Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.16
00:05
Лiто пасма свої розпустило,
I босонiж по скелi пройшло.
Рiзнотрав'ям думки закрутило
I мене ненароком знайшло.
Вiкна й дверi вiдкритi навколо,
Пробiгають хвилини тепла.
Мiсяць дивиться ввечерi кволо
I босонiж по скелi пройшло.
Рiзнотрав'ям думки закрутило
I мене ненароком знайшло.
Вiкна й дверi вiдкритi навколо,
Пробiгають хвилини тепла.
Мiсяць дивиться ввечерi кволо
2026.07.15
23:19
Вони здравствують за цією веб-адресою, поки автором формується або редагується (хз) сама його сторінка. Він радив і мені натискать на підкреслене, і воно піддається цій нескладній дії ©
2026.07.15
16:52
ліжко те ж, і оцей лазарет
кажи, сестро морфін, що я дочікуюся тебе
бо я не певний, чи дотягну знов
о, пробач, я слабий, давно
і крики сирени усе лунають межи скронь
кажи, сестро морфін, коли почався цей полон
як же я потрапив до цих місць
кажи, сестро морфін, що я дочікуюся тебе
бо я не певний, чи дотягну знов
о, пробач, я слабий, давно
і крики сирени усе лунають межи скронь
кажи, сестро морфін, коли почався цей полон
як же я потрапив до цих місць
2026.07.15
13:15
шерехи шашелю чує горище крізь сон
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
2026.07.15
12:58
Хай ліпше я не висплюсь і змарнілий
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
2026.07.15
12:58
Сідає сонце і у полі тоне,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
2026.07.15
12:40
найбільш морочить саме те
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
2026.07.15
12:06
Як поєднали їх в один святковий день?
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
2026.07.15
11:12
Це ще не все, мій милосердний?
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
2026.07.15
07:17
Дивуюся, а може й не дивуюсь,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
2026.07.15
06:49
Хоч малорухомий
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
2026.07.15
05:49
СПАЛАХ П’ЯТИЙ. ПОВЕРНЕННЯ ЛАСТІВКИ
За вікном-бійницею завірюха раптом почала вщухати. Дике завивання вітру змінилося на глибоку, заворожуючу тишу різдвяних зимових Альп. Останні зерна піску в годиннику її життя стрімко падали донизу.
Боян підвівся з
2026.07.14
21:46
Громаддя
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
2026.07.14
15:09
Осердна Суть моя - не вперше в тілі -
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
2026.07.14
13:19
Прибрали ялинку з центральної площі.
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
2026.07.14
13:08
По ограді плющ плететься,
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Проза
Кавуни
Літо. Вечір. Нам по 15 літ. Усією вулицею зібралися на лавочці біля Валі Гольонкової. Сидимо і роздумуємо, де б зробити якусь шкоду.
Брешемо про все на світі, придумуємо історії, яких ніколи не було. Але ж одне поперед одного із притишеним галасом думаємо, що б цікавого зробити сьогоднішнього вечора?
Раптом сама Валя, біля двору якої ми сидимо і чий батько Сашко був трактористом і великим другом нашої дітвори, пропонує красти У НИХ кавуни!
Всі в захваті! Оце історія! Справжнє діло з ризиком бути впійманими чиїмось батьками, але цікавість бере гору і ми потихеньку усією ватагою повземо за Валентининим сараєм, за плотом, по межі і до грядок. Темно, нічого не видно, ніч не місячна. Сама Валентина пробує серед грядок розшукати місце, де ростуть кавуни. І раптом вона знаходить і кличе всю ватагу. Ми піднімаємо доверху стебла кавунів, шукаємо плоди, щупаючи їх, і нічого не знаходимо. Трохи більше за яблука і все. Вони ще не виросли. Але ж ми переживаємо якийсь трепет. Горять щоки, усі збуджено шепотять, гудина розтерзана нами, залишається в темноті.
Ми знову повертаємось на лавочку і перебиваючи одне одного, розповідаємо те, що зараз пережили усі. Чомусь нам хотілося чогось незвичного, забороненого, такого, щоб мурахи по тілу від збудження. І від цього ми мали відчуття якогось щасливого дійства.
Ми не думали про те, що кавуни всі обірвані і врожаю не буде для Валентининої родини, вона сама була з нами і також на другий день брехала батькам, що нічого не чула і не бачила.
Чому в дитинстві і в підлітковому віці ми хочемо чогось незвичного, хоч це межує з чимось неправедним і неправильним? Хіба могли ми відчути тоді, що за це треба відповідати? Нам хотілось дійства любою ціною. Часто згадую цей випадок.
А моя подруга має зараз прізвище Попович і живе у моїх вишневих Пісках. Друзі з вулиці Спасівки розлетілись по світах і вже мають онуків, яких навчають бути чемними і справедливими. Життя іде далі...
28.06.20
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кавуни
Літо. Вечір. Нам по 15 літ. Усією вулицею зібралися на лавочці біля Валі Гольонкової. Сидимо і роздумуємо, де б зробити якусь шкоду.
Брешемо про все на світі, придумуємо історії, яких ніколи не було. Але ж одне поперед одного із притишеним галасом думаємо, що б цікавого зробити сьогоднішнього вечора?
Раптом сама Валя, біля двору якої ми сидимо і чий батько Сашко був трактористом і великим другом нашої дітвори, пропонує красти У НИХ кавуни!
Всі в захваті! Оце історія! Справжнє діло з ризиком бути впійманими чиїмось батьками, але цікавість бере гору і ми потихеньку усією ватагою повземо за Валентининим сараєм, за плотом, по межі і до грядок. Темно, нічого не видно, ніч не місячна. Сама Валентина пробує серед грядок розшукати місце, де ростуть кавуни. І раптом вона знаходить і кличе всю ватагу. Ми піднімаємо доверху стебла кавунів, шукаємо плоди, щупаючи їх, і нічого не знаходимо. Трохи більше за яблука і все. Вони ще не виросли. Але ж ми переживаємо якийсь трепет. Горять щоки, усі збуджено шепотять, гудина розтерзана нами, залишається в темноті.
Ми знову повертаємось на лавочку і перебиваючи одне одного, розповідаємо те, що зараз пережили усі. Чомусь нам хотілося чогось незвичного, забороненого, такого, щоб мурахи по тілу від збудження. І від цього ми мали відчуття якогось щасливого дійства.
Ми не думали про те, що кавуни всі обірвані і врожаю не буде для Валентининої родини, вона сама була з нами і також на другий день брехала батькам, що нічого не чула і не бачила.
Чому в дитинстві і в підлітковому віці ми хочемо чогось незвичного, хоч це межує з чимось неправедним і неправильним? Хіба могли ми відчути тоді, що за це треба відповідати? Нам хотілось дійства любою ціною. Часто згадую цей випадок.
А моя подруга має зараз прізвище Попович і живе у моїх вишневих Пісках. Друзі з вулиці Спасівки розлетілись по світах і вже мають онуків, яких навчають бути чемними і справедливими. Життя іде далі...
28.06.20
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
