ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Проза

 Ще один день тиші

І

Віра прокинулася вранці від задухи. Туга впала на її згорблені плечі, стеля поторочею висла над головою. Їй не хотілося розпочинати цей нудний, зимовий день, схожий на попередній з тиші. Було нестерпно повертатися знову у морок думок і вивертати хворі мізки назовні, але жінка знову і знову тасувала карти свого минулого, як ворожка, що достеменно знає все наперед, що станеться надалі, але не здатна відмовитись від ворожби. Ось і вона не могла затулити вуха, щоб не чути цієї щемної, засмальцьованої, безпритульної тиші. Просто лежати, як небіжчик нерухомо, відчужено з заплющеними повіками не могла, бо відчувала, що ще жива і її стомлене серце б'ється рибиною поміж стиснутих ребер. Добре розуміла, що не вкоротить собі віку, незважаючи ні на що. Їй лише хотілося розтрощити цю ненависну тишу об паркет, обізватися на чийсь шерех, шепіт, щоб не відчувати себе самотньою, загубленою серед натовпу, нікому не потрібною у цьому світі, але вона тихо, мовчки піднялася з ліжка і навшпиньках, щоб не розбудити чоловіка, який спав у сусідній кімнаті, пішла на лоджію балкону глянути вниз з дев'ятого поверху на краєвид і вдихнути свіжого повітря.
Віра бачила цей ландшафт декілька тисяч разів. Пейзаж змінювався залежно від пори року. Сьогодні сосновий ліс, який стелився перед очима, виглядав надто штучно. Грудень був теплим і тому трава - кольору ківі зеленіла острівками навколо протоптаних стежин і бруківок, а верхівки дерев вкривав, легкий туман, схожий на прозору органзу чи тюль, що поступово розчинявся в небі. Здаля виднілися новобудови і старий масив дев'ятиповерхівок. Світанок вже пробудився від довгого, марудного сну, небесна каламуть посвітлішала, але жінці від того краще не стало. Це раніше вона знаходила втіху в природі. Віра знову повернулася в ліжко. Цього разу вона почула в кімнаті чоловіка шерех капців і глухий кашель. Коли він підійшов до відчинених дверей її спальні, вона вдала, що спить.
Знала - попросить її приготувати вівсяну кашу, бо завше просив, а після сніданку сідав у залі в крісло і до обіду нудьгував, про щось мріючи. Пообідавши, знову повертався у своє улюблене крісло до вечері, а о сьомій лягав спати. Цікаво, про що можна думати щодня, не промовивши ані слова, дивлячись мутними, старечими, байдужими очима у стелю впродовж останніх п'яти років. Хіба це життя? І чому він кліщами тримається за ці сірі будні і голі стіни, приймає ліки, слідкує за дієтою, відмовляючи собі в смачному, гіркому, солоному, кислому, солодкому? Безбарвне життя його влаштовує - існувати, животіти і кожен день боятися за свою шкіру до приступів крику вночі. Так, він тепер майже кожну ніч кричав від жаху, а після прокидався в холодному поту і нічого не пам'ятав, що з ним коїлося чи снилося. Йому було за вісімдесят і він кричав так, що волосся ставало дибки від того крику.
- Дитя війни - пояснював - хіба я хочу тебе лякати? - говорив дружині, коли та влітала, мов обшпарена в його кімнату, щоб заспокоїти і розбудити. Боялася, що він до смерті налякає сусідів. Вона сама в цей час тремтіла, ніяк не могла звикнути до цих надривних криків жаху, серце стукотіло, вискакувало з грудей. Вона злилася на нього і на себе також від безсилля. Повертаючись у свою холодну постіль, ще довго не могла заснути від тривоги і важких дум. Двадцять років різниці у віці з чоловіком зараз дуже гостро відчувалися. Це тоді вона не думала у шістнадцять, що буде жити поряд з літньою людиною і це буде не її батько. Хто він для неї? Чоловік, який зраджував, брехав на кожному кроці. Хто вона для нього? Жінка, яка терпіла його заради дітей. Не завше чорні дні поглинали її, але зараз чомусь пригадувалося найгірше. Це як у калюжу ввілляти чистої води, і вона стане не придатна для пиття, бо бруд поглинув її, і біле стало чорним, зловонним, гидким. І чому вона повинна жити тепер його безгомінням? Відповіді не знаходила...
- Продаємо картоплю, продаємо домашню картоплю, цибулю, буряк, - хтось кричав у рупор на вулиці, луснувши, як мильну кульку роздуту тишу. Віра здригнулася, ніби сама вперше проснулася від жахливого сну, встала і почала наряджати ялинку. До Нового року залишилося декілька днів...

22.12.2020р.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-12-23 12:54:48
Переглядів сторінки твору 2214
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.551 / 6  (5.635 / 6.27)
* Рейтинг "Майстерень" 5.550 / 6  (5.715 / 6.36)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.776
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2026.11.15 20:42
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Шон Маклех (Л.П./М.К.) [ 2020-12-23 16:02:32 ]
Цікавий текст!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2020-12-24 21:19:00 ]
Дуже дякую, дорогий Шоне, за відгук і найвищу оцінку!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2020-12-25 00:51:44 ]
Тобі чудово вдається вже і проза, Таню! Так і чекаєш, а що буде далі. Вмієш ти зацікавити, заінтригувати читача! Браво! Натхнення подальшого тобі!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2020-12-25 16:45:20 ]
Дякую, дорогий Ярославе, що прочитав і оцінив! Рада, що сподобалося!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Гундарів (М.К./Л.П.) [ 2022-11-30 17:52:46 ]
Чиста інтонація, атмосферність, ритміка…
Отримав задоволення, Тетяно!