
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
У пошуках щастя
Як чудово сидіти на березі річки і споглядати навколо Божу красу. Лавандове небо полоскало в прозорій воді кучеряві коси верболіз, лагідне сонце гралося з перистими хмарками в піжмурки. Синьоока далина вабила до себе воркітливих голубів, що спурхували з квітучих дерев в бузковий простір. У затишнім лататті цілувалися білосніжні лебеді. Якби ж і їй крила, теж полетіла б за небокрай в пошуку щастя - мріяла Віра. У соковитій отаві гуділи пухнасті джмелі, бджоли перелітаючи з жовтої квітки на рожеву. Коники діставали смички і вигравали на скрипках фантастичні мелодії травня.
Віра сиділа на бережині і блаженно теплою долонею пестила шовкову траву. Її пальці ковзали по м'якій руні та несподівано намацали щось на поверхні землі. Коли Віра подивилася на те, що знайшла неймовірно зраділа. На долоні виблискував золотий, гравірований, старовинний, чималий натільний хрест, але на ньому не було написано "Спаси і збережи". Віра сполоснула знахідку у чистій воді і одягла на ланцюжок, що колись подарував чоловік. Тільки вона повісила хрест на шию, як небо миттєво почорніло і стрілою вдарила блискавиця. Яскраве сонце зникло, а з громового неба посипався, волоським горіхом, град. Жінка схопилася на ноги і почала тікати від негоди. Вибігла на битий шлях щоб сховатися в батьківській хаті, але побачила, що на зустріч мчить стадо худоби. Величезні чорні корови та бики з гострими рогами і піною на морді били ратицями шлях, нахиляли страшні голови до землі. Розлючені чудовиська готові були розчавити, розтерзати Віру в будь-яку мить. Жінка зостраху сховалася за старим крислатим дубом, що ріс обабіч дороги. Серце вискакувало з грудей. За тим же деревом сховалася від лиха згорблена старенька бабця в черничому вбрані.
- Господи, сказала Віра, що коїться зі світом, Ви це бачили?
- Бачила, доню, і не раз, це жах!
Зніми з себе хрест і поклади туди де взяла, ти ще не готова нести таку непідсильну, важку ношу. Візьми мою лозину і нею відганяй шалених тварин.
Віра так і зробила. Вона била лозою скажену худобу з налитими кривавими очима і помалу пробиралася до річки, щоб покласти хрест на місце. Вона майже дійшла до того місця, де знайшла цей символ, але тут найлютіший, божевільний бик накинувся на неї і піднявши на роги жбурнув у річку. Опинившись в воді ледь перевела дух, як відчула, що хтось її тягне за ноги на дно ріки. Віра почала відбиватися від того чудовиська, що хотіло її втопити. Вода була настільки каламутною, що побачити ворога не вдавалося. Вона задихалася, наковтавшись брудної води. Виснажилася, почала втрачати свідомість, не було більше сил боротися. З останніх зусиль зібравши волю Віра зірвала хрест зі своїх грудей разом з ланцюжком. Ворог відступив і з жертвою почав спливати на верх. З першим вдихом повітря Віра від жаху закричала прокинувшись -
Віктор! Віктор! Навіщо, за що? Це він її душив і намагався втопити.
- Свят, свят, свят - перехрестилася Віра приклавши свій натільний хрестик до вуст. Серце шалено калатало, волосся було мокрим, ніби щойно прийняла душ. Вона хватала повітря, як риба, яку викинули на узбережжя, хоча в кімнаті був сильний холод - протягом дуло з відчиненого вікна.
- Це сон, це просто жахливий кошмар, страхітливе видіння, сама себе заспокоювала жінка закутавшись у ковдру. З широко відкритими очима лежала на вологій подушці і не могла заспокоїтися. У напруженім мозку пропливали кадри останніх подій. Їй здавалася, що то теж жахливий сон. Та сама тиша, і зараз в проймі дверей з'явиться її чоловік і з кислою міною на обличчі попросить приготувати вівсянки. Пройшла година, а ніхто її не турбував. Тиша довбала скроні, порсалася в душі, шукала по кутках павуків і не знаходила. Віра не відчувала тіла, тепла, несила була повернутися на інший бік не те, що встати. Лежала підгарбавши ноги боячись поворухнутися. Їй нестерпно хотілося пити, в сухім горлі гіркий клубок ніяк не могла проковтнути. Вчорашня горілка давалася взнаки, пекла полинна печія і жінка не витримавши обережно піднялася. У залі на неприбраному столі знайшла мінералку і залпом випила повну склянку. Ялинка похнюпившись поволі втрачала поруділі голки минулого.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
У пошуках щастя
Vll
Як чудово сидіти на березі річки і споглядати навколо Божу красу. Лавандове небо полоскало в прозорій воді кучеряві коси верболіз, лагідне сонце гралося з перистими хмарками в піжмурки. Синьоока далина вабила до себе воркітливих голубів, що спурхували з квітучих дерев в бузковий простір. У затишнім лататті цілувалися білосніжні лебеді. Якби ж і їй крила, теж полетіла б за небокрай в пошуку щастя - мріяла Віра. У соковитій отаві гуділи пухнасті джмелі, бджоли перелітаючи з жовтої квітки на рожеву. Коники діставали смички і вигравали на скрипках фантастичні мелодії травня.
Віра сиділа на бережині і блаженно теплою долонею пестила шовкову траву. Її пальці ковзали по м'якій руні та несподівано намацали щось на поверхні землі. Коли Віра подивилася на те, що знайшла неймовірно зраділа. На долоні виблискував золотий, гравірований, старовинний, чималий натільний хрест, але на ньому не було написано "Спаси і збережи". Віра сполоснула знахідку у чистій воді і одягла на ланцюжок, що колись подарував чоловік. Тільки вона повісила хрест на шию, як небо миттєво почорніло і стрілою вдарила блискавиця. Яскраве сонце зникло, а з громового неба посипався, волоським горіхом, град. Жінка схопилася на ноги і почала тікати від негоди. Вибігла на битий шлях щоб сховатися в батьківській хаті, але побачила, що на зустріч мчить стадо худоби. Величезні чорні корови та бики з гострими рогами і піною на морді били ратицями шлях, нахиляли страшні голови до землі. Розлючені чудовиська готові були розчавити, розтерзати Віру в будь-яку мить. Жінка зостраху сховалася за старим крислатим дубом, що ріс обабіч дороги. Серце вискакувало з грудей. За тим же деревом сховалася від лиха згорблена старенька бабця в черничому вбрані.
- Господи, сказала Віра, що коїться зі світом, Ви це бачили?
- Бачила, доню, і не раз, це жах!
Зніми з себе хрест і поклади туди де взяла, ти ще не готова нести таку непідсильну, важку ношу. Візьми мою лозину і нею відганяй шалених тварин.
Віра так і зробила. Вона била лозою скажену худобу з налитими кривавими очима і помалу пробиралася до річки, щоб покласти хрест на місце. Вона майже дійшла до того місця, де знайшла цей символ, але тут найлютіший, божевільний бик накинувся на неї і піднявши на роги жбурнув у річку. Опинившись в воді ледь перевела дух, як відчула, що хтось її тягне за ноги на дно ріки. Віра почала відбиватися від того чудовиська, що хотіло її втопити. Вода була настільки каламутною, що побачити ворога не вдавалося. Вона задихалася, наковтавшись брудної води. Виснажилася, почала втрачати свідомість, не було більше сил боротися. З останніх зусиль зібравши волю Віра зірвала хрест зі своїх грудей разом з ланцюжком. Ворог відступив і з жертвою почав спливати на верх. З першим вдихом повітря Віра від жаху закричала прокинувшись -
Віктор! Віктор! Навіщо, за що? Це він її душив і намагався втопити.
- Свят, свят, свят - перехрестилася Віра приклавши свій натільний хрестик до вуст. Серце шалено калатало, волосся було мокрим, ніби щойно прийняла душ. Вона хватала повітря, як риба, яку викинули на узбережжя, хоча в кімнаті був сильний холод - протягом дуло з відчиненого вікна.
- Це сон, це просто жахливий кошмар, страхітливе видіння, сама себе заспокоювала жінка закутавшись у ковдру. З широко відкритими очима лежала на вологій подушці і не могла заспокоїтися. У напруженім мозку пропливали кадри останніх подій. Їй здавалася, що то теж жахливий сон. Та сама тиша, і зараз в проймі дверей з'явиться її чоловік і з кислою міною на обличчі попросить приготувати вівсянки. Пройшла година, а ніхто її не турбував. Тиша довбала скроні, порсалася в душі, шукала по кутках павуків і не знаходила. Віра не відчувала тіла, тепла, несила була повернутися на інший бік не те, що встати. Лежала підгарбавши ноги боячись поворухнутися. Їй нестерпно хотілося пити, в сухім горлі гіркий клубок ніяк не могла проковтнути. Вчорашня горілка давалася взнаки, пекла полинна печія і жінка не витримавши обережно піднялася. У залі на неприбраному столі знайшла мінералку і залпом випила повну склянку. Ялинка похнюпившись поволі втрачала поруділі голки минулого.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію