ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Проза

 Останній шанс

XVIII

Цієї неділі Віра знову йшла до свого Андрія. Віктор не влаштовував їй сцен, лише запитав о котрій годині вона повернеться, і дружина спокійно пішла з дому.
Через деякий час залунав дзвінок, і хазяїн квартири відчинив двері високій білявці з пухлими наквецяними губами і булькатими очима.
- Привіт! - коротко кинула з порога, навіть не знявши одяг у вітальні, яскрава жінка.
- Проходь, я так скучив за тобою, люба, ніби вічність не бачилися. Моя нещодавно пішла, буде пізно, то ж у нас є час, - Віктор намагався улестити коханку, що байдуже дивилася на нього.
- Що трапилося, моя кицю? Ти сьогодні якась не така, як завше, смутна, чи не захворіла?- запитав підполковник.
- Нам потрібно поговорити, Вікторе, це серйозно, - промовила білявка, поправивши пасмо красивого випрямленого волосся, що затуляло наклеєні штучні повіки.
- Сідай у крісло, люба, тобі буде зручно, а я відкоркую коньячок і принесу чогось смачненького, - в передчутті яскравої миті, промовив Віктор.
- Нічого не потрібно, краще сядь, - жінка не знала з чого розпочати розмову.
Чоловік насторожено опустився в крісло. На хвилину зависла тиша...
- Я... я... тільки так не дивися на мене... прийшла во... востаннє... ми не можемо більше зу... зустрічатися... - загикувалась жінка.
- Як так? - Віктор не вірив своїм вухам, здивовано дивився на гостю.
- У мене є інший, я його полюбила, ми хочемо одружитися, - боязно глянула на коханця, не впевнена у собі, красуня.
- Хто він? - коротко запитав Віктор.
- Ти сам мене з ним познайомив декілька років тому. Це відомий хірург-уролог - Пащенко Олексій. Пам'ятаєш, ми ще до нього ходили лікувати твій простатит? - зашарілася Алла від несподіваного зізнання.
- Аякже, добре пам'ятаю, він ще тоді так нахабно дивився на тебе, що мені хотілося йому пику наквасити, але хіба я міг тягатися із здоровим, як бик, спортсменом, - роздратовано спалахнув Віктор, потираючи руки, - та я надіюся, що ти мене хоча б деколи будеш провідувати, бо без тебе я не можу, - уже більш лагідніше промовив старий бабій.
- Ні, Вікторе, це остаточне рішення! Ми з тобою вже більше двадцяти років зустрічаємося. Ти обіцяв, що розлучишся, і ми одружимося. Але я лише сподівалася на те, а тебе все прекрасно влаштовувало. Я чекала на зустрічі, страждала, а час спливав. Скільки ще я могла на тебе чекати?
- Аллочко, я тебе дуже люблю і заради тебе живу на цьому світі, не кидай мене, благаю, я дуже самотній, ну, хочеш я зараз кину Вірку, - підполковник плакав перед коханкою, обіймаючи її коліна.
- У тебе родина, діти, онуки, а я безліч абортів зробила від тебе. Мені вже сорок років, можливо, це останній шанс, як ти не розумієш, що я теж хочу мати дітей і бути щасливою! - емоційно, зриваючись на крик, молила білявка.
- А хіба ти не була щасливою? Я тебе підібрав на широкій дорозі, купував все, що тільки тобі заманеться: коштовності, шуби, діаманти, наймав квартиру, влаштував на роботу до себе секретаркою. І це мені така дяка? - волав чоловік, - за мою любов і щедрість?..
- Я відробила за все сповна, а зараз досить, відпусти, якщо дійсно любиш і бажаєш мені добра! Так, я була повією, бо мої батьки алкоголіки і їм було начхати на мене з високої гори! Треба було якось виживати, тому я й пішла на трасу, як це роблять тисячі таких, знедолених, як я, дівчат.
- Отож, а зараз ось, що я тобі скажу, моя дорогенька! Якщо ти мене кинеш, я зателефоную твоєму бахуру і розкажу, що ти брудна повія, розбещена хвойда! А ще надішлю твої вульгарні фото, де ти постаєш у всій оголеній красі. Я думаю, що він після цього не те, що одружитися з тобою не захоче, а й харкне у твій бік, - розлютився неабияк підполковник.
- Ти цього не зробиш, чуєш, не посмієш!!! - заплакала Алла.
- Ще й як посмію! Я ніколи слів на вітер не кидаю, ти знаєш, на що я здатний, зрадлива, підла шльондро, курво! - лютував старий ревнивець.
- Вікторе, дай мені подумати до наступної неділі, нічого зараз не чини, - благала занепокоєна жінка.
- Добре, обіцяю, а зараз роздягайся, я тебе так просто не відпущу, порадуй татка на прощання. Я дуже збуджений!!! - владно наказав підполковник.
- Не треба, Вікторе, я вагітна від Олексія, лікарі заборонили! - кричала жінка, але волоцюга не звертав на її слова уваги. Алла відбивалася, та подужати не могла, він придушив її подушкою, і жінка підкорилася, втративши свідомість. Віктор, мов скажений звір, накинувся на коханку і згвалтував. Коли Алла опритомніла, то побачила велику червону пляму під собою.





    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-01-15 12:06:33
Переглядів сторінки твору 1652
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (5.635 / 6.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.715 / 6.36)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.809
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2026.11.15 20:42
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Балера (М.К./М.К.) [ 2021-01-17 02:35:18 ]
Цікавезно, пані Тетяно! Дуже динамічно і правдиво. Обов'язково прочитаю усе, коли матиму вільний час.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2021-01-17 15:33:49 ]
Дякую, дорога Олено! Рада, що читаєте!