Хто з вас, шановні читачі, не читає Наталку Фурсу та Сергія Осоку? Хто не слідкує за їхньою творчістю? А дарма, бо їхня глибока поезія та проза нині визначають майбутнє української літератури на 21-ше століття. Кажуть, що і моя писанина також, але сумніваюся, оскільки не вистачає глибини, трапляються прикрі граматичні помилки, а теми банальні та зачовгані, аж зуби ниють у читачів. Та й і з римуванням не все гаразд (кози-лози, кров-любов).
Останнім часом, про що не настрочу - ніщо не подобається людям.
Базграю про Бога - лають, кажуть, що віруючим християнам академічна історія та археологічні відкриття ні до чого. За сумніви у постулатах віри - місячний бан у соцмережах отримав. Шкребу про владу - кусають, погрожують загризти живцем за критику Зеленського, мазюкаю про москворотих земляків-пристосуванців - обіцяють придушити в підворітні. І всі неодмінно строчать кляузи в адміністрацію фейсбуку.
Єдина тема, яка не викликала донедавна люті у громади - любовні походеньки попідруки з цицястими весталками.
Сиріч - про любов. Тому сьогодні піду назустріч запитам шановних читачів, не буду дратувати вас своїм кошлатим мудромислієм, а напишу просто і дохідливо про мої діла амурні з кумом та кумою.
Живуть вони навпроти моєї хати, мають двійко поросяток та синка, років двадцяти. Дуже розумного та серйозного. Грунтовно гризе камінь науки у школі, бо в кожному класі проводить по два роки. Щоб краще дійшло. Нині закінчує восьмий, скоро буде випуск.
Одне поросятко у кума нагло здохло, не дотягнувши до Різдва. А жаль, я розраховував розжитися на халяву салом та м'ясом. Не зрослося: доводиться у крамниці купувати ліверну ковбасу. З чого її зараз роблять - невідомо, можливо, з праху, оскільки запах у неї такий, що дохнуть навіть мухи. Але ми трохи відволіклися, оскільки мова піде не про порося, а про кохання. А воно у моїх любих родичів минулого тижня дало тріщину, і таку глибоку і широку, що і я туди мало не впав.
Зайшов до них, а кум їсть гречану кашу зі шкварками, жінка порається біля плити.
- Сідай, Сашко, гукає кум.- Жінко, дай йому ложку.
Відмовлятися від гречки з маслом - гріх непростимий. Самі знаєте. Бо коштує вона нині о-го-го.
Умняв мало не відерного чавуна, облизав ложку, одсапався і кажу:
- Хочу оддячити хазяйці за таку королівську страву.
І давай кумі розповідати вірші власні про кохання та любов.

Я до жаркого жадібний кохання,
Цілющий трунок всотую до дна.
Втішаюся, неначебто востаннє,
А скроні угортає сивина.

Мене до зваби кликати не треба,
Бо звик до цих амурових оков.
І боги схвально дивляться із неба,
Коли ми разом творимо любов.

Тихесенько п'янкі сердечні гами
Воркочемо, мов дикі голуби,
Бо зв'язані кохання ланцюгами
Без привороту і без ворожби.

Твого єства напитися не можу,
Який то рік тривають ці жнива!
Нехай пустим не буде наше ложе,
І ангел нас од світу закрива...

Кума приязно подивилася та замріяно сіла на мої коліна.
- Розкажи ще, Сашко, мені подобається.
І зарум'янилася так, наче дівка на виданні.
Підкрутив вуса і продовжив:

Візьми мої руки, на грудь поклади,
Подібну на хвилі у морі,
Хай теплі долоні - тремтливі плоди
Накриють як сутінки гори.

Де стрімко здіймаються піки хиткі,
Любовним наповнені трунком,
Тривожно-духм’яні весінні квітки
Збиратиму я поцілунком.

Між ними свій подих на мить затаю,
Пірну як на дно океану,
І,щедро даруючи ласку свою,
Розбурхаю ніжно вулкани…

Кумасина правиця м'якою лозою оповила шию, а рожеві вуста наблизился упритул до моїх:
- Хочу ще,- прошепотіла сусідка і замріяно закотила очі під лоба.
Ще так ще, чом би й ні? У мене цього добра валом, а таких удячних слухачів давно вже не було.

Ні, не забуду тієї я ночі,
Як ти у гості до мене прийшла.
Скинь свою блузку! Я тебе хочу!
Впали у трави гарячі тіла.

Руки мої, наче лебедя крила,
Ніжно угортують плечі твої,
Хіть напинає любові вітрила,
Манить мене у далекі краї.

Море розчАхнеться, зойкне від болю,
Тоне в безодні далекий причал,
Вирвався демон огнистий на волю,
І накриває дев’ятий нас вал.

Голосом чайки кигичуть амури,
В морі пожежа сяйниста горить.
Раді ми цій незагнузданій бурі,
Хай шаленіє, нуртує, кипить.

Ні, не забуду тієї я ночі,
Як ти у гості... хотіла прийти,
Я не зганьбив твою цноту дівочу,
То лише сон. Дуже жаль, що не ти.

Кума охнула і втратила свідомість, а кум брязнув ложкою об стола і скреготнув зубиськами.
- Ти шо оце таке сороміцьке розповідаєш? - визвірився на мене Микола.- Клади жінку на ліжко і шуруй з хати!
Обережно одніс її на софу, а кума отямилася, і цап мене знову за шию і жалісливо так пропишала:
- Хочу ще...
Не чекаючи доки кум вхопить до рук рогача - ноги в руки і ходу з хати.
А як поїхав він у відрядження своєю фурою до Польщі, то до мене прийшла кума. Увечері, напахчена і у вишитій сорочці.
Всю ніч розказував їй вірші. Ну, і ще дещо було. Ну то таке, нічого особливого.
- Все життя тебе слухала б і слухала,- воркотіла,- але не можу. Бо чоловік приб'є.
І я її розумію. Нині хіба від благовірного хорошого слова дочекаєшся? Ні. В кращому випадку подякує за сніданок чи вечерю.
Ви колись чули за своє життя, аби чоловік вам розповідав вірші про любов? Ні. В основному "Дай їсти".
А жінки створені для любові. Чи для того аби варити борщі трутням та витирати сопляки дітям?
От тому вони і чутливі до лагідного слова і гарячої любовної лірики.
Минулого тижня виставив любовні вірші на фейсбуці. І що ви думаєте?
Жінки засипали мене подяками та рожевими слониками з крильцями і в публічних коментарях, і в приваті.
А чоловіки згуртувалися і настрочили
кляузу на фейсбук. І мене забанили на цілий рік за те, що розпалюю ворожнечу між чоловіками та жінками.
Так що, дорогі жінки - припиняю писати узагалі, бо від цієї справи одна морока.
А хто хоче послухати наживо моїх любовних віршів - приїздіть у гості. Обіцяю - до ранку очей не зімкнете, а настрій підніметься до небес.
І не забувайте, хоча б вряди-годи, читати твори Сергія Осоки та Наталки Фурси, інакше за буденними справами так і не помітите, що пройшли повз прекрасне. А життя - коротке...

18.05.2021 р.