
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2022.08.11
19:12
Історію Московії, мабуть,
Не із Данила треба починати.
Бо ж князем би Данилові не буть,
Якби-то не заслуги його тата.
Татусь Данила – кінь іще отой,
Ім’я його відоме і глухому.
Мабуть, з князів у ті часи ніхто
У підлості не міг рівнятись йому.
Не із Данила треба починати.
Бо ж князем би Данилові не буть,
Якби-то не заслуги його тата.
Татусь Данила – кінь іще отой,
Ім’я його відоме і глухому.
Мабуть, з князів у ті часи ніхто
У підлості не міг рівнятись йому.
2022.08.11
14:54
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх
2022.08.11
12:20
Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
2022.08.11
11:49
Народження – красне.
Дитинство – безтурботне.
Отроцтво – наївне.
Юність – шалена.
Молодість – світла.
Зрілість – розважлива.
Старість – поважна.
Старецтво – болісне.
Дитинство – безтурботне.
Отроцтво – наївне.
Юність – шалена.
Молодість – світла.
Зрілість – розважлива.
Старість – поважна.
Старецтво – болісне.
2022.08.11
09:36
Відкорковуй вино молоде,
ще зима не стоїть на порозі,
ще далеко тріскучі морози…
тільки іній в саду де-не-де.
Та і той щойно сонце розтане.
Хоч зело не таке вже й духмяне,
але мова тепер не про те,
що тремтить край дороги осичка,
ще зима не стоїть на порозі,
ще далеко тріскучі морози…
тільки іній в саду де-не-де.
Та і той щойно сонце розтане.
Хоч зело не таке вже й духмяне,
але мова тепер не про те,
що тремтить край дороги осичка,
2022.08.11
06:01
Зґвалтовані та вбиті не кричать.
Сліпі мовчать. Їм нічого сказати.
І небо сипле, ой, не благодать
на окупантів голови трикляті.
А буде ще для них і суд страшний
за: Бородянку, Маріупіль, Бучу…
Хто заповідь порушив: Не убий!,
і ненависть в собі зрос
Сліпі мовчать. Їм нічого сказати.
І небо сипле, ой, не благодать
на окупантів голови трикляті.
А буде ще для них і суд страшний
за: Бородянку, Маріупіль, Бучу…
Хто заповідь порушив: Не убий!,
і ненависть в собі зрос
2022.08.11
05:54
Зоріє тихо небо уночі
Та повіває низько прохолода, –
Під стріхами проснулися сичі
І підвивають совам на догоду.
Повітря повнить запах чебрецю,
Впереміж з ароматом матіоли, –
Урвавсь терпець дрімати стрибунцю
І стебла трав гойднулися поволі.
Та повіває низько прохолода, –
Під стріхами проснулися сичі
І підвивають совам на догоду.
Повітря повнить запах чебрецю,
Впереміж з ароматом матіоли, –
Урвавсь терпець дрімати стрибунцю
І стебла трав гойднулися поволі.
2022.08.10
21:22
За тридцять літ нічого не зробили?
Невже дарма ми змарнували час?!
Гадали, що в запасі доста сили
і часу також вистачить у нас.
Дітей своєї мови не навчили,
не захистили власні Крим, Донбас,
бо сили вельми переоцінили
Невже дарма ми змарнували час?!
Гадали, що в запасі доста сили
і часу також вистачить у нас.
Дітей своєї мови не навчили,
не захистили власні Крим, Донбас,
бо сили вельми переоцінили
2022.08.10
19:12
Жінка жінці пожалілась:
- В мого дивні зміни:
Десь енергія поділась,
Треба вітаміни.
Щось не те тепер із мужем,
Я брехать не стану.
Він любив кохатись дуже,
Наче кіт сметану.
- В мого дивні зміни:
Десь енергія поділась,
Треба вітаміни.
Щось не те тепер із мужем,
Я брехать не стану.
Він любив кохатись дуже,
Наче кіт сметану.
2022.08.10
09:07
На россию напали враги
И отшибли россии мозги.
Находить себе новых врагов
Стало легче, когда без мозгов.
Средь безумия и бардака
Как-то проще валять дурака…
Поотшибло россии мозги
И отшибли россии мозги.
Находить себе новых врагов
Стало легче, когда без мозгов.
Средь безумия и бардака
Как-то проще валять дурака…
Поотшибло россии мозги
2022.08.10
06:55
Жарінь за вікнами нестерпна
ген вигорає день палкий.
Розпечений край літа – серпень –
під вересень згориш таки.
Хіба ти хочеш? Мусиш! Доля.
Заплаче небо уночі,
потягнуться тумани з поля
і хоч ридай собі, кричи.
ген вигорає день палкий.
Розпечений край літа – серпень –
під вересень згориш таки.
Хіба ти хочеш? Мусиш! Доля.
Заплаче небо уночі,
потягнуться тумани з поля
і хоч ридай собі, кричи.
2022.08.10
05:33
Тріснув постріл, наче гілка
Сухостою під ногою, –
Куля вжалила, як бджілка,
Тільки бруствер за спиною.
Куля впилася, мов жало,
В насип скровлену окопу,
Та від страху задрижали
Охололі раптом стопи.
Сухостою під ногою, –
Куля вжалила, як бджілка,
Тільки бруствер за спиною.
Куля впилася, мов жало,
В насип скровлену окопу,
Та від страху задрижали
Охололі раптом стопи.
2022.08.09
21:51
І
У тому, що розв’язана війна,
шукати винуватих... «не на часі».
Таке табу... це – пізно, та наразі
ще діє пропаганда потайна
і локшини навішує вона
на вуха очумілого народу,
що зайві ейфорія і свобода,
У тому, що розв’язана війна,
шукати винуватих... «не на часі».
Таке табу... це – пізно, та наразі
ще діє пропаганда потайна
і локшини навішує вона
на вуха очумілого народу,
що зайві ейфорія і свобода,
2022.08.09
10:51
Каже чоловіку жінка,
— Щось з козою в нас не те.
Вже не хоче і барвінку,
Що під плотами росте.
П'є лиш воду, їсть погано,
Ще такою не була.
Може відведеш, Іване,
Нашу Кралю до козла?
— Щось з козою в нас не те.
Вже не хоче і барвінку,
Що під плотами росте.
П'є лиш воду, їсть погано,
Ще такою не була.
Може відведеш, Іване,
Нашу Кралю до козла?
2022.08.09
10:29
Готуючи книжку «Запорожець за Йорданом» (івритські прислів’я й приказки з українськими відповідниками), я дійшов висновку: на відміну від українських, більшість яких становить народна мудрість (переважно із селянського побуту), івритські – літературного п
2022.08.09
10:06
В райських покоях мене розманіжила тиша.
Жити між звуків так важко на грішній землі.
Боже великий, Ти дотик і колір залишив,
вкрай не простивши почутих і сказаних слів.
Зараз гроза прозіхає над зляканим людом.
Грому не чую, та блискавку бачу й дриж
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Жити між звуків так важко на грішній землі.
Боже великий, Ти дотик і колір залишив,
вкрай не простивши почутих і сказаних слів.
Зараз гроза прозіхає над зляканим людом.
Грому не чую, та блискавку бачу й дриж
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2022.04.12
2022.03.19
2022.03.12
2022.03.09
2022.02.01
2021.11.08
2021.10.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Допит
Вірі і так було непереливки, а тут ще й найрідніші не підтримували. Чому вони жаліють батька, а не мене?- думала вона. Хіба він їх водив у секцію з баскетболу, допомагав робити уроки, витирав носа, замазував здирки зеленкою, купував одяг? Чи він сидів біля них, коли хворіли на кір, грип, вітрянку? Так, Віктор дав їм вищу освіту, але ж ніколи не говорив по душах, не запитував, що вони їли і як себе почувають? Чому сини його люблять, за які такі заслуги, а мене ні?- Віра зрозуміти не могла. Невтішні думки перебив шляхетний чоловік, який їй виписав перепустку і провів по довгому коридору до свого слідчого кабінету.
У приміщені було сильно напалено. На столі в хаотичному порядку лежала купа документів, папірців, попільничка і ще накидано багато різних дрібниць навколо комп'ютерного монітору. Біля вікна знаходився ще один вільний стіл, приблизно такий же захаращений.
- Сідайте на цей стілець, який ближче до мене, - вказав куди сісти розгубленій жінці чоловік в цивільному одязі.
- Я, Цікавий Олег Федорович - старший слідчий. Мені доручили вести вашу справу. У зв'язку з загадковою смертю вашого чоловіка - Шматка Віктора Гавриловича - відкрито кримінальне провадження, тож будемо працювати. Ви ж хочете нам допомогти розкрити злочин? - запитав слідчий, відверто глянувши на потерпілу? -
У мене до Вас, Віро Миколаївно, декілька запитань. Я Вас повинен попередити, що згідно ст. 384 Кримінального кодексу України за зумисно неправдиві свідчення несете кримінальну відповідальність. Ви маєте право мовчати, але у ваших же інтересах, - слідчий взяв запальничку і постукав тупим кінцем по столу, - раджу цього не робити.
Розкажіть, будь ласка, де Ви знаходилися двадцять шостого грудня, усе до найменшої дрібниці? - він знову кілька разів постукав по столу і почав крутити запальничку в руках. - Я Вас уважно слухаю, не хвилюйтеся, Віро Миколаївно, це проста формальність, - вибиваючи по столу швидкий ритм, пояснив слідчий.
Віра почала розповідати:
- Я гуляла зі своєю подругою в парку "Перемоги", а після ми пішли пройтися до озер.
- О котрій годині Ви вийшли з дому?
- Десь о тринадцятій годині. Я приготувала чоловіку "Геркулес", обід, і собі трохи взяла, бо знаєте, як все зараз дорого...
- Це не суттєво, - перебивши Віру, промовив слідчий. - Хтось Вас бачив, коли Ви гуляли? Можливо, зустріли знайомих чи купували щось, і Вас запам'ятала продавщиця?
- Я ж Вам казала, що зараз все так дорого... Ми нічого не купували, просто ходили, гуляли, а після я дістала судочки з їжею, що взяла з собою, а моя подруга пляшку вина, перелиту дома у пластикову, і ми пообідали на крайній лавочці, коли стемніло. Людей майже не було.
- Розумію... продовжуйте, дуже цікаво, - сказав Цікавий Олег Федорович, - я Вас уважно слухаю.
- А що продовжувати? Я ж Вам кажу, що ще пішли до озер і там походили, природа була гарна, роздивлялися качок, блукали, розмовляли.
- До котрої години?
- До двадцять третьої, десь так. Мабуть, я не спостерігала, котра година, - виправдовувалась жінка.
- А холодно і страшно у парку Вам не було? Все ж таки не літо і погода того дня не радувала.
- Та ні, ми завше з Заєю гуляємо допізна за будь-якої погоди, бо весь час дома сидіти набридає.
- З Заєю?
- Ну, Заячук Марією, це моя подруга, з якою я тоді гуляла. Вона може підтвердити, що була зі мною в той день.
Ми довіряємо один одному навіть ключі від власних квартир, так на всякий випадок, мало що може трапитися. Ось у тому році вона загубила ключі, то добре, що у мене лежав дублікат.
- Ви хочете сказати, що у Марії Заячук є ключі від Вашої квартири?
- Так, а у мене її.
Двері відчинилися і до кабінету ввійшов ще один слідчий зі старою голосистою циганкою. Вони сіли за той стіл, що стояв порожнім і одночасно почався допит затриманої з допитом Віри. Здійнявся страшний галас.
- Звідки у вас наркотики, громадянко? - запитував слідчий представницю табору за сусіднім столом.
- Мне падбросили, дарагой! Я ни вчём не виновата, мой хароший! Гадала добрым людям на вакзале, неужели за это пасадят? В глаза не видала этой дряни, мне падбросили эти праклятые наркотики. Своим и другим детям бы никогда не дала. Это недаразумение, мой ласкавый! Падбросили, клянусь мамой!
- Так, в труси! І ти не відчувала, так? - кричав слідчий.
- Так, я же спала тогда, очень устала. Бог все видет, цыган любит. Харошего челавека па глазам видно! Давай я тябе, красивый, пагадаю, не нерничай, а то грыжа лопнет, а у тебя - дети, жена маладая красавица. Да гроба верным жене будешь. Дагаваримся, ничего с тебя не возьму, - з золотою посмішкою на всі зуби вмовляла затримана.
Віра повернула голову на галас за сусіднім столом. Циганка, ніби відчула, пильно глянула їй в очі і сказала: "Я все вижу, ты его убила... убила... убийца!"
У Віри мороз, мурахи забігали шкірою.
- Не відволікайтеся на дурниці, Віро Миколаївно, - Цікавий зробив зауваження потерпілій, продовжуючи говорити.
- Так, ми бачились з Заячук Марією Степанівною, вона дала свідчення протилежні вашим!
А тепер розкажіть нам, як Ви зі своїм коханцем спланували вбивство свого чоловіка - Шматка Віктора Герасимовича?!!! -
У Віри віднявся язик, затряслася щелепа, вона дивилася на слідчого з широко відкритими очима. Руки ходили ходуном, миттєво спітніли долоні, голову вдарило струмом.
- А что я гаварила, - обізвалась циганка, - что она убийца, а ти мне не веришь, что мне наркотик падбросили! Падбросили, милый, падбросили, даже не самневайся! Бог циган любит!
- Ти можеш її заткнути?! - роздратовано звернувся Вірин слідчий до свого колеги, вказуючи на язикату циганку.
- А тепер розкажіть нам правду і нічого окрім правди!!! - несподівано гаркнув він на Віру, грюкнувши кулаком по столу так, що запальничка луснула в його руці.
- Пред'явіть паспорт і почнемо все спочатку, гражданко Шматко Віро Миколаївно! Представник закону почав заповнювати на комп'ютері слідчий протокол. Ким являється потерпіла вбитому, де проживає? Всі особисті дані громадянки Шматко Віри Миколаївни дуже цікавили Цікавого О.Ф.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Допит
VIII
У вестибюлі райвідділу внутрішніх справ Віра сиділа майже годину. Її викликали на допит. Понеділок не склався з самого ранку. Телефонував молодший син Максим з Америки і вичитував її, як школярку. Він теж звинувачував матір у смерті батька.
Вірі і так було непереливки, а тут ще й найрідніші не підтримували. Чому вони жаліють батька, а не мене?- думала вона. Хіба він їх водив у секцію з баскетболу, допомагав робити уроки, витирав носа, замазував здирки зеленкою, купував одяг? Чи він сидів біля них, коли хворіли на кір, грип, вітрянку? Так, Віктор дав їм вищу освіту, але ж ніколи не говорив по душах, не запитував, що вони їли і як себе почувають? Чому сини його люблять, за які такі заслуги, а мене ні?- Віра зрозуміти не могла. Невтішні думки перебив шляхетний чоловік, який їй виписав перепустку і провів по довгому коридору до свого слідчого кабінету.
У приміщені було сильно напалено. На столі в хаотичному порядку лежала купа документів, папірців, попільничка і ще накидано багато різних дрібниць навколо комп'ютерного монітору. Біля вікна знаходився ще один вільний стіл, приблизно такий же захаращений.
- Сідайте на цей стілець, який ближче до мене, - вказав куди сісти розгубленій жінці чоловік в цивільному одязі.
- Я, Цікавий Олег Федорович - старший слідчий. Мені доручили вести вашу справу. У зв'язку з загадковою смертю вашого чоловіка - Шматка Віктора Гавриловича - відкрито кримінальне провадження, тож будемо працювати. Ви ж хочете нам допомогти розкрити злочин? - запитав слідчий, відверто глянувши на потерпілу? -
У мене до Вас, Віро Миколаївно, декілька запитань. Я Вас повинен попередити, що згідно ст. 384 Кримінального кодексу України за зумисно неправдиві свідчення несете кримінальну відповідальність. Ви маєте право мовчати, але у ваших же інтересах, - слідчий взяв запальничку і постукав тупим кінцем по столу, - раджу цього не робити.
Розкажіть, будь ласка, де Ви знаходилися двадцять шостого грудня, усе до найменшої дрібниці? - він знову кілька разів постукав по столу і почав крутити запальничку в руках. - Я Вас уважно слухаю, не хвилюйтеся, Віро Миколаївно, це проста формальність, - вибиваючи по столу швидкий ритм, пояснив слідчий.
Віра почала розповідати:
- Я гуляла зі своєю подругою в парку "Перемоги", а після ми пішли пройтися до озер.
- О котрій годині Ви вийшли з дому?
- Десь о тринадцятій годині. Я приготувала чоловіку "Геркулес", обід, і собі трохи взяла, бо знаєте, як все зараз дорого...
- Це не суттєво, - перебивши Віру, промовив слідчий. - Хтось Вас бачив, коли Ви гуляли? Можливо, зустріли знайомих чи купували щось, і Вас запам'ятала продавщиця?
- Я ж Вам казала, що зараз все так дорого... Ми нічого не купували, просто ходили, гуляли, а після я дістала судочки з їжею, що взяла з собою, а моя подруга пляшку вина, перелиту дома у пластикову, і ми пообідали на крайній лавочці, коли стемніло. Людей майже не було.
- Розумію... продовжуйте, дуже цікаво, - сказав Цікавий Олег Федорович, - я Вас уважно слухаю.
- А що продовжувати? Я ж Вам кажу, що ще пішли до озер і там походили, природа була гарна, роздивлялися качок, блукали, розмовляли.
- До котрої години?
- До двадцять третьої, десь так. Мабуть, я не спостерігала, котра година, - виправдовувалась жінка.
- А холодно і страшно у парку Вам не було? Все ж таки не літо і погода того дня не радувала.
- Та ні, ми завше з Заєю гуляємо допізна за будь-якої погоди, бо весь час дома сидіти набридає.
- З Заєю?
- Ну, Заячук Марією, це моя подруга, з якою я тоді гуляла. Вона може підтвердити, що була зі мною в той день.
Ми довіряємо один одному навіть ключі від власних квартир, так на всякий випадок, мало що може трапитися. Ось у тому році вона загубила ключі, то добре, що у мене лежав дублікат.
- Ви хочете сказати, що у Марії Заячук є ключі від Вашої квартири?
- Так, а у мене її.
Двері відчинилися і до кабінету ввійшов ще один слідчий зі старою голосистою циганкою. Вони сіли за той стіл, що стояв порожнім і одночасно почався допит затриманої з допитом Віри. Здійнявся страшний галас.
- Звідки у вас наркотики, громадянко? - запитував слідчий представницю табору за сусіднім столом.
- Мне падбросили, дарагой! Я ни вчём не виновата, мой хароший! Гадала добрым людям на вакзале, неужели за это пасадят? В глаза не видала этой дряни, мне падбросили эти праклятые наркотики. Своим и другим детям бы никогда не дала. Это недаразумение, мой ласкавый! Падбросили, клянусь мамой!
- Так, в труси! І ти не відчувала, так? - кричав слідчий.
- Так, я же спала тогда, очень устала. Бог все видет, цыган любит. Харошего челавека па глазам видно! Давай я тябе, красивый, пагадаю, не нерничай, а то грыжа лопнет, а у тебя - дети, жена маладая красавица. Да гроба верным жене будешь. Дагаваримся, ничего с тебя не возьму, - з золотою посмішкою на всі зуби вмовляла затримана.
Віра повернула голову на галас за сусіднім столом. Циганка, ніби відчула, пильно глянула їй в очі і сказала: "Я все вижу, ты его убила... убила... убийца!"
У Віри мороз, мурахи забігали шкірою.
- Не відволікайтеся на дурниці, Віро Миколаївно, - Цікавий зробив зауваження потерпілій, продовжуючи говорити.
- Так, ми бачились з Заячук Марією Степанівною, вона дала свідчення протилежні вашим!
А тепер розкажіть нам, як Ви зі своїм коханцем спланували вбивство свого чоловіка - Шматка Віктора Герасимовича?!!! -
У Віри віднявся язик, затряслася щелепа, вона дивилася на слідчого з широко відкритими очима. Руки ходили ходуном, миттєво спітніли долоні, голову вдарило струмом.
- А что я гаварила, - обізвалась циганка, - что она убийца, а ти мне не веришь, что мне наркотик падбросили! Падбросили, милый, падбросили, даже не самневайся! Бог циган любит!
- Ти можеш її заткнути?! - роздратовано звернувся Вірин слідчий до свого колеги, вказуючи на язикату циганку.
- А тепер розкажіть нам правду і нічого окрім правди!!! - несподівано гаркнув він на Віру, грюкнувши кулаком по столу так, що запальничка луснула в його руці.
- Пред'явіть паспорт і почнемо все спочатку, гражданко Шматко Віро Миколаївно! Представник закону почав заповнювати на комп'ютері слідчий протокол. Ким являється потерпіла вбитому, де проживає? Всі особисті дані громадянки Шматко Віри Миколаївни дуже цікавили Цікавого О.Ф.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію