ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2021.02.28 20:11
Ти сам собі спільноти вольних дум…
Оброслої в обставинах облуди
Як каже наш товариш - рідний кум:
- Перетомивсь, виходь частіше в люди…

Забудь про справедливість, і про гнів…
Чи розірви, чи сплюнь у слід «абись-ку»
Землі потрібен дощ і перегній -

Євген Федчук
2021.02.28 19:50
Сидить Василько у хаті
Та у вікно визирає.
Хотів піти погуляти,
Але мороз не пускає.
Куса за пальці і щоки,
Під кожушок теплий лізе.
Та й сніг зовсім неглибокий
Ганяє вітер понизу.

Микола Соболь
2021.02.28 11:21
Інтимних ні віршів, ні танців
чомусь у житті не люблю
дівчаток ванільних із глянців*
по долару, чи по рублю.
В час ярий і темну годину
коли обіймає нас мла,
не можу терпіти людину,
що мимо нужденних пройшла.

Ігор Шоха
2021.02.28 09:39
ІЩо багатії – це не еліта
знаємо, але забули всі,
як вони учили нас радіти
салу і дешевій ковбасі.
Маємо і те опанувати,
що юрба цінує кулаки.
Та куди поділись козаки,
що гопак уміли танцювати?

Олена Побийголод
2021.02.28 08:51
Прочитайте знову
про Вітьку Корабльова
й дружка його одвічного
Ваню Диховичного.

Хто спіймав десь-інколи
в табелі «погано»,
має не канікули,

Сергій Губерначук
2021.02.28 08:18
Січень минув, як липень.
Лютий повторить серпень.
Рік під ногами рипне.
Наше кохання терпне.

Руки твої прогрію
радістю після горя.
Вірю в свою Марію,

Олексій Кацай
2021.02.28 04:45
дзеркального всесвіту люди дзеркальні
повільно
скафандри свої з амальгами
вдягають за люстром

тож я користуюся цим аби спільно
втекти із фасеточним людством
від пристінків чисел

Сергій Гупало
2021.02.27 21:57
Cильніший буду і за перемогу,
Яка до себе вабила здаля.
Було спочатку легко, босоного,
Та задалеко бігало маля.

Неначе це не я, воно ж – окреме…
Були на виріст одяг і думки.
Ряхтлива засіяла діадема,

Дума Козак
2021.02.27 15:23
Не дисидент я і не політв‘язень,
за булаву гетьманську не борець,
не научився говорити в‘яззю,
іти по трупах до чужих сердець…

Не ліз на трактор взимку на Майдані,
на східнім фронті небо не тримав,
та і у складі жодного із кланів

Ігор Деркач
2021.02.27 12:03
Щезає в сивині туману
вітрил оранжевий міраж
та утлий човник оріґамі,
який іде на абордаж
в обійми свого капітана
сомнамбулою по воді...
і обірвалася тоді
струна між нашими серцями

Олена Музичук
2021.02.27 11:58
Я не була твоя Ассоль…
Билиною біля причалу
за неї я зіграла роль,
коли нежданого чекала.
Надія, віра і любов
мене за обрій поманили...
я уявляла знов і знов
у гавані його вітрила.

Сергій Губерначук
2021.02.27 08:39
Зринув ранок на день
з круговерті туману.
Ніч загине
в найдальшому вирі від нас.
Знов одурена ти,
біла, мов порцеляна,
ніби статуя
біля вікна на весь час.

Микола Соболь
2021.02.27 07:19
Мовчиш укутавшись у плед.
Потріскує вогонь в каміні.
А губи від вина кармінні
стають солодшими за мед.

Нехай хурделиця мете
Дороги всі назад закриті.
Прекрасна ти в своєму скиті…

Микола Дудар
2021.02.26 19:25
І начебто до розпачу пристало…
І начебто нечіпаний ніким…
І більшає увага до металу,
І зменшується попит до музик.

Закутий в день - праобразом братання…
Навіщо вам переспів й пересказ?
Ти визвеш на двобій себе востаннє.

Володимир Бойко
2021.02.26 17:34
Ще лютий місяць надворІ,
Мороз тріскучий на зорі,
Але удень яскраве сонце
Весняно світить у віконце.

На хідниках довбають лід,
Асфальт скидає сніжний гніт,
До сонця гріє сіру спину,

Петро Скоропис
2021.02.26 11:19
Скрип у гарби гучніш
у гущі тіней узбіч,
гучніш, що далі вони
від колючок стерні.
У колії від коліс
підвід – і обід, і вісь
горластіш, що далі луг,
і листя густіш округ.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Іван Іванченко
2021.01.05

Марина Олексіївна
2020.12.03

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Проза

 Снігопад

XX

Переговоривши з сином, Марією Заякук і Андрієм, Віра трохи заспокоїлася. Врешті-решт, поступово все з'ясується. Слідчий, певно, не сидить, склавши руки, скоро все стане відомо, хто вбив Віктора і за що? Віра огорнула поглядом квартиру, по всій підлозі були розкидані ялинкові голки після того, як син викинув новорічне мертве дерево, зачинивши двері у минуле. Треба підмести і протерти пил, подумала Віра, бо поки лежала в лікарні, ніхто за швабру не брався. Вона почала з зали і поступово перейшла до чоловічої кімнати. Прибирала, ні про що не думаючи. Речі Віктора вирішила викинути на смітник, щоб ніщо їй більше не нагадувало про нього. Принесла декілька великих поліетиленових мішків, туди склала весь гардероб небіжчика. У відро полетіли всі ліки. Відкрила комод і почала з нього витрушувати різний мотлох, що належав її чоловіку. Коли витирала пил, несподівано на її руку впала задня перегородка шухляди. Звідти посипалися гроші і масивний конверт. Коли Віра його розкрила, то побачила світлини. На них був її чоловік з якоюсь молодою жінкою. Вона ніяк не могла пригадати, де вона її бачила, аж поки до рук не потрапило одне фото. Жінка була сфотографована зі спини, а на лівій ключиці красувалося тату у вигляді змійки. Віра відразу пригадала корпоратив на природі, річку і секретарку чоловіка з таким самим малюнком на спині. Світлин було багато різних - порнографічних і звичайних. Знайоме обличчя у різні періоди року, до сьогодення. - То виходить, що мій чоловік всі ці роки зраджував мені з Аллою? Господи, як я могла забути! Мені ж сусідка казала, що часто бачила довгоногу блондинку з пухлими, яскравими губами, що йшла, чи виходила від Віктора, - Віру кинуло в жар, і вона набрала телефон слідчого - Цікавого О.Ф.
Той миттєво взяв трубку: - Я Вас слухаю!
- Олеже Федоровичу, це Шматко Віра Миколаївна. Я, прибираючи, випадково знайшла світлини чоловіка, які він приховував. Думаю, що вони Вас зацікавлять, - схвильовано протараторила жінка.
- Добре, Ви можете їх принести у райвідділок? - попросив слідчий.
- Звичайно, зараз принесу! - вона відчувала, що для слідства - це дуже важливо.
Прийнявши душ і одягнувши нову сукню,
Віра, як на світ народилася. Сам Господь їй допомагав. І хоч було п'ять годин вечора, жінка пішла у райвідділ.
Вона вийшла надвір. Біля смітникового контейнера великою купою згарища лежали пожухлі ялинки. Де-не-де, заплутавшись у вітах, поблискували срібний дощик і биті іграшки. Ще декілька тижнів тому - зелені, живі хвойні дерева радували красою. А зараз цей цвинтар мертвих ялинок виглядав жахливо. - Потрібно купити штучну ялинку, - подумала Віра. На тротуарі тупцювали чорні круки, клювали розкришений цвілий хліб, відбираючи поживу в голубів. Вицвілі сіро-бурі кольори зими наводили смуту на перехожих і на похмуре місто. Будинок райвідділу грізно сірів поміж багатоповерхівок. Зустрівшись зі слідчим, Віра розказала про Аллу - коханку чоловіка і віддала конверт.
- Ви нам дуже допомогли, шановна Віро Миколаївно! Зі старим Вас Новим роком! Хай у Вас все буде гаразд! - усміхнувся Цікавий Олег Федорович.
- Дякую, навзаєм! А я й забула, що сьогодні свято. Гарного Вам вечора! - мабуть, вперше від того часу, як знайшла свого чоловіка мертвим, усміхнулась Віра.
Коли жінка вийшла на вулицю, почав йти невеликий сніг, а після - ніби розверзлося небо. Лапаті сніжинки закружляли навколо неї, танули на обличчі, обліплювали пухову шапочку і шубу дрібними стразами, яскравими паєтками, кристаликами сльоти. Віра йшла і посміхалася всім довкола. Вона наче висипала на темний асфальт зі своєї душі самоскид - біди, горя і сліз. Звільнилася, звільнилася, як легко дихати. Коли б не боялася здаватися дивною, волала б на весь світ - я щаслива! Щаслива!!! А сніг все падав і падав. Машини стояли у пробках, ніхто не очікував такого снігопаду, вже давно звикли до безсніжної зими. Перехожі, опустивши голови, ховали очі від мокрих, холодних пластівців, а Віра навпаки, як у дитинстві, ловила губами сніжинки. Такої радості вона давно не відчувала. Жінка вийшла на бульвар і потрапила в чарівну казку. Довкола сяяли вітрини неоновими вогнями, райдужними гірляндами, кришталевими люстрами. Ліхтарі величезними журавлями схиляли голови, освітлюючи шлях. Чудесно вбрана ялинка була схожа на снігову королеву з короною на голові. Снігопад летів і летів з небес, крихкою крейдою вкриваючи землю.
Не струшуючи з себе білу пудру, Віра зайшла у знайомий під'їзд і натиснула дзвінок. Андрій відчинив двері і завмер на порозі. На нього лагідно, з любов'ю дивилося його щастя.
- Я кожен день на тебе чекав, моя снігуронько! - і пригорнув до себе розпашілу жінку.
- Я так скучила за щастям, любий! - прошепотіла Віра. Закохані стояли, цілувалися і не могли відірватися один від одного.

Найцікавіше у цій історії те, що хоча в Україні розкривається великий відсоток особливо тяжких злочинів, ця справа так і не була розкрита. Аллу викликали на допит, і у неї було стовідсоткове алібі, - жінка у день вбивства лежала в лікарні, а більше вона нічого не знала, а якби навіть і знала - нізащо б не зізналася. Хто зна, чому не всі злочини розкриває небо?





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-01-17 15:30:25
Переглядів сторінки твору 117
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.229 / 5.84)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.303 / 5.92)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.819
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.02.27 21:40
Автор у цю хвилину відсутній