
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.09
22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
2025.10.09
21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
2025.10.09
20:59
Закричав болотяний бугай
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
2025.10.09
20:04
Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
2025.10.09
15:56
КУЛЯ, ЯКА ПОЧИНАЄ ГРУ.
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
2025.10.09
13:39
Я шпарку заб’ю, через неї дощить
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
2025.10.09
12:49
Яскравими фарбами осінь
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
2025.10.09
12:18
Ти вмієш слухати мене роками поспіль.
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
2025.10.09
09:47
Сьогодні, 9 жовтня, йому могло би виповнитися 85 років. Але він пішов у захмар’я сорокарічним.
Можливо, такі яскраві особистості конче потрібні не лише тут…
До речі, одна з львівських вулиць носить його ім‘я.
Дві маленькі зелені фари
висвітлюють шл
Можливо, такі яскраві особистості конче потрібні не лише тут…
До речі, одна з львівських вулиць носить його ім‘я.
Дві маленькі зелені фари
висвітлюють шл
2025.10.08
22:17
Давно я не був
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,
2025.10.08
16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
2025.10.08
16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
2025.10.08
15:15
Перед осінню ніби винною
Почуваюся без вини.
Розлітається павутиною
Перший зАзимок слюдяний.
І жовтневого дня короткого
Багровиння снує клубки.
Кривда в них примостилась котиком
Почуваюся без вини.
Розлітається павутиною
Перший зАзимок слюдяний.
І жовтневого дня короткого
Багровиння снує клубки.
Кривда в них примостилась котиком
2025.10.08
13:20
грудня 2025 року
Норвезький Нобелівський комітет
винесе рішення:
«нікому з глав держав
не присуджувати премію миру».
До такого рішення
потенційні члени комітету
прийшли заздалегідь,
ознайомившись з дослідженнями
міжнародної групи науковц
2025.10.08
11:12
Колись бункери були прихистком героїв, а нині по бункерах рятує шкуру якесь пуйло.
У майбутньому вивчення історії рашизму буде справою не політологів, а паразитологів.
Право сильного сильне, але не праве.
Малодушним завжди мало загублених душ.
2025.10.08
06:14
Зранку за вікнами осінь
Хлюпає нудно дощем, -
Плани зруйновано зовсім,
Душу охоплює щем.
Тільки корити не стану
Час дощовитий ніяк, -
Осінь - обманлива пані, -
Знати повинен усяк...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хлюпає нудно дощем, -
Плани зруйновано зовсім,
Душу охоплює щем.
Тільки корити не стану
Час дощовитий ніяк, -
Осінь - обманлива пані, -
Знати повинен усяк...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Між пеклом і раєм
- Боляче? - запитав Андрій у зажуреної Віри.
- Та, ні, не дуже, більше душа болить - промовила сумно жінка.
- Не переживай, якось обійдеться.- втішав її Андрій. Я вбив би твого чоловіка, цього негідника, за те, що піднімає на жінку руку.
- Я сама з ним розберуся! Ось побачиш!
Тут поверни направо у двір, ми уже приїхали. Це моя батьківська хата. Вона завше чекає на мене, а сьогодні, мабуть, не очікувала, так пізно! Третя година ночі, - сумно сказала Віра.
Коли зайшли до хати, чоловік не роздягаючись хотів попрощатися і поїхати назад, але Віра його зупинила.
- Андрію, тобі потрібно хоч декілька годин поспати, ти ж добу за кермом! Я буду переживати, що ти можеш заснути по дорозі. Роздягайся, я тебе нікуди не пущу, глянувши строго, почала скидати з Андрія куртку.
- А, як же Валя?
- Вона спить уже давно, а вода у пляшці біля неї, поп'є, я її навчила пити, що забув?
- Так! Добре, залишуся, тоді постели, бо дійсно дуже втомився.
Віра запропонувала чаю, Андрій відмовився, сказав, що встиг помитися і поїсти вдома і жінка постелила йому в світлиці на дивані.
Сама сполоснулася і теж лягла у спальні. Довго не могла заснути. В її голові мерехтів бджолиний рій думок. Андрію, не зважаючи на те, що стомився, теж не спалося. Чи то нові обставини, чи те, що в сусідній кімнаті знаходилася красива жінка, яка йому дуже подобалася. А, можливо, на той час він вже її кохав. В усякому разі, він думав лише про Віру, аж до тієї миті, коли почув, що жінка схлипує і важко зітхає. Андрій підійшов до неї. Сівши на краю ліжка, взяв обережно за руку і запитав:
- Віро, тобі погано, може принести холодної води?
- Ні, мені добре, тому, що ти поряд зі мною - зі сльозами на очах промовила жінка.
Андрій лагідно погладив її по щоці і нахилившись доторкнувся губ. Струмом ніжності вдарило обох. Андрій щемно поцілував Віру і вона відповідала йому взаємністю. Після тремтіли обоє від пристрасті і доторків рук, вуст.
Душа Віри відлетіла спостерігаючи за сценою кохання вгорі над ними. Жінка вже давно забула, що таке чоловіча ніжність і любов. Та, напевно, вона ніколи в житті такого не відчувала. Кожен доторк викликав метелики внизу живота, кожен поцілунок - бажання любити і бути коханою. Як солодко і щемно було в їхніх трепетних, зворушливих серцях. Вони пізнавали, смакували одне одного і тішилися почуттями забувши про все на світі. Віра і Андрій довіряли у цю мить свої тіла і душі сьомому небу, заснувши в обіймах блаженства, в раю любові.
Віра прокинулася вперше на плечі Андрія. Вона так давно про це мріяла. Він дихав на неї, вона чула його серцебиття. Дивилася на спокійне обличчя коханого - сонечка навколо очей, високе чоло, впалі щоки, трохи усміхнені губи.( мабуть, щось приємне йому снилося) і їй не вірилося, що вони разом. Двадцять років без жіночого щастя, це пів життя прожиті марно, думала Віра. Якби ж вони зустрілися раніше, вона б все кинула до його ніг, аби бути ж ним поряд.
Віра погладила волосся Андрія і він не відкриваючи повік промовив: - Валя, Валя! Жінку ніби обшпарило окропом.
- Валя, Валя! - повторювала, ще хвилину тому, щаслива жінка.
- Що з тобою - прокинувся Андрій, дивлячись, нічого не розуміючи, на Віру.
- Там Валя сама, тобі потрібно їхати.
- Андрій хотів поцілувати жінку своєї мрії, але вона швидко встала з ліжка і почала одягатися.
Вірочко, що трапилося? - запитував Андрій, - ти жалкуєш про те, що сталося вночі поміж нами?
- Я ще не знаю, не знаю! Зараз приготую тобі каву і швидше їдь, ми геть забули про Валю.
- Ні, я без тебе нікуди не поїду!
- А я з тобою нікуди не поїду - рішуче промовила Віра.
Жінка хотіла, щоб цей чоловік, якого вона любила, так палко цієї ночі, якомога швидше покинув її дім. Не могла допустити, щоб він побачив на її обличчі, невтішні сльози ображеної жінки. Андрій обняв Віру за плечі, міцно пригорнув до себе. Побачив синяк на підборідді, який проявився фіолетовою плямою, поцілував у щоку і нічого не сказавши сів за кермо своєї машини.
Віра розридалася. На, що я сподівалася, недолуга дурепа?, - картала себе жінка. Він любить свою дружину. Скільки разів казав, що це його перша любов і ніколи, нізащо її не покине, за будь яких обставин. Просто пожалів мене і давно не був з жінкою. Я сама дозволила йому себе так поводити. Віра готова була провалитися крізь землю, аби тільки повернути вчорашній день до цієї ночі. Забути...Усе забути. А водночас вона пригадувала запах коханого, його лагідні руки, чуйні губи і у неї знову починали пурхати метелики внизу живота. Не вистачало повітря. Віра вийшла на двір. Тільки дві вузькі колії залишилися на подвір'ї від машини Андрія. Жінка ледь втрималася на ногах. Присівши на пофарбовагу синім кольором лавочку, зажурено дивилася на сад. На яблунях, що садив її тато, набубнявіли бруньки. Ось, ось репнуть пуп'янки і перетворяться на дивовижний розоцвіт. Під плотом вервечкою розляглися білі мережані фіалки, а подалі - бутони жовтих і коралових тюльпанів. Молода, росяна зелень пробивалася з-під землі, виблискувала на сонці яскравими перлинами, струшуючи росу. Старі вишні білопінно зацвіли, від них неможливо відірвати погляду. Біля криниці кучерявів кущ бузку, а за сараєм чорна бузина розкривала парасолі. Переплетені лози старого винограду оповивали залізну райдугу навколо веранди. Віра заворежено споглядала красу весняного саду, вдихала на повні груди свіже, пряне повітря.
Руда сусідська кішка терлася об її ногу, і жінка поступово воскресала серцем.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Між пеклом і раєм
XV
По пустельній трасі Віра з Андрієм їхали аж до села. Жінка притулила вологу серветку, до спухлої щоки і майже всю дорогу мовчала.
- Боляче? - запитав Андрій у зажуреної Віри.
- Та, ні, не дуже, більше душа болить - промовила сумно жінка.
- Не переживай, якось обійдеться.- втішав її Андрій. Я вбив би твого чоловіка, цього негідника, за те, що піднімає на жінку руку.
- Я сама з ним розберуся! Ось побачиш!
Тут поверни направо у двір, ми уже приїхали. Це моя батьківська хата. Вона завше чекає на мене, а сьогодні, мабуть, не очікувала, так пізно! Третя година ночі, - сумно сказала Віра.
Коли зайшли до хати, чоловік не роздягаючись хотів попрощатися і поїхати назад, але Віра його зупинила.
- Андрію, тобі потрібно хоч декілька годин поспати, ти ж добу за кермом! Я буду переживати, що ти можеш заснути по дорозі. Роздягайся, я тебе нікуди не пущу, глянувши строго, почала скидати з Андрія куртку.
- А, як же Валя?
- Вона спить уже давно, а вода у пляшці біля неї, поп'є, я її навчила пити, що забув?
- Так! Добре, залишуся, тоді постели, бо дійсно дуже втомився.
Віра запропонувала чаю, Андрій відмовився, сказав, що встиг помитися і поїсти вдома і жінка постелила йому в світлиці на дивані.
Сама сполоснулася і теж лягла у спальні. Довго не могла заснути. В її голові мерехтів бджолиний рій думок. Андрію, не зважаючи на те, що стомився, теж не спалося. Чи то нові обставини, чи те, що в сусідній кімнаті знаходилася красива жінка, яка йому дуже подобалася. А, можливо, на той час він вже її кохав. В усякому разі, він думав лише про Віру, аж до тієї миті, коли почув, що жінка схлипує і важко зітхає. Андрій підійшов до неї. Сівши на краю ліжка, взяв обережно за руку і запитав:
- Віро, тобі погано, може принести холодної води?
- Ні, мені добре, тому, що ти поряд зі мною - зі сльозами на очах промовила жінка.
Андрій лагідно погладив її по щоці і нахилившись доторкнувся губ. Струмом ніжності вдарило обох. Андрій щемно поцілував Віру і вона відповідала йому взаємністю. Після тремтіли обоє від пристрасті і доторків рук, вуст.
Душа Віри відлетіла спостерігаючи за сценою кохання вгорі над ними. Жінка вже давно забула, що таке чоловіча ніжність і любов. Та, напевно, вона ніколи в житті такого не відчувала. Кожен доторк викликав метелики внизу живота, кожен поцілунок - бажання любити і бути коханою. Як солодко і щемно було в їхніх трепетних, зворушливих серцях. Вони пізнавали, смакували одне одного і тішилися почуттями забувши про все на світі. Віра і Андрій довіряли у цю мить свої тіла і душі сьомому небу, заснувши в обіймах блаженства, в раю любові.
Віра прокинулася вперше на плечі Андрія. Вона так давно про це мріяла. Він дихав на неї, вона чула його серцебиття. Дивилася на спокійне обличчя коханого - сонечка навколо очей, високе чоло, впалі щоки, трохи усміхнені губи.( мабуть, щось приємне йому снилося) і їй не вірилося, що вони разом. Двадцять років без жіночого щастя, це пів життя прожиті марно, думала Віра. Якби ж вони зустрілися раніше, вона б все кинула до його ніг, аби бути ж ним поряд.
Віра погладила волосся Андрія і він не відкриваючи повік промовив: - Валя, Валя! Жінку ніби обшпарило окропом.
- Валя, Валя! - повторювала, ще хвилину тому, щаслива жінка.
- Що з тобою - прокинувся Андрій, дивлячись, нічого не розуміючи, на Віру.
- Там Валя сама, тобі потрібно їхати.
- Андрій хотів поцілувати жінку своєї мрії, але вона швидко встала з ліжка і почала одягатися.
Вірочко, що трапилося? - запитував Андрій, - ти жалкуєш про те, що сталося вночі поміж нами?
- Я ще не знаю, не знаю! Зараз приготую тобі каву і швидше їдь, ми геть забули про Валю.
- Ні, я без тебе нікуди не поїду!
- А я з тобою нікуди не поїду - рішуче промовила Віра.
Жінка хотіла, щоб цей чоловік, якого вона любила, так палко цієї ночі, якомога швидше покинув її дім. Не могла допустити, щоб він побачив на її обличчі, невтішні сльози ображеної жінки. Андрій обняв Віру за плечі, міцно пригорнув до себе. Побачив синяк на підборідді, який проявився фіолетовою плямою, поцілував у щоку і нічого не сказавши сів за кермо своєї машини.
Віра розридалася. На, що я сподівалася, недолуга дурепа?, - картала себе жінка. Він любить свою дружину. Скільки разів казав, що це його перша любов і ніколи, нізащо її не покине, за будь яких обставин. Просто пожалів мене і давно не був з жінкою. Я сама дозволила йому себе так поводити. Віра готова була провалитися крізь землю, аби тільки повернути вчорашній день до цієї ночі. Забути...Усе забути. А водночас вона пригадувала запах коханого, його лагідні руки, чуйні губи і у неї знову починали пурхати метелики внизу живота. Не вистачало повітря. Віра вийшла на двір. Тільки дві вузькі колії залишилися на подвір'ї від машини Андрія. Жінка ледь втрималася на ногах. Присівши на пофарбовагу синім кольором лавочку, зажурено дивилася на сад. На яблунях, що садив її тато, набубнявіли бруньки. Ось, ось репнуть пуп'янки і перетворяться на дивовижний розоцвіт. Під плотом вервечкою розляглися білі мережані фіалки, а подалі - бутони жовтих і коралових тюльпанів. Молода, росяна зелень пробивалася з-під землі, виблискувала на сонці яскравими перлинами, струшуючи росу. Старі вишні білопінно зацвіли, від них неможливо відірвати погляду. Біля криниці кучерявів кущ бузку, а за сараєм чорна бузина розкривала парасолі. Переплетені лози старого винограду оповивали залізну райдугу навколо веранди. Віра заворежено споглядала красу весняного саду, вдихала на повні груди свіже, пряне повітря.
Руда сусідська кішка терлася об її ногу, і жінка поступово воскресала серцем.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію