ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2021.04.10 10:39
Чи замку старовинного уламок?
Чи арфи чарівливий силует?
Безверхе диво стало перед нами -
Тополі білої сяйний квартет

Із стовбурів, що їх зростив Пашкевич -
Талановитий, мудрий садівник.
Потоцького родини світле древо

Ігор Шоха
2021.04.10 08:53
                І
Неологізми – це, таки, обнова...
Що тільки не видумує поет,
аби розбагатіла наша мова
на чим попало латаний сюжет.
Усе це файно: словеса наяди,
омоніми – і танки, і танки...
але хоча би наголосу ради,

Сергій Губерначук
2021.04.10 07:24
Я все скажу, бо не скажу нічого.
Моя любов маленькою була.
Вона мене зайняла на недовго…
і загула.

Найперше почуття несупокою
між нами, між нерівними двома,
я перевірю вогкою рукою –

Микола Соболь
2021.04.10 04:30
Зорею у холодні роси,
у ще незорані поля,
де перших квітів суголосся
леліє на зорі земля…

Пішла душа у шлях небесний,
осиротивши рідний дім.
Хай світлі спогади не скреснуть

Микола Дудар
2021.04.09 20:09
У подумках своїх про вишкіл і повагу
Де кожен з нас підскарбій і бойній
Спочатку я заколотив би брагу
І кілька діб посидів би у ній…

У подумках своїх про смертне і безсмертне
Де кожен з нас державець і ключар…
Зізнався б я вам, людоньки, відверт

Сергій Губерначук
2021.04.09 16:29
Ай, риба..,
ніби вдих у воді…
потрапив до сита вихор,
вітре мій ти…
Розтинала ти тіло таємне
і зябра знайшла,
на тарелі тонка тарантела
перестала звучать…

Микола Соболь
2021.04.09 12:57
Моя мама педагог від Бога,
як до рук ухопить кропиву,
то тікають небажання й втома
і не знаю: вмер, чи ще живу.

Так зростали і сусідські діти
(кропиви хватало геть на всіх)
молоді цього не зрозуміти,

Ігор Шоха
2021.04.09 11:14
Коли надій на мир уже немає
і москалю Європа – не указ,
вона усе ще думає-гадає, –
як помирити Київ і Донбас?
Куди подіти з мапи Україну?
Як поділити націю її,
а заодно і землю... і руїну,
аби понаїдались буржуї?

Володимир Бойко
2021.04.09 09:33
Хтось сильний правдою, а хтось – побрехеньками. Хто дивиться на світ поганим оком, погане й бачить. Влада без корупції, як холодець без хрону. Не важливо, якої породи пташка. Головне, аби її яйця приносили прибуток. Любов за гроші – продажніст

Тетяна Левицька
2021.04.09 08:36
На Покрову, я поспішала в Романів до мами на її День народження. На трасі, біля метро Житомирська, стояла вервечка маршруток. Я заглянула в салон, потрібної мені, і побачила єдине порожнє місце, біля водія. - Це сидіння вільне? Чи можна тут присісти?, -

Микола Соболь
2021.04.09 06:06
«Спасителі» крокують по землі
у колір крові їх криваві стяги.
Де підлість править не чекай відваги.
Убивці смерть смакують у кремлі.

Вони ідуть на захід і на схід…
Вбивають просто так, заради втіхи.
З убитих тіл течуть криваві ріки,

Юлія Івченко
2021.04.08 23:18
врешті яка різниця коли вона голосна
стає принишклою і мовчки іде додому
коли слово чує різке то планета їй затісна
а може у неї сьогодні нестримно боліли скроні

а може не треба під ребра пускати дим
бо не палить і сумніви часу у торбу збирає

Євген Федчук
2021.04.08 21:22
Чутки, одна другої тривожніш, долітали
Із волості до Січі. Робилось щось сумне.
З повсталих, хто потрапив до рук катів, скарали.
Як зловлять, то їх також покара не мине.
Отож брати сиділи на Січі, дослухались,
Чекали, може якось на краще все піде.
Н

Олена Музичук
2021.04.08 12:51
Перецвітають проліски у лісі.
Ще й не було, а вже нема весни.
Сіяє сонце у блакитній висі,
а білий світ усе-таки сумний.

І є чого. У ньому стільки візій
од пандемії, голоду, війни
і до найголовнішої із місій...

Ігор Деркач
2021.04.08 12:45
Наче вирушаємо в дорогу
як у перший і останній раз
вимолити прощення у Бога,
що напевне пожаліє нас.

А якщо ніде нема нікого
і не чути піднебесний глас,
то іду я сам до гаю того,

Іван Потьомкін
2021.04.08 08:49
«Якби можна було зупинить сонце,
то це треба було б зробить зараз»
Януш Корчак
(напередодні відправлення в концтабір Треблінка
разом з 200 єврейських сиріт)

Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Наталія Чумак
2021.03.31

Іван Іванченко
2021.01.05

Марина Олексіївна
2020.12.03

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 Расстрелянный дважды

Еще до моего прихода в редакцию, там уже было заведено – после выхода книги авторы, а это были в основном ветераны второй мировой войны, приглашают редактора, а точнее - соавтора, отметить это событие. Понятное дело – застольем. То ли в ресторане, то ли в домашней обстановке. Ну, а там, после соответствующей дозы спиртного, начинался разговор о том, о чем автор не смог поведать читателю, а доверяет лишь своему редактору, с которым за несколько лет работы над книгой подружился. Правда - лишь с одним условием – нигде печатно не рассказывать об услышанном.
Да не осудит мой покойный рассказчик, что почти через полвека, отделяющего меня от того памятного вечера, нарушаю свое обещание. И не только потому, что и тогда не был согласен с ним. ..
...Случилось это в словацкой деревушке, откуда моя партизанская группа выдворила немцев. На радостях местное население угостило нас выпивкой и закуской, снабдив еще хлебом и салом в дорогу. С тем и отправились мы на свою базу, что в десятке километров.
И вот через несколько дней командир отряда выстраивает всех, чтобы сообщить что-то крайне важное. Каково же было наше удивление, когда замполит рассказал о ЧП , якобы случившемся во время упомянутой акции. Оказывается, кто-то из моей группы обобрал одинокую старуху.
-Мы навели справки и достоверно знаем, кто совершил этот гнусный проступок,- замполит сделал паузу.- Пусть этот негодяй выйдет и сам признается в содеянном...
Прошло несколько убийственных минут, но никто не выходил из строя.
-Ну, что ж,- прервал гробовую тишину командир отряда.- Если так, то я зачитаю приказ...
Он читал, а я да наверняка и вся моя группа не верили ни одному слову. Более того, в голосе командира чувствовалось не столько осуждение, сколько какое-то злорадство. Мол, слава Богу, что такое произошло...
-Но почему?- не выдержал я.
Вместо ответа рассказчик наполнил рюмки и без тоста осушил свою.
-Спрашиваешь почему? А потому, что отряд наш состоял из избранных , закинутых из Москвы чекистов, и остальных, то есть тех, кем пополнялись они на территории Украины. Я был в числе избранных и как-то спросил командира, почему один из моих разведчиков, представленный к награде, был вычеркнут из списка? И что ты думаешь я услышал?
-В первый и последний раз спрашивай об этом, лейтенант. И запомни – в Москве не знают о пришлых к нам.
-И что, до сих пор ничего не сообщали семьям погибших?
-Я не думал, что ты такой непонятливый, лейтенант,- процедил командир, как мне показалось, с какой-то даже брезгливостью.
После этого разговора на свой страх и риск я записал адреса своих подчиненных.
Мой собеседник закрыл глаза, и я увидел, как по щекам тонким ручейком покатились слезы. Он смахивал их большой, как клешня, ладонью.
-И сегодня еще вижу всех их, безымянных для Москвы и таких близких мне. Единицы остались в живых...
-Но что же было в приказе такового, что вы не поверили командиру отряда?- сделал я попытку возвратиться к прерванному рассказу.
-Не вдаваясь в подробности, скажу, что он просто-напросто сводил счеты.
-Какие такие могли быть счеты у чекиста с сельским парнем?
-А такие, что командир наш еще в Москве втрескался в радистку, а она ни за что не хотела отвечать ему взаимностью. Более того, сдуру ляпнула однажды, что любит другого.
-Ну и что?
-А то, что наконец-то представился случай избавиться от соперника...
-Каким образом?
-Приговором о расстреле позорящего честь советского партизана на чужой земле. Приговором, не подлежащим обжалованию.
На этот раз замолчал я, потрясенный рассказанным и не догадываясь, что это еще не все, о чем собирался поведать мой собеседник.
-Только расстреляли ни в чем не повинного, как откуда ни возьмись донесся лай множества собак, тяжелое рычание грузовиков, а вскорости уже были слышны и немецкие голоса. Пришлось срочно покидать стоянку, углубляясь в недоступную для преследователей чащобу леса.
Прошло где-то с полгода и вот вызывают меня в штаб и, признаюсь, с порога ошарашивают новостью: твой подчиненный, оказывается, жив. Даже воюет в другом партизанском отряде. Вскорости пожалует к нам.
- Это какая-то ошибка. Ведь все мы слышали стрельбу.
-Если и ошибка, то умышленная,- сказал командир и, ухмыльнувшись, добавил:- Не все потеряно – исправим.
И действительно - через несколько дней является воскресший из мертвых. Правда, почему-то в сопровождении незнакомых партизан. Мы приготовились услышать, как ему, расстрелянному, чему свидетели те, кто приводил приговор в исполнение, удалось выжить.
Но не тут-то было. Прибывшего сразу препроводили в штаб. А через час-полтора построение. Под конвоем с руками за спину теперь уже наши конвоиры вывели того, с кем десятки раз мы смотрели в лицо смерти. Почти весь отряд опустил глаза долу.
А командир зычным голосом зачитывает новый приказ... о расстреле, который отличался от предыдущего только тем, что те, кому поручено это было сделать, получили строжайшее предупреждение –если и на сей раз повторится исполнение приговора, будут расстреляны и его исполнители.
Когда свершилось задуманное командиром, я по секрету узнал, как это происходило. Приговоренный к расстрелу дал своим конвоирам адрес матери и попросил сообщить ей, что он погиб в бою. А чтобы снова не произошло чудо, уговорил их дать возможность самому расстаться с жизнью. Стрелок он был отменный и на сей раз приказ был выполнен в точности.
-Ну, а командир твой добился наконец-то взаимности?- спросил я.
- Нет. Даже получив звание Героя Советского Союза. А потом, уже после войны, то ли от неразделенной любви, то ли не выдержав испытания славой, спился и скатился на самое дно...
-А радистка?
-Она первой нашла мать своего любимого и рассказала не только ей, но и всем односельчанам, каким геройским парнем тот был. А побывав в составе какой-то делегации ветеранов в Словакии, она отыскала одинокую могилу нашего однополчанина и поставила надгробие..
-Вы тоже наверняка не забыли одинокую мать?
-Разумеется. Выйдя на гражданку, я в первый же свой отпуск отправился в глухое село на Житомирщине, помог старушке отремонтировать хату. Вместе с другими оставшимися в живых однополчанами провожал ее и в последний путь. Туда, куда по произволу ревнивого безумца так преждевременно вынужден был отправиться единственный сын..






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-03-24 19:08:59
Переглядів сторінки твору 82
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.977 / 5.55)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.100 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.741
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2021.04.10 15:15
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Гупало (М.К./М.К.) [ 2021-03-24 19:33:06 ]
Якщо не читали, пане Іване, пропоную Вам "Новомирский дневник" Олександра Кондратовича, колишнього заступника головного редактора "Нового мира"... Цінна "пожива"...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2021-03-25 18:42:24 ]
Дякую, шановний пане Сергію, за корисну пропозицію. Продовжуйте і подальшому. По прочитанні поділюсь враженнями.