Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.23
22:07
Крізь версти юності — до зрілості й сивин,
Я йду собі один, як нелюдим,
Долаючи часів питомий плин,
І не ділю нічого і ні з ким.
Коханням ділячись,
його я не дробив,
А щиро поділяв — і вистачало.
Я йду собі один, як нелюдим,
Долаючи часів питомий плин,
І не ділю нічого і ні з ким.
Коханням ділячись,
його я не дробив,
А щиро поділяв — і вистачало.
2026.04.23
21:42
Ти не прийшла...
А я чекав тебе.
Я стільки усього хотів сказати...
Стьмяніло швидко небо голубе
і дощ почав холодний накрапати.
Та я чекав.
Вслухався в голоси,
А я чекав тебе.
Я стільки усього хотів сказати...
Стьмяніло швидко небо голубе
і дощ почав холодний накрапати.
Та я чекав.
Вслухався в голоси,
2026.04.23
21:20
вивчав місцеву фауну і флору
захоплювався краєвидами
хотів
закохувався ще у неповторне
і просльозився декілька разів
о донно анна
потяг порух промах
що вірші незатійливі мої
захоплювався краєвидами
хотів
закохувався ще у неповторне
і просльозився декілька разів
о донно анна
потяг порух промах
що вірші незатійливі мої
2026.04.23
21:13
Волоколамський Йосиф вивів строго
Про царство колись бачення своє:
«Понєже влада царська є від Бога,
То й цар тому богоподібний є».
Тож, що хотів, той цар - те міг робити.
Йому не було суду на землі:
Міг мордувати або просто вбити.
То з легкістю с
Про царство колись бачення своє:
«Понєже влада царська є від Бога,
То й цар тому богоподібний є».
Тож, що хотів, той цар - те міг робити.
Йому не було суду на землі:
Міг мордувати або просто вбити.
То з легкістю с
2026.04.23
19:09
Я й замолоду не відзначавсь красою.
Тож і на старості не скаржусь на літа:
Не так вони погарцювали на моїм обличчі.
А от як бачу тих, з ким і стоять колись не личило,
Туга такою млостю серце огорта,
Немовби хтось знічев’я замахнувсь косою.
Крізь зем
Тож і на старості не скаржусь на літа:
Не так вони погарцювали на моїм обличчі.
А от як бачу тих, з ким і стоять колись не личило,
Туга такою млостю серце огорта,
Немовби хтось знічев’я замахнувсь косою.
Крізь зем
2026.04.23
18:48
Мовчазні твої губи до біса приємні та трохи вологі,
А сьогодні всю ніч виявляються кволі і як неживі.
Подивися, дукач, мов останні години нам очі мозолить.
Подивися, вже моститься вітер бешкетний до крони тополі.
І крізь темінь світанок пускає на не
А сьогодні всю ніч виявляються кволі і як неживі.
Подивися, дукач, мов останні години нам очі мозолить.
Подивися, вже моститься вітер бешкетний до крони тополі.
І крізь темінь світанок пускає на не
2026.04.23
17:39
І
Як за весною прийде літо,
так за війною буде мир.
Який не є орієнтир,
навіщо зайве ворожити,
чи то відкине кінь копита,
чи ноги простягне емір.
Гадай на гущу і на карти,
Як за весною прийде літо,
так за війною буде мир.
Який не є орієнтир,
навіщо зайве ворожити,
чи то відкине кінь копита,
чи ноги простягне емір.
Гадай на гущу і на карти,
2026.04.23
13:00
І поки любов уві всіх почиває
Моя гітаро, плач собі
І поки підлога метіння чекає
Поплач, гітаро, собі
Чом не підкажуть вам спосіб жоден
Свою відкрити любов
Чом інші вами керують знову
Моя гітаро, плач собі
І поки підлога метіння чекає
Поплач, гітаро, собі
Чом не підкажуть вам спосіб жоден
Свою відкрити любов
Чом інші вами керують знову
2026.04.23
12:49
Впадаєш в сон, як у нову затоку
І виринаєш неводом без риб,
Бажаючи поринути углиб
Й довіритись вселенському потоку.
