ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
2024.03.17
06:49
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
2024.03.17
05:49
Темно-сині ночі,
Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
2020.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Поеми
НАТХНЕННИЙ — восьмий вінок корони сонетів — "СВІТОЧ ДУШІ"
ВОСЬМИЙ ВІНОК
НАТХНЕННИЙ
І (VIII)
Ніч розсипала зорі оксамитні,
Чумацький шлях вершками замутнів.
Заснув сосновий ліс, і чолобитні
Б’є в хащі наодинці темна тінь.
Ні шелесту... лиш віти сумовиті
Гойдають безгоміння сновидінь.
Мені немає з ким поговорити –
На різних паралелях – Ян та Інь.
Знекровлена і виснажена болем –
Всю висмоктав із мене кров упир.
Не слухається тіла серце кволе,
Та підіймаюся наперекір,
Поглянути крізь шибку на простори –
Стелив серпанок теплий кашемір.
ІІ (VIII)
Стелив серпанок теплий кашемір
З овечих врун і ланячого пуху.
Накликав зливу, начебто факір,
Наллявши у бокали медовухи.
Жупан розшитий, шапка набакир.
З’явилася рожева завірюха.
Засипала магнолією двір –
Вишнева віхола ніяк не вщухне.
На землю падає з рясних дерев,
Як хуртовина у морознім лютім.
Кружляє білопінна акварель
В скуйовдженій вітрами каламуті,
Немов син Лади і Сварога – Лель –
Перебирав легітко струни лютні.
ІІІ (VIII)
Перебирав легітко струни лютні –
Невимушено, ледь торкався нот.
Скидали абрикоси білі сукні,
І вибивала хляпавка* фокстрот.
Була колись у веснах незабутніх,
В гаю незаплямованих чеснот.
І спогадів рясних сонети чуйні –
Гербарієм складала у блокнот,
Щоб пам’ятати кожну мить пастельну.
Багато в безмір кануло відтіль,
Як заснувало павутиння стелю,
І на поличці змучився Шекспір.
Заповнювала повінню пустелю,
І скрапували вірші на папір.
______________
Хляпавка* – злива
ІV (VIII)
І скрапували вірші на папір –
Сирі, дивакуваті, недолугі,
І пижмові й солодкі, мов зефір,
Мережані з любові, болю, туги.
Дитинні – джерелом з високих гір,
І колоритні, райдужні – папуги.
На споді серця – голубий сапфір
Виблискував. Скидала я кольчугу.
Абстрагувавшись від турбот усіх,
На самоті, у непроглядній тиші,
Не чула гомінливих голосів,
Бо в душу падали сльозами вірші.
Писала лірику, щоб світ прозрів,
Курсивом дивного пера графіті.
V (VIII)
Курсивом дивного пера графіті
Я нотувала образи чудні
У чорно-білій, сонячній палітрі
Зі спогадів, що зріли у мені.
І комашню у кроповім суцвітті
Й, розшиті гладдю, мамині пісні.
Напудрені слова напівзабуті –
Правдиві, болісні, такі земні.
Стрічки у строфи заплітала – сині,
І гаптувала з дієслів узір.
Сюрпризи долі – весни журавлині,
Й скорботний шлях полуди і зневір.
Плекала ясен-світ у конюшині
Вітіювато, гойно, вір-не-вір.
VІ (VIII)
Вітіювато, гойно, вір-не-вір,
Свою назовні душу вивертала.
То вів мене на плаху конвоїр,
То душогуб підпалював кресалом.
З тортурних мук народжувався вірш,
У ньому помирала й воскресала,
І сподівалася дістатись зір,
Заволодіти публікою залу.
Та втамувати тремор рук тремких
Не кожному вдається у софіті.
(Вдих, видих, вдих і знов глибокий вдих).
Те скам’яніле серце відігріти
Спроможна лірика зі сліз живих.
В натхненні оживали розмаїтім.
VІІ (VIII)
В натхненні оживали розмаїтім
Вінки сонетів, соняхи поем.
Мої казкові, фантастичні квіти
Пахтіли м’ятою і чебрецем.
Мені садити, а комусь – топтати,
(Були й такі, що плюндрували ще.
Не всім смакують хорові кантати,
Не викликає оперета щем.)
А дехто говорив мені відверто
І накидався, наче лютий звір:
"Не марнослов, читай лише безсмертних.
Микола Гоголь – й той спалив свій твір!"
Та пензлем малювала на мольберті
Зворушливі слова і строф клавір.
VІІІ (VIII)
Зворушливі слова і строф клавір.
Тепер ніхто не дейкатиме* всує,
Що я пишу не те, як бузувір,
І одягаю на Пегаса збрую.
Напружую думки і кволий зір.
Та хто курчат у березні рахує?
Не укладала з дідьком договір,
А Бога прославляла – алілуя.
Ішла з відкритим серцем до людей,
І книги мріяла надрукувати.
Відроджувала заново Помпей,
Заповнювала інтернетні чати.
Лірична пісня – молоком з грудей,
Хоч тиша теж спроможна зазвучати.
______________
Дейкати* – говорити
ІX (VIII)
Хоч тиша теж спроможна зазвучати,
Коли у серці – оркестровий альт.
Ті вірші вранішні, як потерчата,
Не загрібала під глухий асфальт.
Та не цуралась їх звучань на шпальтах,
Бо то моя душа, крихкий базальт.
Худенькі ніжки, кволі рученята,
А у очах – небесний зорепад.
Та телефон замовкнув, ані звуку.
Навіщо ж перед образом боживсь?
Леліють сутінки печальну муку
І захід сонця, мов багряний диск.
Нестерпно, милий, зносити розлуку.
Жаданий, ще зіграй мені на біс.
X (VIII)
Жаданий, ще зіграй мені на біс
І розбуди зненацька тишу в спальні.
Не завше в радість – одіозний гість,
Який з’являється вночі брутально
Позичити сушений барбарис,
Бо він готує плов для себе й пані.
Романтики ще не перевелись,
І ті, що грають гами на баяні.
Настроює оркестри камертон,
Тож вдар по білим клавішам завзято.
Що, не вібрує?... Тільки дощ чарльстон
Вицокує на сходах коло хати.
Не танцювала вічність вальс-бостон.
Скинь камінь з шиї і залізні лати.
XІ (VIII)
Скинь камінь з шиї і залізні лати –
Обручка сильно тисне на руці,
Та не бажаєш ти її знімати.
Замок зламавсь – не викинеш ключі.
А чи були у вас приємні дати?
Чужому я печу пісні млинці –
Судилося старого доглядати
І плакати в подушку уночі.
Та, що поробиш? Взяв би батько різку
І надавав би добре, а не зливсь,
Коли складала доля у валізку
Ману життя. А сонцезлотом – снить*.
Не пізно віднайти свою доріжку,
Пшеницею у серці колосись.
______________
Снити* – мріяти
ХІІ (VIII)
Пшеницею у серці колосись,
Зростай тендітним золотим зернятком.
Ще поки є любов, натхнення, хист –
Не пізно розпочати все спочатку.
Змивають весни баговиння гидь
І ніжаться на сонці кошенятком.
А ми з тобою, рідний, вочевидь,
Знесли всі наші світлі голуб’ятні.
Незлагода руїнами, а нам
Не кинути і страшно розпочати
На попелищі збудувати храм.
Хоча на серці від журби заплата,
Та я тебе нікому не віддам –
Цнотлива, недоторкана, строката.
ХІІІ (VIII)
Цнотлива, недоторкана, строката,
Наївної такої не знайдеш.
Мене б на тихій гойдалці гойдати
І пестити в долонях. Любий, де ж
Мої гаї? Там тільки вітру мантра,
Химерне місце повітря́них веж.
Ми відкладаємо життя на завтра.
До берега надій чи допливеш?
В грозу і зливу, хуртовину сніжну
Із дерева спаде останній лист.
Мій ніжний, веселковий, дивовижний,
Дивися, щоб на бал не забаривсь.
Там легкокрила, голуба, звитяжна
Злітала мрія в неосяжну вись.
ХІV (VIII)
Злітала мрія в неосяжну вись,
Минаючи кордони, океани,
Долаючи тяжіння (міцно віть
Тримає плід.) А мрія нездоланна!
Від тиранії дум важких звільнись,
Материки знаходять Магеллани.
Їх не засліпить сніг і сонця блиск,
І виверження кратера вулкана.
Без мрії – порожнеча, мерзлота
Пригнічує в душі думки блакитні.
Зі сходу суне чорна хмара – та
Припинить Бог страждання, війни, злидні.
І кане безнадія в болота.
Ніч розсипала зорі оксамитні.
Магістрал (VIII)
Ніч розсипала зорі оксамитні,
Стелив серпанок теплий кашемір,
Перебирав легітко струни лютні,
І скрапували вірші на папір.
Курсивом дивного пера графіті
Вітіювато, гойно, вір-не-вір,
В натхненні оживали розмаїтім
Зворушливі слова і строф клавір.
Хоч тиша теж спроможна зазвучати,
Жаданий, ще зіграй мені на біс!
Скинь камінь з шиї і залізні лати,
Пшеницею у серці колосись.
Цнотлива, недоторкана, строката –
Злітала мрія в неосяжну вись.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
НАТХНЕННИЙ — восьмий вінок корони сонетів — "СВІТОЧ ДУШІ"
"впиваюся поезії водою,
Вона – ясне життя мого живло,
Тече по венах кровію гінкою,
Аби єство наснагою жило."
(Ярослав Чорногуз)
ВОСЬМИЙ ВІНОК
НАТХНЕННИЙ
І (VIII)
Ніч розсипала зорі оксамитні,
Чумацький шлях вершками замутнів.
Заснув сосновий ліс, і чолобитні
Б’є в хащі наодинці темна тінь.
Ні шелесту... лиш віти сумовиті
Гойдають безгоміння сновидінь.
Мені немає з ким поговорити –
На різних паралелях – Ян та Інь.
Знекровлена і виснажена болем –
Всю висмоктав із мене кров упир.
Не слухається тіла серце кволе,
Та підіймаюся наперекір,
Поглянути крізь шибку на простори –
Стелив серпанок теплий кашемір.
ІІ (VIII)
Стелив серпанок теплий кашемір
З овечих врун і ланячого пуху.
Накликав зливу, начебто факір,
Наллявши у бокали медовухи.
Жупан розшитий, шапка набакир.
З’явилася рожева завірюха.
Засипала магнолією двір –
Вишнева віхола ніяк не вщухне.
На землю падає з рясних дерев,
Як хуртовина у морознім лютім.
Кружляє білопінна акварель
В скуйовдженій вітрами каламуті,
Немов син Лади і Сварога – Лель –
Перебирав легітко струни лютні.
ІІІ (VIII)
Перебирав легітко струни лютні –
Невимушено, ледь торкався нот.
Скидали абрикоси білі сукні,
І вибивала хляпавка* фокстрот.
Була колись у веснах незабутніх,
В гаю незаплямованих чеснот.
І спогадів рясних сонети чуйні –
Гербарієм складала у блокнот,
Щоб пам’ятати кожну мить пастельну.
Багато в безмір кануло відтіль,
Як заснувало павутиння стелю,
І на поличці змучився Шекспір.
Заповнювала повінню пустелю,
І скрапували вірші на папір.
______________
Хляпавка* – злива
ІV (VIII)
І скрапували вірші на папір –
Сирі, дивакуваті, недолугі,
І пижмові й солодкі, мов зефір,
Мережані з любові, болю, туги.
Дитинні – джерелом з високих гір,
І колоритні, райдужні – папуги.
На споді серця – голубий сапфір
Виблискував. Скидала я кольчугу.
Абстрагувавшись від турбот усіх,
На самоті, у непроглядній тиші,
Не чула гомінливих голосів,
Бо в душу падали сльозами вірші.
Писала лірику, щоб світ прозрів,
Курсивом дивного пера графіті.
V (VIII)
Курсивом дивного пера графіті
Я нотувала образи чудні
У чорно-білій, сонячній палітрі
Зі спогадів, що зріли у мені.
І комашню у кроповім суцвітті
Й, розшиті гладдю, мамині пісні.
Напудрені слова напівзабуті –
Правдиві, болісні, такі земні.
Стрічки у строфи заплітала – сині,
І гаптувала з дієслів узір.
Сюрпризи долі – весни журавлині,
Й скорботний шлях полуди і зневір.
Плекала ясен-світ у конюшині
Вітіювато, гойно, вір-не-вір.
VІ (VIII)
Вітіювато, гойно, вір-не-вір,
Свою назовні душу вивертала.
То вів мене на плаху конвоїр,
То душогуб підпалював кресалом.
З тортурних мук народжувався вірш,
У ньому помирала й воскресала,
І сподівалася дістатись зір,
Заволодіти публікою залу.
Та втамувати тремор рук тремких
Не кожному вдається у софіті.
(Вдих, видих, вдих і знов глибокий вдих).
Те скам’яніле серце відігріти
Спроможна лірика зі сліз живих.
В натхненні оживали розмаїтім.
VІІ (VIII)
В натхненні оживали розмаїтім
Вінки сонетів, соняхи поем.
Мої казкові, фантастичні квіти
Пахтіли м’ятою і чебрецем.
Мені садити, а комусь – топтати,
(Були й такі, що плюндрували ще.
Не всім смакують хорові кантати,
Не викликає оперета щем.)
А дехто говорив мені відверто
І накидався, наче лютий звір:
"Не марнослов, читай лише безсмертних.
Микола Гоголь – й той спалив свій твір!"
Та пензлем малювала на мольберті
Зворушливі слова і строф клавір.
VІІІ (VIII)
Зворушливі слова і строф клавір.
Тепер ніхто не дейкатиме* всує,
Що я пишу не те, як бузувір,
І одягаю на Пегаса збрую.
Напружую думки і кволий зір.
Та хто курчат у березні рахує?
Не укладала з дідьком договір,
А Бога прославляла – алілуя.
Ішла з відкритим серцем до людей,
І книги мріяла надрукувати.
Відроджувала заново Помпей,
Заповнювала інтернетні чати.
Лірична пісня – молоком з грудей,
Хоч тиша теж спроможна зазвучати.
______________
Дейкати* – говорити
ІX (VIII)
Хоч тиша теж спроможна зазвучати,
Коли у серці – оркестровий альт.
Ті вірші вранішні, як потерчата,
Не загрібала під глухий асфальт.
Та не цуралась їх звучань на шпальтах,
Бо то моя душа, крихкий базальт.
Худенькі ніжки, кволі рученята,
А у очах – небесний зорепад.
Та телефон замовкнув, ані звуку.
Навіщо ж перед образом боживсь?
Леліють сутінки печальну муку
І захід сонця, мов багряний диск.
Нестерпно, милий, зносити розлуку.
Жаданий, ще зіграй мені на біс.
X (VIII)
Жаданий, ще зіграй мені на біс
І розбуди зненацька тишу в спальні.
Не завше в радість – одіозний гість,
Який з’являється вночі брутально
Позичити сушений барбарис,
Бо він готує плов для себе й пані.
Романтики ще не перевелись,
І ті, що грають гами на баяні.
Настроює оркестри камертон,
Тож вдар по білим клавішам завзято.
Що, не вібрує?... Тільки дощ чарльстон
Вицокує на сходах коло хати.
Не танцювала вічність вальс-бостон.
Скинь камінь з шиї і залізні лати.
XІ (VIII)
Скинь камінь з шиї і залізні лати –
Обручка сильно тисне на руці,
Та не бажаєш ти її знімати.
Замок зламавсь – не викинеш ключі.
А чи були у вас приємні дати?
Чужому я печу пісні млинці –
Судилося старого доглядати
І плакати в подушку уночі.
Та, що поробиш? Взяв би батько різку
І надавав би добре, а не зливсь,
Коли складала доля у валізку
Ману життя. А сонцезлотом – снить*.
Не пізно віднайти свою доріжку,
Пшеницею у серці колосись.
______________
Снити* – мріяти
ХІІ (VIII)
Пшеницею у серці колосись,
Зростай тендітним золотим зернятком.
Ще поки є любов, натхнення, хист –
Не пізно розпочати все спочатку.
Змивають весни баговиння гидь
І ніжаться на сонці кошенятком.
А ми з тобою, рідний, вочевидь,
Знесли всі наші світлі голуб’ятні.
Незлагода руїнами, а нам
Не кинути і страшно розпочати
На попелищі збудувати храм.
Хоча на серці від журби заплата,
Та я тебе нікому не віддам –
Цнотлива, недоторкана, строката.
ХІІІ (VIII)
Цнотлива, недоторкана, строката,
Наївної такої не знайдеш.
Мене б на тихій гойдалці гойдати
І пестити в долонях. Любий, де ж
Мої гаї? Там тільки вітру мантра,
Химерне місце повітря́них веж.
Ми відкладаємо життя на завтра.
До берега надій чи допливеш?
В грозу і зливу, хуртовину сніжну
Із дерева спаде останній лист.
Мій ніжний, веселковий, дивовижний,
Дивися, щоб на бал не забаривсь.
Там легкокрила, голуба, звитяжна
Злітала мрія в неосяжну вись.
ХІV (VIII)
Злітала мрія в неосяжну вись,
Минаючи кордони, океани,
Долаючи тяжіння (міцно віть
Тримає плід.) А мрія нездоланна!
Від тиранії дум важких звільнись,
Материки знаходять Магеллани.
Їх не засліпить сніг і сонця блиск,
І виверження кратера вулкана.
Без мрії – порожнеча, мерзлота
Пригнічує в душі думки блакитні.
Зі сходу суне чорна хмара – та
Припинить Бог страждання, війни, злидні.
І кане безнадія в болота.
Ніч розсипала зорі оксамитні.
Магістрал (VIII)
Ніч розсипала зорі оксамитні,
Стелив серпанок теплий кашемір,
Перебирав легітко струни лютні,
І скрапували вірші на папір.
Курсивом дивного пера графіті
Вітіювато, гойно, вір-не-вір,
В натхненні оживали розмаїтім
Зворушливі слова і строф клавір.
Хоч тиша теж спроможна зазвучати,
Жаданий, ще зіграй мені на біс!
Скинь камінь з шиї і залізні лати,
Пшеницею у серці колосись.
Цнотлива, недоторкана, строката –
Злітала мрія в неосяжну вись.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Нетлінний"
• Перейти на сторінку •
"ВИПРОБОВУВАННЯ ЖИТТЯМ — сьомий вінок корони сонетів — СВІТОЧ ДУШІ"
• Перейти на сторінку •
"ВИПРОБОВУВАННЯ ЖИТТЯМ — сьомий вінок корони сонетів — СВІТОЧ ДУШІ"
Про публікацію