Сидимо з попом Грицем у моїй хаті та журимося. А щоб журилося краще, то моя жінка-берегиня поставила на стіл пляшку оковитої та полумиска з квашеною капустою. Є ще мариновані помідори та салат з кропиви. Мнясо відсутнє, оскільки нині суворий піст, а ми люди віруючі.
- Немає істинної віри в бога у душах людей,- журиться Гриць. - Ось до тебе йшов зі служби вулицею, зазираючи, несамохіть, у вікна осель і бачив суцільний гріх. Ніхто не дотримується посту. У Чикилдихи в повітці стіл накритий, сидить увесь куток і жує печеного кабана. І яйця є, і ковбаси, і курячі крильця. А Микола Бевзь на гармоні грає та співає:
“Понад сад - виноград,
А у полі грушка-а-а-а!
Вийди, вийди, вийди, вийди ти до мене,
Моя щебетушка!”
Ну хіба таке можна чинити в час смирення та глибокої жури?
- Так у Миколи син народився! Як людям не радіти?
- Хай би раділи після пасхальної служби. Так ні! Треба у чистий четвер вчинити таке неподобство!
- Грицю! Дивися на це людяніше. Он, Пасха у католиків вже місяць як відбулася. Отже - веселитися можна.
- Але ж ми православні!
- І що? Чув новину?
- ???
- Ні, ти спочатку ковтни оковитої, а потім розкажу.
Гриць одним ковтком вкинув гранчак “гарячої” до розчахнутої пельки і захрумкотів огірком. Одразу видно: свята людина, безгрішна. Виключно скоромне та нежирне споживає.
- Так от,- кажу Грицькові,- Ватиканський “міністр екуменізму” кардинал Курт Кох прийняв нещодавню пропозицію представника православного Вселенського Патріархату щодо спільної дати святкування Великодня для всіх християн.
Керівник Постійного представництва екуменічного Патріархату Константинополя при Всесвітній раді Церков у Женеві, архиєпископ Тельмеський Йов Ґеча, висловився за православну календарну реформу.
У перспективі 1700 річниці Першого екуменічного Собору в Нікеї, яка припадає на 2025 рік, єрарх написав у бюлетені Всесвітньої ради Церков, що “це добра нагода нагадати християнам про потребу календарної реформи і встановлення спільної дати Великодніх свят, щоби так залишитися насправді вірними постановам Екуменічного Нікейського Собору”.
До речі - 2025 року Великдень і в східній, і в західній церкві припадає на один день.
- Йой! Так невже ми тепер одне одному дулі тицяти не будемо? - питає Грицько.
Ми не будемо. А от московські антихристи будуть. У них свій календар - бісівський.
- Ну, тоді давай вип’ємо за цю боговгодну справу, аби все сталося, як планується очільниками наших церков.- каже піп.
- Давай!
Цього разу закусювали маринованими помідорами. А як начвакалися, Гриць каже:
- Цьогоріч коронавірус вніс поправки до святкування. Хотів машину нову купити, але, мабуть, буду ще рік їздити на старій.
- А що сталося?
- Прийняли постанову, що святити пасок та ковбас цьогоріч не будемо. Великодні кошики заборонені. І вербу святити не можна. Біля храмів збиратися - зась.
- Йой! Це страшна втрата для кишені. Прикро, отже і церковнослужителі страждають від нестатків, не тільки прості смертні.
- А ще “гробки” перенесли аж на 6 червня! Так що і тут коронавірус ніжку церкві підставив.
- А як службу правитемете?
- Дистанційно. Провели в церкву інтернет, підключили ноутбук. Віряни сидітимуть по хатах і дивитимуться нашу літургію, лежачи в ліжках.
- І справді якось недобре,- кажу засмученому священнослужителю.- Дітки вчаться дистанційно, скоро геть отупішають. Тепер ось інтерактивні церковні обряди. Скоро люди привчаться заочно їсти. А що буде далі - страшно уявити....
- Слухай, Сашко... у тебе яєць немає? Я вже втомився закушувати пісним.
- Є. Жінко!- гукаю дружині. - Принеси, будь ласка, пательню яєчок смажених.
- Так, наче, піст,- знічено одказує благовірна.
- Воно якщо на користь - то можна попостуватися. А якщо шкода від голодування - пора припиняти, бо інакше вавка в шлунку буде. Правильно кажу, Грицю?
Той згідливо хитнув головю і приязно посміхнувся до моєї берегині.
- Ну, тоді давайте і курку смажену дам. Он, у шведів освячують курчаток, бо вони вважають, що першими на світ з“явилися вони, а не їхні яйця.
- Не може бути! - вигукнув Гриць.
- Ще й як може,- одказує дружина і, махнувши під нашими носами подолом, пішла за стравами.
Задумався Гриць, щоку підпер рукою і нахмурив брови.
- Та годі думу тяжку думати,- кажу.- Якщо хочеться їсти - то можна. Я сьогодні в погребі півдня бульбу перебирав, гачки обламував. А потім дрова з лісу возив. Мені піст суворо заборонений, бо ноги простягну. А на роботі пні у лісі корчую. Так за день накайлуюся, що святою водицею та шкоринкою хліба не обійтися. Та й ти також за день як наслухаєшся сповідей, то хочеться повіситися від тих страхіть. Так?
- Та, наче так. Учора слухав про вбивство, позавчора про згвалтування, а сьогодні про крадіжку. І не одну. Безкінечні моральні травми. А якщо ще й на голодний шлунок...
- Так давай підійдемо до цього питання філософськи!
- Це ж як?
- Ось дивися,- раніше люди постувалися чому? Бо навесні запаси закінчувалися. Тому аби вижити та дотягнути до наступного урожаю люди переходили на підніжний корм. Назва Пасха - з івриту Пейсах - прийшла до нас від арамеїв. Почали її святкувати після того, як Мойсей вивів свій народ з неволі єгипетської. Утекли горопахи і з золотом, і з рабинями, і з табунами кіз та овечок. Бідували, одним словом. І відмічають це свято вони і досі. От що означає Пасха в первісному вигляді.
- А Великдень?
- А Великдень святкували наші пращури-українці. Цей день знаменував перемогу весни над зимою, світла над темрявою, добра над злом. Приурочували його до весняних польових робіт. Цього дня пекли “бабки” і робили писанки. Прикрашали хати вербою.
- А коли почали уважати Пасху днем воскресіння Ісуса?
- Не раніше 5-го століття нашої ери. А до того вважали його одним з пророків і самі апостоли, і проповідники христового вчення, і віряни. До речі - самі апостоли теж святкували Пейсах як свято виходу єврейського народу з неволі. Але нащадки вирішили створити свій церковний календар. І зробили!
Єврейська Пасха - тепер християнська, язичеські обряди і сама назва Великдень - теж тепер християнські. Ще трохи доточили кабали та зороастризму - і тепер маємо, що маємо. Чудове символічне свято. Правда з іудеями християни за один стіл не сідають: у них своя Пасха, у нас своя. А якщо дні святкування збігаються, то християни переносять своє свято на тиждень пізніше. Щоб не було плутанини.
А на столі вже парувала пательня зі смаженими яйцями, рум’яні курячі стегенця стирчали уверх мослаками з великого полумиска. Невідомо звідки з’явилася ще одна пляшка мандрагори. Дружина управно наклала в Грицеву тарілку нескоромне та мовила:
- Їж, сусіде, поправляйся. Завтра може і не випасти такої нагоди. Нині час такий, що не знаєш - коли пожуєш мнясця. Коронавірус привчив громаду економити на всьому - навіть на найсвятішому. Нині навіть книжок Олександра Сушка не купують. А це вже гріх непростимий. Гірше недотримання посту. За таке неподобство чекає пекло та вічні муки. Наче.
А ви, шановні друзі, постуєтеся? Не їсте з лютого місяця мнясця та яєчок? І чи святкуєте Великдень? І як саме. Розкажіть, будь ласка. Будемо з Грицем вельми вдячні.
Амінь.
24.04.2021р