ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
2024.03.17
06:49
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
2024.03.17
05:49
Темно-сині ночі,
Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Двері в минуле
- Мамо, привіт, як ти себе почуваєш, я відвезу тебе додому, тобі лікар заборонив навантаження - стурбовано промовив син.
- Добре, синку, не хвилюйся, я б сама, але дуже приємно, що ти піклуєшся про мене - з вдячністю зітхнула мати.
По дорозі додому Віра розпитувала про онуків і невістку,
а коли зайшли до квартири, то їй зробилося зле. Син накрапав валер'янки і жінка прилягла на дивані у залі. Сергій вмостився біля неї.
- Сину, нам давно потрібно було поговорити, слухай і не перебивай, бо мені важко тобі в усьому зізнатися - почала тихо розказувати, періодично ковтаючи клубок в горлі, Віра.
- Коли ми з твоїм татом покохали один одного і народився ти, а згодом Максим, мені здавалося, що - ми щасливі. Та пізніше я поринула в домашні справи, адже ніхто не допомагав. Виглядала стомленою і, можливо, не дуже принадно у простім ситцевім халаті. Я не знаю коли і чому зникла любов і повага. Батько все частіше почав приходити пізно, напідпитку, ви уже спали, і за кожну невчасно випрану, чи не випрасувану сорочку я могла отримати ляпаса по щоці, а то й гірше. Він мене завше принижував і зневажав, обзивав дурепою, ницою, недолугою, селючкою. Я дуже рано залишилася самотня тому, що він гуляв, зраджував направо і наліво.
- А чому ж ти все те терпіла, мамо? - переймався син.
- Розлучитися не могла. Боялася, що сама не зможу вам дати ради. Та й він сказав, якщо його залишу, то забере дітей, а мене позбавить материнських прав. Ти ж знаєш, які у батька зв'язки у прокуратурі й суді. Для мене найгірше - було втратити вас, тому терпіла - заплакала Віра.
- Мамо, заспокойся, я пригадую, коли мені було чотири роки, один випадок. Я тоді прокинувся від крику. Прибігши до твоєї кімнати, побачив, як батько тебе жорстоко б'є ногами. Ти сильно стогнала і просила не знущатися, охопивши голову руками, щоб він тебе не покалічив. Я закричав, мені було страшно, батько почув і припинив тебе бити. Ти взяла мене тоді на руки і віднесла в дитячу кімнату. Я ще довго схлипував, а ти втішала, гладячи по голівці. Я заснув, а вранці, коли прокинувся і запитав: "Мамо, за, що тебе тато бив? Ти сказала, що мені все те наснилося. Цілувала, посміхалася і я дійсно повірив, що це був сон. Мамо, то це було насправді? - син чекав на відповідь дивлячись зосереджено матері у вічі.
- Так, насправді, бачить Бог - зітхнула Віра, - він завше мене бив не при дітях і так, щоб слідів не було видно.
- Чому ж ти мені з братом ніколи нічого не розказувала? - бідкався Сергій.
- Я не хотіла, щоб Ви зненавиділи батька, адже він Вас любив по-своєму, допомагав, вчив, забезпечував, возив на море. Я хотіла, щоб ви жили в повноцінній родині і нічого не потребували. Чим ви могли зарадити, лише б переживали за мене, - син, співчуваючи, обійняв матір.
- Я розумію, мамо, і тому ти вбила батька, бо терпець увірвався і чаша терпіння переповнилася? Так? - схвильовано запитав син.
- Ні, я його не вбивала! Господи, повір, не вбивала!!! - молила Віра.
- А, хто той чоловік, з яким я тебе бачив? І мати сину розказала все про Андрія. Як познайомилася і що їх об'єднувало.
- Я несподівано закохалася в цю добру, шляхетну людину. Як батько вдарив, коли я повернулася пізно, а після втекла у село.
Думала, що ніколи не повернуся назад до твого батька, але ж ти телефонував і Максим також, просили, казали, що він старий, безпорадний вмре. І це буде на моїй совісті. І батько телефонував, благав повернутися, казав, що жалкує і більше пальцем не доторкнеться до мене. І я повірила, не хотіла, щоб він впав на ваші плечі обузою. Мати переливала свій біль у синові долоні, вивертала душу назовні, її сповідь роз'ятреною раною краяла йому серце. Він слухав матір не перебиваючи, переймаючись її нелегкою долею. Обличчя його розгладжувалося. Він виглядав підлітком, якому довірили святу таємницю.
- Дякую, що все щиро розповіла, мамочко, а то недомовленість, тим паче, олжа віддаляють рідних людей.
Сергій почав просити матір пожити у нього, хоч певний час, але Віра відмовилася.
- Я звикла до тиші, не хвилюйся, синочку, зі мною все буде гаразд, йди, любий, мені потрібно побути наодинці. - мати пригорнула сина, як в дитинстві, до грудей.
- Мамо, мені здається, що давно пора викинути цю кострубату, ржаву ялинку і розпочати нове життя. І я це зараз зроблю, а ти постарайся заснути, я сам зачиню двері в минуле.
Віра, мабуть, спала б до ранку, але залунав телефон і вона прокинулася.
Телефонувала Марія Заячук.
- Вірочко, привіт!...Це - Зая, впізнала? бо я охрипла, щось сьогодні з горлом.
- Так, впізнала. - коротко, ще не очунявши після сну, пробурмотіла Віра.
- Я хочу перед тобою вибачитися, звичайно, якщо ти мені пробачиш - Віра мовчала, покусуючи губу.
- Вірочко, я розказала слідчому правду, бо він хотів на мене повісити вбивство твого чоловіка і я дуже злякалася. А ще, коли циганка запевнила, що вбивця, це - я, ледь не обмочилася з переляку. Але ж я не вбивала, клянусь Богом, Вірунь, всіма святими. На мені лише єдина провина - це те, що я мала з'язок з Віктором, - щиросердно зізналася Зая. Тобі, мабуть, Цікавий розказував?
- Ні, я нічого не знала. Ти спала з моїм чоловіком? - Віра нарешті прокинулася і продерла здивовані очі.
- Зая, що ти таке кажеш? Не жартуй! - Віра не могла повірити.
- Так, люба, мені дуже соромно, я готова зашморг накинути собі на шию, пробач, але це так! Це Віктор мене примушував, я не хотіла, присягаюся! Хай мене Бог покарає, якщо брешу! Я йому про тебе нічого не розказувала, зустрічалася з ним декілька раз, коли ти їздила в село. Вибач, - заголосила Марія жалібно, - сонечко, я така самотня, ти ж у мене єдина подруга, у мене не те, що собаки і кішки, акваріумних рибок немає.
- Я звичайно тобі пробачаю, бо сама не свята - грішна, і мені дуже шкода, але без довіри справжньої дружби не буває - Віра несподівано вимкнула мобільний перервавши зв'язок не тільки в мережі, а й з подругою.
Їй було болісно втрачати Марію, вона її любила, як сестру, і ніколи не очікувала від неї ножа у спину. В її голові не уміщалося, як таке могло трапитися. Зая, її найкраща подруга, якій вона довіряла найпотаємніше, приходила до неї, щебетала пташечкою, догоджала, жартувала, дивилася в очі не мигаючи і - спала з її чоловіком. Ні, є речі, які не можливо простити. Неможливо!
- Я дійсно сліпа, - дуже засмутилася Віра.
Мобільний знову розривався, та жінці було байдуже. Вона лежала з закритими повіками, а телефон голосно дзвенів. Врешті-решт не витримавши Віра промовила, більш менш спокійно взявши мобільний, щоб сказати Заї наостанок:
- "Зітри мій телефон, я більше не хочу нічого чути!"
Віро, Віро, Вірочко - впізнала голос Андрія, - вислухай мене, будь ласка, - благав чоловік, - я на відстані відчуваю шалене биття твого серця, давай з'ясуємо все!
- А... Це ти? Що тобі потрібно? - протягнула, як важкий лантух по асфальту, Віра.
- Поясни, чому ти мене не хочеш бачити, чути, що я поганого тобі зробив? Я приходив після смерті твого чоловіка, бо Зая сповістила, що ти у відчаї. Я ж нічого не знав. Хотів підтримати, довідатися про несподіване вбивство Віктора - пояснював Андрій. То хто його вбив?
- Хто вбив... хто вбив...буцім-то ти не знаєш? - скипіла миттєво Віра. Не вдавай із себе дурника, я знаю, що ти вбив мого чоловіка через ревнощі!
- Що ти говориш, люба, напевно збожеволіла з горя? - знічено мовив Андрій.
- Ні, я ще з глузду не з'їхала, хоча могла б! Ніколи б не подумала, що ти здатний вбити людину. Так, Віктор був жорстоким, але лише Господь має право віднімати життя. Ти не мав права карати, чуєш, не мав права!!! - кричала Віра, тримаючись за серце.
- Віро, я не вбивав! Як така нісенітниця могла спасти тобі на думку?- запитував шокований чоловік.
- Ти сам мені казав, що я б його вбив і хотів прийти розібратися, ось я і подумала на тебе, хіба не так? - засумнівалась у своїх припущенях Віра.
- Одне діло говорити, а інше насправді вбити. Я не вбивав! Повір, люба, бо мені без тебе не жити! Віра печально замислилася.
- То тоді ж хто, якщо не ти, вбив Віктора? - запитала вона чоловіка, якого любила і підозрювала у вбивстві.
- Якби ж то я знав? Ти теж казала, що з ним сама скоро розберешся, але я не вірю, що ти могла з ним розправитися таким чином. Віро, чому ти мовчиш? - лише зумер почув Андрій.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Двері в минуле
XVI
Через тиждень Вірі покращало і її виписали з лікарні. Вона збирала речі і ліки, хотіла вже викликати таксі, але раптово до палати увійшов Сергій.
- Мамо, привіт, як ти себе почуваєш, я відвезу тебе додому, тобі лікар заборонив навантаження - стурбовано промовив син.
- Добре, синку, не хвилюйся, я б сама, але дуже приємно, що ти піклуєшся про мене - з вдячністю зітхнула мати.
По дорозі додому Віра розпитувала про онуків і невістку,
а коли зайшли до квартири, то їй зробилося зле. Син накрапав валер'янки і жінка прилягла на дивані у залі. Сергій вмостився біля неї.
- Сину, нам давно потрібно було поговорити, слухай і не перебивай, бо мені важко тобі в усьому зізнатися - почала тихо розказувати, періодично ковтаючи клубок в горлі, Віра.
- Коли ми з твоїм татом покохали один одного і народився ти, а згодом Максим, мені здавалося, що - ми щасливі. Та пізніше я поринула в домашні справи, адже ніхто не допомагав. Виглядала стомленою і, можливо, не дуже принадно у простім ситцевім халаті. Я не знаю коли і чому зникла любов і повага. Батько все частіше почав приходити пізно, напідпитку, ви уже спали, і за кожну невчасно випрану, чи не випрасувану сорочку я могла отримати ляпаса по щоці, а то й гірше. Він мене завше принижував і зневажав, обзивав дурепою, ницою, недолугою, селючкою. Я дуже рано залишилася самотня тому, що він гуляв, зраджував направо і наліво.
- А чому ж ти все те терпіла, мамо? - переймався син.
- Розлучитися не могла. Боялася, що сама не зможу вам дати ради. Та й він сказав, якщо його залишу, то забере дітей, а мене позбавить материнських прав. Ти ж знаєш, які у батька зв'язки у прокуратурі й суді. Для мене найгірше - було втратити вас, тому терпіла - заплакала Віра.
- Мамо, заспокойся, я пригадую, коли мені було чотири роки, один випадок. Я тоді прокинувся від крику. Прибігши до твоєї кімнати, побачив, як батько тебе жорстоко б'є ногами. Ти сильно стогнала і просила не знущатися, охопивши голову руками, щоб він тебе не покалічив. Я закричав, мені було страшно, батько почув і припинив тебе бити. Ти взяла мене тоді на руки і віднесла в дитячу кімнату. Я ще довго схлипував, а ти втішала, гладячи по голівці. Я заснув, а вранці, коли прокинувся і запитав: "Мамо, за, що тебе тато бив? Ти сказала, що мені все те наснилося. Цілувала, посміхалася і я дійсно повірив, що це був сон. Мамо, то це було насправді? - син чекав на відповідь дивлячись зосереджено матері у вічі.
- Так, насправді, бачить Бог - зітхнула Віра, - він завше мене бив не при дітях і так, щоб слідів не було видно.
- Чому ж ти мені з братом ніколи нічого не розказувала? - бідкався Сергій.
- Я не хотіла, щоб Ви зненавиділи батька, адже він Вас любив по-своєму, допомагав, вчив, забезпечував, возив на море. Я хотіла, щоб ви жили в повноцінній родині і нічого не потребували. Чим ви могли зарадити, лише б переживали за мене, - син, співчуваючи, обійняв матір.
- Я розумію, мамо, і тому ти вбила батька, бо терпець увірвався і чаша терпіння переповнилася? Так? - схвильовано запитав син.
- Ні, я його не вбивала! Господи, повір, не вбивала!!! - молила Віра.
- А, хто той чоловік, з яким я тебе бачив? І мати сину розказала все про Андрія. Як познайомилася і що їх об'єднувало.
- Я несподівано закохалася в цю добру, шляхетну людину. Як батько вдарив, коли я повернулася пізно, а після втекла у село.
Думала, що ніколи не повернуся назад до твого батька, але ж ти телефонував і Максим також, просили, казали, що він старий, безпорадний вмре. І це буде на моїй совісті. І батько телефонував, благав повернутися, казав, що жалкує і більше пальцем не доторкнеться до мене. І я повірила, не хотіла, щоб він впав на ваші плечі обузою. Мати переливала свій біль у синові долоні, вивертала душу назовні, її сповідь роз'ятреною раною краяла йому серце. Він слухав матір не перебиваючи, переймаючись її нелегкою долею. Обличчя його розгладжувалося. Він виглядав підлітком, якому довірили святу таємницю.
- Дякую, що все щиро розповіла, мамочко, а то недомовленість, тим паче, олжа віддаляють рідних людей.
Сергій почав просити матір пожити у нього, хоч певний час, але Віра відмовилася.
- Я звикла до тиші, не хвилюйся, синочку, зі мною все буде гаразд, йди, любий, мені потрібно побути наодинці. - мати пригорнула сина, як в дитинстві, до грудей.
- Мамо, мені здається, що давно пора викинути цю кострубату, ржаву ялинку і розпочати нове життя. І я це зараз зроблю, а ти постарайся заснути, я сам зачиню двері в минуле.
Віра, мабуть, спала б до ранку, але залунав телефон і вона прокинулася.
Телефонувала Марія Заячук.
- Вірочко, привіт!...Це - Зая, впізнала? бо я охрипла, щось сьогодні з горлом.
- Так, впізнала. - коротко, ще не очунявши після сну, пробурмотіла Віра.
- Я хочу перед тобою вибачитися, звичайно, якщо ти мені пробачиш - Віра мовчала, покусуючи губу.
- Вірочко, я розказала слідчому правду, бо він хотів на мене повісити вбивство твого чоловіка і я дуже злякалася. А ще, коли циганка запевнила, що вбивця, це - я, ледь не обмочилася з переляку. Але ж я не вбивала, клянусь Богом, Вірунь, всіма святими. На мені лише єдина провина - це те, що я мала з'язок з Віктором, - щиросердно зізналася Зая. Тобі, мабуть, Цікавий розказував?
- Ні, я нічого не знала. Ти спала з моїм чоловіком? - Віра нарешті прокинулася і продерла здивовані очі.
- Зая, що ти таке кажеш? Не жартуй! - Віра не могла повірити.
- Так, люба, мені дуже соромно, я готова зашморг накинути собі на шию, пробач, але це так! Це Віктор мене примушував, я не хотіла, присягаюся! Хай мене Бог покарає, якщо брешу! Я йому про тебе нічого не розказувала, зустрічалася з ним декілька раз, коли ти їздила в село. Вибач, - заголосила Марія жалібно, - сонечко, я така самотня, ти ж у мене єдина подруга, у мене не те, що собаки і кішки, акваріумних рибок немає.
- Я звичайно тобі пробачаю, бо сама не свята - грішна, і мені дуже шкода, але без довіри справжньої дружби не буває - Віра несподівано вимкнула мобільний перервавши зв'язок не тільки в мережі, а й з подругою.
Їй було болісно втрачати Марію, вона її любила, як сестру, і ніколи не очікувала від неї ножа у спину. В її голові не уміщалося, як таке могло трапитися. Зая, її найкраща подруга, якій вона довіряла найпотаємніше, приходила до неї, щебетала пташечкою, догоджала, жартувала, дивилася в очі не мигаючи і - спала з її чоловіком. Ні, є речі, які не можливо простити. Неможливо!
- Я дійсно сліпа, - дуже засмутилася Віра.
Мобільний знову розривався, та жінці було байдуже. Вона лежала з закритими повіками, а телефон голосно дзвенів. Врешті-решт не витримавши Віра промовила, більш менш спокійно взявши мобільний, щоб сказати Заї наостанок:
- "Зітри мій телефон, я більше не хочу нічого чути!"
Віро, Віро, Вірочко - впізнала голос Андрія, - вислухай мене, будь ласка, - благав чоловік, - я на відстані відчуваю шалене биття твого серця, давай з'ясуємо все!
- А... Це ти? Що тобі потрібно? - протягнула, як важкий лантух по асфальту, Віра.
- Поясни, чому ти мене не хочеш бачити, чути, що я поганого тобі зробив? Я приходив після смерті твого чоловіка, бо Зая сповістила, що ти у відчаї. Я ж нічого не знав. Хотів підтримати, довідатися про несподіване вбивство Віктора - пояснював Андрій. То хто його вбив?
- Хто вбив... хто вбив...буцім-то ти не знаєш? - скипіла миттєво Віра. Не вдавай із себе дурника, я знаю, що ти вбив мого чоловіка через ревнощі!
- Що ти говориш, люба, напевно збожеволіла з горя? - знічено мовив Андрій.
- Ні, я ще з глузду не з'їхала, хоча могла б! Ніколи б не подумала, що ти здатний вбити людину. Так, Віктор був жорстоким, але лише Господь має право віднімати життя. Ти не мав права карати, чуєш, не мав права!!! - кричала Віра, тримаючись за серце.
- Віро, я не вбивав! Як така нісенітниця могла спасти тобі на думку?- запитував шокований чоловік.
- Ти сам мені казав, що я б його вбив і хотів прийти розібратися, ось я і подумала на тебе, хіба не так? - засумнівалась у своїх припущенях Віра.
- Одне діло говорити, а інше насправді вбити. Я не вбивав! Повір, люба, бо мені без тебе не жити! Віра печально замислилася.
- То тоді ж хто, якщо не ти, вбив Віктора? - запитала вона чоловіка, якого любила і підозрювала у вбивстві.
- Якби ж то я знав? Ти теж казала, що з ним сама скоро розберешся, але я не вірю, що ти могла з ним розправитися таким чином. Віро, чому ти мовчиш? - лише зумер почув Андрій.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію