Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.31
22:18
Одна — світанок, інша — захід.
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Одна — коріння, інша — пагін.
Одна — це заводь, інша — струм.
Одна не всидить в холодочку —
така вертлява, як в’юнок.
А інша — в тихому садочку
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Одна — коріння, інша — пагін.
Одна — це заводь, інша — струм.
Одна не всидить в холодочку —
така вертлява, як в’юнок.
А інша — в тихому садочку
2026.07.31
15:19
між химерних споруд
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
2026.07.31
14:44
Від садка на околиці Вишнівця
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
2026.07.31
13:33
Попереду мороз і вічна мерзлота,
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
2026.07.31
07:47
Це було надлюб’язно, подумати про мене, отут
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
2026.07.31
06:05
Коли ви вправно клавіші торкали, -
Стихав навколо гомін балачок
І сам рояль у танцювальній залі
Готовий був пуститися в
танок.
І радістю світилася естрада
Від кількості мелодій і тонів,
А я в кутку стояв і слухав радо
Стихав навколо гомін балачок
І сам рояль у танцювальній залі
Готовий був пуститися в
танок.
І радістю світилася естрада
Від кількості мелодій і тонів,
А я в кутку стояв і слухав радо
2026.07.31
05:55
до 120-ліття від дня народження Олени Теліги)
…Остання ніч перед вічністю. Камера смертників № 34 у підвалах київського гестапо на Короленка. Лютий 1942 року.
За кілька годин до розстрілу в Бабиному Ярі поетка Олена Теліга та її чоловік Михайло опиня
2026.07.30
16:11
У 2026 р. творчий спадок Сергія Губерначука продовжує жити, зокрема світ побачили нові музичні сингли на його вірші на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured), публікуються коментарі та цикли його поезій на літературних рес
2026.07.30
16:11
Іде війна. Україна вся кров’ю стікає,
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
2026.07.30
15:51
Розквітла мамина герань
На спорожнілім підвіконні.
Лише розплющив очі сонні -
Одразу фініш сподівань.
Ходою днів моїх сумних
Ніколи не загою рану.
Мого дитинства запах пряний
На спорожнілім підвіконні.
Лише розплющив очі сонні -
Одразу фініш сподівань.
Ходою днів моїх сумних
Ніколи не загою рану.
Мого дитинства запах пряний
2026.07.30
14:39
Помилки ще не пробачені,
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
2026.07.30
13:20
Наче перший Адам підбираєш назви
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.
І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.
І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п
2026.07.30
12:54
Забрів у юність, у провулок тихий,
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причаїлось лихо
В обіймах споконвічної краси.
Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причаїлось лихо
В обіймах споконвічної краси.
Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
2026.07.30
06:50
В. К. Осиповій
За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
2026.07.30
06:41
Фінальний акорд розлуки
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Шість полонезів для фортепіано, ор. 17 (Полонез № 3 фа мінор)
«Жозефіна ступала бруківкою Лємберга так, наче кожен її крок відгукувався Adagio в його змученій душі. Баронеса з очима
2026.07.29
21:57
Серед зими, як горобці поснули,
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
2025.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тата Рівна /
Інша поезія
шлях поета
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
шлях поета
ти вимучуєш тексти ніби народжуєш мертвих людей
вони оживають коли ти уже не маєш на це надії
ти не віриш у безкорисливість жодних ідей
як і у справжність нарощених вій
вуст набряклих затиснених у обценьки фатуму — індивідуальних його аспектів та точок зору
на цій планеті насправді не так багато справжнього —
небо
море
теплі херсонські помідори
голос совісті
голосіння моменту
ледь чутні схлипування з вікон та сцен —
театральні історії —
це реальність яка суща
це реальність яка щем
ти народжуєш мертвих дітей допиваючи за кожним безкінечну заїжджену каву (насправді сухе вино)
і —
щоб не знати майбутнього
виїдаєш ущент всю кавову гущу
автанділ не приїде — батько твоїх віршів
закутий довіку в тигровій шкурі
врешті у кожного діалогу свій довгий курний шлях
який часто веде не туди
ти народжуєш мертвих і оживляєш їх
за допомогою живої води
хто ж залишиться управляти часом? хто прийде сюди по тобі—
в пустельну тишу вицвілу пастель?
чи мертвонароджені зомбі-діти які виходять зі скель
додаючи сарказму і почуттів знебарвленим снам
які йменують бутністю й сьогоденням
ти втрачаєш зв‘язок зі світом котрий виштовхує самий лише смог
автанділ не приїде — ти приречена на монолог
безкінечний холодний нудний пустий як дзбан
за добою нова доба за добою нова доба
і ніяких змін
і ніяких нових тем
і щоночі одне й те саме вар’єте
у твоїй голові
до світанку до перших відблисків
сонцекрику
порожнеча твоя відчутна та многолика
дотикова пальпуєма — хочеш бинтуй чи ріж
ось і ніж
вони оживають коли ти уже не маєш на це надії
але чи потрібні думки твої комусь іще?
ця реальність сценічна дія
ця реальність сценічний щем
«Ось ти читаєш про Лая й слабого на очі Фієста, Скіллу, Медею, —
хіба це не потвори самі?…»*
«Вже не спіткаєш кентаврів отут, ні горгон або гарпій: Тхне бо людиною скрізь кожна сторінка у нас.»*
де — земляки твої — хто твій Квінтіліан, хто Сенека, хто сьогодні батько Лукана, хто твій Анней Меллу? —
хто руку протягне рятуючи із тенет?
грузнеш піски затягують не на жарт
божого дару вага позбавляє сил
ти вимучуєш тексти ніби народжуєш мертвих людей —
час викопує їх із могил —
бо не час ще для небуття бо живіші живих
за гріхи чи за подвиги — та найясніші з картин
того світу який за вікном і вирує й тече
сипле пилом й ніколи тобі не підставить плече
даючи тільки пустопорожню якусь маячню
і обличчя мов маски кабукі щокожному дню
і суцільну суцільну суцільну брехню
ти поет що поетом був та поетом став
іспокон поет бо природа твоя від бога
ти поет про якого поети не скажуть нічого
ти народжуєш мертвих для власних театрів й вистав
і вони оживають ступають на курні дороги
на путі без красивих пейзажів й гучної мети —
шлях поета для того щоб йти
і нести
і оголяти хрести
і тягнути свого власного хреста до останнього вдиху
— як дано — як скарб або лихо
і коли знесилено ляжеш у світанковій тиші
очі тобі закриють вірші
*Цитати із Марціала у перекладі В.Державіна
05.08.2021
вони оживають коли ти уже не маєш на це надії
ти не віриш у безкорисливість жодних ідей
як і у справжність нарощених вій
вуст набряклих затиснених у обценьки фатуму — індивідуальних його аспектів та точок зору
на цій планеті насправді не так багато справжнього —
небо
море
теплі херсонські помідори
голос совісті
голосіння моменту
ледь чутні схлипування з вікон та сцен —
театральні історії —
це реальність яка суща
це реальність яка щем
ти народжуєш мертвих дітей допиваючи за кожним безкінечну заїжджену каву (насправді сухе вино)
і —
щоб не знати майбутнього
виїдаєш ущент всю кавову гущу
автанділ не приїде — батько твоїх віршів
закутий довіку в тигровій шкурі
врешті у кожного діалогу свій довгий курний шлях
який часто веде не туди
ти народжуєш мертвих і оживляєш їх
за допомогою живої води
хто ж залишиться управляти часом? хто прийде сюди по тобі—
в пустельну тишу вицвілу пастель?
чи мертвонароджені зомбі-діти які виходять зі скель
додаючи сарказму і почуттів знебарвленим снам
які йменують бутністю й сьогоденням
ти втрачаєш зв‘язок зі світом котрий виштовхує самий лише смог
автанділ не приїде — ти приречена на монолог
безкінечний холодний нудний пустий як дзбан
за добою нова доба за добою нова доба
і ніяких змін
і ніяких нових тем
і щоночі одне й те саме вар’єте
у твоїй голові
до світанку до перших відблисків
сонцекрику
порожнеча твоя відчутна та многолика
дотикова пальпуєма — хочеш бинтуй чи ріж
ось і ніж
вони оживають коли ти уже не маєш на це надії
але чи потрібні думки твої комусь іще?
ця реальність сценічна дія
ця реальність сценічний щем
«Ось ти читаєш про Лая й слабого на очі Фієста, Скіллу, Медею, —
хіба це не потвори самі?…»*
«Вже не спіткаєш кентаврів отут, ні горгон або гарпій: Тхне бо людиною скрізь кожна сторінка у нас.»*
де — земляки твої — хто твій Квінтіліан, хто Сенека, хто сьогодні батько Лукана, хто твій Анней Меллу? —
хто руку протягне рятуючи із тенет?
грузнеш піски затягують не на жарт
божого дару вага позбавляє сил
ти вимучуєш тексти ніби народжуєш мертвих людей —
час викопує їх із могил —
бо не час ще для небуття бо живіші живих
за гріхи чи за подвиги — та найясніші з картин
того світу який за вікном і вирує й тече
сипле пилом й ніколи тобі не підставить плече
даючи тільки пустопорожню якусь маячню
і обличчя мов маски кабукі щокожному дню
і суцільну суцільну суцільну брехню
ти поет що поетом був та поетом став
іспокон поет бо природа твоя від бога
ти поет про якого поети не скажуть нічого
ти народжуєш мертвих для власних театрів й вистав
і вони оживають ступають на курні дороги
на путі без красивих пейзажів й гучної мети —
шлях поета для того щоб йти
і нести
і оголяти хрести
і тягнути свого власного хреста до останнього вдиху
— як дано — як скарб або лихо
і коли знесилено ляжеш у світанковій тиші
очі тобі закриють вірші
*Цитати із Марціала у перекладі В.Державіна
05.08.2021
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"монолог Єви перед виходом з Раю (Рефлексія абсурду із філософського циклу «Одинадцятий четвер»"
• Перейти на сторінку •
"***"
• Перейти на сторінку •
"***"
Про публікацію
