ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
11:54
Відома українська гонщиця, має міжнародний титул «Королева доріг».
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
2024.03.19
10:22
Дощові каплі дзвінко дріботять в весняні привідкриті двері.
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
2024.03.19
08:58
Домовлятися з ордою - святотацтво,
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.
Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.
Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл
2024.03.19
08:40
На Істину табу немає:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
2024.03.19
08:27
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
2024.03.19
08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Снігопад
Той миттєво взяв трубку: - Я Вас слухаю!
- Олеже Федоровичу, це Шматко Віра Миколаївна. Я, прибираючи, випадково знайшла світлини чоловіка, які він приховував. Думаю, що вони Вас зацікавлять, - схвильовано протараторила жінка.
- Добре, Ви можете їх принести у райвідділок? - попросив слідчий.
- Звичайно, зараз принесу! - вона відчувала, що для слідства - це дуже важливо.
Прийнявши душ і одягнувши нову сукню,
Віра, як на світ народилася. Сам Господь їй допомагав. І хоч було п'ять годин вечора, жінка пішла у райвідділ.
Вона вийшла надвір. Біля смітникового контейнера великою купою згарища лежали пожухлі ялинки. Де-не-де, заплутавшись у вітах, поблискували срібний дощик і биті іграшки. Ще декілька тижнів тому - зелені, живі хвойні дерева радували красою. А зараз цей цвинтар мертвих ялинок виглядав жахливо. - Потрібно купити штучну ялинку, - подумала Віра. На тротуарі тупцювали чорні круки, клювали розкришений цвілий хліб, відбираючи поживу в голубів. Вицвілі сіро-бурі кольори зими наводили смуту на перехожих і на похмуре місто. Будинок райвідділу грізно сірів поміж багатоповерхівок. Зустрівшись зі слідчим, Віра розказала про Аллу - коханку чоловіка і віддала конверт.
- Ви нам дуже допомогли, шановна Віро Миколаївно! Зі старим Вас Новим роком! Хай у Вас все буде гаразд! - усміхнувся Цікавий Олег Федорович.
- Дякую, навзаєм! А я й забула, що сьогодні свято. Гарного Вам вечора! - мабуть, вперше від того часу, як знайшла свого чоловіка мертвим, усміхнулась Віра.
Коли жінка вийшла на вулицю, почав йти невеликий сніг, а після - ніби розверзлося небо. Лапаті сніжинки закружляли навколо неї, танули на обличчі, обліплювали пухову шапочку і шубу дрібними стразами, яскравими паєтками, кристаликами сльоти. Віра йшла і посміхалася всім довкола. Вона наче висипала на темний асфальт зі своєї душі самоскид - біди, горя і сліз. Звільнилася, звільнилася, як легко дихати. Коли б не боялася здаватися дивною, волала б на весь світ - я щаслива! Щаслива!!! А сніг все падав і падав. Машини стояли у пробках, ніхто не очікував такого снігопаду, вже давно звикли до безсніжної зими. Перехожі, опустивши голови, ховали очі від мокрих, холодних пластівців, а Віра навпаки, як у дитинстві, ловила губами сніжинки. Такої радості вона давно не відчувала. Жінка вийшла на бульвар і потрапила в чарівну казку. Довкола сяяли вітрини неоновими вогнями, райдужними гірляндами, кришталевими люстрами. Ліхтарі величезними журавлями схиляли голови, освітлюючи шлях. Чудесно вбрана ялинка була схожа на снігову королеву з короною на голові. Снігопад летів і летів з небес, крихкою крейдою вкриваючи землю.
Не струшуючи з себе білу пудру, Віра зайшла у знайомий під'їзд і натиснула дзвінок. Андрій відчинив двері і завмер на порозі. На нього лагідно, з любов'ю дивилося його щастя.
- Я кожен день на тебе чекав, моя снігуронько! - і пригорнув до себе розпашілу жінку.
- Я так скучила за щастям, любий! - прошепотіла Віра. Закохані стояли, цілувалися і не могли відірватися один від одного.
Найцікавіше у цій історії те, що хоча в Україні розкривається великий відсоток особливо тяжких злочинів, ця справа так і не була розкрита. Аллу викликали на допит, і у неї було стовідсоткове алібі, - жінка у день вбивства лежала в лікарні, а більше вона нічого не знала, а якби навіть і знала - нізащо б не зізналася. Хто зна, чому не всі злочини розкриває небо?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Снігопад
XX
Переговоривши з сином, Марією Заякук і Андрієм, Віра трохи заспокоїлася. Врешті-решт, поступово все з'ясується. Слідчий, певно, не сидить, склавши руки, скоро все стане відомо, хто вбив Віктора і за що? Віра огорнула поглядом квартиру, по всій підлозі були розкидані ялинкові голки після того, як син викинув новорічне мертве дерево, зачинивши двері у минуле. Треба підмести і протерти пил, подумала Віра, бо поки лежала в лікарні, ніхто за швабру не брався. Вона почала з зали і поступово перейшла до чоловічої кімнати. Прибирала, ні про що не думаючи. Речі Віктора вирішила викинути на смітник, щоб ніщо їй більше не нагадувало про нього. Принесла декілька великих поліетиленових мішків, туди склала весь гардероб небіжчика. У відро полетіли всі ліки. Відкрила комод і почала з нього витрушувати різний мотлох, що належав її чоловіку. Коли витирала пил, несподівано на її руку впала задня перегородка шухляди. Звідти посипалися гроші і масивний конверт. Коли Віра його розкрила, то побачила світлини. На них був її чоловік з якоюсь молодою жінкою. Вона ніяк не могла пригадати, де вона її бачила, аж поки до рук не потрапило одне фото. Жінка була сфотографована зі спини, а на лівій ключиці красувалося тату у вигляді змійки. Віра відразу пригадала корпоратив на природі, річку і секретарку чоловіка з таким самим малюнком на спині. Світлин було багато різних - порнографічних і звичайних. Знайоме обличчя у різні періоди року, до сьогодення. - То виходить, що мій чоловік всі ці роки зраджував мені з Аллою? Господи, як я могла забути! Мені ж сусідка казала, що часто бачила довгоногу блондинку з пухлими, яскравими губами, що йшла, чи виходила від Віктора, - Віру кинуло в жар, і вона набрала телефон слідчого - Цікавого О.Ф.
Той миттєво взяв трубку: - Я Вас слухаю!
- Олеже Федоровичу, це Шматко Віра Миколаївна. Я, прибираючи, випадково знайшла світлини чоловіка, які він приховував. Думаю, що вони Вас зацікавлять, - схвильовано протараторила жінка.
- Добре, Ви можете їх принести у райвідділок? - попросив слідчий.
- Звичайно, зараз принесу! - вона відчувала, що для слідства - це дуже важливо.
Прийнявши душ і одягнувши нову сукню,
Віра, як на світ народилася. Сам Господь їй допомагав. І хоч було п'ять годин вечора, жінка пішла у райвідділ.
Вона вийшла надвір. Біля смітникового контейнера великою купою згарища лежали пожухлі ялинки. Де-не-де, заплутавшись у вітах, поблискували срібний дощик і биті іграшки. Ще декілька тижнів тому - зелені, живі хвойні дерева радували красою. А зараз цей цвинтар мертвих ялинок виглядав жахливо. - Потрібно купити штучну ялинку, - подумала Віра. На тротуарі тупцювали чорні круки, клювали розкришений цвілий хліб, відбираючи поживу в голубів. Вицвілі сіро-бурі кольори зими наводили смуту на перехожих і на похмуре місто. Будинок райвідділу грізно сірів поміж багатоповерхівок. Зустрівшись зі слідчим, Віра розказала про Аллу - коханку чоловіка і віддала конверт.
- Ви нам дуже допомогли, шановна Віро Миколаївно! Зі старим Вас Новим роком! Хай у Вас все буде гаразд! - усміхнувся Цікавий Олег Федорович.
- Дякую, навзаєм! А я й забула, що сьогодні свято. Гарного Вам вечора! - мабуть, вперше від того часу, як знайшла свого чоловіка мертвим, усміхнулась Віра.
Коли жінка вийшла на вулицю, почав йти невеликий сніг, а після - ніби розверзлося небо. Лапаті сніжинки закружляли навколо неї, танули на обличчі, обліплювали пухову шапочку і шубу дрібними стразами, яскравими паєтками, кристаликами сльоти. Віра йшла і посміхалася всім довкола. Вона наче висипала на темний асфальт зі своєї душі самоскид - біди, горя і сліз. Звільнилася, звільнилася, як легко дихати. Коли б не боялася здаватися дивною, волала б на весь світ - я щаслива! Щаслива!!! А сніг все падав і падав. Машини стояли у пробках, ніхто не очікував такого снігопаду, вже давно звикли до безсніжної зими. Перехожі, опустивши голови, ховали очі від мокрих, холодних пластівців, а Віра навпаки, як у дитинстві, ловила губами сніжинки. Такої радості вона давно не відчувала. Жінка вийшла на бульвар і потрапила в чарівну казку. Довкола сяяли вітрини неоновими вогнями, райдужними гірляндами, кришталевими люстрами. Ліхтарі величезними журавлями схиляли голови, освітлюючи шлях. Чудесно вбрана ялинка була схожа на снігову королеву з короною на голові. Снігопад летів і летів з небес, крихкою крейдою вкриваючи землю.
Не струшуючи з себе білу пудру, Віра зайшла у знайомий під'їзд і натиснула дзвінок. Андрій відчинив двері і завмер на порозі. На нього лагідно, з любов'ю дивилося його щастя.
- Я кожен день на тебе чекав, моя снігуронько! - і пригорнув до себе розпашілу жінку.
- Я так скучила за щастям, любий! - прошепотіла Віра. Закохані стояли, цілувалися і не могли відірватися один від одного.
Найцікавіше у цій історії те, що хоча в Україні розкривається великий відсоток особливо тяжких злочинів, ця справа так і не була розкрита. Аллу викликали на допит, і у неї було стовідсоткове алібі, - жінка у день вбивства лежала в лікарні, а більше вона нічого не знала, а якби навіть і знала - нізащо б не зізналася. Хто зна, чому не всі злочини розкриває небо?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію