
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.03.01
05:57
Переливайся з себе – в мене,
цю кров поезії помнож,
дерева зодягни в зелене,
гаї фантазій розтривож.
Відвідай місто після зливи,
де скніє три мільйони я,
весновельможна диво-діво,
цю кров поезії помнож,
дерева зодягни в зелене,
гаї фантазій розтривож.
Відвідай місто після зливи,
де скніє три мільйони я,
весновельможна диво-діво,
2021.02.28
20:11
Ти сам собі спільноти вольних дум…
Оброслої в обставинах облуди
Як каже наш товариш - рідний кум:
- Перетомивсь, виходь частіше в люди…
Забудь про справедливість, і про гнів…
Чи розірви, чи сплюнь у слід «абись-ку»
Землі потрібен дощ і перегній -
Оброслої в обставинах облуди
Як каже наш товариш - рідний кум:
- Перетомивсь, виходь частіше в люди…
Забудь про справедливість, і про гнів…
Чи розірви, чи сплюнь у слід «абись-ку»
Землі потрібен дощ і перегній -
2021.02.28
19:50
Сидить Василько у хаті
Та у вікно визирає.
Хотів піти погуляти,
Але мороз не пускає.
Куса за пальці і щоки,
Під кожушок теплий лізе.
Та й сніг зовсім неглибокий
Ганяє вітер понизу.
Та у вікно визирає.
Хотів піти погуляти,
Але мороз не пускає.
Куса за пальці і щоки,
Під кожушок теплий лізе.
Та й сніг зовсім неглибокий
Ганяє вітер понизу.
2021.02.28
11:21
Дешевих ні віршів, ні танців
чомусь у житті не люблю
дівчаток ванільних із глянців*
по долару, чи по рублю.
В час ярий і темну годину
коли обіймає нас мла,
не можу терпіти людину,
що мимо нужденних пройшла.
чомусь у житті не люблю
дівчаток ванільних із глянців*
по долару, чи по рублю.
В час ярий і темну годину
коли обіймає нас мла,
не можу терпіти людину,
що мимо нужденних пройшла.
2021.02.28
09:39
ІЩо багатії – це не еліта
знаємо, але забули всі,
як вони учили нас радіти
салу і дешевій ковбасі.
Маємо і те опанувати,
що юрба цінує кулаки.
Та куди поділись козаки,
що гопак уміли танцювати?
знаємо, але забули всі,
як вони учили нас радіти
салу і дешевій ковбасі.
Маємо і те опанувати,
що юрба цінує кулаки.
Та куди поділись козаки,
що гопак уміли танцювати?
2021.02.28
08:51
Прочитайте знову
про Вітьку Корабльова
й дружка його одвічного
Ваню Диховичного.
Хто спіймав десь-інколи
в табелі «погано»,
має не канікули,
про Вітьку Корабльова
й дружка його одвічного
Ваню Диховичного.
Хто спіймав десь-інколи
в табелі «погано»,
має не канікули,
2021.02.28
08:18
Січень минув, як липень.
Лютий повторить серпень.
Рік під ногами рипне.
Наше кохання терпне.
Руки твої прогрію
радістю після горя.
Вірю в свою Марію,
Лютий повторить серпень.
Рік під ногами рипне.
Наше кохання терпне.
Руки твої прогрію
радістю після горя.
Вірю в свою Марію,
2021.02.28
04:45
дзеркального всесвіту люди дзеркальні
повільно
скафандри свої з амальгами
вдягають за люстром
тож я користуюся цим аби спільно
втекти із фасеточним людством
від пристінків чисел
повільно
скафандри свої з амальгами
вдягають за люстром
тож я користуюся цим аби спільно
втекти із фасеточним людством
від пристінків чисел
2021.02.27
21:57
Cильніший буду і за перемогу,
Яка до себе вабила здаля.
Було спочатку легко, босоного,
Та задалеко бігало маля.
Неначе це не я, воно ж – окреме…
Були на виріст одяг і думки.
Ряхтлива засіяла діадема,
Яка до себе вабила здаля.
Було спочатку легко, босоного,
Та задалеко бігало маля.
Неначе це не я, воно ж – окреме…
Були на виріст одяг і думки.
Ряхтлива засіяла діадема,
2021.02.27
15:23
Не дисидент я і не політв‘язень,
за булаву гетьманську не борець,
не научився говорити в‘яззю,
іти по трупах до чужих сердець…
Не ліз на трактор взимку на Майдані,
на східнім фронті небо не тримав,
та і у складі жодного із кланів
за булаву гетьманську не борець,
не научився говорити в‘яззю,
іти по трупах до чужих сердець…
Не ліз на трактор взимку на Майдані,
на східнім фронті небо не тримав,
та і у складі жодного із кланів
2021.02.27
12:03
Щезає в сивині туману
вітрил оранжевий міраж
та утлий човник оріґамі,
який іде на абордаж
в обійми свого капітана
сомнамбулою по воді...
і обірвалася тоді
струна між нашими серцями
вітрил оранжевий міраж
та утлий човник оріґамі,
який іде на абордаж
в обійми свого капітана
сомнамбулою по воді...
і обірвалася тоді
струна між нашими серцями
2021.02.27
11:58
Я не була твоя Ассоль…
Билиною біля причалу
за неї я зіграла роль,
коли нежданого чекала.
Надія, віра і любов
мене за обрій поманили...
я уявляла знов і знов
у гавані його вітрила.
Билиною біля причалу
за неї я зіграла роль,
коли нежданого чекала.
Надія, віра і любов
мене за обрій поманили...
я уявляла знов і знов
у гавані його вітрила.
2021.02.27
08:39
Зринув ранок на день
з круговерті туману.
Ніч загине
в найдальшому вирі від нас.
Знов одурена ти,
біла, мов порцеляна,
ніби статуя
біля вікна на весь час.
з круговерті туману.
Ніч загине
в найдальшому вирі від нас.
Знов одурена ти,
біла, мов порцеляна,
ніби статуя
біля вікна на весь час.
2021.02.27
07:19
Мовчиш укутавшись у плед.
Потріскує вогонь в каміні.
А губи від вина кармінні
стають солодшими за мед.
Нехай хурделиця мете
Дороги всі назад закриті.
Прекрасна ти в своєму скиті…
Потріскує вогонь в каміні.
А губи від вина кармінні
стають солодшими за мед.
Нехай хурделиця мете
Дороги всі назад закриті.
Прекрасна ти в своєму скиті…
2021.02.26
19:25
І начебто до розпачу пристало…
І начебто нечіпаний ніким…
І більшає увага до металу,
І зменшується попит до музик.
Закутий в день - праобразом братання…
Навіщо вам переспів й пересказ?
Ти визвеш на двобій себе востаннє.
І начебто нечіпаний ніким…
І більшає увага до металу,
І зменшується попит до музик.
Закутий в день - праобразом братання…
Навіщо вам переспів й пересказ?
Ти визвеш на двобій себе востаннє.
2021.02.26
17:34
Ще лютий місяць надворІ,
Мороз тріскучий на зорі,
Але удень яскраве сонце
Весняно світить у віконце.
На хідниках довбають лід,
Асфальт скидає сніжний гніт,
До сонця гріє сіру спину,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мороз тріскучий на зорі,
Але удень яскраве сонце
Весняно світить у віконце.
На хідниках довбають лід,
Асфальт скидає сніжний гніт,
До сонця гріє сіру спину,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.01.05
2020.12.03
2020.10.11
2020.08.13
2020.07.28
2020.07.02
2020.06.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Капелан
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Капелан
Священник сидів на снарядному ящику, заглиблений у невтішні думки. Поруч з ним, притулившись до стіни окопу, дрімав я. Три години тому, прямо тут, у брудній, наскрізь пропахченій порохом ямі, він сповідав солдатів. І тих, хто залишився живий після бою, і тих, хто вже мертвий.
А починалося все красиво і урочисто: комбат з групою штабістів закинув цю людину до нас на «передок», представив як військового капелана і чкурнув у справах. Тиждень, як на цій ділянці фронту не було стрілянини, тож було вирішено десь у військових верхах, що добре слово, сказане солдатам, буде не зайвим.
Вірян у взводі було багато - більше половини, бо основна частина військовиків була з-за Збруча. А там кожен ходить до церкви, навіть якщо не вірить в Бога. Зі столиці був тільки я. Як хворий зуб у роті, повному здорових зубів.
- Олександре, - питав священник. - Коли ти останнього разу сповідався?
- Коли помирала матір. Я тоді запросив його додому, оскільки неня не могла рухатися - розбив параліч.
- І скільки часу пройшло?
- П’ять років.
- А чому потім не ходив?
- А що Йому скажу? Прости, Господи, за убивство синів твоїх? Дай мені сили нищити їх і надалі, допоки останній москаль, який приповз на мою рідну землю, не здохне від моєї кулі?
- А ти спробуй. Не по канону, а так я душа велить. Ось, давай накрию єпітрахіллю і гомони. А потім побачимо…
Схилив голову перед святим отцем, зняв каску, зажурився. А потім…
- Господи! Хай усі москалі здохнуть у страшних муках! Хай усі дезертири покриються коростою! Хай кожна моя куля потрапить точно в лоб ворога України! Дай мені сили і терпіння винищити всю погань, яка зрадила нашу державу. Амінь.
Відсахнувся капелан від мене, перехрестився і тричі пробелькотів отченаш. Дивиться на мене, як на химеру, щось про себе шепоче.
- Та не партеся, святий отче,- кажу. – Убивство - не смертний гріх, згідно зі Святим письмом. Самі це знаєте.
- Але твоя молитва - це не каяття, це гнівна вимога освятити гріх.
- Тю! А чим займаються наші вороги? З тієї сторони Дінця теж ходять священники, освячують убивства українців, освячують зброю, яка стріляє по нам. А в Москві молиться за Росію та їхніх яничар сам патріарх! Молиться за те, аби ми випустили з рук зброю, впали на коліна і почали, замість того, аби захищати зі зброєю в руках власну державу - бубоніти під носа молитви. І просити прощення невідомо за що.
- Немає у тебе віри, сину мій,- каже капелан.
- Ой, брате мій, віри у мене достатньо. І на мене, і на тебе вистачить. Ось, дивися,- простягую йому бінокля і вказую на сосонку, яка бовваніє метрів за триста перед позиціями. - Бачите дві лапаті віті на висоті двох метрів од землі?
- Бачу.
- А бачите там кілера, який сидить зі снайперською гвинтівкою і цілиться вам прямо в лоба?
Святий отець упав на дно окопу з посірілим від страху обличчям.
- Так знайте,- це ваш колега, отець Пануфрій. Давно на нього полюємо. Кажуть, спочатку, молиться ревно Господу нашому, просить прощення, а потім бере гвинтівку - і стріляє. Чотирьох наших побратимів упокоїв, до речі.
Мовчить капелан, губи дрижать, хрест намагається на себе покласти, а правиця не підіймається.
- Чорт ним керує, а не Господь бог.
- Та ну! За свої «подвиги» має подяку від самого патріарха московського та від Путіна. Отже, свята людина, непорочна, праведна.
Дзвінка тиша, орнаментована дзюрчанням коників, аж різала вуха. А я думаю, що це не тиша, а правда життя подавала свій голос.
Сердитий піп був після цієї розмови, у мій бік навіть не дивився. Думав, мабуть, що я грішник, який випадково затесався між праведників. Я ж думав про нього, що це невинне теля затесалося між вовків і намагається їх помирити, всупереч логіці та життєвій правді.
А солдати справді потребували психологічної допомоги. Сержант Канько утратив жінку та дитину, яких збив п'яний прокурор на дорогах Рівненщини, Івана Микитюка покинула дружина, втомившись чекати його повернення з війни, Микола Нечипорук потроху спивався, оскільки не бачив майбутнього життя поза межами окопу. У Федюка розвалився бізнес, Тарас Іванченко втратив ногу та руку. Фактично, у кожного вояка була сімейна, або власна психологічна чи фізіологічна проблема, яка потребувала вирішення. І тут, як легкий наркотик - з'являвся капелан. Як паразит на проблемах людства.
Чи виручав? Безсумнівно. Але не всіх. Так само як і військові психологи. А переважна більшість солдатів, які проходили горнило війни - згорала, спивалася, накладала від безвиході на себе руки.
А через годину знову з ним здибалися. Сіли поруч, я запалив цигарку, він - молиться. Питає:
- Може, сповідаєшся? Час непевний…
- Отче! У часи козаччини попи ходили у бій разом з козаками: різали, відтинали голови, стояли спина до спини зі своїми побратимами. Може, час і вам взяти до рук зброю?
- Бог не велів. У нас інше покликання,- спасати грішні душі.
- А раніше не спасали? Чи наші діди були дурнішими, не розуміли що до чого?
Бій почався раптово. Спочатку праворуч від нас гримнув фугас, потім загурчав кулемет, а незабаром до окопу почали застрибувати підпилі бойовики.
По телебаченню ви почуєте сухі фрази « …російська диверсійна група невдало намагалася взяти штурмом позиції ООС.»
А розуміти треба так: « У результаті важкого позиційного бою загинуло шестеро бійців української армії…»
А капелан тоді не загинув. Ухопив автомата, якого я йому встромив у руки, і стріляв як навіжений. Коли закінчився ріжок з патронами - передав ще три. І не кажіть мені, що священники не вміють стріляти. Ви просто не бачили. А я - бачив.
І знаєте що – з нами тоді був Бог. Бо ми - вижили.
23.01.2021 р.
А починалося все красиво і урочисто: комбат з групою штабістів закинув цю людину до нас на «передок», представив як військового капелана і чкурнув у справах. Тиждень, як на цій ділянці фронту не було стрілянини, тож було вирішено десь у військових верхах, що добре слово, сказане солдатам, буде не зайвим.
Вірян у взводі було багато - більше половини, бо основна частина військовиків була з-за Збруча. А там кожен ходить до церкви, навіть якщо не вірить в Бога. Зі столиці був тільки я. Як хворий зуб у роті, повному здорових зубів.
- Олександре, - питав священник. - Коли ти останнього разу сповідався?
- Коли помирала матір. Я тоді запросив його додому, оскільки неня не могла рухатися - розбив параліч.
- І скільки часу пройшло?
- П’ять років.
- А чому потім не ходив?
- А що Йому скажу? Прости, Господи, за убивство синів твоїх? Дай мені сили нищити їх і надалі, допоки останній москаль, який приповз на мою рідну землю, не здохне від моєї кулі?
- А ти спробуй. Не по канону, а так я душа велить. Ось, давай накрию єпітрахіллю і гомони. А потім побачимо…
Схилив голову перед святим отцем, зняв каску, зажурився. А потім…
- Господи! Хай усі москалі здохнуть у страшних муках! Хай усі дезертири покриються коростою! Хай кожна моя куля потрапить точно в лоб ворога України! Дай мені сили і терпіння винищити всю погань, яка зрадила нашу державу. Амінь.
Відсахнувся капелан від мене, перехрестився і тричі пробелькотів отченаш. Дивиться на мене, як на химеру, щось про себе шепоче.
- Та не партеся, святий отче,- кажу. – Убивство - не смертний гріх, згідно зі Святим письмом. Самі це знаєте.
- Але твоя молитва - це не каяття, це гнівна вимога освятити гріх.
- Тю! А чим займаються наші вороги? З тієї сторони Дінця теж ходять священники, освячують убивства українців, освячують зброю, яка стріляє по нам. А в Москві молиться за Росію та їхніх яничар сам патріарх! Молиться за те, аби ми випустили з рук зброю, впали на коліна і почали, замість того, аби захищати зі зброєю в руках власну державу - бубоніти під носа молитви. І просити прощення невідомо за що.
- Немає у тебе віри, сину мій,- каже капелан.
- Ой, брате мій, віри у мене достатньо. І на мене, і на тебе вистачить. Ось, дивися,- простягую йому бінокля і вказую на сосонку, яка бовваніє метрів за триста перед позиціями. - Бачите дві лапаті віті на висоті двох метрів од землі?
- Бачу.
- А бачите там кілера, який сидить зі снайперською гвинтівкою і цілиться вам прямо в лоба?
Святий отець упав на дно окопу з посірілим від страху обличчям.
- Так знайте,- це ваш колега, отець Пануфрій. Давно на нього полюємо. Кажуть, спочатку, молиться ревно Господу нашому, просить прощення, а потім бере гвинтівку - і стріляє. Чотирьох наших побратимів упокоїв, до речі.
Мовчить капелан, губи дрижать, хрест намагається на себе покласти, а правиця не підіймається.
- Чорт ним керує, а не Господь бог.
- Та ну! За свої «подвиги» має подяку від самого патріарха московського та від Путіна. Отже, свята людина, непорочна, праведна.
Дзвінка тиша, орнаментована дзюрчанням коників, аж різала вуха. А я думаю, що це не тиша, а правда життя подавала свій голос.
Сердитий піп був після цієї розмови, у мій бік навіть не дивився. Думав, мабуть, що я грішник, який випадково затесався між праведників. Я ж думав про нього, що це невинне теля затесалося між вовків і намагається їх помирити, всупереч логіці та життєвій правді.
А солдати справді потребували психологічної допомоги. Сержант Канько утратив жінку та дитину, яких збив п'яний прокурор на дорогах Рівненщини, Івана Микитюка покинула дружина, втомившись чекати його повернення з війни, Микола Нечипорук потроху спивався, оскільки не бачив майбутнього життя поза межами окопу. У Федюка розвалився бізнес, Тарас Іванченко втратив ногу та руку. Фактично, у кожного вояка була сімейна, або власна психологічна чи фізіологічна проблема, яка потребувала вирішення. І тут, як легкий наркотик - з'являвся капелан. Як паразит на проблемах людства.
Чи виручав? Безсумнівно. Але не всіх. Так само як і військові психологи. А переважна більшість солдатів, які проходили горнило війни - згорала, спивалася, накладала від безвиході на себе руки.
А через годину знову з ним здибалися. Сіли поруч, я запалив цигарку, він - молиться. Питає:
- Може, сповідаєшся? Час непевний…
- Отче! У часи козаччини попи ходили у бій разом з козаками: різали, відтинали голови, стояли спина до спини зі своїми побратимами. Може, час і вам взяти до рук зброю?
- Бог не велів. У нас інше покликання,- спасати грішні душі.
- А раніше не спасали? Чи наші діди були дурнішими, не розуміли що до чого?
Бій почався раптово. Спочатку праворуч від нас гримнув фугас, потім загурчав кулемет, а незабаром до окопу почали застрибувати підпилі бойовики.
По телебаченню ви почуєте сухі фрази « …російська диверсійна група невдало намагалася взяти штурмом позиції ООС.»
А розуміти треба так: « У результаті важкого позиційного бою загинуло шестеро бійців української армії…»
А капелан тоді не загинув. Ухопив автомата, якого я йому встромив у руки, і стріляв як навіжений. Коли закінчився ріжок з патронами - передав ще три. І не кажіть мені, що священники не вміють стріляти. Ви просто не бачили. А я - бачив.
І знаєте що – з нами тоді був Бог. Бо ми - вижили.
23.01.2021 р.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію