
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2022.05.25
15:15
Міняю свою трикімнатну труну
У центрі міста –
На три однокімнатні
По спальних районах
З доплатою!
Відтак, у всесвітній потік упірну,
Як Монте-Крісто!
У центрі міста –
На три однокімнатні
По спальних районах
З доплатою!
Відтак, у всесвітній потік упірну,
Як Монте-Крісто!
2022.05.25
10:09
ДуРАШКА
ЗамаРАШКА
ПаРАШКА
ПобиРАШКА
ШаРАШКА
КондРАШКА
МандРАШКА
МеблиРАШКА
ЧебуРАШКА
ВертопРАШКА
2022.05.25
05:44
Хоча вже іншою побачу
Тебе, чим ту, яку любив, –
Я жду на зустріч нетерпляче,
Як і раніше, щодоби.
Я упізнаю легко й швидко
Тебе по стишеній ході, –
І по очах, що досі, видко,
Такі ж глибокі й молоді.
Тебе, чим ту, яку любив, –
Я жду на зустріч нетерпляче,
Як і раніше, щодоби.
Я упізнаю легко й швидко
Тебе по стишеній ході, –
І по очах, що досі, видко,
Такі ж глибокі й молоді.
2022.05.25
05:36
Іграшки сумують вдома:
«Де ти наше янголятко?
Коли будеш? Невідомо?» –
запитало слоненятко.
Мавпочка прикрила очі
та рахує, аж до втоми.
Вона просто дуже хоче
здріти усмішку знайому.
«Де ти наше янголятко?
Коли будеш? Невідомо?» –
запитало слоненятко.
Мавпочка прикрила очі
та рахує, аж до втоми.
Вона просто дуже хоче
здріти усмішку знайому.
2022.05.25
02:18
Хоч ворог смертоньки бажає
Мені — своєму візаві,
Та я люблю його без краю --
Всі будьмо сильні і живі.
Бо нам разом іще стояти
Супроти інтернетозла,
Що нині розпускає вата --
Мені — своєму візаві,
Та я люблю його без краю --
Всі будьмо сильні і живі.
Бо нам разом іще стояти
Супроти інтернетозла,
Що нині розпускає вата --
2022.05.25
01:10
Так ворогів ненавидить невміло,
І почуття це сіє дотепер.
Хуйло живий, а бідний Шохуїло
Він як поет, ще за життя - умер.
А хто з любов’ю пише йти до бою,
Той для жінок — неначе Мрія мрій.
Йому співають славу, як Герою,
І почуття це сіє дотепер.
Хуйло живий, а бідний Шохуїло
Він як поет, ще за життя - умер.
А хто з любов’ю пише йти до бою,
Той для жінок — неначе Мрія мрій.
Йому співають славу, як Герою,
2022.05.24
21:38
Перебирає клавіші липневий дощ,
переливає шейкером* сипучі звуки,
Усотує вологу трав'янистий хвощ,
в розлийводі стрімкій купаються прилуки.
А на плакучих вербах гулко цокотять
паєтки росяні із бісеру, кришталю.
Русява дівчинка, десь років, пе
переливає шейкером* сипучі звуки,
Усотує вологу трав'янистий хвощ,
в розлийводі стрімкій купаються прилуки.
А на плакучих вербах гулко цокотять
паєтки росяні із бісеру, кришталю.
Русява дівчинка, десь років, пе
2022.05.24
20:25
Ходить вітер по дорозі,
намочивши ноги босі,
і колише мокрі ставні на вікні.
Це красиво, ой, красиво!
Тільки знов зимова злива
прокотилась по тобі і по мені.
намочивши ноги босі,
і колише мокрі ставні на вікні.
Це красиво, ой, красиво!
Тільки знов зимова злива
прокотилась по тобі і по мені.
2022.05.24
12:59
ІНе радують мене ворожі трупи,
засмучує героїка війни...
а хочеться із рідними укупі
ще раз біля вцілілої халупи
послухати мелодії весни.
Аби туди не падали ракети,
аби пізнати тиші іншу суть...
засмучує героїка війни...
а хочеться із рідними укупі
ще раз біля вцілілої халупи
послухати мелодії весни.
Аби туди не падали ракети,
аби пізнати тиші іншу суть...
2022.05.24
05:55
Прокинься, друже, і мерщій
Біжи на звуки таємничі, –
Уже в гущавину кущів
Тебе пташині співи кличуть.
Згубися в тім чагарнику,
Де неможливо приховати
Рожеві полиски бузку
І цвіту ніжні аромати.
Біжи на звуки таємничі, –
Уже в гущавину кущів
Тебе пташині співи кличуть.
Згубися в тім чагарнику,
Де неможливо приховати
Рожеві полиски бузку
І цвіту ніжні аромати.
2022.05.24
00:14
Z – остання буква в алфавіті.
Колись Росія прорубала вікно в Європу,нині його замуровує.
Українська земля – не для москаля.
Сомалійський пірат рашисту брат.
Соцконцлагерь – розбігся, совконцлагерь – розбігся, росконцлагерь – на вихід.
Загад
2022.05.23
17:03
Стояла люлька на хмарці, а всередині неї лежав та посміхався рум’янощокий малюк. Очі в нього були кольору неба у безхмарний день літечка, на щічках красувались веснянки – по одній на кожен цілунок, яким його зранку вітало ласкаве сонце.
З малюком грав
2022.05.23
14:58
Уперше жабенята
Побачили вола на лузі
І пострибали батькові сказати
Про диво дивне в їх окрузі.
«Ти не стрічав такого звіра -
З рогами і хвостом гора!..»
«Які ви, дітки, ще наївні,
Щоб отаке казати про вола.
Побачили вола на лузі
І пострибали батькові сказати
Про диво дивне в їх окрузі.
«Ти не стрічав такого звіра -
З рогами і хвостом гора!..»
«Які ви, дітки, ще наївні,
Щоб отаке казати про вола.
2022.05.23
11:32
Зараз кину монету.
Що випаде – так і буде.
Об стелю блакитну – вдарилось.
По жовтій підлозі задзеленчало.
Чи обманули мене?
і випало, що обманули.
Що випаде – так і буде.
Об стелю блакитну – вдарилось.
По жовтій підлозі задзеленчало.
Чи обманули мене?
і випало, що обманули.
2022.05.23
09:22
Сон стуляє утомлені очі.
За вікном, — комендантська година,
навіть чутно, як серце стукоче,
кров схолола мордує судини.
Перетягують думи — канати,
опускають повіки пудові,
хочу спати, о як хочу спати,
За вікном, — комендантська година,
навіть чутно, як серце стукоче,
кров схолола мордує судини.
Перетягують думи — канати,
опускають повіки пудові,
хочу спати, о як хочу спати,
2022.05.23
08:38
Лізе в очі пітьма тягуча,
біля вуха дзеленька час.
Звисла туча, немов онуча,
закриваючи Волопас.
Тільки й видно: зорить окраєць
закоптілих у тьмі небес.
Он – збліднілий мигає Заєць,
ось – яріє Великий Пес.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...біля вуха дзеленька час.
Звисла туча, немов онуча,
закриваючи Волопас.
Тільки й видно: зорить окраєць
закоптілих у тьмі небес.
Он – збліднілий мигає Заєць,
ось – яріє Великий Пес.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2022.04.12
2022.03.19
2022.03.12
2022.03.09
2022.02.01
2021.11.08
2021.09.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Теща
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Теща
У тещі завелися блохи. Такі завбільшки як таргани, а стрибучі, наче молоді лошаки.
Прийшли з городу, утомлені та голодні, сіли обідати. Я собі сметани у в тарілю з борщем поклав, навіть ложкою замахнувся, щоб почати трапезу. Аж тут - стриб! - і в сметані з’явилася чорна цятка.
Пригледівся до перетинчастокрилої бестії і вигукнув:
- Блоха! Їй богу блоха! Ану подивися, жінко, чи не помилився.
Супружниця начепила окуляри, черпнула своєю варехою сметану зі стрибучою істотою та понесла на світло. Дивилася, дивилася і згідливо труснула гривою:
- Блоха, чоловіче. Ти правий. Давай їсти борщ.
Ложку харчу з гризучою істотою вона викинула за вікно, вкинула совок до мийки, а мені навзаєм вручила новий.
- Їж хутчій. Нам до вечері ще потрібно десять соток картоплі виполоти. Не відволікайся на дурниці.
А хіба це дурниці? Ви б глитали борщ з блохами? Думаю, ні. Краще зі шкварками та білими грибами.
Про всяк випадок підняв лівицею тарілку аж до самих губ, щоб туди знову якась напасть не вскочила. Жую потроху шкварки, чвакаю капустою, насолоджуюся.
Перейшов до іншої страви - вареної картоплі. Теща необачно труснула гривою - і в моєму картопляному пюре з’явився з десяток чорних цяток.
- Жінко! Що це таке? - питаю в сердечної половинки.
- Гм, блохи, чоловіче. Звідки це ти їх приволік? Може, як кабанів порав, то на тебе настрибали?
- Які такі кабани? Зроду-віку не чув, щоб у підсвинків були блохи. Може, це у котів, яких ти любиш безтямно, їх розвелося як зірок на небі?
- Мої коти всі чисті, з гігієнічними нашийниками! Як ти таке міг подумати?
І тут мене, мов грімом ударило!
- Елеоноро Андріївно! Ану ходімо надвір, дещо з’ясуємо, - і цап її під руки. Вона так і почовпала зі мною з хати з ложкою в роті, а жінка - за нами.
Перехрестився, вибачився перед тещею про всяк випадок - і рвучко зняв з її голови шиньйона.
Йой, сестри мої та браття! Хмара комах стрибанула з парика навсібіч! Навіть у мою ніздрю кілька увібгалося. Ну, з мене як з гусака вода - чхнув і блохастики полетіли в траву. А жінка в крик:
- Яке ти маєш право принижувати мою маму! - і кинулася на мене, мов молода пантера на свою любовну суперницю. Затріщав чуб у її пазуриська, а на щоках з’явилися криваві борозни від необстижених кігтів.
Теща в сльози, собака аж захлинається від гавкоту, сусіди встромили свої зацікавлені носи в хвіртку і видивляються, що там у нас робиться. Армагеддон, одним словом.
А я що? Вирвався з лабет любої фурії, відскочив на безпечну відстань з шиньйоном в руці і гавкнув:
- Ось де блохи вкублилися! Ось де ця капость розвелася!
- Як таке могло статися? - спантеличено пробелькотіла кохана. – Ти ж минулого тижня цей шиньйон і купував моїй мамі. Він же натуральний! Чи…
- Не знаю. Мабуть, що ні. Купував у цигана Йошти з Куренівки. По дешевці. Підозрюю, що з собачої шерсті, а не з чиєїсь дівочої коси. Але виглядає натурально.
- Ах ти ж гаспид! - ревнула теща. - Оце так ти мене любиш і поважаєш? Та нащо ти з’явилося на моєму порозі і вкрало мою доньку! Ось я тобі! - і кинулася за кочергою, аби довбанути нею мене по макітрі.
Утік я, друзі, з двору. Позичив у сусіда Миколи косу і пішов на луг класти отаву. А вона цьогоріч ой яка ловка, у травні дощі хлистали безупину, навіть подорожник виріс завбільшки з лопухи.
Вилізла боком моя доброта. Хотів зробити як краще, подарунок поважній людині купив за півзарплати, а виявилося - смертельно зобидив близьку людину.
Уночі жінка довго бурчала під боком, але я її переконав, що мав добрі наміри, витратився. А те, що сталося - непорозуміння. Вона мені повірила, пригорнулася, щось пощебетала любовне, а я їй. А потім…
Потім прийшов ранок, сонечко за вікном показало своє ясне личко на обрії і прийшла пора вставати з сідала.
- Мамо! Не ображайтеся на чоловіка. Він просто неуважний, не розбирається у волоссі. Зараз їдемо до столиці, купимо такий шиньон як треба. Я вибиратиму. А чоловік платитиме!
Скрушно хитнув головою, погоджуючись з вироком персональної немезиди. Знала жінка, що в мене є заначка, підозрюю, що відає навіть скільки. І де вона лежить. Але мовчу, аби не будити лиха. Треба виправляти помилку.
Приїхали на Куренівський ринок. Йошта сидить на своєму звичному місці, цигарку палить. І не «Мальборо» чи «Вістон», а самокрутку з самосаду. Поруч кури у клітях сидять. Він на них як хекне нікотином, то бідні пташата з ніг валяться. За хвилину потроху оклигують і піднімаються.
- Йошто! Ти що це мені продав за парик? - питаю.
- Нормальний парик! Сам фарбував.
- А з чиєї шерсті?
- Кавказець здох у Ізі. То нащо добру пропадати?
- Так чого ж ти мене про це не попередив?
- А ти й не питав. Сказав: «Давай шиньйон». Я й дав. Невже не сподобався? Густий, пишний.
- Та я ж його тещі купував!
- Ой! І справді негарно вийшло.
- Негарно, негарно. Ось я тобі зараз у «диню» заїду, буде тобі «кавказець».
- Йошта, - ти нас підвів,- втручається у розмову жінка. З тебе тридцятипроцентна скидка на ще один шиньйон.
- Е-е-е-е!
- Ніяких е! - давай найкращий.
Циган поліз порпатися у торби, а я пішов полупати очиськами на золотих рибок у акваріуміста Штонька. Там такі екземпляри трапляються, що очей не відірвати. Тинявся недовго, може з півгодини. Повернувся, а жінка вже бгала в ашанівську торбу нову покупку.
- Давай гроші,- каже мені. - Я вже вибрала.
- Покажи.
- У хаті побачиш. Плати.
Відслинив Йошті засмальцьовані купюри, луснув його по носі і, ухопивши під руку жінку, чкурнув з ринку.
- Ой як славно! - вигукнула теща, коли вдягнула обновку на голову та повернулася упівбока перед трюмо. - Оце воно! Одразу видно, що не зять-вахлак вибирав, а улюблена доня! - і так на мене зиркнула, аж кров у жилах охолола.
А я що? Та нічого. Кивнув головою і пішов у спальню читати вірші Олександра Сушка, заспокоюватися від стресу.
Уранці знову сіли тьопати борш перед городніми роботами. Аж тут «Плиг!» - і в тарілі жінки, перебираючи ніжками між шматочками картоплі, попливла якась комаха. Жінка акуратно зловила її у ложку та понесла до підвіконня, аби роздивитися.
- Кліщ! Кровипивця-упиряка! Та що ж це за напасть?
Я теж поглянув. І теща надбігла, з ложкою в руці.
Цього разу шиньйон з голови мами зірвала вже жінка. Побігла надвір роздивлятися.
- Господи! Та їх тут тьма-тьменна! - зойкнула кохана.
- От зять так зять! Усім зятям зять! - ревнула на мене жінчина мама. - Щоб ти здох, вилупку окаянний! Знову знущаєшся, - і кинулася на мене з варехою наперевіс.
Утік я і цього разу. Знову пішов на косовицю. Яка б халепа не сталася - все одно буду винний.
Жінка увечері притулилася пишними тілесами і протуркотіла:
- Захистила тебе, сказала правду, що це я вибрала. Моя вина. Але мама, чомусь, не повірила.
- Може, ти була непереконливою?
- Та наче переконливою. Сказала, що тільки на хвильку відвернулася від продавця, а ти вже обновку у торбу поклав.
- Так мене ж там і не було! Я навіть не бачив, що ти вибрала!
- То і що? Їздили ж удвох…
Шиньйон, той що купила жінка, я перевірив у свого товариша, який працює в криміналістичній лабораторії на Кільцевій дорозі в Києві. Сказав, що зроблений він з волосся лося. А це - найкраща принада для кліщів.
А Йошти цього тижня на базарі я не бачив, кажуть, що поїхав до Молдавії, родичів провідати, а коли повернеться - невідомо.
А тещі я віддав усю заначку і сказав:
- Їдьте, мамо, до столиці і купуйте шиньйон самі. Інакше мені в цій хаті не жити.
Поїхала сьогодні вранці. А я сиджу і думаю: мені збирати свої речі чи трохи зачекати. Як ви гадаєте?
15.11.2020р.
Прийшли з городу, утомлені та голодні, сіли обідати. Я собі сметани у в тарілю з борщем поклав, навіть ложкою замахнувся, щоб почати трапезу. Аж тут - стриб! - і в сметані з’явилася чорна цятка.
Пригледівся до перетинчастокрилої бестії і вигукнув:
- Блоха! Їй богу блоха! Ану подивися, жінко, чи не помилився.
Супружниця начепила окуляри, черпнула своєю варехою сметану зі стрибучою істотою та понесла на світло. Дивилася, дивилася і згідливо труснула гривою:
- Блоха, чоловіче. Ти правий. Давай їсти борщ.
Ложку харчу з гризучою істотою вона викинула за вікно, вкинула совок до мийки, а мені навзаєм вручила новий.
- Їж хутчій. Нам до вечері ще потрібно десять соток картоплі виполоти. Не відволікайся на дурниці.
А хіба це дурниці? Ви б глитали борщ з блохами? Думаю, ні. Краще зі шкварками та білими грибами.
Про всяк випадок підняв лівицею тарілку аж до самих губ, щоб туди знову якась напасть не вскочила. Жую потроху шкварки, чвакаю капустою, насолоджуюся.
Перейшов до іншої страви - вареної картоплі. Теща необачно труснула гривою - і в моєму картопляному пюре з’явився з десяток чорних цяток.
- Жінко! Що це таке? - питаю в сердечної половинки.
- Гм, блохи, чоловіче. Звідки це ти їх приволік? Може, як кабанів порав, то на тебе настрибали?
- Які такі кабани? Зроду-віку не чув, щоб у підсвинків були блохи. Може, це у котів, яких ти любиш безтямно, їх розвелося як зірок на небі?
- Мої коти всі чисті, з гігієнічними нашийниками! Як ти таке міг подумати?
І тут мене, мов грімом ударило!
- Елеоноро Андріївно! Ану ходімо надвір, дещо з’ясуємо, - і цап її під руки. Вона так і почовпала зі мною з хати з ложкою в роті, а жінка - за нами.
Перехрестився, вибачився перед тещею про всяк випадок - і рвучко зняв з її голови шиньйона.
Йой, сестри мої та браття! Хмара комах стрибанула з парика навсібіч! Навіть у мою ніздрю кілька увібгалося. Ну, з мене як з гусака вода - чхнув і блохастики полетіли в траву. А жінка в крик:
- Яке ти маєш право принижувати мою маму! - і кинулася на мене, мов молода пантера на свою любовну суперницю. Затріщав чуб у її пазуриська, а на щоках з’явилися криваві борозни від необстижених кігтів.
Теща в сльози, собака аж захлинається від гавкоту, сусіди встромили свої зацікавлені носи в хвіртку і видивляються, що там у нас робиться. Армагеддон, одним словом.
А я що? Вирвався з лабет любої фурії, відскочив на безпечну відстань з шиньйоном в руці і гавкнув:
- Ось де блохи вкублилися! Ось де ця капость розвелася!
- Як таке могло статися? - спантеличено пробелькотіла кохана. – Ти ж минулого тижня цей шиньйон і купував моїй мамі. Він же натуральний! Чи…
- Не знаю. Мабуть, що ні. Купував у цигана Йошти з Куренівки. По дешевці. Підозрюю, що з собачої шерсті, а не з чиєїсь дівочої коси. Але виглядає натурально.
- Ах ти ж гаспид! - ревнула теща. - Оце так ти мене любиш і поважаєш? Та нащо ти з’явилося на моєму порозі і вкрало мою доньку! Ось я тобі! - і кинулася за кочергою, аби довбанути нею мене по макітрі.
Утік я, друзі, з двору. Позичив у сусіда Миколи косу і пішов на луг класти отаву. А вона цьогоріч ой яка ловка, у травні дощі хлистали безупину, навіть подорожник виріс завбільшки з лопухи.
Вилізла боком моя доброта. Хотів зробити як краще, подарунок поважній людині купив за півзарплати, а виявилося - смертельно зобидив близьку людину.
Уночі жінка довго бурчала під боком, але я її переконав, що мав добрі наміри, витратився. А те, що сталося - непорозуміння. Вона мені повірила, пригорнулася, щось пощебетала любовне, а я їй. А потім…
Потім прийшов ранок, сонечко за вікном показало своє ясне личко на обрії і прийшла пора вставати з сідала.
- Мамо! Не ображайтеся на чоловіка. Він просто неуважний, не розбирається у волоссі. Зараз їдемо до столиці, купимо такий шиньон як треба. Я вибиратиму. А чоловік платитиме!
Скрушно хитнув головою, погоджуючись з вироком персональної немезиди. Знала жінка, що в мене є заначка, підозрюю, що відає навіть скільки. І де вона лежить. Але мовчу, аби не будити лиха. Треба виправляти помилку.
Приїхали на Куренівський ринок. Йошта сидить на своєму звичному місці, цигарку палить. І не «Мальборо» чи «Вістон», а самокрутку з самосаду. Поруч кури у клітях сидять. Він на них як хекне нікотином, то бідні пташата з ніг валяться. За хвилину потроху оклигують і піднімаються.
- Йошто! Ти що це мені продав за парик? - питаю.
- Нормальний парик! Сам фарбував.
- А з чиєї шерсті?
- Кавказець здох у Ізі. То нащо добру пропадати?
- Так чого ж ти мене про це не попередив?
- А ти й не питав. Сказав: «Давай шиньйон». Я й дав. Невже не сподобався? Густий, пишний.
- Та я ж його тещі купував!
- Ой! І справді негарно вийшло.
- Негарно, негарно. Ось я тобі зараз у «диню» заїду, буде тобі «кавказець».
- Йошта, - ти нас підвів,- втручається у розмову жінка. З тебе тридцятипроцентна скидка на ще один шиньйон.
- Е-е-е-е!
- Ніяких е! - давай найкращий.
Циган поліз порпатися у торби, а я пішов полупати очиськами на золотих рибок у акваріуміста Штонька. Там такі екземпляри трапляються, що очей не відірвати. Тинявся недовго, може з півгодини. Повернувся, а жінка вже бгала в ашанівську торбу нову покупку.
- Давай гроші,- каже мені. - Я вже вибрала.
- Покажи.
- У хаті побачиш. Плати.
Відслинив Йошті засмальцьовані купюри, луснув його по носі і, ухопивши під руку жінку, чкурнув з ринку.
- Ой як славно! - вигукнула теща, коли вдягнула обновку на голову та повернулася упівбока перед трюмо. - Оце воно! Одразу видно, що не зять-вахлак вибирав, а улюблена доня! - і так на мене зиркнула, аж кров у жилах охолола.
А я що? Та нічого. Кивнув головою і пішов у спальню читати вірші Олександра Сушка, заспокоюватися від стресу.
Уранці знову сіли тьопати борш перед городніми роботами. Аж тут «Плиг!» - і в тарілі жінки, перебираючи ніжками між шматочками картоплі, попливла якась комаха. Жінка акуратно зловила її у ложку та понесла до підвіконня, аби роздивитися.
- Кліщ! Кровипивця-упиряка! Та що ж це за напасть?
Я теж поглянув. І теща надбігла, з ложкою в руці.
Цього разу шиньйон з голови мами зірвала вже жінка. Побігла надвір роздивлятися.
- Господи! Та їх тут тьма-тьменна! - зойкнула кохана.
- От зять так зять! Усім зятям зять! - ревнула на мене жінчина мама. - Щоб ти здох, вилупку окаянний! Знову знущаєшся, - і кинулася на мене з варехою наперевіс.
Утік я і цього разу. Знову пішов на косовицю. Яка б халепа не сталася - все одно буду винний.
Жінка увечері притулилася пишними тілесами і протуркотіла:
- Захистила тебе, сказала правду, що це я вибрала. Моя вина. Але мама, чомусь, не повірила.
- Може, ти була непереконливою?
- Та наче переконливою. Сказала, що тільки на хвильку відвернулася від продавця, а ти вже обновку у торбу поклав.
- Так мене ж там і не було! Я навіть не бачив, що ти вибрала!
- То і що? Їздили ж удвох…
Шиньйон, той що купила жінка, я перевірив у свого товариша, який працює в криміналістичній лабораторії на Кільцевій дорозі в Києві. Сказав, що зроблений він з волосся лося. А це - найкраща принада для кліщів.
А Йошти цього тижня на базарі я не бачив, кажуть, що поїхав до Молдавії, родичів провідати, а коли повернеться - невідомо.
А тещі я віддав усю заначку і сказав:
- Їдьте, мамо, до столиці і купуйте шиньйон самі. Інакше мені в цій хаті не жити.
Поїхала сьогодні вранці. А я сиджу і думаю: мені збирати свої речі чи трохи зачекати. Як ви гадаєте?
15.11.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію