Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже борги йому вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже борги йому вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Сергій Осока та Наталка Фурса
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сергій Осока та Наталка Фурса
Хто з вас, шановні читачі, не читає Наталку Фурсу та Сергія Осоку? Хто не слідкує за їхньою творчістю? А дарма, бо їхня глибока поезія та проза нині визначають майбутнє української літератури на 21-ше століття. Кажуть, що і моя писанина також, але сумніваюся, оскільки не вистачає глибини, трапляються прикрі граматичні помилки, а теми банальні та зачовгані, аж зуби ниють у читачів. Та й і з римуванням не все гаразд (кози-лози, кров-любов).
Останнім часом, про що не настрочу - ніщо не подобається людям.
Базграю про Бога - лають, кажуть, що віруючим християнам академічна історія та археологічні відкриття ні до чого. За сумніви у постулатах віри - місячний бан у соцмережах отримав. Шкребу про владу - кусають, погрожують загризти живцем за критику Зеленського, мазюкаю про москворотих земляків-пристосуванців - обіцяють придушити в підворітні. І всі неодмінно строчать кляузи в адміністрацію фейсбуку.
Єдина тема, яка не викликала донедавна люті у громади - любовні походеньки попідруки з цицястими весталками.
Сиріч - про любов. Тому сьогодні піду назустріч запитам шановних читачів, не буду дратувати вас своїм кошлатим мудромислієм, а напишу просто і дохідливо про мої діла амурні з кумом та кумою.
Живуть вони навпроти моєї хати, мають двійко поросяток та синка, років двадцяти. Дуже розумного та серйозного. Грунтовно гризе камінь науки у школі, бо в кожному класі проводить по два роки. Щоб краще дійшло. Нині закінчує восьмий, скоро буде випуск.
Одне поросятко у кума нагло здохло, не дотягнувши до Різдва. А жаль, я розраховував розжитися на халяву салом та м'ясом. Не зрослося: доводиться у крамниці купувати ліверну ковбасу. З чого її зараз роблять - невідомо, можливо, з праху, оскільки запах у неї такий, що дохнуть навіть мухи. Але ми трохи відволіклися, оскільки мова піде не про порося, а про кохання. А воно у моїх любих родичів минулого тижня дало тріщину, і таку глибоку і широку, що і я туди мало не впав.
Зайшов до них, а кум їсть гречану кашу зі шкварками, жінка порається біля плити.
- Сідай, Сашко, гукає кум.- Жінко, дай йому ложку.
Відмовлятися від гречки з маслом - гріх непростимий. Самі знаєте. Бо коштує вона нині о-го-го.
Умняв мало не відерного чавуна, облизав ложку, одсапався і кажу:
- Хочу оддячити хазяйці за таку королівську страву.
І давай кумі розповідати вірші власні про кохання та любов.
Я до жаркого жадібний кохання,
Цілющий трунок всотую до дна.
Втішаюся, неначебто востаннє,
А скроні угортає сивина.
Мене до зваби кликати не треба,
Бо звик до цих амурових оков.
І боги схвально дивляться із неба,
Коли ми разом творимо любов.
Тихесенько п'янкі сердечні гами
Воркочемо, мов дикі голуби,
Бо зв'язані кохання ланцюгами
Без привороту і без ворожби.
Твого єства напитися не можу,
Який то рік тривають ці жнива!
Нехай пустим не буде наше ложе,
І ангел нас од світу закрива...
Кума приязно подивилася та замріяно сіла на мої коліна.
- Розкажи ще, Сашко, мені подобається.
І зарум'янилася так, наче дівка на виданні.
Підкрутив вуса і продовжив:
Візьми мої руки, на грудь поклади,
Подібну на хвилі у морі,
Хай теплі долоні - тремтливі плоди
Накриють як сутінки гори.
Де стрімко здіймаються піки хиткі,
Любовним наповнені трунком,
Тривожно-духм’яні весінні квітки
Збиратиму я поцілунком.
Між ними свій подих на мить затаю,
Пірну як на дно океану,
І,щедро даруючи ласку свою,
Розбурхаю ніжно вулкани…
Кумасина правиця м'якою лозою оповила шию, а рожеві вуста наблизился упритул до моїх:
- Хочу ще,- прошепотіла сусідка і замріяно закотила очі під лоба.
Ще так ще, чом би й ні? У мене цього добра валом, а таких удячних слухачів давно вже не було.
Ні, не забуду тієї я ночі,
Як ти у гості до мене прийшла.
Скинь свою блузку! Я тебе хочу!
Впали у трави гарячі тіла.
Руки мої, наче лебедя крила,
Ніжно угортують плечі твої,
Хіть напинає любові вітрила,
Манить мене у далекі краї.
