ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2021.11.28 22:05
Політична проституція – ескорт революції. Поза – тактична фаза позиції. Колись на ображених возили воду. Нині розвозять біду. Раша не наша. Наші – не раша. Стрибаючи вище планки падаєш нижче плінтуса. Комусь лихо – як у сусіда ладно і тихо.

Євген Федчук
2021.11.28 20:26
не зовсім історична поема, навіяна першим Майданом)

Історія повторюється двічі.
А, може, й не історія, а так.
Когось я, може, надто возвеличив,
Когось пр

Ірина Вовк
2021.11.28 11:32
…А що, Богдане, чи ТЕАТР – не ноша
На все життя – до праці й до меча?!
Чи Мельпомена, дівка прехороша,
Зронила шалю з білого плеча?..
Чи Ангел-херувим на полі бою
Прослав до ніг кирею золоту:
Вести ТЕАТР до поступу й розвою –
Посіяв в чолах пресв

Ігор Шоха
2021.11.28 11:06
Іду на дебати, оскільки
поезія все-таки є...
її «не приперли до стінки»
у кузні мадаме-месьє.

І слави не знищили клони,
і музу не б’ють наповал
за те, що веде перегони

Петро Скоропис
2021.11.28 10:56
Я двічі прокидався цеї ночі,
брів до вікна, і ліхтарі в вікні,
оривок фрази, мовленої в сні,
крапками буцім нівечили, й очі
утіхи не приносили мені.

Ти снилась при надії, після літ
потал і неминучої розлуки,

Сергій Губерначук
2021.11.28 09:00
Ми – нація. Нам слід добре пам’ятати все минуле. Нам слід читати себе без помилок. Людина, будь-яка, повинна жити з собою в майбутньому прогресі цілої нації і зараз з усієї глибини свого невеличкого людського серця – я повертаю до Вас усіх, мої лю

Олександр Сушко
2021.11.28 07:38
В Господа незвідані путі...
Що, не віриш, трясця його мамі?
Я - Верховний суперкамандір!
А не просто камандір! Утямив?

Бо Верховний - це вже майже Бог!
Деміург! Творитель мудрочолий!
Повторю стократно: янелох!

Віктор Кучерук
2021.11.28 05:24
На час дощів та холодів
Покину хатні стіни
І в край оливкових гаїв
Пташиною полину.
Там повно цвіту і тепла,
І завжди шурхіт моря, –
Там фіолетова імла,
Немов кришталь, прозора.

Микола Соболь
2021.11.28 05:19
– Така сумненька пані.
Налляти Вам вина?
Ну й що, що ми незнані
ото вже дивина!
Повідайте печалі,
розказуйте жалі…
Чи ми не зустрічались
раніше на землі?

Володимир Невесенко
2021.11.27 23:01
Було це в недільну днину,
ще й празник – хоч в клуб рядись…
Взяв батько свою торбину
і мовчки зібравсь кудись.
Здригнулись похилі плечі:
«Вернуся – мов – пообід…»
Ми нишком ізлізли з печі,
і сумно дивились вслід.

Нінель Новікова
2021.11.27 11:12
Наче біла пухова перина,
Рано-вранці лягла на поля…
Ну, тепер у теплі відпочине
Годувальниця наша – земля!

Запорошені сосни, ялинки –
То зима вистеляє постіль.
Божевільно кружляють сніжинки –

Нінель Новікова
2021.11.27 10:24
О, цей сірий, заплаканий січень!
Лиш дощами січе у вікно…
Спить за хмарами радість давно.
Щоб душа не впадала у відчай,
Ми святкові запалимо свічі –
В кришталеві бокали вино
Наливаємо. Ні, не багато,
Щоб відчути букет аромату.

Микола Соболь
2021.11.27 09:34
Вона свічу тримала у руках
та сили не було уже у плоті
і душу краяв непомірний страх,
і пам'ять тихо билась у цейтноті…

А вітер дув сильніше, сатанів,
ятрив невиліковні серця рани…
Пливли обличчя в спогаді катів

Віктор Кучерук
2021.11.27 08:12
Тіні зводяться навколо
Спалахнулої свічі,
Щоб родини збільшить коло
Біля вогника вночі.
І відразу не злічити
Всіх отих, що в хаті є, –
Рід мій, голодом убитий,
Нині тінями встає.

Ігор Деркач
2021.11.27 06:42
У дикий край малої батьківщини
мене і досі манять міражі
старої хати під горою, тину
і терену на нічиїй межі.

У пам’яті колючої душі
на острові квітучої долини –
мале гніздо великої родини,

Володимир Невесенко
2021.11.26 23:28
Миготить пломінець в бляшанці,
за вікном десь кричать сичі.
Квола дівчинка в колисанці,
троє хлопчиків на печі.

Жінка миску в руках тримає,
щось вимішує із харчів…
А хазяїна вже немає,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Сергій Калюжний
2021.11.15

Евеліна Гром
2021.11.08

Марія Артамонова
2021.09.11

Алекс Міс
2021.07.31

Конрад Ренегат
2021.07.14

Наталія Чумак
2021.03.31

Іван Іванченко
2021.01.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Проза

 Віра

X

Після другого допиту під райвідділом стояла швидка. Віра, у кабінеті слідчого, втратила свідомість.
Бідній жінці поміряли тиск і він зашкалював. Хвору відвезли у лікарню, оглянули, встановили діагноз мікро-інсульт і поселили в палату для ветеранів. В інших палатах місць не було.
Вона лежала під крапельницею і згадувала дитинство, минуле.
Такі ж самі білі стіни були в її хаті. Мама білила їх перед Пасхою навесні і в домі пахло крейдою.
Коли вона народилася її назвали Вірою, бо завше сорокарічне подружжя вірило, не зважаючи на безпліддя, у дива. Вірині батьки працювали у сільській школі. Мама викладала географію, а батько фізичну культуру. Свою єдину донечку обожнювали і найкраще в домі діставалося маленькій Вірі. Тато часто її брав на рибалку. Садив доньку на ряднину під старою вербою і там дівчинка гралася лялькою. Коли на вудочку попадався дзеркальний короп, чи щука, вони обіймалися і раділи разом, як однолітки. Повертаючись додому, Микола ніс свою маленьку донечку на плечах, а в руках вудочки, рибу та ще Вірину ляльку. Мама завше казала: "Колю, що ти її носиш, їй уже скоро шість років, тобі не важко?"
- Не важко, я ж і тебе ношу на руках - посміхався у вуса батько. І дійсно він дуже кохав, ще зі школи, свою дружину Ганну. Допомагав їй вести господарство, бо як же в селі без курей, гусей, собаки, кота й кабанчика у хліві.
Віра любила літо, але чомусь більше зиму. Перший сніг ловила ротом, сніжинки танули на її обличчі, попадали на витягнутий язичок, дівчинка сміялася і кликала татка ліпити сніжну бабу.
- Дивися, вона схожа на нашу бабусю, особливо після того, як ми пов"язали хустину - жартував батько і дівчинка заливалася дзвіночком на все подвір'я.
З хати виходила мама і кликала на вечерю.
- Вірочко, ти не їла холодний сніг? - з підозрою дивлячись на розпашілу дитину.
- Їла, їла, я бачив - посміхався тато, жуючи мерзле сало з печеною картоплею і солоним огірком.
- Дивись мені, більше не їж, а то захворієш - вичитувала мати вередливу доньку розчісуючи довге пшеничне волосся.
У теплій грубці шкварчав вогонь і Віра любила дивитися крізь заслонку, як ватра намагається проковтнути засніжені дрова, які періодично підкидав батько.
Ввечері у хаті від тієї груби по стінам блукали тіні і блискітки. Маленька Віра спостерігала за їх грою, притуливши до себе ляльку. Коли у хаті ставало спекотно, мати питала:
- Миколо ти не забувся відчинити піддувало на грубі, бо ми тут почадіємо.
- Та вже давно відчинив - відповідав чоловік. І Віра засинала під розмови і шепіт батьків.
Мама Ганна була доброю, роботящою, щедрою, але більш строгою, ніж тато. Не любила рейваху в хаті, який деколи вчиняла Віра з двоюрідними братами і сестрами . До скандалів діло ніколи не доходило, але привчала доньку складати свої речі на місце.
Коли Вірі виповнилося десять років, на свято Миколая, вона відпросилася піти ночувати до тітки, бо там було завжди весело. Четверо дітей, маминої рідної сестри - Люби, влаштовували самодіяльні концерти, вигадували різні ігри, особливо любили на ніч розказувати жахливі історії про "чорну руку" і "цвинтар з привидами". Батьки довіряли близькій родичці і того разу теж дозволили ночувати у тітки Люби.
Віра взяла з собою сукню з марлі - сніжинку, яку їй пошила мама, корону обсипану битими ялинковими іграшками.
- Дивись, поводь себе гарно, не забувай, що ти донька вчителів і відмінниця, - наказувала мати, заправляючи Вірину довгу косу в шубку. Розцілувавши батьків, дівчинка побігла через городи, протоптаною стежкою до тітки. Дітлахи нарядили ялинку, отримали багато подарунків від святого Миколая і стомившись від вражень полягали спати. А о сьомій годині ранку заспану Віру розбудила тітка і зі слізьми на очах розповіла, що її батьків знайшли мертвими в хаті, (вони поснули і отруїлися чадним газом). І тепер їх більше немає. В ту ніч був дуже сильний снігопад, хуртовина і не зважаючи на те, що батько відкрив піддувало, сніг засипав комин. Батьки померли у ві сні.
Ховали на третій день. На похоронах було все село. Віра запам'ятала цю трагічну подію на все життя. Дві глибокі могили поряд і її батьки в трунах - мама, тато, яких вона молила встати з домовини, а вони її не слухали.
- Боженько, якщо ти є зроби так, щоб мама з татом прокинулися - ридала дівчинка, щиро звертаючись до Бога! Їй здавалося, якщо вона попросить всім серцем Господа, то він відразу почує і батьки оживуть. А, коли могили закопали мерзлою землею зрозуміла, що не завше отримуєш від неба те, що бажаєш.
- Моя ти сиріточко, - голосила тітка Люба, пригортаючи до себе невтішну рідну племінницю, - не ридай так сильно, моя квіточко, їх більше не піднімеш, вони сплять вічним сном. Я тебе нікому не віддам, будеш жити з нами.
І дійсно піклувалася про неї навіть більше ніж про власних дітей, які інколи від рідної матері отримували прочуханки за погану поведінку в школі. Йшли дні за днями і Віра не відчувала себе сиротою, аж поки тітка Люба не розлучилася зі своїм чоловіком - тихим алкоголіком. Відтоді почалося інше життя. Віра дуже часто згадувала батьків і потай плакала вночі. Ні, тітка ніколи не ображала племінницю, але не забувала дорікнути при нагоді, що їй дуже важко самотужки виховувати п'ятеро бешкетників.
- І звідки Ви взялися на мою голову, вам би тільки побігати і у жмурки грати, ні, щоб матері допомогти? От же Бог наградив дітками! - кричала тітка, хоч діти їй допомагали. Велике господарство , робота дояркою, шістдесят соток городу, все було на жіночих руках. Бувало Люба так втомлювалася, що зганяла злість на своїх молодших дітях, могли отримати і різкою по м'якому місті за непослух.
Закінчивши середню школу, Віра поїхала поступати у столицю. Вона мріяла швидше звільнити велику родину від обузи, більше не чути від тітки докору, але на центральному вокзалі її обікрали злодії, витягнувши з сумочки всі гроші. Дівчина не знала, що робити, яким чином добратися додому. Стояла на вулиці біля центрального входу залізнодорожного вокзалу і гірко плакала не витираючи сліз. Коротенька спідничка, рясна блузочка з жабо і лакові туфлі з випускного. Хтось їй порадив звернутися до райвідділу міліції і там вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Віра у райвідділку побачила молодого симпатичного капітана і відразу зашарілася. Розповіла, що з нею трапилося і Віктор запропонував їй переночувати в його в гуртожитку.
- Звичайно, ти можеш залишитися до ранку на вокзалі, але сама бачиш, який тут вночі контингент. Тебе вже пограбували і це ще не саме жахливе. Нещодавно знайшли таку ж саму гарну дівчину, як ти - згвалтовану і вбиту на рейках.
Вірі нічого не залишалося, як піти з Віктором. Дівчина була, соромливою, не займаною, наївною і дивилася на чорнявого красеня в пагонах з величезним захопленням. Він здавався їй розумним, добрим, красивим, шляхетним. Віктор теж оцінив гідно молоденьку красуню з великими, чудовими очима. У свої тридцять шість йому вже хотілося осідлості, тому довго не зволікаючи сказав, що закохався і запропонував одружитися. Молоде подружжя почало освоювати нове життя в гуртожитку. Згодом у молодят народився Сергій, а через два роки Максим. Чоловік швидко просувався по службовій сходинці, отримав чергове звання майора і нову квартиру. Щастю не було меж! Діти ходили в дитячий садок, а Віра влаштувалася працювати на фабрику "Любава" у відділ кадрів.
Крапильниця скінчилася і медсестра перебила спогади, що жили в крові Віри.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-01-07 12:22:25
Переглядів сторінки твору 392
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.688 / 6  (5.262 / 5.87)
* Рейтинг "Майстерень" 5.686 / 6  (5.328 / 5.95)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.800
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.11.27 13:18
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Нінель Новікова (М.К./Л.П.) [ 2021-01-07 20:21:16 ]
Ваша проза, Таню, захоплює, читається на одному диханні... З нетерпінням чекаю продовження!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (М.К./М.К.) [ 2021-01-08 13:15:51 ]
Дякую, дорога Нінелечко, що читаєте, навіть не очікувала! Зі святами Вас, міцного здоров'я, щастя, любові, добра


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2021-01-09 23:19:09 ]
Справді, цілком згоден з Нінеллю. Як тобі вдається постійно тримати інтригу? Просто детектив, а ти українська Агата Крісті! Натхнення!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (М.К./М.К.) [ 2021-01-10 09:29:47 ]
Дякую, дорогий Ярославе, сама не очікувала! Пишу і фантазую, щоб було цікаво!)))