ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олег Герман
2026.03.09 19:49
Не кличу смерть, хоч бачити заважко,
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.

Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,

Артур Курдіновський
2026.03.09 16:25
Весна - велика вільна витівниця!
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!

Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -

Юрко Бужанин
2026.03.09 15:59
Коротке наше літо промайнуло,
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.

Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил

Світлана Пирогова
2026.03.09 12:43
Він не просто поет, не лише малював олівцем,
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.

І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с

Ігор Шоха
2026.03.09 12:26
                І
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.

Юрій Гундарів
2026.03.09 11:54
Шевченко - НАШ. І цей НАШ складається з мільйонів МІЙ. Присутність великого Кобзаря особливо відчутна сьогодні, коли наша багатостраждальна земля здригається під ракетними ударами московитських варварів… Тарас - поруч. Він, як і завжди, - на передовій

Борис Костиря
2026.03.09 10:07
Невже я цього літа не відчую
Й воно пролине, ніби буревій?
Я хочу зустрічати серце бурі
Та їздити на блискавці кривій.

Невже пролинуть пристрасті та струси
Удалині, як марево степів?
І упадуть, немов сміливі Стуси,

Олена Побийголод
2026.03.09 09:25
Борис Ласкін (1914-1983)

Броня міцна, і танки наші бистрі,
і наш народ готовий до борні:
стають у стрій Країни Рад танкісти –
своїй Вітчизні віддані сини!

        Із гуркотом, у лавах без прогалин,

Тетяна Левицька
2026.03.09 08:36
В небесній черемсі, така чепурна,
журавка кружляє над звивистим плаєм.
У світлу кватирку проникла весна —
із сонячним зайчиком в піжмурки грає.

Нарешті діждалися, милий, тепла —
у копанці зникли холодні крижини
і пісня чудова на вістрі стебла

Віктор Кучерук
2026.03.09 07:04
Серед лугу у копиці
Заховалася лисиця
І дрімала безтурботно
В ній красунечка самотня,
Поки ввечері з-за гаю
Не з'явивсь з візком хазяїн,
І відразу, ненароком
Наполохав лежебоку,

Ярослав Чорногуз
2026.03.08 16:08
Наснись мені, кохана мамо,
Хоча б словечком обізвись…
Уже лелеки за морями
Полинули в холодну вись.

Погомони зі мною, рідна,
І розкажи, як далі жить,
І що тобі із неба видно,

Євген Федчук
2026.03.08 15:58
Сидять діди, розмовляють, згадують минуле.
Як воно в молоді роки гарно жити було.
Старий Кіндрат про Союз той тільки і торочить,
Чи молодість, чи порядки повернути хоче,
Які були при Союзі. Отож не змовкає:
- А я, хлопці, уже в котрий раз сказати ма

Володимир Бойко
2026.03.08 14:49
Зима пішла, весна надходить,
Лайно з-під снігу дружно сходить
І радує неабиЯк
Палких любителів собак.

Радійте, песики і сучки –
На світ явились ваші «кучки».
Собаколюбам не до того…

Борис Костиря
2026.03.08 13:07
Це молоде вино терпке, жагуче
Тече із горла пристрасних століть.
І після нього хоч стрибай із кручі.
Так прийде час молитв, немов політь.

Це молоде вино, таке незріле,
Тече вогнем непізнаних рядків.
Воно народить думку уцілілу

Нічия Муза
2026.03.08 12:08
Ще оживаю думкою. Моя
жива душа не вміє умирати,
вона усе ще Муза нічия
і нікому за нею жалкувати.

Роняє сльози українська мати.
Мов Ярославна на валу, так я
оплакую оазу житія,

Ігор Терен
2026.03.08 12:03
Мені ночами ще, буває, сниться
уже далека, та близька мені
і нічия непіймана жар-птиця
у наші юні незабутні дні.

Буває, що у темному вікні
упізнаю чиїсь знайомі лиця
і поміж ними лиш її іскриться
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Розплата
От і настав час сповіді. Не перед Богом (це дуже легко), не перед людьми (вони не бачать глибини прірви, у якій я опинився), а перед самим собою, перед власною совістю. Спаситель вибачить і пожаліє, люди проклянуть і забудуть. А от сумління, хоч і глухе та сліпе, - душить нестерпно. Ти до нього говориш, у чомусь переконуєш, сповідаєшся, а воно тільки мовчить і пече вогнями. І не втекти від нього, ні сховатися...
Прийшов на фронт сам, добровольцем. Дяка Всевишньому, що не одразу на передову, а на тримісячні курси бойового вишколу. Хоч і служив колись в армії, але забув і як влучно стріляти з автомата, і як управно перерізати горлянки супротивникам, і як правильно рити окопи. Та багато чого забув. Раніше онучі на ноги намотували, а тепер вдягають шкарпетки; в радянській армії були кирзяки, а нині, в сучасній - берці. Правда, причалапав на війну в кросівках, а потрібне взуття отримав набагато пізніше.
Колись вчили поночі стріляти на звук, а сьогодні є інфрачервоні коліматорні приціли; тридцять років тому служив разом з москалями в одному взводі, а тепер ми - вороги. Хоча й тоді ми були ворогами, хоча цього ще не усвідомлювали.
В польовий бінокль розглядаю Донецьке передмістя – Київський район «Путіловку»: садиби незаможних селян, палаци місцевих «крутеликів», частину Путилівського мосту, бані Іверського монастиря. Десь там, поруч з ним,- цвинтар , якраз між монастирем і злітною смугою аеропорту імені Сергія Прокоф’єва. Ми дивилися згодом з дронів на цей район: там все зруйноване, кожен метр землі нашпиговано нерозірваними снарядами. Видно і дев’ятиповерхівку на вулиці Злітній, а приблизно за кілометр від неї бовваніє ствол шахти «Жовтнева», басейн «Дельфін» і дах мечеті. І сумнозвісні «башти-близнюки»: це з них російські найманці спостерігали за нашими позиціями та коригували вогонь артилерії. З дев’ятиповерхівки стріляли з АГС, а потім хутко тікали звідти. А ми змушені були вести котрбатарейний вогонь по споруді, у якій жили мирні мешканці…далі можете самі скласти два плюс два.
А колись, далекого 1991-го року, Донецьк мене зустрів мільйоном троянд, саме в цьому місті я став дипломантом всеукраїнського фестивалю «Червона рута». Згодом неодноразово співав разом з братом власні пісні в цьому чудовому місті. Правда, завжди муляло око, що на залізничному вокзалі нас незмінно зустрічав орден Леніна на фасаді міського залізничного вокзалу. Ось вам, шановні читачі, дислокація пекла, в якому довелося опинитися.
Щоденна стрілянина викошувала ряди нашого підрозділу гірше чуми. Були і виправдані втрати, і невиправдані. Про банальний бронхіт чи нежить не кажу: носи хлюпали у половини взводу.
А от зради не було. До пори, до часу.
Спочатку пропав ящик з патронами. Згодом довідався: «сплавили», по тихому, за горіляччя на ту сторону. Знаю хто саме, але за руку не спіймав. Згодом пропало два «калаша». І теж спіймати крадіїв за руку не вдалося.
З самого початку бойових дій до нас навідувалася місцева жителька, дівчина, років 20-ти. То з тилу приїде з вантажем харчів, то полями приповзе. І одразу - шасть в командирський схрон. Як я вуха не нашорошував - нічого розібрати не вдавалося. А минулої ночі, по-пластунськи, прокрався до пічної труби і притулив вухо…
- Галя! Не могу этого сделать! Я же отвечаю только за этот участок!
- Так разкрой его! Придвиньте окопы ближе к кладовищу, хотя бы на метров сто. Нам не видно позиций.
- Нужно разрешение полкового начальства.
- Так организуй это разрешение. У нас что - мало нужных людей в штабе?
- Хорошо, сделаю. А теперь уходи.
Того разу це «миле» дівча привезло волонтерським «джипом» два бідони меду та кілька ящиків шкарпеток. А навзаєм вивозило необхідну інформацію російським воєнспецам.
Тихо сповз з бліндажа, так само тихо підкрався до джипа. І коли дівчина вже підходила до машини - увігнав ножа їй під ліву лопатку по саму рукоятку, а рота закрив рукою. А за хвилину пішов рясний дощ, який повністю змив усі мої сліди.
Уранці примчало полкове начальство, підняло на диби керівництво ротою та взводом, де сталося НП. А вбивцю так і не знайшли.
З думки не виходили слова, що «нужных людей» у полковому штабі предостатньо.
Колись, ще в радянській армії, перш ніж почепити сержантські лички на плечі та призначити на посаду - навіть командира відділення перевіряли на профпридатність та схильність до зради. Перевіряли і мене, підсовуючи в «особливому відділі» так звані «бігунки» на офіцерів штаба округу. А потім дивилися - як я цю інформацію використаю.
Нині нікого не перевіряють: трамбують збройні сили зрадниками та шпигунами, оскільки не вистачає особового складу.
Місяць минув спокійно, якщо не враховувати дванадцять убитих моїх побратимів та учетверо більше поранених. Оскільки помирала матір, то дали аж п’ять діб відпутски. А потім назад - в окопи. І на тобі - зустрічаюся з попом. І кадило є, і єпітрахіль, і Біблія. Приїхав слово Боже сіяти в умах, потьмарених війною. А водій машини розмовляє російською. Сів під колесом авто, чекаю.
Піп окропив святою водою грішників, прочитав потрібні молитви і повернувся назад. Сів у авто і каже водієві:
- Едем быстро. Через «поплавок». Там наш человек сейчас на посту. Необходимо передать, что «укропы» сдвинулись на север, пушки будут стрелять по пустым позициям.
Зарізав я і водія, і попа. Крові я вам скажу, було!
Машину відігнав кілометрів за п'ять і скинув у яругу. А сам, підтюпцем, повернувся назад. І як тільки влігся - знову пішов дощик.
Під Іловайськом не був - чесно кажу. Мабуть, пощастило. Там зрадників було - сто штук на квадратний метр. Дякувати Богові, що командуючий заперечив голові штабу і влупив ракетними комплексами по позиціях росіян. І це спасло залишки військ. А тепер його за це судять…
Ну, то таке. Не нам, простим смертним,читати карти генштабу і бачити загальну картину лиха. Ми бачимо тільки те, що стовбичитить перед очима.
Не зогледівся – надійшла осінь. А я грибник затятий. От і поперся в найближчу діброву за урожаєм.
Цюкнули з-заду прикладом і поклали на мох. А як опритомнів, кажуть:
- Давно на тебя, тварь, охотимся. Топай за нами, ждет тебя рай.
Йшов, з зав'язаними за спиною руками, а в спину підштовхувало дуло автомата. Аж бачу - гриб! І такий гарний, свіжий! Бац! - і впав, наче зашпортався у лозняку. Дотягнувся до шапинки і хутенько її згриз . Потім ще двічі перечеплювався та падав, аби ще по грибку схрумати. Розумів, що живим мене МГБ ОРДЛО зі своїх лабет не випустить, і міняти не буде також.
А бліда поганка діяти почне скоро. Годин 6-8 і капець. Головне - аби одразу не почали катувати. Потім - байдуже. Біль від отруєння стане таким нестерпним, що будь-які катування видаватимуться комашиним укусом…
Ось тільки пече: чи правильно зробив, що позбавив життя дівчину? Може я помилився і вона не зрадниця, а патріот? А оцей піп - де він узявся на мою голову…
От і настав час сповіді. Не перед Богом (це дуже легко), не перед людьми (вони не бачать глибини прірви, у якій я опинився), а перед самим собою, перед власною совістю. Спаситель вибачить і пожаліє, люди проклянуть і забудуть. А от сумління, хоч і глухе та сліпе, - душить нестерпно. Ти до нього говориш, у чомусь переконуєш, сповідаєшся, а воно тільки мовчить і пече вогнями. І не втекти від нього, ні сховатися...
05.02.2021р




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-02-05 01:39:43
Переглядів сторінки твору 876
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (4.935 / 5.43)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.268 / 5.82)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.767
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2026.03.03 07:52
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Терен (Л.П./М.К.) [ 2021-02-05 13:05:19 ]
Вічна дилема злочину – суд, чи самосуд?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2021-02-07 17:09:20 ]
Самострата