Vll

Як чудово сидіти на березі річки і споглядати навколо Божу красу. Лавандове небо полоскало в прозорій воді кучеряві коси верболіз, лагідне сонце гралося з перистими хмарками в піжмурки. Синьоока далина вабила до себе воркітливих голубів, що спурхували з квітучих дерев в бузковий простір. У затишнім лататті цілувалися білосніжні лебеді. Якби ж і їй крила, теж полетіла б за небокрай в пошуку щастя - мріяла Віра. У соковитій отаві гуділи пухнасті джмелі, бджоли перелітаючи з жовтої квітки на рожеву. Коники діставали смички і вигравали на скрипках фантастичні мелодії травня.
Віра сиділа на бережині і блаженно теплою долонею пестила шовкову траву. Її пальці ковзали по м'якій руні та несподівано намацали щось на поверхні землі. Коли Віра подивилася на те, що знайшла неймовірно зраділа. На долоні виблискував золотий, гравірований, старовинний, чималий натільний хрест, але на ньому не було написано "Спаси і збережи". Віра сполоснула знахідку у чистій воді і одягла на ланцюжок, що колись подарував чоловік. Тільки вона повісила хрест на шию, як небо миттєво почорніло і стрілою вдарила блискавиця. Яскраве сонце зникло, а з громового неба посипався, волоським горіхом, град. Жінка схопилася на ноги і почала тікати від негоди. Вибігла на битий шлях щоб сховатися в батьківській хаті, але побачила, що на зустріч мчить стадо худоби. Величезні чорні корови та бики з гострими рогами і піною на морді били ратицями шлях, нахиляли страшні голови до землі. Розлючені чудовиська готові були розчавити, розтерзати Віру в будь-яку мить. Жінка зостраху сховалася за старим крислатим дубом, що ріс обабіч дороги. Серце вискакувало з грудей. За тим же деревом сховалася від лиха згорблена старенька бабця в черничому вбрані.
- Господи, сказала Віра, що коїться зі світом, Ви це бачили?
- Бачила, доню, і не раз, це жах!
Зніми з себе хрест і поклади туди де взяла, ти ще не готова нести таку непідсильну, важку ношу. Візьми мою лозину і нею відганяй шалених тварин.
Віра так і зробила. Вона била лозою скажену худобу з налитими кривавими очима і помалу пробиралася до річки, щоб покласти хрест на місце. Вона майже дійшла до того місця, де знайшла цей символ, але тут найлютіший, божевільний бик накинувся на неї і піднявши на роги жбурнув у річку. Опинившись в воді ледь перевела дух, як відчула, що хтось її тягне за ноги на дно ріки. Віра почала відбиватися від того чудовиська, що хотіло її втопити. Вода була настільки каламутною, що побачити ворога не вдавалося. Вона задихалася, наковтавшись брудної води. Виснажилася, почала втрачати свідомість, не було більше сил боротися. З останніх зусиль зібравши волю Віра зірвала хрест зі своїх грудей разом з ланцюжком. Ворог відступив і з жертвою почав спливати на верх. З першим вдихом повітря Віра від жаху закричала прокинувшись -
Віктор! Віктор! Навіщо, за що? Це він її душив і намагався втопити.
- Свят, свят, свят - перехрестилася Віра приклавши свій натільний хрестик до вуст. Серце шалено калатало, волосся було мокрим, ніби щойно прийняла душ. Вона хватала повітря, як риба, яку викинули на узбережжя, хоча в кімнаті був сильний холод - протягом дуло з відчиненого вікна.
- Це сон, це просто жахливий кошмар, страхітливе видіння, сама себе заспокоювала жінка закутавшись у ковдру. З широко відкритими очима лежала на вологій подушці і не могла заспокоїтися. У напруженім мозку пропливали кадри останніх подій. Їй здавалася, що то теж жахливий сон. Та сама тиша, і зараз в проймі дверей з'явиться її чоловік і з кислою міною на обличчі попросить приготувати вівсянки. Пройшла година, а ніхто її не турбував. Тиша довбала скроні, порсалася в душі, шукала по кутках павуків і не знаходила. Віра не відчувала тіла, тепла, несила була повернутися на інший бік не те, що встати. Лежала підгарбавши ноги боячись поворухнутися. Їй нестерпно хотілося пити, в сухім горлі гіркий клубок ніяк не могла проковтнути. Вчорашня горілка давалася взнаки, пекла полинна печія і жінка не витримавши обережно піднялася. У залі на неприбраному столі знайшла мінералку і залпом випила повну склянку. Ялинка похнюпившись поволі втрачала поруділі голки минулого.