ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ніна Виноградська
2021.01.25 20:01
Я не меншина у своїй державі,
Я - гілка роду з глибини століть,
При пісні, мові, танцю і при славі,
Що у ментальність вживлена стоїть.

Я із того великого народу,
Що із усього працю обирав,
Боровся, бився за свою свободу,

Олександр Сушко
2021.01.25 19:25
Гей, слов'янине, голий та босий,-
Ти у храмі стовбичиш дарма.
Там єгови, мойсеї, христоси -
Українців між ними нема.

Пекло й вила чортячі для гоїв,
Та смола прегаряча - не ром.
Ох, земляче, ну що ж ти накоїв,

Тетяна Левицька
2021.01.25 17:18
Так, не легко нам живеться,
та не голодаєм!
Є картопля з оселедцем,
хліб, сіль з короваєм,
борщ і гарбузове зерня,
квашені томати.
Хоч і пенсії мізерні
і малі зарплати.

Серго Сокольник
2021.01.25 13:21
Вже сонце зимове вище,
Та стимул радіти зник,
Як малонатхненні вірші,
Закинуті у смітник,
Як малоцікаві люди,
"розведені" на брехні.
...весна, імовірно, буде...
...можливо також і ні...

Олександр Сушко
2021.01.25 10:46
Обарвлені у самоту літа
Згорали, не лишаючи ні сліду.
Але прийшла любов моя свята
І забуяло у сердечку літо.

На тебе я очікував давно,
Так само як весна шалену повінь.
Тепер чуття, п"янливі, як вино,

Домінік Арфіст
2021.01.25 10:34
Мело, мело по всій землі
На всесвіт цілий.
Горіла свічка на столі,
Усе горіла.

Як тьмою літня мошкара
Летить на пломінь,
Летіла сніжна мішура

Володимир Бойко
2021.01.25 10:18
Російсько-українська двомовність – фіговий листок російської одномовності. Держава на те і є, аби виправляти деформації, що загрожують її існуванню. Українізація потребує мотивації. Нації, як і окремі люди, повинні мати інстинкт самозбереження.

Ігор Шоха
2021.01.25 07:57
ІНаївні люди винайшли тотем,
аби було добро у всьому світі,
та граються, буває, із вогнем
як це уміють ще маленькі діти.

По цій дорозі весело іти,
та солоно на фініші до раю,
де юності ніколи не найти,

Сергій Губерначук
2021.01.25 05:52
Фон червоний.
Ліхтарі гой-да, гой-да!!
Униз головами, на довгих цепах,
мов лампади…
Скриплять очі,
відчиняючись, мов стопудові две-рі,
і зачиняючись…
Що буде з тобою?

Микола Соболь
2021.01.25 05:06
Давай зіграємо у шахи.
На упередженість думок.
Посеред впевненості й страхів
хай буде ще один урок.
Чом скачеш наче кінь буланий,
або ховаєшся в кущах?
Я просто учнем був старанним.
Поставлю для початку – шах!

Дума Козак
2021.01.24 18:31
Вже осінь, все навколо пожовтіло
і за вікном частіше йдуть дощі.
Птахи на південь знову полетіли,
роняють лист дерева і кущі.

Вже осінь, але сонце пригріває,
проміння розсіває з високості.
Утихнув дощ, мороз чогось чекає –

Олександр Панін
2021.01.24 18:02
Тема з Інтернету

"Гарному настрою, Мамо,
гаплик:
Дуже образив мене
Чоловік.
Сором пекучий відчує
нехай,

Тетяна Левицька
2021.01.24 15:51
В старенькім альбомі, розчулені миті
зібрало по крихтах, минуле життя.
Ромашки і маки застигли у житі
і я з ними поряд - сердечна, проста.

Розпущені кучері, очі зелені,
на щічках рум'янець, невже це теж я?
І яблучка райські, і жолуді в жмені -

Галина Сливка
2021.01.24 15:03
Живлом сніги напоять землю,
А люди скажуть, що відлига...
Себе в собі не відокремлю,
Як болем в серці - давня крига.
Чи досягне тепло любові
Ущелин темних у міжгір'ях?
Там слів гортанних щемна сповідь
Й молочно віку у сузір'ях.

Сергій Гупало
2021.01.24 13:14
Ця війна – не остання,
Буде кілька іще.
Ми пішли на заклання
Там, де слізно пече

Переспівана пісня,
Безголоса уже.
Буде млосно і тісно

Сергій Губерначук
2021.01.24 12:41
Поету місце – в стратосфері!
Напівживий лечу до втрат.
У шатрах раю в ефемері
стоїть нова епоха страт.

Уроджений слуга народу,
нового Риму кошовий –
поет – не я, мій сад – без плоду.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Ярослав Штука
2020.12.05

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Богдан Манюк (1965) / Критика | Аналітика

 Бесіди з підгаєцьким інтелектуалом
Для багатьох мій герой — просто дивак, заглиблений у незрозумілу філософію. Про нього у Підгайцях говорять: ходяча енциклопедія. Дехто кепкує — навіщо, мовляв, пенсіонерові щодня перечитувати десятки сторінок наукової, публіцистичної чи художньої літератури? Декого дратують його тривалі виступи перед міською громадою під час вшанування національних героїв або з нагоди тої чи іншої історичної події. Любимо реґламент: десять-п’ятнадцять хвилин доповідачеві і — наступний. Та хай йому грець з тим реґламентом. Із таким вантажем знань у ніякі реґламенти не втиснешся. Та й не до всіх варто застосовувати однакової мірки, адже сам Господь Бог не допускає зрівняйлівки.
Я давно чув про цю неординарну людину, про його начитаність, ерудованість, своєрідний характер: Підгайці — місто невелике, всі знають все про всіх.
Познайомились ми у краєзнавчому музеї, куди завітав пан Богдан Метик, довідавшись про надходження української діаспорної літератури. Скрупульозно переглянув усі 24 річники часопису «Визвольний шлях» за 1954-1977 роки, зокрема спогади учасників перших визвольних змагань 1914-1920 років.
— Знаєте, Богдане, — каже він мені, — впадає у вічі різко негативне ставлення діячів тієї епохи, не говорячи вже про їх наступників з покоління ОУН, стосовно впливу ідей Михайла Драгоманова на тогочасну українську молодь, власне на них самих, особливо ідей федералізму, соціалізму, пацифізму.
Наші наступні зустрічі довели мені небуденність особи цього підгаєцького пенсіонера. В молоді літа він, лікар за фахом, опанував польську, російську, чеську, словацьку, німецьку, англійську, французьку, італійську, румунську та інші мови. Про міцність його знань свідчить те, що вже в похилому віці написав румунському президентові Траянові Басеску листа по-румунськи, де наголошував на історично українському етнічному забарвленні Придністров’я — проблемі, що віддавна викликає неоднозначну реакцію політиків.
Я розпитую пана Богдана Метика про його дитячі роки. Формувався він під впливом матері, оскільки батько рано помер. Завдяки їй у тридцяті роки зацікавився «Історією Січових Стрільців» чи то Богдана Гнатевича, чи Осипа Думіна, когось із них. Ознайомився з «Історією української літератури» Івана Франка, творами Ілька Борщака про Мазепу, Пилипа Орлика. Зачитувався популярними тоді дитячими часописами «Дзвіночок», «Наші друзі», «Світ дитини», а також знаменитими повістями Андрія Чайковського. Настільною книгою була 3-томна «Українська загальна енциклопедія», видана в 1929–1934 роках для масового читача. Літературу знаходив у батьковій бібліотеці, а в часі їхнього побутування у Вербові, недалеко від Підгайців, де мати вчителювала, книжки люб’язно позичав місцевий греко-католицький парох Андрій Содомора. Яскравим метеором промайнуло знайомство з Любою Верес, членкинею ОУН, в яку був закоханий і згодом дуже страждав, коли довідався про її смерть на Львівщині від рук енкаведистів..
Іншого разу заходить мова про проблеми українсько-російського діалоґу, відповідальність деяких українських посадовців за проведення російської імперської політики в Україні.
— А хто з українських діячів різних епох, на Вашу думку, заслуговує шани народу?
— Важко когось виокремити. Можливо, я назвав би прізвища тих, що мали виразну концепцію політичної стратеґії, що її дотримувалися усе життя: Іван Виговський, Петро Дорошенко, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Тарас Шевченко, Андрей Шептицький і Степан Бандера.
Від історичних перипетій переходимо на європейські обшири. Пан Богдан згадує про обставини свого перебування в Західній Європі. У цьому йому посприяв українець з Нідерландів Мирослав Антонович. Історія їхнього знайомства починається від священика Івана Сендецького, зарваницького декана і пароха в Золотниках, що недалеко від Підгайців, котрий доводився панові Богданові дідом по матері. Під час проведення з'їзду «Українська молодь – Христові» у 1933 році у Львові о. Іван Сендецький виступав на площі Св. Юра з гарячою патріотичною промовою. Її всім серцем сприйняв ґімназист Мирослав Антонович, учасник акції. У той час сотрудником на парохії в отця Сендецького служив молодий священик Євген Антонович — рідний брат Мирослава.
— Я добре пам'ятаю, — каже пан Богдан, — як він розказував казки, тримаючи мене малого в себе на колінах. Пізніше о. Євген був репресований на 15 років. Його молодший брат Мирослав, незважаючи на проживання за кордоном, зберіг теплі стосунки з родиною о. Сендецького. Перебуваючи, завдяки йому, в Брюсселі, я познайомився з Омеляном Ковалем, довголітнім репрезентантом української громади в Бельгії, котрий мав відношення до видання часопису «Визвольний шлях», що його пізніше читав у бібліотеці Підгаєцького краєзнавчого музею.
З 1989-го року пан Богдан — активний учасник національного відродження. Під час підготовки до всеукраїнського референдуму за незалежність працював восени 1991 року з агітаційною місією в Запорізькій області. Побував у Гуляйполі, колишній столиці Нестора Махна, де ще й досі відчувається дух української стихії.
Випадково розмова звертає на тему євреїв в Україні. Пан Богдан зразу стає до дискусії:
— По-перше, чому я не маю називати євреїв терміном «жид», звичним для українського вуха ще якихось 70 років тому? По-друге, чому сучасні жиди і держава Ізраїль повинні трактуватися як вороги України? Якщо Росія хоче вважати їх за своїх ворогів, то чому я, українець, маю думати по-російськи? Треба врешті з'ясувати, що в очах Москви «добрим жидом», як і «послушним хохлом», є той, хто перейняв російську мову, культуру, підтримує її імперіалістичну політику. А жидівського патріота свого народу Росія вважає своїм недругом. Тому протягом десятиріч Совєцький Союз підтримував ворогів Ізраїлю, щедро фінансуючи арабських екстремістів. Нещодавно я прочитав книгу італійського дослідника Д.Збрана «L'orrore come ideale» («Жах під машкарою ідеалу»), написану на підставі численних документів про злочини комуно-московських окупантів в Україні. Серед інших, там є цілий розділ, присвячений людям жидівської національности, які в лавах УПА боролися за свободу України. Письмові свідчення про свою участь в УПА залишили Ідель Коґан, Стелла Кренцбах, Лейба Домбровський, Шейля Варма. А тих, хто не написали про себе, було набагато більше. Колишні в'язні совєцьких концтаборів жиди Анатолій Радигін і Борис Пенсон, що були близькими друзями Василя Стуса, В’ячеслава Чорновола, Левка Лук’яненка, після того, як потрапили у вільний світ, у часописі «Визвольний шлях» у 1976–1977 роках писали про своє ув’язнення в Імперії Зла. Їхні спогади сповнені такою щирою прихильністю до справи визволення України з-під московського ярма, що під ними могли б сміло поставити свої підписи Р. Шухевич чи С. Бандера. Неможливо не захоплюватися діями жидів в Ізраїлі, їхньою згуртованістю, працьовитістю, патріотизмом, вмінням господарювати і захищати Батьківщину. Адже вони перемогли у чотирьох війнах з агресивними і значно переважаючими їх чисельно сусідами. На території, меншій від нашої Львівської области, жиди збудували для своїх громадян високотехнологічне цивілізоване суспільство, де життєвий рівень є одним з найвищих у світі. Нам, українцям, є чого у них повчитися. Приязні відносини українців з жидами, як і з нашими співгромадянами в Україні, так і з далеким Ізраїлем, є в наших інтересах. Перед лицем небезпеки з боку московського імперіалізму це слугуватиме зміцненню нашої державности. Отже, Ізраїль – надійний і природний союзник України, як і США.
Пан Богдан сипле фактами, датами, цифрами. Дискусія потрохи переростає в монолог. Зненацька з глибини музейної кімнати долинає мелодійне бамкання годинника. Сльотавим осіннім днем засиджуємся допізна...
Я знову очікую нашої зустрічі. Знаю, що ризикую отримати «на горіхи» за півхвилинне спізнення, адже пунктуальність для мого співбесідника — то як дихання, без якого не обійдешся, і, врешті-решт, складова людської порядності. Мій візаві, як жартують у Підгайцях, має ще австрійську закваску. Цінує в людях обов’язковість, сумлінність, толерантність, оскільки певен, що саме такі риси повинні домінувати в людському спілкуванні.
Примітка: ця стаття написана мною у співавторстві з краєзнавцем і письменником Іваном Банахом і є передмовою до книги Богдана Метика «На захист желехівки», виданої зусиллями і коштом Івана Банаха в 2008-му році (видавництво «Ліга-Прес» «Гріада плюс»).





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-01-10 11:33:35
Переглядів сторінки твору 144
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.994 / 5.64)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.039 / 5.78)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.769
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЛІТПРОЦЕСИ
Автор востаннє на сайті 2021.01.23 23:52
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2021-01-10 19:56:07 ]
Як завше, переконливо й важливо. Відчув і Ваший, шановний пане Богдане, неабиякий інтерес до Ізраїлю.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2021-01-10 21:32:47 ]
Пане Іване, в моїх Підгайцях у 40-х роках минулого століття проживало більше шести тисяч євреїв. Фашисти розстріляли п"ять з половиною тисяч. Містечко буквально залито єврейською кров"ю. Нащадки тих, хто дивом вцілів, приїжджають інколи в Підгайці. Спілкувався з ними як музейний працівник. Звідси і мій інтерес до історії та тієї біди, що спіткала євреїв. Тут, в ПМ, опублікував драматичну поему "Шоа"про трагедію підгаєцьких євреїв. Тепер її допрацьовую, аби видати окремою книжкою.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2021-01-11 14:55:16 ]
Чи є у Вас контакт із ЯД-вашем? Там будуть раді такому знайомству.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2021-01-13 18:39:58 ]
Ні, контакту з ЯД-вашем у мене немає. В основу моєї драматичної поеми лягли спогади підгаєцької єврейки Гені Шуртц "Дорогою, повною втрат і страждань", інших відомих євреїв, які вижили під час окупації Підгайців німцями, а також спогади місцевих українців і поляків, очевидців тих подій.