
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Подвишенний (1993) /
Рецензії
Культура і суспільство: вітчизняна гуманітарна думка на зламі епох
Книга складається з двох частин: власне “філологічних нарисів” та мемуарів “I was born in the USSR”. Для повного з'ясування обставин і тих алюзій, які широко, мов капкани, розкидані в першій частині, варто насамперед розпочати з кінцівки, де акцентовано на важливих етапах становлення авторського “Я” письменника як у життєвому аспекті, так і на науково-літературному поприщі. У розділі “I was born in the USSR” Олександр Глотов на власному прикладі розмірковує над тим, як радянська політична пропаганда формувала не лише порядок денний Країни Рад, а й поетичну картину світу письменників, журналістів, які зростали на теренах СРСР. На перший погляд може здатися, що науковець деякою мірою ностальгує за літами своєї молодості, тією дійсністю, в якій плекався його творчий потенціал, але це лише на перший погляд. Вже із заголовку розуміємо, що пан професор був “контрреволюційним елементом” у структурі системи освіти того часу, його демократичний світогляд аж ніяк не збігався з партійною лінією, де викладач і студент — були лише гвинтиком і коліщатком на заводі, де штампувався новий тип покірної “людини-автомата” (Е. Фромм). Як зазначає пан Глотов, американська культура (свободолюбність), як символ “Заходу, що загниває”, лягла в основу його літературної творчости. Саме тому “he was born in USSR”.
У нарисі “За що я обожнюю літературознавців” Олександр Глотов зазначає: “Ні, перш ніж взяти до рук літературознавче письмо, я хочу знати, з ким я маю справу. Я вам не скажу за всю науку, але, принаймні, в науці про літературу джерело інформації має значення” (с. 104). Опираючись на цей постулат, ми дещо окреслили біографію автора, яка рясніє революційними ідеями та контраверсійними епізодами з життя, які, своєю чергою, вплинули на формування наукової методології про-читання літературного тексту. У книзі “Філологічні нариси” безумовно знаків питання більше, ніж окликів або принаймні жирних крапок, але автор і не задавався метою з'ясувати істину там, де науковці різних шкіл століттями ламали списи. Завдання: засвітити світло. Науковець фактично обертається навколо одвічних проблем гуманітаристики, зокрема, що було раніше: журналістика чи література; чи повинна література відігравати роль агітатора-пропагандиста; яким чином соціологія та психологія впливають на авторську свідомість тощо. Інтермедіальність соціокультурного підходу, який вже давно побутував в окцидентальній культурології, педагогіці, психології і так далі, сторінками праці професора Глотова здійснює експансію далі на терени класичних гуманітарних дисциплін. На його думку, “спроба звести воєдино систему естетичних й етичних цінностей, які традиційно розглядаються в науці про літературу, з комплексом життєвих цінностей, що є об’єктом дослідження психології та соціології, може виявитися достатньо продуктивною, якщо здійснювати це з розрахунком потенційної сумісності вихідних постулатів цих наук” (с. 40). Іншими словами, все те, що автор розміщує у своєму творі, фактично віддзеркалює його підсвідомі переживання й потреби, які зумовлені психологічною конституцією людини. Детальніше ця теза розвивається в нарисі “Література як додаток до кримінального кодексу”, де автор лейтмотивом визначає ідею злочину й на прикладі багатьох класичних праць європейської літератури підбиває підсумок: поганці та захват ними завше будуть у тренді, адже темна сторона душі є невід'ємним елементом психології кожної нормальної людини.
Є також підводні камені, яких дослідник не зумів уникнути, а саме, граючись з розумом, треба бути пильним, аби не втратити його чіткості і структурованості. Професор Глотов сам зазначає, що “професійне захворювання гуманітаріїв — неточність” (с. 12), а вже згодом пише, що в гуманітарних науках “відкрите одним дослідником не є догмою для іншого” (с. 99). А у вступному нарисі, де досліджує витоки журналістики як професії, взагалі пише оксюморонну річ: “здоровий глузд як опора будь-якої гуманітарної науки”... Будь-який філософ по-філософськи задасть запитання: “Що таке істина?”, а психолог-практик йому підтакне, мовляв, здорових людей у сучасному світі взагалі не існує, є лише градація психологічних розладів. Таким чином, філологічне дослідження пана Глотова опиняється на межі з філософським, але, зрештою, як не крути, саме філософія була у витоків гуманітарної думки, зокрема й літератури, тому то і слово, сказане автором, є таким діткливим і змістовним для читача.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Культура і суспільство: вітчизняна гуманітарна думка на зламі епох
Рецензія на книгу нарисів О. Л. Глотова “Філологічні нариси”. - Тернопіль, Видавництво “Крок”, 2020. - 176 с.
