Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Дев'ять днів
Нікого не хотілося бачити. Телефонували родичі, набивалися на поминальний обід, та вона всім відмовляла, пославшись на те, що захворіла. Навіть не знала, чи прийде до неї син - Сергій, але сподівалася на те, і дуже чекала . Накривши свіжу картату скатертину на стіл, запаливши поминальну свічку перед світлиною померлого, Віра тихо сиділа, прислухаючись до ліфта і кожного звуку. Останнім часом кепсько спала, погано їла. Тепер вже вона кричала майже щоночі, як, колись, її покійний чоловік. Жінку мучили гнітючі видіння. В кімнаті небіжчика постійно чула шерех капців. Інколи прокидалася від того, що Віктор її кличе до себе, хрипло, глухо: "Віро, Віро"- ніби з потойбіччя. Жінка тихо божеволіла, самотня наодинці зі своєю бідою. Сини ні разу не обізвалися. Коли телефонувала вона, не відповідали. Жінка дивилася на себе в люстерко і повірити не могла, що вона - це - вона. Синці під очима, смутний погляд, змарнілі впалі щоки і глибока зморшка на чолі. Вже не ховала сигарети в тумбочці. Постійно палила і дивилася вниз з висоти дев'ятого поверху. Колись вона мріяла літати і жаліла чому Бог не дав людям крила. А тепер її тягло униз магнітом туди, де в одну мить можуть обірватися всі її страждання і земля стане небом, не тим темним, що у день поховання Віктора, а бірюзово- блакитним, залитим засліплюючим неоновим світлом. Варто тільки зробити крок, лише один крок у безодню і все скінчиться в одну секунду. Навіщо жити, навіщо так жити?
- Якби ж то я була впевнена, що побачу Боже світло в кінці тунелю, а коли навпаки - чорне пекло тортур, - міркувала нещасна жінка. Лише думка про вічні муки зупиняла переступити межу терпіння.
Траурної хустки вдова не носила, але, як не дивно, їй тепер не вистачало Віктора. Це, як жертва сумує за своїм катом, що довго протягом багатьох років мучив її.
Вона пригадувала найкращі миті спільного життя, але на душу падали тільки солоні сльози і синці провини.
Віра піднялася і знову пішла смалити на балкон - це на деякий час її заспокоювало. На вулиці сльота вкривала заасфальтовані тротуари, дороги і брунатні газони. Так швидко розтануло небесне чудо. Залишки снігу розкидані розкришеним пинопластом ще де-не-де лежали обабіч стежок, що вели до лісу. Зграя горобців вчинила веремію і будила все довкола переплутавши зиму з весною. Чудасії природи відкривалися зору незвичним для січня краєвидом.
Нарешті у двері подзвонили! Жінка полегшено зітхнула і побігла відчиняти замок. Все ж таки, син прийшов - думала вона. Не глянувши у вічко, відкрила швидко двері і обімліла... На порозі побачила зовсім іншого чоловіка.
- Це ти? - злякано відреагувала на несподіваного гостя Віра. - Навіщо ти з'явився на мої очі? З хвилину на хвилину прийде син і я не можу допустити, щоб він тебе побачив. І сама не бажаю тебе більше бачити ніколи! Геть, з мого життя! - Чуєш, геть! - крикнула в серцях Віра, ляснувши дверима перед носом небажаного гостя.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дев'ять днів
IX
Дев'ять днів минуло відтоді, як Віра знайшла свого чоловіка мертвим на підлозі вітальні своєї квартири. Як швидко вони пролетіли ці дев'ять днів, але жінці здавалося, що вона за цей період прожила цілу вічність. Раніше сперечалася з чоловіком, гралася у мовчанку, хвилювалася за дітей і онуків, клопотала, втомлювалася, але так, щоб її підозрювали у вбивстві власного чоловіка, такого ще з нею не було.
Нікого не хотілося бачити. Телефонували родичі, набивалися на поминальний обід, та вона всім відмовляла, пославшись на те, що захворіла. Навіть не знала, чи прийде до неї син - Сергій, але сподівалася на те, і дуже чекала . Накривши свіжу картату скатертину на стіл, запаливши поминальну свічку перед світлиною померлого, Віра тихо сиділа, прислухаючись до ліфта і кожного звуку. Останнім часом кепсько спала, погано їла. Тепер вже вона кричала майже щоночі, як, колись, її покійний чоловік. Жінку мучили гнітючі видіння. В кімнаті небіжчика постійно чула шерех капців. Інколи прокидалася від того, що Віктор її кличе до себе, хрипло, глухо: "Віро, Віро"- ніби з потойбіччя. Жінка тихо божеволіла, самотня наодинці зі своєю бідою. Сини ні разу не обізвалися. Коли телефонувала вона, не відповідали. Жінка дивилася на себе в люстерко і повірити не могла, що вона - це - вона. Синці під очима, смутний погляд, змарнілі впалі щоки і глибока зморшка на чолі. Вже не ховала сигарети в тумбочці. Постійно палила і дивилася вниз з висоти дев'ятого поверху. Колись вона мріяла літати і жаліла чому Бог не дав людям крила. А тепер її тягло униз магнітом туди, де в одну мить можуть обірватися всі її страждання і земля стане небом, не тим темним, що у день поховання Віктора, а бірюзово- блакитним, залитим засліплюючим неоновим світлом. Варто тільки зробити крок, лише один крок у безодню і все скінчиться в одну секунду. Навіщо жити, навіщо так жити?
- Якби ж то я була впевнена, що побачу Боже світло в кінці тунелю, а коли навпаки - чорне пекло тортур, - міркувала нещасна жінка. Лише думка про вічні муки зупиняла переступити межу терпіння.
Траурної хустки вдова не носила, але, як не дивно, їй тепер не вистачало Віктора. Це, як жертва сумує за своїм катом, що довго протягом багатьох років мучив її.
Вона пригадувала найкращі миті спільного життя, але на душу падали тільки солоні сльози і синці провини.
Віра піднялася і знову пішла смалити на балкон - це на деякий час її заспокоювало. На вулиці сльота вкривала заасфальтовані тротуари, дороги і брунатні газони. Так швидко розтануло небесне чудо. Залишки снігу розкидані розкришеним пинопластом ще де-не-де лежали обабіч стежок, що вели до лісу. Зграя горобців вчинила веремію і будила все довкола переплутавши зиму з весною. Чудасії природи відкривалися зору незвичним для січня краєвидом.
Нарешті у двері подзвонили! Жінка полегшено зітхнула і побігла відчиняти замок. Все ж таки, син прийшов - думала вона. Не глянувши у вічко, відкрила швидко двері і обімліла... На порозі побачила зовсім іншого чоловіка.
- Це ти? - злякано відреагувала на несподіваного гостя Віра. - Навіщо ти з'явився на мої очі? З хвилину на хвилину прийде син і я не можу допустити, щоб він тебе побачив. І сама не бажаю тебе більше бачити ніколи! Геть, з мого життя! - Чуєш, геть! - крикнула в серцях Віра, ляснувши дверима перед носом небажаного гостя.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
