Щасливий квиток випадає нечасто,
Та кожен очікує кращої долі.
Я скучила, Боже, за спокоєм, щастям,
Весняним цвітінням рожевих магнолій.

Зима збудувала колючі споруди,
Скляні ожеледиці стелить під ноги.
По вулицях сірих, такі ж сірі люди,
Похмуро вичовгують сиві дороги.

Тривога в повітрі, а що ж буде далі?
Скінчиться війна, чи пожежею знову
Ураз спалахне на широкім вокзалі,
Розкидавши нас по розбіжних вагонах.

Чи вимремо всі від чуми, бач — могили
Ростуть, як гриби на нових кладовищах.
Чи смертні гріхи не усі відмолили,
Чи небо від бруду тікає все вище?

Жахливо подумати в те, що можливо,
Земля почорніє від горя і крові.
Так хочеться вірити в сонячне диво,
Перевесла райдуг і зорі цукрові.

Чому світом правлять потвори в личині?
Людина для них все одно, що мурашка.
Невже Ти не бачиш, що нелюди чинять?
Збагнути не можна, повірити важко.

Лише сподіваємось — зникне омана,
І знову розквітнуть в садах білі вишні,
Спливе над країною зірка Різдвяна,
Надію не втратимо, Боже Всевишній.

06.12.2021р.