XX

Переговоривши з сином, Марією Заякук і Андрієм, Віра трохи заспокоїлася. Врешті-решт, поступово все з'ясується. Слідчий, певно, не сидить, склавши руки, скоро все стане відомо, хто вбив Віктора і за що? Віра огорнула поглядом квартиру, по всій підлозі були розкидані ялинкові голки після того, як син викинув новорічне мертве дерево, зачинивши двері у минуле. Треба підмести і протерти пил, подумала Віра, бо поки лежала в лікарні, ніхто за швабру не брався. Вона почала з зали і поступово перейшла до чоловічої кімнати. Прибирала, ні про що не думаючи. Речі Віктора вирішила викинути на смітник, щоб ніщо їй більше не нагадувало про нього. Принесла декілька великих поліетиленових мішків, туди склала весь гардероб небіжчика. У відро полетіли всі ліки. Відкрила комод і почала з нього витрушувати різний мотлох, що належав її чоловіку. Коли витирала пил, несподівано на її руку впала задня перегородка шухляди. Звідти посипалися гроші і масивний конверт. Коли Віра його розкрила, то побачила світлини. На них був її чоловік з якоюсь молодою жінкою. Вона ніяк не могла пригадати, де вона її бачила, аж поки до рук не потрапило одне фото. Жінка була сфотографована зі спини, а на лівій ключиці красувалося тату у вигляді змійки. Віра відразу пригадала корпоратив на природі, річку і секретарку чоловіка з таким самим малюнком на спині. Світлин було багато різних - порнографічних і звичайних. Знайоме обличчя у різні періоди року, до сьогодення. - То виходить, що мій чоловік всі ці роки зраджував мені з Аллою? Господи, як я могла забути! Мені ж сусідка казала, що часто бачила довгоногу блондинку з пухлими, яскравими губами, що йшла, чи виходила від Віктора, - Віру кинуло в жар, і вона набрала телефон слідчого - Цікавого О.Ф.
Той миттєво взяв трубку: - Я Вас слухаю!
- Олеже Федоровичу, це Шматко Віра Миколаївна. Я, прибираючи, випадково знайшла світлини чоловіка, які він приховував. Думаю, що вони Вас зацікавлять, - схвильовано протараторила жінка.
- Добре, Ви можете їх принести у райвідділок? - попросив слідчий.
- Звичайно, зараз принесу! - вона відчувала, що для слідства - це дуже важливо.
Прийнявши душ і одягнувши нову сукню,
Віра, як на світ народилася. Сам Господь їй допомагав. І хоч було п'ять годин вечора, жінка пішла у райвідділ.
Вона вийшла надвір. Біля смітникового контейнера великою купою згарища лежали пожухлі ялинки. Де-не-де, заплутавшись у вітах, поблискували срібний дощик і биті іграшки. Ще декілька тижнів тому - зелені, живі хвойні дерева радували красою. А зараз цей цвинтар мертвих ялинок виглядав жахливо. - Потрібно купити штучну ялинку, - подумала Віра. На тротуарі тупцювали чорні круки, клювали розкришений цвілий хліб, відбираючи поживу в голубів. Вицвілі сіро-бурі кольори зими наводили смуту на перехожих і на похмуре місто. Будинок райвідділу грізно сірів поміж багатоповерхівок. Зустрівшись зі слідчим, Віра розказала про Аллу - коханку чоловіка і віддала конверт.
- Ви нам дуже допомогли, шановна Віро Миколаївно! Зі старим Вас Новим роком! Хай у Вас все буде гаразд! - усміхнувся Цікавий Олег Федорович.
- Дякую, навзаєм! А я й забула, що сьогодні свято. Гарного Вам вечора! - мабуть, вперше від того часу, як знайшла свого чоловіка мертвим, усміхнулась Віра.
Коли жінка вийшла на вулицю, почав йти невеликий сніг, а після - ніби розверзлося небо. Лапаті сніжинки закружляли навколо неї, танули на обличчі, обліплювали пухову шапочку і шубу дрібними стразами, яскравими паєтками, кристаликами сльоти. Віра йшла і посміхалася всім довкола. Вона наче висипала на темний асфальт зі своєї душі самоскид - біди, горя і сліз. Звільнилася, звільнилася, як легко дихати. Коли б не боялася здаватися дивною, волала б на весь світ - я щаслива! Щаслива!!! А сніг все падав і падав. Машини стояли у пробках, ніхто не очікував такого снігопаду, вже давно звикли до безсніжної зими. Перехожі, опустивши голови, ховали очі від мокрих, холодних пластівців, а Віра навпаки, як у дитинстві, ловила губами сніжинки. Такої радості вона давно не відчувала. Жінка вийшла на бульвар і потрапила в чарівну казку. Довкола сяяли вітрини неоновими вогнями, райдужними гірляндами, кришталевими люстрами. Ліхтарі величезними журавлями схиляли голови, освітлюючи шлях. Чудесно вбрана ялинка була схожа на снігову королеву з короною на голові. Снігопад летів і летів з небес, крихкою крейдою вкриваючи землю.
Не струшуючи з себе білу пудру, Віра зайшла у знайомий під'їзд і натиснула дзвінок. Андрій відчинив двері і завмер на порозі. На нього лагідно, з любов'ю дивилося його щастя.
- Я кожен день на тебе чекав, моя снігуронько! - і пригорнув до себе розпашілу жінку.
- Я так скучила за щастям, любий! - прошепотіла Віра. Закохані стояли, цілувалися і не могли відірватися один від одного.

Найцікавіше у цій історії те, що хоча в Україні розкривається великий відсоток особливо тяжких злочинів, ця справа так і не була розкрита. Аллу викликали на допит, і у неї було стовідсоткове алібі, - жінка у день вбивства лежала в лікарні, а більше вона нічого не знала, а якби навіть і знала - нізащо б не зізналася. Хто зна, чому не всі злочини розкриває небо?