
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
2025.07.12
12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
2025.07.12
10:12
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2025.07.12
09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
2025.07.12
07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
2025.07.12
05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
2025.07.11
21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
2025.07.11
18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
2025.07.11
06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
2025.07.11
05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
2025.07.11
00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього.
Де ванька напаскудив – там і «русскій дух».
Велика брехня – спосіб реалізації великої політики.
Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні.
Велич у спадок не передається,
2025.07.10
21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
2025.07.10
14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
2025.07.10
13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
За два роки до вбивства
- Доброго ранку, Андрію, це - Віра Миколаївна. Ви ще не знайшли доглядальницю для дружини?
- Ні, мабуть, треба було розклеювати оголошення біля лікарні, а так жодного дзвінка.
- Я згодна Вам допомагати, кажіть адресу і о котрій годині завтра приїхати?
Андрій мовчав, йому не вірилося, що така забезпечена, яскрава жінка могла погодитися доглядати його дружину.
- Алло, алло, Андрію, Ви мене чуєте? - Віра вже хотіла покласти трубку.
- Так, чую, просто не віриться. Записуйте адресу, - схвильовано промовив чоловік.
- Тоді до завтра!
Наступного дня о дванадцятій Віра сказала чоловіку, що їде в село, а сама поїхала до Андрія.
Їй дуже хотілося допомогти цій людині, тим паче, що тепер була вільною від роботи і не збиралася сидіти весь час прикутою вдома.
Андрій її зустрів на зупинці, щоб вона не шукала його будинок.
Зайшовши до двокімнатної квартири, Андрій допоміг жінці скинути пальто. У великій кімнаті стояли старі лаковані меблі. Стінка на всю стіну, на протилежному боці - диван, у кутках - телевізор і стіл зі стільцями. На підлозі лежав палас, а над диваном висів на стіні - яскравий, зелений килим. Віра помітила у серванті в скляній креманочці - каштан, що подарувала Андрію і посміхнулася, нічого не сказавши. Їй було приємно, що той каштан він не викинув.
- Йдемо я Вас, Віро Миколаївно, познайомлю з дружиною - запропонував Андрій.
Валентина лежала у спальні на великому ліжку. Шафа, дві тумбочки з обох боків ліжка і бра.
Віра привіталася, але жінка не відповіла.
- Вона не розмовляє, але все розуміє - пояснив Андрій Вірі і відразу звернувся до дружини.
- Валю, це Віра Миколаївна, вона буде приходити у неділю, щоб ти не залишалася сама.
- Можна просто Віра, - додала зніяковіла помічниця і Валя кліпнула очима помітивши хвилювання на обличчі незнайомки.
- Ось і добре, що ви порозумілися. Андрій ввів доглядальницю у курс справ, запропонував жінці чаю, а коли та відмовилася, поїхав таксувати. Віра одразу кинулася до роботи. Заглянула в холодильник, де окрім манної каші для дружини, кефіру і
"Докторської" ковбаси нічого не зберігалося. Вона приготувала суп, прибрала квартиру, провітрила, перестелила свіжу білизну хворій. Валентина була настільки худою і кволою, що жінка без зайвих зусиль впоралася зі своїм завданням, тим паче, Андрій перед тим помив дружину, причесав і поміняв памперс.
З того дня раз на тиждень кожної неділі Віра почала їздити доглядати хвору. Відмовлялася від винагороди за свої послуги, але чоловік наполягав. Віра за ті гроші завше приносила смаколики до чаю й купувала, потай від Андрія, памперси.
Минуло пів року. Віра з Андрієм стали друзями, перейшли на ти і довіряли один одному таємниці. З Валентиною Віра теж знайшла спільну мову. Хоч її стан не поліпшився, але Віра бачила в очах хворої жінки вдячність і посмішку, коли вона приходила. Валентина часто стогнала, ворушила губами, але не могла вимовити ні слова, лише невиразні звуки чулися з її блідих вуст. Інколи Андрій приїздив з роботи раніше. Вони разом пили чай на кухні і розмовляли. В ці хвилини Вірі не хотілося їхати додому. Вони сиділи навпроти одне одного на кухні і Андрій, з розумінням, вислуховував довгі оповіді Віри про її дитинство, чоловіка, який її раніше часто бив. Після вони сідали в машину і Андрій відвозив жінку додому. Лише одна Марія Заячук знала куди їздить Віра.
