Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.31
23:04
жовтнева девальвація
завершується
майже релігійно
ясно у всякого власна релігія
погода міняється
тьмариться передобіднє світло
крізь холодну вогкість
сорка у громіздкому
завершується
майже релігійно
ясно у всякого власна релігія
погода міняється
тьмариться передобіднє світло
крізь холодну вогкість
сорка у громіздкому
2026.10.31
19:59
А жовтень прохолодою повіяв,
І стіни кам'яні мовчать, німі.
Ти і сьогодні білий парус-мрія.
Невидно крізь шибки мутні в пітьмі.
Ти тільки будь, - молюся я ночами,
А вдень у круговерті різних справ
Бинтую порожнечі сірі рани,
І стіни кам'яні мовчать, німі.
Ти і сьогодні білий парус-мрія.
Невидно крізь шибки мутні в пітьмі.
Ти тільки будь, - молюся я ночами,
А вдень у круговерті різних справ
Бинтую порожнечі сірі рани,
2026.10.31
19:13
Кого немає у хатині скраю,
тих доля випихає за Дунай,
щоб загодя не трафили у рай,
якого на землі ніде немає
(хоча і пекла не буває теж
за межами руїни і пожеж),
та де не буду, серце уміщає
все, що дарує доля на врожай:
тих доля випихає за Дунай,
щоб загодя не трафили у рай,
якого на землі ніде немає
(хоча і пекла не буває теж
за межами руїни і пожеж),
та де не буду, серце уміщає
все, що дарує доля на врожай:
2026.10.31
18:48
Люблю людей, у кого, як-то кажуть, руки золоті,
За що не візьмуться, усе у них гаразд,
Легко й мовби без зусиль надмірних.
Це в побуті. Навдивовижу, і в майстерні духа
Є також наділені даром отаким.
…У знаній в Парижі кав’ярні «Режанс»
Франс
За що не візьмуться, усе у них гаразд,
Легко й мовби без зусиль надмірних.
Це в побуті. Навдивовижу, і в майстерні духа
Є також наділені даром отаким.
…У знаній в Парижі кав’ярні «Режанс»
Франс
2026.10.31
15:15
Вже листопадно нічому і впасти,
І дню короткому хмизиною горіти.
Здимає перепріле листя вітер,
А холоду прошилася срібляста
Тремтяча нитка поміж голі віти
Й упала в біле:
Ніяковіють пізні хризантеми
І дню короткому хмизиною горіти.
Здимає перепріле листя вітер,
А холоду прошилася срібляста
Тремтяча нитка поміж голі віти
Й упала в біле:
Ніяковіють пізні хризантеми
2026.10.31
13:38
Я забутий під снігом далеких часів.
Мене звати ніяк. Я - минулого тінь.
Я полишив життя, мов задавнений гнів,
Ніби голос у гулі земних голосінь.
Я здійнявся у небо і вмить занімів,
Не знайшовши опору благань і спасінь.
Мене викреслив світ з електр
Мене звати ніяк. Я - минулого тінь.
Я полишив життя, мов задавнений гнів,
Ніби голос у гулі земних голосінь.
Я здійнявся у небо і вмить занімів,
Не знайшовши опору благань і спасінь.
Мене викреслив світ з електр
2026.10.31
07:23
Щоденно в осінньому місті
Прискорює час свій політ, -
Дощами знебарвлене листя
Лягає на мокрий граніт.
Під ноги каштанів холодних
Спадають утомлені дні
І тонуть у сірій безодні
Знайомих будинків вогні.
Прискорює час свій політ, -
Дощами знебарвлене листя
Лягає на мокрий граніт.
Під ноги каштанів холодних
Спадають утомлені дні
І тонуть у сірій безодні
Знайомих будинків вогні.
2026.10.30
21:39
легко і прозоро
аж до відчаю
звільнений свій голос
не упізнаю
зблиски сонця морем
наче у раю
прийдеш поговорим
про любов мою
аж до відчаю
звільнений свій голос
не упізнаю
зблиски сонця морем
наче у раю
прийдеш поговорим
про любов мою
2026.10.30
18:40
Букет осінній -
Палітра болю,
Гірка соната
Моїх провин.
Собі забути
Я не дозволю,
Як про надію
Грав клавесин.
Палітра болю,
Гірка соната
Моїх провин.
Собі забути
Я не дозволю,
Як про надію
Грав клавесин.
2026.10.30
16:49
Він із тих відьмаків,
перетрушує душі
у храмах.
Скільки є диваків,
що вимірюють серце
у грамах...
Він великий знавець
перевтілення
перетрушує душі
у храмах.
Скільки є диваків,
що вимірюють серце
у грамах...
Він великий знавець
перевтілення
2026.10.30
12:40
Повзуть до берега пустого
Годинники часів Ель Греко,
В непередбачуваній змові,
Немов мурахи по смереках.
В сонетні форми невмирущі,
Хрестоматійні,гарячкові,
Як стукіт ніг цукровій гущі
Годинники часів Ель Греко,
В непередбачуваній змові,
Немов мурахи по смереках.
В сонетні форми невмирущі,
Хрестоматійні,гарячкові,
Як стукіт ніг цукровій гущі
2026.10.30
11:17
Данський актор Ніколай Костер-Вальдау, відомий за роллю Джеймі Ланністера у культовому серіалі «Гра престолів», приїхав до Києва у статусі посла доброї волі Програми розвитку ООН, щоб привернути увагу світу до наслідків війни та підтримки України у цей ва
2026.10.30
06:00
Поблякле світання з холодним дощем
У душу приносить зажуру та щем, -
Краплини малюють на мокрому склі
Лиш згадки про літо, що згасло в імлі.
Ховається в мжичці сплетіння доріг
І ти оминаєш хатинний поріг.
Сьогодні негодою змучений світ
Шукає до сві
У душу приносить зажуру та щем, -
Краплини малюють на мокрому склі
Лиш згадки про літо, що згасло в імлі.
Ховається в мжичці сплетіння доріг
І ти оминаєш хатинний поріг.
Сьогодні негодою змучений світ
Шукає до сві
2026.10.29
23:32
музика пробивається
через усякі синоніми перепон
зринає і пробирає
у місцях несподіваних
мовби світло що
переливається через тріщини
в оболонках
рухомих і нерухомих
через усякі синоніми перепон
зринає і пробирає
у місцях несподіваних
мовби світло що
переливається через тріщини
в оболонках
рухомих і нерухомих
2026.10.29
21:34
У подорожі до L’Америки
Жменя бісеру за пінту злота
У подорожі до L’Америки
Жменя бісеру за пінту злота
L’Америка, L’Америка, L’Америка
L’Америка, L’Америка, L’Америка
Агов, люде, що такі сумні?
Жменя бісеру за пінту злота
У подорожі до L’Америки
Жменя бісеру за пінту злота
L’Америка, L’Америка, L’Америка
L’Америка, L’Америка, L’Америка
Агов, люде, що такі сумні?
2026.10.29
20:46
Онук у дідуся спитав,
Що на осонні вигрівався,
Якимсь думкам своїм всміхався,
Прикривши очі, наче спав:
- Дідусю, як же так воно
У нашім краї відбулося,
Що під Литвою довелося
Нам нині бути? Чи ж давно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що на осонні вигрівався,
Якимсь думкам своїм всміхався,
Прикривши очі, наче спав:
- Дідусю, як же так воно
У нашім краї відбулося,
Що під Литвою довелося
Нам нині бути? Чи ж давно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Безвихідь
- Ось, бачиш, у якому вона стані, - невтішно промовив Андрій.
Віра мовчки стояла, не знаючи, що у таких випадках говорять обізнані люди.
Вона не любила цього слова "тримайся". За що триматися? За соломину, яка згоріла до тла, чи за потойбічне небо, що відає більше ніж вона, вершить людськими долями, ставить смертний вирок кожній живій істоті на землі? Де та опора, за яку могла триматися бідолашна Валя? Хіба вона не кріпилася, не боролася, не чіплялася за життя зубами стільки, скільки могла? Трималася нестерпною мукою! Віра мовчала, ковтаючи солоні сльози. Хвора, мабуть, відчула її присутність, можливо, впізнала по запаху терпких парфумів, і відкрила запалені очі.
Віра нахилилася над нею. Сльози каяття пекли її згорьоване обличчя. Не могла собі пробачити тієї щемної ночі, коли не встояла перед своєю любов'ю. - Пробач, дорогенька, пробач,- шепотіла Валі, ковтаючи сльози роспуки, - я дуже винна. Хвора, глянувши на Віру, нечутно заворушила губами, намагаючить їй щось сказати. Хрипи в легенях, важке дихання не давало говорити. З останніх сил Валя промовила: - "Не кидай його", - і закрила повіки. Віра з риданням кинулася на коліна, простогнала: "Вибач, вибач". Андрій стояв, похнюпивши голову, не стримуючи сліз. Тільки зараз Віра помітила, що на підвіконні обсипалися білі орхідеяюї. Жодної квітки на тоненьких галузках. Зів'яле, сухе пелюстя вкривало усе підвікання габою тліні. Валя померла наступного дня. Сорок днів Віра молилася в храмі за упокій душі Валентини, не бачившись з Андрієм, а через деякий час вони знову почали зустрічатися, зрозумівши, що не можуть один без одного жити.
Сусіди Андрія їх обговорювали за спиною:
«Бач, ще ноги не встигли у жінки охолонути, як він уже завів іншу. Дружина бідна померла, а вона, як сучка, вже бігає до нього щонеділі, - говорили про Віру, - у самої, напевно, родина, раз не переїздить до нього жити!»
Андрій теж наполягав на розлучені Віри з Віктором:
«Вірочко, - говорив він, - мені тебе не вистачає. Я хочу бачити кохану жінку щодня. Прокидатися з тобою і засинати поряд. Хочу їхати додому з роботи і знати, що на мене чекаєш». А Віра ніяк не могла наважитися залишити чоловіка.
- Як я його кину? Він вже старий, немічний, потребує моєї допомоги. Ти ж доглядав свою дружину? - шукала вагому причину жінка.
- Те ж мені приклад навела. Ми з Валею жили душа в душу, а твій знущається над тобою все життя! Хіба можна такого покидька жаліти?
- Що я своїм дітям скажу? У Максима в Америці великі проблеми зі статусом біженця, а Сергій вчить в інституті старшу доньку, близнята ще зовсім малі. Я не можу перекласти на них свої біди. Як мені їм в очі дивитися, що пояснити? Прийти і сказати, що мати легковажна, закохалася і кидає безпорадного батька? Я покладаюся на небо, як Господь вирішить, так і буде, - печалилася Віра.
- Ти, як човен некерований без весел і вітрил, що пливе за течією, і не знає, до якого берега причалити. А, можливо, попереду водоспад і ти вже ніколи не виберешся з бурхливого потоку? - говорив Андрій.
- Віктор нізащо мене не відпустить! Якась безвихідь... пастка!
- Не знаю, але так далі бути не може. Нам мало залишилося весен для повного щастя і потрібно приймати рішення, яким би болісним воно не було, - наполягав Андрій.
Ці розмови дуже негативно впливали на обох, виснажували.
- Чому люди, які кохають один одного, не можуть бути щасливими разом? - запитував Андрій.
- То що, може мені його вбити, щоб раз і назавжди звільнитися від пут і ґрат на вікнах? - у відчаї говорила Віра.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Безвихідь
XVII
Після тієї ночі в селі вона думала, що більше ніколи не побачить Андрія, але він зателефонував і сказав, що Валя помирає. Віра не могла не попрощатися. Переступивши поріг Валиної кімнати, відчула ядучу задуху. Над бідною жінкою чорною хмарою нависла тінь смерті. Зашкорублі губи Валентини були покусані і кровили. Андрій періодично змащував їх водою (ковтати хвора уже не могла.)
