Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.02
20:59
Розкажи всім, Конотопе,
Як москалів товк ти,
Як облудливій тій чвані
Зробив Іван Канни,
Де уславлена кіннота
Борсалась в болоті.
Як в доспіхах дорогих
Із золота й сталі
Як москалів товк ти,
Як облудливій тій чвані
Зробив Іван Канни,
Де уславлена кіннота
Борсалась в болоті.
Як в доспіхах дорогих
Із золота й сталі
2026.11.02
20:38
Над світом білим почорніли тучі
і любуватися немає чим...
збувається пророче й неминуче,
пооживали фюрери і дуче
і виїдає очі рідний дим.
ІІ
Одні й останні воїни у полі
і любуватися немає чим...
збувається пророче й неминуче,
пооживали фюрери і дуче
і виїдає очі рідний дим.
ІІ
Одні й останні воїни у полі
2026.11.02
16:24
Поплач дощем, журливий листопаде!
За спогади про вересень пробач!
Твої пісні - не світлі серенади...
Покриєш сумом втомлені левади...
А я - єдиний вдячний твій глядач.
Забувши про весни легку браваду,
Поплач!
За спогади про вересень пробач!
Твої пісні - не світлі серенади...
Покриєш сумом втомлені левади...
А я - єдиний вдячний твій глядач.
Забувши про весни легку браваду,
Поплач!
2026.11.02
14:31
Тепер він частий гість у цьому місці,
У краю суму, болю і молінь.
Ніхто не подарує добрі вісті,
Мов шлейфи від минулих поколінь.
Схиляються тополі міднодзвонно.
Щось клени прошепочуть у пітьмі.
І спогади, немов сумні ікони,
У краю суму, болю і молінь.
Ніхто не подарує добрі вісті,
Мов шлейфи від минулих поколінь.
Схиляються тополі міднодзвонно.
Щось клени прошепочуть у пітьмі.
І спогади, немов сумні ікони,
2026.11.02
12:44
Виглядала обрій матіола,
Голосила: «Де вони, руді,
Ті, що рай знайшли за видноколом
У густій розлогій лободі?!»
Може, доручити будякові,
Він зазвичай вищий, ніж усі,
Виглядати радісне довкола,
Голосила: «Де вони, руді,
Ті, що рай знайшли за видноколом
У густій розлогій лободі?!»
Може, доручити будякові,
Він зазвичай вищий, ніж усі,
Виглядати радісне довкола,
2026.11.02
12:18
Пальцями тонкими стукав дощ у шибу.
Набридав настирно: може, я зайду?
Рама відчинялась, озивалась рипом,
У нутро впускала віхолу руду.
Засипало мокре листя підвіконня:
Цю ніч роздягалось гілля догола.
Дощ зайшов до хати й оголилась повня —
Лиш тума
Набридав настирно: може, я зайду?
Рама відчинялась, озивалась рипом,
У нутро впускала віхолу руду.
Засипало мокре листя підвіконня:
Цю ніч роздягалось гілля догола.
Дощ зайшов до хати й оголилась повня —
Лиш тума
2026.11.02
09:59
Війна привнесла в наше життя нові реалії. Майже щодня відчуваєш подих смерті, адже у будь-яку мить шалений дрон чи ракета можуть зупинити твоє земне буття.
Сьогодні життя і смерть, як ніколи, - поруч. Життєсмерть, як сказав поет…
У День пам'яті помер
Сьогодні життя і смерть, як ніколи, - поруч. Життєсмерть, як сказав поет…
У День пам'яті помер
2026.11.02
05:58
З гарячою чашкою кави
В руці я, звільнившись від сну,
Пригадую очі ласкаві
І повну цвітіння весну.
Пригадую співи пташині
І губи солодкі, як мед, -
І ночі небачено сині
Від зблисків хвостатих комет.
В руці я, звільнившись від сну,
Пригадую очі ласкаві
І повну цвітіння весну.
Пригадую співи пташині
І губи солодкі, як мед, -
І ночі небачено сині
Від зблисків хвостатих комет.
2026.11.02
01:34
Сонце нікуди не поспішає, ні,
Воно просто дарує промені мені.
Куди ти біжиш?- Зупинися, постій,
Відчуй цей момент: він повністю твій.
Позитивний вайб, сонячний ранок,
Любов на вечерю, любов на сніданок.
Годинник цок-цок, та мені все одно,
Воно просто дарує промені мені.
Куди ти біжиш?- Зупинися, постій,
Відчуй цей момент: він повністю твій.
Позитивний вайб, сонячний ранок,
Любов на вечерю, любов на сніданок.
Годинник цок-цок, та мені все одно,
2026.11.01
23:35
така мандрівка
такий пасьянс
у декадансі
такім осіннім
наступний поїзд
минає станцію
ми теж могли бути
пасажирами
такий пасьянс
у декадансі
такім осіннім
наступний поїзд
минає станцію
ми теж могли бути
пасажирами
2026.11.01
22:49
Антологія драматичних містерій Середньовіччя,
Відродження та епохи Бароко)
І. ЕПОХА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ: Містика віри та вигнання.
«ФРАНЦИСК АССІЗЬКИЙ: ХВАЛА МОЇМ СЕСТРАМ-ПТИЦЯМ»
Відродження та епохи Бароко)
І. ЕПОХА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ: Містика віри та вигнання.
«ФРАНЦИСК АССІЗЬКИЙ: ХВАЛА МОЇМ СЕСТРАМ-ПТИЦЯМ»
2026.11.01
22:06
На вигоні влітку молодь постійно збиралась,
Ледь не до самого ранку на нім «тирлувалась».
Веселились, жартували і пісні співали,
Історії десь почуті переповідали.
Історії то веселі, то до серця в п‘ятах.
Чулось часом, як від страху охають дівчата.
Х
Ледь не до самого ранку на нім «тирлувалась».
Веселились, жартували і пісні співали,
Історії десь почуті переповідали.
Історії то веселі, то до серця в п‘ятах.
Чулось часом, як від страху охають дівчата.
Х
2026.11.01
17:44
Не чуємо, що пізно говорити
як в’януть вуха, а свої роти
пороззявляли на чуже корито
лукаві воріженьки і брати.
Зійшли зі сцени головні ґаранти
безпеки, миру, дружби і добра
і настає обіцяна пора
як в’януть вуха, а свої роти
пороззявляли на чуже корито
лукаві воріженьки і брати.
Зійшли зі сцени головні ґаранти
безпеки, миру, дружби і добра
і настає обіцяна пора
2026.11.01
15:33
Цей важливий ковток, ніби чашу цикути,
Я прийму перед стратою, в лати закутий.
І у нім я розкрию великі сонати
Перед тим, як піти у небесні пенати.
В цім важливім горнятці відкрию поеми,
Неповторні трактати, рядки, теореми.
Я прийму перед стратою, в лати закутий.
І у нім я розкрию великі сонати
Перед тим, як піти у небесні пенати.
В цім важливім горнятці відкрию поеми,
Неповторні трактати, рядки, теореми.
2026.11.01
13:03
Чотиривірш - строфа, що складається з чотирьох рядків і зазвичай має закінчену думку, має французьку назву: катрен.
А чому не українську? Чотири рядки - чотирик!
Синиця на підвіконні -
добра прикмета.
Це як баховська Чакона
після ракети.
А чому не українську? Чотири рядки - чотирик!
Синиця на підвіконні -
добра прикмета.
Це як баховська Чакона
після ракети.
2026.11.01
07:41
Не квітнуть верби, сохнуть лози
Уздовж піщаних берегів, -
Вода в Дніпрі гірка, як сльози
Убитих горем матерів.
Вже кожен камінь тихо плаче
І криком сходить німота
Від хвиль, що плещуть нетерпляче:
Біда, біда, біда, біда...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Уздовж піщаних берегів, -
Вода в Дніпрі гірка, як сльози
Убитих горем матерів.
Вже кожен камінь тихо плаче
І криком сходить німота
Від хвиль, що плещуть нетерпляче:
Біда, біда, біда, біда...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Герасименко (1962) /
Поеми
Друге грудня
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Друге грудня
Друге, нам не віриться, що грудня.
Дні зимові грюкають-видзенькують.
Дві симфонії – грибна й городня –
«смачно» диригуються виделкою.
Що моїй душі в негоду взути?
Скрізь, о, не зими замерзла злість,
а навколо і на серці – всюди
осені вляглись озерця сліз.
Мокро й холодно у світі макро,
мокро й холодно у світі мікро.
Тільки б файну сподівання ватру
не розвіяло зневіри вітром.
Прикро, що і холодно і мокро.
Добре пам’ять поступила – мудро:
врятувався у минуле поглядом
і зігрівся ранку перламутром.
Райдужне проміння вміло хмарка,
радісне поклала на палітру
літ і зим, і весен. Жаль, не варто
тішитись: веселку з неба витруть
племенами, ордами проблеми
й негаразди. З вами я зліпив
половину про любов поеми.
Жваво у «Синоптика» снігів,
пристрасно прогнозами цікавлюсь,
та зимовій казці не корюсь.
Іграшковий парусник на Калуш
рушив розгалуженням калюж.
Рушив, щоб у келиху Любові
ні краплинки не було скорбот.
Новий рік зустрінемо у Львові,
а Різдво розпочнемо з Карпат.
Святкувати. У рядку страх чути:
«Милі всі до Мрії не доплив!»
Лірнику-мандрівнику, якщо б ти
лиш на мить у місті на Дніпрі
між калюж посріблено-блискучих
тополине золото забув –
нагадає втоплений листочок –
осені останній осавул.
Грак у смокінгу, неначе граф,
розриває листя вмерзле дзьобом.
Ти весну гінку не почекав,
не діждався березня. А щоби
місяці зимові перескочити,
не на захід – на зюйд-ост пливеш,
осідлавши думкою листочок –
осені останній острівець.
Ти пливеш, ні в штиль,
ні в шторм не плачеш,
мчиш – розвеселяєш росіян,
мов би там уже і став, неначе
нашим зимам вироком Сіам.
І синам сіяв Індокитай,
інтуристам догоджати навчений.
Таїтянко! Принеси-подай
даль і долю нам. А на Полтавщині
запанує, закнязює сніг
і загине золотаве сяєво.
Оживе в жирголі на весні.
Ми ж у сні, коханий, компенсуємо
і краси, і теплоти нестачу –
в золотавій залі поспимо:
під подушку покладу листочок –
осені останній бастіон.
22. 12. 2020
Дні зимові грюкають-видзенькують.
Дві симфонії – грибна й городня –
«смачно» диригуються виделкою.
Що моїй душі в негоду взути?
Скрізь, о, не зими замерзла злість,
а навколо і на серці – всюди
осені вляглись озерця сліз.
Мокро й холодно у світі макро,
мокро й холодно у світі мікро.
Тільки б файну сподівання ватру
не розвіяло зневіри вітром.
Прикро, що і холодно і мокро.
Добре пам’ять поступила – мудро:
врятувався у минуле поглядом
і зігрівся ранку перламутром.
Райдужне проміння вміло хмарка,
радісне поклала на палітру
літ і зим, і весен. Жаль, не варто
тішитись: веселку з неба витруть
племенами, ордами проблеми
й негаразди. З вами я зліпив
половину про любов поеми.
Жваво у «Синоптика» снігів,
пристрасно прогнозами цікавлюсь,
та зимовій казці не корюсь.
Іграшковий парусник на Калуш
рушив розгалуженням калюж.
Рушив, щоб у келиху Любові
ні краплинки не було скорбот.
Новий рік зустрінемо у Львові,
а Різдво розпочнемо з Карпат.
Святкувати. У рядку страх чути:
«Милі всі до Мрії не доплив!»
Лірнику-мандрівнику, якщо б ти
лиш на мить у місті на Дніпрі
між калюж посріблено-блискучих
тополине золото забув –
нагадає втоплений листочок –
осені останній осавул.
Грак у смокінгу, неначе граф,
розриває листя вмерзле дзьобом.
Ти весну гінку не почекав,
не діждався березня. А щоби
місяці зимові перескочити,
не на захід – на зюйд-ост пливеш,
осідлавши думкою листочок –
осені останній острівець.
Ти пливеш, ні в штиль,
ні в шторм не плачеш,
мчиш – розвеселяєш росіян,
мов би там уже і став, неначе
нашим зимам вироком Сіам.
І синам сіяв Індокитай,
інтуристам догоджати навчений.
Таїтянко! Принеси-подай
даль і долю нам. А на Полтавщині
запанує, закнязює сніг
і загине золотаве сяєво.
Оживе в жирголі на весні.
Ми ж у сні, коханий, компенсуємо
і краси, і теплоти нестачу –
в золотавій залі поспимо:
під подушку покладу листочок –
осені останній бастіон.
22. 12. 2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
