ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2022.01.25 13:19
Товкти у ступі воду я люблю,
І з раком на горі свистіти в квінту.
А потім в чарку простокваші "хлюп!"" ,
Щоб муза не одкинула копита.

Вона - панянка ніжна, о-го-го!
Щось не до шмиги - падає без пульсу.
- Вставай бігом! Агов! Лежиш чого?

Юлія Івченко
2022.01.25 12:19
От чому, саме, він, говорить і ти все слухаєш?
Про гібридну війну, що, напевне, усіх достала,
про те, що, навіть, дерева мають рідну мову рухів
і коли є потреба, то корінням її віддано захищають,
про те, що наші закони кроять під московські лекала
в

Віктор Кучерук
2022.01.25 06:55
Коли тону в стовпотворінні
Німому вуличних роззяв, –
Душа тремтить, як лист осінній
На килимку пожовклих трав.
І плачу в лютості безсилій,
Украй ображений на світ, –
Неначе сам утратив крила
І обірвав умить політ…

Микола Соболь
2022.01.25 06:22
Своїх Героїв тобі мало?
Чи ти не знаєш про таких?
Ідеш на поступки шакалам
породжуючи смертний гріх.
Але і там за тінню часу
не буде прощення тобі,
немає зрадникові спасу
через погиблих в боротьбі.

Юлія Радченко
2022.01.24 20:49
Коли якось зранку прокинуся й не пам’ятатиму більше про головне:
Кому до нестями молився й програв свою першу важливу битву,
Кого ти любив й навіщо в своїй молитві одного разу згадав мене,
Тоді, напевно, уперше в житті й сама згадаю якусь молитву

Олена Лоза
2022.01.24 13:18
Сяє вогнями ledo вечірнє місто.
Сотні машин біжать, наче кров по венах.
Маєш життєве кредо?
Цьому таксисту байдуже в кедах ти,
Чи на лабутенах.

Місто немовби вбралось в яскраві шати,
Вабить заможним лоском, святковим блиском,

Нічия Муза
2022.01.24 12:46
Якби ми знали ще маленькі,
що нас недоля не мине,
любила б я не Євтушенка
і малював би ти мене.

Тоді палітрою веселки
сіяло б личко чарівне...
була б я сонечко ясне,

Ігор Деркач
2022.01.24 12:43
Неуловимі ті сюжети,
що розлучили нас, коли
тебе цікавили поети,
які дорослими були.

А я ще не писав сонети,
коли амури-янголи
у небі виткати могли

Тетяна Левицька
2022.01.24 11:48
Тільки я
і в полі маки," —
не про мене, мила.
Скільки пам'ятаю заки,
матері годила.

Біль чужий на плечі кволі
не боялась брати,

Віктор Кучерук
2022.01.24 07:56
В невеселому світі
Не скорився журбі,
А навчився радіти
Незрівнянній тобі.
Десь події трагічні
Крають кулю земну,
А я думаю вічно
Лиш про тебе одну.

Тамара Шкіндер
2022.01.24 07:56
Заметіль жбурляє снігом у вікно.
Ласиці виблискують узором.
Розстеляє січень полотно,
А мороз підтримує дозором

Таємницю казки цих зимових днів.
Під снігами журиться калина...
Червоніють груди снігурів.

Олександр Сушко
2022.01.24 07:49
Ми з жінкою, звично, чаклували. Баба Гарбузиха сиділа зопрілим опеньком на дубовому стільці, закотивши очі під лоба. Хвороба у неї і справді була страшною: на носі вискочив чиряк. І такий болючий, що йой! А все тому, що її цюцько зі вдячності за індичу ко

Микола Соболь
2022.01.24 06:32
Не бідкайся на зиму, все мине.
Кульбабки змінять біле покривало
і сонечко всміхнеться, ніби знало:
час повертати до життя земне.

Напоїть соком пагонець бруньки,
струмки довкіл синиць переспівають…
Прийшла пора зеленого розмаю,

Ярослав Чорногуз
2022.01.23 20:21
Зима, зима — розкішниця білява,
Немов красуня у пуховику.
Побілені дерева величаво
Стоять зігріті в заморозь таку.

І справжня казка завітала в гості,
На дубі — листя жовтого мазки.
І жваве птаство в сірій високості --

Сергій Губерначук
2022.01.23 20:08
Нащо мій біль ти приспала
під колискову зорю?
Знати б, куди ти сховала
зброю безжальну мою.
Куплений лагідним словом
десь поміж ночі і дня
спав я, осяяний дивом,
геть відпустивши коня.

Євген Федчук
2022.01.23 19:52
Над річкою в долині між кущів
Пала багаття. Хлопці молодії
Навколо нього на землі сиділи.
Вогонь собі тихесенько тріщить
Та іскрами бува навкруг кидає.
А хлопці вже втомилися, мабуть,
Розмову тиху перед сном ведуть,
Про враження свої розповідають.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Евеліна Гром
2021.11.08

Марія Артамонова
2021.09.11

Алекс Міс
2021.07.31

Конрад Ренегат
2021.07.14

Наталія Кравченко
2021.07.06

Наталія Чумак
2021.03.31

Іван Іванченко
2021.01.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Проза

 Двері в минуле

XVI

Через тиждень Вірі покращало і її виписали з лікарні. Вона збирала речі і ліки, хотіла вже викликати таксі, але раптово до палати увійшов Сергій.
- Мамо, привіт, як ти себе почуваєш, я відвезу тебе додому, тобі лікар заборонив навантаження - стурбовано промовив син.
- Добре, синку, не хвилюйся, я б сама, але дуже приємно, що ти піклуєшся про мене - з вдячністю зітхнула мати.
По дорозі додому Віра розпитувала про онуків і невістку,
а коли зайшли до квартири, то їй зробилося зле. Син накрапав валер'янки і жінка прилягла на дивані у залі. Сергій вмостився біля неї.
- Сину, нам давно потрібно було поговорити, слухай і не перебивай, бо мені важко тобі в усьому зізнатися - почала тихо розказувати, періодично ковтаючи клубок в горлі, Віра.
- Коли ми з твоїм татом покохали один одного і народився ти, а згодом Максим, мені здавалося, що - ми щасливі. Та пізніше я поринула в домашні справи, адже ніхто не допомагав. Виглядала стомленою і, можливо, не дуже принадно у простім ситцевім халаті. Я не знаю коли і чому зникла любов і повага. Батько все частіше почав приходити пізно, напідпитку, ви уже спали, і за кожну невчасно випрану, чи не випрасувану сорочку я могла отримати ляпаса по щоці, а то й гірше. Він мене завше принижував і зневажав, обзивав дурепою, ницою, недолугою, селючкою. Я дуже рано залишилася самотня тому, що він гуляв, зраджував направо і наліво.
- А чому ж ти все те терпіла, мамо? - переймався син.
- Розлучитися не могла. Боялася, що сама не зможу вам дати ради. Та й він сказав, якщо його залишу, то забере дітей, а мене позбавить материнських прав. Ти ж знаєш, які у батька зв'язки у прокуратурі й суді. Для мене найгірше - було втратити вас, тому терпіла - заплакала Віра.
- Мамо, заспокойся, я пригадую, коли мені було чотири роки, один випадок. Я тоді прокинувся від крику. Прибігши до твоєї кімнати, побачив, як батько тебе жорстоко б'є ногами. Ти сильно стогнала і просила не знущатися, охопивши голову руками, щоб він тебе не покалічив. Я закричав, мені було страшно, батько почув і припинив тебе бити. Ти взяла мене тоді на руки і віднесла в дитячу кімнату. Я ще довго схлипував, а ти втішала, гладячи по голівці. Я заснув, а вранці, коли прокинувся і запитав: "Мамо, за, що тебе тато бив? Ти сказала, що мені все те наснилося. Цілувала, посміхалася і я дійсно повірив, що це був сон. Мамо, то це було насправді? - син чекав на відповідь дивлячись зосереджено матері у вічі.
- Так, насправді, бачить Бог - зітхнула Віра, - він завше мене бив не при дітях і так, щоб слідів не було видно.
- Чому ж ти мені з братом ніколи нічого не розказувала? - бідкався Сергій.
- Я не хотіла, щоб Ви зненавиділи батька, адже він Вас любив по-своєму, допомагав, вчив, забезпечував, возив на море. Я хотіла, щоб ви жили в повноцінній родині і нічого не потребували. Чим ви могли зарадити, лише б переживали за мене, - син, співчуваючи, обійняв матір.
- Я розумію, мамо, і тому ти вбила батька, бо терпець увірвався і чаша терпіння переповнилася? Так? - схвильовано запитав син.
- Ні, я його не вбивала! Господи, повір, не вбивала!!! - молила Віра.
- А, хто той чоловік, з яким я тебе бачив? І мати сину розказала все про Андрія. Як познайомилася і що їх об'єднувало.
- Я несподівано закохалася в цю добру, шляхетну людину. Як батько вдарив, коли я повернулася пізно, а після втекла у село.
Думала, що ніколи не повернуся назад до твого батька, але ж ти телефонував і Максим також, просили, казали, що він старий, безпорадний вмре. І це буде на моїй совісті. І батько телефонував, благав повернутися, казав, що жалкує і більше пальцем не доторкнеться до мене. І я повірила, не хотіла, щоб він впав на ваші плечі обузою. Мати переливала свій біль у синові долоні, вивертала душу назовні, її сповідь роз'ятреною раною краяла йому серце. Він слухав матір не перебиваючи, переймаючись її нелегкою долею. Обличчя його розгладжувалося. Він виглядав підлітком, якому довірили святу таємницю.
- Дякую, що все щиро розповіла, мамочко, а то недомовленість, тим паче, олжа віддаляють рідних людей.
Сергій почав просити матір пожити у нього, хоч певний час, але Віра відмовилася.
- Я звикла до тиші, не хвилюйся, синочку, зі мною все буде гаразд, йди, любий, мені потрібно побути наодинці. - мати пригорнула сина, як в дитинстві, до грудей.
- Мамо, мені здається, що давно пора викинути цю кострубату, ржаву ялинку і розпочати нове життя. І я це зараз зроблю, а ти постарайся заснути, я сам зачиню двері в минуле.
Віра, мабуть, спала б до ранку, але залунав телефон і вона прокинулася.
Телефонувала Марія Заячук.
- Вірочко, привіт!...Це - Зая, впізнала? бо я охрипла, щось сьогодні з горлом.
- Так, впізнала. - коротко, ще не очунявши після сну, пробурмотіла Віра.
- Я хочу перед тобою вибачитися, звичайно, якщо ти мені пробачиш - Віра мовчала, покусуючи губу.
- Вірочко, я розказала слідчому правду, бо він хотів на мене повісити вбивство твого чоловіка і я дуже злякалася. А ще, коли циганка запевнила, що вбивця, це - я, ледь не обмочилася з переляку. Але ж я не вбивала, клянусь Богом, Вірунь, всіма святими. На мені лише єдина провина - це те, що я мала з'язок з Віктором, - щиросердно зізналася Зая. Тобі, мабуть, Цікавий розказував?
- Ні, я нічого не знала. Ти спала з моїм чоловіком? - Віра нарешті прокинулася і продерла здивовані очі.
- Зая, що ти таке кажеш? Не жартуй! - Віра не могла повірити.
- Так, люба, мені дуже соромно, я готова зашморг накинути собі на шию, пробач, але це так! Це Віктор мене примушував, я не хотіла, присягаюся! Хай мене Бог покарає, якщо брешу! Я йому про тебе нічого не розказувала, зустрічалася з ним декілька раз, коли ти їздила в село. Вибач, - заголосила Марія жалібно, - сонечко, я така самотня, ти ж у мене єдина подруга, у мене не те, що собаки і кішки, акваріумних рибок немає.
- Я звичайно тобі пробачаю, бо сама не свята - грішна, і мені дуже шкода, але без довіри справжньої дружби не буває - Віра несподівано вимкнула мобільний перервавши зв'язок не тільки в мережі, а й з подругою.
Їй було болісно втрачати Марію, вона її любила, як сестру, і ніколи не очікувала від неї ножа у спину. В її голові не уміщалося, як таке могло трапитися. Зая, її найкраща подруга, якій вона довіряла найпотаємніше, приходила до неї, щебетала пташечкою, догоджала, жартувала, дивилася в очі не мигаючи і - спала з її чоловіком. Ні, є речі, які не можливо простити. Неможливо!
- Я дійсно сліпа, - дуже засмутилася Віра.
Мобільний знову розривався, та жінці було байдуже. Вона лежала з закритими повіками, а телефон голосно дзвенів. Врешті-решт не витримавши Віра промовила, більш менш спокійно взявши мобільний, щоб сказати Заї наостанок:
- "Зітри мій телефон, я більше не хочу нічого чути!"
Віро, Віро, Вірочко - впізнала голос Андрія, - вислухай мене, будь ласка, - благав чоловік, - я на відстані відчуваю шалене биття твого серця, давай з'ясуємо все!
- А... Це ти? Що тобі потрібно? - протягнула, як важкий лантух по асфальту, Віра.
- Поясни, чому ти мене не хочеш бачити, чути, що я поганого тобі зробив? Я приходив після смерті твого чоловіка, бо Зая сповістила, що ти у відчаї. Я ж нічого не знав. Хотів підтримати, довідатися про несподіване вбивство Віктора - пояснював Андрій. То хто його вбив?
- Хто вбив... хто вбив...буцім-то ти не знаєш? - скипіла миттєво Віра. Не вдавай із себе дурника, я знаю, що ти вбив мого чоловіка через ревнощі!
- Що ти говориш, люба, напевно збожеволіла з горя? - знічено мовив Андрій.
- Ні, я ще з глузду не з'їхала, хоча могла б! Ніколи б не подумала, що ти здатний вбити людину. Так, Віктор був жорстоким, але лише Господь має право віднімати життя. Ти не мав права карати, чуєш, не мав права!!! - кричала Віра, тримаючись за серце.
- Віро, я не вбивав! Як така нісенітниця могла спасти тобі на думку?- запитував шокований чоловік.
- Ти сам мені казав, що я б його вбив і хотів прийти розібратися, ось я і подумала на тебе, хіба не так? - засумнівалась у своїх припущенях Віра.
- Одне діло говорити, а інше насправді вбити. Я не вбивав! Повір, люба, бо мені без тебе не жити! Віра печально замислилася.
- То тоді ж хто, якщо не ти, вбив Віктора? - запитала вона чоловіка, якого любила і підозрювала у вбивстві.
- Якби ж то я знав? Ти теж казала, що з ним сама скоро розберешся, але я не вірю, що ти могла з ним розправитися таким чином. Віро, чому ти мовчиш? - лише зумер почув Андрій.






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-01-13 15:28:06
Переглядів сторінки твору 432
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.767 / 6  (5.268 / 5.88)
* Рейтинг "Майстерень" 5.765 / 6  (5.335 / 5.95)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.813
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2022.01.24 16:15
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2021-01-15 08:28:25 ]
Тримаєш читача в напрузі. Цікаво, що ж буде далі? Ніби психологічна проза з елементами детективу! Цікаво читати. Молодець, Таню! Не вистачає тільки Еркюля Пуаро, який усе розкриє і розкрутить, як в Агати Крісті! Але тут - своя ситуація!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (М.К./М.К.) [ 2021-01-16 23:15:29 ]
Дякую, дорогий Ярославе! У цій повісті детектив грає не головну роль і важливо не так розслідування справи, як відносини між головними героями. Тому дії слідчого поза кадром.