Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.16
15:31
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
2026.05.16
13:25
Про "мудрий вкраїнський нарід"
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
2026.05.16
11:28
було нам добре під зірками
були ідеї під парами
і вистачало мелодрами
реально
весна тендітна пелюстками
кохав і я тебе оксано
ми бавились в аероплана
часами
були ідеї під парами
і вистачало мелодрами
реально
весна тендітна пелюстками
кохав і я тебе оксано
ми бавились в аероплана
часами
2026.05.16
11:25
Спливала ніч жарка й загайна,
я додивлявсь останні сни,
аж тут явилась звістка файна:
вернувсь товариш із війни.
Часи тягнулися марудні,
тримали справи клопіткі,
та все ж ми стрілись пополудні
я додивлявсь останні сни,
аж тут явилась звістка файна:
вернувсь товариш із війни.
Часи тягнулися марудні,
тримали справи клопіткі,
та все ж ми стрілись пополудні
2026.05.16
10:55
Як прикро те, що рік минає,
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.
2026.05.16
10:49
НЕЖДАНА: СМЕРТЬ ПІД КУПОЛАМИ
Поки законні діти князя вчили латину та готувалися до європейських королівств, маленька Неждана бігала босоніж по піску Десни і наливалася красою як дика рожа. Вона була тінню утраченого кохання Ярославової юності, про яку
2026.05.16
09:25
скажи! – приречені чи ще!?-
голодні, без одежі, босі,
але з надією на Досі,
як Іов в притчі із нічим,
долають відчуття буття
і , ремствуючи на пророче,
як черви, що пролізли в очі,
голодні, без одежі, босі,
але з надією на Досі,
як Іов в притчі із нічим,
долають відчуття буття
і , ремствуючи на пророче,
як черви, що пролізли в очі,
2026.05.16
09:10
Здавалося, не стрінемось з тобою,
хоч вий білугою від болю та наруги.
Моя печаль горою кам'яною,
бентежним океаном — хвиля туги.
Приходиш уві сні в сорочці білій.
Хоча за спиною лелечі крила,
я добре знаю, що осиротіли
хоч вий білугою від болю та наруги.
Моя печаль горою кам'яною,
бентежним океаном — хвиля туги.
Приходиш уві сні в сорочці білій.
Хоча за спиною лелечі крила,
я добре знаю, що осиротіли
2026.05.16
07:37
По той бік стін
Ледь чутний дзвін
Без перемін
Звучить: Дзінь... Дзінь...
Буває, грім,
Злякавши дім,
Стихає в нім
Німім, живім.
Ледь чутний дзвін
Без перемін
Звучить: Дзінь... Дзінь...
Буває, грім,
Злякавши дім,
Стихає в нім
Німім, живім.
2026.05.15
19:24
Під союзом, що укладали юдеї з Богом,
Першим поставив свій підпис
Нехем’я-Тіршата, син Хахаліт та Цідкіягу .
...Вдивлявсь Нехем’я в рукотворне диво -
Відбудований Єрусалим із Храмом -
І промайнули перед ним два з лишком роки.
Той день, коли почув о
Першим поставив свій підпис
Нехем’я-Тіршата, син Хахаліт та Цідкіягу .
...Вдивлявсь Нехем’я в рукотворне диво -
Відбудований Єрусалим із Храмом -
І промайнули перед ним два з лишком роки.
Той день, коли почув о
2026.05.15
17:00
тут бував
прадавній ліс
повен радості
і сліз
небо лоскотав
верхів'ям
потопав
у птахоспів'ї
прадавній ліс
повен радості
і сліз
небо лоскотав
верхів'ям
потопав
у птахоспів'ї
2026.05.15
15:44
її знайшли
всього опісля
повішаною
десь на вишні
недалік
чому на вишні
ми не зрозуміли
я вішався би сам
всього опісля
повішаною
десь на вишні
недалік
чому на вишні
ми не зрозуміли
я вішався би сам
2026.05.15
13:13
Шкіра чобіт і колонська вода
Свічадо ~ вікно де жила самота
Довкола неї саду квіт
Пурпур кармін фіолет і блакить
Прийшла мертвою далі у безвість пішла
Сад зачинився квіт поїла іржа
На стіні того саду легенда вістить
Свічадо ~ вікно де жила самота
Довкола неї саду квіт
Пурпур кармін фіолет і блакить
Прийшла мертвою далі у безвість пішла
Сад зачинився квіт поїла іржа
На стіні того саду легенда вістить
2026.05.15
13:04
Ти виростаєш із пітьми
суцвіттям бузку з весни
як спогад у дослід.
Коли ми були ще дітьми,
ти вголос читала сни
як вірші дорослі.
Телепортуєшся вкотре
суцвіттям бузку з весни
як спогад у дослід.
Коли ми були ще дітьми,
ти вголос читала сни
як вірші дорослі.
Телепортуєшся вкотре
2026.05.15
11:39
Усе зруйновано. Життя колишнє
Розбите вщент, нема шляху назад.
Лиш круком прокричить торішнє лихо
І возвістить новітній листопад.
Будинки зносять і асфальт здирають.
Зітліли гасла дужі та малі.
Листок впаде, немов квиток до раю,
Розбите вщент, нема шляху назад.
Лиш круком прокричить торішнє лихо
І возвістить новітній листопад.
Будинки зносять і асфальт здирають.
Зітліли гасла дужі та малі.
Листок впаде, немов квиток до раю,
2026.05.15
11:00
Від заздрості, образи й туги
Застряг у горлі вчорашній вареник.
Моєї бездарності єдина заслуга -
Про талановитих "Жебрацький денник".
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Застряг у горлі вчорашній вареник.
Моєї бездарності єдина заслуга -
Про талановитих "Жебрацький денник".
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Проза
Кавуни
Літо. Вечір. Нам по 15 літ. Усією вулицею зібралися на лавочці біля Валі Гольонкової. Сидимо і роздумуємо, де б зробити якусь шкоду.
Брешемо про все на світі, придумуємо історії, яких ніколи не було. Але ж одне поперед одного із притишеним галасом думаємо, що б цікавого зробити сьогоднішнього вечора?
Раптом сама Валя, біля двору якої ми сидимо і чий батько Сашко був трактористом і великим другом нашої дітвори, пропонує красти У НИХ кавуни!
Всі в захваті! Оце історія! Справжнє діло з ризиком бути впійманими чиїмось батьками, але цікавість бере гору і ми потихеньку усією ватагою повземо за Валентининим сараєм, за плотом, по межі і до грядок. Темно, нічого не видно, ніч не місячна. Сама Валентина пробує серед грядок розшукати місце, де ростуть кавуни. І раптом вона знаходить і кличе всю ватагу. Ми піднімаємо доверху стебла кавунів, шукаємо плоди, щупаючи їх, і нічого не знаходимо. Трохи більше за яблука і все. Вони ще не виросли. Але ж ми переживаємо якийсь трепет. Горять щоки, усі збуджено шепотять, гудина розтерзана нами, залишається в темноті.
Ми знову повертаємось на лавочку і перебиваючи одне одного, розповідаємо те, що зараз пережили усі. Чомусь нам хотілося чогось незвичного, забороненого, такого, щоб мурахи по тілу від збудження. І від цього ми мали відчуття якогось щасливого дійства.
Ми не думали про те, що кавуни всі обірвані і врожаю не буде для Валентининої родини, вона сама була з нами і також на другий день брехала батькам, що нічого не чула і не бачила.
Чому в дитинстві і в підлітковому віці ми хочемо чогось незвичного, хоч це межує з чимось неправедним і неправильним? Хіба могли ми відчути тоді, що за це треба відповідати? Нам хотілось дійства любою ціною. Часто згадую цей випадок.
А моя подруга має зараз прізвище Попович і живе у моїх вишневих Пісках. Друзі з вулиці Спасівки розлетілись по світах і вже мають онуків, яких навчають бути чемними і справедливими. Життя іде далі...
28.06.20
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кавуни
Літо. Вечір. Нам по 15 літ. Усією вулицею зібралися на лавочці біля Валі Гольонкової. Сидимо і роздумуємо, де б зробити якусь шкоду.
Брешемо про все на світі, придумуємо історії, яких ніколи не було. Але ж одне поперед одного із притишеним галасом думаємо, що б цікавого зробити сьогоднішнього вечора?
Раптом сама Валя, біля двору якої ми сидимо і чий батько Сашко був трактористом і великим другом нашої дітвори, пропонує красти У НИХ кавуни!
Всі в захваті! Оце історія! Справжнє діло з ризиком бути впійманими чиїмось батьками, але цікавість бере гору і ми потихеньку усією ватагою повземо за Валентининим сараєм, за плотом, по межі і до грядок. Темно, нічого не видно, ніч не місячна. Сама Валентина пробує серед грядок розшукати місце, де ростуть кавуни. І раптом вона знаходить і кличе всю ватагу. Ми піднімаємо доверху стебла кавунів, шукаємо плоди, щупаючи їх, і нічого не знаходимо. Трохи більше за яблука і все. Вони ще не виросли. Але ж ми переживаємо якийсь трепет. Горять щоки, усі збуджено шепотять, гудина розтерзана нами, залишається в темноті.
Ми знову повертаємось на лавочку і перебиваючи одне одного, розповідаємо те, що зараз пережили усі. Чомусь нам хотілося чогось незвичного, забороненого, такого, щоб мурахи по тілу від збудження. І від цього ми мали відчуття якогось щасливого дійства.
Ми не думали про те, що кавуни всі обірвані і врожаю не буде для Валентининої родини, вона сама була з нами і також на другий день брехала батькам, що нічого не чула і не бачила.
Чому в дитинстві і в підлітковому віці ми хочемо чогось незвичного, хоч це межує з чимось неправедним і неправильним? Хіба могли ми відчути тоді, що за це треба відповідати? Нам хотілось дійства любою ціною. Часто згадую цей випадок.
А моя подруга має зараз прізвище Попович і живе у моїх вишневих Пісках. Друзі з вулиці Спасівки розлетілись по світах і вже мають онуків, яких навчають бути чемними і справедливими. Життя іде далі...
28.06.20
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
