Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.02
02:53
Застигла думка. Слово з кришталю.
Я руки відігрію. Відмолю
Свої гріхи, маленькі та великі.
Покликала безмежна височінь,
Глибока поглинає душу синь,
Барвистий сон безкрилого каліки.
Хоча й навколо згубні холоди,
Я руки відігрію. Відмолю
Свої гріхи, маленькі та великі.
Покликала безмежна височінь,
Глибока поглинає душу синь,
Барвистий сон безкрилого каліки.
Хоча й навколо згубні холоди,
2026.05.01
21:38
Не шукай мене у високості —
де на мотузці крутиться земля,
дірявлячи порожній нескінчений простір,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
У цей час немилосердний, ставши на коліна,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
То сила гравітації, важка і неупинн
де на мотузці крутиться земля,
дірявлячи порожній нескінчений простір,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
У цей час немилосердний, ставши на коліна,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
То сила гравітації, важка і неупинн
2026.05.01
20:19
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих
Біжить, а не стоїть буття на місці.
І випускає ненароком стріли,
Буває біль надмірно в серці містить.
Як важко не було б, живе надія.
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих.
Проходиш гартування, й знову досвід
Біжить, а не стоїть буття на місці.
І випускає ненароком стріли,
Буває біль надмірно в серці містить.
Як важко не було б, живе надія.
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих.
Проходиш гартування, й знову досвід
2026.05.01
20:18
ван гог · картинка · черевики
убиті майже але втім
художник ловить кожну тінь
ці черевики небезликі
за тими тінями роки
як є схололі і бездарні
таке життя · немає правди
надій нема для бідняків
убиті майже але втім
художник ловить кожну тінь
ці черевики небезликі
за тими тінями роки
як є схололі і бездарні
таке життя · немає правди
надій нема для бідняків
2026.05.01
19:08
Не пам'ятаю, на якому році життя застрелився мій друг, видатний поет Владімір Маяковський. Але перед тим, як застрелитися, він мені сказав: "Жоро, я тебе прошу: будь у поезії другим новатором після мене!" Я мовчки кивнув головою. А коли він уже застрел
2026.05.01
16:42
Ніколи їй не схибити
(ду ду ду ду ду ду, ужеж)
Обізнана із оксамитовим дотиком
Ящіркою оце, на склі вікна
Тип, що у натовпі, чоботи з люстерками
Всіх кольорів
Бреше очима, наднормово руками
Опрацьовує
(ду ду ду ду ду ду, ужеж)
Обізнана із оксамитовим дотиком
Ящіркою оце, на склі вікна
Тип, що у натовпі, чоботи з люстерками
Всіх кольорів
Бреше очима, наднормово руками
Опрацьовує
2026.05.01
12:51
Покинутий дім залишається в серці.
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.
Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний
2026.05.01
12:35
Сидить професор
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)
2026.05.01
12:16
Стосовно мого нарису «Вибране і вибрані» я отримав такі коментарі Редакції Майстерень (далі - РМ).
Перший коментар: «Чому принижуєте гідкими виразами цілком заслужені досягнення наших авторів…»
(РМ пише: «гІдкими», а правильно: «гИдкими». Утім, РМ мен
2026.05.01
12:05
Стріляли в нього – вбивали Бога,
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.
Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.
Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,
2026.05.01
10:45
Вже міллю сточене руно,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,
За соломинку майбуття,
2026.05.01
06:29
Сонце сяє понад містом
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.
2026.04.30
19:48
Злетів у Небо передчасно
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
2026.04.30
18:19
хтось пан а дехто і пропав
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
2026.04.30
14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
2026.04.30
14:06
Витоки свідомості – це ті джерела,
які не стільки напувають, як звучать
милозвучністю твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин і водос
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...які не стільки напувають, як звучать
милозвучністю твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин і водос
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Вбивство
- Добрий день, Олексію Івановичу, чим можу служити? - розгубився підполковник, вживши військову термінологію.
- А Ви не здогадуєтеся, чому я Вас прийшов провідати? І причиною тому не є Ваш простатит, як він до речі? - з нахабним сарказмом запитав лікар.
- Та вже замучив, по пів години стою в туалеті, - тремтячим голосом, відчуваючи щось неприємне, затрусився Віктор. Може, вип'ємо по чарочці коньячку, судини розширює, допомагає на деякий час, - відтягуючи справжню розмову, запропонував хазяїн квартири.
- Можна і випити, але спочатку справи, якщо не заперечуєте, - перебивши Віктора, відрубав Пащенко Олексій, зиркнувши суворо на старого підполковника.
- Я не заперечую, - спантеличено відповів той, справи насамперед, проходьте в кімнату, - Віктор показав рукою, куди пройти непроханому гостю.
- Я думаю, що ми посидимо на кухні, адже, я без запрошення, чи не так? Ви ж чекали на іншого, точніше на іншу гостю? Та вона Вам передавала палкі вітання, а ще просила передати, що дуже вибачається, що сьогодні не прийде на побачення, бо їй непереливки, надто кепсько себе почуває, - заскреготав зубами лікар.
- Як шкода... А що трапилося з Аллочкою? - запитав старий, роблячи вигляд, що він не причетний до хвороби жінки, а навпаки переймається її станом.
- А ти не здогадуєшся, гнидо? - Олексій різко перейшов на ти і взяв Віктора за барки, відірвавши від підлоги. Його очі горіли гнівом і ненавистю.
Віктор заметляв ногами і жалібно заскавучав.
- Відпустіть мене, Ви не знаєте з ким маєте справу, я - підполковник. А Алла, що до мене мала прийти, Вас обманює, вона - повія, брудна потолоч! Ви ж про неї нічого не знаєте, я Вас проінформую, - підлабузнювався переляканий Шматко.
- Я знаю про Аллу все! Вона мені розповіла, і навіть більше того, що мені хотілось почути. Я знаю, що ти її жорстоко згвалтував, і ми втратили із-за тебе дитину, яку нам Бог послав, яка хотіла з'явитися на світ і жити, довго жити, чуєш, покидьку! - з болем у голосі крикнув лікар. - Після цього ти не маєш права сам дихати повітрям! Здохни, мерзотнику!!!
Підполковник заблагав:
- Не завдавайте мені зла, я стара хвора людина, скільки там мені залишилося!
- Ніскільки тобі не залишилося, ніскільки, виродку! Така гнида, гидота, як ти, не має права ходити по цій землі! - кинув наостанок плювок в лице гвалтівнику Олексій!
- Не чіпайте мене, я Вам дам гроші, багато грошей, буду мовчати і фото видалю з мобільного. Якщо Ви любите Аллочку, то я добра Вам обом бажаю, хіба ж я проти вашого щастя? - ридав нелюд, ковтаючи сльози і соплі.
Олексій мовчки дістав з кишені коньяк з клофеліном. Віктор міцно зціпив зуби, але лікар влив снодійне. З мобільного видалив всі компроментуючі фото Алли. А коли подіяв клофелін, ввів внутривенно велику дозу морфію.
Після переніс тіло підполковника у вітальню і поклав на підлозі. Прибравши за собою всі сліди, закривши за собою двері, він ні про що не жалкував. Таких катюг, душогубів потрібно вбивати, як скажених собак, - думав Олексій Пащенко.
Після того, як дізнався, що Алла втратила дитину, не міг ні спати, не їсти. Це мав бути його первісток. Життя не складалося, а тут закохався по-справжньому і йому було байдуже минуле жінки, яку сильно любив. Вони обоє хотіли почати все з чистого аркуша, народити дитину, а тепер Алла більше не могла мати дітей. Злість, обурення, ненависть заволоділи його душею. Він не міг не помститися. Це була справа честі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вбивство
XIX
Віктор сидів за журнальним столиком перед телевізором і дивився випуск новин. Несподівано пролунав дзвінок. Все ж таки прийшла, куди вона дінеться від мене, - з єхидною посмішкою подумав підполковник і пішов відчиняти двері коханці. Відчинивши, побачив перед собою широку, високу постать лікаря-уролога - Пащенка Олексія Івановича. Він намагався швидко перед його носом зачинити двері, але той вже встиг переставити ногу за поріг. Віктору нічого не залишалося, як запросити непроханого гостя пройти у вітальню.
- Добрий день, Олексію Івановичу, чим можу служити? - розгубився підполковник, вживши військову термінологію.
- А Ви не здогадуєтеся, чому я Вас прийшов провідати? І причиною тому не є Ваш простатит, як він до речі? - з нахабним сарказмом запитав лікар.
- Та вже замучив, по пів години стою в туалеті, - тремтячим голосом, відчуваючи щось неприємне, затрусився Віктор. Може, вип'ємо по чарочці коньячку, судини розширює, допомагає на деякий час, - відтягуючи справжню розмову, запропонував хазяїн квартири.
- Можна і випити, але спочатку справи, якщо не заперечуєте, - перебивши Віктора, відрубав Пащенко Олексій, зиркнувши суворо на старого підполковника.
- Я не заперечую, - спантеличено відповів той, справи насамперед, проходьте в кімнату, - Віктор показав рукою, куди пройти непроханому гостю.
- Я думаю, що ми посидимо на кухні, адже, я без запрошення, чи не так? Ви ж чекали на іншого, точніше на іншу гостю? Та вона Вам передавала палкі вітання, а ще просила передати, що дуже вибачається, що сьогодні не прийде на побачення, бо їй непереливки, надто кепсько себе почуває, - заскреготав зубами лікар.
- Як шкода... А що трапилося з Аллочкою? - запитав старий, роблячи вигляд, що він не причетний до хвороби жінки, а навпаки переймається її станом.
- А ти не здогадуєшся, гнидо? - Олексій різко перейшов на ти і взяв Віктора за барки, відірвавши від підлоги. Його очі горіли гнівом і ненавистю.
Віктор заметляв ногами і жалібно заскавучав.
- Відпустіть мене, Ви не знаєте з ким маєте справу, я - підполковник. А Алла, що до мене мала прийти, Вас обманює, вона - повія, брудна потолоч! Ви ж про неї нічого не знаєте, я Вас проінформую, - підлабузнювався переляканий Шматко.
- Я знаю про Аллу все! Вона мені розповіла, і навіть більше того, що мені хотілось почути. Я знаю, що ти її жорстоко згвалтував, і ми втратили із-за тебе дитину, яку нам Бог послав, яка хотіла з'явитися на світ і жити, довго жити, чуєш, покидьку! - з болем у голосі крикнув лікар. - Після цього ти не маєш права сам дихати повітрям! Здохни, мерзотнику!!!
Підполковник заблагав:
- Не завдавайте мені зла, я стара хвора людина, скільки там мені залишилося!
- Ніскільки тобі не залишилося, ніскільки, виродку! Така гнида, гидота, як ти, не має права ходити по цій землі! - кинув наостанок плювок в лице гвалтівнику Олексій!
- Не чіпайте мене, я Вам дам гроші, багато грошей, буду мовчати і фото видалю з мобільного. Якщо Ви любите Аллочку, то я добра Вам обом бажаю, хіба ж я проти вашого щастя? - ридав нелюд, ковтаючи сльози і соплі.
Олексій мовчки дістав з кишені коньяк з клофеліном. Віктор міцно зціпив зуби, але лікар влив снодійне. З мобільного видалив всі компроментуючі фото Алли. А коли подіяв клофелін, ввів внутривенно велику дозу морфію.
Після переніс тіло підполковника у вітальню і поклав на підлозі. Прибравши за собою всі сліди, закривши за собою двері, він ні про що не жалкував. Таких катюг, душогубів потрібно вбивати, як скажених собак, - думав Олексій Пащенко.
Після того, як дізнався, що Алла втратила дитину, не міг ні спати, не їсти. Це мав бути його первісток. Життя не складалося, а тут закохався по-справжньому і йому було байдуже минуле жінки, яку сильно любив. Вони обоє хотіли почати все з чистого аркуша, народити дитину, а тепер Алла більше не могла мати дітей. Злість, обурення, ненависть заволоділи його душею. Він не міг не помститися. Це була справа честі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
