Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
2026.08.05
11:36
Тобі написала б я, милий, листа,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
2026.08.05
09:49
мене тримали і тримають
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
2026.08.05
05:58
З часів обтесаних чепіг
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
2026.08.05
00:56
Змикає туго в коло Уробороса -
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
2026.08.04
21:35
Ні доказів, ні печатки —
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
2026.08.04
20:06
У саду медово пахне втома,
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
2026.08.04
17:38
Заблукали хасиди в Путивлі.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
2026.08.04
16:35
коли нема про що писати-
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
2026.08.04
13:01
вона сидітиме сумна
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
2026.08.04
13:00
Здіймусь я на пагорб величний
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
2026.08.04
10:32
Ольга Фадєєва (1906-1986)
Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
2023.12.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Герасименко (1962) /
Поеми
Друге грудня
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Друге грудня
Друге, нам не віриться, що грудня.
Дні зимові грюкають-видзенькують.
Дві симфонії – грибна й городня –
«смачно» диригуються виделкою.
Що моїй душі в негоду взути?
Скрізь, о, не зими замерзла злість,
а навколо і на серці – всюди
осені вляглись озерця сліз.
Мокро й холодно у світі макро,
мокро й холодно у світі мікро.
Тільки б файну сподівання ватру
не розвіяло зневіри вітром.
Прикро, що і холодно і мокро.
Добре пам’ять поступила – мудро:
врятувався у минуле поглядом
і зігрівся ранку перламутром.
Райдужне проміння вміло хмарка,
радісне поклала на палітру
літ і зим, і весен. Жаль, не варто
тішитись: веселку з неба витруть
племенами, ордами проблеми
й негаразди. З вами я зліпив
половину про любов поеми.
Жваво у «Синоптика» снігів,
пристрасно прогнозами цікавлюсь,
та зимовій казці не корюсь.
Іграшковий парусник на Калуш
рушив розгалуженням калюж.
Рушив, щоб у келиху Любові
ні краплинки не було скорбот.
Новий рік зустрінемо у Львові,
а Різдво розпочнемо з Карпат.
Святкувати. У рядку страх чути:
«Милі всі до Мрії не доплив!»
Лірнику-мандрівнику, якщо б ти
лиш на мить у місті на Дніпрі
між калюж посріблено-блискучих
тополине золото забув –
нагадає втоплений листочок –
осені останній осавул.
Грак у смокінгу, неначе граф,
розриває листя вмерзле дзьобом.
Ти весну гінку не почекав,
не діждався березня. А щоби
місяці зимові перескочити,
не на захід – на зюйд-ост пливеш,
осідлавши думкою листочок –
осені останній острівець.
Ти пливеш, ні в штиль,
ні в шторм не плачеш,
мчиш – розвеселяєш росіян,
мов би там уже і став, неначе
нашим зимам вироком Сіам.
І синам сіяв Індокитай,
інтуристам догоджати навчений.
Таїтянко! Принеси-подай
даль і долю нам. А на Полтавщині
запанує, закнязює сніг
і загине золотаве сяєво.
Оживе в жирголі на весні.
Ми ж у сні, коханий, компенсуємо
і краси, і теплоти нестачу –
в золотавій залі поспимо:
під подушку покладу листочок –
осені останній бастіон.
22. 12. 2020
Дні зимові грюкають-видзенькують.
Дві симфонії – грибна й городня –
«смачно» диригуються виделкою.
Що моїй душі в негоду взути?
Скрізь, о, не зими замерзла злість,
а навколо і на серці – всюди
осені вляглись озерця сліз.
Мокро й холодно у світі макро,
мокро й холодно у світі мікро.
Тільки б файну сподівання ватру
не розвіяло зневіри вітром.
Прикро, що і холодно і мокро.
Добре пам’ять поступила – мудро:
врятувався у минуле поглядом
і зігрівся ранку перламутром.
Райдужне проміння вміло хмарка,
радісне поклала на палітру
літ і зим, і весен. Жаль, не варто
тішитись: веселку з неба витруть
племенами, ордами проблеми
й негаразди. З вами я зліпив
половину про любов поеми.
Жваво у «Синоптика» снігів,
пристрасно прогнозами цікавлюсь,
та зимовій казці не корюсь.
Іграшковий парусник на Калуш
рушив розгалуженням калюж.
Рушив, щоб у келиху Любові
ні краплинки не було скорбот.
Новий рік зустрінемо у Львові,
а Різдво розпочнемо з Карпат.
Святкувати. У рядку страх чути:
«Милі всі до Мрії не доплив!»
Лірнику-мандрівнику, якщо б ти
лиш на мить у місті на Дніпрі
між калюж посріблено-блискучих
тополине золото забув –
нагадає втоплений листочок –
осені останній осавул.
Грак у смокінгу, неначе граф,
розриває листя вмерзле дзьобом.
Ти весну гінку не почекав,
не діждався березня. А щоби
місяці зимові перескочити,
не на захід – на зюйд-ост пливеш,
осідлавши думкою листочок –
осені останній острівець.
Ти пливеш, ні в штиль,
ні в шторм не плачеш,
мчиш – розвеселяєш росіян,
мов би там уже і став, неначе
нашим зимам вироком Сіам.
І синам сіяв Індокитай,
інтуристам догоджати навчений.
Таїтянко! Принеси-подай
даль і долю нам. А на Полтавщині
запанує, закнязює сніг
і загине золотаве сяєво.
Оживе в жирголі на весні.
Ми ж у сні, коханий, компенсуємо
і краси, і теплоти нестачу –
в золотавій залі поспимо:
під подушку покладу листочок –
осені останній бастіон.
22. 12. 2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
