ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Побийголод
2021.12.06 21:06
Із Миколи Некрасова

...Як вихор скаче пан з Рязані,
явився: бунт у всій красі.
Він висварив як слід буянів -
і впали на коліна всі!

Нагнавши холоду гарячим,

Марія Дем'янюк
2021.12.06 19:40
А у лісі рано-вранці
Вовчик полював на зайця.
Зайчик вдів біленьку шубку,
Хай у вовка гострі зубки
Він його не відшукає,
Вухань радісно гуляє.
Куцохвостий, косоокий,
Плигає у різні боки.

Юлія Івченко
2021.12.06 18:43
Після того прикрого випадку, коли Маринці мама доброго прочухана дала, дівчинка, наче років на п’ять подорослішала. Стала помічати, що батько і мати гірше до неї ставляться, ніж до меншого братика Русланчика, бо тому все з рук сходило. Чи вазона з квіткою

Володимир Невесенко
2021.12.06 14:13
Приснилось таке, що й повідати грішно –
ні сп’яну, ні здуру, а так…
Явились чорти: «Піднімайся – мов – спішно,
не трафив іще поки шляк!
Ти щось там писав про війну і скорботи,
отож-бо не хнич, не дрижи.
Скоріш роздягайся! І що ти, і хто ти,
і що у

Ігор Шоха
2021.12.06 13:48
IПомітити поезію найлегше,
допоки є крилаті фрази... і
метафори, ремінісценції,
біблійні і живучі аксіоми,
язичницької оргії фантоми,
цитати, рими, тропи, рубаї –
відомі істини... і тим не менше
усе доречне у містерії,

Олександр Сушко
2021.12.06 11:32
Тиша...ні звуку .. скрута в кишенях свище -
Вклала останній гріш у свою державу.
А на печерськім троні сидить небіжчик,
мертва вода обціловує лик блідавий.

Кинувши хрестика, йду цілувати руку

Віктор Михайлович Насипаний
2021.12.06 08:57
Урок останній. Сил немає.
Петрусь на фізиці дрімає.
Хапає сон обох із другом.
Аж тут як гаркне хтось над вухом.
Підняв учитель друзів сонних,
Питає фізики закони.
Малий встає ліниво й кволо,
Бурмоче щось, бо стисло горло.

Олександр Сушко
2021.12.06 08:36
Смерть - сурйозна справа, а не блаж,
Опинився, раптом на межі я.
Буду брати рай на абордаж,
Бо із пекла вигнали втришиї.

А виною те, що я святий,
Согрішив раз тищу (це дрібниці).
В королев опуклі животи...

Микола Соболь
2021.12.06 05:51
А, що приховують сніги?
Не розбереш крізь морок ночі.
Комусь можливо до снаги
дивитись, повня як регоче
і проливає світ без меж,
і витоки стають ясніші…
Було я любувався теж
красою місяця у тиші.

Віктор Кучерук
2021.12.06 05:24
Моє життя – це дар за доброту,
Передчуття, турботу і тривогу, –
За суєту невтомну і круту
Мою дорогу сходження до Бога.
Моє життя – це в серці вічний щем
І на душі таємності покрови, –
Моє життя заквітчане іще
Яскравими сузір’ями любові.

Володимир Бойко
2021.12.05 22:30
Кожне яйце мріє стати куркою. Когось тішить своє щастя, а когось – чуже нещастя. Вирішуючи чужі проблеми, створюєш свої. Усяк дуднить у свою дуду. І вважає, що всі інші грають неправильно. . Живи так, аби хотілося ще. Якщо ніхто тебе не люби

Тетяна Левицька
2021.12.05 21:58
Розпочинався весело роман,
Скінчився безутішно— драмою.
Необережне слово і вулкан,
З глибин душі назовні магмою.

Від любощів до ненависті — крок.
Давно не дарував лілеї ти.
Порвався швидко щастя ланцюжок,

Юрій Лазірко
2021.12.05 21:10
троє нас
набралося на віче
на безлюдді повному
корчма
де за біль
розносить вина
відчай
павутиння тче

Юрій Лазірко
2021.12.05 21:10
назбирав доріг
осінній день
у торбину виткану
зірками
не забрав мене
туди лишень
де міняють
серця стук

Ярослав Чорногуз
2021.12.05 21:07
Землю вкрив сніжечок де-не-де,
Залишивши острівки зелені,
І зима розпатлана бреде,
Оголившись майже дерзновенно.

Усміхаються собі з-під вій
І берези лагідні усюди,
Виставили разом голі груди,

Євген Федчук
2021.12.05 19:54
Готи Рим узяли у облогу.
Уже вдруге збентежений Рим.
«Вічне місто» полишили боги,
Відвернулися від його стін.
У пихі своїй горді римляни
Геть забули вже, що таке страх.
І що помста за завдані рани
Ще живе у безправних рабах.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Сергій Калюжний
2021.11.15

Евеліна Гром
2021.11.08

Марія Артамонова
2021.09.11

Алекс Міс
2021.07.31

Конрад Ренегат
2021.07.14

Наталія Чумак
2021.03.31

Іван Іванченко
2021.01.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Проза

 Ще один день тиші

І

Віра прокинулася вранці від задухи. Туга впала на її згорблені плечі, стеля поторочею висла над головою. Їй не хотілося розпочинати цей нудний, зимовий день, схожий на попередній з тиші. Було нестерпно повертатися знову у морок думок і вивертати хворі мізки назовні, але жінка знову і знову тасувала карти свого минулого, як ворожка, що достеменно знає все наперед, що станеться надалі, але не здатна відмовитись від ворожби. Ось і вона не могла затулити вуха, щоб не чути цієї щемної, засмальцьованої, безпритульної тиші. Просто лежати, як небіжчик нерухомо, відчужено з заплющеними повіками не могла, бо відчувала, що ще жива і її стомлене серце б'ється рибиною поміж стиснутих ребер. Добре розуміла, що не вкоротить собі віку, незважаючи ні на що. Їй лише хотілося розтрощити цю ненависну тишу об паркет, обізватися на чийсь шерех, шепіт, щоб не відчувати себе самотньою, загубленою серед натовпу, нікому не потрібною у цьому світі, але вона тихо, мовчки піднялася з ліжка і навшпиньках, щоб не розбудити чоловіка, який спав у сусідній кімнаті, пішла на лоджію балкону глянути вниз з дев'ятого поверху на краєвид і вдихнути свіжого повітря.
Віра бачила цей ландшафт декілька тисяч разів. Пейзаж змінювався залежно від пори року. Сьогодні сосновий ліс, який стелився перед очима, виглядав надто штучно. Грудень був теплим і тому трава - кольору ківі зеленіла острівками навколо протоптаних стежин і бруківок, а верхівки дерев вкривав, легкий туман, схожий на прозору органзу чи тюль, що поступово розчинявся в небі. Здаля виднілися новобудови і старий масив дев'ятиповерхівок. Світанок вже пробудився від довгого, марудного сну, небесна каламуть посвітлішала, але жінці від того краще не стало. Це раніше вона знаходила втіху в природі. Віра знову повернулася в ліжко. Цього разу вона почула в кімнаті чоловіка шерех капців і глухий кашель. Коли він підійшов до відчинених дверей її спальні, вона вдала, що спить.
Знала - попросить її приготувати вівсяну кашу, бо завше просив, а після сніданку сідав у залі в крісло і до обіду нудьгував, про щось мріючи. Пообідавши, знову повертався у своє улюблене крісло до вечері, а о сьомій лягав спати. Цікаво, про що можна думати щодня, не промовивши ані слова, дивлячись мутними, старечими, байдужими очима у стелю впродовж останніх п'яти років. Хіба це життя? І чому він кліщами тримається за ці сірі будні і голі стіни, приймає ліки, слідкує за дієтою, відмовляючи собі в смачному, гіркому, солоному, кислому, солодкому? Безбарвне життя його влаштовує - існувати, животіти і кожен день боятися за свою шкіру до приступів крику вночі. Так, він тепер майже кожну ніч кричав від жаху, а після прокидався в холодному поту і нічого не пам'ятав, що з ним коїлося чи снилося. Йому було за вісімдесят і він кричав так, що волосся ставало дибки від того крику.
- Дитя війни - пояснював - хіба я хочу тебе лякати? - говорив дружині, коли та влітала, мов обшпарена в його кімнату, щоб заспокоїти і розбудити. Боялася, що він до смерті налякає сусідів. Вона сама в цей час тремтіла, ніяк не могла звикнути до цих надривних криків жаху, серце стукотіло, вискакувало з грудей. Вона злилася на нього і на себе також від безсилля. Повертаючись у свою холодну постіль, ще довго не могла заснути від тривоги і важких дум. Двадцять років різниці у віці з чоловіком зараз дуже гостро відчувалися. Це тоді вона не думала у шістнадцять, що буде жити поряд з літньою людиною і це буде не її батько. Хто він для неї? Чоловік, який зраджував, брехав на кожному кроці. Хто вона для нього? Жінка, яка терпіла його заради дітей. Не завше чорні дні поглинали її, але зараз чомусь пригадувалося найгірше. Це як у калюжу ввілляти чистої води, і вона стане не придатна для пиття, бо бруд поглинув її, і біле стало чорним, зловонним, гидким. І чому вона повинна жити тепер його безгомінням? Відповіді не знаходила...
- Продаємо картоплю, продаємо домашню картоплю, цибулю, буряк, - хтось кричав у рупор на вулиці, луснувши, як мильну кульку роздуту тишу. Віра здригнулася, ніби сама вперше проснулася від жахливого сну, встала і почала наряджати ялинку. До Нового року залишилося декілька днів...

22.12.2020р.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-12-23 12:54:48
Переглядів сторінки твору 501
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.544 / 6  (5.262 / 5.87)
* Рейтинг "Майстерень" 5.543 / 6  (5.329 / 5.95)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.776
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.12.06 17:40
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Шон Маклех (Л.П./М.К.) [ 2020-12-23 16:02:32 ]
Цікавий текст!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (М.К./М.К.) [ 2020-12-24 21:19:00 ]
Дуже дякую, дорогий Шоне, за відгук і найвищу оцінку!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2020-12-25 00:51:44 ]
Тобі чудово вдається вже і проза, Таню! Так і чекаєш, а що буде далі. Вмієш ти зацікавити, заінтригувати читача! Браво! Натхнення подальшого тобі!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (М.К./М.К.) [ 2020-12-25 16:45:20 ]
Дякую, дорогий Ярославе, що прочитав і оцінив! Рада, що сподобалося!)))