
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Deus Caritas Est
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Deus Caritas Est
Моя дружина - берегиня, прапраплемінниця Лади-спокусниці. Знається на травах, замовляннях, вміє шукати життєдайні джерела та чар-зілля. Вміє літати на мітлі та в ступі. Але без мене вона цього ніколи не робить, каже, що літати жінка мусить виключно в обіймах люблячого чоловіка. Що я і роблю з великим задоволенням. А на Йвана Купала піднімає з ліжка навіть безнадійних паралітиків-інсультників. А я їй у цьому - найперший помічник та найвідданіший учень.
У своїх лікарських практиках використовуємо виключно народні обряди та замовляння, дуже давні, ще дохристиянські. За таке свята інквізиція в середні віки нас би спалила на вогнищах як чаклунів та противників істинної віри. Ще століття тому наклали б анафему та прокляли. Нині трохи легше, поводирі християнських сект та різноманітних вірувань стали освіченішими та толерантнішими: ігуменя місцевого монастиря надсилає недужих монашок, аби ми ними опікувалися, оскільки дипломовані ескулапи за лікування геморою беруть місячну зарплату корчувальника пнів, а за усунення бурчання в животі - річну президентську. А так виходить і дешево, і сердито: монашки здорові, рум'яні, а ми маємо яйця та сало.
А от з Московським патріархатом, чомусь, не склалося. Минулого місяця проїздом у нашому селі Зоряниця був митрополит. Дуже довго їхав на машині зі столиці, аби особисто храм православний відкрити. Може, шпичку хтось з кліриків підклав на сидіння в мерседесі, або колючку отруйну. Це тайна. Але несподівано прищика на ґузні намуляв. І такого болісного, що аж сльози струменіли по бороді. То місцевий піп Онуфрій, після урочистої літургії, порадив до нас звернутися, аби не стало гірше. Під вечір навідалися до нашої господи високі духовні гості:
- Мір вашему дому, раби божьі! - привітався митрополит.
- Здрастуйте, гості дорогі! І вам усілякої благодаті,- одказав ватазі серйозних мужів та запросив до столу. Жінка якраз чепурилася, розчісувала пишного фіолетового хвостика, якого поклала на стола, дерев'яним гребінцем.
- Жінко,- озвався до благовірної,- потім закінчиш. А зараз давай годувати гостей. Жінка управно запхнула хвоста під запаску та чкурнула на кухню. А ошелешені святі отці перехрестилися.
- Ануфрій!- звернувся митрополит до місцевого батюшки. - Ти куда нас прівьол? Здесь бєси живут?
- Та ні. Це місцеві знахури. А на хвіст не зважайте, мабуть рудимент. А копит та рогів немає. Особисто перевірив.
"Це ж коли ти перевірити встиг?" - вигукнув подумки. "Невже роман з жінкою крутить, коли я мандрую пущами у пошуках лікарських трав? А-а-а! Згадав! Ми на Водохрещу з жінкою робимо заплив кілометровий супроти течії. Якраз від верби, де святять воду та споліскуються грішники, до Бобрового затона. Дуже корисно для здоров'я, до речі. Так тоді Онуфрій кинув кропидло, начепив окуляри і встромивши носа мало не в жінчині литки, пильно придивлявся - чи немає в неї копит. І голову їй помацав - чи не ростуть роги. Не серйозний священнослужитель, а дитина якась. Дорослий, а досі в чортовиння вірить. Авторитетно заявляю: немає такого в нашій місцевості. І не було ніколи. Є тільки водяники, чупакабри, русалі, мавки та берегині. Був вовкулака, так його прогнали п'яні мисливці з Києва ще позаторік. Так перелякалася бідолашна тварина, що чкурнула аж під Чорнобиль. А ми ж його підгодовували, ночував часом, на нашому дворищі. Ну, то таке. А жінка вже застелила вишиту скатерку, посеред столу на таці поклала домашню духм'яну паляницю. Печеного индика, смажених з цибулькою та боровичками карасів підсунула поближче до митрополита, а сироватку та ліверку - до решти челяді. І правильно: начальник повинен гамати найліпші страви, бо він - НАЧАЛЬНИК. А пахолки ще мусять заслужити. Згодні?
А як гості натоптали ковбики, то жінка й питає:
- Думаю, у вас, благородний отче - проблема. Бачу навіть крізь штани з ворсом. Тому ходімте до сусідньої кімнати, А ти, чоловіче,- погомони з гостями.
Те, що витворяла дружина з митрополитом вам знати негоже - це лікарська таємниця.
А от попи взялися за мене всерйоз. Такого нагооворили, що аж волосся дибки встало.
Є така штука - релігійний фанатизм. Це сліпа, фанатична, доведена до крайньої міри відданість релігійним ідеям, нетерпимість до іновірців чи інакомислячих.
Дивився на поведінку священників, слухав, що вони говорять і думав: чи ці люди здорові, чи ні. Акцентуація характерів уражених релігійними забобонами чи вірою людей - страшна штука. Психіатрія визначає чотири типи акцентуації фанатичної психопатії:
Демонстративна (істерична)
• Дистимічна (шизоїдна)
• Збудлива (епілептоїдна)
• Застряюча
І кожна з них базується на сліпій вірі.
Ну, вірить людина в друге пришестя, або непорочне зачаття. Або в інопланетян на чолі нашої влади. Нічого страшного в цьому немає, доки ці ідеї не починають розповсюджуватися як єдино непогрішимі адептами віри. І не просто в мирній бесіді, а з погрозливими вигуками та насильницькими вчинками. А я цього страх як не люблю.
- Вєруєш лі ти в Святую Тройцу, Єго іскупительную жертву, воскрєсєніє Ісуса на трєтій день, второє прішествіє і вєчноє царствіє, син мой? - підступив до мене третій священник, якому нічого не дісталося, дуже голодний та злий.
Що таке доказ догмату через догмат я знаю. Це - переливання пустого в порожнє.
Якби сказав ні, то мене б відіслали до священної книни та авторитету Бога, або взагалі перевели б розмову на мої особисті вади, які потребують негайного виправлення. Самовихваляння власної релігійної течії - теж річ мені дуже знайома і вельми не подобається. Очорнення інших релігій і світоглядів для мене неприпустиме. А залякування та застосування сили - взагалі табу. А от для дорогих гостей - річ звична. Тому вирішив не лаятися з кліриками, а перевести мову в інше русло, більш спокійніше, жартівливе. І чесне.
- Вірую в мою жінку, яка мене любить. Вірую в те, що її хвіст не чортячий, а казковий і приносить в сім’ю щастя та злагоду. Вірую якщо мою собаку влупити ломакою, то вона неодмінно вкусить.
Йой, що тут зчинилося!
- Ісчадіє ада! - це була найбезневинніша фраза на мою адресу.
Я мовчав, з похнюпленою головою вислуховуючи погрози та прокляття. А потім втомився і питаю:
- А чи не возбраняється у вашій церкві пити домашнє вино, зроблене власними руками господаря та ще й освячене в церкві?
- Нєт, канєшно,- одказав буцматий піп і підставив гранчака під мою правицю.
- Ну, тоді давайте всі гуртом обчаркуємося за здравіє митрополита,- одказую, одночасно хлюпаючи цілющу живицю в півдставлену тару. Нікого не зобидив, всім вистачило, оскільки у мене того вина ціла бодня. Правда, не сказав благородним мужам, що це не просте вино, а настояне на цілющих травах. Основний інгредієнт - Amore delirium, Від цієї добавки навіть у євнухів кабаки стають твердими, як дуби, а сназі заздрять навіть молоді кролі. Правда вживати треба кілька крапель, не більше. Та хіба я міг відмовити дорогим гостям? Хай п’ють на здоров’я! Хай відчують слуги Божі, що вони, перш за все - чоловіки, а вже потім віруючі клірики.
Мабуть, жінка щось вчула носом, бо вискочила з кімнати, де лікувала митрополита, як ошпарена. Глянула на бочку з лікарською настійкою і несамохіть перехрестилася. Зазирнула в майже пусту бодню і ще раз перехрестилася.
- Чоловіче, зашепотіла мені на вухо,- випроваджуй гостей. І хутко, бо скоро мандрагора почне діяти. А я в хаті одна жінка. І дуже красива.Ти хоч розумієш, що наробив?
- Вибачайте, гості дорогі, але нас кличуть до себе хворі. Тому мусимо закінчувати ваш візит,- кажу гурту священників, одночасно підштовхуючи їх черевом до вхідних дверей.
Кортеж авто помчав до столиці, а жінка влаштувала мені рознос.
- Ти хоч уявляєш, що зараз робиться в машині, якою святі отці повертаються до Києва? Вони ж там одне одного закохають до смерті!
- Не подумав, дружина дорога. Хотів людям зробити добро, від щирого серця.
- Таке добро вилазить боком. Може бути, що завтра нас потягнуть до суду за диверсію проти святої церкви!
- А що мені лишалося робити, дружино? Доки ти загоювала прищика на сідниці високоповажного гостя, то святі мужі взяли мене в оборот, обізвали єретиком, богохульником, чортовим сім“ям та марновіром. Навіть анафему за гостинність хотіли накласти. І ще дещо...
- Тобто? - спантеличено спитала жінка.
- Сіли вечеряти. А самий товстий гість, пережовуючи кавалок ліверки, каже:
- У твоєй жени хвост как у чьорта. І сама она чєртіца. Ікон в домє нєт, Самі занімаєтєсь шаманством, ісповєдуєтє богопротівниє культи пріроди. Как вас только іщьо зємля носіт, супостатов.
- А інший, поцупивши з тарілки митрополита смаженого карася, додав: “Єслі прямо тут нє прімітє хрістіанство - горєть вам в аду”.
От мені і стало образливо, що тебе - святу людину, яка допомагає хворим, обізвали чортицею та побажали згоріти в пеклі. То я вирішив, аби в людей в головах просвітлішало, а з рота не вилітали усілякі дурниці - дати їм нашої мандрагори.
- А-а-а-а! Он що! Оце так мені віддячили за роботу! Що ж, хай перевірять нечеми на собі заповідь: “Бог - є любов”.
Уранці прийшов заплаканий Онуфрій,
- Що сталося? - питає жінка.
- Позбавили мене сану. Завтра мушу їхати до чоловічого монастиря, відбувати трирічне покарання за гріх.
- А чого так? - грайливо блимнула на Онуфрія дружина, а мені тайкома посміхнулася.
- За те, що привів митрополита лікуватися до вашої хати.
- Так усе ж гаразд! - вигукнула жінка. - Немає прищика! Нічого не свербить. І почервоніння зникло також. То в чому ж річ?
- Подробиць не знаю, але митрополит дібрався до столиці ледь живий. Щось там у машині трапилося між його супроводом. І таке, що й їх позбавили сану та відсилають до самого лютого чоловічого монастиря. На десять років. Кажуть - посадять тільки на хліб та воду. І чого б це?
А ми з дружиною вважаємо, що по ділу, оскільки платити за добро люди мусять добром, а не свинством. Тому тисячу разів подумайте, перш ніж ображати мою жінку чи робити на неї нашепт. Мандрагори у мене вистачить на все Полісся. Будете чемними - отримаєте кілька крапельок, як і треба для лікування. Інакше чекає вас монастирська келія і багаторічне каяття з суворим постом. Це в кращому випадку.
Все, годі теревенити, йдуть колядники. Йду зустрічати дорогих гостей. З любов’ю.
14.05.2021р.
У своїх лікарських практиках використовуємо виключно народні обряди та замовляння, дуже давні, ще дохристиянські. За таке свята інквізиція в середні віки нас би спалила на вогнищах як чаклунів та противників істинної віри. Ще століття тому наклали б анафему та прокляли. Нині трохи легше, поводирі християнських сект та різноманітних вірувань стали освіченішими та толерантнішими: ігуменя місцевого монастиря надсилає недужих монашок, аби ми ними опікувалися, оскільки дипломовані ескулапи за лікування геморою беруть місячну зарплату корчувальника пнів, а за усунення бурчання в животі - річну президентську. А так виходить і дешево, і сердито: монашки здорові, рум'яні, а ми маємо яйця та сало.
А от з Московським патріархатом, чомусь, не склалося. Минулого місяця проїздом у нашому селі Зоряниця був митрополит. Дуже довго їхав на машині зі столиці, аби особисто храм православний відкрити. Може, шпичку хтось з кліриків підклав на сидіння в мерседесі, або колючку отруйну. Це тайна. Але несподівано прищика на ґузні намуляв. І такого болісного, що аж сльози струменіли по бороді. То місцевий піп Онуфрій, після урочистої літургії, порадив до нас звернутися, аби не стало гірше. Під вечір навідалися до нашої господи високі духовні гості:
- Мір вашему дому, раби божьі! - привітався митрополит.
- Здрастуйте, гості дорогі! І вам усілякої благодаті,- одказав ватазі серйозних мужів та запросив до столу. Жінка якраз чепурилася, розчісувала пишного фіолетового хвостика, якого поклала на стола, дерев'яним гребінцем.
- Жінко,- озвався до благовірної,- потім закінчиш. А зараз давай годувати гостей. Жінка управно запхнула хвоста під запаску та чкурнула на кухню. А ошелешені святі отці перехрестилися.
- Ануфрій!- звернувся митрополит до місцевого батюшки. - Ти куда нас прівьол? Здесь бєси живут?
- Та ні. Це місцеві знахури. А на хвіст не зважайте, мабуть рудимент. А копит та рогів немає. Особисто перевірив.
"Це ж коли ти перевірити встиг?" - вигукнув подумки. "Невже роман з жінкою крутить, коли я мандрую пущами у пошуках лікарських трав? А-а-а! Згадав! Ми на Водохрещу з жінкою робимо заплив кілометровий супроти течії. Якраз від верби, де святять воду та споліскуються грішники, до Бобрового затона. Дуже корисно для здоров'я, до речі. Так тоді Онуфрій кинув кропидло, начепив окуляри і встромивши носа мало не в жінчині литки, пильно придивлявся - чи немає в неї копит. І голову їй помацав - чи не ростуть роги. Не серйозний священнослужитель, а дитина якась. Дорослий, а досі в чортовиння вірить. Авторитетно заявляю: немає такого в нашій місцевості. І не було ніколи. Є тільки водяники, чупакабри, русалі, мавки та берегині. Був вовкулака, так його прогнали п'яні мисливці з Києва ще позаторік. Так перелякалася бідолашна тварина, що чкурнула аж під Чорнобиль. А ми ж його підгодовували, ночував часом, на нашому дворищі. Ну, то таке. А жінка вже застелила вишиту скатерку, посеред столу на таці поклала домашню духм'яну паляницю. Печеного индика, смажених з цибулькою та боровичками карасів підсунула поближче до митрополита, а сироватку та ліверку - до решти челяді. І правильно: начальник повинен гамати найліпші страви, бо він - НАЧАЛЬНИК. А пахолки ще мусять заслужити. Згодні?
А як гості натоптали ковбики, то жінка й питає:
- Думаю, у вас, благородний отче - проблема. Бачу навіть крізь штани з ворсом. Тому ходімте до сусідньої кімнати, А ти, чоловіче,- погомони з гостями.
Те, що витворяла дружина з митрополитом вам знати негоже - це лікарська таємниця.
А от попи взялися за мене всерйоз. Такого нагооворили, що аж волосся дибки встало.
Є така штука - релігійний фанатизм. Це сліпа, фанатична, доведена до крайньої міри відданість релігійним ідеям, нетерпимість до іновірців чи інакомислячих.
Дивився на поведінку священників, слухав, що вони говорять і думав: чи ці люди здорові, чи ні. Акцентуація характерів уражених релігійними забобонами чи вірою людей - страшна штука. Психіатрія визначає чотири типи акцентуації фанатичної психопатії:
Демонстративна (істерична)
• Дистимічна (шизоїдна)
• Збудлива (епілептоїдна)
• Застряюча
І кожна з них базується на сліпій вірі.
Ну, вірить людина в друге пришестя, або непорочне зачаття. Або в інопланетян на чолі нашої влади. Нічого страшного в цьому немає, доки ці ідеї не починають розповсюджуватися як єдино непогрішимі адептами віри. І не просто в мирній бесіді, а з погрозливими вигуками та насильницькими вчинками. А я цього страх як не люблю.
- Вєруєш лі ти в Святую Тройцу, Єго іскупительную жертву, воскрєсєніє Ісуса на трєтій день, второє прішествіє і вєчноє царствіє, син мой? - підступив до мене третій священник, якому нічого не дісталося, дуже голодний та злий.
Що таке доказ догмату через догмат я знаю. Це - переливання пустого в порожнє.
Якби сказав ні, то мене б відіслали до священної книни та авторитету Бога, або взагалі перевели б розмову на мої особисті вади, які потребують негайного виправлення. Самовихваляння власної релігійної течії - теж річ мені дуже знайома і вельми не подобається. Очорнення інших релігій і світоглядів для мене неприпустиме. А залякування та застосування сили - взагалі табу. А от для дорогих гостей - річ звична. Тому вирішив не лаятися з кліриками, а перевести мову в інше русло, більш спокійніше, жартівливе. І чесне.
- Вірую в мою жінку, яка мене любить. Вірую в те, що її хвіст не чортячий, а казковий і приносить в сім’ю щастя та злагоду. Вірую якщо мою собаку влупити ломакою, то вона неодмінно вкусить.
Йой, що тут зчинилося!
- Ісчадіє ада! - це була найбезневинніша фраза на мою адресу.
Я мовчав, з похнюпленою головою вислуховуючи погрози та прокляття. А потім втомився і питаю:
- А чи не возбраняється у вашій церкві пити домашнє вино, зроблене власними руками господаря та ще й освячене в церкві?
- Нєт, канєшно,- одказав буцматий піп і підставив гранчака під мою правицю.
- Ну, тоді давайте всі гуртом обчаркуємося за здравіє митрополита,- одказую, одночасно хлюпаючи цілющу живицю в півдставлену тару. Нікого не зобидив, всім вистачило, оскільки у мене того вина ціла бодня. Правда, не сказав благородним мужам, що це не просте вино, а настояне на цілющих травах. Основний інгредієнт - Amore delirium, Від цієї добавки навіть у євнухів кабаки стають твердими, як дуби, а сназі заздрять навіть молоді кролі. Правда вживати треба кілька крапель, не більше. Та хіба я міг відмовити дорогим гостям? Хай п’ють на здоров’я! Хай відчують слуги Божі, що вони, перш за все - чоловіки, а вже потім віруючі клірики.
Мабуть, жінка щось вчула носом, бо вискочила з кімнати, де лікувала митрополита, як ошпарена. Глянула на бочку з лікарською настійкою і несамохіть перехрестилася. Зазирнула в майже пусту бодню і ще раз перехрестилася.
- Чоловіче, зашепотіла мені на вухо,- випроваджуй гостей. І хутко, бо скоро мандрагора почне діяти. А я в хаті одна жінка. І дуже красива.Ти хоч розумієш, що наробив?
- Вибачайте, гості дорогі, але нас кличуть до себе хворі. Тому мусимо закінчувати ваш візит,- кажу гурту священників, одночасно підштовхуючи їх черевом до вхідних дверей.
Кортеж авто помчав до столиці, а жінка влаштувала мені рознос.
- Ти хоч уявляєш, що зараз робиться в машині, якою святі отці повертаються до Києва? Вони ж там одне одного закохають до смерті!
- Не подумав, дружина дорога. Хотів людям зробити добро, від щирого серця.
- Таке добро вилазить боком. Може бути, що завтра нас потягнуть до суду за диверсію проти святої церкви!
- А що мені лишалося робити, дружино? Доки ти загоювала прищика на сідниці високоповажного гостя, то святі мужі взяли мене в оборот, обізвали єретиком, богохульником, чортовим сім“ям та марновіром. Навіть анафему за гостинність хотіли накласти. І ще дещо...
- Тобто? - спантеличено спитала жінка.
- Сіли вечеряти. А самий товстий гість, пережовуючи кавалок ліверки, каже:
- У твоєй жени хвост как у чьорта. І сама она чєртіца. Ікон в домє нєт, Самі занімаєтєсь шаманством, ісповєдуєтє богопротівниє культи пріроди. Как вас только іщьо зємля носіт, супостатов.
- А інший, поцупивши з тарілки митрополита смаженого карася, додав: “Єслі прямо тут нє прімітє хрістіанство - горєть вам в аду”.
От мені і стало образливо, що тебе - святу людину, яка допомагає хворим, обізвали чортицею та побажали згоріти в пеклі. То я вирішив, аби в людей в головах просвітлішало, а з рота не вилітали усілякі дурниці - дати їм нашої мандрагори.
- А-а-а-а! Он що! Оце так мені віддячили за роботу! Що ж, хай перевірять нечеми на собі заповідь: “Бог - є любов”.
Уранці прийшов заплаканий Онуфрій,
- Що сталося? - питає жінка.
- Позбавили мене сану. Завтра мушу їхати до чоловічого монастиря, відбувати трирічне покарання за гріх.
- А чого так? - грайливо блимнула на Онуфрія дружина, а мені тайкома посміхнулася.
- За те, що привів митрополита лікуватися до вашої хати.
- Так усе ж гаразд! - вигукнула жінка. - Немає прищика! Нічого не свербить. І почервоніння зникло також. То в чому ж річ?
- Подробиць не знаю, але митрополит дібрався до столиці ледь живий. Щось там у машині трапилося між його супроводом. І таке, що й їх позбавили сану та відсилають до самого лютого чоловічого монастиря. На десять років. Кажуть - посадять тільки на хліб та воду. І чого б це?
А ми з дружиною вважаємо, що по ділу, оскільки платити за добро люди мусять добром, а не свинством. Тому тисячу разів подумайте, перш ніж ображати мою жінку чи робити на неї нашепт. Мандрагори у мене вистачить на все Полісся. Будете чемними - отримаєте кілька крапельок, як і треба для лікування. Інакше чекає вас монастирська келія і багаторічне каяття з суворим постом. Це в кращому випадку.
Все, годі теревенити, йдуть колядники. Йду зустрічати дорогих гостей. З любов’ю.
14.05.2021р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію