ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2022.08.11 19:12
Історію Московії, мабуть,
Не із Данила треба починати.
Бо ж князем би Данилові не буть,
Якби-то не заслуги його тата.
Татусь Данила – кінь іще отой,
Ім’я його відоме і глухому.
Мабуть, з князів у ті часи ніхто
У підлості не міг рівнятись йому.

Юрко Бужанин
2022.08.11 14:54
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх

Іван Потьомкін
2022.08.11 12:20
Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує

Сергій Губерначук
2022.08.11 11:49
Народження – красне.
Дитинство – безтурботне.
Отроцтво – наївне.
Юність – шалена.
Молодість – світла.
Зрілість – розважлива.
Старість – поважна.
Старецтво – болісне.

Микола Соболь
2022.08.11 09:36
Відкорковуй вино молоде,
ще зима не стоїть на порозі,
ще далеко тріскучі морози…
тільки іній в саду де-не-де.
Та і той щойно сонце розтане.
Хоч зело не таке вже й духмяне,
але мова тепер не про те,
що тремтить край дороги осичка,

Микола Соболь
2022.08.11 06:01
Зґвалтовані та вбиті не кричать.
Сліпі мовчать. Їм нічого сказати.
І небо сипле, ой, не благодать
на окупантів голови трикляті.
А буде ще для них і суд страшний
за: Бородянку, Маріупіль, Бучу…
Хто заповідь порушив: Не убий!,
і ненависть в собі зрос

Віктор Кучерук
2022.08.11 05:54
Зоріє тихо небо уночі
Та повіває низько прохолода, –
Під стріхами проснулися сичі
І підвивають совам на догоду.
Повітря повнить запах чебрецю,
Впереміж з ароматом матіоли, –
Урвавсь терпець дрімати стрибунцю
І стебла трав гойднулися поволі.

Козак Дума
2022.08.10 21:22
За тридцять літ нічого не зробили?
Невже дарма ми змарнували час?!
Гадали, що в запасі доста сили
і часу також вистачить у нас.

Дітей своєї мови не навчили,
не захистили власні Крим, Донбас,
бо сили вельми переоцінили

Віктор Михайлович Насипаний
2022.08.10 19:12
Жінка жінці пожалілась:
- В мого дивні зміни:
Десь енергія поділась,
Треба вітаміни.
Щось не те тепер із мужем,
Я брехать не стану.
Він любив кохатись дуже,
Наче кіт сметану.

Володимир Бойко
2022.08.10 09:07
На россию напали враги
И отшибли россии мозги.
Находить себе новых врагов
Стало легче, когда без мозгов.

Средь безумия и бардака
Как-то проще валять дурака…
Поотшибло россии мозги

Микола Соболь
2022.08.10 06:55
Жарінь за вікнами нестерпна
ген вигорає день палкий.
Розпечений край літа – серпень –
під вересень згориш таки.
Хіба ти хочеш? Мусиш! Доля.
Заплаче небо уночі,
потягнуться тумани з поля
і хоч ридай собі, кричи.

Віктор Кучерук
2022.08.10 05:33
Тріснув постріл, наче гілка
Сухостою під ногою, –
Куля вжалила, як бджілка,
Тільки бруствер за спиною.
Куля впилася, мов жало,
В насип скровлену окопу,
Та від страху задрижали
Охололі раптом стопи.

Ігор Шоха
2022.08.09 21:51
                    І
У тому, що розв’язана війна,
шукати винуватих... «не на часі».
Таке табу... це – пізно, та наразі
ще діє пропаганда потайна
і локшини навішує вона
на вуха очумілого народу,
що зайві ейфорія і свобода,

Тетяна Левицька
2022.08.09 10:51
Каже чоловіку жінка,
— Щось з козою в нас не те.
Вже не хоче і барвінку,
Що під плотами росте.
П'є лиш воду, їсть погано,
Ще такою не була.
Може відведеш, Іване,
Нашу Кралю до козла?

Іван Потьомкін
2022.08.09 10:29
Готуючи книжку «Запорожець за Йорданом» (івритські прислів’я й приказки з українськими відповідниками), я дійшов висновку: на відміну від українських, більшість яких становить народна мудрість (переважно із селянського побуту), івритські – літературного п

Сергій Губерначук
2022.08.09 10:06
В райських покоях мене розманіжила тиша.
Жити між звуків так важко на грішній землі.
Боже великий, Ти дотик і колір залишив,
вкрай не простивши почутих і сказаних слів.

Зараз гроза прозіхає над зляканим людом.
Грому не чую, та блискавку бачу й дриж
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Алекс Чеська
2022.04.12

Чоловіче Жіноче
2022.03.19

Радченко Рудий Гриб Рудольф
2022.03.12

Сібіл Нотт
2022.03.09

Саша Серга
2022.02.01

Евеліна Гром
2021.11.08

І Батюк
2021.10.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Проза

 Безвихідь

XVII

Після тієї ночі в селі вона думала, що більше ніколи не побачить Андрія, але він зателефонував і сказав, що Валя помирає. Віра не могла не попрощатися. Переступивши поріг Валиної кімнати, відчула ядучу задуху. Над бідною жінкою чорною хмарою нависла тінь смерті. Зашкорублі губи Валентини були покусані і кровили. Андрій періодично змащував їх водою (ковтати хвора уже не могла.)
- Ось, бачиш, у якому вона стані, - невтішно промовив Андрій.
Віра мовчки стояла, не знаючи, що у таких випадках говорять обізнані люди.
Вона не любила цього слова "тримайся". За що триматися? За соломину, яка згоріла до тла, чи за потойбічне небо, що відає більше ніж вона, вершить людськими долями, ставить смертний вирок кожній живій істоті на землі? Де та опора, за яку могла триматися бідолашна Валя? Хіба вона не кріпилася, не боролася, не чіплялася за життя зубами стільки, скільки могла? Трималася нестерпною мукою! Віра мовчала, ковтаючи солоні сльози. Хвора, мабуть, відчула її присутність, можливо, впізнала по запаху терпких парфумів, і відкрила запалені очі.
Віра нахилилася над нею. Сльози каяття пекли її згорьоване обличчя. Не могла собі пробачити тієї щемної ночі, коли не встояла перед своєю любов'ю. - Пробач, дорогенька, пробач,- шепотіла Валі, ковтаючи сльози роспуки, - я дуже винна. Хвора, глянувши на Віру, нечутно заворушила губами, намагаючить їй щось сказати. Хрипи в легенях, важке дихання не давало говорити. З останніх сил Валя промовила: - "Не кидай його", - і закрила повіки. Віра з риданням кинулася на коліна, простогнала: "Вибач, вибач". Андрій стояв, похнюпивши голову, не стримуючи сліз. Тільки зараз Віра помітила, що на підвіконні обсипалися білі орхідеяюї. Жодної квітки на тоненьких галузках. Зів'яле, сухе пелюстя вкривало усе підвікання габою тліні. Валя померла наступного дня. Сорок днів Віра молилася в храмі за упокій душі Валентини, не бачившись з Андрієм, а через деякий час вони знову почали зустрічатися, зрозумівши, що не можуть один без одного жити.
Сусіди Андрія їх обговорювали за спиною:
«Бач, ще ноги не встигли у жінки охолонути, як він уже завів іншу. Дружина бідна померла, а вона, як сучка, вже бігає до нього щонеділі, - говорили про Віру, - у самої, напевно, родина, раз не переїздить до нього жити!»
Андрій теж наполягав на розлучені Віри з Віктором:
«Вірочко, - говорив він, - мені тебе не вистачає. Я хочу бачити кохану жінку щодня. Прокидатися з тобою і засинати поряд. Хочу їхати додому з роботи і знати, що на мене чекаєш». А Віра ніяк не могла наважитися залишити чоловіка.
- Як я його кину? Він вже старий, немічний, потребує моєї допомоги. Ти ж доглядав свою дружину? - шукала вагому причину жінка.
- Те ж мені приклад навела. Ми з Валею жили душа в душу, а твій знущається над тобою все життя! Хіба можна такого покидька жаліти?
- Що я своїм дітям скажу? У Максима в Америці великі проблеми зі статусом біженця, а Сергій вчить в інституті старшу доньку, близнята ще зовсім малі. Я не можу перекласти на них свої біди. Як мені їм в очі дивитися, що пояснити? Прийти і сказати, що мати легковажна, закохалася і кидає безпорадного батька? Я покладаюся на небо, як Господь вирішить, так і буде, - печалилася Віра.
- Ти, як човен некерований без весел і вітрил, що пливе за течією, і не знає, до якого берега причалити. А, можливо, попереду водоспад і ти вже ніколи не виберешся з бурхливого потоку? - говорив Андрій.
- Віктор нізащо мене не відпустить! Якась безвихідь... пастка!
- Не знаю, але так далі бути не може. Нам мало залишилося весен для повного щастя і потрібно приймати рішення, яким би болісним воно не було, - наполягав Андрій.
Ці розмови дуже негативно впливали на обох, виснажували.
- Чому люди, які кохають один одного, не можуть бути щасливими разом? - запитував Андрій.
- То що, може мені його вбити, щоб раз і назавжди звільнитися від пут і ґрат на вікнах? - у відчаї говорила Віра.





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-01-14 10:49:10
Переглядів сторінки твору 279
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.292 / 5.9)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.347 / 5.96)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.828
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2022.08.11 13:43
Автор у цю хвилину відсутній