Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.13
12:25
Я Тобі присвячую бузок,
А собі - відлуння бенефісу,
Купу нескінченну помилок
У своїй старій життєвій книзі.
Я Тобі присвячую жасмин,
Запашну сонату білих дзвонів.
Всесвіту супроти - я один,
А собі - відлуння бенефісу,
Купу нескінченну помилок
У своїй старій життєвій книзі.
Я Тобі присвячую жасмин,
Запашну сонату білих дзвонів.
Всесвіту супроти - я один,
2026.06.13
09:54
Зафарбовує небо глибока пітьма,
І вкриває довкілля нічною габою.
Дивовижна місцевість – зізнайся сама,
Підійшла, щоби я милувався з тобою.
Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомим чужинцем, супругом пізніше.
У дилемі оцій, хай не дуже п
І вкриває довкілля нічною габою.
Дивовижна місцевість – зізнайся сама,
Підійшла, щоби я милувався з тобою.
Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомим чужинцем, супругом пізніше.
У дилемі оцій, хай не дуже п
2026.06.13
07:01
Попід сонцем, понад гаєм
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26
2026.06.12
22:23
Ти прийшов невипадково
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
2026.06.12
20:11
сьогодні графоманія
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
2026.06.12
18:47
Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
2026.06.12
13:39
Розпливається перед очима
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
2026.06.12
12:40
В перлиннім, з бірюзи, бурштиновім намисті,
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
2026.06.12
09:23
Поки до суфіксів і флексій,
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
2026.06.12
07:05
В. Н...
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
2026.06.11
21:50
Не збагнула вона, як побачив я
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
2026.06.11
20:02
В позачассі згадаєш, як тиша вагітніла звуком,
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась - ти стезі тій пливкій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась - ти стезі тій пливкій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі
2026.06.11
17:34
Як чубляться князі поміж собою,
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
2026.06.11
15:56
Коли пора іти до дна
і ти приклав до цього руку,
то це, таки, твоя війна,
що дурням служить за науку.
***
Як не мудруй, усім каюк,
якщо хитрують ренегати...
і ти приклав до цього руку,
то це, таки, твоя війна,
що дурням служить за науку.
***
Як не мудруй, усім каюк,
якщо хитрують ренегати...
2026.06.11
15:44
Я у царстві ялинок бреду.
Заблукав у самотньому борі
І на радість чи то на біду
Відчуваю величність собору.
Я бреду між похилих дерев,
Ніби книг, непрочитаних досі.
Я почую притлумлений рев,
Заблукав у самотньому борі
І на радість чи то на біду
Відчуваю величність собору.
Я бреду між похилих дерев,
Ніби книг, непрочитаних досі.
Я почую притлумлений рев,
2026.06.11
13:22
Щоденність – тиха, непримітно-звична плином.
Але у ній, немов у сутінній кімнаті,
присутні бігом часу виявлені вікна.
Ті, що обличчям до минулого – прозорі.
А щільно вкриті не прожитим - з майбуття.
Злітають звідтіля провіщення всілякі -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Але у ній, немов у сутінній кімнаті,
присутні бігом часу виявлені вікна.
Ті, що обличчям до минулого – прозорі.
А щільно вкриті не прожитим - з майбуття.
Злітають звідтіля провіщення всілякі -
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
При случае
Это случилось где-то через полгода после того, как Шломо решил расстаться со мной. Тогда я уже работал охранником в двух фирмах, познакомился с людьми совершенно другого толка, чем мой первый хозяин, и понял, что не он воплощает в себе черты настоящего израильтянина, а является скорее исключением из правил.
Тысячи лиц промелькнули передо мной за это время, не оставив следа в памяти, а он запомнился, кажется, навсегда. Может, потому, что был первым моим работодателем в Израиле?
– Как ты попал ко мне? – спросил Шломо, когда я пришел к нему.
С трудом подбирая ивритские слова, рассказал я хозяину, как почти ежедневно искал работу. Сначала – близкую к моей прошлой редакторской и журналистской деятельности, а потом хоть какую-нибудь. Даже ходил с младшим сыном – студентом музыкальной академии – на бензоколонку... Ничего. И вдруг – работа в типографии. Да это же то, что нужно. Вспомнилось, как, работая в Политиздате Украины, а потом и в журнале, неоднократно приходилось не только бывать на полиграф¬комбинате, но и помогать наборщикам – исправлять ошибки в матрицах. Особенно памятны ночи в типографии перед выпуском книги об Украине на трех языках к приезду президента США Ричарда Никсона. Словом, думалось, особых проблем, кроме, разумеется, языковых, не должно быть.
– Но ведь ты по-настоящему не работал в типографии, – вел свою линию хозяина Шломо.
– Ничего, зато я хороший ученик.
Этого, по-видимому, Шломо не ожидал и тут же перешел к делу. А заключалось это дело в фальцовке продукции, которую хозяин в другой комнатке на допотопном станке печатал вручную. Шломо показал, как выполнять эту нехитрую операцию, и удалился. И я наконец-то приступил к работе, за которую в ту пору он обещал платить по минимуму – пять шекелей в час.
Хозяином Шломо оказался непокладистым. Заглянув как-то в мой закуток, он тут же попросил прекратить работу и спросил:
– Я как тебе показывал?
– Да, но мне удобнее так.
– Делай только так, как я требую.
Я тоже был под стать хозяину и ни за что не соглашался работать по его системе, даже смутно догадываясь, чем это может кончиться. Ну и пусть. Буду искать что-то другое, но с этим самодуром работать не буду. А самодуром Шломо был и во время короткого перерыва. Бывало, заработавшись, я не замечал, что пора отложить работу в сторону и приняться за еду. Но хозяин фиксировал другое. И стоило мне задержаться на каких-то пять-десять минут, как он тут же показывал на часы. Мол, пора приступать к работе. Хоть и видел, когда я начинал перерыв.
И все же не этим запомнился мне Шломо. Были и покруче хозяева, когда уже не о еде шла речь, а о том, без чего просто нельзя в силу естественной необходимости обойтись. Только, бывало, подходишь к туалету, как на весь супермаркет раздается:
– Йоханан, где ты?
Но даже самодуры этого сорта не отложились в памяти. А вот Шломо – да.
В Тубишват у моей учительницы иврита, а точнее – просто наставницы в израильской жизни, Дины Верт, был день рождения. Он тогда совпал с присуждением ей почетного звания “Дорогая Иерусалима”.
В честь “мамы Дины”, как называли за глаза ее многочисленные ученики, я посадил утром небольшую пальму, купил букет цветов и решил присовокупить к нему одну из открыток, которые еще совсем недавно фальцевал у Шломо. Кстати, при первом знакомстве, когда в разговоре я упомянул имя Дины Верт, мой будущий хозяин тут же Прзаметил:
– Что ты!.. Да это же генерал. А муж у нее известный на весь Израиль врач...
Вспомнив все это, перед началом чествования моей учительницы я зашел к Шломо. Не застав его в типографии, поднялся в квартиру и сказал, по какому случаю побеспокоил его.
– Понимаешь, – ответил Шломо, – у меня сейчас нет времени.
Но, видимо, увидев мою растерянность, поспешил добавить:
– Давай как-нибудь потом. При случае...
Не попрощавшись, я навсегда оставил Шломо. И только сидя в зале Театрона, где мэр Иерусалима рассказывал присутствующим о Дине Верт, дружбой с которой дорожили Голда Меир и Моше Даян, чьи воспитанницы сейчас то ли на высоких командных должностях в армии, то ли преуспевают в гражданской жизни, я успокоился: “Слава Б-гу, что не Шломо и ему подобные, а такие люди, как моя наставница, закладывали моральные устои Израиля”.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
При случае
Это случилось где-то через полгода после того, как Шломо решил расстаться со мной. Тогда я уже работал охранником в двух фирмах, познакомился с людьми совершенно другого толка, чем мой первый хозяин, и понял, что не он воплощает в себе черты настоящего израильтянина, а является скорее исключением из правил.
Тысячи лиц промелькнули передо мной за это время, не оставив следа в памяти, а он запомнился, кажется, навсегда. Может, потому, что был первым моим работодателем в Израиле?
– Как ты попал ко мне? – спросил Шломо, когда я пришел к нему.
С трудом подбирая ивритские слова, рассказал я хозяину, как почти ежедневно искал работу. Сначала – близкую к моей прошлой редакторской и журналистской деятельности, а потом хоть какую-нибудь. Даже ходил с младшим сыном – студентом музыкальной академии – на бензоколонку... Ничего. И вдруг – работа в типографии. Да это же то, что нужно. Вспомнилось, как, работая в Политиздате Украины, а потом и в журнале, неоднократно приходилось не только бывать на полиграф¬комбинате, но и помогать наборщикам – исправлять ошибки в матрицах. Особенно памятны ночи в типографии перед выпуском книги об Украине на трех языках к приезду президента США Ричарда Никсона. Словом, думалось, особых проблем, кроме, разумеется, языковых, не должно быть.
– Но ведь ты по-настоящему не работал в типографии, – вел свою линию хозяина Шломо.
– Ничего, зато я хороший ученик.
Этого, по-видимому, Шломо не ожидал и тут же перешел к делу. А заключалось это дело в фальцовке продукции, которую хозяин в другой комнатке на допотопном станке печатал вручную. Шломо показал, как выполнять эту нехитрую операцию, и удалился. И я наконец-то приступил к работе, за которую в ту пору он обещал платить по минимуму – пять шекелей в час.
Хозяином Шломо оказался непокладистым. Заглянув как-то в мой закуток, он тут же попросил прекратить работу и спросил:
– Я как тебе показывал?
– Да, но мне удобнее так.
– Делай только так, как я требую.
Я тоже был под стать хозяину и ни за что не соглашался работать по его системе, даже смутно догадываясь, чем это может кончиться. Ну и пусть. Буду искать что-то другое, но с этим самодуром работать не буду. А самодуром Шломо был и во время короткого перерыва. Бывало, заработавшись, я не замечал, что пора отложить работу в сторону и приняться за еду. Но хозяин фиксировал другое. И стоило мне задержаться на каких-то пять-десять минут, как он тут же показывал на часы. Мол, пора приступать к работе. Хоть и видел, когда я начинал перерыв.
И все же не этим запомнился мне Шломо. Были и покруче хозяева, когда уже не о еде шла речь, а о том, без чего просто нельзя в силу естественной необходимости обойтись. Только, бывало, подходишь к туалету, как на весь супермаркет раздается:
– Йоханан, где ты?
Но даже самодуры этого сорта не отложились в памяти. А вот Шломо – да.
В Тубишват у моей учительницы иврита, а точнее – просто наставницы в израильской жизни, Дины Верт, был день рождения. Он тогда совпал с присуждением ей почетного звания “Дорогая Иерусалима”.
В честь “мамы Дины”, как называли за глаза ее многочисленные ученики, я посадил утром небольшую пальму, купил букет цветов и решил присовокупить к нему одну из открыток, которые еще совсем недавно фальцевал у Шломо. Кстати, при первом знакомстве, когда в разговоре я упомянул имя Дины Верт, мой будущий хозяин тут же Прзаметил:
– Что ты!.. Да это же генерал. А муж у нее известный на весь Израиль врач...
Вспомнив все это, перед началом чествования моей учительницы я зашел к Шломо. Не застав его в типографии, поднялся в квартиру и сказал, по какому случаю побеспокоил его.
– Понимаешь, – ответил Шломо, – у меня сейчас нет времени.
Но, видимо, увидев мою растерянность, поспешил добавить:
– Давай как-нибудь потом. При случае...
Не попрощавшись, я навсегда оставил Шломо. И только сидя в зале Театрона, где мэр Иерусалима рассказывал присутствующим о Дине Верт, дружбой с которой дорожили Голда Меир и Моше Даян, чьи воспитанницы сейчас то ли на высоких командных должностях в армии, то ли преуспевают в гражданской жизни, я успокоился: “Слава Б-гу, что не Шломо и ему подобные, а такие люди, как моя наставница, закладывали моральные устои Израиля”.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