Море розчАхнеться, зойкне від болю,
Тоне в безодні далекий причал,
Вирвався демон огнистий на волю,
І накриває дев’ятий нас вал.
Голосом чайки кигичуть амури,
В морі пожежа сяйниста горить.
Раді ми цій незагнузданій бурі,
Хай шаленіє, нуртує, кипить.
Ні, не забуду тієї я ночі,
Як ти у гості... хотіла прийти,
Я не зганьбив твою цноту дівочу,
То лише сон. Дуже жаль, що не ти.
Кума охнула і втратила свідомість, а кум брязнув ложкою об стола і скреготнув зубиськами.
- Ти шо оце таке сороміцьке розповідаєш? - визвірився на мене Микола.- Клади жінку на ліжко і шуруй з хати!
Обережно одніс її на софу, а кума отямилася, і цап мене знову за шию і жалісливо так пропишала:
- Хочу ще...
Не чекаючи доки кум вхопить до рук рогача - ноги в руки і ходу з хати.
А як поїхав він у відрядження своєю фурою до Польщі, то до мене прийшла кума. Увечері, напахчена і у вишитій сорочці.
Всю ніч розказував їй вірші. Ну, і ще дещо було. Ну то таке, нічого особливого.
- Все життя тебе слухала б і слухала,- воркотіла,- але не можу. Бо чоловік приб'є.
І я її розумію. Нині хіба від благовірного хорошого слова дочекаєшся? Ні. В кращому випадку подякує за сніданок чи вечерю.
Ви колись чули за своє життя, аби чоловік вам розповідав вірші про любов? Ні. В основному "Дай їсти".
А жінки створені для любові. Чи для того аби варити борщі трутням та витирати сопляки дітям?
От тому вони і чутливі до лагідного слова і гарячої любовної лірики.
Минулого тижня виставив любовні вірші на фейсбуці. І що ви думаєте?
Жінки засипали мене подяками та рожевими слониками з крильцями і в публічних коментарях, і в приваті.
А чоловіки згуртувалися і настрочили
кляузу на фейсбук. І мене забанили на цілий рік за те, що розпалюю ворожнечу між чоловіками та жінками.
Так що, дорогі жінки - припиняю писати узагалі, бо від цієї справи одна морока.
А хто хоче послухати наживо моїх любовних віршів - приїздіть у гості. Обіцяю - до ранку очей не зімкнете, а настрій підніметься до небес.
І не забувайте, хоча б вряди-годи, читати твори Сергія Осоки та Наталки Фурси, інакше за буденними справами так і не помітите, що пройшли повз прекрасне. А життя - коротке...
18.05.2021 р.
Останнім часом, про що не настрочу - ніщо не подобається людям.
Базграю про Бога - лають, кажуть, що віруючим християнам академічна історія та археологічні відкриття ні до чого. За сумніви у постулатах віри - місячний бан у соцмережах отримав. Шкребу про владу - кусають, погрожують загризти живцем за критику Зеленського, мазюкаю про москворотих земляків-пристосуванців - обіцяють придушити в підворітні. І всі неодмінно строчать кляузи в адміністрацію фейсбуку.
Єдина тема, яка не викликала донедавна люті у громади - любовні походеньки попідруки з цицястими весталками.
Сиріч - про любов. Тому сьогодні піду назустріч запитам шановних читачів, не буду дратувати вас своїм кошлатим мудромислієм, а напишу просто і дохідливо про мої діла амурні з кумом та кумою.
Живуть вони навпроти моєї хати, мають двійко поросяток та синка, років двадцяти. Дуже розумного та серйозного. Грунтовно гризе камінь науки у школі, бо в кожному класі проводить по два роки. Щоб краще дійшло. Нині закінчує восьмий, скоро буде випуск.
Одне поросятко у кума нагло здохло, не дотягнувши до Різдва. А жаль, я розраховував розжитися на халяву салом та м'ясом. Не зрослося: доводиться у крамниці купувати ліверну ковбасу. З чого її зараз роблять - невідомо, можливо, з праху, оскільки запах у неї такий, що дохнуть навіть мухи. Але ми трохи відволіклися, оскільки мова піде не про порося, а про кохання. А воно у моїх любих родичів минулого тижня дало тріщину, і таку глибоку і широку, що і я туди мало не впав.
Зайшов до них, а кум їсть гречану кашу зі шкварками, жінка порається біля плити.
- Сідай, Сашко, гукає кум.- Жінко, дай йому ложку.
Відмовлятися від гречки з маслом - гріх непростимий. Самі знаєте. Бо коштує вона нині о-го-го.
Умняв мало не відерного чавуна, облизав ложку, одсапався і кажу:
- Хочу оддячити хазяйці за таку королівську страву.
І давай кумі розповідати вірші власні про кохання та любов.
Я до жаркого жадібний кохання,
Цілющий трунок всотую до дна.
Втішаюся, неначебто востаннє,
А скроні угортає сивина.
Мене до зваби кликати не треба,
Бо звик до цих амурових оков.
І боги схвально дивляться із неба,
Коли ми разом творимо любов.
Тихесенько п'янкі сердечні гами
Воркочемо, мов дикі голуби,
Бо зв'язані кохання ланцюгами
Без привороту і без ворожби.
Твого єства напитися не можу,
Який то рік тривають ці жнива!
Нехай пустим не буде наше ложе,
І ангел нас од світу закрива...
Кума приязно подивилася та замріяно сіла на мої коліна.
- Розкажи ще, Сашко, мені подобається.
І зарум'янилася так, наче дівка на виданні.
Підкрутив вуса і продовжив:
Візьми мої руки, на грудь поклади,
Подібну на хвилі у морі,
Хай теплі долоні - тремтливі плоди
Накриють як сутінки гори.
Де стрімко здіймаються піки хиткі,
Любовним наповнені трунком,
Тривожно-духм’яні весінні квітки
Збиратиму я поцілунком.
Між ними свій подих на мить затаю,
Пірну як на дно океану,
І,щедро даруючи ласку свою,
Розбурхаю ніжно вулкани…
Кумасина правиця м'якою лозою оповила шию, а рожеві вуста наблизился упритул до моїх:
- Хочу ще,- прошепотіла сусідка і замріяно закотила очі під лоба.
Ще так ще, чом би й ні? У мене цього добра валом, а таких удячних слухачів давно вже не було.
Ні, не забуду тієї я ночі,
Як ти у гості до мене прийшла.
Скинь свою блузку! Я тебе хочу!
Впали у трави гарячі тіла.
Руки мої, наче лебедя крила,
Ніжно угортують плечі твої,
Хіть напинає любові вітрила,
Манить мене у далекі краї.
Море розчАхнеться, зойкне від болю,
Тоне в безодні далекий причал,
Вирвався демон огнистий на волю,
І накриває дев’ятий нас вал.
Голосом чайки кигичуть амури,
В морі пожежа сяйниста горить.
Раді ми цій незагнузданій бурі,
Хай шаленіє, нуртує, кипить.
Ні, не забуду тієї я ночі,
Як ти у гості... хотіла прийти,
Я не зганьбив твою цноту дівочу,
То лише сон. Дуже жаль, що не ти.
Кума охнула і втратила свідомість, а кум брязнув ложкою об стола і скреготнув зубиськами.
- Ти шо оце таке сороміцьке розповідаєш? - визвірився на мене Микола.- Клади жінку на ліжко і шуруй з хати!
Обережно одніс її на софу, а кума отямилася, і цап мене знову за шию і жалісливо так пропишала:
- Хочу ще...
Не чекаючи доки кум вхопить до рук рогача - ноги в руки і ходу з хати.
А як поїхав він у відрядження своєю фурою до Польщі, то до мене прийшла кума. Увечері, напахчена і у вишитій сорочці.
Всю ніч розказував їй вірші. Ну, і ще дещо було. Ну то таке, нічого особливого.
- Все життя тебе слухала б і слухала,- воркотіла,- але не можу. Бо чоловік приб'є.
І я її розумію. Нині хіба від благовірного хорошого слова дочекаєшся? Ні. В кращому випадку подякує за сніданок чи вечерю.
Ви колись чули за своє життя, аби чоловік вам розповідав вірші про любов? Ні. В основному "Дай їсти".
А жінки створені для любові. Чи для того аби варити борщі трутням та витирати сопляки дітям?
От тому вони і чутливі до лагідного слова і гарячої любовної лірики.
Минулого тижня виставив любовні вірші на фейсбуці. І що ви думаєте?
Жінки засипали мене подяками та рожевими слониками з крильцями і в публічних коментарях, і в приваті.
А чоловіки згуртувалися і настрочили
кляузу на фейсбук. І мене забанили на цілий рік за те, що розпалюю ворожнечу між чоловіками та жінками.
Так що, дорогі жінки - припиняю писати узагалі, бо від цієї справи одна морока.
А хто хоче послухати наживо моїх любовних віршів - приїздіть у гості. Обіцяю - до ранку очей не зімкнете, а настрій підніметься до небес.
І не забувайте, хоча б вряди-годи, читати твори Сергія Осоки та Наталки Фурси, інакше за буденними справами так і не помітите, що пройшли повз прекрасне. А життя - коротке...
18.05.2021 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
