Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.15
23:28
Нам скоро з літечком прощатись,
із сонцем лагідним, з теплом.
Нам скоро з осінню вітатись,
вона вже поряд із селом.
Несе з собою прохолоду,
рубінів кошик, бурштину,
бо має хист і є охота
із сонцем лагідним, з теплом.
Нам скоро з осінню вітатись,
вона вже поряд із селом.
Несе з собою прохолоду,
рубінів кошик, бурштину,
бо має хист і є охота
2026.08.15
23:15
Втрапивши у вир у плині часу
Захлиналась лінія життя.
Виходила дівчина на трасу,
Скерувавши шлях свій без пуття.
Бракувало їй дороговказу,
Завела стежина не туди.
Тим, що хочуть всього і одразу
Захлиналась лінія життя.
Виходила дівчина на трасу,
Скерувавши шлях свій без пуття.
Бракувало їй дороговказу,
Завела стежина не туди.
Тим, що хочуть всього і одразу
2026.08.15
21:58
Виступали за мир у Яркенді
Ліліпути великі й середні.
А сварились малі,
Бо нема взагалі
Чим займатися ще у Яркенді.
Ліліпути скакали до Львова,
А у качки відпала підкова
Ліліпути великі й середні.
А сварились малі,
Бо нема взагалі
Чим займатися ще у Яркенді.
Ліліпути скакали до Львова,
А у качки відпала підкова
2026.08.15
20:29
Зійде ніч, у млі розтане ліс
У світлі ламані кольори, тлінний літ
Мерзле скло примар на вигоні
Виплітає сиву сіть, однотонну, тон у тон
При огні триває літній сон
Нестійкі його чари
Тло повсякчас одне
У світлі ламані кольори, тлінний літ
Мерзле скло примар на вигоні
Виплітає сиву сіть, однотонну, тон у тон
При огні триває літній сон
Нестійкі його чари
Тло повсякчас одне
2026.08.15
19:03
у поетичній жилі
осені бажання
поет прохає осені
що зробиш
ще не летять птахи
у вирій
листячко не вяне
але поетові кортить
осені бажання
поет прохає осені
що зробиш
ще не летять птахи
у вирій
листячко не вяне
але поетові кортить
2026.08.15
14:46
… жаским улюбленцем Сатурна,
що тричі збуджується ранком,
між вапнякового каміння
у необачності світанків,
у віддзеркаленні примарнім ,
неговіркого павутиння,
на лавах парків, у книгарнях,
між мурашиного сп’яніння …
що тричі збуджується ранком,
між вапнякового каміння
у необачності світанків,
у віддзеркаленні примарнім ,
неговіркого павутиння,
на лавах парків, у книгарнях,
між мурашиного сп’яніння …
2026.08.15
13:20
Так слово розпадається, мов замок.
Так степ застиг у дивних відчуттях.
Пророк іде приречено на захід,
Мов змучений і згододнілий птах.
Надія розпадається на друзки.
Шепочуть трави давні молитви.
Змарніло місце для любові й дружби.
Так степ застиг у дивних відчуттях.
Пророк іде приречено на захід,
Мов змучений і згододнілий птах.
Надія розпадається на друзки.
Шепочуть трави давні молитви.
Змарніло місце для любові й дружби.
2026.08.15
13:14
Ніколи не помиряться, їй Богу,
розбійники з великої дороги.
Ця візія «у мене на виду»,
чи сплю, чи то дрімаю на ходу,
отямлюсь і дивуюся із того,
які я миролюбні діалоги
з юрбою войовничою веду.
Та й наяву є видива чимало –
розбійники з великої дороги.
Ця візія «у мене на виду»,
чи сплю, чи то дрімаю на ходу,
отямлюсь і дивуюся із того,
які я миролюбні діалоги
з юрбою войовничою веду.
Та й наяву є видива чимало –
2026.08.15
12:54
Чарівно бути жінкою твоєю:
торкатися губами спраглих уст,
лебідкою кружляти над землею
і слухати дощів осінній блюз.
Чудесно бути пристрастю, в якої
від божевілля ревно зносить «дах»,
від насолод медових серце млоїть,
торкатися губами спраглих уст,
лебідкою кружляти над землею
і слухати дощів осінній блюз.
Чудесно бути пристрастю, в якої
від божевілля ревно зносить «дах»,
від насолод медових серце млоїть,
2026.08.15
10:22
Нова зоря над попелищем
Наступного ранку після перемоги Цезар і Клеопатра знову стояли на балконі палацу Брухейона. Війна закінчилася. Вона була повноправною царицею Єгипту, а три легіони під керівництвом Руфіо залишалися в місті як гарантія її влади.
2026.08.15
07:04
Серпня вічний почет
Нами добре знаний -
Прохолодні ночі
Та густі тумани.
Поруділі трави
І нудьга осіння, -
Це все серпня справи,
Це його уміння.
Нами добре знаний -
Прохолодні ночі
Та густі тумани.
Поруділі трави
І нудьга осіння, -
Це все серпня справи,
Це його уміння.
2026.08.14
22:59
Дощі й дощі. Тріщить загата.
Ллє прямовисно і навскіс.
Береза вкотре, пелехата,
не ладна розчесати кіс.
Кущі розвихрились бузкові,
півонії втрачають стрій.
А хмари знов напоготові
Ллє прямовисно і навскіс.
Береза вкотре, пелехата,
не ладна розчесати кіс.
Кущі розвихрились бузкові,
півонії втрачають стрій.
А хмари знов напоготові
2026.08.14
18:37
погода що міняється настійно
привносить чи скасовує
натхнення
так ніби чим би
не кардіограма
що відбивається у першім-
ліпшім тексті
гадається про серце невгамовне
привносить чи скасовує
натхнення
так ніби чим би
не кардіограма
що відбивається у першім-
ліпшім тексті
гадається про серце невгамовне
2026.08.14
17:29
my holy land
stays on two ancient whales
and
the third one
is a nomad-dolphin
runs on a blackened star
as far
as someone makes a wish
stays on two ancient whales
and
the third one
is a nomad-dolphin
runs on a blackened star
as far
as someone makes a wish
2026.08.14
13:29
Крізь сиву хмару світить сонце,
Мов пробивається з-за ґрат,
І зазирає до віконця,
Неначе гноблений Сократ.
Воно важливе щось промовить
Крізь огорожу тлустих хмар,
Крізь тлум, репресії і мори,
Крізь заборони від нездар.
Мов пробивається з-за ґрат,
І зазирає до віконця,
Неначе гноблений Сократ.
Воно важливе щось промовить
Крізь огорожу тлустих хмар,
Крізь тлум, репресії і мори,
Крізь заборони від нездар.
2026.08.14
12:49
Я б до тебе пішла, та боюся високих трав.
Я б тобі прокричала – боюся відлуння грому.
Без човна попливла б, та глибокий і чорний став,
І не вийти на березі темному і слизькому.
Я б тобі написала про все, та немає слів.
Полетіла б до тебе, та небо
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я б тобі прокричала – боюся відлуння грому.
Без човна попливла б, та глибокий і чорний став,
І не вийти на березі темному і слизькому.
Я б тобі написала про все, та немає слів.
Полетіла б до тебе, та небо
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
У пошуках щастя
Як чудово сидіти на березі річки і споглядати навколо Божу красу. Лавандове небо полоскало в прозорій воді кучеряві коси верболіз, лагідне сонце гралося з перистими хмарками в піжмурки. Синьоока далина вабила до себе воркітливих голубів, що спурхували з квітучих дерев в бузковий простір. У затишнім лататті цілувалися білосніжні лебеді. Якби ж і їй крила, теж полетіла б за небокрай в пошуку щастя - мріяла Віра. У соковитій отаві гуділи пухнасті джмелі, бджоли перелітаючи з жовтої квітки на рожеву. Коники діставали смички і вигравали на скрипках фантастичні мелодії травня.
Віра сиділа на бережині і блаженно теплою долонею пестила шовкову траву. Її пальці ковзали по м'якій руні та несподівано намацали щось на поверхні землі. Коли Віра подивилася на те, що знайшла неймовірно зраділа. На долоні виблискував золотий, гравірований, старовинний, чималий натільний хрест, але на ньому не було написано "Спаси і збережи". Віра сполоснула знахідку у чистій воді і одягла на ланцюжок, що колись подарував чоловік. Тільки вона повісила хрест на шию, як небо миттєво почорніло і стрілою вдарила блискавиця. Яскраве сонце зникло, а з громового неба посипався, волоським горіхом, град. Жінка схопилася на ноги і почала тікати від негоди. Вибігла на битий шлях щоб сховатися в батьківській хаті, але побачила, що на зустріч мчить стадо худоби. Величезні чорні корови та бики з гострими рогами і піною на морді били ратицями шлях, нахиляли страшні голови до землі. Розлючені чудовиська готові були розчавити, розтерзати Віру в будь-яку мить. Жінка зостраху сховалася за старим крислатим дубом, що ріс обабіч дороги. Серце вискакувало з грудей. За тим же деревом сховалася від лиха згорблена старенька бабця в черничому вбрані.
- Господи, сказала Віра, що коїться зі світом, Ви це бачили?
- Бачила, доню, і не раз, це жах!
Зніми з себе хрест і поклади туди де взяла, ти ще не готова нести таку непідсильну, важку ношу. Візьми мою лозину і нею відганяй шалених тварин.
Віра так і зробила. Вона била лозою скажену худобу з налитими кривавими очима і помалу пробиралася до річки, щоб покласти хрест на місце. Вона майже дійшла до того місця, де знайшла цей символ, але тут найлютіший, божевільний бик накинувся на неї і піднявши на роги жбурнув у річку. Опинившись в воді ледь перевела дух, як відчула, що хтось її тягне за ноги на дно ріки. Віра почала відбиватися від того чудовиська, що хотіло її втопити. Вода була настільки каламутною, що побачити ворога не вдавалося. Вона задихалася, наковтавшись брудної води. Виснажилася, почала втрачати свідомість, не було більше сил боротися. З останніх зусиль зібравши волю Віра зірвала хрест зі своїх грудей разом з ланцюжком. Ворог відступив і з жертвою почав спливати на верх. З першим вдихом повітря Віра від жаху закричала прокинувшись -
Віктор! Віктор! Навіщо, за що? Це він її душив і намагався втопити.
- Свят, свят, свят - перехрестилася Віра приклавши свій натільний хрестик до вуст. Серце шалено калатало, волосся було мокрим, ніби щойно прийняла душ. Вона хватала повітря, як риба, яку викинули на узбережжя, хоча в кімнаті був сильний холод - протягом дуло з відчиненого вікна.
- Це сон, це просто жахливий кошмар, страхітливе видіння, сама себе заспокоювала жінка закутавшись у ковдру. З широко відкритими очима лежала на вологій подушці і не могла заспокоїтися. У напруженім мозку пропливали кадри останніх подій. Їй здавалася, що то теж жахливий сон. Та сама тиша, і зараз в проймі дверей з'явиться її чоловік і з кислою міною на обличчі попросить приготувати вівсянки. Пройшла година, а ніхто її не турбував. Тиша довбала скроні, порсалася в душі, шукала по кутках павуків і не знаходила. Віра не відчувала тіла, тепла, несила була повернутися на інший бік не те, що встати. Лежала підгарбавши ноги боячись поворухнутися. Їй нестерпно хотілося пити, в сухім горлі гіркий клубок ніяк не могла проковтнути. Вчорашня горілка давалася взнаки, пекла полинна печія і жінка не витримавши обережно піднялася. У залі на неприбраному столі знайшла мінералку і залпом випила повну склянку. Ялинка похнюпившись поволі втрачала поруділі голки минулого.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
У пошуках щастя
Vll
Як чудово сидіти на березі річки і споглядати навколо Божу красу. Лавандове небо полоскало в прозорій воді кучеряві коси верболіз, лагідне сонце гралося з перистими хмарками в піжмурки. Синьоока далина вабила до себе воркітливих голубів, що спурхували з квітучих дерев в бузковий простір. У затишнім лататті цілувалися білосніжні лебеді. Якби ж і їй крила, теж полетіла б за небокрай в пошуку щастя - мріяла Віра. У соковитій отаві гуділи пухнасті джмелі, бджоли перелітаючи з жовтої квітки на рожеву. Коники діставали смички і вигравали на скрипках фантастичні мелодії травня.
Віра сиділа на бережині і блаженно теплою долонею пестила шовкову траву. Її пальці ковзали по м'якій руні та несподівано намацали щось на поверхні землі. Коли Віра подивилася на те, що знайшла неймовірно зраділа. На долоні виблискував золотий, гравірований, старовинний, чималий натільний хрест, але на ньому не було написано "Спаси і збережи". Віра сполоснула знахідку у чистій воді і одягла на ланцюжок, що колись подарував чоловік. Тільки вона повісила хрест на шию, як небо миттєво почорніло і стрілою вдарила блискавиця. Яскраве сонце зникло, а з громового неба посипався, волоським горіхом, град. Жінка схопилася на ноги і почала тікати від негоди. Вибігла на битий шлях щоб сховатися в батьківській хаті, але побачила, що на зустріч мчить стадо худоби. Величезні чорні корови та бики з гострими рогами і піною на морді били ратицями шлях, нахиляли страшні голови до землі. Розлючені чудовиська готові були розчавити, розтерзати Віру в будь-яку мить. Жінка зостраху сховалася за старим крислатим дубом, що ріс обабіч дороги. Серце вискакувало з грудей. За тим же деревом сховалася від лиха згорблена старенька бабця в черничому вбрані.
- Господи, сказала Віра, що коїться зі світом, Ви це бачили?
- Бачила, доню, і не раз, це жах!
Зніми з себе хрест і поклади туди де взяла, ти ще не готова нести таку непідсильну, важку ношу. Візьми мою лозину і нею відганяй шалених тварин.
Віра так і зробила. Вона била лозою скажену худобу з налитими кривавими очима і помалу пробиралася до річки, щоб покласти хрест на місце. Вона майже дійшла до того місця, де знайшла цей символ, але тут найлютіший, божевільний бик накинувся на неї і піднявши на роги жбурнув у річку. Опинившись в воді ледь перевела дух, як відчула, що хтось її тягне за ноги на дно ріки. Віра почала відбиватися від того чудовиська, що хотіло її втопити. Вода була настільки каламутною, що побачити ворога не вдавалося. Вона задихалася, наковтавшись брудної води. Виснажилася, почала втрачати свідомість, не було більше сил боротися. З останніх зусиль зібравши волю Віра зірвала хрест зі своїх грудей разом з ланцюжком. Ворог відступив і з жертвою почав спливати на верх. З першим вдихом повітря Віра від жаху закричала прокинувшись -
Віктор! Віктор! Навіщо, за що? Це він її душив і намагався втопити.
- Свят, свят, свят - перехрестилася Віра приклавши свій натільний хрестик до вуст. Серце шалено калатало, волосся було мокрим, ніби щойно прийняла душ. Вона хватала повітря, як риба, яку викинули на узбережжя, хоча в кімнаті був сильний холод - протягом дуло з відчиненого вікна.
- Це сон, це просто жахливий кошмар, страхітливе видіння, сама себе заспокоювала жінка закутавшись у ковдру. З широко відкритими очима лежала на вологій подушці і не могла заспокоїтися. У напруженім мозку пропливали кадри останніх подій. Їй здавалася, що то теж жахливий сон. Та сама тиша, і зараз в проймі дверей з'явиться її чоловік і з кислою міною на обличчі попросить приготувати вівсянки. Пройшла година, а ніхто її не турбував. Тиша довбала скроні, порсалася в душі, шукала по кутках павуків і не знаходила. Віра не відчувала тіла, тепла, несила була повернутися на інший бік не те, що встати. Лежала підгарбавши ноги боячись поворухнутися. Їй нестерпно хотілося пити, в сухім горлі гіркий клубок ніяк не могла проковтнути. Вчорашня горілка давалася взнаки, пекла полинна печія і жінка не витримавши обережно піднялася. У залі на неприбраному столі знайшла мінералку і залпом випила повну склянку. Ялинка похнюпившись поволі втрачала поруділі голки минулого.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