“Філологічні нариси”, авторства професора Олександра Глотова, викликають неординарне сприйняття. З однієї сторони відчувається потужний інтелектуальний струмінь, покликаний змусити читача ввімкнути мізки, а з іншого — провокативна іронія над тим, що нині називається у фахових колах “гуманітаристика”. Автор зумисне плутає думку так, аби, на перший погляд, вона виглядала дещо примітивно, проте, як говорять у народі, читати ці меседжі потрібно між рядків.
Книга складається з двох частин: власне “філологічних нарисів” та мемуарів “I was born in the USSR”. Для повного з'ясування обставин і тих алюзій, які широко, мов капкани, розкидані в першій частині, варто насамперед розпочати з кінцівки, де акцентовано на важливих етапах становлення авторського “Я” письменника як у життєвому аспекті, так і на науково-літературному поприщі. У розділі “I was born in the USSR” Олександр Глотов на власному прикладі розмірковує над тим, як радянська політична пропаганда формувала не лише порядок денний Країни Рад, а й поетичну картину світу письменників, журналістів, які зростали на теренах СРСР. На перший погляд може здатися, що науковець деякою мірою ностальгує за літами своєї молодості, тією дійсністю, в якій плекався його творчий потенціал, але це лише на перший погляд. Вже із заголовку розуміємо, що пан професор був “контрреволюційним елементом” у структурі системи освіти того часу, його демократичний світогляд аж ніяк не збігався з партійною лінією, де викладач і студент — були лише гвинтиком і коліщатком на заводі, де штампувався новий тип покірної “людини-автомата” (Е. Фромм). Як зазначає пан Глотов, американська культура (свободолюбність), як символ “Заходу, що загниває”, лягла в основу його літературної творчости. Саме тому “he was born in USSR”.
У нарисі “За що я обожнюю літературознавців” Олександр Глотов зазначає: “Ні, перш ніж взяти до рук літературознавче письмо, я хочу знати, з ким я маю справу. Я вам не скажу за всю науку, але, принаймні, в науці про літературу джерело інформації має значення” (с. 104). Опираючись на цей постулат, ми дещо окреслили біографію автора, яка рясніє революційними ідеями та контраверсійними епізодами з життя, які, своєю чергою, вплинули на формування наукової методології про-читання літературного тексту. У книзі “Філологічні нариси” безумовно знаків питання більше, ніж окликів або принаймні жирних крапок, але автор і не задавався метою з'ясувати істину там, де науковці різних шкіл століттями ламали списи. Завдання: засвітити світло. Науковець фактично обертається навколо одвічних проблем гуманітаристики, зокрема, що було раніше: журналістика чи література; чи повинна література відігравати роль агітатора-пропагандиста; яким чином соціологія та психологія впливають на авторську свідомість тощо. Інтермедіальність соціокультурного підходу, який вже давно побутував в окцидентальній культурології, педагогіці, психології і так далі, сторінками праці професора Глотова здійснює експансію далі на терени класичних гуманітарних дисциплін. На його думку, “спроба звести воєдино систему естетичних й етичних цінностей, які традиційно розглядаються в науці про літературу, з комплексом життєвих цінностей, що є об’єктом дослідження психології та соціології, може виявитися достатньо продуктивною, якщо здійснювати це з розрахунком потенційної сумісності вихідних постулатів цих наук” (с. 40). Іншими словами, все те, що автор розміщує у своєму творі, фактично віддзеркалює його підсвідомі переживання й потреби, які зумовлені психологічною конституцією людини. Детальніше ця теза розвивається в нарисі “Література як додаток до кримінального кодексу”, де автор лейтмотивом визначає ідею злочину й на прикладі багатьох класичних праць європейської літератури підбиває підсумок: поганці та захват ними завше будуть у тренді, адже темна сторона душі є невід'ємним елементом психології кожної нормальної людини.
Є також підводні камені, яких дослідник не зумів уникнути, а саме, граючись з розумом, треба бути пильним, аби не втратити його чіткості і структурованості. Професор Глотов сам зазначає, що “професійне захворювання гуманітаріїв — неточність” (с. 12), а вже згодом пише, що в гуманітарних науках “відкрите одним дослідником не є догмою для іншого” (с. 99). А у вступному нарисі, де досліджує витоки журналістики як професії, взагалі пише оксюморонну річ: “здоровий глузд як опора будь-якої гуманітарної науки”... Будь-який філософ по-філософськи задасть запитання: “Що таке істина?”, а психолог-практик йому підтакне, мовляв, здорових людей у сучасному світі взагалі не існує, є лише градація психологічних розладів. Таким чином, філологічне дослідження пана Глотова опиняється на межі з філософським, але, зрештою, як не крути, саме філософія була у витоків гуманітарної думки, зокрема й літератури, тому то і слово, сказане автором, є таким діткливим і змістовним для читача.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію