Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в даль прощальний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені спо
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в даль прощальний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені спо
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Капелан
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Капелан
Священник сидів на снарядному ящику, заглиблений у невтішні думки. Поруч з ним, притулившись до стіни окопу, дрімав я. Три години тому, прямо тут, у брудній, наскрізь пропахченій порохом ямі, він сповідав солдатів. І тих, хто залишився живий після бою, і тих, хто вже мертвий.
А починалося все красиво і урочисто: комбат з групою штабістів закинув цю людину до нас на «передок», представив як військового капелана і чкурнув у справах. Тиждень, як на цій ділянці фронту не було стрілянини, тож було вирішено десь у військових верхах, що добре слово, сказане солдатам, буде не зайвим.
Вірян у взводі було багато - більше половини, бо основна частина військовиків була з-за Збруча. А там кожен ходить до церкви, навіть якщо не вірить в Бога. Зі столиці був тільки я. Як хворий зуб у роті, повному здорових зубів.
- Олександре, - питав священник. - Коли ти останнього разу сповідався?
- Коли помирала матір. Я тоді запросив його додому, оскільки неня не могла рухатися - розбив параліч.
- І скільки часу пройшло?
- П’ять років.
- А чому потім не ходив?
- А що Йому скажу? Прости, Господи, за убивство синів твоїх? Дай мені сили нищити їх і надалі, допоки останній москаль, який приповз на мою рідну землю, не здохне від моєї кулі?
- А ти спробуй. Не по канону, а так я душа велить. Ось, давай накрию єпітрахіллю і гомони. А потім побачимо…
Схилив голову перед святим отцем, зняв каску, зажурився. А потім…
- Господи! Хай усі москалі здохнуть у страшних муках! Хай усі дезертири покриються коростою! Хай кожна моя куля потрапить точно в лоб ворога України! Дай мені сили і терпіння винищити всю погань, яка зрадила нашу державу. Амінь.
Відсахнувся капелан від мене, перехрестився і тричі пробелькотів отченаш. Дивиться на мене, як на химеру, щось про себе шепоче.
- Та не партеся, святий отче,- кажу. – Убивство - не смертний гріх, згідно зі Святим письмом. Самі це знаєте.
- Але твоя молитва - це не каяття, це гнівна вимога освятити гріх.
- Тю! А чим займаються наші вороги? З тієї сторони Дінця теж ходять священники, освячують убивства українців, освячують зброю, яка стріляє по нам. А в Москві молиться за Росію та їхніх яничар сам патріарх! Молиться за те, аби ми випустили з рук зброю, впали на коліна і почали, замість того, аби захищати зі зброєю в руках власну державу - бубоніти під носа молитви. І просити прощення невідомо за що.
- Немає у тебе віри, сину мій,- каже капелан.
- Ой, брате мій, віри у мене достатньо. І на мене, і на тебе вистачить. Ось, дивися,- простягую йому бінокля і вказую на сосонку, яка бовваніє метрів за триста перед позиціями. - Бачите дві лапаті віті на висоті двох метрів од землі?
- Бачу.
- А бачите там кілера, який сидить зі снайперською гвинтівкою і цілиться вам прямо в лоба?
Святий отець упав на дно окопу з посірілим від страху обличчям.
- Так знайте,- це ваш колега, отець Пануфрій. Давно на нього полюємо. Кажуть, спочатку, молиться ревно Господу нашому, просить прощення, а потім бере гвинтівку - і стріляє. Чотирьох наших побратимів упокоїв, до речі.
Мовчить капелан, губи дрижать, хрест намагається на себе покласти, а правиця не підіймається.
- Чорт ним керує, а не Господь бог.
- Та ну! За свої «подвиги» має подяку від самого патріарха московського та від Путіна. Отже, свята людина, непорочна, праведна.
Дзвінка тиша, орнаментована дзюрчанням коників, аж різала вуха. А я думаю, що це не тиша, а правда життя подавала свій голос.
Сердитий піп був після цієї розмови, у мій бік навіть не дивився. Думав, мабуть, що я грішник, який випадково затесався між праведників. Я ж думав про нього, що це невинне теля затесалося між вовків і намагається їх помирити, всупереч логіці та життєвій правді.
А солдати справді потребували психологічної допомоги. Сержант Канько утратив жінку та дитину, яких збив п'яний прокурор на дорогах Рівненщини, Івана Микитюка покинула дружина, втомившись чекати його повернення з війни, Микола Нечипорук потроху спивався, оскільки не бачив майбутнього життя поза межами окопу. У Федюка розвалився бізнес, Тарас Іванченко втратив ногу та руку. Фактично, у кожного вояка була сімейна, або власна психологічна чи фізіологічна проблема, яка потребувала вирішення. І тут, як легкий наркотик - з'являвся капелан. Як паразит на проблемах людства.
Чи виручав? Безсумнівно. Але не всіх. Так само як і військові психологи. А переважна більшість солдатів, які проходили горнило війни - згорала, спивалася, накладала від безвиході на себе руки.
А через годину знову з ним здибалися. Сіли поруч, я запалив цигарку, він - молиться. Питає:
- Може, сповідаєшся? Час непевний…
- Отче! У часи козаччини попи ходили у бій разом з козаками: різали, відтинали голови, стояли спина до спини зі своїми побратимами. Може, час і вам взяти до рук зброю?
- Бог не велів. У нас інше покликання,- спасати грішні душі.
- А раніше не спасали? Чи наші діди були дурнішими, не розуміли що до чого?
Бій почався раптово. Спочатку праворуч від нас гримнув фугас, потім загурчав кулемет, а незабаром до окопу почали застрибувати підпилі бойовики.
По телебаченню ви почуєте сухі фрази « …російська диверсійна група невдало намагалася взяти штурмом позиції ООС.»
А розуміти треба так: « У результаті важкого позиційного бою загинуло шестеро бійців української армії…»
А капелан тоді не загинув. Ухопив автомата, якого я йому встромив у руки, і стріляв як навіжений. Коли закінчився ріжок з патронами - передав ще три. І не кажіть мені, що священники не вміють стріляти. Ви просто не бачили. А я - бачив.
І знаєте що – з нами тоді був Бог. Бо ми - вижили.
23.01.2021 р.
А починалося все красиво і урочисто: комбат з групою штабістів закинув цю людину до нас на «передок», представив як військового капелана і чкурнув у справах. Тиждень, як на цій ділянці фронту не було стрілянини, тож було вирішено десь у військових верхах, що добре слово, сказане солдатам, буде не зайвим.
Вірян у взводі було багато - більше половини, бо основна частина військовиків була з-за Збруча. А там кожен ходить до церкви, навіть якщо не вірить в Бога. Зі столиці був тільки я. Як хворий зуб у роті, повному здорових зубів.
- Олександре, - питав священник. - Коли ти останнього разу сповідався?
- Коли помирала матір. Я тоді запросив його додому, оскільки неня не могла рухатися - розбив параліч.
- І скільки часу пройшло?
- П’ять років.
- А чому потім не ходив?
- А що Йому скажу? Прости, Господи, за убивство синів твоїх? Дай мені сили нищити їх і надалі, допоки останній москаль, який приповз на мою рідну землю, не здохне від моєї кулі?
- А ти спробуй. Не по канону, а так я душа велить. Ось, давай накрию єпітрахіллю і гомони. А потім побачимо…
Схилив голову перед святим отцем, зняв каску, зажурився. А потім…
- Господи! Хай усі москалі здохнуть у страшних муках! Хай усі дезертири покриються коростою! Хай кожна моя куля потрапить точно в лоб ворога України! Дай мені сили і терпіння винищити всю погань, яка зрадила нашу державу. Амінь.
Відсахнувся капелан від мене, перехрестився і тричі пробелькотів отченаш. Дивиться на мене, як на химеру, щось про себе шепоче.
- Та не партеся, святий отче,- кажу. – Убивство - не смертний гріх, згідно зі Святим письмом. Самі це знаєте.
- Але твоя молитва - це не каяття, це гнівна вимога освятити гріх.
- Тю! А чим займаються наші вороги? З тієї сторони Дінця теж ходять священники, освячують убивства українців, освячують зброю, яка стріляє по нам. А в Москві молиться за Росію та їхніх яничар сам патріарх! Молиться за те, аби ми випустили з рук зброю, впали на коліна і почали, замість того, аби захищати зі зброєю в руках власну державу - бубоніти під носа молитви. І просити прощення невідомо за що.
- Немає у тебе віри, сину мій,- каже капелан.
- Ой, брате мій, віри у мене достатньо. І на мене, і на тебе вистачить. Ось, дивися,- простягую йому бінокля і вказую на сосонку, яка бовваніє метрів за триста перед позиціями. - Бачите дві лапаті віті на висоті двох метрів од землі?
- Бачу.
- А бачите там кілера, який сидить зі снайперською гвинтівкою і цілиться вам прямо в лоба?
Святий отець упав на дно окопу з посірілим від страху обличчям.
- Так знайте,- це ваш колега, отець Пануфрій. Давно на нього полюємо. Кажуть, спочатку, молиться ревно Господу нашому, просить прощення, а потім бере гвинтівку - і стріляє. Чотирьох наших побратимів упокоїв, до речі.
Мовчить капелан, губи дрижать, хрест намагається на себе покласти, а правиця не підіймається.
- Чорт ним керує, а не Господь бог.
- Та ну! За свої «подвиги» має подяку від самого патріарха московського та від Путіна. Отже, свята людина, непорочна, праведна.
Дзвінка тиша, орнаментована дзюрчанням коників, аж різала вуха. А я думаю, що це не тиша, а правда життя подавала свій голос.
Сердитий піп був після цієї розмови, у мій бік навіть не дивився. Думав, мабуть, що я грішник, який випадково затесався між праведників. Я ж думав про нього, що це невинне теля затесалося між вовків і намагається їх помирити, всупереч логіці та життєвій правді.
А солдати справді потребували психологічної допомоги. Сержант Канько утратив жінку та дитину, яких збив п'яний прокурор на дорогах Рівненщини, Івана Микитюка покинула дружина, втомившись чекати його повернення з війни, Микола Нечипорук потроху спивався, оскільки не бачив майбутнього життя поза межами окопу. У Федюка розвалився бізнес, Тарас Іванченко втратив ногу та руку. Фактично, у кожного вояка була сімейна, або власна психологічна чи фізіологічна проблема, яка потребувала вирішення. І тут, як легкий наркотик - з'являвся капелан. Як паразит на проблемах людства.
Чи виручав? Безсумнівно. Але не всіх. Так само як і військові психологи. А переважна більшість солдатів, які проходили горнило війни - згорала, спивалася, накладала від безвиході на себе руки.
А через годину знову з ним здибалися. Сіли поруч, я запалив цигарку, він - молиться. Питає:
- Може, сповідаєшся? Час непевний…
- Отче! У часи козаччини попи ходили у бій разом з козаками: різали, відтинали голови, стояли спина до спини зі своїми побратимами. Може, час і вам взяти до рук зброю?
- Бог не велів. У нас інше покликання,- спасати грішні душі.
- А раніше не спасали? Чи наші діди були дурнішими, не розуміли що до чого?
Бій почався раптово. Спочатку праворуч від нас гримнув фугас, потім загурчав кулемет, а незабаром до окопу почали застрибувати підпилі бойовики.
По телебаченню ви почуєте сухі фрази « …російська диверсійна група невдало намагалася взяти штурмом позиції ООС.»
А розуміти треба так: « У результаті важкого позиційного бою загинуло шестеро бійців української армії…»
А капелан тоді не загинув. Ухопив автомата, якого я йому встромив у руки, і стріляв як навіжений. Коли закінчився ріжок з патронами - передав ще три. І не кажіть мені, що священники не вміють стріляти. Ви просто не бачили. А я - бачив.
І знаєте що – з нами тоді був Бог. Бо ми - вижили.
23.01.2021 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
