Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Зіньчук (2008) /
Рецензії
Тернистий шлях до щастя
Красуню –смоленьку князівну віщий Олег обирає для Ігоря, аби підкорити Смоленськ та зміцнити владу молодого князя, а те, що відчувають молоді люди одне до одного – кохання чи раше ненависть, чи зможуть вони змиритись зі своєю долею, те покаже тільки час, а поки ж...
Норовлива княжна Светорада звикла підкорювати серця чоловіків. Була вродливою, знала собі ціну, дорогі пишні шати лише підкреслювали її стрункий дівочий стан. Вона звикла, що їй завжди підкорялися і обожнювали, не один багатий славний володар просив її руки у батька Егіля Золото...
Доля молодої княжни не буде легкою, безхмарною, наче безкрає небо над просторами рідного Смоленська. Віщунка напророчила дівчині далеку дорогу, сповнені небезпек мандри, та зрештою тернистий шлях до щастя, а поруч з нею залишатиметься її вірний ринда (так в давнину називали особистого охоронця особи княжого роду), Стемід –лучник...
Для мене особливістю цієї книги стало те, що в процесі читання, читач, ніби, перебуває «всередині» сюжету, завжди у самому центрі всіх подій, «ходить» вулицями древнього Києва чи Смоленська, бачить наче на власні очі, багато оздоблений маєток князя, відчуває чари купальської ночі, коли молоді юнаки та дівчата стрибають через ритуальне вогнище закликаючи слов`янських богів подарувати плодючість Матері Землі, а людям – добрий урожай, достаток, довголіття та сімейне благополуччя.
В долях кожного з персонажів роману йдуть поруч відданість і зрада, благородство і підлість,любов та ненависть.
Думаю, що головний посил першої книги цієї трилогії у тому, що «Якщо хочеш щастя, борись за нього. Життя-це битва. Але не всяка битва вдається з самого початку. Зрештою перемагає той, хто не здається.» [c. 305].
Книга вчить не опускати рук, не втрачати промінчик надії на краще навіть у найскрутніших життєвих обставинах та ситуаціях. Ну а чим закінчаться перепетії на життєвому шляху, читачі дізнаються з наступних книг, адже кожна сторінка дарує насолоду вдумливо проведеного дозвілля, у якому можна почути шелест листя могутнього дуба та плескіт хвиль могутнього Дніпра.
Насамкінець додам, що книга припаде до смаку поціновувачам слов`янської міфології, давніх обрядів, традицій... аж до моторошного жертвоприношення Перунові –Громовержцю. Звісно, було б краще, якби книгу можна було б прочитати рідною українською мовою.
07.06.2021
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тернистий шлях до щастя
Симона Вилар «Светорада Золотая» - Х: «Клуб сімейного дозвілля». – 2009 -576 с.
Історичний роман Сімони Вілар «Светорада Золота» - ідеальний вибір для тих, хто полюбляє читати романи з продовженням. Події відбуваються у IX ст. у Київській Русі, за правління князя Ігоря. Смоленська княжна Светорада справжня золотоволоска, про чию красу складають легенди.
Красуню –смоленьку князівну віщий Олег обирає для Ігоря, аби підкорити Смоленськ та зміцнити владу молодого князя, а те, що відчувають молоді люди одне до одного – кохання чи раше ненависть, чи зможуть вони змиритись зі своєю долею, те покаже тільки час, а поки ж...
Норовлива княжна Светорада звикла підкорювати серця чоловіків. Була вродливою, знала собі ціну, дорогі пишні шати лише підкреслювали її стрункий дівочий стан. Вона звикла, що їй завжди підкорялися і обожнювали, не один багатий славний володар просив її руки у батька Егіля Золото...
Доля молодої княжни не буде легкою, безхмарною, наче безкрає небо над просторами рідного Смоленська. Віщунка напророчила дівчині далеку дорогу, сповнені небезпек мандри, та зрештою тернистий шлях до щастя, а поруч з нею залишатиметься її вірний ринда (так в давнину називали особистого охоронця особи княжого роду), Стемід –лучник...
Для мене особливістю цієї книги стало те, що в процесі читання, читач, ніби, перебуває «всередині» сюжету, завжди у самому центрі всіх подій, «ходить» вулицями древнього Києва чи Смоленська, бачить наче на власні очі, багато оздоблений маєток князя, відчуває чари купальської ночі, коли молоді юнаки та дівчата стрибають через ритуальне вогнище закликаючи слов`янських богів подарувати плодючість Матері Землі, а людям – добрий урожай, достаток, довголіття та сімейне благополуччя.
В долях кожного з персонажів роману йдуть поруч відданість і зрада, благородство і підлість,любов та ненависть.
Думаю, що головний посил першої книги цієї трилогії у тому, що «Якщо хочеш щастя, борись за нього. Життя-це битва. Але не всяка битва вдається з самого початку. Зрештою перемагає той, хто не здається.» [c. 305].
Книга вчить не опускати рук, не втрачати промінчик надії на краще навіть у найскрутніших життєвих обставинах та ситуаціях. Ну а чим закінчаться перепетії на життєвому шляху, читачі дізнаються з наступних книг, адже кожна сторінка дарує насолоду вдумливо проведеного дозвілля, у якому можна почути шелест листя могутнього дуба та плескіт хвиль могутнього Дніпра.
Насамкінець додам, що книга припаде до смаку поціновувачам слов`янської міфології, давніх обрядів, традицій... аж до моторошного жертвоприношення Перунові –Громовержцю. Звісно, було б краще, якби книгу можна було б прочитати рідною українською мовою.
07.06.2021
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
