Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Вбивство
- Добрий день, Олексію Івановичу, чим можу служити? - розгубився підполковник, вживши військову термінологію.
- А Ви не здогадуєтеся, чому я Вас прийшов провідати? І причиною тому не є Ваш простатит, як він до речі? - з нахабним сарказмом запитав лікар.
- Та вже замучив, по пів години стою в туалеті, - тремтячим голосом, відчуваючи щось неприємне, затрусився Віктор. Може, вип'ємо по чарочці коньячку, судини розширює, допомагає на деякий час, - відтягуючи справжню розмову, запропонував хазяїн квартири.
- Можна і випити, але спочатку справи, якщо не заперечуєте, - перебивши Віктора, відрубав Пащенко Олексій, зиркнувши суворо на старого підполковника.
- Я не заперечую, - спантеличено відповів той, справи насамперед, проходьте в кімнату, - Віктор показав рукою, куди пройти непроханому гостю.
- Я думаю, що ми посидимо на кухні, адже, я без запрошення, чи не так? Ви ж чекали на іншого, точніше на іншу гостю? Та вона Вам передавала палкі вітання, а ще просила передати, що дуже вибачається, що сьогодні не прийде на побачення, бо їй непереливки, надто кепсько себе почуває, - заскреготав зубами лікар.
- Як шкода... А що трапилося з Аллочкою? - запитав старий, роблячи вигляд, що він не причетний до хвороби жінки, а навпаки переймається її станом.
- А ти не здогадуєшся, гнидо? - Олексій різко перейшов на ти і взяв Віктора за барки, відірвавши від підлоги. Його очі горіли гнівом і ненавистю.
Віктор заметляв ногами і жалібно заскавучав.
- Відпустіть мене, Ви не знаєте з ким маєте справу, я - підполковник. А Алла, що до мене мала прийти, Вас обманює, вона - повія, брудна потолоч! Ви ж про неї нічого не знаєте, я Вас проінформую, - підлабузнювався переляканий Шматко.
- Я знаю про Аллу все! Вона мені розповіла, і навіть більше того, що мені хотілось почути. Я знаю, що ти її жорстоко згвалтував, і ми втратили із-за тебе дитину, яку нам Бог послав, яка хотіла з'явитися на світ і жити, довго жити, чуєш, покидьку! - з болем у голосі крикнув лікар. - Після цього ти не маєш права сам дихати повітрям! Здохни, мерзотнику!!!
Підполковник заблагав:
- Не завдавайте мені зла, я стара хвора людина, скільки там мені залишилося!
- Ніскільки тобі не залишилося, ніскільки, виродку! Така гнида, гидота, як ти, не має права ходити по цій землі! - кинув наостанок плювок в лице гвалтівнику Олексій!
- Не чіпайте мене, я Вам дам гроші, багато грошей, буду мовчати і фото видалю з мобільного. Якщо Ви любите Аллочку, то я добра Вам обом бажаю, хіба ж я проти вашого щастя? - ридав нелюд, ковтаючи сльози і соплі.
Олексій мовчки дістав з кишені коньяк з клофеліном. Віктор міцно зціпив зуби, але лікар влив снодійне. З мобільного видалив всі компроментуючі фото Алли. А коли подіяв клофелін, ввів внутривенно велику дозу морфію.
Після переніс тіло підполковника у вітальню і поклав на підлозі. Прибравши за собою всі сліди, закривши за собою двері, він ні про що не жалкував. Таких катюг, душогубів потрібно вбивати, як скажених собак, - думав Олексій Пащенко.
Після того, як дізнався, що Алла втратила дитину, не міг ні спати, не їсти. Це мав бути його первісток. Життя не складалося, а тут закохався по-справжньому і йому було байдуже минуле жінки, яку сильно любив. Вони обоє хотіли почати все з чистого аркуша, народити дитину, а тепер Алла більше не могла мати дітей. Злість, обурення, ненависть заволоділи його душею. Він не міг не помститися. Це була справа честі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вбивство
XIX
Віктор сидів за журнальним столиком перед телевізором і дивився випуск новин. Несподівано пролунав дзвінок. Все ж таки прийшла, куди вона дінеться від мене, - з єхидною посмішкою подумав підполковник і пішов відчиняти двері коханці. Відчинивши, побачив перед собою широку, високу постать лікаря-уролога - Пащенка Олексія Івановича. Він намагався швидко перед його носом зачинити двері, але той вже встиг переставити ногу за поріг. Віктору нічого не залишалося, як запросити непроханого гостя пройти у вітальню.
- Добрий день, Олексію Івановичу, чим можу служити? - розгубився підполковник, вживши військову термінологію.
- А Ви не здогадуєтеся, чому я Вас прийшов провідати? І причиною тому не є Ваш простатит, як він до речі? - з нахабним сарказмом запитав лікар.
- Та вже замучив, по пів години стою в туалеті, - тремтячим голосом, відчуваючи щось неприємне, затрусився Віктор. Може, вип'ємо по чарочці коньячку, судини розширює, допомагає на деякий час, - відтягуючи справжню розмову, запропонував хазяїн квартири.
- Можна і випити, але спочатку справи, якщо не заперечуєте, - перебивши Віктора, відрубав Пащенко Олексій, зиркнувши суворо на старого підполковника.
- Я не заперечую, - спантеличено відповів той, справи насамперед, проходьте в кімнату, - Віктор показав рукою, куди пройти непроханому гостю.
- Я думаю, що ми посидимо на кухні, адже, я без запрошення, чи не так? Ви ж чекали на іншого, точніше на іншу гостю? Та вона Вам передавала палкі вітання, а ще просила передати, що дуже вибачається, що сьогодні не прийде на побачення, бо їй непереливки, надто кепсько себе почуває, - заскреготав зубами лікар.
- Як шкода... А що трапилося з Аллочкою? - запитав старий, роблячи вигляд, що він не причетний до хвороби жінки, а навпаки переймається її станом.
- А ти не здогадуєшся, гнидо? - Олексій різко перейшов на ти і взяв Віктора за барки, відірвавши від підлоги. Його очі горіли гнівом і ненавистю.
Віктор заметляв ногами і жалібно заскавучав.
- Відпустіть мене, Ви не знаєте з ким маєте справу, я - підполковник. А Алла, що до мене мала прийти, Вас обманює, вона - повія, брудна потолоч! Ви ж про неї нічого не знаєте, я Вас проінформую, - підлабузнювався переляканий Шматко.
- Я знаю про Аллу все! Вона мені розповіла, і навіть більше того, що мені хотілось почути. Я знаю, що ти її жорстоко згвалтував, і ми втратили із-за тебе дитину, яку нам Бог послав, яка хотіла з'явитися на світ і жити, довго жити, чуєш, покидьку! - з болем у голосі крикнув лікар. - Після цього ти не маєш права сам дихати повітрям! Здохни, мерзотнику!!!
Підполковник заблагав:
- Не завдавайте мені зла, я стара хвора людина, скільки там мені залишилося!
- Ніскільки тобі не залишилося, ніскільки, виродку! Така гнида, гидота, як ти, не має права ходити по цій землі! - кинув наостанок плювок в лице гвалтівнику Олексій!
- Не чіпайте мене, я Вам дам гроші, багато грошей, буду мовчати і фото видалю з мобільного. Якщо Ви любите Аллочку, то я добра Вам обом бажаю, хіба ж я проти вашого щастя? - ридав нелюд, ковтаючи сльози і соплі.
Олексій мовчки дістав з кишені коньяк з клофеліном. Віктор міцно зціпив зуби, але лікар влив снодійне. З мобільного видалив всі компроментуючі фото Алли. А коли подіяв клофелін, ввів внутривенно велику дозу морфію.
Після переніс тіло підполковника у вітальню і поклав на підлозі. Прибравши за собою всі сліди, закривши за собою двері, він ні про що не жалкував. Таких катюг, душогубів потрібно вбивати, як скажених собак, - думав Олексій Пащенко.
Після того, як дізнався, що Алла втратила дитину, не міг ні спати, не їсти. Це мав бути його первісток. Життя не складалося, а тут закохався по-справжньому і йому було байдуже минуле жінки, яку сильно любив. Вони обоє хотіли почати все з чистого аркуша, народити дитину, а тепер Алла більше не могла мати дітей. Злість, обурення, ненависть заволоділи його душею. Він не міг не помститися. Це була справа честі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
