Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.24
19:33
Не йде із пам’яті мале оте хлоп’я –
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
2026.02.24
18:35
Розквітла троянда красива,
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!
Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!
Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера
2026.02.24
14:08
Хоч топить ніч квапливо
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
2026.02.24
13:53
Одного разу кілька раз
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
2026.02.24
13:09
Я одинокий менестрель
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
2026.02.24
12:50
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
2026.02.24
12:13
На узліссі часу, де весна цілує холодні шрами землі,
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
2026.02.24
11:28
Відбудеться повернення по колу
До форм старих, сонетів і октав.
І мадригал воскресне, що ніколи
Свою величність, гордість не втрачав.
Те, що було банальним і затертим,
Відродиться у виявах нових.
Старі метафори, від холоду затерплі,
До форм старих, сонетів і октав.
І мадригал воскресне, що ніколи
Свою величність, гордість не втрачав.
Те, що було банальним і затертим,
Відродиться у виявах нових.
Старі метафори, від холоду затерплі,
2026.02.24
05:30
Плач, бейбі
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
2026.02.23
23:31
У ЛЮТОГО знайшлась відрада,
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
2026.02.23
21:19
Чи матюкаюсь я? Так, але нині рідше, а ось в старі часи ого-го! Згадав, дай, думаю, в кілька слів про красивий матючок...
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
2026.02.23
17:04
Уперто нас минає брудершафт.
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
2026.02.23
16:41
Над рікою, що зветься Турбота
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
2026.02.23
16:20
Пішов за обрій січень кришталевий,
Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
2026.02.23
15:16
Ми власної історії народ
і незалежні від сусід і сказу
на тлі невиліковної прокази
скажених іродів та воєвод,
а також від протекції заброд
і від комуністичної зарази.
Нехай під ними вигорить земля
і що би не стояло на заваді –
і незалежні від сусід і сказу
на тлі невиліковної прокази
скажених іродів та воєвод,
а також від протекції заброд
і від комуністичної зарази.
Нехай під ними вигорить земля
і що би не стояло на заваді –
2026.02.23
13:58
Зима тримає небо у полоні,
Затиснувши у крижані лещата.
Ще сплять сади, ще інею багато.
Загублено тепло в німій короні.
Та сонце вже затримує в долоні
Цнотливі промені, що бавлять очі.
І хоч морозна віхола шепоче,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Затиснувши у крижані лещата.
Ще сплять сади, ще інею багато.
Загублено тепло в німій короні.
Та сонце вже затримує в долоні
Цнотливі промені, що бавлять очі.
І хоч морозна віхола шепоче,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Проза
Голівудські режисери в Україні
Під час президентства Ющенка мене обрали очільницею Харківського обласного відділення Конгресу української інтелігенції.
Я поринула у вир громадського життя з великим бажанням змінити все навкруг якнайкраще, найшвидше, бо мала сили і велику підтримку членів організації. Тобто я хотіла ЗМІНИТИ СВІТ НА КРАЩЕ.
В цьому мене дуже підтримував мій чоловік Павло. Ми мріяли про оновлену українську Україну, про її щасливе майбутнє. Робили все, аби не було стояння на місці.
В той же час мене призначили радником голови Харківської ОДА Авакова Арсена Борисовича з гуманітарних питань (освіти, науки, культури і медицини). Я горіла бажанням покращити світ і цим запалювала тих, хто був поряд. Аваков підтримував мене в усьому, він також горів на роботі. З ним було легко працювати, бо він відгукувався на всі наші пропозиції і поривання.
Коли ми захотіли поставити у Харкові, столиці Голодомору, пам’ятник жертвам Голодомору, то Аваков створив комісію, до якої увішло 70 людей з області, яким не байдуже було минуле України. Потім, коли гепа і допа заборонили ставити пам’ятник жертвам у Харкові, Аваков домовився і пам’ятник поставили на окружній дорозі, там, де проходить шлях на росію. Скільки було перепонів, але він настояв на тому, аби пам’ятник був. Скульптор О. Рідний зробив гарний пам’ятник. Там же знаходиться і меморіал Голодомору. Дехто бачив пам’ятник іншим, але Аваков казав, що коли буде наша влада, то ми поставимо пам’ятники скрізь, щоб нагадували про те, чого не можна допускати.
Коли з Голівуду і Канади приїхали до Харкова кінорежисери зі світовими іменами знімати фільм про свідків Голодомору на Харківщині, один з них був оскароносець Бобі Лі, то керівник ОДА доручив мені супроводжувати цю групу режисерів.
Ми працювали в обласному архіві, зустрічалися з харків’янами, які пам’ятали і були свідками Голодоморів 32-33 і 46-47 років.
Одним зі свідків була моя матуся, Марія Єгорівна Манько, 1924 р.н. Вона розповіла про голод у наших Пісках, що на Сумщині, де за три місяці 32 і 33 року померло людей більше, ніж за часи війни 41-45 рр.
Потім ми записували свідчення Марченка Андрія Івановича із села Манченки Харківського району. Він плакав, коли згадував ті часи.
Ще записували багато свідків на Валківщині. Старенькі, з покрученими руками і долею, вони згадували ті страшні часи.
Пам’ятаю, як ми приїхали до одного з сіл і зайшли на подвір’я літньої жінки. Замість хвіртки у неї було щось збите з лози. По двору бігали декілька курочок. Бабуся вийшла з хати у чорному хвастусі з діркою посередині. Вона була в гумових галошах, чулки її звисали донизу. Бобі Лі став на коліно і поцілував руку бабусі. Незвикла до такого, жінка заплакала.
Я побачила, що на коліні у режисера сліди курячого посліду, а він про це навіть не думав і не звертав уваги.
Потім він попросив показати нам село, чи місце від села, яке не відродилось після Голодомору. Ми приїхали на місце колишнього села, де на узвишші росли кущі бузку, вишняки і сливники. Було 12 липня, сонячний день, накруги вдалині були поля пшениці і жита. Рай. Бобі Лі став на коліна і заплакав. Він сказав нам:
- Як можна не любити свій народ, що маючи таку країну, такі хліба, зробити страшний і найбільш прихований злочин у світі – ГОЛОДОМОР.
Він плакав і ми плакали, бо серця розривав біль спогадів, які ми тільки що записали від свідків тих страшних часів.
Пізніше, на телебаченні, Бобі Лі розповідав, що примусило його приїхати до України з питань Голодомору.
Він розповів, що його друзі українського походження запросили його в листопадовий день на відзначення пам’яті жертв Голодомору 32-33рр. в Україні.
Він казав, що має декілька вищих освіт у найкращих учбових закладах Америки, він вивчав історію і НІКОЛИ не чув про найбільш приховану трагедію, про Голодомор в Україні.
Він прийшов додому, зайшов в інтернет і знайшов 44 тисячі фільмів про холокост, а про Голодомор в Україні він знайшов матеріалів на 9,5 хвилин.
І ВСЕ!!! Більш нічого!
Світ мовчав про нашу трагедію чи робив вигляд, що її не було. Бобі Лі за деякий час їхав зі своїм фільмом у Канни на кінофестиваль і вирішив показати там оті дев’ять з половиною хвилин матеріалу про Голодомор в Україні.
Він казав, що після перегляду це було неначе вибух ядерної бомби! Всі були вражені побаченим. Світ розкрив очі і побачив!
Його донька на той час навчалась у 7 класі в Америці і вчителька дала завдання учням написати твір про найбільшу трагедію у 20 столітті. Донька написала про холокост, а він розповів і показав їй про Голодомор в Україні. Доньку це вразило і вона написала про це. Його викликала до школи вчителька, яка не повірила написаному. Бобі розповів їй і дав матеріал для ознайомлення. А сам вирішив поїхати до України і записати розповіді свідків тих часів.
Ось так він потрапив до України і знімав покази свідків разом з інститутом національної пам’яті у багатьох областях, які постраждали від Голодоморів в Україні.
Людина з іншого кінця землі хотіла показати світові правду про прихований злочин, який вчинила влада над українським народом, а потім, щоби змінити етнічний склад населення України, завезла у мертві села людей з Росії.
Ось тому і маємо зараз поряд чужий руський мір.
Американський режисер Бобі Лі зробив фільм про найбільш приховану владою трагедію УКРАЇНСЬКОГО народу, української нації, і назвав його «Голодомор». Він пообіцяв направити фільм до всіх країн світу, щоби ТАКЕ ніколи не повторилося.
Хочу низько вклонитися американцям Бобі Лі і Марті Томків, американці українського походження з Детройта, за їх вклад у пам’ять про тих, хто помер від голоду, кого вбила в Україні НЕУКРАЇНСЬКА влада.
29.06.20
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Голівудські режисери в Україні
Під час президентства Ющенка мене обрали очільницею Харківського обласного відділення Конгресу української інтелігенції.
Я поринула у вир громадського життя з великим бажанням змінити все навкруг якнайкраще, найшвидше, бо мала сили і велику підтримку членів організації. Тобто я хотіла ЗМІНИТИ СВІТ НА КРАЩЕ.
В цьому мене дуже підтримував мій чоловік Павло. Ми мріяли про оновлену українську Україну, про її щасливе майбутнє. Робили все, аби не було стояння на місці.
В той же час мене призначили радником голови Харківської ОДА Авакова Арсена Борисовича з гуманітарних питань (освіти, науки, культури і медицини). Я горіла бажанням покращити світ і цим запалювала тих, хто був поряд. Аваков підтримував мене в усьому, він також горів на роботі. З ним було легко працювати, бо він відгукувався на всі наші пропозиції і поривання.
Коли ми захотіли поставити у Харкові, столиці Голодомору, пам’ятник жертвам Голодомору, то Аваков створив комісію, до якої увішло 70 людей з області, яким не байдуже було минуле України. Потім, коли гепа і допа заборонили ставити пам’ятник жертвам у Харкові, Аваков домовився і пам’ятник поставили на окружній дорозі, там, де проходить шлях на росію. Скільки було перепонів, але він настояв на тому, аби пам’ятник був. Скульптор О. Рідний зробив гарний пам’ятник. Там же знаходиться і меморіал Голодомору. Дехто бачив пам’ятник іншим, але Аваков казав, що коли буде наша влада, то ми поставимо пам’ятники скрізь, щоб нагадували про те, чого не можна допускати.
Коли з Голівуду і Канади приїхали до Харкова кінорежисери зі світовими іменами знімати фільм про свідків Голодомору на Харківщині, один з них був оскароносець Бобі Лі, то керівник ОДА доручив мені супроводжувати цю групу режисерів.
Ми працювали в обласному архіві, зустрічалися з харків’янами, які пам’ятали і були свідками Голодоморів 32-33 і 46-47 років.
Одним зі свідків була моя матуся, Марія Єгорівна Манько, 1924 р.н. Вона розповіла про голод у наших Пісках, що на Сумщині, де за три місяці 32 і 33 року померло людей більше, ніж за часи війни 41-45 рр.
Потім ми записували свідчення Марченка Андрія Івановича із села Манченки Харківського району. Він плакав, коли згадував ті часи.
Ще записували багато свідків на Валківщині. Старенькі, з покрученими руками і долею, вони згадували ті страшні часи.
Пам’ятаю, як ми приїхали до одного з сіл і зайшли на подвір’я літньої жінки. Замість хвіртки у неї було щось збите з лози. По двору бігали декілька курочок. Бабуся вийшла з хати у чорному хвастусі з діркою посередині. Вона була в гумових галошах, чулки її звисали донизу. Бобі Лі став на коліно і поцілував руку бабусі. Незвикла до такого, жінка заплакала.
Я побачила, що на коліні у режисера сліди курячого посліду, а він про це навіть не думав і не звертав уваги.
Потім він попросив показати нам село, чи місце від села, яке не відродилось після Голодомору. Ми приїхали на місце колишнього села, де на узвишші росли кущі бузку, вишняки і сливники. Було 12 липня, сонячний день, накруги вдалині були поля пшениці і жита. Рай. Бобі Лі став на коліна і заплакав. Він сказав нам:
- Як можна не любити свій народ, що маючи таку країну, такі хліба, зробити страшний і найбільш прихований злочин у світі – ГОЛОДОМОР.
Він плакав і ми плакали, бо серця розривав біль спогадів, які ми тільки що записали від свідків тих страшних часів.
Пізніше, на телебаченні, Бобі Лі розповідав, що примусило його приїхати до України з питань Голодомору.
Він розповів, що його друзі українського походження запросили його в листопадовий день на відзначення пам’яті жертв Голодомору 32-33рр. в Україні.
Він казав, що має декілька вищих освіт у найкращих учбових закладах Америки, він вивчав історію і НІКОЛИ не чув про найбільш приховану трагедію, про Голодомор в Україні.
Він прийшов додому, зайшов в інтернет і знайшов 44 тисячі фільмів про холокост, а про Голодомор в Україні він знайшов матеріалів на 9,5 хвилин.
І ВСЕ!!! Більш нічого!
Світ мовчав про нашу трагедію чи робив вигляд, що її не було. Бобі Лі за деякий час їхав зі своїм фільмом у Канни на кінофестиваль і вирішив показати там оті дев’ять з половиною хвилин матеріалу про Голодомор в Україні.
Він казав, що після перегляду це було неначе вибух ядерної бомби! Всі були вражені побаченим. Світ розкрив очі і побачив!
Його донька на той час навчалась у 7 класі в Америці і вчителька дала завдання учням написати твір про найбільшу трагедію у 20 столітті. Донька написала про холокост, а він розповів і показав їй про Голодомор в Україні. Доньку це вразило і вона написала про це. Його викликала до школи вчителька, яка не повірила написаному. Бобі розповів їй і дав матеріал для ознайомлення. А сам вирішив поїхати до України і записати розповіді свідків тих часів.
Ось так він потрапив до України і знімав покази свідків разом з інститутом національної пам’яті у багатьох областях, які постраждали від Голодоморів в Україні.
Людина з іншого кінця землі хотіла показати світові правду про прихований злочин, який вчинила влада над українським народом, а потім, щоби змінити етнічний склад населення України, завезла у мертві села людей з Росії.
Ось тому і маємо зараз поряд чужий руський мір.
Американський режисер Бобі Лі зробив фільм про найбільш приховану владою трагедію УКРАЇНСЬКОГО народу, української нації, і назвав його «Голодомор». Він пообіцяв направити фільм до всіх країн світу, щоби ТАКЕ ніколи не повторилося.
Хочу низько вклонитися американцям Бобі Лі і Марті Томків, американці українського походження з Детройта, за їх вклад у пам’ять про тих, хто помер від голоду, кого вбила в Україні НЕУКРАЇНСЬКА влада.
29.06.20
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
