ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2022.06.29 00:18
Знесилені. Чого вже там… ціна.
Знервовані. Зловісна партитура…
Без іграшок урощища… Війна -
Традиція. Шануймося, скульптура…

Чому ти, Боже… Ти не запобіг.
Чим зайняті твої славетні слуги?
Чому дозволив виповзти з барліг

Нінель Новікова
2022.06.28 18:19
Душу чорною печаллю
Огорнуло вмить…
Пекло з крилами примчало –
Світу це болить!

І якщо нема нікого,
Хто б це зло спинив,
Господи! Скажи для чого

Ігор Деркач
2022.06.28 15:57
Йдемо у церкву. Жити – не умерти.
Ми не скупі і маємо капшук,
з якого можна дати Богу лепту,
аби пожити і не мати мук.

Усі побожно сіли, помолились...
Капелою виспівують отці...
аж тут мені до носа опустилась

Тетяна Левицька
2022.06.28 11:37
Посивіла душа, відблудила,
І покинула зморене тіло.
Полетіла у вирій до раю,
А Бог каже: — "тебе не чекаю!
Ще не всі ти гріхи відмолила,
Не для тебе копають могилу.
Ще не все позбирала каміння,
Вирви з серця пирій із корінням,

Іван Потьомкін
2022.06.28 09:34
Одділили тебе, синку, від снів, що дрижать метеликом,
гафтували тобі, синку, смутні очі кровію рудою,
малювали краєвиди в жовті пасма згарищ,
вишивали повішальниками дерев плинне море.
Навчили тебе, синочку, землі твоєї напам’ять,
Колись стежки її

Микола Соболь
2022.06.28 07:46
Чи віра сліпа, чи люди?
Чуєш? Це голос Іуди.
Від страху тремтить осина.
Що ти, скажи, за людина?
Багацько тобі подібніх
так просто за тридцять срібних
навіть ріднесеньку матір
запросто зможуть продати.

Віктор Кучерук
2022.06.28 05:28
Коли ми десь посеред хвиль
Опинимося здуру, –
Удвох менш витратим зусиль,
Рятуючись від бурі.
Нас не злякає темний вир
Чи блискавок зигзаги, –
Рука в руці – це балансир
І сил двох рівновага.

Микола Соболь
2022.06.28 02:57
Ніч готує ракети,
сажею маже небо.
Боже Всевишній, де Ти?
Царство прийшло Ереба.
Зірка одна – кремлівська.
Мо’ Віфлеємська згасла?
Кров пролилась синівська,
вільні пустують ясла.

Ірина Вовк
2022.06.27 17:02
Сьогодні чорно так душі моїй.
Сьогодні так думкам моїм свавільно.
Мовчиться про… про що мовчать не вільно,
А ти мене з півслова зрозумій.

Мовчить той ліс, що слухав наші сни.
Мовчить верба, що нам стелила ложе.
Нам не дійти торішньої весни,

Володимир Бойко
2022.06.27 09:41
Хай стихнуть гармати,
Хай музи говорять,
Бо ми так багато
Набралися горя.

Побита війною
Вже кожна родина
І крові рікою

Микола Соболь
2022.06.27 07:15
Гординю сховай за сльози,
вітер збери у жменю,
вибери вірші чи проза…
Жити – це так буденно.
Дощ наливає калюжі,
грім від люті гуркоче:
– А люди?
– Вони байдужі, –

Віктор Кучерук
2022.06.27 06:17
Мабуть, крізь просторінь та час
Я йшов занадто швидко
І розгубив увесь запас,
Бо власності не видко.
Мабуть, не так, як треба жив
І рухавсь хибним шляхом,
Якщо куштую хліб чужий
Під незнайомим дахом.

Ярослав Чорногуз
2022.06.27 00:10
Дотліває серед віття
Сонячне багаття.
Одяглося буйноліття
У вечірнє плаття.

Розлила по небу чари,
Витягла з пуделка* -
Рожевенько-біла хмара --

Микола Дудар
2022.06.26 23:19
Його ще витягти з окопу…
Йому ще в спину цілить дим…
І ритм якийсь… одні синкопи…
І невідомо де і з ким
Йому ще вніч сягнути в небо…
І не забути - хто він є?
Якщо зустріти буде треба
Лице у смерті як своє…

Євген Федчук
2022.06.26 19:43
Пройшовся якось Бесарабським ринком,
Від цін пошкріб потилицю лишень.
Хоча пустив, як кажуть люди, слинку,
Не стільки заробляючи грошей.
Пішов тоді Хрещатиком пройтися,
На лавочці підсів до дідуся,
Який в потерту книжечку дивився.
Не раз вже, мабут

Сергій Губерначук
2022.06.26 18:51
Білої айстри чорний неґатив.
Квітка архівна у викопному кадрі.
Від кіноапарату зоставсь лише штатив
і плівка непроявлена з аншлагом у театрі.

На Байковому : бай-бай-бай,
актриса спить давно.
З полущеної плівки не прозирне вистава:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Емі Троян
2022.05.10

Анастасія Коноваленко
2022.04.25

Ліс Броварський Ліс Броварський
2022.03.20

Євген Федчук
2020.02.03

Олександр Панін
2020.01.12

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Поеми

 Крилата мрія
І
Спочатку день був сонячним, чудесним!
Марі на гойдалці гойдали весни,
вона злітала високо угору,
окрилена, весела в добру пору.
А після йшла обніжком понад полем,
всміхаючись деревам ясночолим,
зривала звіробій і беладонну,
чебрець, безсмертник - у долонях повно.
Раділа кожній квітці, хмарці в небі,
що пропливала біла, наче лебідь.
Губами доторкалася черешні,
і посміхалась райдузі тутешній.
Мандруючи все мріяла про море,
як молоко парне, легке, прозоре,
глибоке, чисте, бірюзово-синє -
її таємне щастя горобине.
Про ніжну сукню, у жабо сорочку...
та стріла хлопця без ноги в візочку.
Що сталось з ним - лише Всевишній відав.
Всміхнулася б, та очі діти ніде.
Боялася, що він не зрозуміє.
Впустила голову, і зникла мрія!
Все навкруги здавалося буденним.
Гіркий полин - Богдан його імення...

ІІ
Прийшла додому, смуток біля хати.
- Що, доню, трапилось? - спитала мати.
- Нічого, не хвилюйся, я не хвора,
та тільки очі в нього, наче море.
Як глянув, душу обдало водою,
водночас теплою і крижаною.
- Про що ти, доню, не зміркую, мила?
- Про хлопця, мамо. На межі зустріла.
- Тих вдосталь парубків, що слідом ходять
і задивляються на гречну вроду.
- Чимало, мамо, та він - особливий.
- Дивись, Марі, не облети, як слива.
Цвіт на подвір'ї, наче сліз краплини,
мабуть, ти закохалася, дитино?

Не спала ніч, не йшли з думок ті вічі,
тужавий погляд вистрілом на відсіч
притягував до себе, як магнітом.
Амур літав над волошковим світом.
Лук натягнув, пустивши стріли гострі,
ударив в серце й щез у високості.

ІІІ

Весь день був чорним смутком оповитий,
Богдану більше не хотілось жити.
Його вогнем палили думи смерклі.
Поліг Сашко у Іловайськім пеклі,
його товариш, побратим надійний
(таки найкращих забирають війни).
Це він його, прикривши автоматом,
від смерті врятував, назвавши братом,
а після сам загинув так жорстоко,
від снайперської кулі. Ненароком
котились сльози перекотиполем,
та не картав Богдан своєї долі,
бо попросився сам в АТО, щоб гідно
боротись з ворогом за землю рідну.
Якби не підірвався він на міні,
ще й досі б воював за Україну,
і нюхав піт війни, і ліпше б згинув,
ніж у візочку пив біду полинну.
Богдан спинився серед конюшини,
здаля помітивши одну дівчину,
яка збирала трави на осонні -
пахуче зілля у її долонях.
Обличчя ніжне, щире і привітне,
цвіло магнолією, ясенквітнем.
Раділо сонцю, хмаркам кучерявим
і пурхало метеликом в отавах
у кольоровій сукні з крепдешину.
Вона попрямувала на стежину,
а після йшла обабіч й зупинилась.
Поглянувши на неї, серце билось,
хотілось посміхнутись, наче мрії,
та побоявся, що не зрозуміє!
Лиш пильно зиркнув дівчині під вії.
- Мене Богданом звуть,
- А я - Марія.
Й побігла далі, ніби дика сарна,
яку сполохали у травах марно.
Богдан дивився вслід, на серці - спокій,
уперше за останніх кілька років.

Не спалося, не йшли з думок ті вічі,
тужавий погляд вистрілом на відсіч
притягував до себе, як магнітом.
Амур літав над волошковим світом.
Лук натягнув, пустивши стріли гострі,
ударив в душу й щез у високості.

ІV
Весна минула, наче, й не бувало,
яскраве сонце зранку припікало.
Пахтіла липа свіжим медоносом,
Марічка заплітала літо в коси.
Ходила кожен день на ту місцину,
де перестріла у візку хлопчину.
Два місяці пройшло з тієї днини,
а їй щоночі снились очі сині.
Не вирвати з душі і не забути,
ті очі, наче море каламутне.
Та ні, прозоре, чисте, бірюзове,
мінливе, невичерпне, синє море!

Марія цього разу у люпині
поспішно кинула стару плахтину.
Нитки дістала сині, спиці з сумки,
в петельки ніжні заплітала думку.
У простір линула дівоча мрія,
в'язала шарф коханому Марія.
Майстерно бігали красиві руки,
аж раптом здалеку почула звуки,
і крок за кроком все до неї ближче.
Схопилася на ноги, хмаровище
висіло низько, чорне, волохате,
ударив грім, і дівчина до хати
побігла через ліс, а сильна злива
її наздоганяла. Я щаслива! -
кричала радісно. І враз спинилась,
назустріч йшов Богдан - веселий, милий.
Вузькою стежкою, зеленим гаєм,
він на протезі, й майже не кульгає.
Іде, неначе доля синьоока.
- Привіт... привіт, - і зашарілись щоки.
У очі один одному дивились,
Змішались сльози зі сльозами зливи.
Марія пов'язала шарф Богдану
і мовила: - Мені ти Богом даний.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-10-23 21:44:09
Переглядів сторінки твору 1183
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.421 / 6  (5.279 / 5.89)
* Рейтинг "Майстерень" 5.420 / 6  (5.341 / 5.96)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.755
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2022.06.28 12:00
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Деркач (Л.П./Л.П.) [ 2020-10-24 16:59:14 ]
Майстерно, на одному диханні.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2020-10-25 08:55:59 ]
Дуже дякую, дорогий Ігорю!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2020-10-25 20:24:22 ]
Таню, ти піднімаєш глибинні психологічні пласти сучасності! Дивовижні перипетії, колізії сучасного кохання! Вітаю сердечно!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2020-10-26 23:59:58 ]
Дякую, дорогий Ярославе! У цьому є і твоя заслуга, бо не той гарний учень, що не заперечує вчителю, а той, що йде вперед попри всі негаразди, невдачі і терня!)))