Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.18
13:58
Назирці у сутінках вилискуєш,
бродить сказ у амбасадах кіс,
зирком!
місце для десанту висмалиш…
зірка!
зопалу упала в ліс, –
може, серце не моє, зурочене
покотилося і запалило хмиз?
бродить сказ у амбасадах кіс,
зирком!
місце для десанту висмалиш…
зірка!
зопалу упала в ліс, –
може, серце не моє, зурочене
покотилося і запалило хмиз?
2025.12.18
13:19
Ми так відвикли від зими.
Вона ж вернулася раптово.
Так серед поля ковили
Слова вриваються у мову.
Події увірвуться враз
У тихоплинний рай розмаю,
Здіймаючи в новий екстаз,
Вона ж вернулася раптово.
Так серед поля ковили
Слова вриваються у мову.
Події увірвуться враз
У тихоплинний рай розмаю,
Здіймаючи в новий екстаз,
2025.12.18
07:24
Набуду щастя й поділюся
Обов'язково з вами ним, -
Вділю частки і щирий усміх
Нужденним, немічним, старим.
Бо сам такий, як ви, і разом
Вчуваю радість чи то сум, -
Бо серце, знаю, стисне спазма,
Як набуття не рознесу.
Обов'язково з вами ним, -
Вділю частки і щирий усміх
Нужденним, немічним, старим.
Бо сам такий, як ви, і разом
Вчуваю радість чи то сум, -
Бо серце, знаю, стисне спазма,
Як набуття не рознесу.
2025.12.18
00:08
Нещодавно снився дивний сон,
ніби в мене вдома на подвір'ї,
під старий, гаркавий патефон,
Гусаків товчуть чубаті Півні.
Заєць з Вовком п'ють на брудершафт,
грають в доміно з Кролями Свині.
Напідпитку Місячний ландшафт
зачепився за тумани сині.
ніби в мене вдома на подвір'ї,
під старий, гаркавий патефон,
Гусаків товчуть чубаті Півні.
Заєць з Вовком п'ють на брудершафт,
грають в доміно з Кролями Свині.
Напідпитку Місячний ландшафт
зачепився за тумани сині.
2025.12.17
23:48
Ворог наш такий як є –
віднімає, топче, б’є.
Чи настав, чи настає
час забрати все своє.
Спадок наш, країв Земля –
зазіхання від кремля.
Ця околиця Русі
віднімає, топче, б’є.
Чи настав, чи настає
час забрати все своє.
Спадок наш, країв Земля –
зазіхання від кремля.
Ця околиця Русі
2025.12.17
20:15
У жодну віру не вкладається життя.
Усі вони – лиш скалки мудрості Всевишнього.
Усі вони – одне лиш каяття
За скоєні й нескоєні гріхи супроти Істини.
***
Як поєднать здоровий глузд із вірою,
Аби лишилася ще й шпарка на дива,
Усі вони – лиш скалки мудрості Всевишнього.
Усі вони – одне лиш каяття
За скоєні й нескоєні гріхи супроти Істини.
***
Як поєднать здоровий глузд із вірою,
Аби лишилася ще й шпарка на дива,
2025.12.17
16:51
Кришталеві
Води огортають все у синь
Прохолодну
Чуйна, грішна
Ця любов є над усе красива
Знаю, де лишився би
Свій почавши день
Води огортають все у синь
Прохолодну
Чуйна, грішна
Ця любов є над усе красива
Знаю, де лишився би
Свій почавши день
2025.12.17
14:01
Хмари чередою
Випасає вечір.
Не сумуй за мною
В темній порожнечі.
Маячіють миті,
Лиш зірки палають.
В небі оксамитнім
Випасає вечір.
Не сумуй за мною
В темній порожнечі.
Маячіють миті,
Лиш зірки палають.
В небі оксамитнім
2025.12.17
12:49
Ніхто не йде до цієї
Богом забутої вулиці
у глибокій провінції.
Вона занесена листям,
пилом і снігами.
Вулиця міліє, як ріка
під час посухи.
Молодь виїжджає
Богом забутої вулиці
у глибокій провінції.
Вона занесена листям,
пилом і снігами.
Вулиця міліє, як ріка
під час посухи.
Молодь виїжджає
2025.12.17
10:51
Сама себе обманюєш, кохана,
Вдаєш із себе леді ти залізну.
І демонструєш, надто аж старанно,
Що, мабуть, у твоєму віці пізно
Не те, щоб поринати в вир любови,
А просто саму думку допускати
Вдаєш із себе леді ти залізну.
І демонструєш, надто аж старанно,
Що, мабуть, у твоєму віці пізно
Не те, щоб поринати в вир любови,
А просто саму думку допускати
2025.12.17
00:04
Привіт!
Мене звати Портос. Можете сміятися, я вже звик. Можете також задавати дурнуваті запитання на кшталт «А чому не Араміс чи Дартаньян», гадаєте ви перші? Таких персонажів із таким «тонким» почуттям гумору я за свої тридцять з гаком років зустр
2025.12.16
17:55
Після ерзац-замінників зими
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
2025.12.16
13:22
Порадуй моє тіло – я готовий.
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
2025.12.16
13:21
Не спішіть серед шторму і злив
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
2025.12.16
12:37
Дивлюся в небо — там зірки і вічність,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
2025.12.16
12:21
Сувора Совість дивиться на мене,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Останній шанс
Через деякий час залунав дзвінок, і хазяїн квартири відчинив двері високій білявці з пухлими наквецяними губами і булькатими очима.
- Привіт! - коротко кинула з порога, навіть не знявши одяг у вітальні, яскрава жінка.
- Проходь, я так скучив за тобою, люба, ніби вічність не бачилися. Моя нещодавно пішла, буде пізно, то ж у нас є час, - Віктор намагався улестити коханку, що байдуже дивилася на нього.
- Що трапилося, моя кицю? Ти сьогодні якась не така, як завше, смутна, чи не захворіла?- запитав підполковник.
- Нам потрібно поговорити, Вікторе, це серйозно, - промовила білявка, поправивши пасмо красивого випрямленого волосся, що затуляло наклеєні штучні повіки.
- Сідай у крісло, люба, тобі буде зручно, а я відкоркую коньячок і принесу чогось смачненького, - в передчутті яскравої миті, промовив Віктор.
- Нічого не потрібно, краще сядь, - жінка не знала з чого розпочати розмову.
Чоловік насторожено опустився в крісло. На хвилину зависла тиша...
- Я... я... тільки так не дивися на мене... прийшла во... востаннє... ми не можемо більше зу... зустрічатися... - загикувалась жінка.
- Як так? - Віктор не вірив своїм вухам, здивовано дивився на гостю.
- У мене є інший, я його полюбила, ми хочемо одружитися, - боязно глянула на коханця, не впевнена у собі, красуня.
- Хто він? - коротко запитав Віктор.
- Ти сам мене з ним познайомив декілька років тому. Це відомий хірург-уролог - Пащенко Олексій. Пам'ятаєш, ми ще до нього ходили лікувати твій простатит? - зашарілася Алла від несподіваного зізнання.
- Аякже, добре пам'ятаю, він ще тоді так нахабно дивився на тебе, що мені хотілося йому пику наквасити, але хіба я міг тягатися із здоровим, як бик, спортсменом, - роздратовано спалахнув Віктор, потираючи руки, - та я надіюся, що ти мене хоча б деколи будеш провідувати, бо без тебе я не можу, - уже більш лагідніше промовив старий бабій.
- Ні, Вікторе, це остаточне рішення! Ми з тобою вже більше двадцяти років зустрічаємося. Ти обіцяв, що розлучишся, і ми одружимося. Але я лише сподівалася на те, а тебе все прекрасно влаштовувало. Я чекала на зустрічі, страждала, а час спливав. Скільки ще я могла на тебе чекати?
- Аллочко, я тебе дуже люблю і заради тебе живу на цьому світі, не кидай мене, благаю, я дуже самотній, ну, хочеш я зараз кину Вірку, - підполковник плакав перед коханкою, обіймаючи її коліна.
- У тебе родина, діти, онуки, а я безліч абортів зробила від тебе. Мені вже сорок років, можливо, це останній шанс, як ти не розумієш, що я теж хочу мати дітей і бути щасливою! - емоційно, зриваючись на крик, молила білявка.
- А хіба ти не була щасливою? Я тебе підібрав на широкій дорозі, купував все, що тільки тобі заманеться: коштовності, шуби, діаманти, наймав квартиру, влаштував на роботу до себе секретаркою. І це мені така дяка? - волав чоловік, - за мою любов і щедрість?..
- Я відробила за все сповна, а зараз досить, відпусти, якщо дійсно любиш і бажаєш мені добра! Так, я була повією, бо мої батьки алкоголіки і їм було начхати на мене з високої гори! Треба було якось виживати, тому я й пішла на трасу, як це роблять тисячі таких, знедолених, як я, дівчат.
- Отож, а зараз ось, що я тобі скажу, моя дорогенька! Якщо ти мене кинеш, я зателефоную твоєму бахуру і розкажу, що ти брудна повія, розбещена хвойда! А ще надішлю твої вульгарні фото, де ти постаєш у всій оголеній красі. Я думаю, що він після цього не те, що одружитися з тобою не захоче, а й харкне у твій бік, - розлютився неабияк підполковник.
- Ти цього не зробиш, чуєш, не посмієш!!! - заплакала Алла.
- Ще й як посмію! Я ніколи слів на вітер не кидаю, ти знаєш, на що я здатний, зрадлива, підла шльондро, курво! - лютував старий ревнивець.
- Вікторе, дай мені подумати до наступної неділі, нічого зараз не чини, - благала занепокоєна жінка.
- Добре, обіцяю, а зараз роздягайся, я тебе так просто не відпущу, порадуй татка на прощання. Я дуже збуджений!!! - владно наказав підполковник.
- Не треба, Вікторе, я вагітна від Олексія, лікарі заборонили! - кричала жінка, але волоцюга не звертав на її слова уваги. Алла відбивалася, та подужати не могла, він придушив її подушкою, і жінка підкорилася, втративши свідомість. Віктор, мов скажений звір, накинувся на коханку і згвалтував. Коли Алла опритомніла, то побачила велику червону пляму під собою.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Останній шанс
XVIII
Цієї неділі Віра знову йшла до свого Андрія. Віктор не влаштовував їй сцен, лише запитав о котрій годині вона повернеться, і дружина спокійно пішла з дому.
Через деякий час залунав дзвінок, і хазяїн квартири відчинив двері високій білявці з пухлими наквецяними губами і булькатими очима.
- Привіт! - коротко кинула з порога, навіть не знявши одяг у вітальні, яскрава жінка.
- Проходь, я так скучив за тобою, люба, ніби вічність не бачилися. Моя нещодавно пішла, буде пізно, то ж у нас є час, - Віктор намагався улестити коханку, що байдуже дивилася на нього.
- Що трапилося, моя кицю? Ти сьогодні якась не така, як завше, смутна, чи не захворіла?- запитав підполковник.
- Нам потрібно поговорити, Вікторе, це серйозно, - промовила білявка, поправивши пасмо красивого випрямленого волосся, що затуляло наклеєні штучні повіки.
- Сідай у крісло, люба, тобі буде зручно, а я відкоркую коньячок і принесу чогось смачненького, - в передчутті яскравої миті, промовив Віктор.
- Нічого не потрібно, краще сядь, - жінка не знала з чого розпочати розмову.
Чоловік насторожено опустився в крісло. На хвилину зависла тиша...
- Я... я... тільки так не дивися на мене... прийшла во... востаннє... ми не можемо більше зу... зустрічатися... - загикувалась жінка.
- Як так? - Віктор не вірив своїм вухам, здивовано дивився на гостю.
- У мене є інший, я його полюбила, ми хочемо одружитися, - боязно глянула на коханця, не впевнена у собі, красуня.
- Хто він? - коротко запитав Віктор.
- Ти сам мене з ним познайомив декілька років тому. Це відомий хірург-уролог - Пащенко Олексій. Пам'ятаєш, ми ще до нього ходили лікувати твій простатит? - зашарілася Алла від несподіваного зізнання.
- Аякже, добре пам'ятаю, він ще тоді так нахабно дивився на тебе, що мені хотілося йому пику наквасити, але хіба я міг тягатися із здоровим, як бик, спортсменом, - роздратовано спалахнув Віктор, потираючи руки, - та я надіюся, що ти мене хоча б деколи будеш провідувати, бо без тебе я не можу, - уже більш лагідніше промовив старий бабій.
- Ні, Вікторе, це остаточне рішення! Ми з тобою вже більше двадцяти років зустрічаємося. Ти обіцяв, що розлучишся, і ми одружимося. Але я лише сподівалася на те, а тебе все прекрасно влаштовувало. Я чекала на зустрічі, страждала, а час спливав. Скільки ще я могла на тебе чекати?
- Аллочко, я тебе дуже люблю і заради тебе живу на цьому світі, не кидай мене, благаю, я дуже самотній, ну, хочеш я зараз кину Вірку, - підполковник плакав перед коханкою, обіймаючи її коліна.
- У тебе родина, діти, онуки, а я безліч абортів зробила від тебе. Мені вже сорок років, можливо, це останній шанс, як ти не розумієш, що я теж хочу мати дітей і бути щасливою! - емоційно, зриваючись на крик, молила білявка.
- А хіба ти не була щасливою? Я тебе підібрав на широкій дорозі, купував все, що тільки тобі заманеться: коштовності, шуби, діаманти, наймав квартиру, влаштував на роботу до себе секретаркою. І це мені така дяка? - волав чоловік, - за мою любов і щедрість?..
- Я відробила за все сповна, а зараз досить, відпусти, якщо дійсно любиш і бажаєш мені добра! Так, я була повією, бо мої батьки алкоголіки і їм було начхати на мене з високої гори! Треба було якось виживати, тому я й пішла на трасу, як це роблять тисячі таких, знедолених, як я, дівчат.
- Отож, а зараз ось, що я тобі скажу, моя дорогенька! Якщо ти мене кинеш, я зателефоную твоєму бахуру і розкажу, що ти брудна повія, розбещена хвойда! А ще надішлю твої вульгарні фото, де ти постаєш у всій оголеній красі. Я думаю, що він після цього не те, що одружитися з тобою не захоче, а й харкне у твій бік, - розлютився неабияк підполковник.
- Ти цього не зробиш, чуєш, не посмієш!!! - заплакала Алла.
- Ще й як посмію! Я ніколи слів на вітер не кидаю, ти знаєш, на що я здатний, зрадлива, підла шльондро, курво! - лютував старий ревнивець.
- Вікторе, дай мені подумати до наступної неділі, нічого зараз не чини, - благала занепокоєна жінка.
- Добре, обіцяю, а зараз роздягайся, я тебе так просто не відпущу, порадуй татка на прощання. Я дуже збуджений!!! - владно наказав підполковник.
- Не треба, Вікторе, я вагітна від Олексія, лікарі заборонили! - кричала жінка, але волоцюга не звертав на її слова уваги. Алла відбивалася, та подужати не могла, він придушив її подушкою, і жінка підкорилася, втративши свідомість. Віктор, мов скажений звір, накинувся на коханку і згвалтував. Коли Алла опритомніла, то побачила велику червону пляму під собою.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
