Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.20
22:08
Я іду у широкім роздоллі,
В чистім полі без тіні меча.
І поламані, згублені долі
Запалають, немовби свіча.
Я іду у широкім роздоллі.
Хоч кричи у безмежність віків,
Не відкриє криваві долоні
В чистім полі без тіні меча.
І поламані, згублені долі
Запалають, немовби свіча.
Я іду у широкім роздоллі.
Хоч кричи у безмежність віків,
Не відкриє криваві долоні
2025.11.20
21:46
Прем’єр угорський Орбан заграє
Постійно з москалями. Мутить воду,
Щоби завдати Україні шкоди:
Європа вчасно поміч не дає.
З ним зрозуміло, бо таких, як він
Москва багато в світі розплодила.
На чомусь десь, можливо підловила
І в КаДеБе агент іще оди
Постійно з москалями. Мутить воду,
Щоби завдати Україні шкоди:
Європа вчасно поміч не дає.
З ним зрозуміло, бо таких, як він
Москва багато в світі розплодила.
На чомусь десь, можливо підловила
І в КаДеБе агент іще оди
2025.11.20
21:20
Ой учора ізвечора сталася новина:
Зчаровала дівчинонька вдовиного сина.
А як мала чарувати, кликала до хати:
“Зайди, зайди, козаченьку, щось маю сказати!"
Українська народна пісня
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку в
Зчаровала дівчинонька вдовиного сина.
А як мала чарувати, кликала до хати:
“Зайди, зайди, козаченьку, щось маю сказати!"
Українська народна пісня
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку в
2025.11.20
13:41
У Росії немає своєї мови,
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
2025.11.20
10:40
Хмар білосніжні вузлики
Звісили сірі зАв'язки.
Може, то дійство запуску
Ватяних дирижабликів
Під вітродуйну музику?
Так він легенько дмухає -
Листя сухе терасою
Звісили сірі зАв'язки.
Може, то дійство запуску
Ватяних дирижабликів
Під вітродуйну музику?
Так він легенько дмухає -
Листя сухе терасою
2025.11.20
07:42
За рогом тут кіношку
Про Бетмена крутили
Як він літає по небесах –
Чому і я не міг би сам?
Придбавши пару крил
Стіною вліз нагору
Майже стрибав у повітря
Про Бетмена крутили
Як він літає по небесах –
Чому і я не міг би сам?
Придбавши пару крил
Стіною вліз нагору
Майже стрибав у повітря
2025.11.20
00:03
На її повіках чорна сажа,
губи й здалеку вульгарні, Васю.
До тієї «самки», як ти кажеш,
жоден кілька років не торкався.
Кривить рот від сорому — дитина
не померла в ній іще донині.
Та хіба нещасна в тому винна,
що в її очах тумани сині?
губи й здалеку вульгарні, Васю.
До тієї «самки», як ти кажеш,
жоден кілька років не торкався.
Кривить рот від сорому — дитина
не померла в ній іще донині.
Та хіба нещасна в тому винна,
що в її очах тумани сині?
2025.11.19
22:21
Я йду вночі під дощем
крізь ліс. Мені в обличчя
хлище вода, як небесна кара.
Так сторінки історії
вдаряються болючими кинджалами.
Непізнані події
б'ють ляпасами.
Гострими стрілами
крізь ліс. Мені в обличчя
хлище вода, як небесна кара.
Так сторінки історії
вдаряються болючими кинджалами.
Непізнані події
б'ють ляпасами.
Гострими стрілами
2025.11.19
18:50
Педагогіка вчить
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Котрі роздоюють корів, заплітаю
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Котрі роздоюють корів, заплітаю
2025.11.19
17:30
Над прірвою я балансую, а ти
все радиш триматись міцніше
за тишу осінню, ціпок самоти,
ліричну мелодію вірша.
Та я неспроможна чіплятись за спів,
бо краще - за небо рахманне;
за лагідну ніжність малинових слів
все радиш триматись міцніше
за тишу осінню, ціпок самоти,
ліричну мелодію вірша.
Та я неспроможна чіплятись за спів,
бо краще - за небо рахманне;
за лагідну ніжність малинових слів
2025.11.19
13:12
День похмурий. Дощ іде.
Не вщухає ні на миті.
Листячко тремтить руде,
Тихим щемом оповите.
Натягнула сивина
Понад світом поволоку.
Непривітна і сумна
Не вщухає ні на миті.
Листячко тремтить руде,
Тихим щемом оповите.
Натягнула сивина
Понад світом поволоку.
Непривітна і сумна
2025.11.19
13:01
А пацієнти шостої палати
московії і найнятої вати
готові до війни,
та тільки не пани,
а пацієнти шостої палати.
***
А мафії не писані закони
московії і найнятої вати
готові до війни,
та тільки не пани,
а пацієнти шостої палати.
***
А мафії не писані закони
2025.11.19
12:24
А ми теляті довіряли мало,
та вірили, – воно кудись веде...
але охляле
язиком злизало,
а (д)ефективне невідомо де.
***
А вибір означає за і проти
та вірили, – воно кудись веде...
але охляле
язиком злизало,
а (д)ефективне невідомо де.
***
А вибір означає за і проти
2025.11.19
01:27
Не в своїй, не в Палестині,
був Ґолем* і в Чеха глині.
Пишуть в рот йому і нині,
але в нас вже, в Україні.
Хватку маючи звірячу,
ненаситність на нестачу –
це ж за гроші "стіна плачу",
час покаже, мо й пробачу.
був Ґолем* і в Чеха глині.
Пишуть в рот йому і нині,
але в нас вже, в Україні.
Хватку маючи звірячу,
ненаситність на нестачу –
це ж за гроші "стіна плачу",
час покаже, мо й пробачу.
2025.11.18
22:11
Ти - ніжна квітка орхідеї.
Ти - місток
між земним і небесним.
Коли закипить любовний шал
у розпеченій пустелі,
будуть написані
найпалкіші вірші.
Ти для мене -
Ти - місток
між земним і небесним.
Коли закипить любовний шал
у розпеченій пустелі,
будуть написані
найпалкіші вірші.
Ти для мене -
2025.11.18
19:20
Я стомився, мила, буть твоєм рабом,
Ну бо народився вільним козаком.
Вже при кожнім кроці весь тремчу, як гусь.
На жінок на інших глянути боюсь.
Серіал відомий я дивиться стану,
Кажеш, проміняв тебе на "Роксолану".
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ну бо народився вільним козаком.
Вже при кожнім кроці весь тремчу, як гусь.
На жінок на інших глянути боюсь.
Серіал відомий я дивиться стану,
Кажеш, проміняв тебе на "Роксолану".
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Капелан
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Капелан
Священник сидів на снарядному ящику, заглиблений у невтішні думки. Поруч з ним, притулившись до стіни окопу, дрімав я. Три години тому, прямо тут, у брудній, наскрізь пропахченій порохом ямі, він сповідав солдатів. І тих, хто залишився живий після бою, і тих, хто вже мертвий.
А починалося все красиво і урочисто: комбат з групою штабістів закинув цю людину до нас на «передок», представив як військового капелана і чкурнув у справах. Тиждень, як на цій ділянці фронту не було стрілянини, тож було вирішено десь у військових верхах, що добре слово, сказане солдатам, буде не зайвим.
Вірян у взводі було багато - більше половини, бо основна частина військовиків була з-за Збруча. А там кожен ходить до церкви, навіть якщо не вірить в Бога. Зі столиці був тільки я. Як хворий зуб у роті, повному здорових зубів.
- Олександре, - питав священник. - Коли ти останнього разу сповідався?
- Коли помирала матір. Я тоді запросив його додому, оскільки неня не могла рухатися - розбив параліч.
- І скільки часу пройшло?
- П’ять років.
- А чому потім не ходив?
- А що Йому скажу? Прости, Господи, за убивство синів твоїх? Дай мені сили нищити їх і надалі, допоки останній москаль, який приповз на мою рідну землю, не здохне від моєї кулі?
- А ти спробуй. Не по канону, а так я душа велить. Ось, давай накрию єпітрахіллю і гомони. А потім побачимо…
Схилив голову перед святим отцем, зняв каску, зажурився. А потім…
- Господи! Хай усі москалі здохнуть у страшних муках! Хай усі дезертири покриються коростою! Хай кожна моя куля потрапить точно в лоб ворога України! Дай мені сили і терпіння винищити всю погань, яка зрадила нашу державу. Амінь.
Відсахнувся капелан від мене, перехрестився і тричі пробелькотів отченаш. Дивиться на мене, як на химеру, щось про себе шепоче.
- Та не партеся, святий отче,- кажу. – Убивство - не смертний гріх, згідно зі Святим письмом. Самі це знаєте.
- Але твоя молитва - це не каяття, це гнівна вимога освятити гріх.
- Тю! А чим займаються наші вороги? З тієї сторони Дінця теж ходять священники, освячують убивства українців, освячують зброю, яка стріляє по нам. А в Москві молиться за Росію та їхніх яничар сам патріарх! Молиться за те, аби ми випустили з рук зброю, впали на коліна і почали, замість того, аби захищати зі зброєю в руках власну державу - бубоніти під носа молитви. І просити прощення невідомо за що.
- Немає у тебе віри, сину мій,- каже капелан.
- Ой, брате мій, віри у мене достатньо. І на мене, і на тебе вистачить. Ось, дивися,- простягую йому бінокля і вказую на сосонку, яка бовваніє метрів за триста перед позиціями. - Бачите дві лапаті віті на висоті двох метрів од землі?
- Бачу.
- А бачите там кілера, який сидить зі снайперською гвинтівкою і цілиться вам прямо в лоба?
Святий отець упав на дно окопу з посірілим від страху обличчям.
- Так знайте,- це ваш колега, отець Пануфрій. Давно на нього полюємо. Кажуть, спочатку, молиться ревно Господу нашому, просить прощення, а потім бере гвинтівку - і стріляє. Чотирьох наших побратимів упокоїв, до речі.
Мовчить капелан, губи дрижать, хрест намагається на себе покласти, а правиця не підіймається.
- Чорт ним керує, а не Господь бог.
- Та ну! За свої «подвиги» має подяку від самого патріарха московського та від Путіна. Отже, свята людина, непорочна, праведна.
Дзвінка тиша, орнаментована дзюрчанням коників, аж різала вуха. А я думаю, що це не тиша, а правда життя подавала свій голос.
Сердитий піп був після цієї розмови, у мій бік навіть не дивився. Думав, мабуть, що я грішник, який випадково затесався між праведників. Я ж думав про нього, що це невинне теля затесалося між вовків і намагається їх помирити, всупереч логіці та життєвій правді.
А солдати справді потребували психологічної допомоги. Сержант Канько утратив жінку та дитину, яких збив п'яний прокурор на дорогах Рівненщини, Івана Микитюка покинула дружина, втомившись чекати його повернення з війни, Микола Нечипорук потроху спивався, оскільки не бачив майбутнього життя поза межами окопу. У Федюка розвалився бізнес, Тарас Іванченко втратив ногу та руку. Фактично, у кожного вояка була сімейна, або власна психологічна чи фізіологічна проблема, яка потребувала вирішення. І тут, як легкий наркотик - з'являвся капелан. Як паразит на проблемах людства.
Чи виручав? Безсумнівно. Але не всіх. Так само як і військові психологи. А переважна більшість солдатів, які проходили горнило війни - згорала, спивалася, накладала від безвиході на себе руки.
А через годину знову з ним здибалися. Сіли поруч, я запалив цигарку, він - молиться. Питає:
- Може, сповідаєшся? Час непевний…
- Отче! У часи козаччини попи ходили у бій разом з козаками: різали, відтинали голови, стояли спина до спини зі своїми побратимами. Може, час і вам взяти до рук зброю?
- Бог не велів. У нас інше покликання,- спасати грішні душі.
- А раніше не спасали? Чи наші діди були дурнішими, не розуміли що до чого?
Бій почався раптово. Спочатку праворуч від нас гримнув фугас, потім загурчав кулемет, а незабаром до окопу почали застрибувати підпилі бойовики.
По телебаченню ви почуєте сухі фрази « …російська диверсійна група невдало намагалася взяти штурмом позиції ООС.»
А розуміти треба так: « У результаті важкого позиційного бою загинуло шестеро бійців української армії…»
А капелан тоді не загинув. Ухопив автомата, якого я йому встромив у руки, і стріляв як навіжений. Коли закінчився ріжок з патронами - передав ще три. І не кажіть мені, що священники не вміють стріляти. Ви просто не бачили. А я - бачив.
І знаєте що – з нами тоді був Бог. Бо ми - вижили.
23.01.2021 р.
А починалося все красиво і урочисто: комбат з групою штабістів закинув цю людину до нас на «передок», представив як військового капелана і чкурнув у справах. Тиждень, як на цій ділянці фронту не було стрілянини, тож було вирішено десь у військових верхах, що добре слово, сказане солдатам, буде не зайвим.
Вірян у взводі було багато - більше половини, бо основна частина військовиків була з-за Збруча. А там кожен ходить до церкви, навіть якщо не вірить в Бога. Зі столиці був тільки я. Як хворий зуб у роті, повному здорових зубів.
- Олександре, - питав священник. - Коли ти останнього разу сповідався?
- Коли помирала матір. Я тоді запросив його додому, оскільки неня не могла рухатися - розбив параліч.
- І скільки часу пройшло?
- П’ять років.
- А чому потім не ходив?
- А що Йому скажу? Прости, Господи, за убивство синів твоїх? Дай мені сили нищити їх і надалі, допоки останній москаль, який приповз на мою рідну землю, не здохне від моєї кулі?
- А ти спробуй. Не по канону, а так я душа велить. Ось, давай накрию єпітрахіллю і гомони. А потім побачимо…
Схилив голову перед святим отцем, зняв каску, зажурився. А потім…
- Господи! Хай усі москалі здохнуть у страшних муках! Хай усі дезертири покриються коростою! Хай кожна моя куля потрапить точно в лоб ворога України! Дай мені сили і терпіння винищити всю погань, яка зрадила нашу державу. Амінь.
Відсахнувся капелан від мене, перехрестився і тричі пробелькотів отченаш. Дивиться на мене, як на химеру, щось про себе шепоче.
- Та не партеся, святий отче,- кажу. – Убивство - не смертний гріх, згідно зі Святим письмом. Самі це знаєте.
- Але твоя молитва - це не каяття, це гнівна вимога освятити гріх.
- Тю! А чим займаються наші вороги? З тієї сторони Дінця теж ходять священники, освячують убивства українців, освячують зброю, яка стріляє по нам. А в Москві молиться за Росію та їхніх яничар сам патріарх! Молиться за те, аби ми випустили з рук зброю, впали на коліна і почали, замість того, аби захищати зі зброєю в руках власну державу - бубоніти під носа молитви. І просити прощення невідомо за що.
- Немає у тебе віри, сину мій,- каже капелан.
- Ой, брате мій, віри у мене достатньо. І на мене, і на тебе вистачить. Ось, дивися,- простягую йому бінокля і вказую на сосонку, яка бовваніє метрів за триста перед позиціями. - Бачите дві лапаті віті на висоті двох метрів од землі?
- Бачу.
- А бачите там кілера, який сидить зі снайперською гвинтівкою і цілиться вам прямо в лоба?
Святий отець упав на дно окопу з посірілим від страху обличчям.
- Так знайте,- це ваш колега, отець Пануфрій. Давно на нього полюємо. Кажуть, спочатку, молиться ревно Господу нашому, просить прощення, а потім бере гвинтівку - і стріляє. Чотирьох наших побратимів упокоїв, до речі.
Мовчить капелан, губи дрижать, хрест намагається на себе покласти, а правиця не підіймається.
- Чорт ним керує, а не Господь бог.
- Та ну! За свої «подвиги» має подяку від самого патріарха московського та від Путіна. Отже, свята людина, непорочна, праведна.
Дзвінка тиша, орнаментована дзюрчанням коників, аж різала вуха. А я думаю, що це не тиша, а правда життя подавала свій голос.
Сердитий піп був після цієї розмови, у мій бік навіть не дивився. Думав, мабуть, що я грішник, який випадково затесався між праведників. Я ж думав про нього, що це невинне теля затесалося між вовків і намагається їх помирити, всупереч логіці та життєвій правді.
А солдати справді потребували психологічної допомоги. Сержант Канько утратив жінку та дитину, яких збив п'яний прокурор на дорогах Рівненщини, Івана Микитюка покинула дружина, втомившись чекати його повернення з війни, Микола Нечипорук потроху спивався, оскільки не бачив майбутнього життя поза межами окопу. У Федюка розвалився бізнес, Тарас Іванченко втратив ногу та руку. Фактично, у кожного вояка була сімейна, або власна психологічна чи фізіологічна проблема, яка потребувала вирішення. І тут, як легкий наркотик - з'являвся капелан. Як паразит на проблемах людства.
Чи виручав? Безсумнівно. Але не всіх. Так само як і військові психологи. А переважна більшість солдатів, які проходили горнило війни - згорала, спивалася, накладала від безвиході на себе руки.
А через годину знову з ним здибалися. Сіли поруч, я запалив цигарку, він - молиться. Питає:
- Може, сповідаєшся? Час непевний…
- Отче! У часи козаччини попи ходили у бій разом з козаками: різали, відтинали голови, стояли спина до спини зі своїми побратимами. Може, час і вам взяти до рук зброю?
- Бог не велів. У нас інше покликання,- спасати грішні душі.
- А раніше не спасали? Чи наші діди були дурнішими, не розуміли що до чого?
Бій почався раптово. Спочатку праворуч від нас гримнув фугас, потім загурчав кулемет, а незабаром до окопу почали застрибувати підпилі бойовики.
По телебаченню ви почуєте сухі фрази « …російська диверсійна група невдало намагалася взяти штурмом позиції ООС.»
А розуміти треба так: « У результаті важкого позиційного бою загинуло шестеро бійців української армії…»
А капелан тоді не загинув. Ухопив автомата, якого я йому встромив у руки, і стріляв як навіжений. Коли закінчився ріжок з патронами - передав ще три. І не кажіть мені, що священники не вміють стріляти. Ви просто не бачили. А я - бачив.
І знаєте що – з нами тоді був Бог. Бо ми - вижили.
23.01.2021 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
