ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2021.01.25 17:18
Так, не легко нам живеться,
та не голодаєм!
Є картопля з оселедцем,
хліб, сіль з короваєм,
борщ і гарбузове зерня,
квашені томати.
Хоч і пенсії мізерні
і малі зарплати.

Серго Сокольник
2021.01.25 13:21
Вже сонце зимове вище,
Та стимул радіти зник,
Як малонатхненні вірші,
Закинуті у смітник,
Як малоцікаві люди,
"розведені" на брехні.
...весна, імовірно, буде...
...можливо також і ні...

Олександр Сушко
2021.01.25 10:46
Обарвлені у самоту літа
Згорали, не лишаючи ні сліду.
Але прийшла любов моя свята
І забуяло у сердечку літо.

На тебе я очікував давно,
Так само як весна шалену повінь.
Тепер чуття, п"янливі, як вино,

Домінік Арфіст
2021.01.25 10:34
Мело, мело по всій землі
На всесвіт цілий.
Горіла свічка на столі,
Усе горіла.

Як тьмою літня мошкара
Летить на пломінь,
Летіла сніжна мішура

Володимир Бойко
2021.01.25 10:18
Російсько-українська двомовність – фіговий листок російської одномовності. Держава на те і є, аби виправляти деформації, що загрожують її існуванню. Українізація потребує мотивації. Нації, як і окремі люди, повинні мати інстинкт самозбереження.

Ігор Шоха
2021.01.25 07:57
ІНаївні люди винайшли тотем,
аби було добро у всьому світі,
та граються, буває, із вогнем
як це уміють ще маленькі діти.

По цій дорозі весело іти,
та солоно на фініші до раю,
де юності ніколи не найти,

Сергій Губерначук
2021.01.25 05:52
Фон червоний.
Ліхтарі гой-да, гой-да!!
Униз головами, на довгих цепах,
мов лампади…
Скриплять очі,
відчиняючись, мов стопудові две-рі,
і зачиняючись…
Що буде з тобою?

Микола Соболь
2021.01.25 05:06
Давай зіграємо у шахи.
На упередженість думок.
Посеред впевненості й страхів
хай буде ще один урок.
Чом скачеш наче кінь буланий,
або ховаєшся в кущах?
Я просто учнем був старанним.
Поставлю для початку – шах!

Дума Козак
2021.01.24 18:31
Вже осінь, все навколо пожовтіло
і за вікном частіше йдуть дощі.
Птахи на південь знову полетіли,
роняють лист дерева і кущі.

Вже осінь, але сонце пригріває,
проміння розсіває з високості.
Утихнув дощ, мороз чогось чекає –

Олександр Панін
2021.01.24 18:02
Тема з Інтернету

"Гарному настрою, Мамо,
гаплик:
Дуже образив мене
Чоловік.
Сором пекучий відчує
нехай,

Тетяна Левицька
2021.01.24 15:51
В старенькім альбомі, розчулені миті
зібрало по крихтах, минуле життя.
Ромашки і маки застигли у житі
і я з ними поряд - сердечна, проста.

Розпущені кучері, очі зелені,
на щічках рум'янець, невже це теж я?
І яблучка райські, і жолуді в жмені -

Галина Сливка
2021.01.24 15:03
Живлом сніги напоять землю,
А люди скажуть, що відлига...
Себе в собі не відокремлю,
Як болем в серці - давня крига.
Чи досягне тепло любові
Ущелин темних у міжгір'ях?
Там слів гортанних щемна сповідь
Й молочно віку у сузір'ях.

Сергій Гупало
2021.01.24 13:14
Ця війна – не остання,
Буде кілька іще.
Ми пішли на заклання
Там, де слізно пече

Переспівана пісня,
Безголоса уже.
Буде млосно і тісно

Сергій Губерначук
2021.01.24 12:41
Поету місце – в стратосфері!
Напівживий лечу до втрат.
У шатрах раю в ефемері
стоїть нова епоха страт.

Уроджений слуга народу,
нового Риму кошовий –
поет – не я, мій сад – без плоду.

Алла Даниленко
2021.01.24 10:36
А сніг все йшов. По всій землі, за дальні межі.
Свіча горіла на столі
Немов пожежа.
Як влітку роєм мошкара
Летить бездумно
В вікно, дивись,
Летить сніжок,
На це полум' я.

Ярослав Чорногуз
2021.01.23 21:49
Печальні видива розвіяв
Мого уривчастого сну
Цей день сяйливий, наче мрія,
Коли зустрів тебе, ясну.

Немов троянди, флокси, кали
Раптово почали цвісти.
Сніги розчулені розтали...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Іван Іванченко
2021.01.05

Марина Олексіївна
2020.12.03

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Проза

 За два роки до вбивства

XIV

Віра зателефонувала Андрію через декілька днів.
- Доброго ранку, Андрію, це - Віра Миколаївна. Ви ще не знайшли доглядальницю для дружини?
- Ні, мабуть, треба було розклеювати оголошення біля лікарні, а так жодного дзвінка.
- Я згодна Вам допомагати, кажіть адресу і о котрій годині завтра приїхати?
Андрій мовчав, йому не вірилося, що така забезпечена, яскрава жінка могла погодитися доглядати його дружину.
- Алло, алло, Андрію, Ви мене чуєте? - Віра вже хотіла покласти трубку.
- Так, чую, просто не віриться. Записуйте адресу, - схвильовано промовив чоловік.
- Тоді до завтра!
Наступного дня о дванадцятій Віра сказала чоловіку, що їде в село, а сама поїхала до Андрія.
Їй дуже хотілося допомогти цій людині, тим паче, що тепер була вільною від роботи і не збиралася сидіти весь час прикутою вдома.
Андрій її зустрів на зупинці, щоб вона не шукала його будинок.
Зайшовши до двокімнатної квартири, Андрій допоміг жінці скинути пальто. У великій кімнаті стояли старі лаковані меблі. Стінка на всю стіну, на протилежному боці - диван, у кутках - телевізор і стіл зі стільцями. На підлозі лежав палас, а над диваном висів на стіні - яскравий, зелений килим. Віра помітила у серванті в скляній креманочці - каштан, що подарувала Андрію і посміхнулася, нічого не сказавши. Їй було приємно, що той каштан він не викинув.
- Йдемо я Вас, Віро Миколаївно, познайомлю з дружиною - запропонував Андрій.
Валентина лежала у спальні на великому ліжку. Шафа, дві тумбочки з обох боків ліжка і бра.
Віра привіталася, але жінка не відповіла.
- Вона не розмовляє, але все розуміє - пояснив Андрій Вірі і відразу звернувся до дружини.
- Валю, це Віра Миколаївна, вона буде приходити у неділю, щоб ти не залишалася сама.
- Можна просто Віра, - додала зніяковіла помічниця і Валя кліпнула очима помітивши хвилювання на обличчі незнайомки.
- Ось і добре, що ви порозумілися. Андрій ввів доглядальницю у курс справ, запропонував жінці чаю, а коли та відмовилася, поїхав таксувати. Віра одразу кинулася до роботи. Заглянула в холодильник, де окрім манної каші для дружини, кефіру і
"Докторської" ковбаси нічого не зберігалося. Вона приготувала суп, прибрала квартиру, провітрила, перестелила свіжу білизну хворій. Валентина була настільки худою і кволою, що жінка без зайвих зусиль впоралася зі своїм завданням, тим паче, Андрій перед тим помив дружину, причесав і поміняв памперс.
З того дня раз на тиждень кожної неділі Віра почала їздити доглядати хвору. Відмовлялася від винагороди за свої послуги, але чоловік наполягав. Віра за ті гроші завше приносила смаколики до чаю й купувала, потай від Андрія, памперси.
Минуло пів року. Віра з Андрієм стали друзями, перейшли на ти і довіряли один одному таємниці. З Валентиною Віра теж знайшла спільну мову. Хоч її стан не поліпшився, але Віра бачила в очах хворої жінки вдячність і посмішку, коли вона приходила. Валентина часто стогнала, ворушила губами, але не могла вимовити ні слова, лише невиразні звуки чулися з її блідих вуст. Інколи Андрій приїздив з роботи раніше. Вони разом пили чай на кухні і розмовляли. В ці хвилини Вірі не хотілося їхати додому. Вони сиділи навпроти одне одного на кухні і Андрій, з розумінням, вислуховував довгі оповіді Віри про її дитинство, чоловіка, який її раніше часто бив. Після вони сідали в машину і Андрій відвозив жінку додому. Лише одна Марія Заячук знала куди їздить Віра.
- І навіщо тобі все те? - запитувала подругу, - мабуть ти закохалася у цього Андрія.
Віра посміхалася і казала, що їй шкода безпорадну дружину друга, але Маруся їй не вірила.
- Чому ж ти не йдеш у будинок для літніх людей, аби їм допомагати? А так і Віктора обманюєш і себе.
Віра виправдовувалася,
- Це було спонтанне рішення, а після вже не могла кинути, бо прикипіла душею - говорила вона.
- Так, Вірунь, прикипіла, я тебе дуже розумію, бо самій без чоловічої підтримки, ой, як важко - жалілася Марія.
- Я хвилююся за Валентину, щось вона останнім часом майже нічого не їсть, лише воду п'є, дуже квола. А якщо вона помре? Ми тоді дійсно не побачимося - несподівано розридалася Віра.
Так, їй дуже подобався Андрій і чим далі вона його пізнавала, тим ближчим він для неї ставав. Вона гнала його зі своїх думок, пригадуючи хвору дружину, але в її серці уже зародилися почуття, які таїла навіть від себе.
- Ось бачиш, а ти мені тут локшину на вуха вішаєш, що тобі його жінку шкода - говорила Марія.
- Не повіриш, дуже шкода, ворогу б не побажала такої долі.
- Зая, пам'ятаєш той дивний сон, який я тобі розповідала, про лютих биків і величезних корів? Там я ще хрест знайшла старовинний, який черниця мені наказала покласти на місце, бо він буцім-то занадто важкий для мене. Так, ось, коли я вперше прийшла до Андрія, то такий самий хрест, як дві краплі води висів на грудях його дружини. Мені, аж мову відібрало, коли я його побачила.
- Та невже? Нічого собі, ось тобі і сон в руку, - вирячила здивовані очі Марія.
- Отож, я тоді зрозуміла, що це мій хрест і хоч не такий важкий, але мій. Господи, як я зараз можу кинути цю родину? Це моя доля.
- Твоя доля зараз одна в квартирі і чекає на тебе. Бачу Віктор, останнім часом теж став сумирний, постарів, схуд.
- Бувають дні, що відпускає мене залюбки, тільки питає о котрій годині повернуся, а буває, що влаштовує сварку і вимагає залишитися вдома - замислилася Віра.
- Посилаюся на тебе, або кажу, що їду в село - додала стурбовано.
- Дивися, Вірунь, не спалися, а то ти ж знаєш свого чоловіка, дізнається, поб'є.
- Та, ні, він вже не той, що був раніше - заперечила Віра і як накаркала.
Бо коли вона повернулася пізно наступного разу (тому, що у Андрія зламалася машина і він приїхав пізніше), то чоловік, чекаючи на Віру дуже лютував.
- Де ти шльондраєш?!,- кричав він, - перша година ночі! Віра мовчала, бо не встигла нічого вигадати. Вона, як завше, послалася на Марію.
- Я виходив по хліб і зустрів твою Заю по дорозі в магазин, вона тобі не дзвонила, щоб попередити? (Марія телефонувала, але у Віри був вимкнутий мобільний і вона не чула дзвінка).
Розгублена жінка не знала, що відповісти чоловіку, і тут несподівано відчула сильний удар у підборіддя. Перелякана жінка схопила поспіхом куртку, сумочку і вибігла на двір. Сльози заливали її обличчя, щелепа сильно боліла, зуб хитався. Віра набрала Андрія і попросила його відвезти її в село, пояснивши, що сталося.
На вулиці було темно. Ні зірки на небі, ні місяця, ні душі. Сірий глей туману огорнув небозвід. Ліс чорною грізною стіною тонув у сивій мжичці мороку. За кожним деревом їй ввижалися чорні тіні, дикі звірі, привиди. Їй було непереливки, боляче, кепсько одній стояти біля темного під'їзду, чекаючи на Андрія.
- Дівчино, у Вас немає закурити, - почула за спиною різкий, хриплий голос, і не озирнувшись побігла на дорогу. Добре, що в ту ж мить машина Андрія освітила фарами Віру і чоловік, що біг за жінкою, зупинився.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-01-11 17:25:33
Переглядів сторінки твору 56
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.226 / 5.83)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.302 / 5.92)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.816
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.01.25 17:18
Автор у цю хвилину відсутній