ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2022.01.20 08:16
Шини горіли, погорять і танки,
але не бути імперії тут!
Одягне мати сину вишиванку
й сади вишневі в травні зацвітуть.
І буде мир. Така настане тиша,
якої не було ще на землі.
У небі місяць зорі заколише
й на рала перетопляться шаблі.

Ярослав Чорногуз
2022.01.20 07:54
Ця думка визріла помалу,
У світ прекрасного несе -
Твого кохання ідеалом
Я хочу буть понад усе.

Цьому нема альтернативи,
Життя стає чарівним сном:
Або ти будеш в нім щасливим,

Віктор Кучерук
2022.01.20 07:48
Мине зима. Водойми скреснуть.
Нахлинуть запахи садів.
Давайте думати про весни
І про світанки молоді.
Вони, блакитні чи прозорі,
Або сріблясті, ніби ртуть, –
У снах спалахують, як зорі,
Спокійно спати не дають.

Ігор Деркач
2022.01.19 20:48
ІМало що лишає у людей
по собі неопалиму пам’ять
і тому, напевне, де-не-де
та деінде ще її поганять
носії вмираючих ідей.

ІІМало на Московії наїдку...
їй усе готове подавай –

Іван Потьомкін
2022.01.19 14:13
Часами й вовк буває ситим.
Саме такому довелось зустріти
Вівцю, що, мертва начебто, лежала
І виду на життя не подавала.
Схилився вовк, шепоче їй на вухо:
«Не бійсь мене, та краще-но послухай:
Як тричі скажеш правду про вовків менi,
Зможеш лежати й

Іван Потьомкін
2022.01.19 14:03
Навіщо могила Моше схована від людськго ока?
Бо відомо було Всеблагословеному, що Храм має бути зруйнований
і народ вигнаний із землі своєї.
І не прийшли б тоді на могилу Моше, плачучи вмовляти:
«Моше, Учителю наший, устань і молися за нас!»
- І

Петро Скоропис
2022.01.19 13:51
Ось дім, що Джеком поруйнувавсь.
Ось мур, де зіжмаканий ціпне бакс,
але Гансу – ні шансу, лише хана.
Це – Іваном викладена стіна.

Це стіна, яку спорудив Іван.
Вихлювато, доцільно уподобань
будівничих сіріє її бетон,

Микола Соболь
2022.01.19 09:16
Лізуть п’яні орки у святий Дніпро,
щоб на Водохрещу гріх із дупи змити.
А ти, українцю, брате, тут ніхто.
Твою славу й віру топчуть московити.

Розіп’яли душу на своїй землі.
За свободу й волю видають кормигу.
Україна-ненька триста літ у млі,

Віктор Кучерук
2022.01.19 05:14
На зміну забарвленням сивим,
З’явились вгорі голубі, –
Неначе в дитинстві, щасливим
Сьогодні здаюся собі.
Нарешті урвались хуртечі,
Лишивши згромаджений сніг, –
Немов би в часи молодечі,
Не чую прискорених ніг.

Домінік Арфіст
2022.01.19 01:32
сонечко – млинець рум’яний
сяє в очі вранці-рано
і пече-пече у плечі
розкуйовдженій малечі:
«той сьогодні з’їсть мене
хто мене наздожене…
той отримає млинця
хто шанує гребінця…

Микола Дудар
2022.01.19 01:27
Як той паук, що простір в’яже…
Як той, ну словом, резонанс…
Як той димар, що повен сажі…
Як безіменний в простір пас…
Оскільки я ще на папері,
Якоїсь ночі олівцем
Ти, на дзвінок, одкриєш двері
І ми озвучимо все це…

Тетяна Левицька
2022.01.18 19:09
Що у житті тобі не додала?
Перцю, чи солі, медової ласки?
Чорною відьмою я не була,
не одягала зрадливої маски.

Вміла знімати мігрень з голови,
доторком пальців рубці лікувати.
Стерви вам вішають роги, а ви

Микола Дудар
2022.01.18 16:09
Не відмовляйтеся від стресу!!!
Без нього як? Ніяк, авжеш
Життя безлике без ексцесу
Як і без смерті, без пожеж…
Як і без кулі, без кинжала
Як без любові, сну і мрій
Людині завжди чогось мало
Згадайте будне: «сам не свій»

Ігор Шоха
2022.01.18 13:16
Мені, буває, заважає спати
якась нечиста сила...
то ядерні на таці крокодили,
то у мундирі дуло із гармати –
епоха миру і її етапи:
комуни і ґулаґи,
тюряги і кацапи,
розбійницькі ватаги,

Олександр Сушко
2022.01.18 13:01
Уночі зателефонув брат. - Привіт,- каже. - Привіт, щоб ти сто років жив. Ти дивився на годинник? - Ага. Третя година. Але тут така справа… - Треба грошей, мабуть? - Ага. - А кіко? - Чотири з половиною тисячі доларів. - А коли потрібно? - Сьогодн

Микола Соболь
2022.01.18 06:13
Все повернеться на круги своя
і відповіді будуть, і дилеми.
Хай не змовкає пісня солов’я
та про кохання пишуться поеми.
Ми, звісно, в Божім світі не святі.
Можливо й нам вготовані Едеми?
Ніщо так не цінується в житті,
як чай гарячий і тепло взаєми
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Євген Федчук
2020.02.03

Олександр Панін
2020.01.12

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Поеми

 Крилата мрія
І
Спочатку день був сонячним, чудесним!
Марі на гойдалці гойдали весни,
вона злітала високо угору,
окрилена, весела в добру пору.
А після йшла обніжком понад полем,
всміхаючись деревам ясночолим,
зривала звіробій і беладонну,
чебрець, безсмертник - у долонях повно.
Раділа кожній квітці, хмарці в небі,
що пропливала біла, наче лебідь.
Губами доторкалася черешні,
і посміхалась райдузі тутешній.
Мандруючи все мріяла про море,
як молоко парне, легке, прозоре,
глибоке, чисте, бірюзово-синє -
її таємне щастя горобине.
Про ніжну сукню, у жабо сорочку...
та стріла хлопця без ноги в візочку.
Що сталось з ним - лише Всевишній відав.
Всміхнулася б, та очі діти ніде.
Боялася, що він не зрозуміє.
Впустила голову, і зникла мрія!
Все навкруги здавалося буденним.
Гіркий полин - Богдан його імення...

ІІ
Прийшла додому, смуток біля хати.
- Що, доню, трапилось? - спитала мати.
- Нічого, не хвилюйся, я не хвора,
та тільки очі в нього, наче море.
Як глянув, душу обдало водою,
водночас теплою і крижаною.
- Про що ти, доню, не зміркую, мила?
- Про хлопця, мамо. На межі зустріла.
- Тих вдосталь парубків, що слідом ходять
і задивляються на гречну вроду.
- Чимало, мамо, та він - особливий.
- Дивись, Марі, не облети, як слива.
Цвіт на подвір'ї, наче сліз краплини,
мабуть, ти закохалася, дитино?

Не спала ніч, не йшли з думок ті вічі,
тужавий погляд вистрілом на відсіч
притягував до себе, як магнітом.
Амур літав над волошковим світом.
Лук натягнув, пустивши стріли гострі,
ударив в серце й щез у високості.

ІІІ

Весь день був чорним смутком оповитий,
Богдану більше не хотілось жити.
Його вогнем палили думи смерклі.
Поліг Сашко у Іловайськім пеклі,
його товариш, побратим надійний
(таки найкращих забирають війни).
Це він його, прикривши автоматом,
від смерті врятував, назвавши братом,
а після сам загинув так жорстоко,
від снайперської кулі. Ненароком
котились сльози перекотиполем,
та не картав Богдан своєї долі,
бо попросився сам в АТО, щоб гідно
боротись з ворогом за землю рідну.
Якби не підірвався він на міні,
ще й досі б воював за Україну,
і нюхав піт війни, і ліпше б згинув,
ніж у візочку пив біду полинну.
Богдан спинився серед конюшини,
здаля помітивши одну дівчину,
яка збирала трави на осонні -
пахуче зілля у її долонях.
Обличчя ніжне, щире і привітне,
цвіло магнолією, ясенквітнем.
Раділо сонцю, хмаркам кучерявим
і пурхало метеликом в отавах
у кольоровій сукні з крепдешину.
Вона попрямувала на стежину,
а після йшла обабіч й зупинилась.
Поглянувши на неї, серце билось,
хотілось посміхнутись, наче мрії,
та побоявся, що не зрозуміє!
Лиш пильно зиркнув дівчині під вії.
- Мене Богданом звуть,
- А я - Марія.
Й побігла далі, ніби дика сарна,
яку сполохали у травах марно.
Богдан дивився вслід, на серці - спокій,
уперше за останніх кілька років.

Не спалося, не йшли з думок ті вічі,
тужавий погляд вистрілом на відсіч
притягував до себе, як магнітом.
Амур літав над волошковим світом.
Лук натягнув, пустивши стріли гострі,
ударив в душу й щез у високості.

ІV
Весна минула, наче, й не бувало,
яскраве сонце зранку припікало.
Пахтіла липа свіжим медоносом,
Марічка заплітала літо в коси.
Ходила кожен день на ту місцину,
де перестріла у візку хлопчину.
Два місяці пройшло з тієї днини,
а їй щоночі снились очі сині.
Не вирвати з душі і не забути,
ті очі, наче море каламутне.
Та ні, прозоре, чисте, бірюзове,
мінливе, невичерпне, синє море!

Марія цього разу у люпині
поспішно кинула стару плахтину.
Нитки дістала сині, спиці з сумки,
в петельки ніжні заплітала думку.
У простір линула дівоча мрія,
в'язала шарф коханому Марія.
Майстерно бігали красиві руки,
аж раптом здалеку почула звуки,
і крок за кроком все до неї ближче.
Схопилася на ноги, хмаровище
висіло низько, чорне, волохате,
ударив грім, і дівчина до хати
побігла через ліс, а сильна злива
її наздоганяла. Я щаслива! -
кричала радісно. І враз спинилась,
назустріч йшов Богдан - веселий, милий.
Вузькою стежкою, зеленим гаєм,
він на протезі, й майже не кульгає.
Іде, неначе доля синьоока.
- Привіт... привіт, - і зашарілись щоки.
У очі один одному дивились,
Змішались сльози зі сльозами зливи.
Марія пов'язала шарф Богдану
і мовила: - Мені ти Богом даний.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-10-23 21:44:09
Переглядів сторінки твору 961
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.420 / 6  (5.264 / 5.88)
* Рейтинг "Майстерень" 5.418 / 6  (5.328 / 5.95)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.755
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2022.01.19 12:03
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Деркач (Л.П./Л.П.) [ 2020-10-24 16:59:14 ]
Майстерно, на одному диханні.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (М.К./М.К.) [ 2020-10-25 08:55:59 ]
Дуже дякую, дорогий Ігорю!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2020-10-25 20:24:22 ]
Таню, ти піднімаєш глибинні психологічні пласти сучасності! Дивовижні перипетії, колізії сучасного кохання! Вітаю сердечно!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (М.К./М.К.) [ 2020-10-26 23:59:58 ]
Дякую, дорогий Ярославе! У цьому є і твоя заслуга, бо не той гарний учень, що не заперечує вчителю, а той, що йде вперед попри всі негаразди, невдачі і терня!)))