Вони ночами йшли через пустелю,
Віслюк, дві постаті і на руках Дитя.
Здавалось, що не буде вороття
До тихого, спокійного життя,
А вічно буде ніч, пісок і скелі.

Як підіймалось сонце, то вони
Ховались у печери й порожнини.
Дитя вкладали на шматок ряднини,
І діставали воду і хлібину,
І снідали присівши до стіни.

Коли ж нарешті буде узбережжя?
Куди веде їх ангела рука?
Марія спить- маленька і струнка.
І Йосип гладить по загривку віслюка,
Вдивляючись в пропечене безмежжя.

Позаду Ірод, горе, Віфлеєм,
Попереду піском покриті гори,
Бескрайнє небо- чисте і прозоре,
І життєдайний Ніл- широкий, наче море,
Весь вкритий солнцем, начебто вогнем.

Димілося роскладене багаття.
І втома сходила з ласкавого лиця.
Надією сповнялися серця.
Їх ангел вів до самого кінця-
Батьків до вічності, а Сина до розп'яття.