Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Перекотиполе (1986) /
Проза
Кастаньєти
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кастаньєти
Тільки коли мені виповнилось чотирнадцять, я зрозумів, чому мама носила сусідові капусняк. Наш будинок у забутому богом райцентрі був розділений на дві половини, в кожної з яких була своя історія. В одній жив малий я з батьками. А у другій мешкав чи то вже чоловік, чи то ще хлопець років двадцяти п’яти на прізвисько Кейла. Наша частина була сяк-так підрихтована, пофарбована й узагалі більш-менш доглянута. Кейлина ж половина була вся якась сутула й перекошена, а з дірявого даху на подвір’я осипався цеглою стомлений димар.
Перехожі могли б подумати, що там уже ніхто й не живе: похилені стіни, запилюжені вікна, трава на порозі… Але перед мамою перекошені двері відчинялися широко й урочисто. Він зустрічав її в коричневому вельветовому піджаку, штанах невизначеного кольору й порепаних чоботях. Навіть улітку. Брав тарілку, шамкотів подяку на диво беззубим як для своїх років ротом, і потім я слухав тремтливий стукіт ложки за стіною.
Після обіду він грав на кастаньєтах і це завжди була одна і та ж мелодія. Досі, коли згадую дитинство, цей стукіт з-за стіни — перше, що спливає в пам’яті. Один і той же ритм, один і той же темп...
— Кейла думає, що він чемпіон, — обмовився якось батько.
Кейла був сільським недоумком і справді щиро вірив, ніби у грі на кастаньєтах стане чемпіоном як мінімум світу. Тож наполегливо готувався до завоювання такого жаданого й почесного титулу. Мою ж сім’ю він сприймав як свою команду. Мама мала б бути кухарем чемпіона, а ми з батьком, вочевидь, адміністратором і якимось масажистом, чи хто там водиться у штаті тих маститих кастаньєтчиків.
Кейла хотів стати чемпіоном у Баварії, на горі Міхельсберг, у самому Бефрайунгсхаллі. Він палко описував, як весь у білому виходить в зал і філігранно викарбовує в акустиці прохолодної зали відточені десятиліттями імпровізації. Я необережно заперечував, що це надто пафосно для такого непопулярного інструменту й такого недоладного учасника. Та Кейла не слухав і лиш повторював, свідком цієї перемоги буде сам Дунай, чиї хвилі вихлюпнуть на просвітлену кейлину голову лавровий вінок. Я не вірив і сміявся, але про себе. Як усі ми.
Потім наша сім’я переїхала. Батько пішов на підвищення й отримав посаду в області, а мені треба було поступати до інституту. Кейла розцінив демарш відданої команди у найвідповідальніший момент як зрадництво. Капусняк полетів у стіну, чобіт з ноги — у маму, а зірвана з шиї кроляча лапка — у мене. Амулет закотився у траву, де я шукав його до самого від’їзду. Кейла вірив, що ця лапка принесе йому удачу на тому самому чемпіонському фестивалі.
Коли завантажений домашнім мотлохом фургон відчалював до міста, Кейла стояв у дверях і проводжав нас поглядом. Він дивився поверх голів і похмуро повторював нікому не потрібні обіцянки:
— Ще трохи. Ще кода і я готовий. І зустрічай мене, Дунай, зустрічай Бефрайунгсхалле!
Таким я його й запам’ятав. Якийсь час до нас іще докочувалось відлуння нехитрих новин райцентру. Але з часом цей потік інформації ставав усе меншим.
Років через вісім будинок Кейли завалився. Нам переказували, як він, обдертий і вихудлий, ще кілька місяців сидів, притулившись до залишків стіни, й вистукував свою нехитру мелодію. Під тією ж стіною одного сірого світанку його й знайшли. Зіщулена фігура на купі ламаної цегли з порожнім бланком грамоти в обіймах і старими дерев’яними кастаньєтами в долоні.
Він так і не поїхав на свій фестиваль до Баварії. Та й навряд чи уявляв, де це, і як туди добиратись. Але місцеві були переконані, що Кейла мав би непогані шанси на перемогу. А дехто навіть припускав, що причина його безславного кінця — загублена кроляча лапка. Все більше схиляюсь до того, що так воно й є.
Перехожі могли б подумати, що там уже ніхто й не живе: похилені стіни, запилюжені вікна, трава на порозі… Але перед мамою перекошені двері відчинялися широко й урочисто. Він зустрічав її в коричневому вельветовому піджаку, штанах невизначеного кольору й порепаних чоботях. Навіть улітку. Брав тарілку, шамкотів подяку на диво беззубим як для своїх років ротом, і потім я слухав тремтливий стукіт ложки за стіною.
Після обіду він грав на кастаньєтах і це завжди була одна і та ж мелодія. Досі, коли згадую дитинство, цей стукіт з-за стіни — перше, що спливає в пам’яті. Один і той же ритм, один і той же темп...
— Кейла думає, що він чемпіон, — обмовився якось батько.
Кейла був сільським недоумком і справді щиро вірив, ніби у грі на кастаньєтах стане чемпіоном як мінімум світу. Тож наполегливо готувався до завоювання такого жаданого й почесного титулу. Мою ж сім’ю він сприймав як свою команду. Мама мала б бути кухарем чемпіона, а ми з батьком, вочевидь, адміністратором і якимось масажистом, чи хто там водиться у штаті тих маститих кастаньєтчиків.
Кейла хотів стати чемпіоном у Баварії, на горі Міхельсберг, у самому Бефрайунгсхаллі. Він палко описував, як весь у білому виходить в зал і філігранно викарбовує в акустиці прохолодної зали відточені десятиліттями імпровізації. Я необережно заперечував, що це надто пафосно для такого непопулярного інструменту й такого недоладного учасника. Та Кейла не слухав і лиш повторював, свідком цієї перемоги буде сам Дунай, чиї хвилі вихлюпнуть на просвітлену кейлину голову лавровий вінок. Я не вірив і сміявся, але про себе. Як усі ми.
Потім наша сім’я переїхала. Батько пішов на підвищення й отримав посаду в області, а мені треба було поступати до інституту. Кейла розцінив демарш відданої команди у найвідповідальніший момент як зрадництво. Капусняк полетів у стіну, чобіт з ноги — у маму, а зірвана з шиї кроляча лапка — у мене. Амулет закотився у траву, де я шукав його до самого від’їзду. Кейла вірив, що ця лапка принесе йому удачу на тому самому чемпіонському фестивалі.
Коли завантажений домашнім мотлохом фургон відчалював до міста, Кейла стояв у дверях і проводжав нас поглядом. Він дивився поверх голів і похмуро повторював нікому не потрібні обіцянки:
— Ще трохи. Ще кода і я готовий. І зустрічай мене, Дунай, зустрічай Бефрайунгсхалле!
Таким я його й запам’ятав. Якийсь час до нас іще докочувалось відлуння нехитрих новин райцентру. Але з часом цей потік інформації ставав усе меншим.
Років через вісім будинок Кейли завалився. Нам переказували, як він, обдертий і вихудлий, ще кілька місяців сидів, притулившись до залишків стіни, й вистукував свою нехитру мелодію. Під тією ж стіною одного сірого світанку його й знайшли. Зіщулена фігура на купі ламаної цегли з порожнім бланком грамоти в обіймах і старими дерев’яними кастаньєтами в долоні.
Він так і не поїхав на свій фестиваль до Баварії. Та й навряд чи уявляв, де це, і як туди добиратись. Але місцеві були переконані, що Кейла мав би непогані шанси на перемогу. А дехто навіть припускав, що причина його безславного кінця — загублена кроляча лапка. Все більше схиляюсь до того, що так воно й є.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Про психонавтів на дауншифті"
• Перейти на сторінку •
"Казка про педофіла Петра й корупціонера Павла"
• Перейти на сторінку •
"Казка про педофіла Петра й корупціонера Павла"
Про публікацію