- І навіщо тобі все те? - запитувала подругу, - мабуть ти закохалася у цього Андрія.
Віра посміхалася і казала, що їй шкода безпорадну дружину друга, але Маруся їй не вірила.
- Чому ж ти не йдеш у будинок для літніх людей, аби їм допомагати? А так і Віктора обманюєш і себе.
Віра виправдовувалася,
- Це було спонтанне рішення, а після вже не могла кинути, бо прикипіла душею - говорила вона.
- Так, Вірунь, прикипіла, я тебе дуже розумію, бо самій без чоловічої підтримки, ой, як важко - жалілася Марія.
- Я хвилююся за Валентину, щось вона останнім часом майже нічого не їсть, лише воду п'є, дуже квола. А якщо вона помре? Ми тоді дійсно не побачимося - несподівано розридалася Віра.
Так, їй дуже подобався Андрій і чим далі вона його пізнавала, тим ближчим він для неї ставав. Вона гнала його зі своїх думок, пригадуючи хвору дружину, але в її серці уже зародилися почуття, які таїла навіть від себе.
- Ось бачиш, а ти мені тут локшину на вуха вішаєш, що тобі його жінку шкода - говорила Марія.
- Не повіриш, дуже шкода, ворогу б не побажала такої долі.
- Зая, пам'ятаєш той дивний сон, який я тобі розповідала, про лютих биків і величезних корів? Там я ще хрест знайшла старовинний, який черниця мені наказала покласти на місце, бо він буцім-то занадто важкий для мене. Так, ось, коли я вперше прийшла до Андрія, то такий самий хрест, як дві краплі води висів на грудях його дружини. Мені, аж мову відібрало, коли я його побачила.
- Та невже? Нічого собі, ось тобі і сон в руку, - вирячила здивовані очі Марія.
- Отож, я тоді зрозуміла, що це мій хрест і хоч не такий важкий, але мій. Господи, як я зараз можу кинути цю родину? Це моя доля.
- Твоя доля зараз одна в квартирі і чекає на тебе. Бачу Віктор, останнім часом теж став сумирний, постарів, схуд.
- Бувають дні, що відпускає мене залюбки, тільки питає о котрій годині повернуся, а буває, що влаштовує сварку і вимагає залишитися вдома - замислилася Віра.
- Посилаюся на тебе, або кажу, що їду в село - додала стурбовано.
- Дивися, Вірунь, не спалися, а то ти ж знаєш свого чоловіка, дізнається, поб'є.
- Та, ні, він вже не той, що був раніше - заперечила Віра і як накаркала.
Бо коли вона повернулася пізно наступного разу (тому, що у Андрія зламалася машина і він приїхав пізніше), то чоловік, чекаючи на Віру дуже лютував.
- Де ти шльондраєш?!,- кричав він, - перша година ночі! Віра мовчала, бо не встигла нічого вигадати. Вона, як завше, послалася на Марію.
- Я виходив по хліб і зустрів твою Заю по дорозі в магазин, вона тобі не дзвонила, щоб попередити? (Марія телефонувала, але у Віри був вимкнутий мобільний і вона не чула дзвінка).
Розгублена жінка не знала, що відповісти чоловіку, і тут несподівано відчула сильний удар у підборіддя. Перелякана жінка схопила поспіхом куртку, сумочку і вибігла на двір. Сльози заливали її обличчя, щелепа сильно боліла, зуб хитався. Віра набрала Андрія і попросила його відвезти її в село, пояснивши, що сталося.
На вулиці було темно. Ні зірки на небі, ні місяця, ні душі. Сірий глей туману огорнув небозвід. Ліс чорною грізною стіною тонув у сивій мжичці мороку. За кожним деревом їй ввижалися чорні тіні, дикі звірі, привиди. Їй було непереливки, боляче, кепсько одній стояти біля темного під'їзду, чекаючи на Андрія.
- Дівчино, у Вас немає закурити, - почула за спиною різкий, хриплий голос, і не озирнувшись побігла на дорогу. Добре, що в ту ж мить машина Андрія освітила фарами Віру і чоловік, що біг за жінкою, зупинився.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
За два роки до вбивства
XIV
Віра зателефонувала Андрію через декілька днів.
- Доброго ранку, Андрію, це - Віра Миколаївна. Ви ще не знайшли доглядальницю для дружини?
- Ні, мабуть, треба було розклеювати оголошення біля лікарні, а так жодного дзвінка.
- Я згодна Вам допомагати, кажіть адресу і о котрій годині завтра приїхати?
Андрій мовчав, йому не вірилося, що така забезпечена, яскрава жінка могла погодитися доглядати його дружину.
- Алло, алло, Андрію, Ви мене чуєте? - Віра вже хотіла покласти трубку.
- Так, чую, просто не віриться. Записуйте адресу, - схвильовано промовив чоловік.
- Тоді до завтра!
Наступного дня о дванадцятій Віра сказала чоловіку, що їде в село, а сама поїхала до Андрія.
Їй дуже хотілося допомогти цій людині, тим паче, що тепер була вільною від роботи і не збиралася сидіти весь час прикутою вдома.
Андрій її зустрів на зупинці, щоб вона не шукала його будинок.
Зайшовши до двокімнатної квартири, Андрій допоміг жінці скинути пальто. У великій кімнаті стояли старі лаковані меблі. Стінка на всю стіну, на протилежному боці - диван, у кутках - телевізор і стіл зі стільцями. На підлозі лежав палас, а над диваном висів на стіні - яскравий, зелений килим. Віра помітила у серванті в скляній креманочці - каштан, що подарувала Андрію і посміхнулася, нічого не сказавши. Їй було приємно, що той каштан він не викинув.
- Йдемо я Вас, Віро Миколаївно, познайомлю з дружиною - запропонував Андрій.
Валентина лежала у спальні на великому ліжку. Шафа, дві тумбочки з обох боків ліжка і бра.
Віра привіталася, але жінка не відповіла.
- Вона не розмовляє, але все розуміє - пояснив Андрій Вірі і відразу звернувся до дружини.
- Валю, це Віра Миколаївна, вона буде приходити у неділю, щоб ти не залишалася сама.
- Можна просто Віра, - додала зніяковіла помічниця і Валя кліпнула очима помітивши хвилювання на обличчі незнайомки.
- Ось і добре, що ви порозумілися. Андрій ввів доглядальницю у курс справ, запропонував жінці чаю, а коли та відмовилася, поїхав таксувати. Віра одразу кинулася до роботи. Заглянула в холодильник, де окрім манної каші для дружини, кефіру і
"Докторської" ковбаси нічого не зберігалося. Вона приготувала суп, прибрала квартиру, провітрила, перестелила свіжу білизну хворій. Валентина була настільки худою і кволою, що жінка без зайвих зусиль впоралася зі своїм завданням, тим паче, Андрій перед тим помив дружину, причесав і поміняв памперс.
З того дня раз на тиждень кожної неділі Віра почала їздити доглядати хвору. Відмовлялася від винагороди за свої послуги, але чоловік наполягав. Віра за ті гроші завше приносила смаколики до чаю й купувала, потай від Андрія, памперси.
Минуло пів року. Віра з Андрієм стали друзями, перейшли на ти і довіряли один одному таємниці. З Валентиною Віра теж знайшла спільну мову. Хоч її стан не поліпшився, але Віра бачила в очах хворої жінки вдячність і посмішку, коли вона приходила. Валентина часто стогнала, ворушила губами, але не могла вимовити ні слова, лише невиразні звуки чулися з її блідих вуст. Інколи Андрій приїздив з роботи раніше. Вони разом пили чай на кухні і розмовляли. В ці хвилини Вірі не хотілося їхати додому. Вони сиділи навпроти одне одного на кухні і Андрій, з розумінням, вислуховував довгі оповіді Віри про її дитинство, чоловіка, який її раніше часто бив. Після вони сідали в машину і Андрій відвозив жінку додому. Лише одна Марія Заячук знала куди їздить Віра.
- І навіщо тобі все те? - запитувала подругу, - мабуть ти закохалася у цього Андрія.
Віра посміхалася і казала, що їй шкода безпорадну дружину друга, але Маруся їй не вірила.
- Чому ж ти не йдеш у будинок для літніх людей, аби їм допомагати? А так і Віктора обманюєш і себе.
Віра виправдовувалася,
- Це було спонтанне рішення, а після вже не могла кинути, бо прикипіла душею - говорила вона.
- Так, Вірунь, прикипіла, я тебе дуже розумію, бо самій без чоловічої підтримки, ой, як важко - жалілася Марія.
- Я хвилююся за Валентину, щось вона останнім часом майже нічого не їсть, лише воду п'є, дуже квола. А якщо вона помре? Ми тоді дійсно не побачимося - несподівано розридалася Віра.
Так, їй дуже подобався Андрій і чим далі вона його пізнавала, тим ближчим він для неї ставав. Вона гнала його зі своїх думок, пригадуючи хвору дружину, але в її серці уже зародилися почуття, які таїла навіть від себе.
- Ось бачиш, а ти мені тут локшину на вуха вішаєш, що тобі його жінку шкода - говорила Марія.
- Не повіриш, дуже шкода, ворогу б не побажала такої долі.
- Зая, пам'ятаєш той дивний сон, який я тобі розповідала, про лютих биків і величезних корів? Там я ще хрест знайшла старовинний, який черниця мені наказала покласти на місце, бо він буцім-то занадто важкий для мене. Так, ось, коли я вперше прийшла до Андрія, то такий самий хрест, як дві краплі води висів на грудях його дружини. Мені, аж мову відібрало, коли я його побачила.
- Та невже? Нічого собі, ось тобі і сон в руку, - вирячила здивовані очі Марія.
- Отож, я тоді зрозуміла, що це мій хрест і хоч не такий важкий, але мій. Господи, як я зараз можу кинути цю родину? Це моя доля.
- Твоя доля зараз одна в квартирі і чекає на тебе. Бачу Віктор, останнім часом теж став сумирний, постарів, схуд.
- Бувають дні, що відпускає мене залюбки, тільки питає о котрій годині повернуся, а буває, що влаштовує сварку і вимагає залишитися вдома - замислилася Віра.
- Посилаюся на тебе, або кажу, що їду в село - додала стурбовано.
- Дивися, Вірунь, не спалися, а то ти ж знаєш свого чоловіка, дізнається, поб'є.
- Та, ні, він вже не той, що був раніше - заперечила Віра і як накаркала.
Бо коли вона повернулася пізно наступного разу (тому, що у Андрія зламалася машина і він приїхав пізніше), то чоловік, чекаючи на Віру дуже лютував.
- Де ти шльондраєш?!,- кричав він, - перша година ночі! Віра мовчала, бо не встигла нічого вигадати. Вона, як завше, послалася на Марію.
- Я виходив по хліб і зустрів твою Заю по дорозі в магазин, вона тобі не дзвонила, щоб попередити? (Марія телефонувала, але у Віри був вимкнутий мобільний і вона не чула дзвінка).
Розгублена жінка не знала, що відповісти чоловіку, і тут несподівано відчула сильний удар у підборіддя. Перелякана жінка схопила поспіхом куртку, сумочку і вибігла на двір. Сльози заливали її обличчя, щелепа сильно боліла, зуб хитався. Віра набрала Андрія і попросила його відвезти її в село, пояснивши, що сталося.
На вулиці було темно. Ні зірки на небі, ні місяця, ні душі. Сірий глей туману огорнув небозвід. Ліс чорною грізною стіною тонув у сивій мжичці мороку. За кожним деревом їй ввижалися чорні тіні, дикі звірі, привиди. Їй було непереливки, боляче, кепсько одній стояти біля темного під'їзду, чекаючи на Андрія.
- Дівчино, у Вас немає закурити, - почула за спиною різкий, хриплий голос, і не озирнувшись побігла на дорогу. Добре, що в ту ж мить машина Андрія освітила фарами Віру і чоловік, що біг за жінкою, зупинився.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію