
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2022.08.11
19:12
Історію Московії, мабуть,
Не із Данила треба починати.
Бо ж князем би Данилові не буть,
Якби-то не заслуги його тата.
Татусь Данила – кінь іще отой,
Ім’я його відоме і глухому.
Мабуть, з князів у ті часи ніхто
У підлості не міг рівнятись йому.
Не із Данила треба починати.
Бо ж князем би Данилові не буть,
Якби-то не заслуги його тата.
Татусь Данила – кінь іще отой,
Ім’я його відоме і глухому.
Мабуть, з князів у ті часи ніхто
У підлості не міг рівнятись йому.
2022.08.11
14:54
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх
2022.08.11
12:20
Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
2022.08.11
11:49
Народження – красне.
Дитинство – безтурботне.
Отроцтво – наївне.
Юність – шалена.
Молодість – світла.
Зрілість – розважлива.
Старість – поважна.
Старецтво – болісне.
Дитинство – безтурботне.
Отроцтво – наївне.
Юність – шалена.
Молодість – світла.
Зрілість – розважлива.
Старість – поважна.
Старецтво – болісне.
2022.08.11
09:36
Відкорковуй вино молоде,
ще зима не стоїть на порозі,
ще далеко тріскучі морози…
тільки іній в саду де-не-де.
Та і той щойно сонце розтане.
Хоч зело не таке вже й духмяне,
але мова тепер не про те,
що тремтить край дороги осичка,
ще зима не стоїть на порозі,
ще далеко тріскучі морози…
тільки іній в саду де-не-де.
Та і той щойно сонце розтане.
Хоч зело не таке вже й духмяне,
але мова тепер не про те,
що тремтить край дороги осичка,
2022.08.11
06:01
Зґвалтовані та вбиті не кричать.
Сліпі мовчать. Їм нічого сказати.
І небо сипле, ой, не благодать
на окупантів голови трикляті.
А буде ще для них і суд страшний
за: Бородянку, Маріупіль, Бучу…
Хто заповідь порушив: Не убий!,
і ненависть в собі зрос
Сліпі мовчать. Їм нічого сказати.
І небо сипле, ой, не благодать
на окупантів голови трикляті.
А буде ще для них і суд страшний
за: Бородянку, Маріупіль, Бучу…
Хто заповідь порушив: Не убий!,
і ненависть в собі зрос
2022.08.11
05:54
Зоріє тихо небо уночі
Та повіває низько прохолода, –
Під стріхами проснулися сичі
І підвивають совам на догоду.
Повітря повнить запах чебрецю,
Впереміж з ароматом матіоли, –
Урвавсь терпець дрімати стрибунцю
І стебла трав гойднулися поволі.
Та повіває низько прохолода, –
Під стріхами проснулися сичі
І підвивають совам на догоду.
Повітря повнить запах чебрецю,
Впереміж з ароматом матіоли, –
Урвавсь терпець дрімати стрибунцю
І стебла трав гойднулися поволі.
2022.08.10
21:22
За тридцять літ нічого не зробили?
Невже дарма ми змарнували час?!
Гадали, що в запасі доста сили
і часу також вистачить у нас.
Дітей своєї мови не навчили,
не захистили власні Крим, Донбас,
бо сили вельми переоцінили
Невже дарма ми змарнували час?!
Гадали, що в запасі доста сили
і часу також вистачить у нас.
Дітей своєї мови не навчили,
не захистили власні Крим, Донбас,
бо сили вельми переоцінили
2022.08.10
19:12
Жінка жінці пожалілась:
- В мого дивні зміни:
Десь енергія поділась,
Треба вітаміни.
Щось не те тепер із мужем,
Я брехать не стану.
Він любив кохатись дуже,
Наче кіт сметану.
- В мого дивні зміни:
Десь енергія поділась,
Треба вітаміни.
Щось не те тепер із мужем,
Я брехать не стану.
Він любив кохатись дуже,
Наче кіт сметану.
2022.08.10
09:07
На россию напали враги
И отшибли россии мозги.
Находить себе новых врагов
Стало легче, когда без мозгов.
Средь безумия и бардака
Как-то проще валять дурака…
Поотшибло россии мозги
И отшибли россии мозги.
Находить себе новых врагов
Стало легче, когда без мозгов.
Средь безумия и бардака
Как-то проще валять дурака…
Поотшибло россии мозги
2022.08.10
06:55
Жарінь за вікнами нестерпна
ген вигорає день палкий.
Розпечений край літа – серпень –
під вересень згориш таки.
Хіба ти хочеш? Мусиш! Доля.
Заплаче небо уночі,
потягнуться тумани з поля
і хоч ридай собі, кричи.
ген вигорає день палкий.
Розпечений край літа – серпень –
під вересень згориш таки.
Хіба ти хочеш? Мусиш! Доля.
Заплаче небо уночі,
потягнуться тумани з поля
і хоч ридай собі, кричи.
2022.08.10
05:33
Тріснув постріл, наче гілка
Сухостою під ногою, –
Куля вжалила, як бджілка,
Тільки бруствер за спиною.
Куля впилася, мов жало,
В насип скровлену окопу,
Та від страху задрижали
Охололі раптом стопи.
Сухостою під ногою, –
Куля вжалила, як бджілка,
Тільки бруствер за спиною.
Куля впилася, мов жало,
В насип скровлену окопу,
Та від страху задрижали
Охололі раптом стопи.
2022.08.09
21:51
І
У тому, що розв’язана війна,
шукати винуватих... «не на часі».
Таке табу... це – пізно, та наразі
ще діє пропаганда потайна
і локшини навішує вона
на вуха очумілого народу,
що зайві ейфорія і свобода,
У тому, що розв’язана війна,
шукати винуватих... «не на часі».
Таке табу... це – пізно, та наразі
ще діє пропаганда потайна
і локшини навішує вона
на вуха очумілого народу,
що зайві ейфорія і свобода,
2022.08.09
10:51
Каже чоловіку жінка,
— Щось з козою в нас не те.
Вже не хоче і барвінку,
Що під плотами росте.
П'є лиш воду, їсть погано,
Ще такою не була.
Може відведеш, Іване,
Нашу Кралю до козла?
— Щось з козою в нас не те.
Вже не хоче і барвінку,
Що під плотами росте.
П'є лиш воду, їсть погано,
Ще такою не була.
Може відведеш, Іване,
Нашу Кралю до козла?
2022.08.09
10:29
Готуючи книжку «Запорожець за Йорданом» (івритські прислів’я й приказки з українськими відповідниками), я дійшов висновку: на відміну від українських, більшість яких становить народна мудрість (переважно із селянського побуту), івритські – літературного п
2022.08.09
10:06
В райських покоях мене розманіжила тиша.
Жити між звуків так важко на грішній землі.
Боже великий, Ти дотик і колір залишив,
вкрай не простивши почутих і сказаних слів.
Зараз гроза прозіхає над зляканим людом.
Грому не чую, та блискавку бачу й дриж
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Жити між звуків так важко на грішній землі.
Боже великий, Ти дотик і колір залишив,
вкрай не простивши почутих і сказаних слів.
Зараз гроза прозіхає над зляканим людом.
Грому не чую, та блискавку бачу й дриж
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2022.04.12
2022.03.19
2022.03.12
2022.03.09
2022.02.01
2021.11.08
2021.10.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
У пошуках щастя
Як чудово сидіти на березі річки і споглядати навколо Божу красу. Лавандове небо полоскало в прозорій воді кучеряві коси верболіз, лагідне сонце гралося з перистими хмарками в піжмурки. Синьоока далина вабила до себе воркітливих голубів, що спурхували з квітучих дерев в бузковий простір. У затишнім лататті цілувалися білосніжні лебеді. Якби ж і їй крила, теж полетіла б за небокрай в пошуку щастя - мріяла Віра. У соковитій отаві гуділи пухнасті джмелі, бджоли перелітаючи з жовтої квітки на рожеву. Коники діставали смички і вигравали на скрипках фантастичні мелодії травня.
Віра сиділа на бережині і блаженно теплою долонею пестила шовкову траву. Її пальці ковзали по м'якій руні та несподівано намацали щось на поверхні землі. Коли Віра подивилася на те, що знайшла неймовірно зраділа. На долоні виблискував золотий, гравірований, старовинний, чималий натільний хрест, але на ньому не було написано "Спаси і збережи". Віра сполоснула знахідку у чистій воді і одягла на ланцюжок, що колись подарував чоловік. Тільки вона повісила хрест на шию, як небо миттєво почорніло і стрілою вдарила блискавиця. Яскраве сонце зникло, а з громового неба посипався, волоським горіхом, град. Жінка схопилася на ноги і почала тікати від негоди. Вибігла на битий шлях щоб сховатися в батьківській хаті, але побачила, що на зустріч мчить стадо худоби. Величезні чорні корови та бики з гострими рогами і піною на морді били ратицями шлях, нахиляли страшні голови до землі. Розлючені чудовиська готові були розчавити, розтерзати Віру в будь-яку мить. Жінка зостраху сховалася за старим крислатим дубом, що ріс обабіч дороги. Серце вискакувало з грудей. За тим же деревом сховалася від лиха згорблена старенька бабця в черничому вбрані.
- Господи, сказала Віра, що коїться зі світом, Ви це бачили?
- Бачила, доню, і не раз, це жах!
Зніми з себе хрест і поклади туди де взяла, ти ще не готова нести таку непідсильну, важку ношу. Візьми мою лозину і нею відганяй шалених тварин.
Віра так і зробила. Вона била лозою скажену худобу з налитими кривавими очима і помалу пробиралася до річки, щоб покласти хрест на місце. Вона майже дійшла до того місця, де знайшла цей символ, але тут найлютіший, божевільний бик накинувся на неї і піднявши на роги жбурнув у річку. Опинившись в воді ледь перевела дух, як відчула, що хтось її тягне за ноги на дно ріки. Віра почала відбиватися від того чудовиська, що хотіло її втопити. Вода була настільки каламутною, що побачити ворога не вдавалося. Вона задихалася, наковтавшись брудної води. Виснажилася, почала втрачати свідомість, не було більше сил боротися. З останніх зусиль зібравши волю Віра зірвала хрест зі своїх грудей разом з ланцюжком. Ворог відступив і з жертвою почав спливати на верх. З першим вдихом повітря Віра від жаху закричала прокинувшись -
Віктор! Віктор! Навіщо, за що? Це він її душив і намагався втопити.
- Свят, свят, свят - перехрестилася Віра приклавши свій натільний хрестик до вуст. Серце шалено калатало, волосся було мокрим, ніби щойно прийняла душ. Вона хватала повітря, як риба, яку викинули на узбережжя, хоча в кімнаті був сильний холод - протягом дуло з відчиненого вікна.
- Це сон, це просто жахливий кошмар, страхітливе видіння, сама себе заспокоювала жінка закутавшись у ковдру. З широко відкритими очима лежала на вологій подушці і не могла заспокоїтися. У напруженім мозку пропливали кадри останніх подій. Їй здавалася, що то теж жахливий сон. Та сама тиша, і зараз в проймі дверей з'явиться її чоловік і з кислою міною на обличчі попросить приготувати вівсянки. Пройшла година, а ніхто її не турбував. Тиша довбала скроні, порсалася в душі, шукала по кутках павуків і не знаходила. Віра не відчувала тіла, тепла, несила була повернутися на інший бік не те, що встати. Лежала підгарбавши ноги боячись поворухнутися. Їй нестерпно хотілося пити, в сухім горлі гіркий клубок ніяк не могла проковтнути. Вчорашня горілка давалася взнаки, пекла полинна печія і жінка не витримавши обережно піднялася. У залі на неприбраному столі знайшла мінералку і залпом випила повну склянку. Ялинка похнюпившись поволі втрачала поруділі голки минулого.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
У пошуках щастя
Vll
Як чудово сидіти на березі річки і споглядати навколо Божу красу. Лавандове небо полоскало в прозорій воді кучеряві коси верболіз, лагідне сонце гралося з перистими хмарками в піжмурки. Синьоока далина вабила до себе воркітливих голубів, що спурхували з квітучих дерев в бузковий простір. У затишнім лататті цілувалися білосніжні лебеді. Якби ж і їй крила, теж полетіла б за небокрай в пошуку щастя - мріяла Віра. У соковитій отаві гуділи пухнасті джмелі, бджоли перелітаючи з жовтої квітки на рожеву. Коники діставали смички і вигравали на скрипках фантастичні мелодії травня.
Віра сиділа на бережині і блаженно теплою долонею пестила шовкову траву. Її пальці ковзали по м'якій руні та несподівано намацали щось на поверхні землі. Коли Віра подивилася на те, що знайшла неймовірно зраділа. На долоні виблискував золотий, гравірований, старовинний, чималий натільний хрест, але на ньому не було написано "Спаси і збережи". Віра сполоснула знахідку у чистій воді і одягла на ланцюжок, що колись подарував чоловік. Тільки вона повісила хрест на шию, як небо миттєво почорніло і стрілою вдарила блискавиця. Яскраве сонце зникло, а з громового неба посипався, волоським горіхом, град. Жінка схопилася на ноги і почала тікати від негоди. Вибігла на битий шлях щоб сховатися в батьківській хаті, але побачила, що на зустріч мчить стадо худоби. Величезні чорні корови та бики з гострими рогами і піною на морді били ратицями шлях, нахиляли страшні голови до землі. Розлючені чудовиська готові були розчавити, розтерзати Віру в будь-яку мить. Жінка зостраху сховалася за старим крислатим дубом, що ріс обабіч дороги. Серце вискакувало з грудей. За тим же деревом сховалася від лиха згорблена старенька бабця в черничому вбрані.
- Господи, сказала Віра, що коїться зі світом, Ви це бачили?
- Бачила, доню, і не раз, це жах!
Зніми з себе хрест і поклади туди де взяла, ти ще не готова нести таку непідсильну, важку ношу. Візьми мою лозину і нею відганяй шалених тварин.
Віра так і зробила. Вона била лозою скажену худобу з налитими кривавими очима і помалу пробиралася до річки, щоб покласти хрест на місце. Вона майже дійшла до того місця, де знайшла цей символ, але тут найлютіший, божевільний бик накинувся на неї і піднявши на роги жбурнув у річку. Опинившись в воді ледь перевела дух, як відчула, що хтось її тягне за ноги на дно ріки. Віра почала відбиватися від того чудовиська, що хотіло її втопити. Вода була настільки каламутною, що побачити ворога не вдавалося. Вона задихалася, наковтавшись брудної води. Виснажилася, почала втрачати свідомість, не було більше сил боротися. З останніх зусиль зібравши волю Віра зірвала хрест зі своїх грудей разом з ланцюжком. Ворог відступив і з жертвою почав спливати на верх. З першим вдихом повітря Віра від жаху закричала прокинувшись -
Віктор! Віктор! Навіщо, за що? Це він її душив і намагався втопити.
- Свят, свят, свят - перехрестилася Віра приклавши свій натільний хрестик до вуст. Серце шалено калатало, волосся було мокрим, ніби щойно прийняла душ. Вона хватала повітря, як риба, яку викинули на узбережжя, хоча в кімнаті був сильний холод - протягом дуло з відчиненого вікна.
- Це сон, це просто жахливий кошмар, страхітливе видіння, сама себе заспокоювала жінка закутавшись у ковдру. З широко відкритими очима лежала на вологій подушці і не могла заспокоїтися. У напруженім мозку пропливали кадри останніх подій. Їй здавалася, що то теж жахливий сон. Та сама тиша, і зараз в проймі дверей з'явиться її чоловік і з кислою міною на обличчі попросить приготувати вівсянки. Пройшла година, а ніхто її не турбував. Тиша довбала скроні, порсалася в душі, шукала по кутках павуків і не знаходила. Віра не відчувала тіла, тепла, несила була повернутися на інший бік не те, що встати. Лежала підгарбавши ноги боячись поворухнутися. Їй нестерпно хотілося пити, в сухім горлі гіркий клубок ніяк не могла проковтнути. Вчорашня горілка давалася взнаки, пекла полинна печія і жінка не витримавши обережно піднялася. У залі на неприбраному столі знайшла мінералку і залпом випила повну склянку. Ялинка похнюпившись поволі втрачала поруділі голки минулого.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію