ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Побийголод
2021.10.24 06:19
Із Миколи Некрасова

В столицях - шум, гримлять витії,
словесна точиться війна...
А там, у глибині Росії -
одвічна тиша сумотна.

Лиш вітер бавиться листвою

Богдан Манюк
2021.10.23 19:09
Частина перша 13. Зеновій Гречаник прокинувся задовго до світанку в холодному поту. Наснилося жахіття. Нібито йде берегом Золотої Липи, а вода в ріці почорніла — не каламутна, як б

Ігор Деркач
2021.10.23 10:37
Московія у Заполяр’ї
будує газовий солярій...
усій Європі повезе...
у Пу-удава є сценарій,
як утеплити серпентарій,
але не оминути Зе.
Усе тому, що ми єдині...
яке нечуване добро!

Микола Соболь
2021.10.23 07:54
Палають хризантеми та жоржини,
хоч студить сонце вітровію свист.
До рук беру осінніх днів жарини:
о, як ти пахнеш з клену палий лист,
а цей – з берізки – сповнений печалі,
з осички ніби осінь – золотий…
Калина увібралася в коралі,
крик журавлиний в

Віктор Кучерук
2021.10.23 05:49
Під крапельницею дощу
Лежала ніч біля оселі, –
Тужило листя: Шу-шу-шу,
А я вслухався чуйно в шелест.
Плачем печальним дріботів
Неквапно дощ об підвіконня,
А я до ранку слухав спів
І мовчки кляв своє безсоння.

Богдан Манюк
2021.10.22 17:22
Частина перша 10. Перед сутінками пролетів над Гулаком аероплан — заледве не торкався верхів'я дерев. Незвичний гул спочатку налякав, а потім вихопив з усіх домівок дорослих і малих.

Ігор Герасименко
2021.10.22 16:09
Не повірите, не жаль,
що не побував на морі.
І нехай тепер надворі

листопад. Проте не падали,
а махали плавниками
й опускались на пісок
із гілок берізки, липки

Марія Дем'янюк
2021.10.22 13:18
Ой, летіть-летіть до неї,
Листочки кленові,
І жовтенькі й червоненькі,
Жовто-пурпурові,
Щоб ялинка увібралась
В золоті прикраси,
Що засяють, мов гирлянди,
На сонці одразу.

Тетяна Левицька
2021.10.22 10:53
Щиро Бога прославляєм,
З чортом на колінах,
Чи не варті й крихти раю?
В пеклі — Україна.
Схід не визнає провини,
Захід у Європі.
Наша славна Батьківщина
Вже давно в цейтноті.

Віктор Кучерук
2021.10.22 05:44
Небеса розпустили нюні
І замовк приголомшено світ, –
Лише вітер торкає струни
Крапельками зволожених віт.
Лише грають стальною блестю
Метушливі, як діти, струмки,
Оминаючи перехрестя
Чи долаючи їх навпрошки.

Богдан Манюк
2021.10.21 20:36
Частина перша 7. Марія почула, як ценькнула дверна клямка. Хтось нерішуче переступав з ноги на ногу в сінях, забувши зачинити за собою вхідні двері, але одразу зачинив, коли загавкав

Євген Федчук
2021.10.21 19:44
По смерти же святаго мало лтъ миноу, прiиде рать велика роусскаа изъ Новаграда князь Бравлинъ силенъ зло, плни отъ Корсоуня и до Корча, съ многою силою прiиде к Соурожу, за 10 дьнiй бишася зл межоу себе.
Життіє Стефана Сурожського

І ми б

Тетяна Левицька
2021.10.21 11:30
Поруч йдемо серед тихих хрущовок за руки,
і прохолода вечірня пронизує нас.
Сонце визбирують у далині чорні круки,
серце наструнчуєш на незабутній романс.

Листя сухе шарудить наче миша полівка,
ще не чіпляється пакісно до підошов.
Щемна розмова,

Іван Потьомкін
2021.10.21 11:19
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Петро Скоропис
2021.10.21 11:11
По кордону купини вода напува,
і трава прикордонна печеться.
І тамує солдат святотатні слова,
і потали поет стережеться.

Над водою при зброї заціп чатовий,
і душа не волає уголос.
Лиш хвалою обом у немозі німій

Микола Соболь
2021.10.21 07:28
Опів на п’яту плачуть ліхтарі,
шматує вітер неопале листя…
Спокутати б сьогодні до зорі
свої гріхи набуті перед містом.
Мабуть, і все. Хай жовтень догорить.
Не буде листопадові спокуси,
а грудень усвідомлюючи мить
розбурхає зимові сніготруси
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Рецензії

 Із сімейних публікацій: Устина-Златоуста Вовк "ІНТЕРВ’Ю З НІЛОМ ФЛЕКМАНОМ"

«Я ВІДЧУВАЮ, ЩО МАЮ ЗДІЙСНЮВАТИ РУХ УПЕРЕД!»

режисер Ніл Флекман

6, 7 та 8 листопада 2020 року у Львівському академічному драматичному театрі імені Лесі Курбаса відбулася прем’єра вистави «Небезпечні зв’язки» Крістофера Гемптона у режисурі Ніла Флекмана. Незадовго до прем’єри відбулася наша розмова з ним.

– Глядачі знають Вас як режисера, але Ви пройшли шлях від актора через досвід менеджера і продюсера. Як режисер, наскільки мені відомо, ви працюєте за кордоном, а не на теренах США. Що саме Вас приваблює в цій роботі – чи культура, чи теми, чи система акторської гри, чи окремі творчі проекти?Як відбувається сам процес вибору?

– Є один вираз у нас в Нью-Йорку (говорячи «Нью-Йорк», я маю на увазі Мангеттен – адже там я живу вже багато років), якщо ти задіяний у шоу-бізнесі, то говориш так: «Ти сидиш коло телефону і чекаєш дзвінка, себто пропозиції». Тепер для цього існує електронна пошта або інші способи комунікації, тому буквально цей вислів сприймати не потрібно, але суть залишається та сама. Я розумію, що я вже маю кар’єру - спочатку як актора (я є членом акторського об’єднання, яке неможливо покинути) і я знаю з середини цей процес ланцюгової реакції пропозицій як способу одержання роботи, тому в таких обставинах ми говорим: «ти маєш роботу, ти задіяний в проекті». І ніхто не питає «що ти відчуваєш?», а лише «що і як саме ти робиш?» Акцент на процесі, а не на рефлексіях. Ці характеристики стосуються навіть моїх друзів у шоу-бізнесі, а не тільки роботодавців. Бо загалом всі знаходяться у постійному пошуку роботи. Але оскільки я подорожую – така моя натура – я знаходжуся в цих пошуках за межами країни. І практикую це багато років поспіль. Йдеться про кар’єру режисера. Оскільки я є співзасновником продюсерської компанії в Стамбулі, яка має довгу історію, і стосунки із партнером по праці мають дружній характер – я відчуваю глибинний зв’язок з Туреччиною. Подібний зв’язок я відчуваю тепер і з Україною, і зокрема з Театром імені Леся Курбаса. Ми розуміємо одне одного, я відчуваю себе членом команди. І насправді, ми партнери – ви ж розумієте, я як директор приходжу уже з концепцією, з творчими ідеями, з чимось оригінальним - дати їм цікаве поле для гри. Ми розуміємо одне одного в такий спосіб, який трапляється рідко в мистецькій сфері. Тому я дуже ціную ці стосунки. Більше того, я ніколи не здобував режисерської освіти. Але я можу відразу сказати, що чиста імпровізація як творчий метод – це не мій метод. Як говорять французи: «Це не моє форте!». Я люблю концепцію і закладену в ній архітектоніку. Я люблю мати текст, з яким працюю. Я не пошановувач, коли кожен грає щось своє. Все відбувається організовано. Фактично, я розвинув свою власну систему – я не трачу місяці чи тижні на «застольний період», як у системі Станіславського. Я і актори готові діяти відразу після першої читки – щось шукати, пробувати, експериментувати. Загалом, відразу діяти. Таким шляхом ми трансформуємося, органічно розвиваємося і приходимо до спільного результату.

– Чи є якісь труднощі у спілкуванні між вами та акторами в Україні не лише у Львові, а й у Києві та в Одесі? Чи існують виклики і відмінності в площині культури, акторських шкіл, чи театру як організації в цілому?

– Мій перший проект в Україні відбувся завдяки знайомству з дипломатом, який був членом Української місії в ООН. Ми познайомилися при певних обставинах і його однокласник, грузинський режисер, був знайомий з Іриною Кліщевською (українська режисерка та акторка, засновниця камерного театру «Колесо» в Києві – У.В.). І саме завдяки йому відбулося наше знайомство, а згодом Ірина запросила мене для постановки вистави «Терра інкогніта» за новелою Генрі Джеймса «Поворот гвинта» у своєму театрі, яка трималася в репертуарі протягом десяти років. І мені як режисеру більшого бажати не треба. Коли я був у Києві, дуже часто в розмовах у мистецьких колах згадували Львів як культурно-свідоме місто, тепле, де люди відкриті і толерантні. Я мав позитивний досвід співпраці у Києві та Одесі. Зокрема, в Одесі головний режисер Одеського російського драматичного театру запропонував мені матеріал для постановки – і я погодився. Результатом стала «Бродвейська історія» Волтера і Пітера Меркса. Не знаю, яка сценічна доля цієї постановки – але вона була репертуарною.
Я на власному досвіді відчув, що слова, почуті про Львів – правдиві. Львів справді мене прийняв. І тут мені стала в пригоді моя освіта – я закінчив російську філологію в університеті міста Луїсвілл (штат Кентуккі). Так само, як би ви поїхали в Америку, то для сприйняття країни, в яку ви потрапили, вам дуже допомогло б знання мови. Також мої родинні корені пов’язані з цим регіоном. Тому щось є таке глибинне, що тягне мене сюди. Дуже легко бути частиною Театру Курбаса (не в порівнянні з іншими), оскільки актори мають свої власні пропозиції, власні концепції бачення. Найважливіше, що в Театрі ім. Леся Курбаса всі одне одного поважають – і творчий колектив, і адміністрація.

– Як відомо, перша співпраця з Театром ім. Леся Курбаса відбулася над виставою «Раптом минулого літа» Теннесі Вільямса і цей матеріал до постановки Вам запропонував Володимир Кучинський. Як відбулася точка дотику на цей раз?

– Оскільки я буваю в Туреччині кожного року, тому я офіційно резидент цієї країни. Я не громадянин, а резидент. Після того, як відбулася прем’єра вистави «Раптом минулого літа», я приїжджав ще кілька разів щоб побачити зміни, але в них не втручався. Я спостерігав виставу як глядач і репетиції більше не проводив. Відколи відбувається прем’єра, вистава належить не мені, а акторам. Коли я приїжджав з візитами, були розмови в гримерці, і якось в розмові прозвучало: а може поставити ще щось?
В Америці є два агентства, де ви можете замовити тексти і не займатися питанням авторського права. Вони відсилають вам все, що ви захочете. І серед всіх замовлених мною текстів були «Небезпечні зв’язки» Крістофера Гемптона. Коли настав час робити пропозицію, з чим я буду вертатися в Театр ім. Леся Курбаса, вибір зупинився саме на цій п’єсі. Сама назва «Небезпечні зв’язки» відома публіці завдяки двом фільмам та однойменному роману. П’єса, не зважаючи на свою відомість, є цікавим матеріалом з великим історичним підґрунтям, коли ноги монархів почали підкошуватися. Це період великих соціальних та культурних змін: власне все, що підводить нас до Великої французької революції. Я подумав, що з цього буде цікавий творчий проект – і насправді так і сталось. В певний спосіб ми зробили п’єсу в п’єсі. Ми зробили свою власну інтерпретацію. Ми називаємо це «поставити відбиток». Безсумнівно, без дозволу Кучинського цієї прем’єри б не відбулося.

– Ви зазначили, що у Вас немає режисерської освіти. Чи можете детальніше розповісти, як ви працюєте з акторами і як відбувається процес постановки вистави за кордоном? Як виглядає репетиційний процес? Ви зазначали, що акторам дозволяється імпровізація? Якщо так, то до яких меж?

