
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.12
22:29
Чи можна зробити
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
2025.10.12
19:37
А ось і стіл… дубовий стіл
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
2025.10.12
19:20
Усміхнися, осене сльотава,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом усміхнеться ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом усміхнеться ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
2025.10.12
14:52
Були часи, як за Прутом гармати гриміли,
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
2025.10.12
12:11
…ти, власне, хто? Ти хто такий
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
2025.10.11
22:57
Серед сльоз, серед крові й розрухи,
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
2025.10.11
22:10
Так не хочеться,
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
2025.10.11
20:45
Дешево Матвій Тебе купив
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
2025.10.11
17:55
Першу людину створив Бог,
і цією людиною була жінка,
яка природно, можливо від Бога,
народила сина ( ребро Адама тут ні до чого).
Згодом поміж батьком і сином
виникла суперечка.
Син став анти Богом,
тобто Сатаною.
Між ними і досі іде війна.
2025.10.11
15:50
дивні дні найшли нас
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
2025.10.11
14:55
Кажуть, як прийде Месія,
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
2025.10.11
14:36
На омріяній перерві
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
2025.10.11
12:36
Не кожна жінка має вміння
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
2025.10.11
00:09
Я стою під дощем, і мене обпікають потоки.
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
2025.10.10
21:23
Отже, 9 жовтня Шведська академія оголосила ім‘я лавреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Володарем цієї найпрестижнішої нагороди «за переконливу та пророчу творчість, що серед апокаліптичного терору підтверджує силу мистецтва", став 71-річний
2025.10.10
19:21
Плаксивий Жовтень… що тут вдієш?
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Левицька /
Поеми
БЕРЕГ СПОДІВАННЯ — четвертий вінок (корона сонетів — " СВІТОЧ ДУШІ")
БЕРЕГ СПОДІВАННЯ
І (lV)
Мені без тебе у печалі жити,
І рахувати смутку дні нудні.
В душі, немов земля зійшла з орбіти,
Жахлива тінь мурени на стіні.
Кому б дощем савану напоїти,
Пустельні диво-квіти запашні?
Аби не порпались думок терміти,
Залоскотавши тишу в глибині.
Та блисне ранок у віконну раму,
І вирушить зажура у турне,
І розішле проміння телеграми,
Негоди люті вітер задмухне.
Вбираю я двовірші в епіграми,
Плету думок рожеве макраме.
ІІ (IV)
Плету думок рожеве макраме
Із анапестів, дактилів, хореїв.
Оспівую невтішне і ясне.
Ти на кіфарі вигравай, Орфею!
Змасти оливою життя пісне.
Бог сотворив мелодії лілею,
Зійшло над храмом сонце чепурне,
Летить жар-птиця мрією моєю
І обпікає небозвід вогнем.
А, може, хмар свинцеві моноліти
Заполонили небеса дощем?
Хотілося б палати, а не тліти –
Намокнула під зливою ущент.
Хіба ж нуди́тись хочу, дивний світе?
ІІІ (IV)
Хіба ж нуди́тись хочу, дивний світе?
Лампадки гніт ще поки не зітлів.
Стараюся й не можу зрозуміти,
Чому Господь в мені осиротів?
Спішу кудись, не бачу розоцвіту,
Живу не зовсім так, як Бог велів.
Слабка, нестримна, вперта, гордовита –
Калюжі так далеко до морів.
Лише в любові чиста, мов криниця.
Не вип’єш келих, зразу не збагнеш.
Будь обережним, можна в ній втопиться,
Бо у воді і згубне й чарівне.
Іскриться білим золотом водиця,
Та чи снага зажуру омине?
ІV (IV)
Та чи снага зажуру омине?
Коли кричить етер про горе люте.
На прикордонній варті кулемет
Обороняє кровію здобуде.
Чуми війна до скону смертю тхне,
Керують вуликом не бджоли – трутень.
Вразливу плоть спотворює стилет.
В дугу козацьку волю не зігнути!
Родючу землю топчуть вороги –
Тризубом їм не вдасться володіти.
Здіймаються над світом корогви,
Хоч Бог мовчить... мовчить, де правду діти.
Та істина у ватрі не згорить!
Не всі горять глибинні манускрипти.
V (IV)
Не всі горять глибинні манускрипти.
Повстануть скоро пращури з могил!
Щоб українську гідність захистити,
Відваги вдосталь і звитяжних крил!
Нам – небо мирне, ворогу – граніти,
Не перетворять соняхи на пил.
Не буде під ногами світ жахтіти,
Згорить війна у череві горнил!
Не буде коси рвати сива мати –
Хто сіє горе – сам і смерть пожне.
Горітимуть у пеклі супостати,
Ми скинемо в багно гранатомет.
Вже годі голосити і мовчати!
Обличчя амнезій – не осяйне.
VІ (IV)
Обличчя амнезій – не осяйне,
Не легко жити у мані ілюзій.
Залляти очі темним Каберне.
Коли ж гордіїв ми розв’яжем вузол?
Ніхто, крім нас, мару не прожене.
Встань із колін, в болото серце вгрузло,
І подивися в небо мовчазне –
Несе надію нам у дзьобі бусол.
В країні зникне смерч лише тоді,
Коли підуть у засвіти бандити.
Щебечуть пташенята у гнізді...
І людям, болем, снайпером не вбитим,
Непритаманно скніти у біді –
Властиво нам радіти і тужити.
VІІ (IV)
Властиво нам радіти і тужити,
В простому зріти видатний талант.
Змінити долю лихами зужиту
Не зможе жоден балакун-гарант.
Достатньо дьогтю в бочку меду влито –
В огранюванні сяє діамант.
Позбудься лінощів ти цілковито,
І напиши добірний фоліант.
А хочеш вкрасти – відрубай правицю!
Й ніхто каміння в спину не жбурне.
Стікає по душі сосни живиця,
Торкає струни почуття земне,
Романси сняться вишні білолицій.
Будь щирим – і ніхто не дорікне.
VІІІ (IV)
Будь щирим – і ніхто не дорікне,
Свободу зримо здобувай у берцях.
Сліпому ні до чого те пенсне.
Голублять очі, відчуває серце –
На смак гірке, на дотики масне.
В душі відрада струменить на денці.
Грибним дощем (не бійся – не засне),
Сонатою виблискує у скерцо.
Пробач незрячому й собі прости –
Минуле уляглося за туманом.
У розкоші сріблястої роси
Кущі півоній палахтять багряно.
У гущі сливи чутно голоси –
Симфонія велична збудить ранок.
ІX (IV)
Симфонія велична збудить ранок,
Світило скине зоряну вуаль
В молочно-абрикосовий серпанок,
І зашумить столична магістраль.
Щемливо, біля станції, так само,
У переході гратиме скрипаль.
Дрібні хтось гроші з гаманця дістане,
А я сипну печалі у футляр.
Снують на тротуарах перехожі,
Тримаються за праці ремесло.
А ті, що на павичок дуже схожі,
Не їздять у метро, а – на авто.
Несуть у жменях сонця дні погожі –
Не скнітиму, хай світиться житло.
X (IV)
Не скнітиму, хай світиться житло
Північним сяйвом запашних конвалій,
Щоб горе в благодать переросло,
У дивне царство і добро реалій.
Життя не затупилось чересло*,
Вином ігристим пінилось в бокалі.
Щоб всім щасливо на землі жилось,
Христос кровиці випив із Граалю.
Нехай квітує проліском в лісах,
Виблискує, маніжиться фонтаном.
І буйним вітром не зриває "дах".
Квітчатими свічами у каштанах,
Весною дихає у затишних садах,
Наповниться духмяним майораном.
______________
Чересло* – гострий елемент плуга
XІ (IV)
Наповниться духмяним майораном
У кожній галузиночці сухій.
Хай скрапує у керамічний дзбанок,
Немов кришталь, березовий напій.
Хвалу возносять Господу органи,
Веде овець вівчар на водопій.
Хай сіється зерном небесна манна
В стодольні засіки людських надій.
А чи воскреснем з пороху в фіналі,
Як Біблія пророчить? Боже, чом
Не можемо злетіти в сині далі,
Розкривши крила степовим орлом?
Хоча реалії недосконалі –
Запахне ладаном і джерелом.
ХІІ (IV)
Запахне ладаном і джерелом,
Заб’ється в грудях пульсом динамічним.
Творити мир спроможні загалом,
Думки прекрасні запускать у вічність.
Озимі жати місячним серпом
І кланятися лайнерам зустрічним.
Воліє величі маленький гном,
Та білим світом править Бог стоїчно.
Хіба ж насправді ми таки раби –
Безвольні, грішні, діти неслухняні,
Що припадаєм серцем до журби,
Бо загубили в кропиві панами
І звикли до лозини шелюги*?
Усмішка мила полікує рани.
______________
Шелюга* – верба
ХІІІ (IV)
Усмішка мила полікує рани –
Добро у світі не перевелось.
З води й роси ми зіткані вітрами,
Любов Господня повінню ось-ось
Заполонить каплички, церкви, храми
(Вже на причастя поспішає хтось!)
Сльозами віри перед образами,
Щоб каятися більш не довелось.
Очиститься душі світлиця чиста,
Вдихне повітря свіжого, немов
Збере калину, зілля на Пречисту.
І не зів’яне золота любов –
Засяє враз кораловим намистом.
Між нами веремії не було.
ХІV (IV)
Між нами веремії не було
І суперечок з небом особливих.
Лиш сатана крамолою колов,
Шпильками в серце у холодну зливу.
Чорнильним горем даль заволокло,
Настало темно, сутінки жахливі.
Та прояснилось, безліч нам щедрот
Дарує небо, щоб були щасливі.
Та чи врятує світ ота краса?
Перецвіте – і в полі не скосити.
Поезія злітає в небеса,
Аби любові райдугу творити.
Бо без надії й Бог не воскресав!
Мені без тебе у печалі жити.
Магістрал (ІV)
Мені без тебе у печалі жити,
Плету думок рожеве макраме.
Хіба ж нуди́тись хочу, дивний світе,
Та чи снага зажуру омине?
Не всі горять глибинні манускрипти.
Обличчя амнезій – не осяйне.
Властиво нам радіти і тужити,
Будь щирим – і ніхто не дорікне.
Гучна симфонія розбудить ранок.
Не скнітиму, хай світиться житло,
Наповниться духмяним майораном,
Запахне ладаном і джерелом.
Усмішка мила полікує рани –
Між нами веремії не було.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
БЕРЕГ СПОДІВАННЯ — четвертий вінок (корона сонетів — " СВІТОЧ ДУШІ")
"Живи мій дух, надіє золота,
Як доведеться взятися за зброю –
В щасливі дні хай пам'ять поверта...
Так будемо боротися з журбою –
Коханням жити, хоч і смерть вита!
О, кожна мить наповнена тобою."
(Ярослав Чорногуз)
ЧЕТВЕРТИЙ ВІНОК
БЕРЕГ СПОДІВАННЯ
І (lV)
Мені без тебе у печалі жити,
І рахувати смутку дні нудні.
В душі, немов земля зійшла з орбіти,
Жахлива тінь мурени на стіні.
Кому б дощем савану напоїти,
Пустельні диво-квіти запашні?
Аби не порпались думок терміти,
Залоскотавши тишу в глибині.
Та блисне ранок у віконну раму,
І вирушить зажура у турне,
І розішле проміння телеграми,
Негоди люті вітер задмухне.
Вбираю я двовірші в епіграми,
Плету думок рожеве макраме.
ІІ (IV)
Плету думок рожеве макраме
Із анапестів, дактилів, хореїв.
Оспівую невтішне і ясне.
Ти на кіфарі вигравай, Орфею!
Змасти оливою життя пісне.
Бог сотворив мелодії лілею,
Зійшло над храмом сонце чепурне,
Летить жар-птиця мрією моєю
І обпікає небозвід вогнем.
А, може, хмар свинцеві моноліти
Заполонили небеса дощем?
Хотілося б палати, а не тліти –
Намокнула під зливою ущент.
Хіба ж нуди́тись хочу, дивний світе?
ІІІ (IV)
Хіба ж нуди́тись хочу, дивний світе?
Лампадки гніт ще поки не зітлів.
Стараюся й не можу зрозуміти,
Чому Господь в мені осиротів?
Спішу кудись, не бачу розоцвіту,
Живу не зовсім так, як Бог велів.
Слабка, нестримна, вперта, гордовита –
Калюжі так далеко до морів.
Лише в любові чиста, мов криниця.
Не вип’єш келих, зразу не збагнеш.
Будь обережним, можна в ній втопиться,
Бо у воді і згубне й чарівне.
Іскриться білим золотом водиця,
Та чи снага зажуру омине?
ІV (IV)
Та чи снага зажуру омине?
Коли кричить етер про горе люте.
На прикордонній варті кулемет
Обороняє кровію здобуде.
Чуми війна до скону смертю тхне,
Керують вуликом не бджоли – трутень.
Вразливу плоть спотворює стилет.
В дугу козацьку волю не зігнути!
Родючу землю топчуть вороги –
Тризубом їм не вдасться володіти.
Здіймаються над світом корогви,
Хоч Бог мовчить... мовчить, де правду діти.
Та істина у ватрі не згорить!
Не всі горять глибинні манускрипти.
V (IV)
Не всі горять глибинні манускрипти.
Повстануть скоро пращури з могил!
Щоб українську гідність захистити,
Відваги вдосталь і звитяжних крил!
Нам – небо мирне, ворогу – граніти,
Не перетворять соняхи на пил.
Не буде під ногами світ жахтіти,
Згорить війна у череві горнил!
Не буде коси рвати сива мати –
Хто сіє горе – сам і смерть пожне.
Горітимуть у пеклі супостати,
Ми скинемо в багно гранатомет.
Вже годі голосити і мовчати!
Обличчя амнезій – не осяйне.
VІ (IV)
Обличчя амнезій – не осяйне,
Не легко жити у мані ілюзій.
Залляти очі темним Каберне.
Коли ж гордіїв ми розв’яжем вузол?
Ніхто, крім нас, мару не прожене.
Встань із колін, в болото серце вгрузло,
І подивися в небо мовчазне –
Несе надію нам у дзьобі бусол.
В країні зникне смерч лише тоді,
Коли підуть у засвіти бандити.
Щебечуть пташенята у гнізді...
І людям, болем, снайпером не вбитим,
Непритаманно скніти у біді –
Властиво нам радіти і тужити.
VІІ (IV)
Властиво нам радіти і тужити,
В простому зріти видатний талант.
Змінити долю лихами зужиту
Не зможе жоден балакун-гарант.
Достатньо дьогтю в бочку меду влито –
В огранюванні сяє діамант.
Позбудься лінощів ти цілковито,
І напиши добірний фоліант.
А хочеш вкрасти – відрубай правицю!
Й ніхто каміння в спину не жбурне.
Стікає по душі сосни живиця,
Торкає струни почуття земне,
Романси сняться вишні білолицій.
Будь щирим – і ніхто не дорікне.
VІІІ (IV)
Будь щирим – і ніхто не дорікне,
Свободу зримо здобувай у берцях.
Сліпому ні до чого те пенсне.
Голублять очі, відчуває серце –
На смак гірке, на дотики масне.
В душі відрада струменить на денці.
Грибним дощем (не бійся – не засне),
Сонатою виблискує у скерцо.
Пробач незрячому й собі прости –
Минуле уляглося за туманом.
У розкоші сріблястої роси
Кущі півоній палахтять багряно.
У гущі сливи чутно голоси –
Симфонія велична збудить ранок.
ІX (IV)
Симфонія велична збудить ранок,
Світило скине зоряну вуаль
В молочно-абрикосовий серпанок,
І зашумить столична магістраль.
Щемливо, біля станції, так само,
У переході гратиме скрипаль.
Дрібні хтось гроші з гаманця дістане,
А я сипну печалі у футляр.
Снують на тротуарах перехожі,
Тримаються за праці ремесло.
А ті, що на павичок дуже схожі,
Не їздять у метро, а – на авто.
Несуть у жменях сонця дні погожі –
Не скнітиму, хай світиться житло.
X (IV)
Не скнітиму, хай світиться житло
Північним сяйвом запашних конвалій,
Щоб горе в благодать переросло,
У дивне царство і добро реалій.
Життя не затупилось чересло*,
Вином ігристим пінилось в бокалі.
Щоб всім щасливо на землі жилось,
Христос кровиці випив із Граалю.
Нехай квітує проліском в лісах,
Виблискує, маніжиться фонтаном.
І буйним вітром не зриває "дах".
Квітчатими свічами у каштанах,
Весною дихає у затишних садах,
Наповниться духмяним майораном.
______________
Чересло* – гострий елемент плуга
XІ (IV)
Наповниться духмяним майораном
У кожній галузиночці сухій.
Хай скрапує у керамічний дзбанок,
Немов кришталь, березовий напій.
Хвалу возносять Господу органи,
Веде овець вівчар на водопій.
Хай сіється зерном небесна манна
В стодольні засіки людських надій.
А чи воскреснем з пороху в фіналі,
Як Біблія пророчить? Боже, чом
Не можемо злетіти в сині далі,
Розкривши крила степовим орлом?
Хоча реалії недосконалі –
Запахне ладаном і джерелом.
ХІІ (IV)
Запахне ладаном і джерелом,
Заб’ється в грудях пульсом динамічним.
Творити мир спроможні загалом,
Думки прекрасні запускать у вічність.
Озимі жати місячним серпом
І кланятися лайнерам зустрічним.
Воліє величі маленький гном,
Та білим світом править Бог стоїчно.
Хіба ж насправді ми таки раби –
Безвольні, грішні, діти неслухняні,
Що припадаєм серцем до журби,
Бо загубили в кропиві панами
І звикли до лозини шелюги*?
Усмішка мила полікує рани.
______________
Шелюга* – верба
ХІІІ (IV)
Усмішка мила полікує рани –
Добро у світі не перевелось.
З води й роси ми зіткані вітрами,
Любов Господня повінню ось-ось
Заполонить каплички, церкви, храми
(Вже на причастя поспішає хтось!)
Сльозами віри перед образами,
Щоб каятися більш не довелось.
Очиститься душі світлиця чиста,
Вдихне повітря свіжого, немов
Збере калину, зілля на Пречисту.
І не зів’яне золота любов –
Засяє враз кораловим намистом.
Між нами веремії не було.
ХІV (IV)
Між нами веремії не було
І суперечок з небом особливих.
Лиш сатана крамолою колов,
Шпильками в серце у холодну зливу.
Чорнильним горем даль заволокло,
Настало темно, сутінки жахливі.
Та прояснилось, безліч нам щедрот
Дарує небо, щоб були щасливі.
Та чи врятує світ ота краса?
Перецвіте – і в полі не скосити.
Поезія злітає в небеса,
Аби любові райдугу творити.
Бо без надії й Бог не воскресав!
Мені без тебе у печалі жити.
Магістрал (ІV)
Мені без тебе у печалі жити,
Плету думок рожеве макраме.
Хіба ж нуди́тись хочу, дивний світе,
Та чи снага зажуру омине?
Не всі горять глибинні манускрипти.
Обличчя амнезій – не осяйне.
Властиво нам радіти і тужити,
Будь щирим – і ніхто не дорікне.
Гучна симфонія розбудить ранок.
Не скнітиму, хай світиться житло,
Наповниться духмяним майораном,
Запахне ладаном і джерелом.
Усмішка мила полікує рани –
Між нами веремії не було.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"СОН - п'ятий вінок — (корона сонетів — "СВІТОЧ ДУШІ")"
• Перейти на сторінку •
"ЯБЛУКО СПОКУСИ - третій вінок ( корона сонетів — " СВІТОЧ ДУШІ))"
• Перейти на сторінку •
"ЯБЛУКО СПОКУСИ - третій вінок ( корона сонетів — " СВІТОЧ ДУШІ))"
Про публікацію