ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2022.01.27 05:19
Під хмаркою ластівок щебет,
А луками – запах п’янкий, –
І дотики квітів та стебел
Приємно лоскочуть боки.
Обдмухує жваво обличчя
Мінливий завжди вітерець
І шепче щомить таємничо
У вуха повзучий чебрець.

Микола Дудар
2022.01.27 00:03
А ось і хліб пшеничний Божий хліб
Болить молюсь цілую плачу
Мале дитя як свірка наче німб
І як снопи на полі наче…

Мій крик мій біль і стогін долі шлях -
Не міф, не міт… о-о треба вміти
Коса і серп чи неба вільний птах

Іван Потьомкін
2022.01.26 19:56
Світлій пам’яті
Якова СУСЛЕНСЬКОГО

Необрізані й недорізані,
Що вам лишилося ще ділить:
Повість гіркаву минулих століть
Чи в гронах червоних калинову віть?
Не читайте ту повість нарізно.

Микола Дудар
2022.01.26 16:51
Зима… весни майбутньої перерва
Хай сотні справ застрягли у снігах…
І чути сміх з одкритої консерви…
І чим, вже я, здогадуюсь, пропах…
У зав’язі невидиме й дотичне -
Не спіймане у просторі ніким…
Без паніки! Сьогодні не критично
На те й перерва… Люд

Ігор Шоха
2022.01.26 13:36
В поезії не вистачає манни
небесної і варива води,
якої вистачає графоману...
і лицарі без сумніву й догани
пакують у бульки свої труди.

***
Як жаль, що і поети не мольфари,

Володимир Невесенко
2022.01.26 13:16
Мліє місто в прохолоді.
В смерку – сяєва парча.
А в підземнім переході
чепурне співа хлопча.
Бринить музика в огромі,
розлітаються слова
і витають – невагомі,
ніби хмараа дощова.

Віктор Кучерук
2022.01.26 06:41
Немов крізь відновлену оптику
Старанно протертого скла, –
Принадно побачились котики
На гойдалках пружних гілля.
Милуючись днями чудесними,
Як поля дарами ховрах, –
Постійно сумую за веснами
В зимою утворених снах.

Микола Соболь
2022.01.26 05:33
Тихо, тихо, тихо
ніч іде і сніг.
О, яка це втіха,
навіть краще снів.
Десь посеред лісу
дерево рипить…
Снігова завіса
йому каже: «Цить!»

Микола Дудар
2022.01.26 00:35
Ось і море стабільних бажань…
А ще скорше бажанок стабільність -
Голосів не розладана рань
І дитяча омріяна вільність,
Котра нас зустрічає у снах
Поміж сіл, поміж міст, під мостами…
Там де біль, де і плач, де і страх,
Де навчались мовчанню роками.

Микола Дудар
2022.01.25 21:30
Похмілля вдерлось у думки.
Мене, красивого, зім’яло.
І що не день - нові валки -
Із часничком і свіжим салом...
Ну чим тобі не ґут у брід?
А що, як трішки алкоголю?
Народе, спробуйте, нарід…
Себе пізнаєте без болю!

Олександр Сушко
2022.01.25 13:19
Товкти у ступі воду я люблю,
І з раком на горі свистіти в квінту.
А потім в чарку простокваші "хлюп!"" ,
Щоб муза не одкинула копита.

Вона - панянка ніжна, о-го-го!
Щось не до шмиги - падає без пульсу.
- Вставай бігом! Агов! Лежиш чого?

Юлія Івченко
2022.01.25 12:19
От чому, саме, він, говорить і ти все слухаєш?
Про гібридну війну, що, напевне, усіх достала,
про те, що, навіть, дерева мають рідну мову рухів
і коли є потреба, то корінням її віддано захищають,
про те, що наші закони кроять під московські лекала
в

Віктор Кучерук
2022.01.25 06:55
Коли тону в стовпотворінні
Німому вуличних роззяв, –
Душа тремтить, як лист осінній
На килимку пожовклих трав.
І плачу в лютості безсилій,
Украй ображений на світ, –
Неначе сам утратив крила
І обірвав умить політ…

Микола Соболь
2022.01.25 06:22
Своїх Героїв тобі мало?
Чи ти не знаєш про таких?
Ідеш на поступки шакалам
породжуючи смертний гріх.
Але і там за тінню часу
не буде прощення тобі,
немає зрадникові спасу
через погиблих в боротьбі.

Юлія Радченко
2022.01.24 20:49
Коли якось зранку прокинуся й не пам’ятатиму більше про головне:
Кому до нестями молився й програв свою першу важливу битву,
Кого ти любив й навіщо в своїй молитві одного разу згадав мене,
Тоді, напевно, уперше в житті й сама згадаю якусь молитву

Олена Лоза
2022.01.24 13:18
Сяє вогнями ledo вечірнє місто.
Сотні машин біжать, наче кров по венах.
Маєш життєве кредо?
Цьому таксисту байдуже в кедах ти,
Чи на лабутенах.

Місто немовби вбралось в яскраві шати,
Вабить заможним лоском, святковим блиском,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Євген Федчук
2020.02.03

Олександр Панін
2020.01.12

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Поеми

 ВИПРОБОВУВАННЯ ЖИТТЯМ — сьомий вінок корони сонетів — СВІТОЧ ДУШІ

"Не ждуть мене ні горе безіменне,
Ні мертві дні й літа без майбуття,
Бо ж як помре твоя любов до мене,
Тоді закінчиться моє життя."

(Вільям Шекспір, переклад Д. Павличка)






СЬОМИЙ ВІНОК

ВИПРОБОВУВАННЯ ЖИТТЯМ

І (VII)

Грибні дощі кропили помелом.
Підкралася хвороба ненароком
І вдарила по голові, як лом.
А я ж тоді була іще нівроку.

У грудях зло пухлиною зросло,
Пустило в лімфу щупальці глибоко.
Мені казали: "Серцем охолонь,
Під Богом ходимо, облиш мороку."

Трималася за осені сльоту,
Дітей, онуків і святі ікони.
За віру непохитну, саме ту,

Що гори рухає, у церкві дзвонить.
Приймала ліків чорну блекоту,
Втрачала пелюстки на підвіконні.


ІІ (VII)

Втрачала пелюстки на підвіконні,
Волосся пишне, вій густу красу.
Ночами кутала в гірке безсоння
Нудотну думу, хмарну, навісну.

А смерть кирпата і сльози не зронить,
Нещадно гострить кров’яну косу.
Ховала у безвихідь очі сонні.
Чи я страждання біль перенесу?

В судини лляли голубу отруту –
Гарячу суміш, аж в душі пекло.
Була до ліжка немічно прикута –

Світанок гострим скальпелем зійшов.
Подарував надій червону руту,
Тягнулася до райдуги стеблом.



ІІІ (VII)

Тягнулася до райдуги стеблом,
Молилася, і Бог мені віддячив
Святим причастям – хлібом і вином,
Аби перенесла жахи терпляче.

Безмежжя хмарами заволокло,
Колючий небосхил – нестримним пла́чем.
Лише опісля – стомлено замовк,
І на повіках сосен стих неначе.

"Холодну кригу серцем розтоплю,
Любов дочірня взимку не холоне.
Живи, матусю, Господа молю!" –

Навколішках мене благала доня.
Син гладив лису голову мою,
І ніжилась курчатком у долонях.



ІV (VII)

І ніжилась курчатком у долонях,
У пелені родини немовлям.
Тягнулася до неба, ніби сонях,
Чекала на лелеку звіддаля.

Та перекотиполе вітер гонить,
Порепалися зморщені поля.
Лише всередині пульсацій стогін,
Серцебиття, мов молот коваля.

У відчай не впадала, а хоробро
Боролася – рвав долю вітролом.
Щоб відступила в небуття хвороба,

Читала Біблію і Агнію Барто.
Таке життя мінливе, що поробиш,
Не завше на коні, а під сідлом.



V (VII)

Не завше на коні, а під сідлом –
Міцні дерева теж гілля втрачають
І восени листочки наголо.
Чому ж мені ридати від одчаю?

Світання помаранчеве зійшло.
За що те горе? – в Бога не спитаєш.
З душі скалки виймала і жало́ –
Ворота ще зачинені до раю.

Без каяття не пустять у едем.
Над прірвою несуть галопом коні,
Аж під копитами земля гуде.

А я стояла на пустім пероні,
Чекаючи на потяг, чи прийде?
Рясніла естрагоном* на осонні.
______________

Естрагон* – полин



VІ (VII)

Рясніла естрагоном на осонні,
А ешелон запізнювався десь.
Двірник ретельно скошував газони –
Не тільки на людей чатує смерть.

Чому ж така змарніла, безборонна
І виснажена думами ущент?
Тих дум важких переносила тонни –
Мовчить глухоніма небесна твердь.

Вмирало сонце в сутінках багряних,
Сідала темна ніч на вільний трон.
Пила життя маленькими ковтками,

Як валер’яну і болиголов.
Не рахувала зорі домоткані,
Здіймала вітром хвилі над Дніпром.



VІІ (VII)

Здіймала вітром хвилі над Дніпром,
Із піднебесся падала у прірву.
Згустилась від ядучих ліків кров –
Із серця клешні раку ти не вирвеш.

У болісних судинах виник тромб,
На цвинтарі глибоку яму риють.
Вже кречети літають над хрестом,
У розпачі втрачають люди віру.

І я втрачала, не злукавлю тут,
Клубком у горлі та сльоза солона.
О, скільки небу треба ще покут?

Гріхи сповідувала – пусто в лоні,
Лише у венах залишилась ртуть –
Пила отруту з чашечки бутона.



VІІІ (VII)

Пила отруту з чашечки бутона,
І відправляла в засвіт саркофаг.
Мурасі, як подужати тритона?
Без допомоги – не здолати рак.

А світу байдуже, розквітли анемони,
У лісі повно чарівних ознак. 
Весна бриніла на акордеоні,
Із мушлі виліз слухати слимак.

Та що мені до того, коли горе
У передсерді мишею шкребе?
Яскравих полуниць не бачить хворий,

Допоки пирії не розгребе.
Топила радість в чорториї моря
До того, як побачила тебе.



ІX (VII)

До того, як побачила тебе,
Я не жила, напевно, животіла.
Не раз ламала доля мій хребет –
Вразливим був, немов п’ята Ахілла.

А виявляється, що світ пряде
Нові червоні, зоряні вітрила.
На бригантині світлий силует.
На зустріч мрій голубкою злетіла

На неозоре сяйво бірюзи
(Рубці на тілі муліне* зашиті,
На кволих крилах – краплею сльози),

Долаючи шляхи, парцели житні
І стріли вогнепальної грози.
Мій янголе, надіє непохитна.
______________

Муліне * – нитки



X (VII)

Мій янголе, надіє непохитна,
Ясна зоря, що прокладає шлях,
Зі сліз блаженства і страждання звита,
Звучиш піано, форте у піснях.

Триває й досі ще за щастя битва.
Ти – синій птах у божевільних снах,
Біль ностальгії, за життя гонитва,
Бентежний дзвін в розчулених словах.

Моїх сумних жалів душевні ліки,
Коли ж до серця небом припадеш?
Чорнична туга стулює повіки,

Нове буття за обрієм гряде.
Зоріє пектораллю для утіхи
Твоїх очей привілля голубе.



XІ (VII)

Твоїх очей привілля голубе
Безмежністю і глибиною вабить.
У лазуровім просторі небес –
Моя солодка мука і відрада.

Жахливо красти з погреба чуже,
А небеса прекрасні всім на радість.
Знайдемо якір у лататті плес,
Своє дорогоцінне Ельдорадо.

А чи відчиниться чудесний рай?
Гнітять смурні, полином дні сповиті.
Злітає в висі світлий водограй,
 
Ти жмені підставляй, аби зловити.
Запалює надію небокрай,
Свічею палахтить в моїй молитві.



ХІІ (VII)

Свічею палахтить в моїй молитві,
Дає наснагу завтрашньому дню.
Слізьми достатньо печиво солити!
Заздалегідь себе – не хороню!

За золотим телям світ у гонитві,
Кругом споруджує міцну броню.
А ми з одної крові, серцем злиті.
Тебе люблю, просвітлено люблю.

М’які самшити постелили ковдри,
А місяць – оксамитовий вельвет,
Розлігся в пишнім очереті мовби,

Поблискує, як голубий браслет.
На озері гагари білодзьобі,
В цілунках танув лагідний щербет.



ХІІІ (VII)

В цілунках танув лагідний щербет,
Твоє волосся пахло бріоліном.
На рукаві ти розстібнув манжет,
Поліна розгоралися в каміні.

Ніч накривала зоряний бенкет –
Серветки в смужку пристрасно кармінні.
І транслювала па-де-де балет
Жага під органзою балдахіна.

Од доторків, миттєво, як свіча,
Спалахувала у зіницях синіх.
Запаморочливо снагу вдихав,

Немов парфуми, спрагло, ненаситно.
Заснула на твоїм плечі зайчам,
Ніч розсипала зорі оксамитні.



ХІV (VII)

Ніч розсипала зорі оксамитні,
На шовку неба сяйво хризантем.
Напевно хтось в раю старанно виткав
І притрусив цукровим мигдалем.

Закохані, бентежні, променисті.
Чом в серці чулім – аритмії щем?
Без колючок троянди на батисті
Хай ніжність млоїть, жебонить ключем.

В ці неймовірні миті безгомінні
П’ємо із вуст малинове Мерло.
На жаль, прощаємось... На стінах тіні...

Мій незабутній, світлий Ланжерон.
На згадку ночі – душ переплетіння.
Грибні дощі кропили помелом.



Магістрал (VII)

Грибні дощі кропили помелом,
Втрачала пелюстки на підвіконні.
Тягнулася до райдуги стеблом
І ніжилась курчатком у долонях.

Не завше на коні, а під сідлом,
Рясніла естрагоном на осонні,
Здіймала вітром хвилі над Дніпром,
Пила отруту з чашечки бутона

До того, як побачила тебе,
Мій янголе, надіє непохитна.
Твоїх очей привілля голубе

Свічею палахтить в моїй молитві.
В цілунках танув лагідний щербет,
Ніч розсипала зорі оксамитні.



















Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-11-15 10:42:23
Переглядів сторінки твору 173
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.396 / 6  (5.268 / 5.88)
* Рейтинг "Майстерень" 5.394 / 6  (5.335 / 5.95)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.751
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2022.01.24 16:15
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2021-11-15 22:34:44 ]
Красиво, душевно, глибинно, Таню. Цікаво спостерігати, як розгортається почуття ліричної героїні. Вражений! Вітаю!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (М.К./М.К.) [ 2021-11-16 01:36:51 ]
Щиро дякую, дорогий Ярославе! Дуже приємно!))))