
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.14
12:25
Конгломерат відмороженого люду на болотах гордо іменують нацією.
Малоцінні персони ціни собі ніяк не складуть.
Злі генії добре вміють прикидатися добрими.
Мистецтво брехні, як і будь-яке мистецтво, має і таланти, і шанувальників.
Імідж благод
2025.10.14
10:55
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
2025.10.13
23:22
Чекаю відповідь… Конкретно:
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
2025.10.13
22:48
Три роки промайнуло, як жура
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
2025.10.13
22:32
Увечері завжди здається,
що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
2025.10.13
20:33
Едемський сад. Пташки щебечуть.
Буяє все в саду навколо.
Підкрався непомітно вечір –
Вже чути соловейка соло.
Так гармонійно , безтурботно –
Здавалося б,чого бажати…
І ніби добре так достоту.
Буяє все в саду навколо.
Підкрався непомітно вечір –
Вже чути соловейка соло.
Так гармонійно , безтурботно –
Здавалося б,чого бажати…
І ніби добре так достоту.
2025.10.13
06:56
світанок помер і
день услід
мене вітає сам-один
місяць-оксамит
власну самотність осягну в цей день
що трохи більше аніж досить
щоби кинути все й кинутися геть
палай північний
день услід
мене вітає сам-один
місяць-оксамит
власну самотність осягну в цей день
що трохи більше аніж досить
щоби кинути все й кинутися геть
палай північний
2025.10.13
04:09
Привіт усім приятелям і приятелькам!
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
2025.10.12
22:29
Чи можна зробити
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
2025.10.12
19:37
А ось і стіл… дубовий стіл
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
2025.10.12
19:20
Усміхнися, осене сльотава,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
2025.10.12
14:52
Були часи, як за Прутом гармати гриміли,
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
2025.10.12
12:11
…ти, власне, хто? Ти хто такий
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
2025.10.11
22:57
Серед сльоз, серед крові й розрухи,
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
2025.10.11
22:10
Так не хочеться,
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
2025.10.11
20:45
Дешево Матвій Тебе купив
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Теща
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Теща
У тещі завелися блохи. Такі завбільшки як таргани, а стрибучі, наче молоді лошаки.
Прийшли з городу, утомлені та голодні, сіли обідати. Я собі сметани у в тарілю з борщем поклав, навіть ложкою замахнувся, щоб почати трапезу. Аж тут - стриб! - і в сметані з’явилася чорна цятка.
Пригледівся до перетинчастокрилої бестії і вигукнув:
- Блоха! Їй богу блоха! Ану подивися, жінко, чи не помилився.
Супружниця начепила окуляри, черпнула своєю варехою сметану зі стрибучою істотою та понесла на світло. Дивилася, дивилася і згідливо труснула гривою:
- Блоха, чоловіче. Ти правий. Давай їсти борщ.
Ложку харчу з гризучою істотою вона викинула за вікно, вкинула совок до мийки, а мені навзаєм вручила новий.
- Їж хутчій. Нам до вечері ще потрібно десять соток картоплі виполоти. Не відволікайся на дурниці.
А хіба це дурниці? Ви б глитали борщ з блохами? Думаю, ні. Краще зі шкварками та білими грибами.
Про всяк випадок підняв лівицею тарілку аж до самих губ, щоб туди знову якась напасть не вскочила. Жую потроху шкварки, чвакаю капустою, насолоджуюся.
Перейшов до іншої страви - вареної картоплі. Теща необачно труснула гривою - і в моєму картопляному пюре з’явився з десяток чорних цяток.
- Жінко! Що це таке? - питаю в сердечної половинки.
- Гм, блохи, чоловіче. Звідки це ти їх приволік? Може, як кабанів порав, то на тебе настрибали?
- Які такі кабани? Зроду-віку не чув, щоб у підсвинків були блохи. Може, це у котів, яких ти любиш безтямно, їх розвелося як зірок на небі?
- Мої коти всі чисті, з гігієнічними нашийниками! Як ти таке міг подумати?
І тут мене, мов грімом ударило!
- Елеоноро Андріївно! Ану ходімо надвір, дещо з’ясуємо, - і цап її під руки. Вона так і почовпала зі мною з хати з ложкою в роті, а жінка - за нами.
Перехрестився, вибачився перед тещею про всяк випадок - і рвучко зняв з її голови шиньйона.
Йой, сестри мої та браття! Хмара комах стрибанула з парика навсібіч! Навіть у мою ніздрю кілька увібгалося. Ну, з мене як з гусака вода - чхнув і блохастики полетіли в траву. А жінка в крик:
- Яке ти маєш право принижувати мою маму! - і кинулася на мене, мов молода пантера на свою любовну суперницю. Затріщав чуб у її пазуриська, а на щоках з’явилися криваві борозни від необстижених кігтів.
Теща в сльози, собака аж захлинається від гавкоту, сусіди встромили свої зацікавлені носи в хвіртку і видивляються, що там у нас робиться. Армагеддон, одним словом.
А я що? Вирвався з лабет любої фурії, відскочив на безпечну відстань з шиньйоном в руці і гавкнув:
- Ось де блохи вкублилися! Ось де ця капость розвелася!
- Як таке могло статися? - спантеличено пробелькотіла кохана. – Ти ж минулого тижня цей шиньйон і купував моїй мамі. Він же натуральний! Чи…
- Не знаю. Мабуть, що ні. Купував у цигана Йошти з Куренівки. По дешевці. Підозрюю, що з собачої шерсті, а не з чиєїсь дівочої коси. Але виглядає натурально.
- Ах ти ж гаспид! - ревнула теща. - Оце так ти мене любиш і поважаєш? Та нащо ти з’явилося на моєму порозі і вкрало мою доньку! Ось я тобі! - і кинулася за кочергою, аби довбанути нею мене по макітрі.
Утік я, друзі, з двору. Позичив у сусіда Миколи косу і пішов на луг класти отаву. А вона цьогоріч ой яка ловка, у травні дощі хлистали безупину, навіть подорожник виріс завбільшки з лопухи.
Вилізла боком моя доброта. Хотів зробити як краще, подарунок поважній людині купив за півзарплати, а виявилося - смертельно зобидив близьку людину.
Уночі жінка довго бурчала під боком, але я її переконав, що мав добрі наміри, витратився. А те, що сталося - непорозуміння. Вона мені повірила, пригорнулася, щось пощебетала любовне, а я їй. А потім…
Потім прийшов ранок, сонечко за вікном показало своє ясне личко на обрії і прийшла пора вставати з сідала.
- Мамо! Не ображайтеся на чоловіка. Він просто неуважний, не розбирається у волоссі. Зараз їдемо до столиці, купимо такий шиньон як треба. Я вибиратиму. А чоловік платитиме!
Скрушно хитнув головою, погоджуючись з вироком персональної немезиди. Знала жінка, що в мене є заначка, підозрюю, що відає навіть скільки. І де вона лежить. Але мовчу, аби не будити лиха. Треба виправляти помилку.
Приїхали на Куренівський ринок. Йошта сидить на своєму звичному місці, цигарку палить. І не «Мальборо» чи «Вістон», а самокрутку з самосаду. Поруч кури у клітях сидять. Він на них як хекне нікотином, то бідні пташата з ніг валяться. За хвилину потроху оклигують і піднімаються.
- Йошто! Ти що це мені продав за парик? - питаю.
- Нормальний парик! Сам фарбував.
- А з чиєї шерсті?
- Кавказець здох у Ізі. То нащо добру пропадати?
- Так чого ж ти мене про це не попередив?
- А ти й не питав. Сказав: «Давай шиньйон». Я й дав. Невже не сподобався? Густий, пишний.
- Та я ж його тещі купував!
- Ой! І справді негарно вийшло.
- Негарно, негарно. Ось я тобі зараз у «диню» заїду, буде тобі «кавказець».
- Йошта, - ти нас підвів,- втручається у розмову жінка. З тебе тридцятипроцентна скидка на ще один шиньйон.
- Е-е-е-е!
- Ніяких е! - давай найкращий.
Циган поліз порпатися у торби, а я пішов полупати очиськами на золотих рибок у акваріуміста Штонька. Там такі екземпляри трапляються, що очей не відірвати. Тинявся недовго, може з півгодини. Повернувся, а жінка вже бгала в ашанівську торбу нову покупку.
- Давай гроші,- каже мені. - Я вже вибрала.
- Покажи.
- У хаті побачиш. Плати.
Відслинив Йошті засмальцьовані купюри, луснув його по носі і, ухопивши під руку жінку, чкурнув з ринку.
- Ой як славно! - вигукнула теща, коли вдягнула обновку на голову та повернулася упівбока перед трюмо. - Оце воно! Одразу видно, що не зять-вахлак вибирав, а улюблена доня! - і так на мене зиркнула, аж кров у жилах охолола.
А я що? Та нічого. Кивнув головою і пішов у спальню читати вірші Олександра Сушка, заспокоюватися від стресу.
Уранці знову сіли тьопати борш перед городніми роботами. Аж тут «Плиг!» - і в тарілі жінки, перебираючи ніжками між шматочками картоплі, попливла якась комаха. Жінка акуратно зловила її у ложку та понесла до підвіконня, аби роздивитися.
- Кліщ! Кровипивця-упиряка! Та що ж це за напасть?
Я теж поглянув. І теща надбігла, з ложкою в руці.
Цього разу шиньйон з голови мами зірвала вже жінка. Побігла надвір роздивлятися.
- Господи! Та їх тут тьма-тьменна! - зойкнула кохана.
- От зять так зять! Усім зятям зять! - ревнула на мене жінчина мама. - Щоб ти здох, вилупку окаянний! Знову знущаєшся, - і кинулася на мене з варехою наперевіс.
Утік я і цього разу. Знову пішов на косовицю. Яка б халепа не сталася - все одно буду винний.
Жінка увечері притулилася пишними тілесами і протуркотіла:
- Захистила тебе, сказала правду, що це я вибрала. Моя вина. Але мама, чомусь, не повірила.
- Може, ти була непереконливою?
- Та наче переконливою. Сказала, що тільки на хвильку відвернулася від продавця, а ти вже обновку у торбу поклав.
- Так мене ж там і не було! Я навіть не бачив, що ти вибрала!
- То і що? Їздили ж удвох…
Шиньйон, той що купила жінка, я перевірив у свого товариша, який працює в криміналістичній лабораторії на Кільцевій дорозі в Києві. Сказав, що зроблений він з волосся лося. А це - найкраща принада для кліщів.
А Йошти цього тижня на базарі я не бачив, кажуть, що поїхав до Молдавії, родичів провідати, а коли повернеться - невідомо.
А тещі я віддав усю заначку і сказав:
- Їдьте, мамо, до столиці і купуйте шиньйон самі. Інакше мені в цій хаті не жити.
Поїхала сьогодні вранці. А я сиджу і думаю: мені збирати свої речі чи трохи зачекати. Як ви гадаєте?
15.11.2020р.
Прийшли з городу, утомлені та голодні, сіли обідати. Я собі сметани у в тарілю з борщем поклав, навіть ложкою замахнувся, щоб почати трапезу. Аж тут - стриб! - і в сметані з’явилася чорна цятка.
Пригледівся до перетинчастокрилої бестії і вигукнув:
- Блоха! Їй богу блоха! Ану подивися, жінко, чи не помилився.
Супружниця начепила окуляри, черпнула своєю варехою сметану зі стрибучою істотою та понесла на світло. Дивилася, дивилася і згідливо труснула гривою:
- Блоха, чоловіче. Ти правий. Давай їсти борщ.
Ложку харчу з гризучою істотою вона викинула за вікно, вкинула совок до мийки, а мені навзаєм вручила новий.
- Їж хутчій. Нам до вечері ще потрібно десять соток картоплі виполоти. Не відволікайся на дурниці.
А хіба це дурниці? Ви б глитали борщ з блохами? Думаю, ні. Краще зі шкварками та білими грибами.
Про всяк випадок підняв лівицею тарілку аж до самих губ, щоб туди знову якась напасть не вскочила. Жую потроху шкварки, чвакаю капустою, насолоджуюся.
Перейшов до іншої страви - вареної картоплі. Теща необачно труснула гривою - і в моєму картопляному пюре з’явився з десяток чорних цяток.
- Жінко! Що це таке? - питаю в сердечної половинки.
- Гм, блохи, чоловіче. Звідки це ти їх приволік? Може, як кабанів порав, то на тебе настрибали?
- Які такі кабани? Зроду-віку не чув, щоб у підсвинків були блохи. Може, це у котів, яких ти любиш безтямно, їх розвелося як зірок на небі?
- Мої коти всі чисті, з гігієнічними нашийниками! Як ти таке міг подумати?
І тут мене, мов грімом ударило!
- Елеоноро Андріївно! Ану ходімо надвір, дещо з’ясуємо, - і цап її під руки. Вона так і почовпала зі мною з хати з ложкою в роті, а жінка - за нами.
Перехрестився, вибачився перед тещею про всяк випадок - і рвучко зняв з її голови шиньйона.
Йой, сестри мої та браття! Хмара комах стрибанула з парика навсібіч! Навіть у мою ніздрю кілька увібгалося. Ну, з мене як з гусака вода - чхнув і блохастики полетіли в траву. А жінка в крик:
- Яке ти маєш право принижувати мою маму! - і кинулася на мене, мов молода пантера на свою любовну суперницю. Затріщав чуб у її пазуриська, а на щоках з’явилися криваві борозни від необстижених кігтів.
Теща в сльози, собака аж захлинається від гавкоту, сусіди встромили свої зацікавлені носи в хвіртку і видивляються, що там у нас робиться. Армагеддон, одним словом.
А я що? Вирвався з лабет любої фурії, відскочив на безпечну відстань з шиньйоном в руці і гавкнув:
- Ось де блохи вкублилися! Ось де ця капость розвелася!
- Як таке могло статися? - спантеличено пробелькотіла кохана. – Ти ж минулого тижня цей шиньйон і купував моїй мамі. Він же натуральний! Чи…
- Не знаю. Мабуть, що ні. Купував у цигана Йошти з Куренівки. По дешевці. Підозрюю, що з собачої шерсті, а не з чиєїсь дівочої коси. Але виглядає натурально.
- Ах ти ж гаспид! - ревнула теща. - Оце так ти мене любиш і поважаєш? Та нащо ти з’явилося на моєму порозі і вкрало мою доньку! Ось я тобі! - і кинулася за кочергою, аби довбанути нею мене по макітрі.
Утік я, друзі, з двору. Позичив у сусіда Миколи косу і пішов на луг класти отаву. А вона цьогоріч ой яка ловка, у травні дощі хлистали безупину, навіть подорожник виріс завбільшки з лопухи.
Вилізла боком моя доброта. Хотів зробити як краще, подарунок поважній людині купив за півзарплати, а виявилося - смертельно зобидив близьку людину.
Уночі жінка довго бурчала під боком, але я її переконав, що мав добрі наміри, витратився. А те, що сталося - непорозуміння. Вона мені повірила, пригорнулася, щось пощебетала любовне, а я їй. А потім…
Потім прийшов ранок, сонечко за вікном показало своє ясне личко на обрії і прийшла пора вставати з сідала.
- Мамо! Не ображайтеся на чоловіка. Він просто неуважний, не розбирається у волоссі. Зараз їдемо до столиці, купимо такий шиньон як треба. Я вибиратиму. А чоловік платитиме!
Скрушно хитнув головою, погоджуючись з вироком персональної немезиди. Знала жінка, що в мене є заначка, підозрюю, що відає навіть скільки. І де вона лежить. Але мовчу, аби не будити лиха. Треба виправляти помилку.
Приїхали на Куренівський ринок. Йошта сидить на своєму звичному місці, цигарку палить. І не «Мальборо» чи «Вістон», а самокрутку з самосаду. Поруч кури у клітях сидять. Він на них як хекне нікотином, то бідні пташата з ніг валяться. За хвилину потроху оклигують і піднімаються.
- Йошто! Ти що це мені продав за парик? - питаю.
- Нормальний парик! Сам фарбував.
- А з чиєї шерсті?
- Кавказець здох у Ізі. То нащо добру пропадати?
- Так чого ж ти мене про це не попередив?
- А ти й не питав. Сказав: «Давай шиньйон». Я й дав. Невже не сподобався? Густий, пишний.
- Та я ж його тещі купував!
- Ой! І справді негарно вийшло.
- Негарно, негарно. Ось я тобі зараз у «диню» заїду, буде тобі «кавказець».
- Йошта, - ти нас підвів,- втручається у розмову жінка. З тебе тридцятипроцентна скидка на ще один шиньйон.
- Е-е-е-е!
- Ніяких е! - давай найкращий.
Циган поліз порпатися у торби, а я пішов полупати очиськами на золотих рибок у акваріуміста Штонька. Там такі екземпляри трапляються, що очей не відірвати. Тинявся недовго, може з півгодини. Повернувся, а жінка вже бгала в ашанівську торбу нову покупку.
- Давай гроші,- каже мені. - Я вже вибрала.
- Покажи.
- У хаті побачиш. Плати.
Відслинив Йошті засмальцьовані купюри, луснув його по носі і, ухопивши під руку жінку, чкурнув з ринку.
- Ой як славно! - вигукнула теща, коли вдягнула обновку на голову та повернулася упівбока перед трюмо. - Оце воно! Одразу видно, що не зять-вахлак вибирав, а улюблена доня! - і так на мене зиркнула, аж кров у жилах охолола.
А я що? Та нічого. Кивнув головою і пішов у спальню читати вірші Олександра Сушка, заспокоюватися від стресу.
Уранці знову сіли тьопати борш перед городніми роботами. Аж тут «Плиг!» - і в тарілі жінки, перебираючи ніжками між шматочками картоплі, попливла якась комаха. Жінка акуратно зловила її у ложку та понесла до підвіконня, аби роздивитися.
- Кліщ! Кровипивця-упиряка! Та що ж це за напасть?
Я теж поглянув. І теща надбігла, з ложкою в руці.
Цього разу шиньйон з голови мами зірвала вже жінка. Побігла надвір роздивлятися.
- Господи! Та їх тут тьма-тьменна! - зойкнула кохана.
- От зять так зять! Усім зятям зять! - ревнула на мене жінчина мама. - Щоб ти здох, вилупку окаянний! Знову знущаєшся, - і кинулася на мене з варехою наперевіс.
Утік я і цього разу. Знову пішов на косовицю. Яка б халепа не сталася - все одно буду винний.
Жінка увечері притулилася пишними тілесами і протуркотіла:
- Захистила тебе, сказала правду, що це я вибрала. Моя вина. Але мама, чомусь, не повірила.
- Може, ти була непереконливою?
- Та наче переконливою. Сказала, що тільки на хвильку відвернулася від продавця, а ти вже обновку у торбу поклав.
- Так мене ж там і не було! Я навіть не бачив, що ти вибрала!
- То і що? Їздили ж удвох…
Шиньйон, той що купила жінка, я перевірив у свого товариша, який працює в криміналістичній лабораторії на Кільцевій дорозі в Києві. Сказав, що зроблений він з волосся лося. А це - найкраща принада для кліщів.
А Йошти цього тижня на базарі я не бачив, кажуть, що поїхав до Молдавії, родичів провідати, а коли повернеться - невідомо.
А тещі я віддав усю заначку і сказав:
- Їдьте, мамо, до столиці і купуйте шиньйон самі. Інакше мені в цій хаті не жити.
Поїхала сьогодні вранці. А я сиджу і думаю: мені збирати свої речі чи трохи зачекати. Як ви гадаєте?
15.11.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію