ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2021.01.28 06:00
У небі – пташок недоліт,
в Европі – Хатинь і Треблінка,
всі муки – на старості літ,
Господен кілок – не стеблинка.

Повийшли на паперть попи
у білих святкових ризах.
Я пасочку з снігу зліпив

Микола Соболь
2021.01.28 04:51
Далеко снів останні міражі.
З бабусею вимішуємо тісто,
вкриває сніг черешню на межі,
попід горою замітає місто…
Піч пожирає оберемок дров,
яка ж смачна поцуплена опара.
До тіста в мене з малечку любов
Люблю цей смак божественний і зараз.

Володимир Бойко
2021.01.27 23:21
Кожна імперія намагається потягти ковдру історії на себе. Німеччину об’єднав Бісмарк. Італію об’єднав Гарібальді. Україну об’єднав _______ (вакансія). Ми станемо єдиними тоді, коли те, що нас об’єднує, домінуватиме над тим, що нас роз’єднує. Якщо

Євген Федчук
2021.01.27 21:01
Хоча був він із багатих –Предслав Лянцкоронський
Та, як сокіл з коршунами за свій край боровся.
Тож татари ледь почувши про нього – тікали,
А татарки ім’ям славним діточок лякали.
Син сенатора із Польщі, зять князів Острозьких,
Свояк князя Литовсько

Сергій Гупало
2021.01.27 17:58
Не видно, а вдко – гуцульська у цім висота,
Бажання собі задивлятися вище і вище,
А потім із гір – у долину, легка простота,
Але це не все, бо на світі незатишно, хвища.

Рвонути в Европу – найближче, де злті й пани,
Гуцульському пану вони ж то н

Вікторія Лимар
2021.01.27 17:46
Дощ та сніг у суперечці???
Чи у згоді, навпаки?
Їм змагатись недоречно.
Кожному – свої шляхи,
вподобання, пори року
вже поділені більш-менш.
Явище ж поодиноке,
коли з’єднанні з Небес,

Микола Соболь
2021.01.27 16:54
Як холодно. На вулиці зима.
Горять світанки сонячно-лілові.
Морози люті лютий ще трима.
Та горнеться тепло весни до слова.
Бо слово і зігріє й окрилить,
і відповіді в нім, і таємниці,
і та єдина ледь помітна нить,
що виведе до чистої криниці.

Тетяна Левицька
2021.01.27 14:18
Троянди зібрані в саду
в букет, і я за руку,
дорогою життя веду,
у перший клас - онуку.

Шкільний дзвінок, щаслива мить,
школярики веселі.
У серці спомин шелестить

Петро Скоропис
2021.01.27 12:48
До вжитку гожа всяка річ,
на те і споживач,
купив-продав – і є бариш,
і світ живе з продаж.

От і життя – уже актив,
а у пасиві кров,
коли з полиць презерватив,

Сергій Губерначук
2021.01.27 12:24
Важко тримати чужі таємниці.
У мене їх стільки, як тлі на малині.
Поволі отак заповзаю в провидці.
Оскільки мовчу, то всі інші – не винні.

14 серпня 2001 р., Богдани

Віталій Білець
2021.01.27 09:13
Гріховні потяги вирують,
Гудуть, Везувієм бурлять,
Людській душі тюрму мурують
Архітектурою проклять.

Порокам важко опиратись,
Та й хочеться це не усім.
Простіше пристрастям віддатись

Вікторія Лимар
2021.01.26 21:24
В осені-жінки у погляді сум.
Тільки замало наснаги.
Зносити більше не хоче тортур.
Має до себе повагу.

Дощ накликає: вже скоро сніги
напоготові з вітрами!
Осені треба красиво зійти!

Микола Дудар
2021.01.26 20:05
Сегодня снова вы кумир.
На утро вы, увы, изгой...
Ах, как прекрасен этот мир
Когда всё это не с тобой.

Служил служивый меломаном…
Подчас и врал, бузил, бухал,
Но как-то встретив Губермана -

Віталій Білець
2021.01.26 19:09
А я люблю цю таємничу тишу,
Ту чарівну, магічну вечорінь,
Коли тече крізь мене безгомінь …
Я їй себе для роздумів залишу,
Порину зором в зоряну глибінь.

Нехай пливуть іскристі Зодіаки
Річками світла у мої роки

Тетяна Левицька
2021.01.26 15:10
Гаргульї* крилаті, тремтіння долонь,
тернові сновиддя колючі.
А ніч підливає оливу в вогонь,
палає, пече іще дужче.
Давно б все зітліло, забулось, а ні!
Дуби наді мною кремезні,
гудуть півстоліття, і сниться мені -
стою за блаженством у черзі.

Ірина Божко
2021.01.26 13:31
ханайоме
біла квітко сходу
спи

прокинешся
заплачеш немовлям
почують знайдуть схоплять
спи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Іван Іванченко
2021.01.05

Марина Олексіївна
2020.12.03

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Гав!
Ви помітили, що чоловік та жінка навіть гавкають по різному?
Я не кажу про силу звуку чи тональність. Зрозуміло, що у чоловіків голос набагато нижчий за частотою та амплітудою, оскільки довжина зв’язок більша, аніж у прекрасної половини статі. Я кажу про темперамент та інформативне наповнення. Висклявий голосок свідчить про граничну форму роздратування, крик - про гнів, а плач - про безсилля. І це тільки основні чуттєві діапазони. А їх, насправді,- мільйони.
А в чоловіків що? Ніякої поліфонічності, ніякої різноманітності - монотонне «Гав!» та «Гав!», або глухе бурчання з матюччям впереміж.
І це тільки поверхня океану емоцій, легкі брижі на тонкій гладіні сімейних відносин між люблячими половинками. Інколи вони - ті половинки – «люблять» одне одного так, що готові гризти зубиськами горлянки одне одного, або пиляти кривими ножовками. Але, в основному, обходяться без крайнощів. Достатньо крику, прокльонів, батькування, сичання крізь зуби та плювків у спину. І це - невід’ємна частина сімейних відносин. Наче.
- Жінко! Де мої шкарпетки? - питає напівсонний чоловік, намагаючись хутко зібратися на роботу.
- Я тобі хто - наймичка? Повинна знати де ти кидаєш своє споднє? Шукай мовчки і не буди мене, дай ще півгодинки подрімати, гаспиде.
Проходить хвилин десять і чути чоловічий голос:
- Жінко! Де мої труси? Мені на роботу бігти, а вони як крізь землю провалилися!
- Бодай ти сказився, чоловіче! - стогне жінка. - Ти ж їх сам увечері під подушку запхав, бо спекотно спати було.
- Ой, і справді! - вигукує муж і хутко натягує на оголене тіло знайдену річ.
- Жінко! А де шкварки? В холодильнику нічого немає!
- О-о-о-о, лихо на мою голову! А хто вночі чвакав на кухні? Мало того, що допив чекушку, яку з кумом учора не подужали, так ще й свій сніданок з’їв та не помітив! Смаж хутко яйця і шуруй на працю! Бодай ти сказився.
І це було сказано ще поблажливо, незлостиво. З любов'ю і тактом. Як комплімент.
Цієї зими дружині довелося двічі приносити обід чоловікові на будівництво. Прямо на двадцять щостий поверх столичної новобудови. Благовірний разом з напарником стояли в люльці та клали черговий ряд цегли на свіжому морозяному повітрі. А вітер розгойдував їхнє робоче місце, стропи аж сичали від напруги та злості. Ще й сніг обліпив їх з голови до п'ят. Аби не замерзало - додавали в розчин пластифікатор, бовтьохали його перфоратором з насадкою та потроху бурчали собі під носи щось вельми непристойне.
Жінка витримала хвилин п'ять, а потім вкинула терсомосок з їдлом в люльку будівельникам і хутко втекла.
Але повертаємося до враннішної ідилії. Муж, тим часом, поголився, почистив зубиська, набгав термосок їдлом і почав вдягатися. Крекчучи, до кухні прочовпала жінка:
- А що з напарником Миколою, чи живий?
- Та живий. Арматурину випадково з даху зварювальники зіпхнули. Вона ковзнула по його касці, трохи гепнула об плече і полетіла собі далі. Струсу немає, один синець залишився. Так що і далі працюватимемо разом.
- И-и-и-и!- завила жінка. - А якби втрапила по твоєму кумполу? А якби вгзурзла?
- Цур тобі, пек! - гримнув чоловік. - Що ти таке кажеш? Нічого зі мною не станеться!
- Ага, не станеться! Подивися на свої руки! Хіба це руки люблячого чоловіка? Це лапи вурдалака! Ти до мене увечері як доторкаєшся, то начебто цеглиною проводиш, а не люблячою рукою! Такі шкарубкі, що й цвяха туди не забити! У-у-у-у!
- Жінко! Так гроші платять за роботу! І регулярно. Син вчиться у вузі, донька скоро заміж вийде, ніде влаштуватися на роботу не може поки що, комуналка страшна. А до пенсії ще п'ять років. То що - кидати роботу?
- Кидай, іроде! Кидай! Це не робота, а катівня! Увечері як мацну кабаку, то вона холодна і тверда як надгробний камінь узимку! Ні, щоб жінку утішити - спиш, мов убитий. А я ж ще молода! Мені тільки п'ятдесят! У-у-у-у!
- Тьху! - спересердя сплюнув чоловік, гримнув вхідними дверима і почовпав на працю.
От вам, браття та сестри і тема для роздумів: чому чоловік та жінка замість того, аби ніжно сокотіти одне до одного - люто гавкають? Не усім же вірші писати та насолоджуватися схвальними коментарями любителів поезії. Комусь потрібно і цеглу класти, на морозі, в дощ та хуртовину. Або захищати батьківщину від російських окупантів. Хто з вас готовий прямо зараз покинути письмацький стіл та рушити в окопи? А там не будівництво - там востократ гірше. Я, наприклад, випадково лишився живий. Міна потрапила прямо в окоп. Добре, що він був зроблений нормально, буквою З. А раніше копали в одну лінію. Осколки повбивали тільки тих, хто був поруч, а хто за поворотом - лишилися живими. Серед них і я. І що саме прикре - другий місяць поезію писати не можу. А раніше строчив, аж гай шумів.
Все всередині кипить від напруги - а писати… не можу. Бачу пошматованого Івана, Миколу з відірваною рукою. І кров. Все в крові: пісок, одяг, зброя, небо…
А люди і досі продовжують одне на одного гавкати. Навіть найближчі - жінка та чоловік. А це ж не вороги, а найближчі люди! То, може, досить?
Я вам покажу і розкажу на кого гавкати і клацати зубами. А своїх рідних та близьких бережіть. Інакше нащо ми живемо на цьому світі?
24.11. 2020р.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-11-24 17:03:59
Переглядів сторінки твору 102
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (4.987 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.889 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.783
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.01.26 10:37
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (М.К./М.К.) [ 2020-11-24 21:13:55 ]
Правильно, але поки смерті не побачиш - гавкаєш. Це після, коли втрачаєш багато чого розумієш і жалкуєш, але вже пізно! Повчальне, гарне оповідання! Молодець, Олександре!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2020-11-24 22:49:51 ]
Дороге сонечко! Так воно і є. Люди гризуть себе та близьких за життя, псують повітря довкола себе, а потім дивуються: чому так паскудно живеться?