
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.16
22:36
Зникнути в невідомості,
розчинитися у просторі,
розпастися на частинки,
перетворитися на пил.
Пил стає господарем доріг,
найбільшим повелителем,
німим оракулом,
який віщує істини.
розчинитися у просторі,
розпастися на частинки,
перетворитися на пил.
Пил стає господарем доріг,
найбільшим повелителем,
німим оракулом,
який віщує істини.
2025.10.16
20:33
Її хода здавалася легкою.
Під стукіт крапель, наче каблучків,
Між скелями стежиною вузькою
Свою руду коханку жовтень вів.
Від чар її немає порятнку.
Смарагди-очі, серце-діамант,
А на вустах мелодія цілунку
Під стукіт крапель, наче каблучків,
Між скелями стежиною вузькою
Свою руду коханку жовтень вів.
Від чар її немає порятнку.
Смарагди-очі, серце-діамант,
А на вустах мелодія цілунку
2025.10.16
20:04
Які лиш не проживали з тих часів далеких
У Криму народи: таври, скіфи, поряд греки,
І сармати, й печеніги, половці, хозари,
Візантійці, готи й турки, накінець, татари.
Генуезці і вірмени торгували крамом.
Москалі, якщо і були, то лише рабами.
Та і
У Криму народи: таври, скіфи, поряд греки,
І сармати, й печеніги, половці, хозари,
Візантійці, готи й турки, накінець, татари.
Генуезці і вірмени торгували крамом.
Москалі, якщо і були, то лише рабами.
Та і
2025.10.16
16:30
На відліку дванадцять час спинився —
прочитана сторінка ще одного дня.
Осіння мла, порожня годівниця
не нагодує з рук замерзле цуценя.
Хтось викинув дружка... Іди до мене,
зігрію серцем, хоч сама тепер, як ти
тремчу від холоду листком червленим
прочитана сторінка ще одного дня.
Осіння мла, порожня годівниця
не нагодує з рук замерзле цуценя.
Хтось викинув дружка... Іди до мене,
зігрію серцем, хоч сама тепер, як ти
тремчу від холоду листком червленим
2025.10.16
10:43
Шпак з довгим хвостом,
За який зачепилась веселка,
Лишивши на ньому фіолетову пляму,
Прилетів до міста кам’яних провулків
В якому нічого не відбувається.
По радіо так і сказали:
«У цьому місті нічого не відбувається…»
А Бог дивиться
За який зачепилась веселка,
Лишивши на ньому фіолетову пляму,
Прилетів до міста кам’яних провулків
В якому нічого не відбувається.
По радіо так і сказали:
«У цьому місті нічого не відбувається…»
А Бог дивиться
2025.10.16
10:30
Дівчинко,
пірнай в мої обійми!
Притулись міцніше і пливи
у любов мою,
як в інший вимір,
молитовним шепотом трави…
Я тобі в цій вічності побуду
пірнай в мої обійми!
Притулись міцніше і пливи
у любов мою,
як в інший вимір,
молитовним шепотом трави…
Я тобі в цій вічності побуду
2025.10.16
06:41
Чому вслухаюся уважно
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?
2025.10.15
23:15
Не знають що творять потвори,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.
Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.
Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,
2025.10.15
22:39
Почесний директор прийшов
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура рояля.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура рояля.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори
2025.10.15
21:57
Міріади доріг на землі пролягло.
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під
2025.10.15
15:10
висить ябко, висить -
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
2025.10.15
14:44
Вона пройшла через паркан
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
2025.10.15
12:16
Поки що не жовтий.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
2025.10.14
22:07
Мертва сторінка
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
2025.10.14
21:34
В час ранковий зникли зорі
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
2025.10.14
20:47
«Хто Ви такий?», – спитає «Берліоз» –
І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Левицька /
Поеми
СВІТОЧ ДУШІ — магістрал магістралів
СВІТОЧ ДУШІ
Магістрал (І)
Розбилося зими холодне скло,
Відлига із дахів збирає краплі.
Шпак розганяє зоряним крилом
Хмар дощових незграбні дирижаблі.
І чути переспіви за селом,
Чудесної мелодії спектаклі.
Нарцисово довкола зацвіло,
Метелик жваво пурхає в коноплі.
Чому ж пече жаливи печія,
Ячить у грудях в ці прекрасні миті?
Коли стрімка несе нас течія
І божевільно хочеться любити?
Перелісками дихає рілля,
Птахи кружляють вальси у блакиті.
Магістрал (ІІ)
Птахи кружляють вальси у блакиті,
Витьохкують рулади солов’ї.
А нам з тобою сутінки творити,
Нічне свавілля, хвижі степові.
Пегас не креше зорі з-під копита,
В сузір’ї Діви зупинивсь в імлі.
Туманом сивим небосхил прошито,
Пливуть у вічність білі кораблі.
Я пригорну до себе сині очі –
Блищать і випромінюють тепло.
Сльоза ятрить в зеленій поволоці,
З повік блаженство літеплом стекло.
Мольфар зірницю, зливу напророчив.
Впади, коханий, сонцем на чоло.
Магістрал (ІІІ)
Впади, коханий, сонцем на чоло,
Хай зайчик сонячний вуста голубить.
За вікнами гриміло – відгуло,
Не йди у ніч до чарівної згуби.
В її ігристому бокалі – зло,
Чаклунка пристрасна тебе погубить.
Не так приваблює душі нутро,
Як діаманти і звабливі губи.
Не заблукати в райському саду,
Те яблуко спокус не надкусити?
Крізь снігопади я до тебе йду,
У вельоні – маруни, льоноцвіти.
Ясним промінням відведи біду,
Мені без тебе у печалі жити.
Магістрал (ІV)
Мені без тебе у печалі жити,
Плету думок рожеве макраме.
Хіба ж нудИтись хочу, дивний світе,
Та чи снага зажуру омине?
Не всі горять глибинні манускрипти.
Обличчя амнезій – не осяйне.
Властиво нам радіти і тужити,
Будь щирим – і ніхто не дорікне.
Гучна симфонія розбудить ранок.
Не скнітиму, хай світиться житло,
Наповниться духмяним майораном,
Запахне ладаном і джерелом.
Усмішка мила полікує рани –
Між нами веремії не було.
Магістрал (V)
Між нами веремії не було –
Ножі по черзі не встромляли в спину.
В бурхливе море човен занесло,
У вир круговороту безпричинно.
Згубили береги міцне весло,
Та поталанило в лиху годину
Триматися за бірюзове тло,
Солоного безмежжя, мов рибини.
З безодні вийшов Аполлон, мій бог,
Вродлива фантастично Афродіта.
Нас повінчала хвилями обох
Самотина, планидою не спита.
Нам небеса дали життя у борг,
Ромашки, беладона, маки – в житі.
Магістрал (VІ)
Ромашки, беладона, маки – в житі,
На скрипках грають коники хмільні.
Згадай, кохалися несамовито,
Неначе перед смертю, любий мій.
Нас не розлучать відьми-ворожбити,
Зігрію ніжністю в холодні дні.
Конваліями пахне стигле літо,
Ряхтить в неопалимій купині.
Шукає пару лебідь білокрилий,
Лелека в танці в’ється над гніздом,
І нам би лебедіти в щасті, милий,
Черпати втіху золотим цебром.
З живого зерня квітка народилась –
Грибні дощі кропили помелом.
Магістрал (VII)
Грибні дощі кропили помелом,
Втрачала пелюстки на підвіконні.
Тягнулася до райдуги стеблом
І ніжилась курчатком у долонях.
Не завше на коні, а під сідлом,
Рясніла естрагоном на осонні,
Здіймала вітром хвилі над Дніпром,
Пила отруту з чашечки бутона
До того, як побачила тебе,
Мій янголе, надіє непохитна.
Твоїх очей привілля голубе
Свічею палахтить в моїй молитві.
В цілунках танув лагідний щербет,
Ніч розсипала зорі оксамитні.
Магістрал (VIII)
Ніч розсипала зорі оксамитні,
Стелив серпанок теплий кашемір,
Перебирав легітко струни лютні,
І скрапували вірші на папір.
Курсивом дивного пера графіті
Вітіювато, гойно, вір-не-вір,
В натхненні оживали розмаїтім
зворушливі слова і строф клавір.
Хоч тиша теж спроможна зазвучати,
Жаданий, ще зіграй мені на біс!
Скинь камінь з шиї і залізні лати,
Пшеницею у серці колосись.
Цнотлива, недоторкана, строката –
Злітала мрія в неосяжну вись.
Магістрал (ІХ)
Злітала мрія в неосяжну вись,
У па-де-де крутила піруети.
Яку поезію, ти тільки подивись,
Я створюю для тебе, мій поете.
Сліпою кішкою була колись,
І слів не вистачало для сюжетів.
Та якось ти цитриново наснивсь.
Не підрізай мої думки на злеті,
Бо не теленькну, спокоєм замру.
Писала кров’ю оди бурштинові,
Ховала, наче зброю, в кобуру.
У затишнім, смарагдовім алькові
Нанизувала перли на струну.
Весна пісні сплітала колискові.
Магістрал (Х)
Весна пісні сплітала колискові,
Буяла скрізь відрада неземна.
Бутонами у пагонах магнолій
Притихла бірюзова таїна.
Що за декор? Міркується поволі.
Чому ж я без оздоби і сумна?
Стою у спеку й дощ без парасолі,
На перехресті долі – крижана.
А пам’ятаєш травень високосний?
У непідкупній вірності клялись.
Пліткарки вже перемивають кості,
Крадеться зради кровожерна рись.
Гладенька шерстка, ікла, кігті гострі.
До серця серцем щемно притулись.
Магістрал (ХІ)
До серця серцем щемно притулись.
Розвіялась мани омана чорна –
В моїй уяві зникнула кудись.
У вітах захлинається валторна.
Всі сумніви розвію. Підкорись!
Ярило перемеле смуту в жорнах.
На яблунях ще зріє падолист,
До вересня далеко. Неповторно!
Бубнявіє жасмин, бузок цвіте,
Не осипає пелюстки лілові.
Всевишній в кожній гілці проросте,
Пульсує у судинах пурпурових
Те щиросердне почуття святе.
Квітує ніжність в малиновім слові.
Магістрал (ХІІ)
Квітує ніжність в малиновім слові,
Бентежна, життєдайна благодать.
На солодко-медову хіть умовив,
Ще й досі руки чуйністю тремтять.
Провини серця вибілить Покрова,
Нас не торкнеться гаспида печать.
Одягнемо ураз вінці тернові.
Байдужості сльози не проливать.
Плете павук зі срібла павутину.
Не втримає душі кремезна кліть.
Орфей співає пісню лебедину,
Струмком грайливим в горах жебонить
Міцніше обіймай мене, єдиний,
Допоки не порветься щастя нить.
Магістрал (ХІІІ)
Допоки не порветься щастя нить,
Гірка розлука розум не затьмарить.
Нехай жура ядуча не гнітить,
Не зупиняють дихання примари.
Мені любов з чужих долонь не пить,
Топити трепетом холодні хмари.
Нелегко нам, та знаю, пощастить –
Закінчиться війна, хвороби, чвари.
Між раєм, пеклом світ наш опинивсь,
Та нам зривати грона калинові.
Весна розмаєм квітне серед нив,
Як наречена в чарівній обнові.
Господь на радість нас благословив,
Дай золотитись у твоїй любові.
Магістрал (XIV)
Дай золотитись у твоїй любові!
В багнюці грузнула, крихких снігах.
І врунилася в котиках вербових,
Несла суму на згорблених плечах.
Колола пальці об голки соснові,
Плекала долю на семи вітрах,
І відділяла зерня від полови,
Душі не продавала за мідяк.
Сполохані думки не відпускала,
Неначе голубочків у зело.
Тупила в бур’янах залізні рала.
На довгій ниві безліч полягло,
Хоч інколи для світу горя мало –
Розбилося зими холодне скло.
Магістрал магістралів (ХV)
Розбилося зими холодне скло,
Птахи кружляють вальси у блакиті.
Впади, коханий, сонцем на чоло –
Мені без тебе у печалі жити.
Між нами веремії не було.
Ромашки, беладона, маки – в житі.
Грибні дощі кропили помелом,
Ніч розсипала зорі оксамитні.
Злітала мрія в неосяжну вись,
Весна пісні сплітала колискові.
До серця серцем щемно притулись.
Квітує ніжність в малиновім слові.
Допоки не порветься щастя нить,
Дай золотитись у твоїй любові.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
СВІТОЧ ДУШІ — магістрал магістралів
Державців монументи мармурові
Переживе могутній мій рядок,
І сяятимеш ти в моєму слові,
Як те каміння вкриє часу змрок.
Війна громаддя статуй перекине,
Зітруться в прах каменярів труди,
Та образ твій ніколи не загине
У полум'ї повстань і ворожди.
Наперекір всезабуттю і смерті
Хвалу твою нестиме для світлінь,
Аж поки світ, мов лахмани подерті,
Не зноситься на спинах поколінь.
Ти житимеш – аж прийде мить остання –
В очах, що знають таїну кохання."
(Вільям Шекспір, переклад Д. Павличка)
КОРОНА СОНЕТІВ
СВІТОЧ ДУШІ
Магістрал (І)
Розбилося зими холодне скло,
Відлига із дахів збирає краплі.
Шпак розганяє зоряним крилом
Хмар дощових незграбні дирижаблі.
І чути переспіви за селом,
Чудесної мелодії спектаклі.
Нарцисово довкола зацвіло,
Метелик жваво пурхає в коноплі.
Чому ж пече жаливи печія,
Ячить у грудях в ці прекрасні миті?
Коли стрімка несе нас течія
І божевільно хочеться любити?
Перелісками дихає рілля,
Птахи кружляють вальси у блакиті.
Магістрал (ІІ)
Птахи кружляють вальси у блакиті,
Витьохкують рулади солов’ї.
А нам з тобою сутінки творити,
Нічне свавілля, хвижі степові.
Пегас не креше зорі з-під копита,
В сузір’ї Діви зупинивсь в імлі.
Туманом сивим небосхил прошито,
Пливуть у вічність білі кораблі.
Я пригорну до себе сині очі –
Блищать і випромінюють тепло.
Сльоза ятрить в зеленій поволоці,
З повік блаженство літеплом стекло.
Мольфар зірницю, зливу напророчив.
Впади, коханий, сонцем на чоло.
Магістрал (ІІІ)
Впади, коханий, сонцем на чоло,
Хай зайчик сонячний вуста голубить.
За вікнами гриміло – відгуло,
Не йди у ніч до чарівної згуби.
В її ігристому бокалі – зло,
Чаклунка пристрасна тебе погубить.
Не так приваблює душі нутро,
Як діаманти і звабливі губи.
Не заблукати в райському саду,
Те яблуко спокус не надкусити?
Крізь снігопади я до тебе йду,
У вельоні – маруни, льоноцвіти.
Ясним промінням відведи біду,
Мені без тебе у печалі жити.
Магістрал (ІV)
Мені без тебе у печалі жити,
Плету думок рожеве макраме.
Хіба ж нудИтись хочу, дивний світе,
Та чи снага зажуру омине?
Не всі горять глибинні манускрипти.
Обличчя амнезій – не осяйне.
Властиво нам радіти і тужити,
Будь щирим – і ніхто не дорікне.
Гучна симфонія розбудить ранок.
Не скнітиму, хай світиться житло,
Наповниться духмяним майораном,
Запахне ладаном і джерелом.
Усмішка мила полікує рани –
Між нами веремії не було.
Магістрал (V)
Між нами веремії не було –
Ножі по черзі не встромляли в спину.
В бурхливе море човен занесло,
У вир круговороту безпричинно.
Згубили береги міцне весло,
Та поталанило в лиху годину
Триматися за бірюзове тло,
Солоного безмежжя, мов рибини.
З безодні вийшов Аполлон, мій бог,
Вродлива фантастично Афродіта.
Нас повінчала хвилями обох
Самотина, планидою не спита.
Нам небеса дали життя у борг,
Ромашки, беладона, маки – в житі.
Магістрал (VІ)
Ромашки, беладона, маки – в житі,
На скрипках грають коники хмільні.
Згадай, кохалися несамовито,
Неначе перед смертю, любий мій.
Нас не розлучать відьми-ворожбити,
Зігрію ніжністю в холодні дні.
Конваліями пахне стигле літо,
Ряхтить в неопалимій купині.
Шукає пару лебідь білокрилий,
Лелека в танці в’ється над гніздом,
І нам би лебедіти в щасті, милий,
Черпати втіху золотим цебром.
З живого зерня квітка народилась –
Грибні дощі кропили помелом.
Магістрал (VII)
Грибні дощі кропили помелом,
Втрачала пелюстки на підвіконні.
Тягнулася до райдуги стеблом
І ніжилась курчатком у долонях.
Не завше на коні, а під сідлом,
Рясніла естрагоном на осонні,
Здіймала вітром хвилі над Дніпром,
Пила отруту з чашечки бутона
До того, як побачила тебе,
Мій янголе, надіє непохитна.
Твоїх очей привілля голубе
Свічею палахтить в моїй молитві.
В цілунках танув лагідний щербет,
Ніч розсипала зорі оксамитні.
Магістрал (VIII)
Ніч розсипала зорі оксамитні,
Стелив серпанок теплий кашемір,
Перебирав легітко струни лютні,
І скрапували вірші на папір.
Курсивом дивного пера графіті
Вітіювато, гойно, вір-не-вір,
В натхненні оживали розмаїтім
зворушливі слова і строф клавір.
Хоч тиша теж спроможна зазвучати,
Жаданий, ще зіграй мені на біс!
Скинь камінь з шиї і залізні лати,
Пшеницею у серці колосись.
Цнотлива, недоторкана, строката –
Злітала мрія в неосяжну вись.
Магістрал (ІХ)
Злітала мрія в неосяжну вись,
У па-де-де крутила піруети.
Яку поезію, ти тільки подивись,
Я створюю для тебе, мій поете.
Сліпою кішкою була колись,
І слів не вистачало для сюжетів.
Та якось ти цитриново наснивсь.
Не підрізай мої думки на злеті,
Бо не теленькну, спокоєм замру.
Писала кров’ю оди бурштинові,
Ховала, наче зброю, в кобуру.
У затишнім, смарагдовім алькові
Нанизувала перли на струну.
Весна пісні сплітала колискові.
Магістрал (Х)
Весна пісні сплітала колискові,
Буяла скрізь відрада неземна.
Бутонами у пагонах магнолій
Притихла бірюзова таїна.
Що за декор? Міркується поволі.
Чому ж я без оздоби і сумна?
Стою у спеку й дощ без парасолі,
На перехресті долі – крижана.
А пам’ятаєш травень високосний?
У непідкупній вірності клялись.
Пліткарки вже перемивають кості,
Крадеться зради кровожерна рись.
Гладенька шерстка, ікла, кігті гострі.
До серця серцем щемно притулись.
Магістрал (ХІ)
До серця серцем щемно притулись.
Розвіялась мани омана чорна –
В моїй уяві зникнула кудись.
У вітах захлинається валторна.
Всі сумніви розвію. Підкорись!
Ярило перемеле смуту в жорнах.
На яблунях ще зріє падолист,
До вересня далеко. Неповторно!
Бубнявіє жасмин, бузок цвіте,
Не осипає пелюстки лілові.
Всевишній в кожній гілці проросте,
Пульсує у судинах пурпурових
Те щиросердне почуття святе.
Квітує ніжність в малиновім слові.
Магістрал (ХІІ)
Квітує ніжність в малиновім слові,
Бентежна, життєдайна благодать.
На солодко-медову хіть умовив,
Ще й досі руки чуйністю тремтять.
Провини серця вибілить Покрова,
Нас не торкнеться гаспида печать.
Одягнемо ураз вінці тернові.
Байдужості сльози не проливать.
Плете павук зі срібла павутину.
Не втримає душі кремезна кліть.
Орфей співає пісню лебедину,
Струмком грайливим в горах жебонить
Міцніше обіймай мене, єдиний,
Допоки не порветься щастя нить.
Магістрал (ХІІІ)
Допоки не порветься щастя нить,
Гірка розлука розум не затьмарить.
Нехай жура ядуча не гнітить,
Не зупиняють дихання примари.
Мені любов з чужих долонь не пить,
Топити трепетом холодні хмари.
Нелегко нам, та знаю, пощастить –
Закінчиться війна, хвороби, чвари.
Між раєм, пеклом світ наш опинивсь,
Та нам зривати грона калинові.
Весна розмаєм квітне серед нив,
Як наречена в чарівній обнові.
Господь на радість нас благословив,
Дай золотитись у твоїй любові.
Магістрал (XIV)
Дай золотитись у твоїй любові!
В багнюці грузнула, крихких снігах.
І врунилася в котиках вербових,
Несла суму на згорблених плечах.
Колола пальці об голки соснові,
Плекала долю на семи вітрах,
І відділяла зерня від полови,
Душі не продавала за мідяк.
Сполохані думки не відпускала,
Неначе голубочків у зело.
Тупила в бур’янах залізні рала.
На довгій ниві безліч полягло,
Хоч інколи для світу горя мало –
Розбилося зими холодне скло.
Магістрал магістралів (ХV)
Розбилося зими холодне скло,
Птахи кружляють вальси у блакиті.
Впади, коханий, сонцем на чоло –
Мені без тебе у печалі жити.
Між нами веремії не було.
Ромашки, беладона, маки – в житі.
Грибні дощі кропили помелом,
Ніч розсипала зорі оксамитні.
Злітала мрія в неосяжну вись,
Весна пісні сплітала колискові.
До серця серцем щемно притулись.
Квітує ніжність в малиновім слові.
Допоки не порветься щастя нить,
Дай золотитись у твоїй любові.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію