ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2025.07.13 16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!

По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!

Євген Федчук
2025.07.13 13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі

Олександр Сушко
2025.07.13 12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.

А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,

Віктор Кучерук
2025.07.13 08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.

Борис Костиря
2025.07.12 22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами

Світлана Пирогова
2025.07.12 14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.

У нас ні краплі, лиш сушарка

С М
2025.07.12 13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось

в очах моїх ти
в очах моїх ти

Іван Потьомкін
2025.07.12 12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт

Юрій Гундарєв
2025.07.12 10:12
Якось незрозуміло… Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі… Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста. Оточують його

Юрій Гундарєв
2025.07.12 09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!

Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.

Артур Курдіновський
2025.07.12 07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".

Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:

Віктор Кучерук
2025.07.12 05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.

Борис Костиря
2025.07.11 21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат

Юрій Лазірко
2025.07.11 18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз

сад розібрався, він вивчив

Віктор Кучерук
2025.07.11 06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.

С М
2025.07.11 05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину

В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Розплата
От і настав час сповіді. Не перед Богом (це дуже легко), не перед людьми (вони не бачать глибини прірви, у якій я опинився), а перед самим собою, перед власною совістю. Спаситель вибачить і пожаліє, люди проклянуть і забудуть. А от сумління, хоч і глухе та сліпе, - душить нестерпно. Ти до нього говориш, у чомусь переконуєш, сповідаєшся, а воно тільки мовчить і пече вогнями. І не втекти від нього, ні сховатися...
Прийшов на фронт сам, добровольцем. Дяка Всевишньому, що не одразу на передову, а на тримісячні курси бойового вишколу. Хоч і служив колись в армії, але забув і як влучно стріляти з автомата, і як управно перерізати горлянки супротивникам, і як правильно рити окопи. Та багато чого забув. Раніше онучі на ноги намотували, а тепер вдягають шкарпетки; в радянській армії були кирзяки, а нині, в сучасній - берці. Правда, причалапав на війну в кросівках, а потрібне взуття отримав набагато пізніше.
Колись вчили поночі стріляти на звук, а сьогодні є інфрачервоні коліматорні приціли; тридцять років тому служив разом з москалями в одному взводі, а тепер ми - вороги. Хоча й тоді ми були ворогами, хоча цього ще не усвідомлювали.
В польовий бінокль розглядаю Донецьке передмістя – Київський район «Путіловку»: садиби незаможних селян, палаци місцевих «крутеликів», частину Путилівського мосту, бані Іверського монастиря. Десь там, поруч з ним,- цвинтар , якраз між монастирем і злітною смугою аеропорту імені Сергія Прокоф’єва. Ми дивилися згодом з дронів на цей район: там все зруйноване, кожен метр землі нашпиговано нерозірваними снарядами. Видно і дев’ятиповерхівку на вулиці Злітній, а приблизно за кілометр від неї бовваніє ствол шахти «Жовтнева», басейн «Дельфін» і дах мечеті. І сумнозвісні «башти-близнюки»: це з них російські найманці спостерігали за нашими позиціями та коригували вогонь артилерії. З дев’ятиповерхівки стріляли з АГС, а потім хутко тікали звідти. А ми змушені були вести котрбатарейний вогонь по споруді, у якій жили мирні мешканці…далі можете самі скласти два плюс два.
А колись, далекого 1991-го року, Донецьк мене зустрів мільйоном троянд, саме в цьому місті я став дипломантом всеукраїнського фестивалю «Червона рута». Згодом неодноразово співав разом з братом власні пісні в цьому чудовому місті. Правда, завжди муляло око, що на залізничному вокзалі нас незмінно зустрічав орден Леніна на фасаді міського залізничного вокзалу. Ось вам, шановні читачі, дислокація пекла, в якому довелося опинитися.
Щоденна стрілянина викошувала ряди нашого підрозділу гірше чуми. Були і виправдані втрати, і невиправдані. Про банальний бронхіт чи нежить не кажу: носи хлюпали у половини взводу.
А от зради не було. До пори, до часу.
Спочатку пропав ящик з патронами. Згодом довідався: «сплавили», по тихому, за горіляччя на ту сторону. Знаю хто саме, але за руку не спіймав. Згодом пропало два «калаша». І теж спіймати крадіїв за руку не вдалося.
З самого початку бойових дій до нас навідувалася місцева жителька, дівчина, років 20-ти. То з тилу приїде з вантажем харчів, то полями приповзе. І одразу - шасть в командирський схрон. Як я вуха не нашорошував - нічого розібрати не вдавалося. А минулої ночі, по-пластунськи, прокрався до пічної труби і притулив вухо…
- Галя! Не могу этого сделать! Я же отвечаю только за этот участок!
- Так разкрой его! Придвиньте окопы ближе к кладовищу, хотя бы на метров сто. Нам не видно позиций.
- Нужно разрешение полкового начальства.
- Так организуй это разрешение. У нас что - мало нужных людей в штабе?
- Хорошо, сделаю. А теперь уходи.
Того разу це «миле» дівча привезло волонтерським «джипом» два бідони меду та кілька ящиків шкарпеток. А навзаєм вивозило необхідну інформацію російським воєнспецам.
Тихо сповз з бліндажа, так само тихо підкрався до джипа. І коли дівчина вже підходила до машини - увігнав ножа їй під ліву лопатку по саму рукоятку, а рота закрив рукою. А за хвилину пішов рясний дощ, який повністю змив усі мої сліди.
Уранці примчало полкове начальство, підняло на диби керівництво ротою та взводом, де сталося НП. А вбивцю так і не знайшли.
З думки не виходили слова, що «нужных людей» у полковому штабі предостатньо.
Колись, ще в радянській армії, перш ніж почепити сержантські лички на плечі та призначити на посаду - навіть командира відділення перевіряли на профпридатність та схильність до зради. Перевіряли і мене, підсовуючи в «особливому відділі» так звані «бігунки» на офіцерів штаба округу. А потім дивилися - як я цю інформацію використаю.
Нині нікого не перевіряють: трамбують збройні сили зрадниками та шпигунами, оскільки не вистачає особового складу.
Місяць минув спокійно, якщо не враховувати дванадцять убитих моїх побратимів та учетверо більше поранених. Оскільки помирала матір, то дали аж п’ять діб відпутски. А потім назад - в окопи. І на тобі - зустрічаюся з попом. І кадило є, і єпітрахіль, і Біблія. Приїхав слово Боже сіяти в умах, потьмарених війною. А водій машини розмовляє російською. Сів під колесом авто, чекаю.
Піп окропив святою водою грішників, прочитав потрібні молитви і повернувся назад. Сів у авто і каже водієві:
- Едем быстро. Через «поплавок». Там наш человек сейчас на посту. Необходимо передать, что «укропы» сдвинулись на север, пушки будут стрелять по пустым позициям.
Зарізав я і водія, і попа. Крові я вам скажу, було!
Машину відігнав кілометрів за п'ять і скинув у яругу. А сам, підтюпцем, повернувся назад. І як тільки влігся - знову пішов дощик.
Під Іловайськом не був - чесно кажу. Мабуть, пощастило. Там зрадників було - сто штук на квадратний метр. Дякувати Богові, що командуючий заперечив голові штабу і влупив ракетними комплексами по позиціях росіян. І це спасло залишки військ. А тепер його за це судять…
Ну, то таке. Не нам, простим смертним,читати карти генштабу і бачити загальну картину лиха. Ми бачимо тільки те, що стовбичитить перед очима.
Не зогледівся – надійшла осінь. А я грибник затятий. От і поперся в найближчу діброву за урожаєм.
Цюкнули з-заду прикладом і поклали на мох. А як опритомнів, кажуть:
- Давно на тебя, тварь, охотимся. Топай за нами, ждет тебя рай.
Йшов, з зав'язаними за спиною руками, а в спину підштовхувало дуло автомата. Аж бачу - гриб! І такий гарний, свіжий! Бац! - і впав, наче зашпортався у лозняку. Дотягнувся до шапинки і хутенько її згриз . Потім ще двічі перечеплювався та падав, аби ще по грибку схрумати. Розумів, що живим мене МГБ ОРДЛО зі своїх лабет не випустить, і міняти не буде також.
А бліда поганка діяти почне скоро. Годин 6-8 і капець. Головне - аби одразу не почали катувати. Потім - байдуже. Біль від отруєння стане таким нестерпним, що будь-які катування видаватимуться комашиним укусом…
Ось тільки пече: чи правильно зробив, що позбавив життя дівчину? Може я помилився і вона не зрадниця, а патріот? А оцей піп - де він узявся на мою голову…
От і настав час сповіді. Не перед Богом (це дуже легко), не перед людьми (вони не бачать глибини прірви, у якій я опинився), а перед самим собою, перед власною совістю. Спаситель вибачить і пожаліє, люди проклянуть і забудуть. А от сумління, хоч і глухе та сліпе, - душить нестерпно. Ти до нього говориш, у чомусь переконуєш, сповідаєшся, а воно тільки мовчить і пече вогнями. І не втекти від нього, ні сховатися...
05.02.2021р




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-02-05 01:39:43
Переглядів сторінки твору 782
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (4.919 / 5.41)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.226 / 5.77)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.767
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.07.13 12:12
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Терен (Л.П./М.К.) [ 2021-02-05 13:05:19 ]
Вічна дилема злочину – суд, чи самосуд?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2021-02-07 17:09:20 ]
Самострата