ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
08:58
Домовлятися з ордою - святотацтво,
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.
Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.
Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл
2024.03.19
08:40
На Істину табу немає:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
2024.03.19
08:27
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
2024.03.19
08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Віра
Бідній жінці поміряли тиск і він зашкалював. Хвору відвезли у лікарню, оглянули, встановили діагноз мікро-інсульт і поселили в палату для ветеранів. В інших палатах місць не було.
Вона лежала під крапельницею і згадувала дитинство, минуле.
Такі ж самі білі стіни були в її хаті. Мама білила їх перед Пасхою навесні і в домі пахло крейдою.
Коли вона народилася її назвали Вірою, бо завше сорокарічне подружжя вірило, не зважаючи на безпліддя, у дива. Вірині батьки працювали у сільській школі. Мама викладала географію, а батько фізичну культуру. Свою єдину донечку обожнювали і найкраще в домі діставалося маленькій Вірі. Тато часто її брав на рибалку. Садив доньку на ряднину під старою вербою і там дівчинка гралася лялькою. Коли на вудочку попадався дзеркальний короп, чи щука, вони обіймалися і раділи разом, як однолітки. Повертаючись додому, Микола ніс свою маленьку донечку на плечах, а в руках вудочки, рибу та ще Вірину ляльку. Мама завше казала: "Колю, що ти її носиш, їй уже скоро шість років, тобі не важко?"
- Не важко, я ж і тебе ношу на руках - посміхався у вуса батько. І дійсно він дуже кохав, ще зі школи, свою дружину Ганну. Допомагав їй вести господарство, бо як же в селі без курей, гусей, собаки, кота й кабанчика у хліві.
Віра любила літо, але чомусь більше зиму. Перший сніг ловила ротом, сніжинки танули на її обличчі, попадали на витягнутий язичок, дівчинка сміялася і кликала татка ліпити сніжну бабу.
- Дивися, вона схожа на нашу бабусю, особливо після того, як ми пов"язали хустину - жартував батько і дівчинка заливалася дзвіночком на все подвір'я.
З хати виходила мама і кликала на вечерю.
- Вірочко, ти не їла холодний сніг? - з підозрою дивлячись на розпашілу дитину.
- Їла, їла, я бачив - посміхався тато, жуючи мерзле сало з печеною картоплею і солоним огірком.
- Дивись мені, більше не їж, а то захворієш - вичитувала мати вередливу доньку розчісуючи довге пшеничне волосся.
У теплій грубці шкварчав вогонь і Віра любила дивитися крізь заслонку, як ватра намагається проковтнути засніжені дрова, які періодично підкидав батько.
Ввечері у хаті від тієї груби по стінам блукали тіні і блискітки. Маленька Віра спостерігала за їх грою, притуливши до себе ляльку. Коли у хаті ставало спекотно, мати питала:
- Миколо ти не забувся відчинити піддувало на грубі, бо ми тут почадіємо.
- Та вже давно відчинив - відповідав чоловік. І Віра засинала під розмови і шепіт батьків.
Мама Ганна була доброю, роботящою, щедрою, але більш строгою, ніж тато. Не любила рейваху в хаті, який деколи вчиняла Віра з двоюрідними братами і сестрами . До скандалів діло ніколи не доходило, але привчала доньку складати свої речі на місце.
Коли Вірі виповнилося десять років, на свято Миколая, вона відпросилася піти ночувати до тітки, бо там було завжди весело. Четверо дітей, маминої рідної сестри - Люби, влаштовували самодіяльні концерти, вигадували різні ігри, особливо любили на ніч розказувати жахливі історії про "чорну руку" і "цвинтар з привидами". Батьки довіряли близькій родичці і того разу теж дозволили ночувати у тітки Люби.
Віра взяла з собою сукню з марлі - сніжинку, яку їй пошила мама, корону обсипану битими ялинковими іграшками.
- Дивись, поводь себе гарно, не забувай, що ти донька вчителів і відмінниця, - наказувала мати, заправляючи Вірину довгу косу в шубку. Розцілувавши батьків, дівчинка побігла через городи, протоптаною стежкою до тітки. Дітлахи нарядили ялинку, отримали багато подарунків від святого Миколая і стомившись від вражень полягали спати. А о сьомій годині ранку заспану Віру розбудила тітка і зі слізьми на очах розповіла, що її батьків знайшли мертвими в хаті, (вони поснули і отруїлися чадним газом). І тепер їх більше немає. В ту ніч був дуже сильний снігопад, хуртовина і не зважаючи на те, що батько відкрив піддувало, сніг засипав комин. Батьки померли у ві сні.
Ховали на третій день. На похоронах було все село. Віра запам'ятала цю трагічну подію на все життя. Дві глибокі могили поряд і її батьки в трунах - мама, тато, яких вона молила встати з домовини, а вони її не слухали.
- Боженько, якщо ти є зроби так, щоб мама з татом прокинулися - ридала дівчинка, щиро звертаючись до Бога! Їй здавалося, якщо вона попросить всім серцем Господа, то він відразу почує і батьки оживуть. А, коли могили закопали мерзлою землею зрозуміла, що не завше отримуєш від неба те, що бажаєш.
- Моя ти сиріточко, - голосила тітка Люба, пригортаючи до себе невтішну рідну племінницю, - не ридай так сильно, моя квіточко, їх більше не піднімеш, вони сплять вічним сном. Я тебе нікому не віддам, будеш жити з нами.
І дійсно піклувалася про неї навіть більше ніж про власних дітей, які інколи від рідної матері отримували прочуханки за погану поведінку в школі. Йшли дні за днями і Віра не відчувала себе сиротою, аж поки тітка Люба не розлучилася зі своїм чоловіком - тихим алкоголіком. Відтоді почалося інше життя. Віра дуже часто згадувала батьків і потай плакала вночі. Ні, тітка ніколи не ображала племінницю, але не забувала дорікнути при нагоді, що їй дуже важко самотужки виховувати п'ятеро бешкетників.
- І звідки Ви взялися на мою голову, вам би тільки побігати і у жмурки грати, ні, щоб матері допомогти? От же Бог наградив дітками! - кричала тітка, хоч діти їй допомагали. Велике господарство , робота дояркою, шістдесят соток городу, все було на жіночих руках. Бувало Люба так втомлювалася, що зганяла злість на своїх молодших дітях, могли отримати і різкою по м'якому місті за непослух.
Закінчивши середню школу, Віра поїхала поступати у столицю. Вона мріяла швидше звільнити велику родину від обузи, більше не чути від тітки докору, але на центральному вокзалі її обікрали злодії, витягнувши з сумочки всі гроші. Дівчина не знала, що робити, яким чином добратися додому. Стояла на вулиці біля центрального входу залізнодорожного вокзалу і гірко плакала не витираючи сліз. Коротенька спідничка, рясна блузочка з жабо і лакові туфлі з випускного. Хтось їй порадив звернутися до райвідділу міліції і там вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Віра у райвідділку побачила молодого симпатичного капітана і відразу зашарілася. Розповіла, що з нею трапилося і Віктор запропонував їй переночувати в його в гуртожитку.
- Звичайно, ти можеш залишитися до ранку на вокзалі, але сама бачиш, який тут вночі контингент. Тебе вже пограбували і це ще не саме жахливе. Нещодавно знайшли таку ж саму гарну дівчину, як ти - згвалтовану і вбиту на рейках.
Вірі нічого не залишалося, як піти з Віктором. Дівчина була, соромливою, не займаною, наївною і дивилася на чорнявого красеня в пагонах з величезним захопленням. Він здавався їй розумним, добрим, красивим, шляхетним. Віктор теж оцінив гідно молоденьку красуню з великими, чудовими очима. У свої тридцять шість йому вже хотілося осідлості, тому довго не зволікаючи сказав, що закохався і запропонував одружитися. Молоде подружжя почало освоювати нове життя в гуртожитку. Згодом у молодят народився Сергій, а через два роки Максим. Чоловік швидко просувався по службовій сходинці, отримав чергове звання майора і нову квартиру. Щастю не було меж! Діти ходили в дитячий садок, а Віра влаштувалася працювати на фабрику "Любава" у відділ кадрів.
Крапильниця скінчилася і медсестра перебила спогади, що жили в крові Віри.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Віра
X
Після другого допиту під райвідділом стояла швидка. Віра, у кабінеті слідчого, втратила свідомість.
Бідній жінці поміряли тиск і він зашкалював. Хвору відвезли у лікарню, оглянули, встановили діагноз мікро-інсульт і поселили в палату для ветеранів. В інших палатах місць не було.
Вона лежала під крапельницею і згадувала дитинство, минуле.
Такі ж самі білі стіни були в її хаті. Мама білила їх перед Пасхою навесні і в домі пахло крейдою.
Коли вона народилася її назвали Вірою, бо завше сорокарічне подружжя вірило, не зважаючи на безпліддя, у дива. Вірині батьки працювали у сільській школі. Мама викладала географію, а батько фізичну культуру. Свою єдину донечку обожнювали і найкраще в домі діставалося маленькій Вірі. Тато часто її брав на рибалку. Садив доньку на ряднину під старою вербою і там дівчинка гралася лялькою. Коли на вудочку попадався дзеркальний короп, чи щука, вони обіймалися і раділи разом, як однолітки. Повертаючись додому, Микола ніс свою маленьку донечку на плечах, а в руках вудочки, рибу та ще Вірину ляльку. Мама завше казала: "Колю, що ти її носиш, їй уже скоро шість років, тобі не важко?"
- Не важко, я ж і тебе ношу на руках - посміхався у вуса батько. І дійсно він дуже кохав, ще зі школи, свою дружину Ганну. Допомагав їй вести господарство, бо як же в селі без курей, гусей, собаки, кота й кабанчика у хліві.
Віра любила літо, але чомусь більше зиму. Перший сніг ловила ротом, сніжинки танули на її обличчі, попадали на витягнутий язичок, дівчинка сміялася і кликала татка ліпити сніжну бабу.
- Дивися, вона схожа на нашу бабусю, особливо після того, як ми пов"язали хустину - жартував батько і дівчинка заливалася дзвіночком на все подвір'я.
З хати виходила мама і кликала на вечерю.
- Вірочко, ти не їла холодний сніг? - з підозрою дивлячись на розпашілу дитину.
- Їла, їла, я бачив - посміхався тато, жуючи мерзле сало з печеною картоплею і солоним огірком.
- Дивись мені, більше не їж, а то захворієш - вичитувала мати вередливу доньку розчісуючи довге пшеничне волосся.
У теплій грубці шкварчав вогонь і Віра любила дивитися крізь заслонку, як ватра намагається проковтнути засніжені дрова, які періодично підкидав батько.
Ввечері у хаті від тієї груби по стінам блукали тіні і блискітки. Маленька Віра спостерігала за їх грою, притуливши до себе ляльку. Коли у хаті ставало спекотно, мати питала:
- Миколо ти не забувся відчинити піддувало на грубі, бо ми тут почадіємо.
- Та вже давно відчинив - відповідав чоловік. І Віра засинала під розмови і шепіт батьків.
Мама Ганна була доброю, роботящою, щедрою, але більш строгою, ніж тато. Не любила рейваху в хаті, який деколи вчиняла Віра з двоюрідними братами і сестрами . До скандалів діло ніколи не доходило, але привчала доньку складати свої речі на місце.
Коли Вірі виповнилося десять років, на свято Миколая, вона відпросилася піти ночувати до тітки, бо там було завжди весело. Четверо дітей, маминої рідної сестри - Люби, влаштовували самодіяльні концерти, вигадували різні ігри, особливо любили на ніч розказувати жахливі історії про "чорну руку" і "цвинтар з привидами". Батьки довіряли близькій родичці і того разу теж дозволили ночувати у тітки Люби.
Віра взяла з собою сукню з марлі - сніжинку, яку їй пошила мама, корону обсипану битими ялинковими іграшками.
- Дивись, поводь себе гарно, не забувай, що ти донька вчителів і відмінниця, - наказувала мати, заправляючи Вірину довгу косу в шубку. Розцілувавши батьків, дівчинка побігла через городи, протоптаною стежкою до тітки. Дітлахи нарядили ялинку, отримали багато подарунків від святого Миколая і стомившись від вражень полягали спати. А о сьомій годині ранку заспану Віру розбудила тітка і зі слізьми на очах розповіла, що її батьків знайшли мертвими в хаті, (вони поснули і отруїлися чадним газом). І тепер їх більше немає. В ту ніч був дуже сильний снігопад, хуртовина і не зважаючи на те, що батько відкрив піддувало, сніг засипав комин. Батьки померли у ві сні.
Ховали на третій день. На похоронах було все село. Віра запам'ятала цю трагічну подію на все життя. Дві глибокі могили поряд і її батьки в трунах - мама, тато, яких вона молила встати з домовини, а вони її не слухали.
- Боженько, якщо ти є зроби так, щоб мама з татом прокинулися - ридала дівчинка, щиро звертаючись до Бога! Їй здавалося, якщо вона попросить всім серцем Господа, то він відразу почує і батьки оживуть. А, коли могили закопали мерзлою землею зрозуміла, що не завше отримуєш від неба те, що бажаєш.
- Моя ти сиріточко, - голосила тітка Люба, пригортаючи до себе невтішну рідну племінницю, - не ридай так сильно, моя квіточко, їх більше не піднімеш, вони сплять вічним сном. Я тебе нікому не віддам, будеш жити з нами.
І дійсно піклувалася про неї навіть більше ніж про власних дітей, які інколи від рідної матері отримували прочуханки за погану поведінку в школі. Йшли дні за днями і Віра не відчувала себе сиротою, аж поки тітка Люба не розлучилася зі своїм чоловіком - тихим алкоголіком. Відтоді почалося інше життя. Віра дуже часто згадувала батьків і потай плакала вночі. Ні, тітка ніколи не ображала племінницю, але не забувала дорікнути при нагоді, що їй дуже важко самотужки виховувати п'ятеро бешкетників.
- І звідки Ви взялися на мою голову, вам би тільки побігати і у жмурки грати, ні, щоб матері допомогти? От же Бог наградив дітками! - кричала тітка, хоч діти їй допомагали. Велике господарство , робота дояркою, шістдесят соток городу, все було на жіночих руках. Бувало Люба так втомлювалася, що зганяла злість на своїх молодших дітях, могли отримати і різкою по м'якому місті за непослух.
Закінчивши середню школу, Віра поїхала поступати у столицю. Вона мріяла швидше звільнити велику родину від обузи, більше не чути від тітки докору, але на центральному вокзалі її обікрали злодії, витягнувши з сумочки всі гроші. Дівчина не знала, що робити, яким чином добратися додому. Стояла на вулиці біля центрального входу залізнодорожного вокзалу і гірко плакала не витираючи сліз. Коротенька спідничка, рясна блузочка з жабо і лакові туфлі з випускного. Хтось їй порадив звернутися до райвідділу міліції і там вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Віра у райвідділку побачила молодого симпатичного капітана і відразу зашарілася. Розповіла, що з нею трапилося і Віктор запропонував їй переночувати в його в гуртожитку.
- Звичайно, ти можеш залишитися до ранку на вокзалі, але сама бачиш, який тут вночі контингент. Тебе вже пограбували і це ще не саме жахливе. Нещодавно знайшли таку ж саму гарну дівчину, як ти - згвалтовану і вбиту на рейках.
Вірі нічого не залишалося, як піти з Віктором. Дівчина була, соромливою, не займаною, наївною і дивилася на чорнявого красеня в пагонах з величезним захопленням. Він здавався їй розумним, добрим, красивим, шляхетним. Віктор теж оцінив гідно молоденьку красуню з великими, чудовими очима. У свої тридцять шість йому вже хотілося осідлості, тому довго не зволікаючи сказав, що закохався і запропонував одружитися. Молоде подружжя почало освоювати нове життя в гуртожитку. Згодом у молодят народився Сергій, а через два роки Максим. Чоловік швидко просувався по службовій сходинці, отримав чергове звання майора і нову квартиру. Щастю не було меж! Діти ходили в дитячий садок, а Віра влаштувалася працювати на фабрику "Любава" у відділ кадрів.
Крапильниця скінчилася і медсестра перебила спогади, що жили в крові Віри.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію