ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
05:31
Обплітало ноги осокою,
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
Холодила вогкість без пуття, –
Та пліч-о-пліч ніжилося двоє,
В душах затаївши почуття.
Несміливо хлюпалися хвилі,
Напускалась темрява густа, –
Про кохання очі говорили
І були заціплені уста.
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Гуменчук (1986) /
Проза
Казка про педофіла Петра й корупціонера Павла
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Казка про педофіла Петра й корупціонера Павла
Одного разу, в далекому-предалекому царстві, під важкими кийками та каблуками працівників виправної колонії віддав Богові позичену в нього душу педофіл Петро. Робив він це довго й неохоче, ніби торгуючись. На волі було лагідне серпневе надвечір’я, а на зоні було темно й вогко. Єдиним свідком видовищного етапування на той світ була чорна коридорна пліснява, щедро зрошена кров’ю та зубами.
Того ж тижня, у тому самому царстві, у камері такої ж, але вже іншої колонії з натхненно перерізаними вздовж, впоперек та ще й по діагоналі венами знайшли тіло корупціонера Павла. “Дивний спосіб... З його-то гемофобією та нездатністю здобувати ріжучі предмети”, — зітхали криміналісти, фотографуючи розпатране тіло у викличній позі, що, вочевидь, мала б натякати на каяття. Але до протоколів слухняно записали “не виніс тягаря відповідальності”.
То були цілком буденні, звичні навіть для місцевої преси витівки. Рутина. І так ці випадки й забулися б на смітнику історії — просто ще кілька засічок у вервечці смертей нікому не потрібних покидьків.
Та не так сталось, як гадалось. Дві пригоди наклались одна на одну і виник резонанс. З резонансу вибухнув скандал, а скандал переріс у лемент.
Півцарства, навіть більше, тішилося як наглій смерті педофіла Петра, так і інсценованому суїциду корупціонера Павла, та бажало мертвим в’язням ще по одній кончині. Ці люди щиро хвилювались за працівників колоній — звитяжних соколиків, які під кінець зміни мали звичку гарцювати по комусь із підопічних, чи то пак піддослідних. Те ж саме більше півцарство переймалось, що це саме з його податків утримують уже списане біосміття.
Зрідка у злагодженому багатоголоссі простого народу чулось непереконливе бідкання іншого, меншого півцарства. Щось там про законні права та перевищені обов’язки. І почались у далекім-предалекім царстві чвари.
— Правильно зробили, я б ще й трупа обісцяв!
— Шкода нормальних хлопців — посадять ні за що.
— А уяви, якби він твою дитину отак…
— Обікрав простий народ, а ми його годуєм!
— А, може, ти теж педофіл?
Надривалось на емоціях більше півцарство.
— Безкарність породжує нових садистів!
— Те й що тепер? Всіх на стовпах вішати?
— Вони заслужили на смерть — через суд, а не отак...
— За злочини вони відбували покарання. А оце — самосуд.
— Ми захищаємо не злочинців, а закон!
Намагалось докричатись менше півцарство.
Соцмережі кипіли від нескінченних точок зору, ток-шоу забалакували теми типу “Закон чи справедливість?”, преса обсмоктувала, наскільки наскрізь прогнила пенітенціарна система, а Міністерство юстиції вивчало докази у звичному для себе стресовому режимі.
Швидко казка мовиться, та не швидко діло шиється. Аж ось почались суди над причетними до смертей педофіла Петра й корупціонера Павла. І то не чорна хмара опустилася на царство, а протести прокотилися містами та селами! Заступився мудрий народ за синів своїх, що, не жаліючи себе, не жаліли зеків.
Небайдужі активісти на пару з невідомими патріотами підчікували та били суддів, блокували міністерства та прокуратури, створювали й поширювали агітматеріали. Словом, демонстрували свою громадянську позицію всіма доступними способами, часто за допомогою спецзасобів.
Минали роки та генпрокурори, змінювались адвокати й сезони за вікном, а в колоніях так само помирали в’язні. То на шнурках, то на пляшках. В того кровотеча відкрилась, а той на огорожу під напругою стрибнув. Зек за зеком, смерть за смертю, вирок за вироком, закон за законом — так воно й притерлось, що народ уже й не проти.
За інерцією причетних до тих нещасних випадків ще якийсь час звільняли, а потім поновлювали на посадах. А з часом уже й звільняти перестали. Вони були гарними сім’янинами, із золотими руками та шкільними медалями. Пізніше медалі почали давати й по місцю роботи. За сумлінну працю й вагомий внесок у активне життя колонії. Особливо сумлінні змінювали одне одного на дошці пошани.
Працювати стало легше — з’явився вибір. Якщо колись під жорсткі підошви правосуддя потрапляли ті, хто особливо дратував, то тепер ним міг стати хто завгодно, тепер експонати підбирались під настрій або й просто так. В тюремних коридорах часто лунало “еники, беники”.
Взірцевих працівників запрошували на інтерв’ю, де вони незмінно демонстрували свої таланти! Той на фортепіано грає, той веде блог “Прапор вертухайщини”, а той розводить гіацинти. З часом на нових зірок ефіру стали рівнятись школярі. Справді ж — нормальні хлопці. І все у них, як у людей. Дітей одне одному хрестять, до родичів на Великдень навідуються:
— Що там, як життя?
— Та таке... Роботи багато. Якраз вчора з хлопцями в камері одного повісили. Барига був. Смішний такий, брикався дуже. Бач, який синець лишився... А ти що — все гаразд? Те й добре, Машці привіт передавай.
Дуже скоро в’язнів перестали транспортувати до в’язниць. Усе одно заб’ють, як собаку — то нащо ж ото возитись? Випалювати бензин? Витрачати податки законослухняних громадян?
Тоді вакансії Нормальних Хлопців відкрили при судах. Ці виконавці одразу після вироку виводили підсудного до спеціальної кімнатки, звідки його виносили уже вперед ногами.
Маленькі суди у райцентрах не могли собі дозволити ні окремої кімнатки, ні Нормального Хлопця, тому тамтешні судді власноруч забивали підсудного своїми молотками прямо в залі засідань. Брудна робота, звісно, але чого не зробиш за +15% до посадового окладу?
Ряди в’язнів поріділи, а камери стояли напівпорожні. Деякі колонії довелось перепрофільовувати на готелі. Податки вивільнились і дехто з більшого півцарства став мастити на хліб уже не тільки масло, а ще й ікру.
А що ж менше, вічно невдоволене півцарство?
З цими все просто. Лідери їхні або за кордон повтікали й звідти щось там дзявкають, або подружилися з зечарами, чиї права відстоювали, ближче, ніж хотіли. Всіх їх на тій зоні і помножили на нуль. Решта недобитків втекла у підпілля — в лісах ховаються. Іноді ще на колонії нападають. Вбивають нормальних хлопців, звільняють таких самих недобитків і знову по норах.
Подейкують, ніби ікони мучеників Петра й Павла стоять на видному місці у кожному бункері руху спротиву.
25.10.2020.
Того ж тижня, у тому самому царстві, у камері такої ж, але вже іншої колонії з натхненно перерізаними вздовж, впоперек та ще й по діагоналі венами знайшли тіло корупціонера Павла. “Дивний спосіб... З його-то гемофобією та нездатністю здобувати ріжучі предмети”, — зітхали криміналісти, фотографуючи розпатране тіло у викличній позі, що, вочевидь, мала б натякати на каяття. Але до протоколів слухняно записали “не виніс тягаря відповідальності”.
То були цілком буденні, звичні навіть для місцевої преси витівки. Рутина. І так ці випадки й забулися б на смітнику історії — просто ще кілька засічок у вервечці смертей нікому не потрібних покидьків.
Та не так сталось, як гадалось. Дві пригоди наклались одна на одну і виник резонанс. З резонансу вибухнув скандал, а скандал переріс у лемент.
Півцарства, навіть більше, тішилося як наглій смерті педофіла Петра, так і інсценованому суїциду корупціонера Павла, та бажало мертвим в’язням ще по одній кончині. Ці люди щиро хвилювались за працівників колоній — звитяжних соколиків, які під кінець зміни мали звичку гарцювати по комусь із підопічних, чи то пак піддослідних. Те ж саме більше півцарство переймалось, що це саме з його податків утримують уже списане біосміття.
Зрідка у злагодженому багатоголоссі простого народу чулось непереконливе бідкання іншого, меншого півцарства. Щось там про законні права та перевищені обов’язки. І почались у далекім-предалекім царстві чвари.
— Правильно зробили, я б ще й трупа обісцяв!
— Шкода нормальних хлопців — посадять ні за що.
— А уяви, якби він твою дитину отак…
— Обікрав простий народ, а ми його годуєм!
— А, може, ти теж педофіл?
Надривалось на емоціях більше півцарство.
— Безкарність породжує нових садистів!
— Те й що тепер? Всіх на стовпах вішати?
— Вони заслужили на смерть — через суд, а не отак...
— За злочини вони відбували покарання. А оце — самосуд.
— Ми захищаємо не злочинців, а закон!
Намагалось докричатись менше півцарство.
Соцмережі кипіли від нескінченних точок зору, ток-шоу забалакували теми типу “Закон чи справедливість?”, преса обсмоктувала, наскільки наскрізь прогнила пенітенціарна система, а Міністерство юстиції вивчало докази у звичному для себе стресовому режимі.
Швидко казка мовиться, та не швидко діло шиється. Аж ось почались суди над причетними до смертей педофіла Петра й корупціонера Павла. І то не чорна хмара опустилася на царство, а протести прокотилися містами та селами! Заступився мудрий народ за синів своїх, що, не жаліючи себе, не жаліли зеків.
Небайдужі активісти на пару з невідомими патріотами підчікували та били суддів, блокували міністерства та прокуратури, створювали й поширювали агітматеріали. Словом, демонстрували свою громадянську позицію всіма доступними способами, часто за допомогою спецзасобів.
Минали роки та генпрокурори, змінювались адвокати й сезони за вікном, а в колоніях так само помирали в’язні. То на шнурках, то на пляшках. В того кровотеча відкрилась, а той на огорожу під напругою стрибнув. Зек за зеком, смерть за смертю, вирок за вироком, закон за законом — так воно й притерлось, що народ уже й не проти.
За інерцією причетних до тих нещасних випадків ще якийсь час звільняли, а потім поновлювали на посадах. А з часом уже й звільняти перестали. Вони були гарними сім’янинами, із золотими руками та шкільними медалями. Пізніше медалі почали давати й по місцю роботи. За сумлінну працю й вагомий внесок у активне життя колонії. Особливо сумлінні змінювали одне одного на дошці пошани.
Працювати стало легше — з’явився вибір. Якщо колись під жорсткі підошви правосуддя потрапляли ті, хто особливо дратував, то тепер ним міг стати хто завгодно, тепер експонати підбирались під настрій або й просто так. В тюремних коридорах часто лунало “еники, беники”.
Взірцевих працівників запрошували на інтерв’ю, де вони незмінно демонстрували свої таланти! Той на фортепіано грає, той веде блог “Прапор вертухайщини”, а той розводить гіацинти. З часом на нових зірок ефіру стали рівнятись школярі. Справді ж — нормальні хлопці. І все у них, як у людей. Дітей одне одному хрестять, до родичів на Великдень навідуються:
— Що там, як життя?
— Та таке... Роботи багато. Якраз вчора з хлопцями в камері одного повісили. Барига був. Смішний такий, брикався дуже. Бач, який синець лишився... А ти що — все гаразд? Те й добре, Машці привіт передавай.
Дуже скоро в’язнів перестали транспортувати до в’язниць. Усе одно заб’ють, як собаку — то нащо ж ото возитись? Випалювати бензин? Витрачати податки законослухняних громадян?
Тоді вакансії Нормальних Хлопців відкрили при судах. Ці виконавці одразу після вироку виводили підсудного до спеціальної кімнатки, звідки його виносили уже вперед ногами.
Маленькі суди у райцентрах не могли собі дозволити ні окремої кімнатки, ні Нормального Хлопця, тому тамтешні судді власноруч забивали підсудного своїми молотками прямо в залі засідань. Брудна робота, звісно, але чого не зробиш за +15% до посадового окладу?
Ряди в’язнів поріділи, а камери стояли напівпорожні. Деякі колонії довелось перепрофільовувати на готелі. Податки вивільнились і дехто з більшого півцарства став мастити на хліб уже не тільки масло, а ще й ікру.
А що ж менше, вічно невдоволене півцарство?
З цими все просто. Лідери їхні або за кордон повтікали й звідти щось там дзявкають, або подружилися з зечарами, чиї права відстоювали, ближче, ніж хотіли. Всіх їх на тій зоні і помножили на нуль. Решта недобитків втекла у підпілля — в лісах ховаються. Іноді ще на колонії нападають. Вбивають нормальних хлопців, звільняють таких самих недобитків і знову по норах.
Подейкують, ніби ікони мучеників Петра й Павла стоять на видному місці у кожному бункері руху спротиву.
25.10.2020.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію