Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Снігопад
Той миттєво взяв трубку: - Я Вас слухаю!
- Олеже Федоровичу, це Шматко Віра Миколаївна. Я, прибираючи, випадково знайшла світлини чоловіка, які він приховував. Думаю, що вони Вас зацікавлять, - схвильовано протараторила жінка.
- Добре, Ви можете їх принести у райвідділок? - попросив слідчий.
- Звичайно, зараз принесу! - вона відчувала, що для слідства - це дуже важливо.
Прийнявши душ і одягнувши нову сукню,
Віра, як на світ народилася. Сам Господь їй допомагав. І хоч було п'ять годин вечора, жінка пішла у райвідділ.
Вона вийшла надвір. Біля смітникового контейнера великою купою згарища лежали пожухлі ялинки. Де-не-де, заплутавшись у вітах, поблискували срібний дощик і биті іграшки. Ще декілька тижнів тому - зелені, живі хвойні дерева радували красою. А зараз цей цвинтар мертвих ялинок виглядав жахливо. - Потрібно купити штучну ялинку, - подумала Віра. На тротуарі тупцювали чорні круки, клювали розкришений цвілий хліб, відбираючи поживу в голубів. Вицвілі сіро-бурі кольори зими наводили смуту на перехожих і на похмуре місто. Будинок райвідділу грізно сірів поміж багатоповерхівок. Зустрівшись зі слідчим, Віра розказала про Аллу - коханку чоловіка і віддала конверт.
- Ви нам дуже допомогли, шановна Віро Миколаївно! Зі старим Вас Новим роком! Хай у Вас все буде гаразд! - усміхнувся Цікавий Олег Федорович.
- Дякую, навзаєм! А я й забула, що сьогодні свято. Гарного Вам вечора! - мабуть, вперше від того часу, як знайшла свого чоловіка мертвим, усміхнулась Віра.
Коли жінка вийшла на вулицю, почав йти невеликий сніг, а після - ніби розверзлося небо. Лапаті сніжинки закружляли навколо неї, танули на обличчі, обліплювали пухову шапочку і шубу дрібними стразами, яскравими паєтками, кристаликами сльоти. Віра йшла і посміхалася всім довкола. Вона наче висипала на темний асфальт зі своєї душі самоскид - біди, горя і сліз. Звільнилася, звільнилася, як легко дихати. Коли б не боялася здаватися дивною, волала б на весь світ - я щаслива! Щаслива!!! А сніг все падав і падав. Машини стояли у пробках, ніхто не очікував такого снігопаду, вже давно звикли до безсніжної зими. Перехожі, опустивши голови, ховали очі від мокрих, холодних пластівців, а Віра навпаки, як у дитинстві, ловила губами сніжинки. Такої радості вона давно не відчувала. Жінка вийшла на бульвар і потрапила в чарівну казку. Довкола сяяли вітрини неоновими вогнями, райдужними гірляндами, кришталевими люстрами. Ліхтарі величезними журавлями схиляли голови, освітлюючи шлях. Чудесно вбрана ялинка була схожа на снігову королеву з короною на голові. Снігопад летів і летів з небес, крихкою крейдою вкриваючи землю.
Не струшуючи з себе білу пудру, Віра зайшла у знайомий під'їзд і натиснула дзвінок. Андрій відчинив двері і завмер на порозі. На нього лагідно, з любов'ю дивилося його щастя.
- Я кожен день на тебе чекав, моя снігуронько! - і пригорнув до себе розпашілу жінку.
- Я так скучила за щастям, любий! - прошепотіла Віра. Закохані стояли, цілувалися і не могли відірватися один від одного.
Найцікавіше у цій історії те, що хоча в Україні розкривається великий відсоток особливо тяжких злочинів, ця справа так і не була розкрита. Аллу викликали на допит, і у неї було стовідсоткове алібі, - жінка у день вбивства лежала в лікарні, а більше вона нічого не знала, а якби навіть і знала - нізащо б не зізналася. Хто зна, чому не всі злочини розкриває небо?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Снігопад
XX
Переговоривши з сином, Марією Заякук і Андрієм, Віра трохи заспокоїлася. Врешті-решт, поступово все з'ясується. Слідчий, певно, не сидить, склавши руки, скоро все стане відомо, хто вбив Віктора і за що? Віра огорнула поглядом квартиру, по всій підлозі були розкидані ялинкові голки після того, як син викинув новорічне мертве дерево, зачинивши двері у минуле. Треба підмести і протерти пил, подумала Віра, бо поки лежала в лікарні, ніхто за швабру не брався. Вона почала з зали і поступово перейшла до чоловічої кімнати. Прибирала, ні про що не думаючи. Речі Віктора вирішила викинути на смітник, щоб ніщо їй більше не нагадувало про нього. Принесла декілька великих поліетиленових мішків, туди склала весь гардероб небіжчика. У відро полетіли всі ліки. Відкрила комод і почала з нього витрушувати різний мотлох, що належав її чоловіку. Коли витирала пил, несподівано на її руку впала задня перегородка шухляди. Звідти посипалися гроші і масивний конверт. Коли Віра його розкрила, то побачила світлини. На них був її чоловік з якоюсь молодою жінкою. Вона ніяк не могла пригадати, де вона її бачила, аж поки до рук не потрапило одне фото. Жінка була сфотографована зі спини, а на лівій ключиці красувалося тату у вигляді змійки. Віра відразу пригадала корпоратив на природі, річку і секретарку чоловіка з таким самим малюнком на спині. Світлин було багато різних - порнографічних і звичайних. Знайоме обличчя у різні періоди року, до сьогодення. - То виходить, що мій чоловік всі ці роки зраджував мені з Аллою? Господи, як я могла забути! Мені ж сусідка казала, що часто бачила довгоногу блондинку з пухлими, яскравими губами, що йшла, чи виходила від Віктора, - Віру кинуло в жар, і вона набрала телефон слідчого - Цікавого О.Ф.
Той миттєво взяв трубку: - Я Вас слухаю!
- Олеже Федоровичу, це Шматко Віра Миколаївна. Я, прибираючи, випадково знайшла світлини чоловіка, які він приховував. Думаю, що вони Вас зацікавлять, - схвильовано протараторила жінка.
- Добре, Ви можете їх принести у райвідділок? - попросив слідчий.
- Звичайно, зараз принесу! - вона відчувала, що для слідства - це дуже важливо.
Прийнявши душ і одягнувши нову сукню,
Віра, як на світ народилася. Сам Господь їй допомагав. І хоч було п'ять годин вечора, жінка пішла у райвідділ.
Вона вийшла надвір. Біля смітникового контейнера великою купою згарища лежали пожухлі ялинки. Де-не-де, заплутавшись у вітах, поблискували срібний дощик і биті іграшки. Ще декілька тижнів тому - зелені, живі хвойні дерева радували красою. А зараз цей цвинтар мертвих ялинок виглядав жахливо. - Потрібно купити штучну ялинку, - подумала Віра. На тротуарі тупцювали чорні круки, клювали розкришений цвілий хліб, відбираючи поживу в голубів. Вицвілі сіро-бурі кольори зими наводили смуту на перехожих і на похмуре місто. Будинок райвідділу грізно сірів поміж багатоповерхівок. Зустрівшись зі слідчим, Віра розказала про Аллу - коханку чоловіка і віддала конверт.
- Ви нам дуже допомогли, шановна Віро Миколаївно! Зі старим Вас Новим роком! Хай у Вас все буде гаразд! - усміхнувся Цікавий Олег Федорович.
- Дякую, навзаєм! А я й забула, що сьогодні свято. Гарного Вам вечора! - мабуть, вперше від того часу, як знайшла свого чоловіка мертвим, усміхнулась Віра.
Коли жінка вийшла на вулицю, почав йти невеликий сніг, а після - ніби розверзлося небо. Лапаті сніжинки закружляли навколо неї, танули на обличчі, обліплювали пухову шапочку і шубу дрібними стразами, яскравими паєтками, кристаликами сльоти. Віра йшла і посміхалася всім довкола. Вона наче висипала на темний асфальт зі своєї душі самоскид - біди, горя і сліз. Звільнилася, звільнилася, як легко дихати. Коли б не боялася здаватися дивною, волала б на весь світ - я щаслива! Щаслива!!! А сніг все падав і падав. Машини стояли у пробках, ніхто не очікував такого снігопаду, вже давно звикли до безсніжної зими. Перехожі, опустивши голови, ховали очі від мокрих, холодних пластівців, а Віра навпаки, як у дитинстві, ловила губами сніжинки. Такої радості вона давно не відчувала. Жінка вийшла на бульвар і потрапила в чарівну казку. Довкола сяяли вітрини неоновими вогнями, райдужними гірляндами, кришталевими люстрами. Ліхтарі величезними журавлями схиляли голови, освітлюючи шлях. Чудесно вбрана ялинка була схожа на снігову королеву з короною на голові. Снігопад летів і летів з небес, крихкою крейдою вкриваючи землю.
Не струшуючи з себе білу пудру, Віра зайшла у знайомий під'їзд і натиснула дзвінок. Андрій відчинив двері і завмер на порозі. На нього лагідно, з любов'ю дивилося його щастя.
- Я кожен день на тебе чекав, моя снігуронько! - і пригорнув до себе розпашілу жінку.
- Я так скучила за щастям, любий! - прошепотіла Віра. Закохані стояли, цілувалися і не могли відірватися один від одного.
Найцікавіше у цій історії те, що хоча в Україні розкривається великий відсоток особливо тяжких злочинів, ця справа так і не була розкрита. Аллу викликали на допит, і у неї було стовідсоткове алібі, - жінка у день вбивства лежала в лікарні, а більше вона нічого не знала, а якби навіть і знала - нізащо б не зізналася. Хто зна, чому не всі злочини розкриває небо?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
