ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ніна Виноградська (1961) /
Проза
Зимова босоніжка
Красиві і талановиті жінки у мене завжди викликали повагу і якийсь внутрішній трепет перед їхнім талантом. Однією з таких красунь була Світлана Сулима, літературний редактор з журналу "Березіль". З очима, що неначе небо вбирали і затягували вашу душу глибоко у таїну її світлої і милої душі.
Щоразу, коли я заходила до невеличкої кімнати, де працювали невтомні трудівниці літературного лану, мене дивувала їхня велика таїна знань. Вони легко знаходили всі негаразди наших творів, вони робили їх чистішими, красивішими. Це були авгієві конюшні літератури, а літредактори були в ролі очищувачів. Які великі люди проходили перед цими трудівницями літературної ниви!
Саме у них я познайомилася з паном Івановим-Кирєєвим, москвичем, який був родом з наших Буд, де виготовляли посуд іще з царських часів. Юнаком він виїхав до Москви, але серце його належало Україні, Харкову, Будам.
В той приїзд шановного пана до Харкова він мав із заявами піти до міськради щодо зняття дошки на церкві навпроти вічного вогню, де значилось, що ця церква була збудована на кошти харків'ян. Хто і коли зняв цю дошку, було невідомо.
Завважу, що на той час нашому землякові було 90 років. Худощавий, стрункий, із синіми очима і зовсім білим густим волоссям, що красиво спадало на плечі. Він нагадував янгола. Смішливий, розумний, іронічний - він виглядав сивоголовим юнаком.
Нас познайомила пані Світлана, розповіла йому про мене, мені - про нього. Ми з ним недовго побули в "Березолі" і разом пішли по Сумській. Він багато розповідав про Харків його молодості, а потім про Москву.
Наступного разу ми з ним зустрілися 2001 року у Москві на Арбаті, 9, на презентації моєї поетичної збірки "А зорі пахнуть полинами" . Він написав декілька пісень на мої вірші і сам виконав їх. На той час йому було 93 роки.
Після мого від'їзду до Харкова, пан Іванов-Кирєєв часто телефонував моїй сестрі і доні. Просив зустрітися з ним. Розмови були про мене і мою творчість. Моя доня, сміючись, казала, що вона ходить на побачення до матусиних кавалерів. Але їй так подобалось пити із криниці життя цього невгамовного 93-літнього чоловіка. Він багато знав, був цікавим співбесідником, справжнім красивим янгелом. Моя сестра казала, що не кожна жінка може похвалитись тим, що їй дуже симпатизує 94-річний чоловік. А Ніні, тобто мені, випало на долю отаке шанування. Він присвятив мені декілька віршів, телефонував, питав, як я живу, що пишу. І дякував сестрі і доні за те, що вони не відмовлялися зустрічатися з ним. На жаль, у віці 95 років він покинув цей світ. Про це нам сказали його рідні. Похований у Москві.
От саме за це знайомство я і дякую Світлані Сулимі, а також Валентині Овод, які були красивими і талановитими трудівницями "Березолю".
Одного разу я під вечір зайшла до редакції і дівчата вже збиралися додому. Зі мною була подруга. Ми разом зі Світланою доїхали на метро до станції "Барабашова".
Коли вийшли на вулицю, то там було багато снігу і був невеличкий мороз. Градусів сім. Світлана попросила потримати її сумочку, а сама почала знімати чобітки і шкарпетки. Поклала все у пакет і залишилась стояти боса. Ми з подругою почали її вмовляти взутися, але вона нам сказала, що так робить щодня і багато років. Ми фізично відчували, як холод обпікає її ноги, а вона ішла і розмовляла з нами спокійно.
І так ми пройшли чотири тролейбусні зупинки, тобто дійшли до її будинку, що недалеко від "України", або салтівського ринку. Світлана спокійно зайшла в під'їзд і ми попрощалися.
Ми з подругою довго не могли заспокоїтися, бо ТАКЕ бачили вперше. От вам і красуня з такою силою волі і тренуванням скільки років. З того часу я дивилась на цю жінку з обожнюванням, бо сама би ніколи і кроку не зробила босою та ще і в мороз.
Отакі жінки ще є у нас в Україні. Красиві, розумні, талановиті.
Пані Світлано, якщо Ви читатимете ці рядки, то згадайте, як ми умовляли Вас взутися, а Ви спокійно ішли по снігу. Нехай Вам завжди здоровиться, наша березільська красуне! Шаную Вас.
02.02.21
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Зимова босоніжка
Красиві і талановиті жінки у мене завжди викликали повагу і якийсь внутрішній трепет перед їхнім талантом. Однією з таких красунь була Світлана Сулима, літературний редактор з журналу "Березіль". З очима, що неначе небо вбирали і затягували вашу душу глибоко у таїну її світлої і милої душі.
Щоразу, коли я заходила до невеличкої кімнати, де працювали невтомні трудівниці літературного лану, мене дивувала їхня велика таїна знань. Вони легко знаходили всі негаразди наших творів, вони робили їх чистішими, красивішими. Це були авгієві конюшні літератури, а літредактори були в ролі очищувачів. Які великі люди проходили перед цими трудівницями літературної ниви!
Саме у них я познайомилася з паном Івановим-Кирєєвим, москвичем, який був родом з наших Буд, де виготовляли посуд іще з царських часів. Юнаком він виїхав до Москви, але серце його належало Україні, Харкову, Будам.
В той приїзд шановного пана до Харкова він мав із заявами піти до міськради щодо зняття дошки на церкві навпроти вічного вогню, де значилось, що ця церква була збудована на кошти харків'ян. Хто і коли зняв цю дошку, було невідомо.
Завважу, що на той час нашому землякові було 90 років. Худощавий, стрункий, із синіми очима і зовсім білим густим волоссям, що красиво спадало на плечі. Він нагадував янгола. Смішливий, розумний, іронічний - він виглядав сивоголовим юнаком.
Нас познайомила пані Світлана, розповіла йому про мене, мені - про нього. Ми з ним недовго побули в "Березолі" і разом пішли по Сумській. Він багато розповідав про Харків його молодості, а потім про Москву.
Наступного разу ми з ним зустрілися 2001 року у Москві на Арбаті, 9, на презентації моєї поетичної збірки "А зорі пахнуть полинами" . Він написав декілька пісень на мої вірші і сам виконав їх. На той час йому було 93 роки.
Після мого від'їзду до Харкова, пан Іванов-Кирєєв часто телефонував моїй сестрі і доні. Просив зустрітися з ним. Розмови були про мене і мою творчість. Моя доня, сміючись, казала, що вона ходить на побачення до матусиних кавалерів. Але їй так подобалось пити із криниці життя цього невгамовного 93-літнього чоловіка. Він багато знав, був цікавим співбесідником, справжнім красивим янгелом. Моя сестра казала, що не кожна жінка може похвалитись тим, що їй дуже симпатизує 94-річний чоловік. А Ніні, тобто мені, випало на долю отаке шанування. Він присвятив мені декілька віршів, телефонував, питав, як я живу, що пишу. І дякував сестрі і доні за те, що вони не відмовлялися зустрічатися з ним. На жаль, у віці 95 років він покинув цей світ. Про це нам сказали його рідні. Похований у Москві.
От саме за це знайомство я і дякую Світлані Сулимі, а також Валентині Овод, які були красивими і талановитими трудівницями "Березолю".
Одного разу я під вечір зайшла до редакції і дівчата вже збиралися додому. Зі мною була подруга. Ми разом зі Світланою доїхали на метро до станції "Барабашова".
Коли вийшли на вулицю, то там було багато снігу і був невеличкий мороз. Градусів сім. Світлана попросила потримати її сумочку, а сама почала знімати чобітки і шкарпетки. Поклала все у пакет і залишилась стояти боса. Ми з подругою почали її вмовляти взутися, але вона нам сказала, що так робить щодня і багато років. Ми фізично відчували, як холод обпікає її ноги, а вона ішла і розмовляла з нами спокійно.
І так ми пройшли чотири тролейбусні зупинки, тобто дійшли до її будинку, що недалеко від "України", або салтівського ринку. Світлана спокійно зайшла в під'їзд і ми попрощалися.
Ми з подругою довго не могли заспокоїтися, бо ТАКЕ бачили вперше. От вам і красуня з такою силою волі і тренуванням скільки років. З того часу я дивилась на цю жінку з обожнюванням, бо сама би ніколи і кроку не зробила босою та ще і в мороз.
Отакі жінки ще є у нас в Україні. Красиві, розумні, талановиті.
Пані Світлано, якщо Ви читатимете ці рядки, то згадайте, як ми умовляли Вас взутися, а Ви спокійно ішли по снігу. Нехай Вам завжди здоровиться, наша березільська красуне! Шаную Вас.
02.02.21
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію