РАХУЄМО ЯБЛУКА
(вступ)

    Екзистенціалі́зм або філософія існування (фр. existentialisme від лат. exsistentia — існування) — напрям у філософії XX століття... (інтернет) .
    Цей ізм, для мене, визначився (вже потім я звернувся до інтернету) у Канта - саме, з цієї миті, тут: “Realität (Existenz)“ ... реальність (буття) тобто існування... а ось це речення: “Diese Ideale, ob man ihnen gleich nicht objektive Realität (Existenz) zugestehen möchte, sind doch um deswillen nicht für Hirngespinste anzusehen, sondern geben ein unentbehrliches Richtmaß der Vernunft ab, die des Begriffs von dem, was in seiner Art ganz vollständig ist, bedarf, um danach den Grad und die Mängel des Unvollständigen zu schätzen und abzumessen. - Ці ідеали, хоча за ними можна й визнати не об'єктивну реальність (існування) (Realität (Existenz)), усе-таки - через те, не повинні розглядатись як химери; вони правлять за необхідне мірило розумові, який потребує поняття того, що у своєму роді є цілком досконалим, аби за ним оцінювати й вимірювати ступінь та вади недосконалого. “ *

РАХУЄМО ЯБЛУКА
(своїми і не своїми словами)

    Два додати два дорівнює чотири! Ще в школі, зазвичай казали: два яблука... можливо тому, що Ньютон, як приклад... Але - хоч яблуко паде на землю, як і земля... на яблуко паде!.. а поки яблука рахував то яблуко з’їв ... це вже порахував? чи ні...
    Але ще Кант визначав реальність “яблука“ буттям та існування (Dasein - Еxistenz) ... того ж яблука.

Dasein Еxistenz
    Кант про буття та існування: Отже, термінологічно (словом чи словосполученням) - зводячи всю дійсність, буття (Dasein) та існування (Existenz) до одного... Цим терміном (словом) буде: ідеал (Diese Idealе) ! ... що уже відбувається (в існуванні (existiert) в свідомості), і існує-відбувається в реальності (в бутті (sein) )...
    Анонім: всякі поняття розуму, саме через їх постання в ідеалі само собою чинної сутності, - автоматично робляться передуючими (такими, що визначають свідомість) та поза межовими (апріорними та трансцендентними)... Що ж до твердження Канта про те що, начебто, “для цього не вистачатиме досвідних (емпіричних) умов” (попередній абзац) , то слід, і тут, все поставити на місце, бо якщо досвід - це сукупність чуття того, що уже відбулося (в існуванні (existiert) ), а в світі все відбувається (в бутті (sein) ), цієї миті, парадоксально, вже не один раз, то й саме поняття ідеалу - глибоко досвідне (емпіричне) і в бутті, і в існуванні... настільки глибоко, що - смоктати цицьку не учать людину і кицьку... а називають це інстинктом. 18. Анонім: “...принцип цілісного визначення стосується змісту, а не самої лише логічної форми” (І. Кант, перед-попередній абзац) , насправді стосується ідеалу, - само собою чинення змісту і форми, і самої логіки. Всяка логіка реальної чинності предмета-сюжету відслідковується в понятті ідеалу, - і саме, за його ідеальності, будь-що реально визначається в логіці предмета, - предмет реальний тоді, коли він ідеальний. Існування, навіть ущербного в чомусь предмета, можливе за його ущербності в понятті ідеалу само собою сутності... А всяка ілюзія, та помилка людської свідомості, завжди відбувається (чиниться) при порівнянні, взятої розумом за об’єктивну, логічну, версію субстанції... при її порівнянні в ідеалі само собою чинної дійсності... і, насправді, ілюзія триває з тої миті, як тільки людина усвідомлює саму, таку, можливість існування, якоїсь такої, часткової, начебто однозначної, якоїсь умоглядної об’єктивності забуваючи про справжню, реальну, завжди багатозначну та суперечну, ідеальність всякого найреальнішого об’єкта, а не навпаки! І що - самому ідеалу реальності, однаково байдуже - ущербне те уявлення чи ні... І що це-таке, ідеальне тривання, визначає (творить) універсальне поняття відносного, - логічного й абсурдного в розумово-розсудковому... А всяке поняття абсурдного допустиме й чинне відносно поняття логічного і навпаки, - логічне можливе за абсурдного. Абсурдним, повинно було б виглядати (за позитивного сприйняття принципу виключення можливості третього твердження між двома взаємовиключними), наприклад, таке твердження: кипіння замерзлої води! Але всяке, абсурдне, чи логічне, чи яке хочеш, поняття завжди губиться (щодо своєї логічності-абсурдності) в понятті відносного, “згідно якого можливими є усі твердження (предикати) речей” (І. Кант, Третього Розділу Секція Друга Про трансцендентальний ідеал, другий абзац) , наприклад: ідея кип’ятіння льоду (каструлі киплячої води з плаваючими в ній крижинками), очевидно, якусь мить, може бути реальною (само собою чинною ідеально) завдяки поняттю відносності (логічно як три різні, окремі, стани води – замерзла, рідка і кипляча (пароподібна), воднораз в одній посудині), але, очевидно, далеко не завжди, ідеальною “само собою сутньою” така ситуація є... Бо, “сама собою сутність”, ідеальність, вирівнює всяку реальність в конкретній ідеальній версії, коли закінчується дія поняття якоїсь-цієї відносності: якщо вогонь погас, довкола мінус двадцять... то на ранок, невідворотно, буде каструля льоду, - переможе “ідеальність” (наступить якась-така, інша, відносність), - а якщо вода википіла... але абсурдно стверджувати, котре-що є ідеальною версією, а що-котре реальною?.. Простіше констатувати якусь іншу, конкретну, відносність... Та й взагалі – само поняття об’єктивної реальності – насправді є версією, завжди, відносно до ідеалу реальної субстанції можливою: реальністю каструлі киплячої води з плаваючими в ній крижинками... Анонім: “... осідає (має свій осідок) виключно в розумі, котрий... приписує розсудку...” (І. Кант, попередній абзац) , - найпоширеніша, й на сьогодні, помилка самого розуму... начебто щось, “виключно в розумі” ... а потім розум далі... Насправді ж , - з самого початку і допоки буде... “воно ґрунтується...” (І. Кант, попередній абзац) , в ідеалі, мов в “шоколаді” відносності... і якщо бракуватиме, вже самого, розуму... однак все довкола, і розум також, будуть в “шоколаді” ідеалу само собою сущим. Анонім: ” Вираз: несмертний...” (І. Кант, попередній абзац) , насправді, слід, як заперечення поняття смертності (котре є поняттям - котре, логічно, стверджує заперечення поняття життя), прив’язувати до поняття буття, як вічно-живий; а, отже – смертний - до небуття, як поняття котре стверджує заперечення життя... але, однак, виходить ускладнення ускладненого, бо простіше говорити без “не”, просто - про життя та смерть... про існування (existiert) ідеалу життя і ідеалу смерті, - в бутті (sein) ідеалу... Але діалектика, в філософії, допускає довільне жонглювання поняттями, отже – що таке несмертний (Nichtsterblich) ? - Не в ідеалі смерті? Смерті не ідеал? Не смерті не ідеал?.. Насправді ж, відкидаючи з допомогою “не” навіть саме “не”, слід, спочатку, усвідомити сам ідеал “не”… Якщо логічним ідеалом “не” є - дія заперечення-відкидання, то відкидання-заперечення вже відкинутого-запереченого буде - абсурдним ідеалом “не”. - Діалектика завжди, ще якось, в понятті відносності, чи без поняття відносності… пояснить і можливу природу “не” і усього решти, для цього вона (діалектика) в філософію і введена – щоб філософу виглядати невігласом розумним! Анонім: питання постає щодо тлумачення поняття “найвищої-найбільшої реальності (höchsten Realität)” (І. Кант, попередній абзац) , чи це надреальність (над – auf, понад – über, верхній -ober)?.. – або це, якась ступінь визначення розумом реальності предмета, чи - оті, можливі, “...згідно загального принципу визначення...” “...твердження (предикати) речей...” (І. Кант Про трансцендентальний ідеал, другий абзац) , як от, наприклад: приблизна реальність: купа яблук, - конкретніша: п’ять кілограм яблук, ще конкретніша: п’ять кілограм солодких яблук, або, якась, дуже правильна реальність – реальнісніша, котра включала б, ще й, усі параметри предмета яблуко... Простіше, напевно, було б сказати: ідеал реальності... Анонім: а поки що спроба якогось “… об'єктивного відношення...” як така, що “…є голою фантазією...” втіленою в “… те, у чому дано реальне всіх явищ, є єдиним всеосяжним досвідом...” (І. Кант, попередні абзаци) ... а само поняття ідеалу реальності та сам “трансцендентальний ідеал” (І. Кант, заголовок розділу) ... губиться в понятті “ідеалу щонайреальнішої сутності...” а всяке вирішення робиться в розумі, “...тобто в істоті розумній”. (І. Кант, попередній абзац). 19. Анонім: не вирішивши питання буття (Dasein - там-тут буття) та існування (Existenz) ... Тобто: “Буття (Sein) - очевидно не реальний предикат... У логічному вжитку воно є лише пов’язанням судження”, “...існування (Existenz) поза цією цариною не можна впевнено відкинути (оголошувати неможливим), проте воно є таким припущенням, якого ми, також, не можемо обґрунтувати...” (І. Кант, попередні абзаци Четвертої секції Третього розділу) , - що вже тут робити висновки про якусь “ідеальну сутність“? Звичайна людська логіка, а тим більше логіка з претензіями на винятковість, в такому випадку - шукаючи спрощення, як завжди, все ускладнить. Буття (Sein) , чи існування (Existenz) ? Очевидно ці два поняття, воднораз, заплутують реальність, хоч котру з реальностей ми б мали на увазі, - ту що в голові, чи ту, котра сама собою? Завжди напрошується третій варіант, котрий, начебто, об’єднуючи спрощує... насправді ж... не забувайте, що все це, лише, - діалектика! А діалектика каже: всяка людина може, завжди, вибирати слова!
    Хоча - дійсність це не лише діалектика і в ній є інші аргументи окрім слів. Отже мова іде: про ідеал і про матерію. Якщо звести ті два слова (поняття) до купи, то мова ітиме про: ідеал матерії, або матерію ідеалу – кажучи ще простіше: про щось само-собою сутнє. Це-таке, не дивлячись на два слова, - є одним, котре можна не розуміти, та не можна відкинути, просто, зважаючи на його банальну, нинішню – повсюдну, присутність! Що це є? – Зрештою, допоки в цьому, само-собою сутньому, є присутнім ти – тобі й рішати, хоча, думаю, не потрібно багато розуму, щоб зрозуміти: само собою (без тебе – чи з тобою) воно, насправді, й вирішується... нині ідеально! Анонім : тут, поняття буття (Sein) , очевидно, має бути заміщене поняттям існування (Existenz) , узгоджуючи, з цим-таким підходом, весь - подальший зміст... яблука можна порахувати в голові, в існуванні (Existenz) , - а в дійсності, в бутті (sein) , цього зробити неможна, бо – там немає окремого предмета - яблуко... і всякий рахунок, для буття, є умовним (відносним), зробленим в існуванні (existiert) ... Але тут, варто, особливо, наголосити на різниці між трансцендентальним та трансцендентним поняттями... як на відмінності між тим, котре за межі виводить (розумом) і тим, котре за межами є (ідеалом дійсності)… - “відношенням знання в розсудку...” і, - ідеалом само собою чинної реальності (трансцендентності)... Трансцендентальне (що за межу веде), навіть ідеальне, не є трансцендентним (що за межею є) ідеалом. - Ідеал реальності завжди, само собою чинним, є!.. Категоричні – гіпотетичні – диз’юнктивні умовиводи чиняться розумом в трансцендентальному (котре виводить за межі) розумінні, задля підведення поняття предмета під той, справжній, ґатунок реальності “unter jener Gattung” (І. Кант, попередній абзац) , ідеалу предмета... Анонім: питання постає щодо тлумачення поняття “найвищої-найбільшої реальності (höchsten Realität)”(І. Кант, попередній абзац) , чи це надреальність (над – auf, понад – über, верхній -ober)?.. – або це, якась ступінь визначення розумом реальності предмета, чи - оті, можливі, “...згідно загального принципу визначення...” “...твердження (предикати) речей...” (І. Кант Про трансцендентальний ідеал, другий абзац) , як от, наприклад: приблизна реальність: купа яблук, - конкретніша: п’ять кілограм яблук, ще конкретніша: п’ять кілограм солодких яблук, або, якась, дуже правильна реальність – реальнісніша, котра включала б, ще й, усі параметри предмета яблуко... Простіше, напевно, було б сказати: ідеал реальності... Анонім: людський розум скоріше визнає присутність “поняття обмеженої (випадкової) сутності” (І. Кант, попередній абзац) в реальному бутті, ніж, тільки виключно, - у власній голові... бо ж, зрештою, та голова, і те, що є в голові, - існують (existiert) у реальному бутті (Dasein - там-тут буття). І те, що: “...крізь щонайсліпіше багатобожжя, все-таки проблискують іскри однобожності...“ (І. Кант, попередній абзац) , значить те, що людина усвідомлює: існування (existiert) кожної окремої речі, котрій вона готова надати статус бога - “багатобожжя“ , насправді підпорядковується буттю (Dasein - там-тут буття), котрому, насправді, належить статус “однобожності“. 20. На думку Аноніма, такий аргумент Канта: “ ...зумовлене... мислиться як випадкове...”, (попередній абзац тексту), вимушує Канта, далі по тексту, до перетворення: “необхідної (notwendige) ” передумови на передумову “вимушену”, бо, зрештою, всяке людське мислення є “вимушеним” , - спричиненим дійсністю (передумовою всякої вимушеності), - буттям буття (sein – дією буття, в просторі буття - Dasein - там-тут буття), тому свідомість, для логічного пояснення такої ситуації, змушена вдаватись до подібних схем способом дослідження - “спекулятивно” (лат.speculatio – вистежування). Твердження Канта: “...окремо від поняття, - проте не як причина в стосунку до буття...” (попередній абзац тексту), якщо розуміти так: ”…як причина в стосунку до...” поняття, бо, тут, є лише - буття і поняття (похідні від буття), але ж і: “окремо від поняття” , - очевидно, ще не в понятті, але уже - поза буттям, у трансцендентному (поза межовому) просторі - в трансцендентальному (котре виводить за межі) стані існування (Existenz) , – а якщо читати далі, то, поняття досвіду належне, більшою мірою, до буття, що через нього набувається само поняття: досвід уже подав чуттєвий образ, а розум ще не сформулював поняття... Тут Анонім зауважує, що Кант завершуючи мову, про “Ідеал чистого розуму”, зводить усе до теології-богослов’я... але, з Кантового тексту, також, випливає, що поруч людського богослов’я завжди присутнє інше “богослов’я” – “ідеал взагалі” - Dasein - там-тут буття - в котрому усе перебуває тут і котре, само-собою, якогось богослов’я, чи якогось іншого “...слов’я” не потребує, хоча й повністю його визначає, вступаючи з людським розумом в стосунки існування (Existenz) ...

    Отже, термінологічно - зводячи всю дійсність (Realität) , буття (Dasein) та (чи) існування (Existenz) до одного... Цим терміном буде: ідеал (Ideal) !

*(І Кант, Критика чистого розуму, Другої книги Трансцендентальної діалектики, Розділ третій, Ідеал чистого розуму, Секція перша, Про ідеал взагалі, четвертий абзац, нотатки (треті) Аноніма).

http://maysterni.com/publication.php?id=118892
31.12.2020 р.