На мілину тривожну і безплідну
Ти напливаєш у старім човні.
І тільки на жаданій глибині
І виринаєш неводом без риб,
Бажаючи поринути углиб
Й довіритись вселенському потоку.
На мілину тривожну і безплідну
Ти напливаєш у старім човні.
І тільки на жаданій глибині
2026.04.23
10:35
Дорогі коліжанки, не тіште мене,
не сушіть мої сльози жагучі.
І любов, і зажура колись промайне,
кане каменем в урвищі кручі.
Я не знаю, коли ті печалі пройдуть —
сильна жінка теж інколи плаче.
На порозі моїм розплескалася ртуть —
не сушіть мої сльози жагучі.
І любов, і зажура колись промайне,
кане каменем в урвищі кручі.
Я не знаю, коли ті печалі пройдуть —
сильна жінка теж інколи плаче.
На порозі моїм розплескалася ртуть —
2026.04.23
09:24
Позивний «Сімба". Надзвичайно вродлива, завжди зі стильною зачіскою… Родом із Челябінська. Загинула за свободу України. Їй було 34 роки.
Оля стала першим контрактником Збройних Сил – іноземкою, яка отримала паспорт громадянки України під час служби в ар
Оля стала першим контрактником Збройних Сил – іноземкою, яка отримала паспорт громадянки України під час служби в ар
2026.04.23
06:18
Через стишену дорогу
Неквапливо вечір брів
І стелив собі під ноги
Довгі тіні яворів.
Він топив у видноколі
Сонця схилене чоло, -
За собою вів із поля
Сірі сутінки в село.
Неквапливо вечір брів
І стелив собі під ноги
Довгі тіні яворів.
Він топив у видноколі
Сонця схилене чоло, -
За собою вів із поля
Сірі сутінки в село.
2026.04.22
21:23
направду побоку хто й що про це помислить
мислителю немає жодних меж
усім подобається відстань адже відстань
як є життя прадивіш не прозвеш
дзвінкий тверезий ранок славнозвісний
о не вантаж його
забутих предків тіні не бентеж
у кілька сотень літ не
мислителю немає жодних меж
усім подобається відстань адже відстань
як є життя прадивіш не прозвеш
дзвінкий тверезий ранок славнозвісний
о не вантаж його
забутих предків тіні не бентеж
у кілька сотень літ не
2026.04.22
17:00
Ей, Банґало Білле
Що там убив, о Банґало Білле
Ей, Банґало Білле
Що там убив, о Банґало Білле
Він полював на тигра, із рушницею й слоном
На всі випадки, поряд матінки заслон
За черепом – американський расовий саксон
Що там убив, о Банґало Білле
Ей, Банґало Білле
Що там убив, о Банґало Білле
Він полював на тигра, із рушницею й слоном
На всі випадки, поряд матінки заслон
За черепом – американський расовий саксон
2026.04.22
16:30
Вже за фіранками минуле —
як бути далі, я не знаю.
Здається, й досі не збагнула,
що більше пролісків немає.
Ділю думки на «до» і «після»,
і посипаю сіллю рану.
На струнах серця, наче пісня,
як бути далі, я не знаю.
Здається, й досі не збагнула,
що більше пролісків немає.
Ділю думки на «до» і «після»,
і посипаю сіллю рану.
На струнах серця, наче пісня,
2026.04.22
15:20
Такі дощі тотальні і вселенські
Охоплюють із флангів, як орда.
Вони відкриють манускрипти древні,
В яких перегорить свята біда.
А на гілках повиснуть одкровення,
Як вищі і непізнані знамення.
Дощі відкриють невідомі суті,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Охоплюють із флангів, як орда.
Вони відкриють манускрипти древні,
В яких перегорить свята біда.
А на гілках повиснуть одкровення,
Як вищі і непізнані знамення.
Дощі відкриють невідомі суті,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Проза
Голівудські режисери в Україні
Під час президентства Ющенка мене обрали очільницею Харківського обласного відділення Конгресу української інтелігенції.
Я поринула у вир громадського життя з великим бажанням змінити все навкруг якнайкраще, найшвидше, бо мала сили і велику підтримку членів організації. Тобто я хотіла ЗМІНИТИ СВІТ НА КРАЩЕ.
В цьому мене дуже підтримував мій чоловік Павло. Ми мріяли про оновлену українську Україну, про її щасливе майбутнє. Робили все, аби не було стояння на місці.
В той же час мене призначили радником голови Харківської ОДА Авакова Арсена Борисовича з гуманітарних питань (освіти, науки, культури і медицини). Я горіла бажанням покращити світ і цим запалювала тих, хто був поряд. Аваков підтримував мене в усьому, він також горів на роботі. З ним було легко працювати, бо він відгукувався на всі наші пропозиції і поривання.
Коли ми захотіли поставити у Харкові, столиці Голодомору, пам’ятник жертвам Голодомору, то Аваков створив комісію, до якої увішло 70 людей з області, яким не байдуже було минуле України. Потім, коли гепа і допа заборонили ставити пам’ятник жертвам у Харкові, Аваков домовився і пам’ятник поставили на окружній дорозі, там, де проходить шлях на росію. Скільки було перепонів, але він настояв на тому, аби пам’ятник був. Скульптор О. Рідний зробив гарний пам’ятник. Там же знаходиться і меморіал Голодомору. Дехто бачив пам’ятник іншим, але Аваков казав, що коли буде наша влада, то ми поставимо пам’ятники скрізь, щоб нагадували про те, чого не можна допускати.
Коли з Голівуду і Канади приїхали до Харкова кінорежисери зі світовими іменами знімати фільм про свідків Голодомору на Харківщині, один з них був оскароносець Бобі Лі, то керівник ОДА доручив мені супроводжувати цю групу режисерів.
Ми працювали в обласному архіві, зустрічалися з харків’янами, які пам’ятали і були свідками Голодоморів 32-33 і 46-47 років.
Одним зі свідків була моя матуся, Марія Єгорівна Манько, 1924 р.н. Вона розповіла про голод у наших Пісках, що на Сумщині, де за три місяці 32 і 33 року померло людей більше, ніж за часи війни 41-45 рр.
Потім ми записували свідчення Марченка Андрія Івановича із села Манченки Харківського району. Він плакав, коли згадував ті часи.
Ще записували багато свідків на Валківщині. Старенькі, з покрученими руками і долею, вони згадували ті страшні часи.
Пам’ятаю, як ми приїхали до одного з сіл і зайшли на подвір’я літньої жінки. Замість хвіртки у неї було щось збите з лози. По двору бігали декілька курочок. Бабуся вийшла з хати у чорному хвастусі з діркою посередині. Вона була в гумових галошах, чулки її звисали донизу. Бобі Лі став на коліно і поцілував руку бабусі. Незвикла до такого, жінка заплакала.
Я побачила, що на коліні у режисера сліди курячого посліду, а він про це навіть не думав і не звертав уваги.
Потім він попросив показати нам село, чи місце від села, яке не відродилось після Голодомору. Ми приїхали на місце колишнього села, де на узвишші росли кущі бузку, вишняки і сливники. Було 12 липня, сонячний день, накруги вдалині були поля пшениці і жита. Рай. Бобі Лі став на коліна і заплакав. Він сказав нам:
- Як можна не любити свій народ, що маючи таку країну, такі хліба, зробити страшний і найбільш прихований злочин у світі – ГОЛОДОМОР.
Він плакав і ми плакали, бо серця розривав біль спогадів, які ми тільки що записали від свідків тих страшних часів.
Пізніше, на телебаченні, Бобі Лі розповідав, що примусило його приїхати до України з питань Голодомору.
Він розповів, що його друзі українського походження запросили його в листопадовий день на відзначення пам’яті жертв Голодомору 32-33рр. в Україні.
Він казав, що має декілька вищих освіт у найкращих учбових закладах Америки, він вивчав історію і НІКОЛИ не чув про найбільш приховану трагедію, про Голодомор в Україні.
Він прийшов додому, зайшов в інтернет і знайшов 44 тисячі фільмів про холокост, а про Голодомор в Україні він знайшов матеріалів на 9,5 хвилин.
І ВСЕ!!! Більш нічого!
Світ мовчав про нашу трагедію чи робив вигляд, що її не було. Бобі Лі за деякий час їхав зі своїм фільмом у Канни на кінофестиваль і вирішив показати там оті дев’ять з половиною хвилин матеріалу про Голодомор в Україні.
Він казав, що після перегляду це було неначе вибух ядерної бомби! Всі були вражені побаченим. Світ розкрив очі і побачив!
Його донька на той час навчалась у 7 класі в Америці і вчителька дала завдання учням написати твір про найбільшу трагедію у 20 столітті. Донька написала про холокост, а він розповів і показав їй про Голодомор в Україні. Доньку це вразило і вона написала про це. Його викликала до школи вчителька, яка не повірила написаному. Бобі розповів їй і дав матеріал для ознайомлення. А сам вирішив поїхати до України і записати розповіді свідків тих часів.
Ось так він потрапив до України і знімав покази свідків разом з інститутом національної пам’яті у багатьох областях, які постраждали від Голодоморів в Україні.
Людина з іншого кінця землі хотіла показати світові правду про прихований злочин, який вчинила влада над українським народом, а потім, щоби змінити етнічний склад населення України, завезла у мертві села людей з Росії.
Ось тому і маємо зараз поряд чужий руський мір.
Американський режисер Бобі Лі зробив фільм про найбільш приховану владою трагедію УКРАЇНСЬКОГО народу, української нації, і назвав його «Голодомор». Він пообіцяв направити фільм до всіх країн світу, щоби ТАКЕ ніколи не повторилося.
Хочу низько вклонитися американцям Бобі Лі і Марті Томків, американці українського походження з Детройта, за їх вклад у пам’ять про тих, хто помер від голоду, кого вбила в Україні НЕУКРАЇНСЬКА влада.
29.06.20
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Голівудські режисери в Україні
Під час президентства Ющенка мене обрали очільницею Харківського обласного відділення Конгресу української інтелігенції.
Я поринула у вир громадського життя з великим бажанням змінити все навкруг якнайкраще, найшвидше, бо мала сили і велику підтримку членів організації. Тобто я хотіла ЗМІНИТИ СВІТ НА КРАЩЕ.
В цьому мене дуже підтримував мій чоловік Павло. Ми мріяли про оновлену українську Україну, про її щасливе майбутнє. Робили все, аби не було стояння на місці.
В той же час мене призначили радником голови Харківської ОДА Авакова Арсена Борисовича з гуманітарних питань (освіти, науки, культури і медицини). Я горіла бажанням покращити світ і цим запалювала тих, хто був поряд. Аваков підтримував мене в усьому, він також горів на роботі. З ним було легко працювати, бо він відгукувався на всі наші пропозиції і поривання.
Коли ми захотіли поставити у Харкові, столиці Голодомору, пам’ятник жертвам Голодомору, то Аваков створив комісію, до якої увішло 70 людей з області, яким не байдуже було минуле України. Потім, коли гепа і допа заборонили ставити пам’ятник жертвам у Харкові, Аваков домовився і пам’ятник поставили на окружній дорозі, там, де проходить шлях на росію. Скільки було перепонів, але він настояв на тому, аби пам’ятник був. Скульптор О. Рідний зробив гарний пам’ятник. Там же знаходиться і меморіал Голодомору. Дехто бачив пам’ятник іншим, але Аваков казав, що коли буде наша влада, то ми поставимо пам’ятники скрізь, щоб нагадували про те, чого не можна допускати.
Коли з Голівуду і Канади приїхали до Харкова кінорежисери зі світовими іменами знімати фільм про свідків Голодомору на Харківщині, один з них був оскароносець Бобі Лі, то керівник ОДА доручив мені супроводжувати цю групу режисерів.
Ми працювали в обласному архіві, зустрічалися з харків’янами, які пам’ятали і були свідками Голодоморів 32-33 і 46-47 років.
Одним зі свідків була моя матуся, Марія Єгорівна Манько, 1924 р.н. Вона розповіла про голод у наших Пісках, що на Сумщині, де за три місяці 32 і 33 року померло людей більше, ніж за часи війни 41-45 рр.
Потім ми записували свідчення Марченка Андрія Івановича із села Манченки Харківського району. Він плакав, коли згадував ті часи.
Ще записували багато свідків на Валківщині. Старенькі, з покрученими руками і долею, вони згадували ті страшні часи.
Пам’ятаю, як ми приїхали до одного з сіл і зайшли на подвір’я літньої жінки. Замість хвіртки у неї було щось збите з лози. По двору бігали декілька курочок. Бабуся вийшла з хати у чорному хвастусі з діркою посередині. Вона була в гумових галошах, чулки її звисали донизу. Бобі Лі став на коліно і поцілував руку бабусі. Незвикла до такого, жінка заплакала.
Я побачила, що на коліні у режисера сліди курячого посліду, а він про це навіть не думав і не звертав уваги.
Потім він попросив показати нам село, чи місце від села, яке не відродилось після Голодомору. Ми приїхали на місце колишнього села, де на узвишші росли кущі бузку, вишняки і сливники. Було 12 липня, сонячний день, накруги вдалині були поля пшениці і жита. Рай. Бобі Лі став на коліна і заплакав. Він сказав нам:
- Як можна не любити свій народ, що маючи таку країну, такі хліба, зробити страшний і найбільш прихований злочин у світі – ГОЛОДОМОР.
Він плакав і ми плакали, бо серця розривав біль спогадів, які ми тільки що записали від свідків тих страшних часів.
Пізніше, на телебаченні, Бобі Лі розповідав, що примусило його приїхати до України з питань Голодомору.
Він розповів, що його друзі українського походження запросили його в листопадовий день на відзначення пам’яті жертв Голодомору 32-33рр. в Україні.
Він казав, що має декілька вищих освіт у найкращих учбових закладах Америки, він вивчав історію і НІКОЛИ не чув про найбільш приховану трагедію, про Голодомор в Україні.
Він прийшов додому, зайшов в інтернет і знайшов 44 тисячі фільмів про холокост, а про Голодомор в Україні він знайшов матеріалів на 9,5 хвилин.
І ВСЕ!!! Більш нічого!
Світ мовчав про нашу трагедію чи робив вигляд, що її не було. Бобі Лі за деякий час їхав зі своїм фільмом у Канни на кінофестиваль і вирішив показати там оті дев’ять з половиною хвилин матеріалу про Голодомор в Україні.
Він казав, що після перегляду це було неначе вибух ядерної бомби! Всі були вражені побаченим. Світ розкрив очі і побачив!
Його донька на той час навчалась у 7 класі в Америці і вчителька дала завдання учням написати твір про найбільшу трагедію у 20 столітті. Донька написала про холокост, а він розповів і показав їй про Голодомор в Україні. Доньку це вразило і вона написала про це. Його викликала до школи вчителька, яка не повірила написаному. Бобі розповів їй і дав матеріал для ознайомлення. А сам вирішив поїхати до України і записати розповіді свідків тих часів.
Ось так він потрапив до України і знімав покази свідків разом з інститутом національної пам’яті у багатьох областях, які постраждали від Голодоморів в Україні.
Людина з іншого кінця землі хотіла показати світові правду про прихований злочин, який вчинила влада над українським народом, а потім, щоби змінити етнічний склад населення України, завезла у мертві села людей з Росії.
Ось тому і маємо зараз поряд чужий руський мір.
Американський режисер Бобі Лі зробив фільм про найбільш приховану владою трагедію УКРАЇНСЬКОГО народу, української нації, і назвав його «Голодомор». Він пообіцяв направити фільм до всіх країн світу, щоби ТАКЕ ніколи не повторилося.
Хочу низько вклонитися американцям Бобі Лі і Марті Томків, американці українського походження з Детройта, за їх вклад у пам’ять про тих, хто помер від голоду, кого вбила в Україні НЕУКРАЇНСЬКА влада.
29.06.20
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
