
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Наталія Чумак (1965) /
Проза
Правильна молитва
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Правильна молитва
Правильна молитва
Євгенія вийшла із церкви, повернулася обличчям до храмових дверей, тричі перехрестилася. Ногами, наче не йшла, а пливла над землею. Вирішила, хоча б годину, погуляти в парку. Не хотілося повертатися у квартиру, яка за останні півтора року, насоталася запахами медикаментів і перетворилася на аптечний склад. Ліки розложені на столах, підвіконнях, на журнальному столику, в ванній кімнаті, в холодильнику…
В парку дихалося легко, змарніле обличчя жінки обдував свіжий вітерець. Настало «бабине літо», під ногами приємно шелестіло опале листя. Дерева, як жінки у святкових сукнях: жовтих, червоних, помаранчевих, темно-зелених. Євгенія неквапно йшла по стежинці, занурилася у сумні роздуми: «Чому саме до мене «причепилася» ця страшна хвороба? Адже мені лише 47 років… Можна ще жити й жити. Півтора року вкрай важкого лікування, постійні візити до лікарів, нескінчені курси хіміотерапії, дві складні операції, уколи, крапельниці, і пігулки-пігулки – жменями, майже, як їжа. За що мене таке лихо спіткало?» Тяжкі, як чорні хмари, думки, наздоганяли одна одну, і Євгенія не могла їх зупинити.
Незважаючи на невеселі думки, сьогодні був особливий день. Після відвідування церкви, жінці стало набагато легше. Перед походом у храм, дванадцять днів постилася. А сьогодні – причастилася і сповідалася. Прослухала усю службу в церкві, з початку до кінця. Уважно слухала духовні настанови батюшки. Старанно молилася перед іконами Богородиці, Спасителя Ісуса Христа та Святого Пантелеімона Цілителя. Поцілувала напрестольний хрест. Поставила свічку за своє здравіє. В ящик для пожертвувань поклала чималу кількість гривень.
Але, головне, це її чиста, щира молитва. Євгенія неспішно йшла по осінньому парку і «прокручувала» в думках свої молитви, свої чистосердні звернення до Бога і до Святих: «Господи Милостивий, Христос, Спаситель наш, Свята Богородиця і Святий Пантелеімон Цілитель, усі Святі! Прошу Вас, згляньтеся на мене! Відведіть від мене цю страшну хворобу. Покарайте ту людину, (а я майже точно знаю, хто це!) з вини якої я захворіла! Бо немає на мені ніяких гріхів, не зробила я в житті нічого поганого. Ніяким людям не причинила нічого злого і лихого, за що б могла бути покарана! Тому, прошу Тебе, Господи, прошу Тебе, Божа Матір, прошу всіх Ангелів і Архангелів, здійсніть Свій праведний Божий Суд! Покарайте ту людину (а я здогадуюсь, хто це!), яка зурочила мене і наслала на мене біль і страждання. Хай їй все зло повернеться! Хай вона, ця грішна особа, переживе все те, що я пережила! Щоб на собі вона відчула всі ті муки і горе, що виношу я вже півтора роки!»
Євгенія пам’ятала, що Господь найбільше чує молитви, які сказані прямодушно і простими словами. Тому, так і зробила. Висловила все, що «накипіло» на серці і в думках. Тільки наприкінці, промовила виучені молитви з Молитовника: «Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас!». Ще проговорила «Отче наш» і «Богородице, Діво, радуйся».
Після відвідування церкви, виконання всіх обрядів і щирих своїх молитов, радісно і світло стало на душі. Навіть, тіло стало легким, і болю жінка не відчувала. Євгенія була неймовірно задоволена сама собою, раділа своїй правильній молитві.
Але, чомусь, через декілька днів, Євгенія почала учувати, ледь помітну, а щодалі, все більшу і більшу, внутрішню тривогу. Спершу це відчуття було схоже на те, як по серцю, злегка, шкрябає маленька пір’їнка. Неприємно, та можна терпіти. Згодом, наче наждачний папір дряпав всередині. Жінка і вночі прокидалася від цього огидного стану. Знову поновилася біль в суглобах і м’язах. Та до фізичних страждань, вона вже, навіть, якось пристосувалася. Вночі пила знеболюючі ліки, вдень намагалася робити різні домашні справи, ходила в магазин за продуктами, чи в аптеку, щоб купити ліків; сиділа за комп’ютером, «блукаючи» по інтернету, слухала музику. Старалася відволікатися, забувати про фізичний біль та слабкість. А от душевні муки, з кожним днем, посилювалися і зростали. Це вже був не дотик пір’їнки і не дряпання наждачного паперу, а наче, шматок гострого скла хтось встромив у серце.
Євгенія звикла всі свої моральні стани оцінювати за допомогою логіки, аналізувала попередні події і ситуації. Спочатку, нічого не вдавалося, вона не могла найти хоч якусь «зачіпку», схопити початок, основу цих бридких психологічних станів. «В той день, коли я сповідалася і причастилася, молилася в церкві, як же мені стало легко і гарно! А вже, майже, на другий день, наче чорна хмара почала наповзати на душу… Може, щось не так зробила? Зовсім мало постилася, не щиро сповідалася батюшці, не всі церковні канони виконала? Не перед тими іконами молилася? Та, впевнена, що всі ікони – Благі і Чисті… Молилася правильно… А може, щось в моїй молитві було неправильним?»
Нещасна жінка хотіла піти знову у церкву і розповісти про свої сумніви батюшці… Але, щось її зупиняло, вирішила, поки що, почекати, розібратися в собі… В житті, чомусь, так склалося, що подруг у Євгенії не було. Колеги, знайомі, просто приятельки, з якими вона не хотіла обговорювати таку важливу для неї тему. Ще з дитинства, більше довіряла книжкам, любила читати. Вважала, що книги завжди дають мудрі поради і глибокі знання. Коли обдумувала, що її вже декілька днів «терзає», не дає спокою ні на хвилину, при слові «молитва» щось у середині «йокнуло», наче хтось смикнув за невидиму ниточку.
Спочатку прочитала у «Вікісловнику», що «Молитва це висловлення вдячності, хвали і любові до Бога, звернення до Господа про прощення гріхів і очищення від пристрастей». Потім, хвора жінка дістала із книжної полиці «Молитвослов», який придбала, коли взнала про свій страшний діагноз. Знайшла визначення слова «Молитва» - «Наскільки молитва несумісна з ненавистю чи неприязню до ближніх, настільки ж вона тісно пов'язана з любов'ю і співчуттям, які теж є її плодами. За словами преподобного Ісаака Сирина серце правдиво молячого запалюється любов'ю до всіх людей, навіть ворогів і єретиків, до всього Божого творіння».
Євгенію, наче гарячим окропом обдало після прочитаного. «Я ж була на всі сто процентів впевнена, що моя молитва правильна! В думках чітко викарбовувалися її щирі молитовні слова: «покарайте ту людину, з вини якої я захворіла», «немає на мені ніяких гріхів», «хай їй все зло повернеться», «ніяким людям не причинила нічого лихого»…
Слабка жінка почала відчувати каяття. Вона зрозуміла, що, по-перше - її «правильна» молитва була більше схожа на прокляття, а не на молитву. По-друге, Євгенія вже не була впевнена, що її зурочила саме та людина, яку вона підозрювала… А головне, прийшло усвідомлення, що певне, її вчинки, думки, слова і почуття, не завжди були «чистими» та добрими. Можливо, в чомусь грішила, десь діяла не по совісті. Євгенію огорнули паростки сумнівів...
2020 р.
Євгенія вийшла із церкви, повернулася обличчям до храмових дверей, тричі перехрестилася. Ногами, наче не йшла, а пливла над землею. Вирішила, хоча б годину, погуляти в парку. Не хотілося повертатися у квартиру, яка за останні півтора року, насоталася запахами медикаментів і перетворилася на аптечний склад. Ліки розложені на столах, підвіконнях, на журнальному столику, в ванній кімнаті, в холодильнику…
В парку дихалося легко, змарніле обличчя жінки обдував свіжий вітерець. Настало «бабине літо», під ногами приємно шелестіло опале листя. Дерева, як жінки у святкових сукнях: жовтих, червоних, помаранчевих, темно-зелених. Євгенія неквапно йшла по стежинці, занурилася у сумні роздуми: «Чому саме до мене «причепилася» ця страшна хвороба? Адже мені лише 47 років… Можна ще жити й жити. Півтора року вкрай важкого лікування, постійні візити до лікарів, нескінчені курси хіміотерапії, дві складні операції, уколи, крапельниці, і пігулки-пігулки – жменями, майже, як їжа. За що мене таке лихо спіткало?» Тяжкі, як чорні хмари, думки, наздоганяли одна одну, і Євгенія не могла їх зупинити.
Незважаючи на невеселі думки, сьогодні був особливий день. Після відвідування церкви, жінці стало набагато легше. Перед походом у храм, дванадцять днів постилася. А сьогодні – причастилася і сповідалася. Прослухала усю службу в церкві, з початку до кінця. Уважно слухала духовні настанови батюшки. Старанно молилася перед іконами Богородиці, Спасителя Ісуса Христа та Святого Пантелеімона Цілителя. Поцілувала напрестольний хрест. Поставила свічку за своє здравіє. В ящик для пожертвувань поклала чималу кількість гривень.
Але, головне, це її чиста, щира молитва. Євгенія неспішно йшла по осінньому парку і «прокручувала» в думках свої молитви, свої чистосердні звернення до Бога і до Святих: «Господи Милостивий, Христос, Спаситель наш, Свята Богородиця і Святий Пантелеімон Цілитель, усі Святі! Прошу Вас, згляньтеся на мене! Відведіть від мене цю страшну хворобу. Покарайте ту людину, (а я майже точно знаю, хто це!) з вини якої я захворіла! Бо немає на мені ніяких гріхів, не зробила я в житті нічого поганого. Ніяким людям не причинила нічого злого і лихого, за що б могла бути покарана! Тому, прошу Тебе, Господи, прошу Тебе, Божа Матір, прошу всіх Ангелів і Архангелів, здійсніть Свій праведний Божий Суд! Покарайте ту людину (а я здогадуюсь, хто це!), яка зурочила мене і наслала на мене біль і страждання. Хай їй все зло повернеться! Хай вона, ця грішна особа, переживе все те, що я пережила! Щоб на собі вона відчула всі ті муки і горе, що виношу я вже півтора роки!»
Євгенія пам’ятала, що Господь найбільше чує молитви, які сказані прямодушно і простими словами. Тому, так і зробила. Висловила все, що «накипіло» на серці і в думках. Тільки наприкінці, промовила виучені молитви з Молитовника: «Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас!». Ще проговорила «Отче наш» і «Богородице, Діво, радуйся».
Після відвідування церкви, виконання всіх обрядів і щирих своїх молитов, радісно і світло стало на душі. Навіть, тіло стало легким, і болю жінка не відчувала. Євгенія була неймовірно задоволена сама собою, раділа своїй правильній молитві.
Але, чомусь, через декілька днів, Євгенія почала учувати, ледь помітну, а щодалі, все більшу і більшу, внутрішню тривогу. Спершу це відчуття було схоже на те, як по серцю, злегка, шкрябає маленька пір’їнка. Неприємно, та можна терпіти. Згодом, наче наждачний папір дряпав всередині. Жінка і вночі прокидалася від цього огидного стану. Знову поновилася біль в суглобах і м’язах. Та до фізичних страждань, вона вже, навіть, якось пристосувалася. Вночі пила знеболюючі ліки, вдень намагалася робити різні домашні справи, ходила в магазин за продуктами, чи в аптеку, щоб купити ліків; сиділа за комп’ютером, «блукаючи» по інтернету, слухала музику. Старалася відволікатися, забувати про фізичний біль та слабкість. А от душевні муки, з кожним днем, посилювалися і зростали. Це вже був не дотик пір’їнки і не дряпання наждачного паперу, а наче, шматок гострого скла хтось встромив у серце.
Євгенія звикла всі свої моральні стани оцінювати за допомогою логіки, аналізувала попередні події і ситуації. Спочатку, нічого не вдавалося, вона не могла найти хоч якусь «зачіпку», схопити початок, основу цих бридких психологічних станів. «В той день, коли я сповідалася і причастилася, молилася в церкві, як же мені стало легко і гарно! А вже, майже, на другий день, наче чорна хмара почала наповзати на душу… Може, щось не так зробила? Зовсім мало постилася, не щиро сповідалася батюшці, не всі церковні канони виконала? Не перед тими іконами молилася? Та, впевнена, що всі ікони – Благі і Чисті… Молилася правильно… А може, щось в моїй молитві було неправильним?»
Нещасна жінка хотіла піти знову у церкву і розповісти про свої сумніви батюшці… Але, щось її зупиняло, вирішила, поки що, почекати, розібратися в собі… В житті, чомусь, так склалося, що подруг у Євгенії не було. Колеги, знайомі, просто приятельки, з якими вона не хотіла обговорювати таку важливу для неї тему. Ще з дитинства, більше довіряла книжкам, любила читати. Вважала, що книги завжди дають мудрі поради і глибокі знання. Коли обдумувала, що її вже декілька днів «терзає», не дає спокою ні на хвилину, при слові «молитва» щось у середині «йокнуло», наче хтось смикнув за невидиму ниточку.
Спочатку прочитала у «Вікісловнику», що «Молитва це висловлення вдячності, хвали і любові до Бога, звернення до Господа про прощення гріхів і очищення від пристрастей». Потім, хвора жінка дістала із книжної полиці «Молитвослов», який придбала, коли взнала про свій страшний діагноз. Знайшла визначення слова «Молитва» - «Наскільки молитва несумісна з ненавистю чи неприязню до ближніх, настільки ж вона тісно пов'язана з любов'ю і співчуттям, які теж є її плодами. За словами преподобного Ісаака Сирина серце правдиво молячого запалюється любов'ю до всіх людей, навіть ворогів і єретиків, до всього Божого творіння».
Євгенію, наче гарячим окропом обдало після прочитаного. «Я ж була на всі сто процентів впевнена, що моя молитва правильна! В думках чітко викарбовувалися її щирі молитовні слова: «покарайте ту людину, з вини якої я захворіла», «немає на мені ніяких гріхів», «хай їй все зло повернеться», «ніяким людям не причинила нічого лихого»…
Слабка жінка почала відчувати каяття. Вона зрозуміла, що, по-перше - її «правильна» молитва була більше схожа на прокляття, а не на молитву. По-друге, Євгенія вже не була впевнена, що її зурочила саме та людина, яку вона підозрювала… А головне, прийшло усвідомлення, що певне, її вчинки, думки, слова і почуття, не завжди були «чистими» та добрими. Можливо, в чомусь грішила, десь діяла не по совісті. Євгенію огорнули паростки сумнівів...
2020 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію