ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але й досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
2024.04.21
21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…
Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
2024.04.21
21:09
Ти була всім, чим я дихав і дихаю.
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
Тим, що втрачав і що в серці відкрив.
Грізною зливою, повінню тихою.
Теплим ковчегом в безмежності криг.
Садом Едемським і небом з сузір’ями.
Чим насолоджувавсь я, чим страждав.
Днями святковими, буднями сір
2024.04.21
14:49
Стояв травневий ясний, свіжий ранок.
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
Вже сонце освітило куполи
Софії. Ніч майнула наостанок
За Гору. Пташки співи завели.
Грайливі горобці чогось зчепились
У поросі. Знайшли, напевно, щось.
А сонні голуби на те дивились
Зі стріхи. Сонце вище піднял
2024.04.21
11:43
Життя таке, що їде дах,
та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
та поки дибаємо далі,
воно збувається у снах
як репетиція реалій.
Ховатися немає де,
хоча і мусимо – подалі:
на Марсі, Місяці... ніде,
якщо і досі де-не-де
2024.04.21
09:04
Гілкою жасмину розцвіло кохання.
Малювала пензлем сонячна рука.
Цвіт у молоці. Очі - чорна кава.
Небеса завмерли в мовчазнім чеканні.
Серце заспівало, як відлуння мушлі.
Настрій пишноцвіттям розливавсь навкруг.
Цілував кохану той весняний дух.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Малювала пензлем сонячна рука.
Цвіт у молоці. Очі - чорна кава.
Небеса завмерли в мовчазнім чеканні.
Серце заспівало, як відлуння мушлі.
Настрій пишноцвіттям розливавсь навкруг.
Цілував кохану той весняний дух.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Мудра жінка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мудра жінка
Кожна зустріч з жінкою повинна приносити їй радість. От уранці, наприклад, не світ, не зоря зводжуся на ратиці та шпацирую до кухні готувати сніданок і собі, і супружниці. А вона, бідолашна, ще спить: розпашіла, розімліла, з косами, розкинутими віялом по подушках.
Так і мусить робити добрий муж, так гадаю. Жінку потрібно лагідно поцілувати де треба, аби не розбудити - тихесенько вставати з ліжка і не навантажувати її зайвою роботою. Особливо кухонною. Вони тільки удають, що до памороків люблять чистити картоплю та карасів, патрати курей та лупити яйця для яєшні, а насправді - ні, ні і ще раз ні! Найбільше вони люблять спати. Отак от.
Потомственні бовдури одружуються для того, аби вони варили борщі, витирали сопляки дітям та молилися на ікони, бажаючи чоловікові здравія та грошовитої праці, аби вистачало і на шиншилові шуби, і на коштовні брязкальця, і на подорожі до екзотичних країн. Та насправді жінки створені виключно для того, аби їх любили і догоджали як болячкам. Тоді вони стають м“якосердними, улесливими та вельми велелюбними. Наче.
Бо у мене так воно і є. Їздить на мені супружниця, наче відьма у ступі, ганяє туди-сюди. І все по ділу. Але як надходить вечір, то немає від опуклої венери спасу аж до ранку. І так щодня.
Ну, трохи схуднув, очі світяться від виснаження навіть у темряві, як у кота під час весняних ігрищ, ноги заплітаються. Тож коли уранці човпаю на роботу пні корчувати, то руки трохи дрижать, наче з перепою. Та то дрібниці. Головне - жінка мене ой як любить! А от у сусіда Миколи...
Корчуємо удвох штурпаки від зрізаних дубів, хекаємо як навіжені. Підганяємо одне одного в шию, бо якщо не встигнемо до вечора вичистити ділянку, то лісник нас завтра загризе. Це й зрозуміло: уранці прицургенить бригада садівників з саджанцями сосни, а ділянку не вичищено. А раз так, то не бачити нам третини зарплатні. Натомість почуємо гучне добірне матюччя. А кричить він - йой! Усю живність у лісгоспі за зиму розлякав своїм ревом. Навіть ведмеді попрокидалися у своїх барлогах посеред лютого місяця і дременули в сусідні діброви. І їжаки також, до речі.Так що робота у нас відповідальна, люди залежать від людей, а зарплатня від вчасно виконаної роботи. А на додачу лісник змусить голими руками проріджувати ділянки з молодими посадками. Спробуйте якось і ви висмикнути дубця з землі,- то вам не вареники з маслом глитати. Без потрібних навичок та досвіду легко набудете геморой. А то така штука капосна, що і світ стане немилим, чесно кажу.
Аж коли сонце сіло за обрій, доволочили останнього пня на узбіччя ділянки та сіли на ньому відпочити. Микола, сердитий, мов чорт, дістав з термоска чекушку і одним ковтком повечеряв. А потім запалив цигарку і крізь зуби чвиркнув:
- Не піду до хати, Тут, в ломаках і заночую.
- Тю! Чого це? Невже вдома так погано?
- Не те слово. Тута чуєш як пташки співають? Це ж рай. А вдома що? Як тільки на поріг, то жінка одразу: З“явився, нарешті, гаспиде! Бодай тебе пранці з’їли! Цілими днями на своїй проклятій роботі пропадаєш, а вдома жінка одна, як білка в колесі, крутиться. Ніякої допомоги!” . Ну і так далі.
- А ти не пробував до неї підлеститися? - питаю.
- Пробував. І не раз. Повечеряю, помиюся, ляжу тихенько в ліжко трішки відпочити, а вона вже під боком, торсає і шепче: “Чоловіче, давай кохатися”. Кажу: “Зачекай годинку, трішки одсапаюся”. -А вона в крик! “Ти мене не любиш! Ти вже забув що таке жінка-а-а-а!”.
- І справді, дилема. Моя дружина дає трохи подрімати в клуні біля кабанів, нагодує як слід, в ліжко попід руки приводить. Навіть спинку почухає, аби отримав повне задоволення. Ну вже аж потім реалізовую її амурні мрії та сподівання. І мені добре, і їй. Одна морока: вже тричі за півроку довелося купувати нові ліжка. А вона мені:
- Годі витрачати гроші на дивани! Давай спати як японці - прямо на долівці! І кабза буде цілою, і миші з-підпілля повтікають.
Я й згодився, бо думка розумна і практична. Та й спати на дошках корисно для спини. А вона у мене після роботи у лісі ой як болить. Тепер трохи полегшало. А як дошки починають рипіти, то беру молотка і забиваю цвяхи, що вилізли з половиць, глибше. І всьо.
Мовчить Микола, думу думає. Воно й зрозуміло: нині березень місяць, уночі у лісі, навіть якщо з головою заритися у ломаччя, то до ранку може і кабака замерзнути. А вдома тепло. Вибір складний - або розлючена відьма з теплою піччю, або лісові хащі з зашпорами у вухах та пальцях . А уранці треба ще одну ділянку корчувати, не меншу, аніж сьогодні.
Не наважився я товариша підбивати йти зі мною в село, віддав йому свою чекушку бормотухи та почалапав напрошки через ліс до власної оселі.
Жінка-щебетуха зустріла мене приязною усмішкою, роздягнула, розцілувала, мов Божу ікону на Святвечір, підсунула під носа тарілю з і смажениною та встромила до рук ополоника.
- Їж, любий, їж милий, набирайся сил”.
А сама сіла напроти з залюбленим поглядом і з замилуванням спостерігала, як я чвакаю м“ясцем. І так мені стало приємно на душі, наче там голі мавки танцювали гопака. Вельми втішливо, коли турботлива дружина шанує та поважає свого чоловіченька.
Облизав я кухонну утвар, подякував за смачну вечерю своїй сердечній половинці і кажу:
- Сонце ясне, потрібна твоя порада. У Миколи біда.
- Яка така біда? - стривожено питає духмяна квіточка.
- Не хоче Микола йти додому ночувати, жінка його пиляє і гризе нещадно.
- А чого так?
Довелося розказати їй всю правду.
Зажурилася дружина, носа похнюпила, навіть слізка скотилася щокою, коли я описував, як Микола заривався з головою в холодні та вогкі дрова аби заночувати. Довго думала, дуже довго, я аж злякався, чи не заподіяв їй своєю розповіддю душевну травму.
Згодом вона підійшла, сіла мені на коліна, обняла за шию і промуркотіла:
- Годі відпочивати після праці в клуні з кабанами. Лягай на ліжку в хаті, отому, що ми ще не розтерзали. Зачекай хвилинку, зараз постелю, а ти йди в душ і помийся хутенько.
А як вляглися на долівці - дружина накрила мене теплою вовняною ковдрою, поцілувала в щічку і заспівала колискової...
Уперше за рік спав як убитий. Нічого не снилося, нічого не тривожило. А як прокинувся - голова світла, руки не дрижать, слабкість у членах відсутня. А дружина лежить сумирно поруч і в стелю дивиться.
- Я от що подумала,- каже. - І тебе можу втратити, якщо буду ганяти як щука карася по заплаві. Хто мене любити буде, якщо здоров“я надірвеш? Тому кохатися будемо через день. А то й через два. І тільки тоді, коли будуть сили та вільний час".
І пішла кашу варити на кухню. З цього дня вона мене туди пускає тільки тоді, коли треба чогось пожувати, а до плити - боронь Боже! Береже.
А з Миколою теж усе налагодилося. Дружина сходила до його жінки та побалакала як слід. Поділилася мудрістю. І відьма щезла, а натомість з“явилася доброзичлива та турботлива дружина.
На радощах ми з Миколою навіть кинули вживати оковиту - нащо те пійло, якщо удома чекає любов та взаєморозуміння.
Через рік у нашому лісництві з’явилася вакансія корчувальника пнів: у Миколи народилася трійня, тож дружина прилаштувала його в сільському дитячому садку кочегаром на півставки. Платять небагато, але батько має змогу півдня проводити удома з сім’єю. Так що чекаю напарника. Гарантую: хутко навчу пні голими руками корчувати і дубці з землі виривати разом з корінням. І вити не згірше вовка також. Не баріться,
26.12.2020р.
Так і мусить робити добрий муж, так гадаю. Жінку потрібно лагідно поцілувати де треба, аби не розбудити - тихесенько вставати з ліжка і не навантажувати її зайвою роботою. Особливо кухонною. Вони тільки удають, що до памороків люблять чистити картоплю та карасів, патрати курей та лупити яйця для яєшні, а насправді - ні, ні і ще раз ні! Найбільше вони люблять спати. Отак от.
Потомственні бовдури одружуються для того, аби вони варили борщі, витирали сопляки дітям та молилися на ікони, бажаючи чоловікові здравія та грошовитої праці, аби вистачало і на шиншилові шуби, і на коштовні брязкальця, і на подорожі до екзотичних країн. Та насправді жінки створені виключно для того, аби їх любили і догоджали як болячкам. Тоді вони стають м“якосердними, улесливими та вельми велелюбними. Наче.
Бо у мене так воно і є. Їздить на мені супружниця, наче відьма у ступі, ганяє туди-сюди. І все по ділу. Але як надходить вечір, то немає від опуклої венери спасу аж до ранку. І так щодня.
Ну, трохи схуднув, очі світяться від виснаження навіть у темряві, як у кота під час весняних ігрищ, ноги заплітаються. Тож коли уранці човпаю на роботу пні корчувати, то руки трохи дрижать, наче з перепою. Та то дрібниці. Головне - жінка мене ой як любить! А от у сусіда Миколи...
Корчуємо удвох штурпаки від зрізаних дубів, хекаємо як навіжені. Підганяємо одне одного в шию, бо якщо не встигнемо до вечора вичистити ділянку, то лісник нас завтра загризе. Це й зрозуміло: уранці прицургенить бригада садівників з саджанцями сосни, а ділянку не вичищено. А раз так, то не бачити нам третини зарплатні. Натомість почуємо гучне добірне матюччя. А кричить він - йой! Усю живність у лісгоспі за зиму розлякав своїм ревом. Навіть ведмеді попрокидалися у своїх барлогах посеред лютого місяця і дременули в сусідні діброви. І їжаки також, до речі.Так що робота у нас відповідальна, люди залежать від людей, а зарплатня від вчасно виконаної роботи. А на додачу лісник змусить голими руками проріджувати ділянки з молодими посадками. Спробуйте якось і ви висмикнути дубця з землі,- то вам не вареники з маслом глитати. Без потрібних навичок та досвіду легко набудете геморой. А то така штука капосна, що і світ стане немилим, чесно кажу.
Аж коли сонце сіло за обрій, доволочили останнього пня на узбіччя ділянки та сіли на ньому відпочити. Микола, сердитий, мов чорт, дістав з термоска чекушку і одним ковтком повечеряв. А потім запалив цигарку і крізь зуби чвиркнув:
- Не піду до хати, Тут, в ломаках і заночую.
- Тю! Чого це? Невже вдома так погано?
- Не те слово. Тута чуєш як пташки співають? Це ж рай. А вдома що? Як тільки на поріг, то жінка одразу: З“явився, нарешті, гаспиде! Бодай тебе пранці з’їли! Цілими днями на своїй проклятій роботі пропадаєш, а вдома жінка одна, як білка в колесі, крутиться. Ніякої допомоги!” . Ну і так далі.
- А ти не пробував до неї підлеститися? - питаю.
- Пробував. І не раз. Повечеряю, помиюся, ляжу тихенько в ліжко трішки відпочити, а вона вже під боком, торсає і шепче: “Чоловіче, давай кохатися”. Кажу: “Зачекай годинку, трішки одсапаюся”. -А вона в крик! “Ти мене не любиш! Ти вже забув що таке жінка-а-а-а!”.
- І справді, дилема. Моя дружина дає трохи подрімати в клуні біля кабанів, нагодує як слід, в ліжко попід руки приводить. Навіть спинку почухає, аби отримав повне задоволення. Ну вже аж потім реалізовую її амурні мрії та сподівання. І мені добре, і їй. Одна морока: вже тричі за півроку довелося купувати нові ліжка. А вона мені:
- Годі витрачати гроші на дивани! Давай спати як японці - прямо на долівці! І кабза буде цілою, і миші з-підпілля повтікають.
Я й згодився, бо думка розумна і практична. Та й спати на дошках корисно для спини. А вона у мене після роботи у лісі ой як болить. Тепер трохи полегшало. А як дошки починають рипіти, то беру молотка і забиваю цвяхи, що вилізли з половиць, глибше. І всьо.
Мовчить Микола, думу думає. Воно й зрозуміло: нині березень місяць, уночі у лісі, навіть якщо з головою заритися у ломаччя, то до ранку може і кабака замерзнути. А вдома тепло. Вибір складний - або розлючена відьма з теплою піччю, або лісові хащі з зашпорами у вухах та пальцях . А уранці треба ще одну ділянку корчувати, не меншу, аніж сьогодні.
Не наважився я товариша підбивати йти зі мною в село, віддав йому свою чекушку бормотухи та почалапав напрошки через ліс до власної оселі.
Жінка-щебетуха зустріла мене приязною усмішкою, роздягнула, розцілувала, мов Божу ікону на Святвечір, підсунула під носа тарілю з і смажениною та встромила до рук ополоника.
- Їж, любий, їж милий, набирайся сил”.
А сама сіла напроти з залюбленим поглядом і з замилуванням спостерігала, як я чвакаю м“ясцем. І так мені стало приємно на душі, наче там голі мавки танцювали гопака. Вельми втішливо, коли турботлива дружина шанує та поважає свого чоловіченька.
Облизав я кухонну утвар, подякував за смачну вечерю своїй сердечній половинці і кажу:
- Сонце ясне, потрібна твоя порада. У Миколи біда.
- Яка така біда? - стривожено питає духмяна квіточка.
- Не хоче Микола йти додому ночувати, жінка його пиляє і гризе нещадно.
- А чого так?
Довелося розказати їй всю правду.
Зажурилася дружина, носа похнюпила, навіть слізка скотилася щокою, коли я описував, як Микола заривався з головою в холодні та вогкі дрова аби заночувати. Довго думала, дуже довго, я аж злякався, чи не заподіяв їй своєю розповіддю душевну травму.
Згодом вона підійшла, сіла мені на коліна, обняла за шию і промуркотіла:
- Годі відпочивати після праці в клуні з кабанами. Лягай на ліжку в хаті, отому, що ми ще не розтерзали. Зачекай хвилинку, зараз постелю, а ти йди в душ і помийся хутенько.
А як вляглися на долівці - дружина накрила мене теплою вовняною ковдрою, поцілувала в щічку і заспівала колискової...
Уперше за рік спав як убитий. Нічого не снилося, нічого не тривожило. А як прокинувся - голова світла, руки не дрижать, слабкість у членах відсутня. А дружина лежить сумирно поруч і в стелю дивиться.
- Я от що подумала,- каже. - І тебе можу втратити, якщо буду ганяти як щука карася по заплаві. Хто мене любити буде, якщо здоров“я надірвеш? Тому кохатися будемо через день. А то й через два. І тільки тоді, коли будуть сили та вільний час".
І пішла кашу варити на кухню. З цього дня вона мене туди пускає тільки тоді, коли треба чогось пожувати, а до плити - боронь Боже! Береже.
А з Миколою теж усе налагодилося. Дружина сходила до його жінки та побалакала як слід. Поділилася мудрістю. І відьма щезла, а натомість з“явилася доброзичлива та турботлива дружина.
На радощах ми з Миколою навіть кинули вживати оковиту - нащо те пійло, якщо удома чекає любов та взаєморозуміння.
Через рік у нашому лісництві з’явилася вакансія корчувальника пнів: у Миколи народилася трійня, тож дружина прилаштувала його в сільському дитячому садку кочегаром на півставки. Платять небагато, але батько має змогу півдня проводити удома з сім’єю. Так що чекаю напарника. Гарантую: хутко навчу пні голими руками корчувати і дубці з землі виривати разом з корінням. І вити не згірше вовка також. Не баріться,
26.12.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію