Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Наодинці з бідою
- Замовляти місце на кладовищі або кремувати і підхоронювати в дідову могилу, - якось байдуже, опустивши важку голову, промовила Віра. Додавши виправдовуючись, - я йому не мамка і не нянька, щоб його, як немовля, на руках гойдати. Чому ж ти не забрав старого до себе? Хай би тобі виймав кожен Божий день душу. А то з'являвся раз у місяць, а зараз репетуєш і мене звинувачуєш. Господи, дай Боже всім так прожити, як "скнів" твій тато. Купався, як сир у маслі, а я йому розбещеному, невдячному годила.
- Мамо, ти чуєш себе? У мене кожен день рейвах на роботі, дружина, троє дітей. Я ж регулярно дзвонив, а батько на тебе жалівся, що ти весь час десь вешталася, а він нещасний, хворий, самотній - дома.
- От скотина!
- Мамо, ти мабуть, збожеволіла? - про мертвих погано не говорять, не забувай, що він мій батько і я його любив!
- Що вже говорити, що сталося, те сталося. Повідом Максу, що тата вже немає. На похорони з Америки він, звісно, не приїде, бо за п'ять років ні разу не вибрався, але хоч дізнається, свічку поставить.
- І це все, що ти зараз можеш мені сказати? Ти бажала йому смерті, він для тебе був обузою, кісткою в горлі!!! - син гримнув дверима, лишивши матір наодинці з бідою.
Віра пішла на балкон. Діставши з шухляди невеличкої тумбочки сховану, начату пачку цигарок, жадібно затягнулася, пустивши їдкий дим зі скривленого рота в сніжну колотнечу простору. Руки тремтіли, вибивали чечітку на підвіконні. У важкі часи свого життя і депресії вона інколи, потай від чоловіка, смалила, а той ніколи не брав до рук цигарок, і тому дуже сварився з дружиною. Вона по звичці зиркнула на двері, чи Віктор на цей раз її не зловить на гарячому, але згадавши, що він вже ніколи не встане, не обізветься, сумно та полегшено зітхнула. Лапатий сніг сипав з каламутного неба роєм білих ос, жалячи її обличчя, падав і падав на пишне, густе волосся, коли вона нахилялася вниз, щоб випустити куряву гіркого диму. Віра, не зважаючи на те, що промерзла до кісток в махровому халаті, викурювала сигарету за сигаретою, згадуючи своє спільне життя з чоловіком.
Ось він біжить молодий, кароокий, чорнявий, щасливий з букетом бордових троянд назустріч і дякує за сина, а після приходить вночі п'яний, розгнузданий і тягає її за волосся по квартирі за те, що вона послала його під три чорти, бо терпіти не могла п'яних. Він не приходить три дні поспіль ночувати і щоб загладити свою провину дарує золоті кульчики з рубінами. Вона пригадує Сочі, тепле чаїне море, його ніжні, нахабні руки під солоною водою, звабливий погляд, а після лікування від корости, бо він на кілька діб відправив її з дітьми раніше додому. Ніби-то не було чотири квитка на один рейс в літаку. А коли у Віктора з'явилася вісімнадцятирічна, довгонога секретарка з лупатими, як у риби, очима і роздутими губами, перейшов спати у іншу кімнату, пославшись на те, що кричить і лякає її щоночі. Віра сама була не проти змін, на той час давно зникла повага і кохання. Залишився спільний дах над головою, майно, сини і звичка, що так має бути завше. Вона повністю віддавала себе дітям, роботі, домашнім справам і не дуже переймалася тим, що вони з Віктором все більше і більше віддаляються один від одного. Тоді у свої тридцять шість вона відчувала себе затравленим звірком, який інколи випускає кігті, щоб захиститись від більш страшного звіра.
Якби не задзвенів двірний дзвінок, вона так ще довго маячила б прикутою до балкона, нікотину і своїх невтішних думок.
На порозі стояв поліцейський і повідомив, що в крові Віриного чоловіка - Шматка Віктора Гавриловича - виявили клофелін і отруту.
- Обшук в квартирі, впустіть, громадянко!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Наодинці з бідою
ІV
Це ти в усьому винна!!! - кричав Сергій матері. Я ж тебе просив, щоб ти не залишала батька одного! А що тепер? Ти мені можеш сказати, що нам робити?
- Замовляти місце на кладовищі або кремувати і підхоронювати в дідову могилу, - якось байдуже, опустивши важку голову, промовила Віра. Додавши виправдовуючись, - я йому не мамка і не нянька, щоб його, як немовля, на руках гойдати. Чому ж ти не забрав старого до себе? Хай би тобі виймав кожен Божий день душу. А то з'являвся раз у місяць, а зараз репетуєш і мене звинувачуєш. Господи, дай Боже всім так прожити, як "скнів" твій тато. Купався, як сир у маслі, а я йому розбещеному, невдячному годила.
- Мамо, ти чуєш себе? У мене кожен день рейвах на роботі, дружина, троє дітей. Я ж регулярно дзвонив, а батько на тебе жалівся, що ти весь час десь вешталася, а він нещасний, хворий, самотній - дома.
- От скотина!
- Мамо, ти мабуть, збожеволіла? - про мертвих погано не говорять, не забувай, що він мій батько і я його любив!
- Що вже говорити, що сталося, те сталося. Повідом Максу, що тата вже немає. На похорони з Америки він, звісно, не приїде, бо за п'ять років ні разу не вибрався, але хоч дізнається, свічку поставить.
- І це все, що ти зараз можеш мені сказати? Ти бажала йому смерті, він для тебе був обузою, кісткою в горлі!!! - син гримнув дверима, лишивши матір наодинці з бідою.
Віра пішла на балкон. Діставши з шухляди невеличкої тумбочки сховану, начату пачку цигарок, жадібно затягнулася, пустивши їдкий дим зі скривленого рота в сніжну колотнечу простору. Руки тремтіли, вибивали чечітку на підвіконні. У важкі часи свого життя і депресії вона інколи, потай від чоловіка, смалила, а той ніколи не брав до рук цигарок, і тому дуже сварився з дружиною. Вона по звичці зиркнула на двері, чи Віктор на цей раз її не зловить на гарячому, але згадавши, що він вже ніколи не встане, не обізветься, сумно та полегшено зітхнула. Лапатий сніг сипав з каламутного неба роєм білих ос, жалячи її обличчя, падав і падав на пишне, густе волосся, коли вона нахилялася вниз, щоб випустити куряву гіркого диму. Віра, не зважаючи на те, що промерзла до кісток в махровому халаті, викурювала сигарету за сигаретою, згадуючи своє спільне життя з чоловіком.
Ось він біжить молодий, кароокий, чорнявий, щасливий з букетом бордових троянд назустріч і дякує за сина, а після приходить вночі п'яний, розгнузданий і тягає її за волосся по квартирі за те, що вона послала його під три чорти, бо терпіти не могла п'яних. Він не приходить три дні поспіль ночувати і щоб загладити свою провину дарує золоті кульчики з рубінами. Вона пригадує Сочі, тепле чаїне море, його ніжні, нахабні руки під солоною водою, звабливий погляд, а після лікування від корости, бо він на кілька діб відправив її з дітьми раніше додому. Ніби-то не було чотири квитка на один рейс в літаку. А коли у Віктора з'явилася вісімнадцятирічна, довгонога секретарка з лупатими, як у риби, очима і роздутими губами, перейшов спати у іншу кімнату, пославшись на те, що кричить і лякає її щоночі. Віра сама була не проти змін, на той час давно зникла повага і кохання. Залишився спільний дах над головою, майно, сини і звичка, що так має бути завше. Вона повністю віддавала себе дітям, роботі, домашнім справам і не дуже переймалася тим, що вони з Віктором все більше і більше віддаляються один від одного. Тоді у свої тридцять шість вона відчувала себе затравленим звірком, який інколи випускає кігті, щоб захиститись від більш страшного звіра.
Якби не задзвенів двірний дзвінок, вона так ще довго маячила б прикутою до балкона, нікотину і своїх невтішних думок.
На порозі стояв поліцейський і повідомив, що в крові Віриного чоловіка - Шматка Віктора Гавриловича - виявили клофелін і отруту.
- Обшук в квартирі, впустіть, громадянко!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
