ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2021.01.25 19:25
Гей, слов'янине, голий та босий,-
Ти у храмі стовбичиш дарма.
Там єгови, мойсеї, христоси -
Українців між ними нема.

Пекло й вила чортячі для гоїв,
Та смола прегаряча - не ром.
Ох, земляче, ну що ж ти накоїв,

Тетяна Левицька
2021.01.25 17:18
Так, не легко нам живеться,
та не голодаєм!
Є картопля з оселедцем,
хліб, сіль з короваєм,
борщ і гарбузове зерня,
квашені томати.
Хоч і пенсії мізерні
і малі зарплати.

Серго Сокольник
2021.01.25 13:21
Вже сонце зимове вище,
Та стимул радіти зник,
Як малонатхненні вірші,
Закинуті у смітник,
Як малоцікаві люди,
"розведені" на брехні.
...весна, імовірно, буде...
...можливо також і ні...

Олександр Сушко
2021.01.25 10:46
Обарвлені у самоту літа
Згорали, не лишаючи ні сліду.
Але прийшла любов моя свята
І забуяло у сердечку літо.

На тебе я очікував давно,
Так само як весна шалену повінь.
Тепер чуття, п"янливі, як вино,

Домінік Арфіст
2021.01.25 10:34
Мело, мело по всій землі
На всесвіт цілий.
Горіла свічка на столі,
Усе горіла.

Як тьмою літня мошкара
Летить на пломінь,
Летіла сніжна мішура

Володимир Бойко
2021.01.25 10:18
Російсько-українська двомовність – фіговий листок російської одномовності. Держава на те і є, аби виправляти деформації, що загрожують її існуванню. Українізація потребує мотивації. Нації, як і окремі люди, повинні мати інстинкт самозбереження.

Ігор Шоха
2021.01.25 07:57
ІНаївні люди винайшли тотем,
аби було добро у всьому світі,
та граються, буває, із вогнем
як це уміють ще маленькі діти.

По цій дорозі весело іти,
та солоно на фініші до раю,
де юності ніколи не найти,

Сергій Губерначук
2021.01.25 05:52
Фон червоний.
Ліхтарі гой-да, гой-да!!
Униз головами, на довгих цепах,
мов лампади…
Скриплять очі,
відчиняючись, мов стопудові две-рі,
і зачиняючись…
Що буде з тобою?

Микола Соболь
2021.01.25 05:06
Давай зіграємо у шахи.
На упередженість думок.
Посеред впевненості й страхів
хай буде ще один урок.
Чом скачеш наче кінь буланий,
або ховаєшся в кущах?
Я просто учнем був старанним.
Поставлю для початку – шах!

Дума Козак
2021.01.24 18:31
Вже осінь, все навколо пожовтіло
і за вікном частіше йдуть дощі.
Птахи на південь знову полетіли,
роняють лист дерева і кущі.

Вже осінь, але сонце пригріває,
проміння розсіває з високості.
Утихнув дощ, мороз чогось чекає –

Олександр Панін
2021.01.24 18:02
Тема з Інтернету

"Гарному настрою, Мамо,
гаплик:
Дуже образив мене
Чоловік.
Сором пекучий відчує
нехай,

Тетяна Левицька
2021.01.24 15:51
В старенькім альбомі, розчулені миті
зібрало по крихтах, минуле життя.
Ромашки і маки застигли у житі
і я з ними поряд - сердечна, проста.

Розпущені кучері, очі зелені,
на щічках рум'янець, невже це теж я?
І яблучка райські, і жолуді в жмені -

Галина Сливка
2021.01.24 15:03
Живлом сніги напоять землю,
А люди скажуть, що відлига...
Себе в собі не відокремлю,
Як болем в серці - давня крига.
Чи досягне тепло любові
Ущелин темних у міжгір'ях?
Там слів гортанних щемна сповідь
Й молочно віку у сузір'ях.

Сергій Гупало
2021.01.24 13:14
Ця війна – не остання,
Буде кілька іще.
Ми пішли на заклання
Там, де слізно пече

Переспівана пісня,
Безголоса уже.
Буде млосно і тісно

Сергій Губерначук
2021.01.24 12:41
Поету місце – в стратосфері!
Напівживий лечу до втрат.
У шатрах раю в ефемері
стоїть нова епоха страт.

Уроджений слуга народу,
нового Риму кошовий –
поет – не я, мій сад – без плоду.

Алла Даниленко
2021.01.24 10:36
А сніг все йшов. По всій землі, за дальні межі.
Свіча горіла на столі
Немов пожежа.
Як влітку роєм мошкара
Летить бездумно
В вікно, дивись,
Летить сніжок,
На це полум' я.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Іван Іванченко
2021.01.05

Марина Олексіївна
2020.12.03

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Проза

 Між пеклом і раєм

XV

По пустельній трасі Віра з Андрієм їхали аж до села. Жінка притулила вологу серветку, до спухлої щоки і майже всю дорогу мовчала.
- Боляче? - запитав Андрій у зажуреної Віри.
- Та, ні, не дуже, більше душа болить - промовила сумно жінка.
- Не переживай, якось обійдеться.- втішав її Андрій. Я вбив би твого чоловіка, цього негідника, за те, що піднімає на жінку руку.
- Я сама з ним розберуся! Ось побачиш!
Тут поверни направо у двір, ми уже приїхали. Це моя батьківська хата. Вона завше чекає на мене, а сьогодні, мабуть, не очікувала, так пізно! Третя година ночі, - сумно сказала Віра.
Коли зайшли до хати, чоловік не роздягаючись хотів попрощатися і поїхати назад, але Віра його зупинила.
- Андрію, тобі потрібно хоч декілька годин поспати, ти ж добу за кермом! Я буду переживати, що ти можеш заснути по дорозі. Роздягайся, я тебе нікуди не пущу, глянувши строго, почала скидати з Андрія куртку.
- А, як же Валя?
- Вона спить уже давно, а вода у пляшці біля неї, поп'є, я її навчила пити, що забув?
- Так! Добре, залишуся, тоді постели, бо дійсно дуже втомився.
Віра запропонувала чаю, Андрій відмовився, сказав, що встиг помитися і поїсти вдома і жінка постелила йому в світлиці на дивані.
Сама сполоснулася і теж лягла у спальні. Довго не могла заснути. В її голові мерехтів бджолиний рій думок. Андрію, не зважаючи на те, що стомився, теж не спалося. Чи то нові обставини, чи те, що в сусідній кімнаті знаходилася красива жінка, яка йому дуже подобалася. А, можливо, на той час він вже її кохав. В усякому разі, він думав лише про Віру, аж до тієї миті, коли почув, що жінка схлипує і важко зітхає. Андрій підійшов до неї. Сівши на краю ліжка, взяв обережно за руку і запитав:
- Віро, тобі погано, може принести холодної води?
- Ні, мені добре, тому, що ти поряд зі мною - зі сльозами на очах промовила жінка.
Андрій лагідно погладив її по щоці і нахилившись доторкнувся губ. Струмом ніжності вдарило обох. Андрій щемно поцілував Віру і вона відповідала йому взаємністю. Після тремтіли обоє від пристрасті і доторків рук, вуст.
Душа Віри відлетіла спостерігаючи за сценою кохання вгорі над ними. Жінка вже давно забула, що таке чоловіча ніжність і любов. Та, напевно, вона ніколи в житті такого не відчувала. Кожен доторк викликав метелики внизу живота, кожен поцілунок - бажання любити і бути коханою. Як солодко і щемно було в їхніх трепетних, зворушливих серцях. Вони пізнавали, смакували одне одного і тішилися почуттями забувши про все на світі. Віра і Андрій довіряли у цю мить свої тіла і душі сьомому небу, заснувши в обіймах блаженства, в раю любові.
Віра прокинулася вперше на плечі Андрія. Вона так давно про це мріяла. Він дихав на неї, вона чула його серцебиття. Дивилася на спокійне обличчя коханого - сонечка навколо очей, високе чоло, впалі щоки, трохи усміхнені губи.( мабуть, щось приємне йому снилося) і їй не вірилося, що вони разом. Двадцять років без жіночого щастя, це пів життя прожиті марно, думала Віра. Якби ж вони зустрілися раніше, вона б все кинула до його ніг, аби бути ж ним поряд.
Віра погладила волосся Андрія і він не відкриваючи повік промовив: - Валя, Валя! Жінку ніби обшпарило окропом.
- Валя, Валя! - повторювала, ще хвилину тому, щаслива жінка.
- Що з тобою - прокинувся Андрій, дивлячись, нічого не розуміючи, на Віру.
- Там Валя сама, тобі потрібно їхати.
- Андрій хотів поцілувати жінку своєї мрії, але вона швидко встала з ліжка і почала одягатися.
Вірочко, що трапилося? - запитував Андрій, - ти жалкуєш про те, що сталося вночі поміж нами?
- Я ще не знаю, не знаю! Зараз приготую тобі каву і швидше їдь, ми геть забули про Валю.
- Ні, я без тебе нікуди не поїду!
- А я з тобою нікуди не поїду - рішуче промовила Віра.
Жінка хотіла, щоб цей чоловік, якого вона любила, так палко цієї ночі, якомога швидше покинув її дім. Не могла допустити, щоб він побачив на її обличчі, невтішні сльози ображеної жінки. Андрій обняв Віру за плечі, міцно пригорнув до себе. Побачив синяк на підборідді, який проявився фіолетовою плямою, поцілував у щоку і нічого не сказавши сів за кермо своєї машини.
Віра розридалася. На, що я сподівалася, недолуга дурепа?, - картала себе жінка. Він любить свою дружину. Скільки разів казав, що це його перша любов і ніколи, нізащо її не покине, за будь яких обставин. Просто пожалів мене і давно не був з жінкою. Я сама дозволила йому себе так поводити. Віра готова була провалитися крізь землю, аби тільки повернути вчорашній день до цієї ночі. Забути...Усе забути. А водночас вона пригадувала запах коханого, його лагідні руки, чуйні губи і у неї знову починали пурхати метелики внизу живота. Не вистачало повітря. Віра вийшла на двір. Тільки дві вузькі колії залишилися на подвір'ї від машини Андрія. Жінка ледь втрималася на ногах. Присівши на пофарбовагу синім кольором лавочку, зажурено дивилася на сад. На яблунях, що садив її тато, набубнявіли бруньки. Ось, ось репнуть пуп'янки і перетворяться на дивовижний розоцвіт. Під плотом вервечкою розляглися білі мережані фіалки, а подалі - бутони жовтих і коралових тюльпанів. Молода, росяна зелень пробивалася з-під землі, виблискувала на сонці яскравими перлинами, струшуючи росу. Старі вишні білопінно зацвіли, від них неможливо відірвати погляду. Біля криниці кучерявів кущ бузку, а за сараєм чорна бузина розкривала парасолі. Переплетені лози старого винограду оповивали залізну райдугу навколо веранди. Віра заворежено споглядала красу весняного саду, вдихала на повні груди свіже, пряне повітря.
Руда сусідська кішка терлася об її ногу, і жінка поступово воскресала серцем.






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-01-12 09:51:06
Переглядів сторінки твору 133
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.811 / 6  (5.226 / 5.83)
* Рейтинг "Майстерень" 5.807 / 6  (5.302 / 5.92)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.821
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.01.25 17:18
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Нінель Новікова (М.К./Л.П.) [ 2021-01-12 16:35:37 ]
Щодалі, Ваша майстерність, як прозаїка, зростає, Танюшо, з чим Вас і вітаю із великим задоволенням!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (М.К./М.К.) [ 2021-01-12 23:38:14 ]
Дякую, дорогенька, стараюся! Чомусь подобається писати прозу!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2021-01-13 13:52:28 ]
Дорога Таню, все читається, як на одному подиху, інтригує. І як у житті чергуються картини негативу й позитиву, які виписуєш однаково майстерно. Інтрига зберігається, а що ж буле далі? Цікаво. Вітаю.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (М.К./М.К.) [ 2021-01-13 15:26:08 ]
Дякую, дорогий Ярославе, за теплі слова, дуже рада, що тобі подобається, бо твоя думка для мене дуже важлива! Вітаю зі святом! Нехай у цьому році здійсняться всі твої мрії! Щастя, любові, міцного здоров'я, натхнення, визнання, добра!