ще й трупа обісцяв!
— Шкода нормальних хлопців — посадять ні за що.
— А уяви, якби він твою дитину отак…
— Обікрав простий народ, а ми його годуєм!
— А, може, ти теж педофіл?

Надривалось на емоціях більше півцарство.

— Безкарність породжує нових садистів!
— Те й що тепер? Всіх на стовпах вішати?
— Вони заслужили на смерть — через суд, а не отак...
— За злочини вони відбували покарання. А оце — самосуд.
— Ми захищаємо не злочинців, а закон!

Намагалось докричатись менше півцарство.

Соцмережі кипіли від нескінченних точок зору, ток-шоу забалакували теми типу “Закон чи справедливість?”, преса обсмоктувала, наскільки наскрізь прогнила пенітенціарна система, а Міністерство юстиції вивчало докази у звичному для себе стресовому режимі.

Швидко казка мовиться, та не швидко діло шиється. Аж ось почались суди над причетними до смертей педофіла Петра й корупціонера Павла. І то не чорна хмара опустилася на царство, а протести прокотилися містами та селами! Заступився мудрий народ за синів своїх, що, не жаліючи себе, не жаліли зеків.

Небайдужі активісти на пару з невідомими патріотами підчікували та били суддів, блокували міністерства та прокуратури, створювали й поширювали агітматеріали. Словом, демонстрували свою громадянську позицію всіма доступними способами, часто за допомогою спецзасобів.

Минали роки та генпрокурори, змінювались адвокати й сезони за вікном, а в колоніях так само помирали в’язні. То на шнурках, то на пляшках. В того кровотеча відкрилась, а той на огорожу під напругою стрибнув. Зек за зеком, смерть за смертю, вирок за вироком, закон за законом — так воно й притерлось, що народ уже й не проти.

За інерцією причетних до тих нещасних випадків ще якийсь час звільняли, а потім поновлювали на посадах. А з часом уже й звільняти перестали. Вони були гарними сім’янинами, із золотими руками та шкільними медалями. Пізніше медалі почали давати й по місцю роботи. За сумлінну працю й вагомий внесок у активне життя колонії. Особливо сумлінні змінювали одне одного на дошці пошани.

Взірцевих працівників запрошували на інтерв’ю, де вони незмінно демонстрували свої таланти! Той на фортепіано грає, той веде блог “Прапор вертухайщини”, а той розводить гіацинти. З часом на нових зірок ефіру стали рівнятись школярі. Справді ж — нормальні хлопці. І все у них, як у людей. Дітей одне одному хрестять, до родичів на Великдень навідуються:

— Що там, як життя?
— Та таке... Роботи багато. Якраз вчора з хлопцями в камері одного повісили. Барига був. Смішний такий, брикався дуже. Бач, який синець лишився... А ти що — все гаразд? Те й добре, Машці привіт передавай.

Дуже скоро в’язнів перестали транспортувати до в’язниць. Усе одно заб’ють, як собаку — то нащо ж ото возитись? Випалювати бензин? Витрачати податки законослухняних громадян?

Тоді вакансії Нормальних Хлопців відкрили при судах. Ці виконавці одразу після вироку виводили підсудного до спеціальної кімнатки, звідки його виносили уже вперед ногами.

Маленькі суди у райцентрах не могли собі дозволити ні окремої кімнатки, ні Нормального Хлопця, тому тамтешні судді власноруч забивали підсудного своїми молотками прямо в залі засідань. Брудна робота, звісно, але чого не зробиш за +15% до посадового окладу?

Ряди в’язнів поріділи, а камери стояли напівпорожні. Деякі колонії довелось перепрофільовувати на готелі. Податки вивільнились і дехто з більшого півцарства став мастити на хліб уже не тільки масло, а ще й ікру.

А що ж менше, вічно невдоволене півцарство?

З цими все просто. Лідери їхні або за кордон повтікали й звідти щось там дзявкають, або подружилися з зечарами, чиї права відстоювали, ближче, ніж хотіли. Всіх їх на тій зоні і помножили на нуль. Решта недобитків втекла у підпілля — в лісах ховаються. Іноді ще на колонії нападають. Вбивають нормальних хлопців, звільняють таких самих недобитків і знову по норах.

Подейкують, ніби ікони мучеників Петра й Павла стоять на видному місці у кожному бункері руху спротиву.

25.10.2020.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-09-26 13:55:32
Переглядів сторінки твору 22
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.477 / 5.34)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.788 / 5.13)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.753
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.10.10 17:45
Автор у цю хвилину відсутній