- Ось, бачиш, у якому вона стані, - невтішно промовив Андрій.
Віра мовчки стояла, не знаючи, що у таких випадках говорять обізнані люди.
Вона не любила цього слова "тримайся". За що триматися? За соломину, яка згоріла до тла, чи за потойбічне небо, що відає більше ніж вона, вершить людськими долями, ставить смертний вирок кожній живій істоті на землі? Де та опора, за яку могла триматися бідолашна Валя? Хіба вона не кріпилася, не боролася, не чіплялася за життя зубами стільки, скільки могла? Трималася нестерпною мукою! Віра мовчала, ковтаючи солоні сльози. Хвора, мабуть, відчула її присутність, можливо, впізнала по запаху терпких парфумів, і відкрила запалені очі.
Віра нахилилася над нею. Сльози каяття пекли її згорьоване обличчя. Не могла собі пробачити тієї щемної ночі, коли не встояла перед своєю любов'ю. - Пробач, дорогенька, пробач,- шепотіла Валі, ковтаючи сльози роспуки, - я дуже винна. Хвора, глянувши на Віру, нечутно заворушила губами, намагаючить їй щось сказати. Хрипи в легенях, важке дихання не давало говорити. З останніх сил Валя промовила: - "Не кидай його", - і закрила повіки. Віра з риданням кинулася на коліна, простогнала: "Вибач, вибач". Андрій стояв, похнюпивши голову, не стримуючи сліз. Тільки зараз Віра помітила, що на підвіконні обсипалися білі орхідеяюї. Жодної квітки на тоненьких галузках. Зів'яле, сухе пелюстя вкривало усе підвікання габою тліні. Валя померла наступного дня. Сорок днів Віра молилася в храмі за упокій душі Валентини, не бачившись з Андрієм, а через деякий час вони знову почали зустрічатися, зрозумівши, що не можуть один без одного жити.
Сусіди Андрія їх обговорювали за спиною:
«Бач, ще ноги не встигли у жінки охолонути, як він уже завів іншу. Дружина бідна померла, а вона, як сучка, вже бігає до нього щонеділі, - говорили про Віру, - у самої, напевно, родина, раз не переїздить до нього жити!»
Андрій теж наполягав на розлучені Віри з Віктором:
«Вірочко, - говорив він, - мені тебе не вистачає. Я хочу бачити кохану жінку щодня. Прокидатися з тобою і засинати поряд. Хочу їхати додому з роботи і знати, що на мене чекаєш». А Віра ніяк не могла наважитися залишити чоловіка.
- Як я його кину? Він вже старий, немічний, потребує моєї допомоги. Ти ж доглядав свою дружину? - шукала вагому причину жінка.
- Те ж мені приклад навела. Ми з Валею жили душа в душу, а твій знущається над тобою все життя! Хіба можна такого покидька жаліти?
- Що я своїм дітям скажу? У Максима в Америці великі проблеми зі статусом біженця, а Сергій вчить в інституті старшу доньку, близнята ще зовсім малі. Я не можу перекласти на них свої біди. Як мені їм в очі дивитися, що пояснити? Прийти і сказати, що мати легковажна, закохалася і кидає безпорадного батька? Я покладаюся на небо, як Господь вирішить, так і буде, - печалилася Віра.
- Ти, як човен некерований без весел і вітрил, що пливе за течією, і не знає, до якого берега причалити. А, можливо, попереду водоспад і ти вже ніколи не виберешся з бурхливого потоку? - говорив Андрій.
- Віктор нізащо мене не відпустить! Якась безвихідь... пастка!
- Не знаю, але так далі бути не може. Нам мало залишилося весен для повного щастя і потрібно приймати рішення, яким би болісним воно не було, - наполягав Андрій.
Ці розмови дуже негативно впливали на обох, виснажували.
- Чому люди, які кохають один одного, не можуть бути щасливими разом? - запитував Андрій.
- То що, може мені його вбити, щоб раз і назавжди звільнитися від пут і ґрат на вікнах? - у відчаї говорила Віра.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
