ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Проза

 Вбивство

XIX

Віктор сидів за журнальним столиком перед телевізором і дивився випуск новин. Несподівано пролунав дзвінок. Все ж таки прийшла, куди вона дінеться від мене, - з єхидною посмішкою подумав підполковник і пішов відчиняти двері коханці. Відчинивши, побачив перед собою широку, високу постать лікаря-уролога - Пащенка Олексія Івановича. Він намагався швидко перед його носом зачинити двері, але той вже встиг переставити ногу за поріг. Віктору нічого не залишалося, як запросити непроханого гостя пройти у вітальню.
- Добрий день, Олексію Івановичу, чим можу служити? - розгубився підполковник, вживши військову термінологію.
- А Ви не здогадуєтеся, чому я Вас прийшов провідати? І причиною тому не є Ваш простатит, як він до речі? - з нахабним сарказмом запитав лікар.
- Та вже замучив, по пів години стою в туалеті, - тремтячим голосом, відчуваючи щось неприємне, затрусився Віктор. Може, вип'ємо по чарочці коньячку, судини розширює, допомагає на деякий час, - відтягуючи справжню розмову, запропонував хазяїн квартири.
- Можна і випити, але спочатку справи, якщо не заперечуєте, - перебивши Віктора, відрубав Пащенко Олексій, зиркнувши суворо на старого підполковника.
- Я не заперечую, - спантеличено відповів той, справи насамперед, проходьте в кімнату, - Віктор показав рукою, куди пройти непроханому гостю.
- Я думаю, що ми посидимо на кухні, адже, я без запрошення, чи не так? Ви ж чекали на іншого, точніше на іншу гостю? Та вона Вам передавала палкі вітання, а ще просила передати, що дуже вибачається, що сьогодні не прийде на побачення, бо їй непереливки, надто кепсько себе почуває, - заскреготав зубами лікар.
- Як шкода... А що трапилося з Аллочкою? - запитав старий, роблячи вигляд, що він не причетний до хвороби жінки, а навпаки переймається її станом.
- А ти не здогадуєшся, гнидо? - Олексій різко перейшов на ти і взяв Віктора за барки, відірвавши від підлоги. Його очі горіли гнівом і ненавистю.
Віктор заметляв ногами і жалібно заскавучав.
- Відпустіть мене, Ви не знаєте з ким маєте справу, я - підполковник. А Алла, що до мене мала прийти, Вас обманює, вона - повія, брудна потолоч! Ви ж про неї нічого не знаєте, я Вас проінформую, - підлабузнювався переляканий Шматко.
- Я знаю про Аллу все! Вона мені розповіла, і навіть більше того, що мені хотілось почути. Я знаю, що ти її жорстоко згвалтував, і ми втратили із-за тебе дитину, яку нам Бог послав, яка хотіла з'явитися на світ і жити, довго жити, чуєш, покидьку! - з болем у голосі крикнув лікар. - Після цього ти не маєш права сам дихати повітрям! Здохни, мерзотнику!!!
Підполковник заблагав:
- Не завдавайте мені зла, я стара хвора людина, скільки там мені залишилося!
- Ніскільки тобі не залишилося, ніскільки, виродку! Така гнида, гидота, як ти, не має права ходити по цій землі! - кинув наостанок плювок в лице гвалтівнику Олексій!
- Не чіпайте мене, я Вам дам гроші, багато грошей, буду мовчати і фото видалю з мобільного. Якщо Ви любите Аллочку, то я добра Вам обом бажаю, хіба ж я проти вашого щастя? - ридав нелюд, ковтаючи сльози і соплі.
Олексій мовчки дістав з кишені коньяк з клофеліном. Віктор міцно зціпив зуби, але лікар влив снодійне. З мобільного видалив всі компроментуючі фото Алли. А коли подіяв клофелін, ввів внутривенно велику дозу морфію.
Після переніс тіло підполковника у вітальню і поклав на підлозі. Прибравши за собою всі сліди, закривши за собою двері, він ні про що не жалкував. Таких катюг, душогубів потрібно вбивати, як скажених собак, - думав Олексій Пащенко.
Після того, як дізнався, що Алла втратила дитину, не міг ні спати, не їсти. Це мав бути його первісток. Життя не складалося, а тут закохався по-справжньому і йому було байдуже минуле жінки, яку сильно любив. Вони обоє хотіли почати все з чистого аркуша, народити дитину, а тепер Алла більше не могла мати дітей. Злість, обурення, ненависть заволоділи його душею. Він не міг не помститися. Це була справа честі.





    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-01-16 23:02:00
Переглядів сторінки твору 2183
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (5.635 / 6.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.715 / 6.36)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.813
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2026.11.19 13:42
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2021-01-17 07:16:42 ]
Треба трішки причепурити. І все буде гаразд.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2021-01-17 15:32:22 ]
Дякую, дорогий Олександре! Буду ще працювати, редагувати!