ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
19:13
Фігаро - де?
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
Автор надзвичайно дотепної сатиричної казки «Коняка-розкаряка» Олекса Сушняк… Згадуючи цей твір, я завжди заходжуся сміхом, от і зараз не можу набрати тексту. Але нічого не цитуватиму, оскільки в моєму будинку мешкає чимало дітей і людей
2024.03.28
17:27
Біжу до себе крізь туман...
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
Крізь дощ біжу, крізь пересуди…
Біжу один… самообман -
Такі ми вже музиколюби.
Нема розмов, одні пісні
І без кінця і без початку…
Чи то двірні, чи то лісні -
Колись згодяться на посадку…
2024.03.28
17:01
Михайло в тіснім кубрику сидів.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
Там, нагорі негода лютувала.
Хоч лютий та зима не відступала
І вітер дико у трубі гудів.
У кубрику, хоч тепло й не було
Та все ж тепліше, вітер не проймає.
Сидить Михайло, а думки у краї,
Де рідне загубилося село.
2024.03.28
14:27
Стежки дитинства пролягали полем,
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
Вони зеленими стрічками жваво вИлись,
Їх гріло сонячне гаряче коло.
На цій землі зростали ніжні теплі крила.
Весна: кульбаб легкі чуби літали,
Червоних маків трепетали влітку щічки.
Пшеничні ниви позирали в далі.
2024.03.28
14:03
Минуле вже не повернути.
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
Що гіркі плоди гріха, що гіркі ті муки.
Я знаю лише роки дадуть забути мої гріхи на сповіді,
Бо демон не може знати ані думок,
ані глибин моєї душі
А може не забуду свої гріхи,
Бо демон не дасть забути
Ті приховані гріх
2024.03.28
13:26
Стікаю лавою
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
ув океан віршастості,
де вправно плаваю
без акваланга й ластів я.
В роздолля римами
полуменисто дмухаю.
Чуття нестримані
2024.03.28
13:12
Харківські сльози, серпневі краплинки,
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
Ллються на листя живе.
Хмарка у небі, як біла хустинка,
Тихо в майбутнє пливе.
Харківські сльози - це звуки тривоги,
Ті, що розколюють сон.
Харкове! Буде твоя Перемога!
2024.03.28
11:28
Все залежить - де і з ким…
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
Хто і що запропонує…
- А чому вас поміж тим
Хто небудь не замалює?
Все залежить від числа
І від вашої вимови…
- А чому якась строфа
2024.03.28
10:38
Герой цього вірша - сучасний французький драматург, письменник і філософ Ерік-Емманюель Шмітт.
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
До речі, у його п‘єсі «Загадкові варіації», що з незмінним успіхом іде на сцені київського Молодого театру, одну з головних ролей першим зіграв у свій час Ален
2024.03.28
08:14
Горіхи розпустили чорні крила
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
( Воронячі!) на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила,
І треться в гіллі голому Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2024.03.28
05:54
Небо досміялося до сліз.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
Тиша верховодила до грому, –
Жінці відмовляю навідріз
Навіть носа висунути з дому.
Блискає у хмарах і гримить
Гучно та невисоко, – надворі
Сірості скорилася блакить
І сьогодні не отак, як вчора.
2024.03.27
22:08
Не може бути чоловік поганим, якщо із птаством розмовляє спозарана.
Достоту не відомо ще, по кому потомні вивчатимуть нашу епоху:
по президентах чи по тобі самому?
Ні, не регочучи на кутні, а з болем в серці можна й гудить,
бажаючи добра в майбутнім.
2024.03.27
22:03
Так пахло небом, небом пахло так,
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
Коли разом ми випурхнули в поле…
Уперше цілувалися, відтак
Тут буде, вибачай, не до престолу…
Такими ідучи у білий світ
Блукати внім не довго, запевняю:
Весна і є той самий свіжий хіт,
Яким ідуть удвох до свого ра
2024.03.27
22:00
На згарищах відлуння тих страхіть…
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
Ще й запевнятимуть в любові повоєнній
Дай Боже нашим правнукам узріть
Що це той самий приспів від Гієни…
І діда заспівали і мене
Свої й чужі, ну словом - потруїли…
А ми ще ті… і нам не "каби де…"
У нас свої для
2024.03.27
10:27
У білому вінку всміхалась юна вишня,
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
Птахи кружляли з піснею весни.
І сонце життєдайне піднімалось вище,
Пливли на небі хмар легкі човни.
А він дивився у дівочі сині очі,
В яких бриніла райдужна краса.
І білий світ здавався чистим і урочим.
2024.03.27
08:44
Краплин дрібних у ранку сірім дотик,
І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І слід вологий на долоньках трав.
Та світить кущ, що видається жовтим,
Загубленим з учора клаптем шовку,
Який від сонця вітер відірвав.
Застлало небо, й дОнизу провисло
Суцільне підволожене сукно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталія Чумак (1965) /
Проза
Правильна молитва
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Правильна молитва
Правильна молитва
Євгенія вийшла із церкви, повернулася обличчям до храмових дверей, тричі перехрестилася. Ногами, наче не йшла, а пливла над землею. Вирішила, хоча б годину, погуляти в парку. Не хотілося повертатися у квартиру, яка за останні півтора року, насоталася запахами медикаментів і перетворилася на аптечний склад. Ліки розложені на столах, підвіконнях, на журнальному столику, в ванній кімнаті, в холодильнику…
В парку дихалося легко, змарніле обличчя жінки обдував свіжий вітерець. Настало «бабине літо», під ногами приємно шелестіло опале листя. Дерева, як жінки у святкових сукнях: жовтих, червоних, помаранчевих, темно-зелених. Євгенія неквапно йшла по стежинці, занурилася у сумні роздуми: «Чому саме до мене «причепилася» ця страшна хвороба? Адже мені лише 47 років… Можна ще жити й жити. Півтора року вкрай важкого лікування, постійні візити до лікарів, нескінчені курси хіміотерапії, дві складні операції, уколи, крапельниці, і пігулки-пігулки – жменями, майже, як їжа. За що мене таке лихо спіткало?» Тяжкі, як чорні хмари, думки, наздоганяли одна одну, і Євгенія не могла їх зупинити.
Незважаючи на невеселі думки, сьогодні був особливий день. Після відвідування церкви, жінці стало набагато легше. Перед походом у храм, дванадцять днів постилася. А сьогодні – причастилася і сповідалася. Прослухала усю службу в церкві, з початку до кінця. Уважно слухала духовні настанови батюшки. Старанно молилася перед іконами Богородиці, Спасителя Ісуса Христа та Святого Пантелеімона Цілителя. Поцілувала напрестольний хрест. Поставила свічку за своє здравіє. В ящик для пожертвувань поклала чималу кількість гривень.
Але, головне, це її чиста, щира молитва. Євгенія неспішно йшла по осінньому парку і «прокручувала» в думках свої молитви, свої чистосердні звернення до Бога і до Святих: «Господи Милостивий, Христос, Спаситель наш, Свята Богородиця і Святий Пантелеімон Цілитель, усі Святі! Прошу Вас, згляньтеся на мене! Відведіть від мене цю страшну хворобу. Покарайте ту людину, (а я майже точно знаю, хто це!) з вини якої я захворіла! Бо немає на мені ніяких гріхів, не зробила я в житті нічого поганого. Ніяким людям не причинила нічого злого і лихого, за що б могла бути покарана! Тому, прошу Тебе, Господи, прошу Тебе, Божа Матір, прошу всіх Ангелів і Архангелів, здійсніть Свій праведний Божий Суд! Покарайте ту людину (а я здогадуюсь, хто це!), яка зурочила мене і наслала на мене біль і страждання. Хай їй все зло повернеться! Хай вона, ця грішна особа, переживе все те, що я пережила! Щоб на собі вона відчула всі ті муки і горе, що виношу я вже півтора роки!»
Євгенія пам’ятала, що Господь найбільше чує молитви, які сказані прямодушно і простими словами. Тому, так і зробила. Висловила все, що «накипіло» на серці і в думках. Тільки наприкінці, промовила виучені молитви з Молитовника: «Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас!». Ще проговорила «Отче наш» і «Богородице, Діво, радуйся».
Після відвідування церкви, виконання всіх обрядів і щирих своїх молитов, радісно і світло стало на душі. Навіть, тіло стало легким, і болю жінка не відчувала. Євгенія була неймовірно задоволена сама собою, раділа своїй правильній молитві.
Але, чомусь, через декілька днів, Євгенія почала учувати, ледь помітну, а щодалі, все більшу і більшу, внутрішню тривогу. Спершу це відчуття було схоже на те, як по серцю, злегка, шкрябає маленька пір’їнка. Неприємно, та можна терпіти. Згодом, наче наждачний папір дряпав всередині. Жінка і вночі прокидалася від цього огидного стану. Знову поновилася біль в суглобах і м’язах. Та до фізичних страждань, вона вже, навіть, якось пристосувалася. Вночі пила знеболюючі ліки, вдень намагалася робити різні домашні справи, ходила в магазин за продуктами, чи в аптеку, щоб купити ліків; сиділа за комп’ютером, «блукаючи» по інтернету, слухала музику. Старалася відволікатися, забувати про фізичний біль та слабкість. А от душевні муки, з кожним днем, посилювалися і зростали. Це вже був не дотик пір’їнки і не дряпання наждачного паперу, а наче, шматок гострого скла хтось встромив у серце.
Євгенія звикла всі свої моральні стани оцінювати за допомогою логіки, аналізувала попередні події і ситуації. Спочатку, нічого не вдавалося, вона не могла найти хоч якусь «зачіпку», схопити початок, основу цих бридких психологічних станів. «В той день, коли я сповідалася і причастилася, молилася в церкві, як же мені стало легко і гарно! А вже, майже, на другий день, наче чорна хмара почала наповзати на душу… Може, щось не так зробила? Зовсім мало постилася, не щиро сповідалася батюшці, не всі церковні канони виконала? Не перед тими іконами молилася? Та, впевнена, що всі ікони – Благі і Чисті… Молилася правильно… А може, щось в моїй молитві було неправильним?»
Нещасна жінка хотіла піти знову у церкву і розповісти про свої сумніви батюшці… Але, щось її зупиняло, вирішила, поки що, почекати, розібратися в собі… В житті, чомусь, так склалося, що подруг у Євгенії не було. Колеги, знайомі, просто приятельки, з якими вона не хотіла обговорювати таку важливу для неї тему. Ще з дитинства, більше довіряла книжкам, любила читати. Вважала, що книги завжди дають мудрі поради і глибокі знання. Коли обдумувала, що її вже декілька днів «терзає», не дає спокою ні на хвилину, при слові «молитва» щось у середині «йокнуло», наче хтось смикнув за невидиму ниточку.
Спочатку прочитала у «Вікісловнику», що «Молитва це висловлення вдячності, хвали і любові до Бога, звернення до Господа про прощення гріхів і очищення від пристрастей». Потім, хвора жінка дістала із книжної полиці «Молитвослов», який придбала, коли взнала про свій страшний діагноз. Знайшла визначення слова «Молитва» - «Наскільки молитва несумісна з ненавистю чи неприязню до ближніх, настільки ж вона тісно пов'язана з любов'ю і співчуттям, які теж є її плодами. За словами преподобного Ісаака Сирина серце правдиво молячого запалюється любов'ю до всіх людей, навіть ворогів і єретиків, до всього Божого творіння».
Євгенію, наче гарячим окропом обдало після прочитаного. «Я ж була на всі сто процентів впевнена, що моя молитва правильна! В думках чітко викарбовувалися її щирі молитовні слова: «покарайте ту людину, з вини якої я захворіла», «немає на мені ніяких гріхів», «хай їй все зло повернеться», «ніяким людям не причинила нічого лихого»…
Слабка жінка почала відчувати каяття. Вона зрозуміла, що, по-перше - її «правильна» молитва була більше схожа на прокляття, а не на молитву. По-друге, Євгенія вже не була впевнена, що її зурочила саме та людина, яку вона підозрювала… А головне, прийшло усвідомлення, що певне, її вчинки, думки, слова і почуття, не завжди були «чистими» та добрими. Можливо, в чомусь грішила, десь діяла не по совісті. Євгенію огорнули паростки сумнівів...
2020 р.
Євгенія вийшла із церкви, повернулася обличчям до храмових дверей, тричі перехрестилася. Ногами, наче не йшла, а пливла над землею. Вирішила, хоча б годину, погуляти в парку. Не хотілося повертатися у квартиру, яка за останні півтора року, насоталася запахами медикаментів і перетворилася на аптечний склад. Ліки розложені на столах, підвіконнях, на журнальному столику, в ванній кімнаті, в холодильнику…
В парку дихалося легко, змарніле обличчя жінки обдував свіжий вітерець. Настало «бабине літо», під ногами приємно шелестіло опале листя. Дерева, як жінки у святкових сукнях: жовтих, червоних, помаранчевих, темно-зелених. Євгенія неквапно йшла по стежинці, занурилася у сумні роздуми: «Чому саме до мене «причепилася» ця страшна хвороба? Адже мені лише 47 років… Можна ще жити й жити. Півтора року вкрай важкого лікування, постійні візити до лікарів, нескінчені курси хіміотерапії, дві складні операції, уколи, крапельниці, і пігулки-пігулки – жменями, майже, як їжа. За що мене таке лихо спіткало?» Тяжкі, як чорні хмари, думки, наздоганяли одна одну, і Євгенія не могла їх зупинити.
Незважаючи на невеселі думки, сьогодні був особливий день. Після відвідування церкви, жінці стало набагато легше. Перед походом у храм, дванадцять днів постилася. А сьогодні – причастилася і сповідалася. Прослухала усю службу в церкві, з початку до кінця. Уважно слухала духовні настанови батюшки. Старанно молилася перед іконами Богородиці, Спасителя Ісуса Христа та Святого Пантелеімона Цілителя. Поцілувала напрестольний хрест. Поставила свічку за своє здравіє. В ящик для пожертвувань поклала чималу кількість гривень.
Але, головне, це її чиста, щира молитва. Євгенія неспішно йшла по осінньому парку і «прокручувала» в думках свої молитви, свої чистосердні звернення до Бога і до Святих: «Господи Милостивий, Христос, Спаситель наш, Свята Богородиця і Святий Пантелеімон Цілитель, усі Святі! Прошу Вас, згляньтеся на мене! Відведіть від мене цю страшну хворобу. Покарайте ту людину, (а я майже точно знаю, хто це!) з вини якої я захворіла! Бо немає на мені ніяких гріхів, не зробила я в житті нічого поганого. Ніяким людям не причинила нічого злого і лихого, за що б могла бути покарана! Тому, прошу Тебе, Господи, прошу Тебе, Божа Матір, прошу всіх Ангелів і Архангелів, здійсніть Свій праведний Божий Суд! Покарайте ту людину (а я здогадуюсь, хто це!), яка зурочила мене і наслала на мене біль і страждання. Хай їй все зло повернеться! Хай вона, ця грішна особа, переживе все те, що я пережила! Щоб на собі вона відчула всі ті муки і горе, що виношу я вже півтора роки!»
Євгенія пам’ятала, що Господь найбільше чує молитви, які сказані прямодушно і простими словами. Тому, так і зробила. Висловила все, що «накипіло» на серці і в думках. Тільки наприкінці, промовила виучені молитви з Молитовника: «Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас!». Ще проговорила «Отче наш» і «Богородице, Діво, радуйся».
Після відвідування церкви, виконання всіх обрядів і щирих своїх молитов, радісно і світло стало на душі. Навіть, тіло стало легким, і болю жінка не відчувала. Євгенія була неймовірно задоволена сама собою, раділа своїй правильній молитві.
Але, чомусь, через декілька днів, Євгенія почала учувати, ледь помітну, а щодалі, все більшу і більшу, внутрішню тривогу. Спершу це відчуття було схоже на те, як по серцю, злегка, шкрябає маленька пір’їнка. Неприємно, та можна терпіти. Згодом, наче наждачний папір дряпав всередині. Жінка і вночі прокидалася від цього огидного стану. Знову поновилася біль в суглобах і м’язах. Та до фізичних страждань, вона вже, навіть, якось пристосувалася. Вночі пила знеболюючі ліки, вдень намагалася робити різні домашні справи, ходила в магазин за продуктами, чи в аптеку, щоб купити ліків; сиділа за комп’ютером, «блукаючи» по інтернету, слухала музику. Старалася відволікатися, забувати про фізичний біль та слабкість. А от душевні муки, з кожним днем, посилювалися і зростали. Це вже був не дотик пір’їнки і не дряпання наждачного паперу, а наче, шматок гострого скла хтось встромив у серце.
Євгенія звикла всі свої моральні стани оцінювати за допомогою логіки, аналізувала попередні події і ситуації. Спочатку, нічого не вдавалося, вона не могла найти хоч якусь «зачіпку», схопити початок, основу цих бридких психологічних станів. «В той день, коли я сповідалася і причастилася, молилася в церкві, як же мені стало легко і гарно! А вже, майже, на другий день, наче чорна хмара почала наповзати на душу… Може, щось не так зробила? Зовсім мало постилася, не щиро сповідалася батюшці, не всі церковні канони виконала? Не перед тими іконами молилася? Та, впевнена, що всі ікони – Благі і Чисті… Молилася правильно… А може, щось в моїй молитві було неправильним?»
Нещасна жінка хотіла піти знову у церкву і розповісти про свої сумніви батюшці… Але, щось її зупиняло, вирішила, поки що, почекати, розібратися в собі… В житті, чомусь, так склалося, що подруг у Євгенії не було. Колеги, знайомі, просто приятельки, з якими вона не хотіла обговорювати таку важливу для неї тему. Ще з дитинства, більше довіряла книжкам, любила читати. Вважала, що книги завжди дають мудрі поради і глибокі знання. Коли обдумувала, що її вже декілька днів «терзає», не дає спокою ні на хвилину, при слові «молитва» щось у середині «йокнуло», наче хтось смикнув за невидиму ниточку.
Спочатку прочитала у «Вікісловнику», що «Молитва це висловлення вдячності, хвали і любові до Бога, звернення до Господа про прощення гріхів і очищення від пристрастей». Потім, хвора жінка дістала із книжної полиці «Молитвослов», який придбала, коли взнала про свій страшний діагноз. Знайшла визначення слова «Молитва» - «Наскільки молитва несумісна з ненавистю чи неприязню до ближніх, настільки ж вона тісно пов'язана з любов'ю і співчуттям, які теж є її плодами. За словами преподобного Ісаака Сирина серце правдиво молячого запалюється любов'ю до всіх людей, навіть ворогів і єретиків, до всього Божого творіння».
Євгенію, наче гарячим окропом обдало після прочитаного. «Я ж була на всі сто процентів впевнена, що моя молитва правильна! В думках чітко викарбовувалися її щирі молитовні слова: «покарайте ту людину, з вини якої я захворіла», «немає на мені ніяких гріхів», «хай їй все зло повернеться», «ніяким людям не причинила нічого лихого»…
Слабка жінка почала відчувати каяття. Вона зрозуміла, що, по-перше - її «правильна» молитва була більше схожа на прокляття, а не на молитву. По-друге, Євгенія вже не була впевнена, що її зурочила саме та людина, яку вона підозрювала… А головне, прийшло усвідомлення, що певне, її вчинки, думки, слова і почуття, не завжди були «чистими» та добрими. Можливо, в чомусь грішила, десь діяла не по совісті. Євгенію огорнули паростки сумнівів...
2020 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію