Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.14
23:49
комусь цікаві теми
глобальні
та космічні
логічні піруети
на фоні чорних дір
хтось
обирає розпач
межуючий із відчаєм
глобальні
та космічні
логічні піруети
на фоні чорних дір
хтось
обирає розпач
межуючий із відчаєм
2026.09.14
13:54
Безсоння випалює розум.
Пустеля, якою йде Ромул.
Побачимо розуму розмах.
Небачена сила і розмір.
Пізнаю глибокі закони
Свідомості без перепони.
Не знають шляхи заборони,
Долаючи всі забобони.
Пустеля, якою йде Ромул.
Побачимо розуму розмах.
Небачена сила і розмір.
Пізнаю глибокі закони
Свідомості без перепони.
Не знають шляхи заборони,
Долаючи всі забобони.
2026.09.14
12:13
Сірий дощик кропить — буде бабі клопіт:
Осінь через тиждень знов зайде в село.
Дід на дворі босий смалить папіросу,
Мокра чорна кішка моститься в відро.
А сусідка Мотря варить юшку вкотре,
І не тільки юшку — ще й густий куліш.
До вдовиці Мотрі в т
Осінь через тиждень знов зайде в село.
Дід на дворі босий смалить папіросу,
Мокра чорна кішка моститься в відро.
А сусідка Мотря варить юшку вкотре,
І не тільки юшку — ще й густий куліш.
До вдовиці Мотрі в т
2026.09.14
09:55
Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)
Каска сяє у сонячній ласці,
на всі боки проміння ллючи;
у тій мідній начищеній касці
ходить милий мій на каланчі.
Він пожежник украй діловитий,
Каска сяє у сонячній ласці,
на всі боки проміння ллючи;
у тій мідній начищеній касці
ходить милий мій на каланчі.
Він пожежник украй діловитий,
2026.09.14
07:16
З-під вій - блакить небесна,
З-під вій - волошок синь, -
З-під вій принада весен
І магія краси.
З-під вій - жаги ознаки
І поклики з-під вій
Роздмухують всілякі
Жариночки надій.
З-під вій - волошок синь, -
З-під вій принада весен
І магія краси.
З-під вій - жаги ознаки
І поклики з-під вій
Роздмухують всілякі
Жариночки надій.
2026.09.13
23:01
Погожа розкрилена днина
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
2026.09.13
22:17
при цім гармидері сучаснім
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
2026.09.13
19:43
Вже вечір жде, як бузьок, на одній нозі.
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
2026.09.13
19:22
Між вікон холодних людиномашин,
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
2026.09.13
19:01
У час луни й штукарства,
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
2026.09.13
17:23
Купає небо хмари кучеряві
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
2026.09.13
13:39
вона королівна
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
2026.09.13
13:29
Розвал відбудеться людини,
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
2026.09.13
08:17
ЦИКЛ "МЕСОПОТАМІЯ" (Додаток ІІ)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
2026.09.13
07:47
Спокійно земля Руська спочивала.
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
2026.09.13
06:46
У природному парку в Японії
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
При случае
Это случилось где-то через полгода после того, как Шломо решил расстаться со мной. Тогда я уже работал охранником в двух фирмах, познакомился с людьми совершенно другого толка, чем мой первый хозяин, и понял, что не он воплощает в себе черты настоящего израильтянина, а является скорее исключением из правил.
Тысячи лиц промелькнули передо мной за это время, не оставив следа в памяти, а он запомнился, кажется, навсегда. Может, потому, что был первым моим работодателем в Израиле?
– Как ты попал ко мне? – спросил Шломо, когда я пришел к нему.
С трудом подбирая ивритские слова, рассказал я хозяину, как почти ежедневно искал работу. Сначала – близкую к моей прошлой редакторской и журналистской деятельности, а потом хоть какую-нибудь. Даже ходил с младшим сыном – студентом музыкальной академии – на бензоколонку... Ничего. И вдруг – работа в типографии. Да это же то, что нужно. Вспомнилось, как, работая в Политиздате Украины, а потом и в журнале, неоднократно приходилось не только бывать на полиграф¬комбинате, но и помогать наборщикам – исправлять ошибки в матрицах. Особенно памятны ночи в типографии перед выпуском книги об Украине на трех языках к приезду президента США Ричарда Никсона. Словом, думалось, особых проблем, кроме, разумеется, языковых, не должно быть.
– Но ведь ты по-настоящему не работал в типографии, – вел свою линию хозяина Шломо.
– Ничего, зато я хороший ученик.
Этого, по-видимому, Шломо не ожидал и тут же перешел к делу. А заключалось это дело в фальцовке продукции, которую хозяин в другой комнатке на допотопном станке печатал вручную. Шломо показал, как выполнять эту нехитрую операцию, и удалился. И я наконец-то приступил к работе, за которую в ту пору он обещал платить по минимуму – пять шекелей в час.
Хозяином Шломо оказался непокладистым. Заглянув как-то в мой закуток, он тут же попросил прекратить работу и спросил:
– Я как тебе показывал?
– Да, но мне удобнее так.
– Делай только так, как я требую.
Я тоже был под стать хозяину и ни за что не соглашался работать по его системе, даже смутно догадываясь, чем это может кончиться. Ну и пусть. Буду искать что-то другое, но с этим самодуром работать не буду. А самодуром Шломо был и во время короткого перерыва. Бывало, заработавшись, я не замечал, что пора отложить работу в сторону и приняться за еду. Но хозяин фиксировал другое. И стоило мне задержаться на каких-то пять-десять минут, как он тут же показывал на часы. Мол, пора приступать к работе. Хоть и видел, когда я начинал перерыв.
И все же не этим запомнился мне Шломо. Были и покруче хозяева, когда уже не о еде шла речь, а о том, без чего просто нельзя в силу естественной необходимости обойтись. Только, бывало, подходишь к туалету, как на весь супермаркет раздается:
– Йоханан, где ты?
Но даже самодуры этого сорта не отложились в памяти. А вот Шломо – да.
В Тубишват у моей учительницы иврита, а точнее – просто наставницы в израильской жизни, Дины Верт, был день рождения. Он тогда совпал с присуждением ей почетного звания “Дорогая Иерусалима”.
В честь “мамы Дины”, как называли за глаза ее многочисленные ученики, я посадил утром небольшую пальму, купил букет цветов и решил присовокупить к нему одну из открыток, которые еще совсем недавно фальцевал у Шломо. Кстати, при первом знакомстве, когда в разговоре я упомянул имя Дины Верт, мой будущий хозяин тут же Прзаметил:
– Что ты!.. Да это же генерал. А муж у нее известный на весь Израиль врач...
Вспомнив все это, перед началом чествования моей учительницы я зашел к Шломо. Не застав его в типографии, поднялся в квартиру и сказал, по какому случаю побеспокоил его.
– Понимаешь, – ответил Шломо, – у меня сейчас нет времени.
Но, видимо, увидев мою растерянность, поспешил добавить:
– Давай как-нибудь потом. При случае...
Не попрощавшись, я навсегда оставил Шломо. И только сидя в зале Театрона, где мэр Иерусалима рассказывал присутствующим о Дине Верт, дружбой с которой дорожили Голда Меир и Моше Даян, чьи воспитанницы сейчас то ли на высоких командных должностях в армии, то ли преуспевают в гражданской жизни, я успокоился: “Слава Б-гу, что не Шломо и ему подобные, а такие люди, как моя наставница, закладывали моральные устои Израиля”.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
При случае
Это случилось где-то через полгода после того, как Шломо решил расстаться со мной. Тогда я уже работал охранником в двух фирмах, познакомился с людьми совершенно другого толка, чем мой первый хозяин, и понял, что не он воплощает в себе черты настоящего израильтянина, а является скорее исключением из правил.
Тысячи лиц промелькнули передо мной за это время, не оставив следа в памяти, а он запомнился, кажется, навсегда. Может, потому, что был первым моим работодателем в Израиле?
– Как ты попал ко мне? – спросил Шломо, когда я пришел к нему.
С трудом подбирая ивритские слова, рассказал я хозяину, как почти ежедневно искал работу. Сначала – близкую к моей прошлой редакторской и журналистской деятельности, а потом хоть какую-нибудь. Даже ходил с младшим сыном – студентом музыкальной академии – на бензоколонку... Ничего. И вдруг – работа в типографии. Да это же то, что нужно. Вспомнилось, как, работая в Политиздате Украины, а потом и в журнале, неоднократно приходилось не только бывать на полиграф¬комбинате, но и помогать наборщикам – исправлять ошибки в матрицах. Особенно памятны ночи в типографии перед выпуском книги об Украине на трех языках к приезду президента США Ричарда Никсона. Словом, думалось, особых проблем, кроме, разумеется, языковых, не должно быть.
– Но ведь ты по-настоящему не работал в типографии, – вел свою линию хозяина Шломо.
– Ничего, зато я хороший ученик.
Этого, по-видимому, Шломо не ожидал и тут же перешел к делу. А заключалось это дело в фальцовке продукции, которую хозяин в другой комнатке на допотопном станке печатал вручную. Шломо показал, как выполнять эту нехитрую операцию, и удалился. И я наконец-то приступил к работе, за которую в ту пору он обещал платить по минимуму – пять шекелей в час.
Хозяином Шломо оказался непокладистым. Заглянув как-то в мой закуток, он тут же попросил прекратить работу и спросил:
– Я как тебе показывал?
– Да, но мне удобнее так.
– Делай только так, как я требую.
Я тоже был под стать хозяину и ни за что не соглашался работать по его системе, даже смутно догадываясь, чем это может кончиться. Ну и пусть. Буду искать что-то другое, но с этим самодуром работать не буду. А самодуром Шломо был и во время короткого перерыва. Бывало, заработавшись, я не замечал, что пора отложить работу в сторону и приняться за еду. Но хозяин фиксировал другое. И стоило мне задержаться на каких-то пять-десять минут, как он тут же показывал на часы. Мол, пора приступать к работе. Хоть и видел, когда я начинал перерыв.
И все же не этим запомнился мне Шломо. Были и покруче хозяева, когда уже не о еде шла речь, а о том, без чего просто нельзя в силу естественной необходимости обойтись. Только, бывало, подходишь к туалету, как на весь супермаркет раздается:
– Йоханан, где ты?
Но даже самодуры этого сорта не отложились в памяти. А вот Шломо – да.
В Тубишват у моей учительницы иврита, а точнее – просто наставницы в израильской жизни, Дины Верт, был день рождения. Он тогда совпал с присуждением ей почетного звания “Дорогая Иерусалима”.
В честь “мамы Дины”, как называли за глаза ее многочисленные ученики, я посадил утром небольшую пальму, купил букет цветов и решил присовокупить к нему одну из открыток, которые еще совсем недавно фальцевал у Шломо. Кстати, при первом знакомстве, когда в разговоре я упомянул имя Дины Верт, мой будущий хозяин тут же Прзаметил:
– Что ты!.. Да это же генерал. А муж у нее известный на весь Израиль врач...
Вспомнив все это, перед началом чествования моей учительницы я зашел к Шломо. Не застав его в типографии, поднялся в квартиру и сказал, по какому случаю побеспокоил его.
– Понимаешь, – ответил Шломо, – у меня сейчас нет времени.
Но, видимо, увидев мою растерянность, поспешил добавить:
– Давай как-нибудь потом. При случае...
Не попрощавшись, я навсегда оставил Шломо. И только сидя в зале Театрона, где мэр Иерусалима рассказывал присутствующим о Дине Верт, дружбой с которой дорожили Голда Меир и Моше Даян, чьи воспитанницы сейчас то ли на высоких командных должностях в армии, то ли преуспевают в гражданской жизни, я успокоился: “Слава Б-гу, что не Шломо и ему подобные, а такие люди, как моя наставница, закладывали моральные устои Израиля”.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