– Ти можеш сам по собі, поза репетиційним процесом придумати концепт, але ти не можеш придумувати конкретні мізансцени: я вирішую самостійно проблеми, що стосуються мізансцен – щоб зберегти репетиційний час. Загалом, майже від самого початку, з першої читки я описую шлях, по якому я хочу йти – я відчуваю, що це мій прямий обов’язок, щоб актори не блукали наосліп. І я теж не люблю блукати наосліп. Звичайно, що завжди присутня якась непевність, але театр – це наука без науки: є певна кількість пошуків, але майже відразу від початку роботи я починаю вибудовувати мізансцени. Я пам’ятаю, коли я був в Одесі і почав працювати таким чином, це не давало на початку бажаного результату, бо актори не звикли так працювати, це не було їхньою звичною системою. Вони звикли довго перебувати в «застольному» періоді. Проте актори йшли за мною, випрацюваним моїм способом. Оскільки в цьому театрі не було досвіду співпраці з американським режисером, то скликали пресконференцію. Це відбувалося приблизно 10 років тому. Головний режисер Олександр Копайгора був на цій конференції модератором розмови. Він – дуже добра та відкрита людина, допомагав мені у вирішенні різних проблем, з якими довелося стикатися в процесі роботи. Тоді режисер повідомив журналістам, що «Ніл почав з мізансцен і ми всі були в шоці». Отже, це моя система, так я працюю. Початок для мене – це міцний грунт, чітка база, основа. Також я сам собі редактор. Інколи, коли актор говорить про те, що йому не комфортно робити деякі речі, я питаюся: «тобі справді не зручно?», бо якщо це справді так, я внесу зміну. Але якщо ти не впевнений, то за мною фінальне рішення. Я відчуваю, що маю здійснювати рух уперед.
Я працюю за кордоном, я не маю року для роботи чи навіть шести місяців – я звісно можу жити у Львові довше, ніж попередньо заплановано, але потреби в цьому не бачу. Загалом я відчуваю, що три місяці – це хороший час для реалізації задуму, щоб його випрацювати і розвинути. І в межах цієї конструкції актори мають волю у своїх власних пошуках. Адже я не є викладачем з акторської майстерності. Актори розширюють її своєю психофізикою та інстинктами. З’являються нові надбудови. І я відчуваю, що якщо мені не вдається зробити проект за три місяці, то я не повинен за нього братися. Якщо я не можу завершити задумане у цей термін, я краще буду шукати нову професію.
Я хочу зазначити і я говорю не конкретно про постановку у Львові, бо тут все відбувається злагоджено, але загалом я маю інший відлік часу в Туреччині, можливо тому, що актори зайняті в інших проектах. Тому я ставлю собі завжди певну мету – певна кількість сторінок і мізансцен у день, отже, таким є мій процес роботи.

– У Львівських театрах зазвичай репетиційний процес триває довше. За скільки часу (зважаючи на Сovid-19) тривали репетиції «Небезпечних зв’язків» у Львівському академічному драматичному театрі імені Леся Курбаса?

– Завжди і всюди від 2 до 3 місяців. Цього разу, зважаючи на епідеміологічну ситуацію, ми змушені були перервати репетиції в минулому 32 театральному сезоні, оскільки були введені дуже строгі карантинні обмеження. Здебільшого, ми завершили все ще тоді, але залишалося багато деталей та допрацювань. І тому додатковий репетиційний місяць восени видається зараз дуже помічним. Ми спільно з акторами знайшли багато додаткових нюансів, але все одно з тим додатковим місяцем, додаючи два репетиційні місяці весною 2020 року, ми здійснили постановку за три місяці. Отже, незважаючи на складність постановок та умов пандемії – всюди 2-3 місяці.
Я мав зобов’язання зробити прем’єру 6 листопада і я всіх запевнив, що так воно і буде.

– П’єса Крістофера Гемптона «Небезпечні зв’язки» у своїй архітектоніці ігрова та багатоструктурна. Що привернуло Вашу увагу і під яким кутом зору Ви побачили цей матеріал?

– Я скажу так: що глядачі вичленять собі у побаченому, то для них і буде головним. Я ніколи не намагаюсь передбачити реакцію, висновки мистецьких індивідуальностей зокрема та глядачів загалом, які вони зроблять після перегляду вистави. Бо реакція – це реакція. І вона індивідуальна. Я не можу планувати, хоча, звичайно, маю певні базові очікування. Хоч публіка даного львівського театру інтелектуальна, все одно за певними маркерами ти хочеш бути зрозумілим. Поза тим я справді намагаюсь не оцінювати реакцію. При тому, що в цій п’єсі дійсно дуже багато пластів.
Загалом, як люди, ми надзвичайно чутливі. Ми гостро відчуваємо, що перебуваємо під контролем долі, що за нас все вирішено. Але, як пандемія нам показує і як певні політичні дії показують нам – насправді, в кожному даному нам моменті життя, ми не під контролем власної долі в той спосіб, у який думаємо. Це накладається і на персонажів вистави «Небезпечні зв’язки» – всі вони існують в межах чітких правил двору Людовіка ХVІ. Ми знаємо, що Людовік ХVІ був одружений з Марією-Антуанеттою і політично не був дуже проникливим, хитрим та підступним. Але він був правлячим монархом і під час Французької революції, на жаль, разом із дружиною був страчений. Проте подумайте на хвилинку: в історичній тяглості перед Людовіком ХVІ було ще 15 Людовіків, перед ним минали століття, які формували Французьку монархію. І за один момент «кліпання ока» цієї реальності не стало. Про це і є вистава. Всі персонажі вистави рухаються на шаховій дошці, намагаючись контролювати інших.
Французька аристократія, це загально відомо, як і британська аристократія, мала багато вільного часу, бо не знала що таке фізична праця. Аристократи жили із доходів своїх маєтків. Ось наприклад, британський «джентльмен» був категорією майнового статусу. І британський джентльмен не працював, бо якщо ти працюєш – ти не «джентльмен». То що ж це означало у Франції? Вони (аристократи) мали безмежжя вільного часу. Ми можемо це назвати розкішшю, а для них це стало прокляттям.
В центрі цієї історії – молода жінка з вищих прошарків буржуазії. Вона робить жертву з себе і, одночасно, вона є жертвою гри аристократії, яка існує за іншими правилами: король може мати багато коханок і церква не відлучить його, а серед звичайних людей, включно з буржуазією, любовний зв’язок був на той час надзвичайно небезпечним. І що відбувається у цій п’єсі? Персонажі заохочують таку небезпечну поведінку (звідси і назва п’єси «Небезпечні зв’язки»). При тому, що для них існує великий ризик – і психологічний, і емоційний, і фізичний теж.
Якщо ви дійдете в саму суть «старого режиму» короля Людовіка ХVI і Французького королівства в цілому – вся його система базувалася на експлуатації. Те саме, що і на американському Півдні до Громадянської війни. Експлуатація – це тортури для індивідуальностей. Таке ніколи не повинно існувати – ми досі пожинаємо наслідки цих тортур. Отож, коли настав час, цей «старий режим» розвалився, притому в дуже насильницький спосіб. Я підійшов до відповіді на питання з іншого боку, але сподіваюся, відповідь моя зрозуміла.
На афіші написано, що Театру ім. Леся Курбаса 33 роки і я мала частина їхньої історії. Думаючи як продюсер про нашу нову постановку, я сподіваюся, що назва «Небезпечні зв’язки» приверне увагу глядачів, а, отже, зможе принести театру фінансовий успіх. Ми – творчі люди думаємо про мистецтво, а не про фінансову сатисфакцію, хоч мистецька праця забирає багато зусиль, а віддача за них дуже мала. Театр – це гарне життя, але жити за рахунок театру складно.

Стаття під назвою "Я - мала частина історії курбасівців" була видрукувана на сторінках інтернет-газети "Збруч" у розділі "Штука".


Контекст : Устина Вовк



Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-02-09 11:23:27
Переглядів сторінки твору 308
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.960 / 5.66)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.988 / 5.8)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.797
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми АВТОРИ
Автор востаннє на сайті 2021.10.13 17:59
Автор у цю хвилину відсутній