Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Микола Дудар (1950) /
Критика | Аналітика
Кілька слів...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Кілька слів...
Дорогі друзі, колеги! Незабаром вийде із друку моя друга збірка... Десятки разів виправлялось, переписувалось. В Поетичній майстерні усі мої віршики без змін - тому й не поблікуюсь, нема чим. Сили і час витрачено на редакцію. У такому вигляді, що в Майстернях, гріх було відпускати у вільне плавання. Сьогодні отримав кілька слів і про мене, і про віршики:
Євген БАРАН
МОЛИТВА З НОТИ «ДО"
Трошки про Миколу Дударя і ще менше про його вірші
Розпочну з найголовнішого. Миколи Дударя не знаю. Тобто, є заставка на «фейсбуці», є публікації чоловіка, який пише вірші й незле займається лозоплетінням, - паркани у його виконанні – «прошу я вас». Поза тим, - тиша. Лише мертві з косами відсутні. Бо зайняті у вічних Пригодах з невпійманими.
Здається, весною надіслав поетичну книжечку «Твоєї усмішки…». Так. Весною, датована 2020 роком. Кишенькового формату на 208 сторінок. На обкладинці красива дівчина кінця 70-х. Сам би на такій одружився, якби побачив раніше.
З віршів запамʼяталося небагато. Проблєма не у віршах. Проблєма у нашій гонитві за віршами. Але є декілька, які я відзначив: «Приклич. Прийду. Поспівчуваю», «Гублюся в темряві глибокій», «…Третю добу тільки вітер з дощем», «А собою до смерти – круто!». Але зацитую оцей:
Ось і вже й вибране,
Вирване з мороку.
Вимите й випране
Порівну.
…Світочем, струмом –
Все підтюпцем.
Райдуго – радосте!
Скільки до
Фінішу?!..
Не скажу, що найкращий з прочитаних віршів. Просто суголосний моєму згоранню. І тільки.
Що ще знаю про Дударя-людину? Музикував. Сиріч, грав у ВІА від середини 70-х. Інструменту не знаю. Гітара, Миколо? Чи бубен?
Потім кидало нашого Миколу світами. Від Хмельницького до Камчатки, і від Камчатки до Києва. Добре, що стримався. Десь на Київщині.
З новонаписаного, - знову ж є ріжного. Може менше ліричного, бо в першій збірці домінувало, але багато екзистенційного.
Я прочитав ці вірші від початку до кінцє, і від кінцє до початку. Гублюся. Не у формі. Вона пристойна. Є таке слово в українській мові. Читається. Майже відсутній збій ритму. Сиріч, збою, майже нема. Чи нема сиріч збою ритмічного. Майже. Словом. Ритм є.
Ще є у цій збірці світогоглядна картинка. Побутово-світоглядна. Мисляча. Інколи провокаторська. Судіть самі:
Стою понурий -- на афішу
Дивлюсь, зітхаю, сам не свій.
Якщо у цирку вже не смішно --
То може краще до повій?..
Що би ми вже крамольного не писали, Миколо, се лиш крамольне письмо. І всьо. Або лиш натяк.
Микола ріжний у віршах. Радісний. Сумний. Невеселий. Сотник Забрьоха. Моментами віруючий. Чи вірний, Миколо? Чи все-таки, письмак? Бо між вірним і віршем, - пітьма, в закінчення якої віриш лише ти:
Коли твоїй вірі потрібен поштовх,
Коли ти шукаєш найголовніше,
Згадай як в дитинстві бігав на пошту
І розсилав своїм друзям ти вірші…
Що мене в цих віршах тримає? Легкість вірша. Майже за Кундерою. Що мене в сих віршах дратує? Легкість вірша. Залегка як на наше життя.
Тут нема школи. Тут відсутній експеримент. Тут лиєтться вірш. Як пісня. Народна. Але не нудна, і не затерта.
Нині поетичне слово на роздоріжжі, де намальована стрілка в НІКУДИ. І лише від автора залежить, чи його слово зазвучить чи не зазвучить. Симоненко звучить, то має і Дудар зазвучати. Але Симоненко – це класика. А Дудар – се спроба прориву за межі непроривного:
Господень день… Молитва з ноти «До".
В прозрінні ми на колії мінору.
Домініканам не пройти кордон,
А солов’ї у травні линуть вгору…
Із полотна залишиться фрагмент…
Всього один, але такий цікавий!
В цей твердо наголошений момент
Прийду до Вас і запрошу на каву…
Завершують книгу поеми («Поема – повернення додому»; і дві Поеми без назви). У них є формальні контури. Можливо, бракне контурів поеми як жанру. Або нічого не бракне. Читайте. Як дихаєте. Або вчіться дихати за читанням поем.
Ми всі втомлені від читання, від писання, від суцільного «дня Бабака», в якому не бачимо меж і не бачимо спротиву. І лиш банальне слово, банальне людське слово, яке не приймає повторів, а співає оду дневі, немов первий Янгол первого Дня первого БогоСлова нагадує нам, що ми ВІЧНІ:
Я є той самий стрічний птах,
Що випав з неба в світ тутешній,
Щоби пісні мої сердешні
Звучали на семи вітрах…
Євген БАРАН
МОЛИТВА З НОТИ «ДО"
Трошки про Миколу Дударя і ще менше про його вірші
Розпочну з найголовнішого. Миколи Дударя не знаю. Тобто, є заставка на «фейсбуці», є публікації чоловіка, який пише вірші й незле займається лозоплетінням, - паркани у його виконанні – «прошу я вас». Поза тим, - тиша. Лише мертві з косами відсутні. Бо зайняті у вічних Пригодах з невпійманими.
Здається, весною надіслав поетичну книжечку «Твоєї усмішки…». Так. Весною, датована 2020 роком. Кишенькового формату на 208 сторінок. На обкладинці красива дівчина кінця 70-х. Сам би на такій одружився, якби побачив раніше.
З віршів запамʼяталося небагато. Проблєма не у віршах. Проблєма у нашій гонитві за віршами. Але є декілька, які я відзначив: «Приклич. Прийду. Поспівчуваю», «Гублюся в темряві глибокій», «…Третю добу тільки вітер з дощем», «А собою до смерти – круто!». Але зацитую оцей:
Ось і вже й вибране,
Вирване з мороку.
Вимите й випране
Порівну.
…Світочем, струмом –
Все підтюпцем.
Райдуго – радосте!
Скільки до
Фінішу?!..
Не скажу, що найкращий з прочитаних віршів. Просто суголосний моєму згоранню. І тільки.
Що ще знаю про Дударя-людину? Музикував. Сиріч, грав у ВІА від середини 70-х. Інструменту не знаю. Гітара, Миколо? Чи бубен?
Потім кидало нашого Миколу світами. Від Хмельницького до Камчатки, і від Камчатки до Києва. Добре, що стримався. Десь на Київщині.
З новонаписаного, - знову ж є ріжного. Може менше ліричного, бо в першій збірці домінувало, але багато екзистенційного.
Я прочитав ці вірші від початку до кінцє, і від кінцє до початку. Гублюся. Не у формі. Вона пристойна. Є таке слово в українській мові. Читається. Майже відсутній збій ритму. Сиріч, збою, майже нема. Чи нема сиріч збою ритмічного. Майже. Словом. Ритм є.
Ще є у цій збірці світогоглядна картинка. Побутово-світоглядна. Мисляча. Інколи провокаторська. Судіть самі:
Стою понурий -- на афішу
Дивлюсь, зітхаю, сам не свій.
Якщо у цирку вже не смішно --
То може краще до повій?..
Що би ми вже крамольного не писали, Миколо, се лиш крамольне письмо. І всьо. Або лиш натяк.
Микола ріжний у віршах. Радісний. Сумний. Невеселий. Сотник Забрьоха. Моментами віруючий. Чи вірний, Миколо? Чи все-таки, письмак? Бо між вірним і віршем, - пітьма, в закінчення якої віриш лише ти:
Коли твоїй вірі потрібен поштовх,
Коли ти шукаєш найголовніше,
Згадай як в дитинстві бігав на пошту
І розсилав своїм друзям ти вірші…
Що мене в цих віршах тримає? Легкість вірша. Майже за Кундерою. Що мене в сих віршах дратує? Легкість вірша. Залегка як на наше життя.
Тут нема школи. Тут відсутній експеримент. Тут лиєтться вірш. Як пісня. Народна. Але не нудна, і не затерта.
Нині поетичне слово на роздоріжжі, де намальована стрілка в НІКУДИ. І лише від автора залежить, чи його слово зазвучить чи не зазвучить. Симоненко звучить, то має і Дудар зазвучати. Але Симоненко – це класика. А Дудар – се спроба прориву за межі непроривного:
Господень день… Молитва з ноти «До".
В прозрінні ми на колії мінору.
Домініканам не пройти кордон,
А солов’ї у травні линуть вгору…
Із полотна залишиться фрагмент…
Всього один, але такий цікавий!
В цей твердо наголошений момент
Прийду до Вас і запрошу на каву…
Завершують книгу поеми («Поема – повернення додому»; і дві Поеми без назви). У них є формальні контури. Можливо, бракне контурів поеми як жанру. Або нічого не бракне. Читайте. Як дихаєте. Або вчіться дихати за читанням поем.
Ми всі втомлені від читання, від писання, від суцільного «дня Бабака», в якому не бачимо меж і не бачимо спротиву. І лиш банальне слово, банальне людське слово, яке не приймає повторів, а співає оду дневі, немов первий Янгол первого Дня первого БогоСлова нагадує нам, що ми ВІЧНІ:
Я є той самий стрічний птах,
Що випав з неба в світ тутешній,
Щоби пісні мої сердешні
Звучали на семи вітрах…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
