Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.16
19:57
ось поет на променаді
проминає повію
мова тут не
про молодих поетів які
те саме що повії
або старих повій
котрі чим не поети
отже
проминає повію
мова тут не
про молодих поетів які
те саме що повії
або старих повій
котрі чим не поети
отже
2026.04.16
19:17
Розповім тобі казку про літній насичений вечір,
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.
Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.
Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває
2026.04.16
17:52
Упереджуючий «удар» Ізяслава.
Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,
Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,
2026.04.16
17:46
Скриньку
Легковажної жінки Пандори
Зачинили золотим ключиком,
Що повісили на тонку шию
Гейші на ймення Аой Неко,*
Що заблукала серед руїн Хіросіми,
Шукаючи загублену єну
З драконом гори Нараями**.
Легковажної жінки Пандори
Зачинили золотим ключиком,
Що повісили на тонку шию
Гейші на ймення Аой Неко,*
Що заблукала серед руїн Хіросіми,
Шукаючи загублену єну
З драконом гори Нараями**.
2026.04.16
17:04
Я довго йшов
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.
Я шукав Істину
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.
Я шукав Істину
2026.04.16
13:18
Знати про гостинці мав би вчасно,
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.
Ну окей, життя іде - як шоу,
Ти сюди послухай і прикинь.
Повертайсь, побачимося знову,
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.
Ну окей, життя іде - як шоу,
Ти сюди послухай і прикинь.
Повертайсь, побачимося знову,
2026.04.16
13:01
Ледь чутні промені ранкові
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.
Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.
Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
2026.04.16
12:52
Міняються і віра, і пенати,
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.
І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.
І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти
2026.04.15
19:44
І
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,
2026.04.15
16:59
квіти троянди квіти лілії
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
2026.04.15
16:13
Сію дні крізь сито –
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
2026.04.15
12:46
Голос віків звучить
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,
2026.04.15
10:44
Цвітуть: конвалії, бузки,
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.
2026.04.15
06:41
Костянтин Ваншенкін (1925-2012)
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!
Що несе майбуття?
2026.04.15
05:39
В березні та квітні
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -
2026.04.14
22:09
У тому квітні молодість співала,
Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.
Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Наодинці з бідою
- Замовляти місце на кладовищі або кремувати і підхоронювати в дідову могилу, - якось байдуже, опустивши важку голову, промовила Віра. Додавши виправдовуючись, - я йому не мамка і не нянька, щоб його, як немовля, на руках гойдати. Чому ж ти не забрав старого до себе? Хай би тобі виймав кожен Божий день душу. А то з'являвся раз у місяць, а зараз репетуєш і мене звинувачуєш. Господи, дай Боже всім так прожити, як "скнів" твій тато. Купався, як сир у маслі, а я йому розбещеному, невдячному годила.
- Мамо, ти чуєш себе? У мене кожен день рейвах на роботі, дружина, троє дітей. Я ж регулярно дзвонив, а батько на тебе жалівся, що ти весь час десь вешталася, а він нещасний, хворий, самотній - дома.
- От скотина!
- Мамо, ти мабуть, збожеволіла? - про мертвих погано не говорять, не забувай, що він мій батько і я його любив!
- Що вже говорити, що сталося, те сталося. Повідом Максу, що тата вже немає. На похорони з Америки він, звісно, не приїде, бо за п'ять років ні разу не вибрався, але хоч дізнається, свічку поставить.
- І це все, що ти зараз можеш мені сказати? Ти бажала йому смерті, він для тебе був обузою, кісткою в горлі!!! - син гримнув дверима, лишивши матір наодинці з бідою.
Віра пішла на балкон. Діставши з шухляди невеличкої тумбочки сховану, начату пачку цигарок, жадібно затягнулася, пустивши їдкий дим зі скривленого рота в сніжну колотнечу простору. Руки тремтіли, вибивали чечітку на підвіконні. У важкі часи свого життя і депресії вона інколи, потай від чоловіка, смалила, а той ніколи не брав до рук цигарок, і тому дуже сварився з дружиною. Вона по звичці зиркнула на двері, чи Віктор на цей раз її не зловить на гарячому, але згадавши, що він вже ніколи не встане, не обізветься, сумно та полегшено зітхнула. Лапатий сніг сипав з каламутного неба роєм білих ос, жалячи її обличчя, падав і падав на пишне, густе волосся, коли вона нахилялася вниз, щоб випустити куряву гіркого диму. Віра, не зважаючи на те, що промерзла до кісток в махровому халаті, викурювала сигарету за сигаретою, згадуючи своє спільне життя з чоловіком.
Ось він біжить молодий, кароокий, чорнявий, щасливий з букетом бордових троянд назустріч і дякує за сина, а після приходить вночі п'яний, розгнузданий і тягає її за волосся по квартирі за те, що вона послала його під три чорти, бо терпіти не могла п'яних. Він не приходить три дні поспіль ночувати і щоб загладити свою провину дарує золоті кульчики з рубінами. Вона пригадує Сочі, тепле чаїне море, його ніжні, нахабні руки під солоною водою, звабливий погляд, а після лікування від корости, бо він на кілька діб відправив її з дітьми раніше додому. Ніби-то не було чотири квитка на один рейс в літаку. А коли у Віктора з'явилася вісімнадцятирічна, довгонога секретарка з лупатими, як у риби, очима і роздутими губами, перейшов спати у іншу кімнату, пославшись на те, що кричить і лякає її щоночі. Віра сама була не проти змін, на той час давно зникла повага і кохання. Залишився спільний дах над головою, майно, сини і звичка, що так має бути завше. Вона повністю віддавала себе дітям, роботі, домашнім справам і не дуже переймалася тим, що вони з Віктором все більше і більше віддаляються один від одного. Тоді у свої тридцять шість вона відчувала себе затравленим звірком, який інколи випускає кігті, щоб захиститись від більш страшного звіра.
Якби не задзвенів двірний дзвінок, вона так ще довго маячила б прикутою до балкона, нікотину і своїх невтішних думок.
На порозі стояв поліцейський і повідомив, що в крові Віриного чоловіка - Шматка Віктора Гавриловича - виявили клофелін і отруту.
- Обшук в квартирі, впустіть, громадянко!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Наодинці з бідою
ІV
Це ти в усьому винна!!! - кричав Сергій матері. Я ж тебе просив, щоб ти не залишала батька одного! А що тепер? Ти мені можеш сказати, що нам робити?
- Замовляти місце на кладовищі або кремувати і підхоронювати в дідову могилу, - якось байдуже, опустивши важку голову, промовила Віра. Додавши виправдовуючись, - я йому не мамка і не нянька, щоб його, як немовля, на руках гойдати. Чому ж ти не забрав старого до себе? Хай би тобі виймав кожен Божий день душу. А то з'являвся раз у місяць, а зараз репетуєш і мене звинувачуєш. Господи, дай Боже всім так прожити, як "скнів" твій тато. Купався, як сир у маслі, а я йому розбещеному, невдячному годила.
- Мамо, ти чуєш себе? У мене кожен день рейвах на роботі, дружина, троє дітей. Я ж регулярно дзвонив, а батько на тебе жалівся, що ти весь час десь вешталася, а він нещасний, хворий, самотній - дома.
- От скотина!
- Мамо, ти мабуть, збожеволіла? - про мертвих погано не говорять, не забувай, що він мій батько і я його любив!
- Що вже говорити, що сталося, те сталося. Повідом Максу, що тата вже немає. На похорони з Америки він, звісно, не приїде, бо за п'ять років ні разу не вибрався, але хоч дізнається, свічку поставить.
- І це все, що ти зараз можеш мені сказати? Ти бажала йому смерті, він для тебе був обузою, кісткою в горлі!!! - син гримнув дверима, лишивши матір наодинці з бідою.
Віра пішла на балкон. Діставши з шухляди невеличкої тумбочки сховану, начату пачку цигарок, жадібно затягнулася, пустивши їдкий дим зі скривленого рота в сніжну колотнечу простору. Руки тремтіли, вибивали чечітку на підвіконні. У важкі часи свого життя і депресії вона інколи, потай від чоловіка, смалила, а той ніколи не брав до рук цигарок, і тому дуже сварився з дружиною. Вона по звичці зиркнула на двері, чи Віктор на цей раз її не зловить на гарячому, але згадавши, що він вже ніколи не встане, не обізветься, сумно та полегшено зітхнула. Лапатий сніг сипав з каламутного неба роєм білих ос, жалячи її обличчя, падав і падав на пишне, густе волосся, коли вона нахилялася вниз, щоб випустити куряву гіркого диму. Віра, не зважаючи на те, що промерзла до кісток в махровому халаті, викурювала сигарету за сигаретою, згадуючи своє спільне життя з чоловіком.
Ось він біжить молодий, кароокий, чорнявий, щасливий з букетом бордових троянд назустріч і дякує за сина, а після приходить вночі п'яний, розгнузданий і тягає її за волосся по квартирі за те, що вона послала його під три чорти, бо терпіти не могла п'яних. Він не приходить три дні поспіль ночувати і щоб загладити свою провину дарує золоті кульчики з рубінами. Вона пригадує Сочі, тепле чаїне море, його ніжні, нахабні руки під солоною водою, звабливий погляд, а після лікування від корости, бо він на кілька діб відправив її з дітьми раніше додому. Ніби-то не було чотири квитка на один рейс в літаку. А коли у Віктора з'явилася вісімнадцятирічна, довгонога секретарка з лупатими, як у риби, очима і роздутими губами, перейшов спати у іншу кімнату, пославшись на те, що кричить і лякає її щоночі. Віра сама була не проти змін, на той час давно зникла повага і кохання. Залишився спільний дах над головою, майно, сини і звичка, що так має бути завше. Вона повністю віддавала себе дітям, роботі, домашнім справам і не дуже переймалася тим, що вони з Віктором все більше і більше віддаляються один від одного. Тоді у свої тридцять шість вона відчувала себе затравленим звірком, який інколи випускає кігті, щоб захиститись від більш страшного звіра.
Якби не задзвенів двірний дзвінок, вона так ще довго маячила б прикутою до балкона, нікотину і своїх невтішних думок.
На порозі стояв поліцейський і повідомив, що в крові Віриного чоловіка - Шматка Віктора Гавриловича - виявили клофелін і отруту.
- Обшук в квартирі, впустіть, громадянко!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
