ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Сергій Осока та Наталка Фурса
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сергій Осока та Наталка Фурса
Хто з вас, шановні читачі, не читає Наталку Фурсу та Сергія Осоку? Хто не слідкує за їхньою творчістю? А дарма, бо їхня глибока поезія та проза нині визначають майбутнє української літератури на 21-ше століття. Кажуть, що і моя писанина також, але сумніваюся, оскільки не вистачає глибини, трапляються прикрі граматичні помилки, а теми банальні та зачовгані, аж зуби ниють у читачів. Та й і з римуванням не все гаразд (кози-лози, кров-любов).
Останнім часом, про що не настрочу - ніщо не подобається людям.
Базграю про Бога - лають, кажуть, що віруючим християнам академічна історія та археологічні відкриття ні до чого. За сумніви у постулатах віри - місячний бан у соцмережах отримав. Шкребу про владу - кусають, погрожують загризти живцем за критику Зеленського, мазюкаю про москворотих земляків-пристосуванців - обіцяють придушити в підворітні. І всі неодмінно строчать кляузи в адміністрацію фейсбуку.
Єдина тема, яка не викликала донедавна люті у громади - любовні походеньки попідруки з цицястими весталками.
Сиріч - про любов. Тому сьогодні піду назустріч запитам шановних читачів, не буду дратувати вас своїм кошлатим мудромислієм, а напишу просто і дохідливо про мої діла амурні з кумом та кумою.
Живуть вони навпроти моєї хати, мають двійко поросяток та синка, років двадцяти. Дуже розумного та серйозного. Грунтовно гризе камінь науки у школі, бо в кожному класі проводить по два роки. Щоб краще дійшло. Нині закінчує восьмий, скоро буде випуск.
Одне поросятко у кума нагло здохло, не дотягнувши до Різдва. А жаль, я розраховував розжитися на халяву салом та м'ясом. Не зрослося: доводиться у крамниці купувати ліверну ковбасу. З чого її зараз роблять - невідомо, можливо, з праху, оскільки запах у неї такий, що дохнуть навіть мухи. Але ми трохи відволіклися, оскільки мова піде не про порося, а про кохання. А воно у моїх любих родичів минулого тижня дало тріщину, і таку глибоку і широку, що і я туди мало не впав.
Зайшов до них, а кум їсть гречану кашу зі шкварками, жінка порається біля плити.
- Сідай, Сашко, гукає кум.- Жінко, дай йому ложку.
Відмовлятися від гречки з маслом - гріх непростимий. Самі знаєте. Бо коштує вона нині о-го-го.
Умняв мало не відерного чавуна, облизав ложку, одсапався і кажу:
- Хочу оддячити хазяйці за таку королівську страву.
І давай кумі розповідати вірші власні про кохання та любов.
Я до жаркого жадібний кохання,
Цілющий трунок всотую до дна.
Втішаюся, неначебто востаннє,
А скроні угортає сивина.
Мене до зваби кликати не треба,
Бо звик до цих амурових оков.
І боги схвально дивляться із неба,
Коли ми разом творимо любов.
Тихесенько п'янкі сердечні гами
Воркочемо, мов дикі голуби,
Бо зв'язані кохання ланцюгами
Без привороту і без ворожби.
Твого єства напитися не можу,
Який то рік тривають ці жнива!
Нехай пустим не буде наше ложе,
І ангел нас од світу закрива...
Кума приязно подивилася та замріяно сіла на мої коліна.
- Розкажи ще, Сашко, мені подобається.
І зарум'янилася так, наче дівка на виданні.
Підкрутив вуса і продовжив:
Візьми мої руки, на грудь поклади,
Подібну на хвилі у морі,
Хай теплі долоні - тремтливі плоди
Накриють як сутінки гори.
Де стрімко здіймаються піки хиткі,
Любовним наповнені трунком,
Тривожно-духм’яні весінні квітки
Збиратиму я поцілунком.
Між ними свій подих на мить затаю,
Пірну як на дно океану,
І,щедро даруючи ласку свою,
Розбурхаю ніжно вулкани…
Кумасина правиця м'якою лозою оповила шию, а рожеві вуста наблизился упритул до моїх:
- Хочу ще,- прошепотіла сусідка і замріяно закотила очі під лоба.
Ще так ще, чом би й ні? У мене цього добра валом, а таких удячних слухачів давно вже не було.
Ні, не забуду тієї я ночі,
Як ти у гості до мене прийшла.
Скинь свою блузку! Я тебе хочу!
Впали у трави гарячі тіла.
Руки мої, наче лебедя крила,
Ніжно угортують плечі твої,
Хіть напинає любові вітрила,
Манить мене у далекі краї.
Море розчАхнеться, зойкне від болю,
Тоне в безодні далекий причал,
Вирвався демон огнистий на волю,
І накриває дев’ятий нас вал.
Голосом чайки кигичуть амури,
В морі пожежа сяйниста горить.
Раді ми цій незагнузданій бурі,
Хай шаленіє, нуртує, кипить.
Ні, не забуду тієї я ночі,
Як ти у гості... хотіла прийти,
Я не зганьбив твою цноту дівочу,
То лише сон. Дуже жаль, що не ти.
Кума охнула і втратила свідомість, а кум брязнув ложкою об стола і скреготнув зубиськами.
- Ти шо оце таке сороміцьке розповідаєш? - визвірився на мене Микола.- Клади жінку на ліжко і шуруй з хати!
Обережно одніс її на софу, а кума отямилася, і цап мене знову за шию і жалісливо так пропишала:
- Хочу ще...
Не чекаючи доки кум вхопить до рук рогача - ноги в руки і ходу з хати.
А як поїхав він у відрядження своєю фурою до Польщі, то до мене прийшла кума. Увечері, напахчена і у вишитій сорочці.
Всю ніч розказував їй вірші. Ну, і ще дещо було. Ну то таке, нічого особливого.
- Все життя тебе слухала б і слухала,- воркотіла,- але не можу. Бо чоловік приб'є.
І я її розумію. Нині хіба від благовірного хорошого слова дочекаєшся? Ні. В кращому випадку подякує за сніданок чи вечерю.
Ви колись чули за своє життя, аби чоловік вам розповідав вірші про любов? Ні. В основному "Дай їсти".
А жінки створені для любові. Чи для того аби варити борщі трутням та витирати сопляки дітям?
От тому вони і чутливі до лагідного слова і гарячої любовної лірики.
Минулого тижня виставив любовні вірші на фейсбуці. І що ви думаєте?
Жінки засипали мене подяками та рожевими слониками з крильцями і в публічних коментарях, і в приваті.
А чоловіки згуртувалися і настрочили
кляузу на фейсбук. І мене забанили на цілий рік за те, що розпалюю ворожнечу між чоловіками та жінками.
Так що, дорогі жінки - припиняю писати узагалі, бо від цієї справи одна морока.
А хто хоче послухати наживо моїх любовних віршів - приїздіть у гості. Обіцяю - до ранку очей не зімкнете, а настрій підніметься до небес.
І не забувайте, хоча б вряди-годи, читати твори Сергія Осоки та Наталки Фурси, інакше за буденними справами так і не помітите, що пройшли повз прекрасне. А життя - коротке...
18.05.2021 р.
Останнім часом, про що не настрочу - ніщо не подобається людям.
Базграю про Бога - лають, кажуть, що віруючим християнам академічна історія та археологічні відкриття ні до чого. За сумніви у постулатах віри - місячний бан у соцмережах отримав. Шкребу про владу - кусають, погрожують загризти живцем за критику Зеленського, мазюкаю про москворотих земляків-пристосуванців - обіцяють придушити в підворітні. І всі неодмінно строчать кляузи в адміністрацію фейсбуку.
Єдина тема, яка не викликала донедавна люті у громади - любовні походеньки попідруки з цицястими весталками.
Сиріч - про любов. Тому сьогодні піду назустріч запитам шановних читачів, не буду дратувати вас своїм кошлатим мудромислієм, а напишу просто і дохідливо про мої діла амурні з кумом та кумою.
Живуть вони навпроти моєї хати, мають двійко поросяток та синка, років двадцяти. Дуже розумного та серйозного. Грунтовно гризе камінь науки у школі, бо в кожному класі проводить по два роки. Щоб краще дійшло. Нині закінчує восьмий, скоро буде випуск.
Одне поросятко у кума нагло здохло, не дотягнувши до Різдва. А жаль, я розраховував розжитися на халяву салом та м'ясом. Не зрослося: доводиться у крамниці купувати ліверну ковбасу. З чого її зараз роблять - невідомо, можливо, з праху, оскільки запах у неї такий, що дохнуть навіть мухи. Але ми трохи відволіклися, оскільки мова піде не про порося, а про кохання. А воно у моїх любих родичів минулого тижня дало тріщину, і таку глибоку і широку, що і я туди мало не впав.
Зайшов до них, а кум їсть гречану кашу зі шкварками, жінка порається біля плити.
- Сідай, Сашко, гукає кум.- Жінко, дай йому ложку.
Відмовлятися від гречки з маслом - гріх непростимий. Самі знаєте. Бо коштує вона нині о-го-го.
Умняв мало не відерного чавуна, облизав ложку, одсапався і кажу:
- Хочу оддячити хазяйці за таку королівську страву.
І давай кумі розповідати вірші власні про кохання та любов.
Я до жаркого жадібний кохання,
Цілющий трунок всотую до дна.
Втішаюся, неначебто востаннє,
А скроні угортає сивина.
Мене до зваби кликати не треба,
Бо звик до цих амурових оков.
І боги схвально дивляться із неба,
Коли ми разом творимо любов.
Тихесенько п'янкі сердечні гами
Воркочемо, мов дикі голуби,
Бо зв'язані кохання ланцюгами
Без привороту і без ворожби.
Твого єства напитися не можу,
Який то рік тривають ці жнива!
Нехай пустим не буде наше ложе,
І ангел нас од світу закрива...
Кума приязно подивилася та замріяно сіла на мої коліна.
- Розкажи ще, Сашко, мені подобається.
І зарум'янилася так, наче дівка на виданні.
Підкрутив вуса і продовжив:
Візьми мої руки, на грудь поклади,
Подібну на хвилі у морі,
Хай теплі долоні - тремтливі плоди
Накриють як сутінки гори.
Де стрімко здіймаються піки хиткі,
Любовним наповнені трунком,
Тривожно-духм’яні весінні квітки
Збиратиму я поцілунком.
Між ними свій подих на мить затаю,
Пірну як на дно океану,
І,щедро даруючи ласку свою,
Розбурхаю ніжно вулкани…
Кумасина правиця м'якою лозою оповила шию, а рожеві вуста наблизился упритул до моїх:
- Хочу ще,- прошепотіла сусідка і замріяно закотила очі під лоба.
Ще так ще, чом би й ні? У мене цього добра валом, а таких удячних слухачів давно вже не було.
Ні, не забуду тієї я ночі,
Як ти у гості до мене прийшла.
Скинь свою блузку! Я тебе хочу!
Впали у трави гарячі тіла.
Руки мої, наче лебедя крила,
Ніжно угортують плечі твої,
Хіть напинає любові вітрила,
Манить мене у далекі краї.
Море розчАхнеться, зойкне від болю,
Тоне в безодні далекий причал,
Вирвався демон огнистий на волю,
І накриває дев’ятий нас вал.
Голосом чайки кигичуть амури,
В морі пожежа сяйниста горить.
Раді ми цій незагнузданій бурі,
Хай шаленіє, нуртує, кипить.
Ні, не забуду тієї я ночі,
Як ти у гості... хотіла прийти,
Я не зганьбив твою цноту дівочу,
То лише сон. Дуже жаль, що не ти.
Кума охнула і втратила свідомість, а кум брязнув ложкою об стола і скреготнув зубиськами.
- Ти шо оце таке сороміцьке розповідаєш? - визвірився на мене Микола.- Клади жінку на ліжко і шуруй з хати!
Обережно одніс її на софу, а кума отямилася, і цап мене знову за шию і жалісливо так пропишала:
- Хочу ще...
Не чекаючи доки кум вхопить до рук рогача - ноги в руки і ходу з хати.
А як поїхав він у відрядження своєю фурою до Польщі, то до мене прийшла кума. Увечері, напахчена і у вишитій сорочці.
Всю ніч розказував їй вірші. Ну, і ще дещо було. Ну то таке, нічого особливого.
- Все життя тебе слухала б і слухала,- воркотіла,- але не можу. Бо чоловік приб'є.
І я її розумію. Нині хіба від благовірного хорошого слова дочекаєшся? Ні. В кращому випадку подякує за сніданок чи вечерю.
Ви колись чули за своє життя, аби чоловік вам розповідав вірші про любов? Ні. В основному "Дай їсти".
А жінки створені для любові. Чи для того аби варити борщі трутням та витирати сопляки дітям?
От тому вони і чутливі до лагідного слова і гарячої любовної лірики.
Минулого тижня виставив любовні вірші на фейсбуці. І що ви думаєте?
Жінки засипали мене подяками та рожевими слониками з крильцями і в публічних коментарях, і в приваті.
А чоловіки згуртувалися і настрочили
кляузу на фейсбук. І мене забанили на цілий рік за те, що розпалюю ворожнечу між чоловіками та жінками.
Так що, дорогі жінки - припиняю писати узагалі, бо від цієї справи одна морока.
А хто хоче послухати наживо моїх любовних віршів - приїздіть у гості. Обіцяю - до ранку очей не зімкнете, а настрій підніметься до небес.
І не забувайте, хоча б вряди-годи, читати твори Сергія Осоки та Наталки Фурси, інакше за буденними справами так і не помітите, що пройшли повз прекрасне. А життя - коротке...
18.05.2021 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію