Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
2025.12.13
08:57
Вірш розглядався на онлайн-колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів.
І от що ми маємо в підсумку.
Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно спорідне
2025.12.13
08:13
Ти ще мене не розлюбив,
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
2025.12.12
22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
2025.12.12
19:50
По грудках їхав грудень,
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
2025.12.12
14:44
Є чуття у моєму серці
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
2025.12.12
14:03
У мене на грудях ти стогнеш, і довго,
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
2025.12.12
12:51
Марія Лавренюк. Улиянка. Роман. —Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2024. —216 с.
Чи не кожен автор рецензії замислюється над тим, чому не оминув увагою твір того чи іншого письменника, що підштовхнуло його до роздумів про прочитане і, власне, якими б
2025.12.12
07:59
ця присутність незримо гріє
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
2025.12.12
07:34
Дзвінок бентежний тишу зранив —
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
2025.12.12
06:55
Заспаний ранок туманиться
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчучається
І шелестіння трави.
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчучається
І шелестіння трави.
2025.12.12
01:13
Чому спізнивсь у школу ти? –
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
2025.12.11
21:42
Відколоситься, відголоситься,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
2025.12.11
21:24
Ітимеш у лютий мороз
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
2025.12.11
21:00
Розлючений Куремса у шатрі
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Подвишенний (1993) /
Рецензії
Культура і суспільство: вітчизняна гуманітарна думка на зламі епох
Книга складається з двох частин: власне “філологічних нарисів” та мемуарів “I was born in the USSR”. Для повного з'ясування обставин і тих алюзій, які широко, мов капкани, розкидані в першій частині, варто насамперед розпочати з кінцівки, де акцентовано на важливих етапах становлення авторського “Я” письменника як у життєвому аспекті, так і на науково-літературному поприщі. У розділі “I was born in the USSR” Олександр Глотов на власному прикладі розмірковує над тим, як радянська політична пропаганда формувала не лише порядок денний Країни Рад, а й поетичну картину світу письменників, журналістів, які зростали на теренах СРСР. На перший погляд може здатися, що науковець деякою мірою ностальгує за літами своєї молодості, тією дійсністю, в якій плекався його творчий потенціал, але це лише на перший погляд. Вже із заголовку розуміємо, що пан професор був “контрреволюційним елементом” у структурі системи освіти того часу, його демократичний світогляд аж ніяк не збігався з партійною лінією, де викладач і студент — були лише гвинтиком і коліщатком на заводі, де штампувався новий тип покірної “людини-автомата” (Е. Фромм). Як зазначає пан Глотов, американська культура (свободолюбність), як символ “Заходу, що загниває”, лягла в основу його літературної творчости. Саме тому “he was born in USSR”.
У нарисі “За що я обожнюю літературознавців” Олександр Глотов зазначає: “Ні, перш ніж взяти до рук літературознавче письмо, я хочу знати, з ким я маю справу. Я вам не скажу за всю науку, але, принаймні, в науці про літературу джерело інформації має значення” (с. 104). Опираючись на цей постулат, ми дещо окреслили біографію автора, яка рясніє революційними ідеями та контраверсійними епізодами з життя, які, своєю чергою, вплинули на формування наукової методології про-читання літературного тексту. У книзі “Філологічні нариси” безумовно знаків питання більше, ніж окликів або принаймні жирних крапок, але автор і не задавався метою з'ясувати істину там, де науковці різних шкіл століттями ламали списи. Завдання: засвітити світло. Науковець фактично обертається навколо одвічних проблем гуманітаристики, зокрема, що було раніше: журналістика чи література; чи повинна література відігравати роль агітатора-пропагандиста; яким чином соціологія та психологія впливають на авторську свідомість тощо. Інтермедіальність соціокультурного підходу, який вже давно побутував в окцидентальній культурології, педагогіці, психології і так далі, сторінками праці професора Глотова здійснює експансію далі на терени класичних гуманітарних дисциплін. На його думку, “спроба звести воєдино систему естетичних й етичних цінностей, які традиційно розглядаються в науці про літературу, з комплексом життєвих цінностей, що є об’єктом дослідження психології та соціології, може виявитися достатньо продуктивною, якщо здійснювати це з розрахунком потенційної сумісності вихідних постулатів цих наук” (с. 40). Іншими словами, все те, що автор розміщує у своєму творі, фактично віддзеркалює його підсвідомі переживання й потреби, які зумовлені психологічною конституцією людини. Детальніше ця теза розвивається в нарисі “Література як додаток до кримінального кодексу”, де автор лейтмотивом визначає ідею злочину й на прикладі багатьох класичних праць європейської літератури підбиває підсумок: поганці та захват ними завше будуть у тренді, адже темна сторона душі є невід'ємним елементом психології кожної нормальної людини.
Є також підводні камені, яких дослідник не зумів уникнути, а саме, граючись з розумом, треба бути пильним, аби не втратити його чіткості і структурованості. Професор Глотов сам зазначає, що “професійне захворювання гуманітаріїв — неточність” (с. 12), а вже згодом пише, що в гуманітарних науках “відкрите одним дослідником не є догмою для іншого” (с. 99). А у вступному нарисі, де досліджує витоки журналістики як професії, взагалі пише оксюморонну річ: “здоровий глузд як опора будь-якої гуманітарної науки”... Будь-який філософ по-філософськи задасть запитання: “Що таке істина?”, а психолог-практик йому підтакне, мовляв, здорових людей у сучасному світі взагалі не існує, є лише градація психологічних розладів. Таким чином, філологічне дослідження пана Глотова опиняється на межі з філософським, але, зрештою, як не крути, саме філософія була у витоків гуманітарної думки, зокрема й літератури, тому то і слово, сказане автором, є таким діткливим і змістовним для читача.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Культура і суспільство: вітчизняна гуманітарна думка на зламі епох
Рецензія на книгу нарисів О. Л. Глотова “Філологічні нариси”. - Тернопіль, Видавництво “Крок”, 2020. - 176 с.
“Філологічні нариси”, авторства професора Олександра Глотова, викликають неординарне сприйняття. З однієї сторони відчувається потужний інтелектуальний струмінь, покликаний змусити читача ввімкнути мізки, а з іншого — провокативна іронія над тим, що нині називається у фахових колах “гуманітаристика”. Автор зумисне плутає думку так, аби, на перший погляд, вона виглядала дещо примітивно, проте, як говорять у народі, читати ці меседжі потрібно між рядків.
Книга складається з двох частин: власне “філологічних нарисів” та мемуарів “I was born in the USSR”. Для повного з'ясування обставин і тих алюзій, які широко, мов капкани, розкидані в першій частині, варто насамперед розпочати з кінцівки, де акцентовано на важливих етапах становлення авторського “Я” письменника як у життєвому аспекті, так і на науково-літературному поприщі. У розділі “I was born in the USSR” Олександр Глотов на власному прикладі розмірковує над тим, як радянська політична пропаганда формувала не лише порядок денний Країни Рад, а й поетичну картину світу письменників, журналістів, які зростали на теренах СРСР. На перший погляд може здатися, що науковець деякою мірою ностальгує за літами своєї молодості, тією дійсністю, в якій плекався його творчий потенціал, але це лише на перший погляд. Вже із заголовку розуміємо, що пан професор був “контрреволюційним елементом” у структурі системи освіти того часу, його демократичний світогляд аж ніяк не збігався з партійною лінією, де викладач і студент — були лише гвинтиком і коліщатком на заводі, де штампувався новий тип покірної “людини-автомата” (Е. Фромм). Як зазначає пан Глотов, американська культура (свободолюбність), як символ “Заходу, що загниває”, лягла в основу його літературної творчости. Саме тому “he was born in USSR”.
У нарисі “За що я обожнюю літературознавців” Олександр Глотов зазначає: “Ні, перш ніж взяти до рук літературознавче письмо, я хочу знати, з ким я маю справу. Я вам не скажу за всю науку, але, принаймні, в науці про літературу джерело інформації має значення” (с. 104). Опираючись на цей постулат, ми дещо окреслили біографію автора, яка рясніє революційними ідеями та контраверсійними епізодами з життя, які, своєю чергою, вплинули на формування наукової методології про-читання літературного тексту. У книзі “Філологічні нариси” безумовно знаків питання більше, ніж окликів або принаймні жирних крапок, але автор і не задавався метою з'ясувати істину там, де науковці різних шкіл століттями ламали списи. Завдання: засвітити світло. Науковець фактично обертається навколо одвічних проблем гуманітаристики, зокрема, що було раніше: журналістика чи література; чи повинна література відігравати роль агітатора-пропагандиста; яким чином соціологія та психологія впливають на авторську свідомість тощо. Інтермедіальність соціокультурного підходу, який вже давно побутував в окцидентальній культурології, педагогіці, психології і так далі, сторінками праці професора Глотова здійснює експансію далі на терени класичних гуманітарних дисциплін. На його думку, “спроба звести воєдино систему естетичних й етичних цінностей, які традиційно розглядаються в науці про літературу, з комплексом життєвих цінностей, що є об’єктом дослідження психології та соціології, може виявитися достатньо продуктивною, якщо здійснювати це з розрахунком потенційної сумісності вихідних постулатів цих наук” (с. 40). Іншими словами, все те, що автор розміщує у своєму творі, фактично віддзеркалює його підсвідомі переживання й потреби, які зумовлені психологічною конституцією людини. Детальніше ця теза розвивається в нарисі “Література як додаток до кримінального кодексу”, де автор лейтмотивом визначає ідею злочину й на прикладі багатьох класичних праць європейської літератури підбиває підсумок: поганці та захват ними завше будуть у тренді, адже темна сторона душі є невід'ємним елементом психології кожної нормальної людини.
Є також підводні камені, яких дослідник не зумів уникнути, а саме, граючись з розумом, треба бути пильним, аби не втратити його чіткості і структурованості. Професор Глотов сам зазначає, що “професійне захворювання гуманітаріїв — неточність” (с. 12), а вже згодом пише, що в гуманітарних науках “відкрите одним дослідником не є догмою для іншого” (с. 99). А у вступному нарисі, де досліджує витоки журналістики як професії, взагалі пише оксюморонну річ: “здоровий глузд як опора будь-якої гуманітарної науки”... Будь-який філософ по-філософськи задасть запитання: “Що таке істина?”, а психолог-практик йому підтакне, мовляв, здорових людей у сучасному світі взагалі не існує, є лише градація психологічних розладів. Таким чином, філологічне дослідження пана Глотова опиняється на межі з філософським, але, зрештою, як не крути, саме філософія була у витоків гуманітарної думки, зокрема й літератури, тому то і слово, сказане автором, є таким діткливим і змістовним для читача.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
