ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2022.12.09 18:56
Афродіта впала з висоти,
І її розбіглися харити.
Пригортаєш іншого вже ти,
О Боги, скажіть, як далі жити?!

Темні хмари збіглися сумні,
І жовтіють під очима кола.
Палко присягалася мені,

Сергій Губерначук
2022.12.09 18:51
Горлає невідоме дитинча
з акцентом невідомого фольклору,
бо ще ніхто ніколи не вивчав,
що – сльози немовлят у ранню пору?

Ридає сон з сусіднього вікна,
крізь яв на інший лад і бік скривившись;
чого воно? – без розуму, без дна,

Олександр Сушко
2022.12.09 18:30
Що буде, якщо релігійних фанатиків допустти до влади? Як уявлю товпи христолюбців з палаючими від праведного гніву очима, які вриваються до Верховної Ради та Офісу президента - втрачаю дар мови. Бо таких затятих у своїх переконаннях людей ще пошукати. Заг

Ігор Шоха
2022.12.09 17:16
ІІще біжу... то миля, то верста
і що не рік, то даленіє щастя,
але... якщо не упаду до ста,
піймаю даму жирової масті.

Вирулюю на фінішну пряму,
та не танцюю... як, буває, фраєр
і знаю, що по чому... і чому

Тетяна Левицька
2022.12.09 10:36
— Ховай від всіх свою любов,
як у подушку сльози,
мов таїну тих молитов,
що довіряєш Бозі,
бо щастя любить мовчазну
і безгомінну тишу —
рибиною на глибину
занурюйся все глибше.

Ніна Виноградська
2022.12.09 08:27
Приморожений ранок. Листопадова кава.
Пульт до рук і чекаєш із фронту новини.
Все сприймається гостро, тривожно й цікаво,
Що стосується змін у війні України.

Як там хлопці звільняють містечка і села,
Заважають сніги і невчасні морози?
Хоч країна

Ніна Виноградська
2022.12.09 08:24
Закінчує свій шлях цей листопад,
Іде у вічність день малий, осінній.
Весну чекає мій заснулий сад,
В якій віднайде знов своє спасіння.

І ти прийшла у той останній день
Із першим снігом і найпершим криком.
Звучала радість хором всіх пісень

Ніна Виноградська
2022.12.09 08:10
Коханий мій, цей синій небокрай
Сховав далеко всі мої тривоги.
А серце б’ється, молить: - Не віддай
Його війні! Чекають всі пороги

Тебе живого, рідного. Щемить
І плаче з болю синій цей світанок.
Колючий вітер он приніс умить

Віктор Кучерук
2022.12.09 06:08
В хаті холодно і темно,
Й тихо вже багато діб, –
Мов тяжке і неприємне
Хтось ураз докупи згріб.
Мов життя призупинилось
На безлюдді двох доріг,
І шукає Божа милість
Мій затоптаний поріг.

Микола Соболь
2022.12.09 05:59
Пора цікава – післязим’є,
ще не весна та вже струмок
схмеліла птаха зранку вип’є,
із печі ж тягнеться димок,
але тепер не в сизе небо,
а більше якось до землі
і радісно злітає щебет
у круговерті веремій.

Володимир Бойко
2022.12.09 01:39
Якби думки народжувалися у шлунку, живіт був би вище голови. Якби то кількість зробленого залежала від кількості з’їденого. Найкращі ті гриби, які не стали останніми. Найміцніший сон не у праведників, а у пияків. Найкраще плаває те, що не тоне

Козак Дума
2022.12.08 20:00
Темніє… Зорі в високості.
Темніє – сон іде у гості.
Темніє… Люди – у оселі.
Темніє – ніч ховає землю.

Євген Федчук
2022.12.08 16:24
Скажи, Якиме, ти ж козакував? –
Старі діди усілись на осонні
Під хатою. Здавалось, напівсонні.
Розімлілий дехто й очі закривав.
Щоб не заснути часом, то вели
Розмови про діла давно минулі,
Коли вони ще молодими були
Й багато чого різного могли.

Олександр Сушко
2022.12.08 15:55
Кошлате мудромисліє нині стало основою людського розумування про природу, кохання, бога, війни та миру. Тобто усе, що не має практичного застосування у повсякденному житті покрите товстим шаром таємничості і такої заплутаної, що годі знайти здоровий ґл

Ольга Олеандра
2022.12.08 15:24
Ця зима вже ніколи не скінчиться
може бути і так
А, можливо, це все нісенітниця
чи знак
Замуроване сонце все ж вижило
хто зна
Назбираємо дров, буде паливо
смішна

Юрій Гундарєв
2022.12.08 11:53
Есть пять имён в женской поэзии:
Лина, Белла, Марина, Леся и
одно особо, осанно -
Анна.

Автор: Юрий Гундарев
2022 год
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Емі Троян
2022.05.10

Анастасія Коноваленко
2022.04.25

Ліс Броварський Ліс Броварський
2022.03.20

Євген Федчук
2020.02.03

Олександр Панін
2020.01.12

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Поеми

 ЩАСТЯ НИТЬ — дванадцятий вінок корони сонетів — СВІТОЧ ДУШІ

"Ти все моє мистецтво! Твоя сила
Невігласа мене творцем зробила!

І так ніщо не може вознести
Чи звергнути отак з небес, як ти!"
(Вільям Шекспір, переклад Д. Павличка)

ДВАНАДЦЯТИЙ ВІНОК

ЩАСТЯ НИТЬ


І (XII)

Квітує ніжність в малиновім слові.
Ти говори, коханий, це – бальзам
Для серця спраглого. Обов’язково
Промов чарівно: "Відчинись, сезам".

Там персні срібні, стрази пречудові,
Ванілі ароматний фіміам.
Вервечки і намиста кольорові,
Обручки із сапфірами теж там.

Коштовні діадеми, бранзолети,
У скриньках брошки, кульчики лежать.
І на ласкаву долю амулети,

У щасті щоб довіку проживать.
Візьму на згадку орхідей букетик – 
Безмежна, життєдайна благодать.


ІІ (XII)

Безмежна, життєдайна благодать,
В розчулених словах – велика сила.
Мені ж натхнення з губ твоїх черпать,
За красномовність щиро полюбила.

В немилозвучних фразах – бруду гать.
В злостиво зронених – сльози провина,
Бо слово може вбити, розтоптать,
Злукавити, встромити вила в спину.

Нікому я не вірила тоді –
Самотину таїла в серця схові.
Зі мною був у радощі й біді,

Даремно з прикрощів не хмурив брови,
А голубом у затишнім гнізді
На солодко-медову хіть умовив.


ІІІ (XII)

На солодко-медову хіть умовив,
Щоб в серце фібрами душі вросла.
Довкола жигуни* і Казанови,
Як на березі білій – омела.

Пастки понаставляли птахолови,
Отруйна блекота вінки сплела.
Пішла б в жіночий монастир, панове,
Якби хоч трохи праведна була.

Невже любов тілесна то – спокуса?
Усі на сяйво пристрасно летять.
Вже ватра обпалила косу русу,

Відпочиває в тиші сіножать.
Та як згадаю знов козацькі вуса,
Ще й досі руки чуйністю тремтять.
____________

Жигун* – пустий, легковажний чоловік


ІV (XII)

Ще й досі руки чуйністю тремтять.
Не встояла перед любов’ю чемно.
Чому ж вона прийшла не в двадцять п’ять?
У кожного плода свій час, напевно.

То хай усім на вушко шепотять,
Ще поки у душі не стало темно.
Бо без кохання наше все життя –
Безглузде, беззмістовне і нікчемне.

Я довго відмовлялась від утіх,
Плекаючи тумани сутінкові.
Кохайте милих, закликаю всіх,

І молодість до вас вернеться знову!
Любов чудесна, віддана – не гріх,
Провини серця вибілить Покрова.



V (XII)

Провини серця вибілить Покрова.
Жоржини восени поб’є мороз,
Та в сьогоденні – радісно, святково,
Далеко до зими метаморфоз.

Вас запевняю я стовідсотково,
На майбуття – сприятливий прогноз.
Оракули вигукують промови,
Передбачаючи апофеоз!

Птахи віщують: "Буде все в нас добре!"
Розвіє небо прикрощів печаль.
Чи відійде у потойбіччя горе?

Вже качури над озером кричать.
Всі негаразди мужньо ми поборем,
Нас не торкнеться гаспида печать.





VІ (XII)

Нас не торкнеться гаспида печать,
Йдемо до Господа із покаянням.
Струсивши кіптяву шосе з плеча,
Зійшла благословенно зірка рання.

Нехай же відійде бісівська рать,
Угрузне в чорному багні страждання.
Хоча на сповіді слова гірчать,
Горить свіча Господня не востаннє.

Втішає грішних, праведних, бо хто ж
Так милостиво витре сльози вдо́ві
На євхаристії душевних прощ*?

Якби були всі мудрими, як сови,
То не висів би на хресті Христос.
Одягнемо ураз вінці тернові.
____________

Проща* – богомілля



VІІ (XII)

Одягнемо ураз вінці тернові,
Щоб теж митарствами здолати змрок.
Цвяхи іржаві, хрест – напоготові,
Й терниста стежка до ясних зірок –

Вершин галактики світобудови.
Проміння сонця золотий смичок
Впинається у вічності основу.
Тривожить потаємне рій думок.

Землі й небес творець – на п’єдесталі,
А нам би Землю-матір шанувать! 
І жити в мирі, злагоді надалі,

Щоб світ не дихав куривом багать.
Надією й любов’ю нас вінчали,
Байдужості сльози не проливать.



VІІІ (XII)

Байдужості сльози не проливать.
Тож бережімо те, що є у домі,
Щоб не прокрався у скарбницю тать*,
Лукавий блазень не сидів на троні.

Нехай у небесах пісні дзвенять,
І в кожнім домі – веселкові, гойні.
На бережині стелиться латач**,
Квітує ніжний лотос у водоймі.

Дідусь годує бджілок із руки,
Гаптує сину мати сорочину,
І зріють на осонні гарбузи.

Всміхається до татуся дитина,
За тином визирають лопухи,
Плете павук зі срібла павутину.
____________

Тать* – злодій
Латач** – жабник, рослина




ІX (XII)

Плете павук зі срібла павутину –
Маленький у смородині гамак.
Троянди туляться до штахетини,
До моркви і петрушки – пастернак.

Блищить паєтками роса в ожині.
А на узбіччі ясень-одинак.
Він знав давно, що в неба очі сині,
Не вірилось, але це дійсно так.

Сіріють час від часу у зажурі,
Бувають чорні – від грози жахіть.
Узимку – каламутні та похмурі.

Мене в блакить на волю відпустіть!
Хтось у альтанці грає на бандурі –
Не втримає душі кремезна кліть.



X (XII)

Не втримає душі кремезна кліть,
Пройде крізь мури і залізні ґрати.
У кам’яну в’язницю посадіть –
Я буду й там поезію писати.

Злітати у бузкову верховіть,
На білосніжних крилах розіп’ята,
Щоб від любові й щастя захмеліть,
У вальсі з любим в небесах кружляти.

Рапсодія кохання душу рве.
Чи я достатньо випила трутини?
Не пізно віднайти життя нове –

Червоні грона в’яже горобина.
Нехай колючий кактус оживе,
Орфей співає пісню лебедину.



XІ (XII)

Орфей співає пісню лебедину,
Замовкла даль, і вітер онімів.
Летять ліричні звуки безупинно –
Такі легкі та чисті, ніби сніг,

Високі, тенорові та незримі.
Окрім рулад, у світі ми самі
Плескаємося, милий, в благостині.
Вже місяць одягає срібний німб.

Чому ж осмута снить і серце крає,
Сльозою непокірною щемить?
Лоскоче мрія ніч за небокраєм,

Приходить на світанку в дивні сни.
Розбурхує, роз’ятрює, ридає,
Струмком грайливим в горах жебонить.



ХІІ (XII)

Струмком грайливим в горах жебонить
Моя незвідана блакитна мрія.
Прийди, мій янголе, хоча б на мить –
Замучило безсоння, ностальгія.

Гірка печаль на денці студенить,
Тобою невигойно я хворію.
Гарячим поцілунком огорни
До млості, божевілля ейфорії.

Чи нам картати долю у журі
Аж до лютневої, любове, днини?
На дереві червоні снігурі,

Як яблука багряні в хуртовину.
Наспівує хуртеча попурі.
Міцніше обіймай мене, єдиний.



ХІІІ (XII)

Міцніше обіймай мене, єдиний,
До тебе мчала все життя крізь сон.
Зафарбувала пудрою сивини
І перейшла холодний Рубікон,

Щоб поряд бути у лиху годину,
Й серцями тріпотіти в унісон.
З тобою розділити біль, хлібину
І кобальтово-синій горизонт.

Одне для одного співаєм лунко,
Дуетом форте в терції бринить.
Ти мій чаклун, а я – твоя чаклунка.

Собою білий світ заполонив.
Плету з любові срібні візерунки,
Допоки не порветься щастя нить.



ХІV (XII)

Допоки не порветься щастя нить,
Ми будем одне одного плекати.
Півонією зірка мерехтить,
А у садах – квітучі аромати.

Стікає ніч у простір німоти,
Загоює обвуглені стигмати*.
Зникають у безодні всі чорти,
Сирени і валькірії** крилаті.

Світанок розігнав туман імли
І розчинився у листку кленовім.
Нарешті, ми зустрітися змогли,

І ти подарував мені левкої***.
Воркуєш голубом... Обійнялись,
Квітує ніжність в малиновім слові.
_________

Стигмати* – рани, що кровоточать
Валькірія** – у скандинавській міфології войовничі діви
Левкої*** – квіти


Магістрал (ХІІ)

Квітує ніжність в малиновім слові,
Бентежна, життєдайна благодать.
На солодко-медову хіть умовив,
Ще й досі руки чуйністю тремтять.

Провини серця вибілить Покрова,
Нас не торкнеться гаспида печать.
Одягнемо ураз вінці тернові,
Байдужості сльози не проливать.

Плете павук зі срібла павутину –
Не втримає душі кремезна кліть.
Орфей співає пісню лебедину,

Струмком грайливим в горах жебонить.
Міцніше обіймай мене, єдиний,
Допоки не порветься щастя нить.


















      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-12-08 09:48:37
Переглядів сторінки твору 616
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.368 / 6  (5.314 / 5.93)
* Рейтинг "Майстерень" 5.367 / 6  (5.373 / 5.99)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.746
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2022.12.09 21:36
Автор у цю хвилину присутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2021-12-11 04:44:11 ]
Чудовий, пристрасний і глибоко-неповторно-образний вінок, Таню! Чудово, багато свіжих образів, незятяганих рим, музика слова вишукана!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2021-12-22 10:54:41 ]
Щиро дякую, дорогенький Ярославчику, за зливу добрих слів і високі оцінки! Дай боже тобі грітися в щасті та любові все життя!)))