ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
08:58
Домовлятися з ордою - святотацтво,
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.
Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.
Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл
2024.03.19
08:40
На Істину табу немає:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
2024.03.19
08:27
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
2024.03.19
08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає ще раз ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталія Чумак (1965) /
Проза
Правильна молитва
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Правильна молитва
Правильна молитва
Євгенія вийшла із церкви, повернулася обличчям до храмових дверей, тричі перехрестилася. Ногами, наче не йшла, а пливла над землею. Вирішила, хоча б годину, погуляти в парку. Не хотілося повертатися у квартиру, яка за останні півтора року, насоталася запахами медикаментів і перетворилася на аптечний склад. Ліки розложені на столах, підвіконнях, на журнальному столику, в ванній кімнаті, в холодильнику…
В парку дихалося легко, змарніле обличчя жінки обдував свіжий вітерець. Настало «бабине літо», під ногами приємно шелестіло опале листя. Дерева, як жінки у святкових сукнях: жовтих, червоних, помаранчевих, темно-зелених. Євгенія неквапно йшла по стежинці, занурилася у сумні роздуми: «Чому саме до мене «причепилася» ця страшна хвороба? Адже мені лише 47 років… Можна ще жити й жити. Півтора року вкрай важкого лікування, постійні візити до лікарів, нескінчені курси хіміотерапії, дві складні операції, уколи, крапельниці, і пігулки-пігулки – жменями, майже, як їжа. За що мене таке лихо спіткало?» Тяжкі, як чорні хмари, думки, наздоганяли одна одну, і Євгенія не могла їх зупинити.
Незважаючи на невеселі думки, сьогодні був особливий день. Після відвідування церкви, жінці стало набагато легше. Перед походом у храм, дванадцять днів постилася. А сьогодні – причастилася і сповідалася. Прослухала усю службу в церкві, з початку до кінця. Уважно слухала духовні настанови батюшки. Старанно молилася перед іконами Богородиці, Спасителя Ісуса Христа та Святого Пантелеімона Цілителя. Поцілувала напрестольний хрест. Поставила свічку за своє здравіє. В ящик для пожертвувань поклала чималу кількість гривень.
Але, головне, це її чиста, щира молитва. Євгенія неспішно йшла по осінньому парку і «прокручувала» в думках свої молитви, свої чистосердні звернення до Бога і до Святих: «Господи Милостивий, Христос, Спаситель наш, Свята Богородиця і Святий Пантелеімон Цілитель, усі Святі! Прошу Вас, згляньтеся на мене! Відведіть від мене цю страшну хворобу. Покарайте ту людину, (а я майже точно знаю, хто це!) з вини якої я захворіла! Бо немає на мені ніяких гріхів, не зробила я в житті нічого поганого. Ніяким людям не причинила нічого злого і лихого, за що б могла бути покарана! Тому, прошу Тебе, Господи, прошу Тебе, Божа Матір, прошу всіх Ангелів і Архангелів, здійсніть Свій праведний Божий Суд! Покарайте ту людину (а я здогадуюсь, хто це!), яка зурочила мене і наслала на мене біль і страждання. Хай їй все зло повернеться! Хай вона, ця грішна особа, переживе все те, що я пережила! Щоб на собі вона відчула всі ті муки і горе, що виношу я вже півтора роки!»
Євгенія пам’ятала, що Господь найбільше чує молитви, які сказані прямодушно і простими словами. Тому, так і зробила. Висловила все, що «накипіло» на серці і в думках. Тільки наприкінці, промовила виучені молитви з Молитовника: «Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас!». Ще проговорила «Отче наш» і «Богородице, Діво, радуйся».
Після відвідування церкви, виконання всіх обрядів і щирих своїх молитов, радісно і світло стало на душі. Навіть, тіло стало легким, і болю жінка не відчувала. Євгенія була неймовірно задоволена сама собою, раділа своїй правильній молитві.
Але, чомусь, через декілька днів, Євгенія почала учувати, ледь помітну, а щодалі, все більшу і більшу, внутрішню тривогу. Спершу це відчуття було схоже на те, як по серцю, злегка, шкрябає маленька пір’їнка. Неприємно, та можна терпіти. Згодом, наче наждачний папір дряпав всередині. Жінка і вночі прокидалася від цього огидного стану. Знову поновилася біль в суглобах і м’язах. Та до фізичних страждань, вона вже, навіть, якось пристосувалася. Вночі пила знеболюючі ліки, вдень намагалася робити різні домашні справи, ходила в магазин за продуктами, чи в аптеку, щоб купити ліків; сиділа за комп’ютером, «блукаючи» по інтернету, слухала музику. Старалася відволікатися, забувати про фізичний біль та слабкість. А от душевні муки, з кожним днем, посилювалися і зростали. Це вже був не дотик пір’їнки і не дряпання наждачного паперу, а наче, шматок гострого скла хтось встромив у серце.
Євгенія звикла всі свої моральні стани оцінювати за допомогою логіки, аналізувала попередні події і ситуації. Спочатку, нічого не вдавалося, вона не могла найти хоч якусь «зачіпку», схопити початок, основу цих бридких психологічних станів. «В той день, коли я сповідалася і причастилася, молилася в церкві, як же мені стало легко і гарно! А вже, майже, на другий день, наче чорна хмара почала наповзати на душу… Може, щось не так зробила? Зовсім мало постилася, не щиро сповідалася батюшці, не всі церковні канони виконала? Не перед тими іконами молилася? Та, впевнена, що всі ікони – Благі і Чисті… Молилася правильно… А може, щось в моїй молитві було неправильним?»
Нещасна жінка хотіла піти знову у церкву і розповісти про свої сумніви батюшці… Але, щось її зупиняло, вирішила, поки що, почекати, розібратися в собі… В житті, чомусь, так склалося, що подруг у Євгенії не було. Колеги, знайомі, просто приятельки, з якими вона не хотіла обговорювати таку важливу для неї тему. Ще з дитинства, більше довіряла книжкам, любила читати. Вважала, що книги завжди дають мудрі поради і глибокі знання. Коли обдумувала, що її вже декілька днів «терзає», не дає спокою ні на хвилину, при слові «молитва» щось у середині «йокнуло», наче хтось смикнув за невидиму ниточку.
Спочатку прочитала у «Вікісловнику», що «Молитва це висловлення вдячності, хвали і любові до Бога, звернення до Господа про прощення гріхів і очищення від пристрастей». Потім, хвора жінка дістала із книжної полиці «Молитвослов», який придбала, коли взнала про свій страшний діагноз. Знайшла визначення слова «Молитва» - «Наскільки молитва несумісна з ненавистю чи неприязню до ближніх, настільки ж вона тісно пов'язана з любов'ю і співчуттям, які теж є її плодами. За словами преподобного Ісаака Сирина серце правдиво молячого запалюється любов'ю до всіх людей, навіть ворогів і єретиків, до всього Божого творіння».
Євгенію, наче гарячим окропом обдало після прочитаного. «Я ж була на всі сто процентів впевнена, що моя молитва правильна! В думках чітко викарбовувалися її щирі молитовні слова: «покарайте ту людину, з вини якої я захворіла», «немає на мені ніяких гріхів», «хай їй все зло повернеться», «ніяким людям не причинила нічого лихого»…
Слабка жінка почала відчувати каяття. Вона зрозуміла, що, по-перше - її «правильна» молитва була більше схожа на прокляття, а не на молитву. По-друге, Євгенія вже не була впевнена, що її зурочила саме та людина, яку вона підозрювала… А головне, прийшло усвідомлення, що певне, її вчинки, думки, слова і почуття, не завжди були «чистими» та добрими. Можливо, в чомусь грішила, десь діяла не по совісті. Євгенію огорнули паростки сумнівів...
2020 р.
Євгенія вийшла із церкви, повернулася обличчям до храмових дверей, тричі перехрестилася. Ногами, наче не йшла, а пливла над землею. Вирішила, хоча б годину, погуляти в парку. Не хотілося повертатися у квартиру, яка за останні півтора року, насоталася запахами медикаментів і перетворилася на аптечний склад. Ліки розложені на столах, підвіконнях, на журнальному столику, в ванній кімнаті, в холодильнику…
В парку дихалося легко, змарніле обличчя жінки обдував свіжий вітерець. Настало «бабине літо», під ногами приємно шелестіло опале листя. Дерева, як жінки у святкових сукнях: жовтих, червоних, помаранчевих, темно-зелених. Євгенія неквапно йшла по стежинці, занурилася у сумні роздуми: «Чому саме до мене «причепилася» ця страшна хвороба? Адже мені лише 47 років… Можна ще жити й жити. Півтора року вкрай важкого лікування, постійні візити до лікарів, нескінчені курси хіміотерапії, дві складні операції, уколи, крапельниці, і пігулки-пігулки – жменями, майже, як їжа. За що мене таке лихо спіткало?» Тяжкі, як чорні хмари, думки, наздоганяли одна одну, і Євгенія не могла їх зупинити.
Незважаючи на невеселі думки, сьогодні був особливий день. Після відвідування церкви, жінці стало набагато легше. Перед походом у храм, дванадцять днів постилася. А сьогодні – причастилася і сповідалася. Прослухала усю службу в церкві, з початку до кінця. Уважно слухала духовні настанови батюшки. Старанно молилася перед іконами Богородиці, Спасителя Ісуса Христа та Святого Пантелеімона Цілителя. Поцілувала напрестольний хрест. Поставила свічку за своє здравіє. В ящик для пожертвувань поклала чималу кількість гривень.
Але, головне, це її чиста, щира молитва. Євгенія неспішно йшла по осінньому парку і «прокручувала» в думках свої молитви, свої чистосердні звернення до Бога і до Святих: «Господи Милостивий, Христос, Спаситель наш, Свята Богородиця і Святий Пантелеімон Цілитель, усі Святі! Прошу Вас, згляньтеся на мене! Відведіть від мене цю страшну хворобу. Покарайте ту людину, (а я майже точно знаю, хто це!) з вини якої я захворіла! Бо немає на мені ніяких гріхів, не зробила я в житті нічого поганого. Ніяким людям не причинила нічого злого і лихого, за що б могла бути покарана! Тому, прошу Тебе, Господи, прошу Тебе, Божа Матір, прошу всіх Ангелів і Архангелів, здійсніть Свій праведний Божий Суд! Покарайте ту людину (а я здогадуюсь, хто це!), яка зурочила мене і наслала на мене біль і страждання. Хай їй все зло повернеться! Хай вона, ця грішна особа, переживе все те, що я пережила! Щоб на собі вона відчула всі ті муки і горе, що виношу я вже півтора роки!»
Євгенія пам’ятала, що Господь найбільше чує молитви, які сказані прямодушно і простими словами. Тому, так і зробила. Висловила все, що «накипіло» на серці і в думках. Тільки наприкінці, промовила виучені молитви з Молитовника: «Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас!». Ще проговорила «Отче наш» і «Богородице, Діво, радуйся».
Після відвідування церкви, виконання всіх обрядів і щирих своїх молитов, радісно і світло стало на душі. Навіть, тіло стало легким, і болю жінка не відчувала. Євгенія була неймовірно задоволена сама собою, раділа своїй правильній молитві.
Але, чомусь, через декілька днів, Євгенія почала учувати, ледь помітну, а щодалі, все більшу і більшу, внутрішню тривогу. Спершу це відчуття було схоже на те, як по серцю, злегка, шкрябає маленька пір’їнка. Неприємно, та можна терпіти. Згодом, наче наждачний папір дряпав всередині. Жінка і вночі прокидалася від цього огидного стану. Знову поновилася біль в суглобах і м’язах. Та до фізичних страждань, вона вже, навіть, якось пристосувалася. Вночі пила знеболюючі ліки, вдень намагалася робити різні домашні справи, ходила в магазин за продуктами, чи в аптеку, щоб купити ліків; сиділа за комп’ютером, «блукаючи» по інтернету, слухала музику. Старалася відволікатися, забувати про фізичний біль та слабкість. А от душевні муки, з кожним днем, посилювалися і зростали. Це вже був не дотик пір’їнки і не дряпання наждачного паперу, а наче, шматок гострого скла хтось встромив у серце.
Євгенія звикла всі свої моральні стани оцінювати за допомогою логіки, аналізувала попередні події і ситуації. Спочатку, нічого не вдавалося, вона не могла найти хоч якусь «зачіпку», схопити початок, основу цих бридких психологічних станів. «В той день, коли я сповідалася і причастилася, молилася в церкві, як же мені стало легко і гарно! А вже, майже, на другий день, наче чорна хмара почала наповзати на душу… Може, щось не так зробила? Зовсім мало постилася, не щиро сповідалася батюшці, не всі церковні канони виконала? Не перед тими іконами молилася? Та, впевнена, що всі ікони – Благі і Чисті… Молилася правильно… А може, щось в моїй молитві було неправильним?»
Нещасна жінка хотіла піти знову у церкву і розповісти про свої сумніви батюшці… Але, щось її зупиняло, вирішила, поки що, почекати, розібратися в собі… В житті, чомусь, так склалося, що подруг у Євгенії не було. Колеги, знайомі, просто приятельки, з якими вона не хотіла обговорювати таку важливу для неї тему. Ще з дитинства, більше довіряла книжкам, любила читати. Вважала, що книги завжди дають мудрі поради і глибокі знання. Коли обдумувала, що її вже декілька днів «терзає», не дає спокою ні на хвилину, при слові «молитва» щось у середині «йокнуло», наче хтось смикнув за невидиму ниточку.
Спочатку прочитала у «Вікісловнику», що «Молитва це висловлення вдячності, хвали і любові до Бога, звернення до Господа про прощення гріхів і очищення від пристрастей». Потім, хвора жінка дістала із книжної полиці «Молитвослов», який придбала, коли взнала про свій страшний діагноз. Знайшла визначення слова «Молитва» - «Наскільки молитва несумісна з ненавистю чи неприязню до ближніх, настільки ж вона тісно пов'язана з любов'ю і співчуттям, які теж є її плодами. За словами преподобного Ісаака Сирина серце правдиво молячого запалюється любов'ю до всіх людей, навіть ворогів і єретиків, до всього Божого творіння».
Євгенію, наче гарячим окропом обдало після прочитаного. «Я ж була на всі сто процентів впевнена, що моя молитва правильна! В думках чітко викарбовувалися її щирі молитовні слова: «покарайте ту людину, з вини якої я захворіла», «немає на мені ніяких гріхів», «хай їй все зло повернеться», «ніяким людям не причинила нічого лихого»…
Слабка жінка почала відчувати каяття. Вона зрозуміла, що, по-перше - її «правильна» молитва була більше схожа на прокляття, а не на молитву. По-друге, Євгенія вже не була впевнена, що її зурочила саме та людина, яку вона підозрювала… А головне, прийшло усвідомлення, що певне, її вчинки, думки, слова і почуття, не завжди були «чистими» та добрими. Можливо, в чомусь грішила, десь діяла не по совісті. Євгенію огорнули паростки сумнівів...
2020 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію